Дихтинець, Путильський район, Чернівецька область (продовження)
У 1945 році в Дихтинці були створені перші супряжні групи, а вже навесні 1947 року в них об’єдналися майже всі селянські господарства. Партійні та радянські органи проводили велику роботу по підготовці селян до переходу на колективні форми ведення господарства, зокрема організовували екскурсії селян у колгоспи східних областей України. Дихтинчани О. М. Грамажора і Т. Г. Фокшек побували у Вінницькій і Київській областях, відвідали вже створені колгоспи Чернівецької області. Там ознайомилися з досвідом ведення колективного господарства. Повернувшись у село, вони розповідали односельчанам про те, як живуть і працюють селяни, які раніше стали на шлях колективізації.
Велику роль у перетворенні сільського господарства на соціалістичних засадах відіграла районна машинно-тракторна станція. Вона не тільки обробляла машинами землю. Через неї організовувалась державна допомога посівним матеріалом, добривами.
Внаслідок війни та через наскоки бандитів Дихтинець майже весь був спалений. Тому багато уваги приділялося його відродженню. Щорічно потерпілим виділялися будівельні матеріали, надавалися позички.
Проведенню колективізації села жорстокий опір чинили українські буржуазні націоналісти. Вони вели анти-радянську пропаганду, ширили провокаційні чутки, залякували селян, вбивали активістів, партійних та радянських працівників. Чорні сліди лишили у Дихтинці підлі зрадники народу: знищили 38 осель, закатували дільничного міліціонера Ковпака та комсомольця М. Ф. Фокшека, спалили живцем сім’ю активіста Ю. І. Іліщука, по-звірячому вбили трьох радянських військовослужбовців: майорів М. С. Новожилова та О. І. Маняшкіна і капітана П. Ф. Большакова. Скелю, під якою бандерівці вчинили цей злочин, названо «Скелею трьох чекістів». 1968 року на місці загибелі воїнів встановлено пам’ятник.
В грудні 1948 року в селі створено ініціативну групу по організації колгоспу, до якої ввійшли бідняки П. В. Томнюк, М. М. Кмич, Ю. Ф. Тодосійчук, І. Д. та К. І. Ковбиші, О. Ф. Левицький, О. Ю. Микитчук та інші. 23 лютого 1949 року в Дихтинці організований колгосп, в якому об’єдналося 25 господарств. Головою обрали О. М. Грамажору.
З допомогою органів Радянської влади дихтинчани покінчили з бандами українських буржуазних націоналістів і в 1950 році завершили колективізацію села. В колгоспі об’єднались 158 селянських дворів, усуспільнивши 96,4 проц. усіх земель, 104 голови великої рогатої худоби, 12 свиней, 203 вівці, 20 коней та наявний сільськогосподарський інвентар. Невпинно господарство зростало, міцніла його матеріально-технічна база. Значну роль у розвитку артілі відіграла партійна організація колгоспу, створена у 1951 році.
У травні 1952 року Радянським урядом були вжиті заходи щодо подання допомоги колгоспам гірських і передгірських районів західних областей України, внаслідок чого Дихтинецький колгосп заощадив понад 47 тис. карбованців. Звільнення від обов’язкових поставок зерна та надання права оплачувати грішми роботи, виконані МТС, відіграло першорядну роль у його дальшому організаційно-господарському зміцненні. Цього ж року артіль одержала з державного фонду 37 га сіножатей та 231 га гірських пасовиськ, а також 15 тис. кредиту. Крім того, колгоспові був наданий довготерміновий кредит у сумі 66,7 тис. крб. для побудови тваринницьких приміщень і придбання необхідного реманенту. В 1957 році село електрифіковано.
В 1958 році Дихтинецький колгосп об’єднався з сусіднім Усть-Путильським. Укрупненій артілі було надано ім’я В. І. Леніна. Колгоспники мали 8 двигунів загальною потужністю 109 кінських сил, 7 вантажних автомашин, 2 трактори. Незабаром колгосп мав 1630 голів великої рогатої худоби і 1517 овець. На 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено 266,8 цнт молока та 33,4 м’яса.
Партійна організація та правління колгоспу спрямовували зусилля колгоспників на поліпшення організації праці, механізацію трудомістких робіт, зниження собівартості продукції, організацію соціалістичного змагання, зміцнення кормової бази.
Значну роль у піднесенні колгоспного виробництва відігравала комсомольська організація, що виникла в 1945 році, її очолила Г. І. Каленич. З ініціативи комсомольців створено молодіжну ферму, яка за трудові досягнення кілька разів відзначалась Похвальними грамотами Путильського райкому ЛКСМУ. Найвищих виробничих показників добилися комсомолки Г. К. Фокшек та Я. Д. Фокшек, вони систематично перевиконують плани надоїв молока. Дбали комсомольці й про полегшення праці тваринників. Тепер на фермі механізовано майже всі трудомісткі процеси.
Складні гірські умови, обмаль придатних для землеробства земель визначили спеціалізацію колгоспу, він розводить велику рогату худобу та овець. Цій основній галузі виробництва підпорядковано використання наявних земельних угідь. Із 4154 га закріпленої за колгоспом землі орної — лише 127 га. Вона засівається такими кормовими культурами як куузіка, кормові буряки, картопля і овес. Решта угідь під природними сіножатями, пасовиськами та лісом.
Зміцніла матеріально-технічна база колгоспу. На 1967 рік господарство мало. 8 вантажних автомашин, 6 тракторів, 8 двигунів, 2 електростанції, 23 електромотори, 2 пилорами, столярню та майстерню по ремонту сільськогосподарських машин,, необхідний реманент. Зростання технічної оснащеності дозволяє колгоспникам з року в рік добиватись значних успіхів у розвитку господарства. Особливо вони помітні в громадському тваринництві. Кількість великої рогатої худоби досягла 2 тис. голів, овець — також 2 тис. У колгоспі є 8 корінників, 6 вівчарень, 12 телятників, 2 конюшні та свинарник.
Виробничі процеси все більше механізуються. В 1967 році на фермах діяло 4 силосорізки, 5 дробарок, 5 мийок-коренерізок, 4 пароутворювачі. Встановлено автонапувалки, побудовано підвісні дороги для подачі кормів і прибирання приміщень.
Грошові надходження від тваринництва становлять основну статтю прибутків, колгоспу. Наприклад, в 1967 році — 190,5 тис. крб., а від решти галузей виробництва — 157,8 тис. З 1959 по 1967 рік неподільний фонд колгоспу зріс більш як у 3 рази.
Поряд з глибокими економічними перетвореннями невпізнано змінились і люди. Справжніми майстрами виробництва стали бригадир В. П. Томнюк, доярки О. В. Кочерган, Г. К. Фокшек, К. І. Ковбиш, Г. Ф. Кмич, чабани — В. Я. Євдощук, Ф. М. Бідоча і О. Д. Жабка.
1969 року дихтинчани урочисто відзначили 20-річчя свого колгоспу. Цей ювілей вони зустріли новими виробничими успіхами. Доярки надоюють більш як по 2 тис. кг молока від кожної корови. Дбайливо доглядають худобу тваринники, вони систематично добиваються високого приросту ваги молодняка. За 20 років неподільні фонди і грошові доходи колгоспу зросли майже в 50 разів.
Відповідно поліпшується і добробут колгоспників. На належному рівні пенсійне забезпечення — 112 чоловік одержують пенсію.
В селі є восьмирічна школа, в якій працюють 18 учителів з вищою та середньою спеціальною освітою (4 з них — вихідці з села). В школі обладнано навчальні кабінети, майстерню по обробці дерева та металу. Відкрито також вечірню середню школу сільської молоді.
За роки Радянської влади в Дихтинці повністю ліквідовано неписьменність, переважна більшість молоді має середню загальну та спеціальну, а 13 чол. здобувають вищу освіту.
Змінився і зовнішній вигляд Дихтинця. За післявоєнні роки фактично збудовано нове село — 320 добротних будинків на 2—3 кімнати. З 1966 року село отримує електроенергію від Бурштинської ДРЕС.
В 1953 році в Дихтинці споруджено клуб, при якому працюють хоровий, драматичний, вокальний, танцювальний гуртки та гурток художнього читання. Для їх роботи артіль придбала музичні інструменти, костюми тощо. Тричі на тиждень демонструються кінофільми, читаються лекції. З 1958 року в Дихтинці існує народний музей. Ініціатор його створення — П. В. Котилевський, колишній директор школи й секретар парторганізації. Крім багато ілюстрованого документального матеріалу про життя і побут трудящих села, тут є зібрання творів Ю. Федьковича та О. Кобилянської. В експозиції висвітлюється участь мешканців Дихтинця в повстанні під керівництвом Л. Кобилиці. Активістами музею є юні краєзнавці. Вони обладнали експозицію, присвячену В. І. Леніну, що має експонати, які відображають поширення ленінського слова в гірській частині Буковини за часів румунської окупації.
В Дихтинці працює бібліотека, фонд якої налічує близько 8 тис. примірників книг. Кожна колгоспна родина передплачує газети та журнали. В будинки колгоспників проведено електричне світло, встановлено радіоточки. В побут мешканців села входить телебачення.
Є добре обладнаний фельдшерсько-акушерський пункт та колгоспний пологовий будинок; відділення зв’язку та ощадна каса, послугами якої користується 300 мешканців села.
Розвинуто в Дихтинці прикладне мистецтво. Зберігаються кращі традиції минулого в художньому різьбленні та інкрустації на дереві. Один з продовжувачів їх різьбяр В. І. Курилюк. Вироби його систематично експонуються на обласних вис-ставках.
В селі є чимало майстрів художнього вишивання і ткацтва, серед яких виділяється М. Т. Курилюк. Її роботи стали надбанням експозиції багатьох музеїв, зокрема музею фольклору та етнографії при обласному Будинку народної творчості. Відома своїми чудовими вишивками Г. В. Довбуш, яка відтворила на полотні образ великого В. І. Леніна.
Набувають поширення нові, радянські обряди. При сільському клубі відкрито кімнату щастя, в якій по-новому проводиться реєстрація шлюбів. Урочисто відбуваються і проводи юнаків на службу до Радянської Армії.
Одним з великих свят у Дихтинці є повернення отар з полонин, коли мешканці села влаштовують вівчарям теплу зустріч. На центральній вулиці села споруджують зелену заквітчану браму. Двоє трембітарів трембітять вівчарям, що наближаються. Попереду — метрів за 200 від отар — йде ватаг із смолоскипом у руці. Він запалює обабіч дороги багаття, проходить під аркою з трембіт. Назустріч полонинникам вибігають дівчата і увінчують прибулих барвінком. Дівчатам-дояркам хлопці підносять квіти. Загнавши овець до кошари, вівчарі разом з усіма вирушають на майдан. З привітальним словом виступає найстаріший колгоспник, який вітає вівчарів з успішним закінченням літування. Ватаг дякує односельцям. Секретар парторганізації вручає полонинникам подарунки. Свято закінчується концертом художньої самодіяльності.
Багато уваги благоустрою села приділяють члени постійно діючих комісій Дихтинецької сільської Ради. Вони розробили план розвитку села. За цим планом розгорнуто будівництво школи-інтернату, 8-квартирного будинку для вчителів та лікарів, під’їзних шляхів до ферм, залізобетонного мосту через річку Путилу. Завдяки турботам шляхової комісії здійснено впорядкування доріг, зведено залізобетонні містки над потоками і рівчаками, прокладено 6 км дороги з твердим покриттям, що пройшла до Малого Дихтинця.
З давніх-давен в селі побутує легенда під назвою «Калинове гроно». В ній розповідається, що на одній скелі біля Дихтинця росло-родило калинове гроно, хто зірвав би його, не знав би горя і жив у достатках. Ніхто не міг до нього дістатися — ні лісоруб, ні пастух, ніхто з простих селян не міг щастя мати. А коли над Карпатами замість грон калинових замайоріло червоне полотнище, а під ним гуцул-трудар розпростав свої плечі, кожен знайшов оті грона. Відтоді, як зоря Радянська засвітила, кожен щастя має.
О. Ф. ПАСТУХ