Чернігів у Великій Вітчизняній війні
22 червня 1941 року на Радянську країну по-розбійницькому напала фашистська Німеччина. Вже 23 червня ворожі літаки бомбардували залізничний вузол. З першого дня війни чернігівці виявили непохитну волю до перемоги, безмежну відданість Комуністичній партії і Радянській владі. На підприємствах і в установах відбулися масові мітинги, на яких трудящі гнівно таврували німецько-фашистських загарбників. Робітники й службовці заводу «Жовтневий молот» одностайно прийняли резолюцію, в якій, зокрема, було сказано: «Докладемо усіх зусиль, щоб перетворити наш завод на фортецю оборони. Ми хоч зараз готові зі зброєю в руках стати на захист нашої Вітчизни». Учасники загальноміського мітингу, який відбувся 30 червня, від імені всіх трудящих запевнили Комуністичну партію і Радянський уряд, що вони віддадуть усі свої сили, а коли потрібно й життя в ім’я перемоги.
Організовано пройшла в місті мобілізація до Червоної Армії і Військово-Морського флоту. Виявилося багато добровольців. 1 липня газета «Більшовик» повідомляла: «Десятки і сотні заяв щодня надходять до військового комісаріату. Всі вони сповнені ненависті до ворога, нестримним бажанням йти в діючу армію». Тих, хто пішов на фронт, на підприємствах заміняли їх дружини, сестри, підлітки.
Під керівництвом парторганізації у місті також здійснювалися інші військово-мобілізаційні заходи. За прикладом трудящих Москви й Ленінграда формувалось народне ополчення. 10 липня в його лавах налічувалося 2059 чоловік. Одночасно створили винищувальний загін у складі 446 бійців. Він охороняв мости через Десну, промислові підприємства тощо. Тисячі чернігівців споруджували оборонні укріплення, польові аеродроми. Населення, промислове обладнання та інші цінності евакуювалися на Схід.
Партійна організація готувалась до підпільної роботи й партизанської боротьби. Обком і міськком партії добирав з цією метою найбільш надійних товаришів. 186 комуністів і безпартійних робітників та службовців — добровольців пішли до районів області для організації партизанських загонів.
З наближенням фронту Чернігів зазнавав великих бомбардувань ворожої авіації. 23—25 серпня фашистські літаки скинули на місто тисячі фугасних і запалювальних бомб, після чого центральна частина Чернігова була перетворена на руїни й згарища.
Район Чернігова захищав 15-й стрілецький корпус у складі 45-ї, 62-ї і 135-ї стрілецьких дивізій. Тут же діяли частини 9-го механізованого і 1-го повітряно-десантного корпусів, а також 1-а артилерійська протитанкова бригада полковника К. С. Москаленка, нині Маршала Радянського Союзу. 1 вересня бої розгорнулися на ближніх підступах до Чернігова. 2 вересня ворог переважаючими силами відтіснив правий фланг 62-ї стрілецької дивізії, форсував Десну і захопив плацдарм у районі с. Виблі, що створило безпосередню загрозу місту. Підтягнувши сюди ще чотири дивізії, гітлерівці розширили плацдарм. За наказом командуючого 5-ю армією генерал-майора М. І. Потапова частини 15-го стрілецького корпусу перейшли в атаку. Під час бою героїчною смертю загинув командир корпусу полковник М. І. Бланк. Але відбити плацдарм у ворога частинам 15-го стрілецького корпусу не вдалося. 8 вересня 45-а і 62-а дивізії вели запеклі бої вже на вулицях міста.
Захопивши 9 вересня Чернігів, фашистські загарбники запровадили режим кривавого терору. $ урочищі Криволівщина вони розстріляли і закопали в Протитанкових ровах живими близько 20 тисяч військовополонених і жителів. У Подусівському лісі гітлерівці знищили близько 15 тисяч чоловік. Тисячі людей Пати розстріляли в урочищах Яловщина, Маліїв Рів, Березовий Ріг та ін. У січні 1942 року гестапівці знищили всіх хворих, що перебували в психіатричній лікарні. Всього за час окупації гітлерівці розстріляли, закатували й закопали живими понад 52 тисячі чоловік. 7 тисяч юнаків та дівчат вони вивезли до Німеччини у фашистське рабство. Населення було приречене на голод і хвороби. Творити злочини фашистам допомагали їх прихвосні — українські буржуазні націоналісти.
Проте ні масові страти, ні тортури не залякали радянських людей. У неймовірно важких умовах патріоти вели боротьбу з ворогом. З першого дня тимчасової фашистської окупації у місті діяли підпільні групи. Підпільники на чолі з комуністом інженером О. Д. Михайленком розповсюджували серед населення зведення Радінформбюро, антифашистські листівки, вивели з ладу міську телефонну станцію. Під керівництвом комуніста Г. О. Іщенка регулярно влаштовувалися диверсії на електростанції. На залізничному вузлі діяла підпільна група Г. А. Маркіна. Вона підривала паровози й вагони. Одного разу з станції Чернігів було відправлено поїзд з полоненими червоноармійцями. У дорозі біля станції Нерафа машиніст-підпільник Вікторов убив гітлерівця, що вартував у паровозі, і зупинив біля лісу ешелон. До нього кинулись завчасно попереджені про це партизани й перебили німецьку охорону. Червоноармійці були визволені. Тут же вони приєдналися до партизанів.
У січні 1942 року почали працювати ще дві антифашистські групи. їх очолювали вчитель Ф. М. Беляев та інженер-будівельник І. Л. Осипенко. З метою конспірації групи не об’єднувалися, хоч свої дії відповідно координували. Патріоти мали зв’язок з антифашистськими групами кількох сіл Куликівського району. Підпільники також вели серед населення агітацію, влаштовували диверсії, передавали через розвідувально-диверсійну групу майора К. С. Гнідаша, шо діяла у районі Чернігова, цінні дані про систему ворожої оборони.
Коли влітку 1942 року виникла загроза арешту, частина підпільників вступила до партизанського загону, а решта, очолювана комуністом 0. Є. Садовим, продовжувала діяти в тилу ворога. За завданням підпільного обкому партії і обласного штабу партизанського руху О. Михайленко та М. Панфілов обладнали в підземеллі будинку В. О. Кирюші по вул. Будьонного радіостанцію, яка підтримувала зв’язок з Москвою. Радіостанція працювала безперебійно і припинила роботу, коли Чернігів визволила Червона Армія.
Сміливо діяли комсомольсько-молодіжна група, очолювана Оленою Білевич, та підпільна група М. С. Шарого, що складалася з робітників заводу «Жовтневий молот». Комсомольці розклеювали антифашистські листівки, переховували поранених червоноармійців, допомагали їм приєднатися до лав народних месників. Сама Білевич була зв’язковою партизанського загону, виконувала складні розвідувальні завдання.
Ще більше посилили роботу підпільні групи в 1943 році. Вони регулярно інформували жителів міста про наступальні бої Червоної Армії, закликали населення саботувати розпорядження гітлерівських окупантів, поповнювали партизанські загони людьми, надсилали туди зброю. Розшуком зброї в місцях боїв під час оборони Чернігова у вересні 1941 року займалися комуністи В. І. Сочава,Н. Н. Щеглов та інші товариші. Лікар-підпільник І. Г. Будаш організував втечу 139 полонених червоно-армійців на автомашинах, які належали польовій жандармерії. Всі врятовані радянські воїни невдовзі стали народними месниками.
Підпільні групи в Чернігові активно діяли аж до дня визволення міста від німецько-фашистських загарбників. Не всім патріотам пощастило дожити до цього радісного дня. Виконуючи бойові завдання, загинули комуністи Г. Н. Хоменко, М. Л. Галанов, комсомолки О. Білевич, О. Донець та М. Ховрич, безпартійні В. М. Ховрич, А. Д. Берегеля, Ф. К. Шкаруба та багато інших вірних синів і дочок народу.
Восени 1943 року, відступаючи під ударами Червоної Армії, німецько-фашистські війська сподівалися затриматись на рубежах Десни та Дніпра. Зокрема, у районі Чернігова гітлерівське командування зосередило великі військові сили.
В боях за визволення Чернігова брали участь війська 13-ї (командуючий — генерал-лейтенант М. П. Пухов) і 61-ї (командуючий — генерал-лейтенант П. О. Белов) армій Центрального фронту. Незважаючи на опір противника, 181-а Сталінградська і 148-а стрілецькі дивізії в ніч з 18 на 19 вересня форсували Десну у районі Чернігова й захопили плацдарми на її правому березі. Особливо високе уміння й хоробрість виявили воїни 292-го стрілецького полку 181-ї Сталінградської стрілецької дивізії, яким командував 24-річний майор комуніст О. І. Серьожников. Під шквальним вогнем ворога полк подолав водну перепону і вийшов на протилежний берег. Один з батальйонів цього полку, зайнявши с. Гущин, 19 вересня відбив 17 контратак гітлерівців. Того ж дня, здійснюючи глибокий обхід із заходу, форсувала Десну за вісім кілометрів на південь від Чернігова 211-а стрілецька дивізія (командир — генерал-майор В. Л. Махлиновський). Після цього, відбиваючи ворожі контратаки, полки дивізії перерізали залізницю Чернігів—Овруч і вийшли на північний захід від міста. У ніч на 19 вересня недалеко від с. Количівки переправився через Десну 874-й винищувальний протитанковий артилерійський полк (командир — підполковник О. П. Федоров).
Ранком 20 вересня на правому березі Десни вступила у бій 129-а танкова бригада (командир — полковник П. П. Петрушин). В ніч на 21 вересня радянські війська навальним ударом з півдня, заходу й сходу почали штурм Чернігова. Першими на південну околицю міста увірвалися підрозділи 271-го і 292-го стрілецьких полків 181-ї Сталінградської стрілецької дивізії (командир —генерал-майор О. В. Сараев). Відвойовуючи вулицю за вулицею, вони просувались до центру міста, а назустріч їм зі сходу наступали бійці 148-ї стрілецької дивізії. Операції піхотинців підтримували танкісти. О 6-й годині ранку 21 вересня Чернігів був повністю очищений від німецько-фашистських загарбників. Заступник командира 496-го стрілецького полку по політчастині 148-ї стрілецької дивізії майор К. І. Каранда, єфрейтор В. Г. Дягільов і солдат М. Я. Барц у центрі міста над будинком облвиконкому підняли червоний прапор. А вдень столиця Радянської Батьківщини Москва салютувала доблесним воїнам-визволителям стародавнього міста двадцятьма артилерійськими залпами з 124-х гармат.
В боях за Чернігів радянські воїни виявили масовий героїзм. Багато з них були відзначені урядовими нагородами, а найхоробрішим присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Прицільним вогнем героїчно прокладали шлях піхоті артилеристи під командуванням росіянина старшого сержанта В. Д. Серикова. Під час бою він був тяжко поранений, але не залишив бойового поста. Одним із перших увірвався до центру міста 292-й-стрілецький полк 181-ї стрілецької дивізії, яким командував майор О. І. Серьожников. В. Д. Сериков Г О. І. Серьожников відзначились згодом під час форсування радянськими військами Дніпра. їм посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Мужні воїни поховані в Чернігові на площі В. В. Куйбишева. Під час форсування Десни відзначився туркмен сержант Бердимурад Давлетджанов. За мужність і героїзм, виявлені в бою, славному синові туркменського народу Давлетджанову присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Зараз він живе і працює у м. Мари Туркменської РСР. Високе звання Героя Радянського Союзу за мужність, виявлену під час форсування Десни й визволення Чернігова, посмертно присвоєно сину башкирського народу, командиру мінометної обслуги сержанту П. Міннінгулову.
Наказом Верховного Головнокомандуючого 76-й, 77-й гвардійським, 148-й, 211-й стрілецьким дивізіям, 16-й гвардійській кавалерійській дивізії, 2-й гвардійській штурмовій авіадивізії, 129 танковій бригаді, 1287-му зенітному артилерійському, 874-му винищувальному протитанковому артилерійському і 476-му мінометному полкам, що відзначилися в боях за місто, було присвоєно найменування «Чернігівських». 181-у ордена Леніна Сталінградську дивізію нагородили орденом Червоного Прапора.
Партизани, населення радісно вітали воїнів уславлених в боях з’єднань Червоної Армії. Після розформування 22 вересня партизанських з’єднань ім. М. М. Попудренка, «За Батьківщину» та інших тисячі народних месників стали воїнами 13-ї і 61-ї армій, що повели наступ далі, на захід.