Сторожинець, Сторожинецький район, Чернівецька область (продовження)
Після націоналізації промислових підприємств проведено їх реорганізацію. На кінець 1940 року в Сторожинці діяли 7 промислових підприємств і ряд артілей. У налагодженні їх безперебійної роботи велике значення мала допомога коштами, устаткуванням, сировиною, паливом, а також висококваліфікованими кадрами, подана Радянською державою. Було запроваджено 8-годинний робочий день, недавні безробітні одержали роботу.
Міські первинні партійні організації провели значну роботу по підготовці та вихованню місцевих кадрів. Тільки протягом півроку з часу визволення міста було висунуто на керівну радянську господарську і громадську роботу 52 буковинці. П. Хорта, який раніше працював електромонтером, було обрано заступником голови виконкому міської Ради.
Партійні, радянські та громадські організації міста приділили значну увагу поширенню радянських методів праці, розгортанню соціалістичного змагання, запровадженню передового досвіду тощо. Внаслідок цього різка зріс випуск промислової продукції. Якщо за перші три місяці після визволення її було випущено на 120 тис. крб., то в три наступні — на 636 тис. крб. План IV кварталу 1940 року підприємства Сторожинця значно перевиконали.
Швидко зростала кількість передовиків виробництва. Робітник шкіряного заводу М. Флоріян виконував норми на 190 і 240 проц., робітниці ткацької фабрики Т. Савчук і В. Чоботар — на 120 процентів.
Для забезпечення населення продуктами харчування та предметами першої потреби партійні й радянські організації міста домоглися швидкого розгортання державної й кооперативної торгівлі. Протягом IV кварталу 1940 року завезено й продано жителям міста і району різних товарів на 2466 700 крб., що становить 125 проц. плану.
Радянська влада звернула велику увагу й на благоустрій міста та народну освіту. Тільки за 6 місяців 1940 року на благоустрій було асигновано понад 50 тис. крб. Робітники й службовці одержали 480 квартир. Почали працювати середня, неповна середня і три початкові школи, Будинок культури, кінотеатр, бібліотека тощо.
Зростала політична й трудова активність жителів міста. Яскравою демонстрацією цього стали вибори до Верховної Ради СРСР та Верховної Ради Української PСP, проведені 12 січня 1941 року. В них взяло участь 99,7 проц. усіх виборців. За кандидатів блоку комуністів і безпартійних голосувало 97,6 процента.
Трудящі міста гаряче взялися за виконання виробничих планів 1941 року. Але їх мирну працю було перервано підступним нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз.
Сторожинецька міська партійна організація з перших днів нападу фашистів підпорядкувала свою роботу потребам війни. Вона організувала допомогу прикордонникам у боротьбі з ворогом і забезпеченні радянських військових частин продовольством.
5 липня 1941 року німецько-румунські фашисти окупували Сторожинець. Вони запровадили жорстокий режим. Протягом липня—серпня 1941 року окупанти і їх спільники, українські буржуазні націоналісти, розстріляли понад 200 чоловік.
Трудящі чинили запеклий опір загарбникам. За пропаганду на користь Червоної Армії поліція заарештувала М. Зорю. Він говорив людям, що хоч з Одеси і пішли радянські війська, все-таки вони повернуться і виженуть окупантів. Заарештували й І. Бончака, який переконував земляків, що «маршал Антонеску продав Румунію німецьким фашистам». Обох патріотів віддали до військово-польового суду. Та репресії окупантів не задушили опір трудящих. Частішали невиходи на роботу, неявки на призовні пункти, втеча від насильницької відправки до Німеччини. 2 січня 1942 року поліція повіту повідомляла, що з 340 допризовників на збірні пункти з’явилось лише 80 чол., та й ті під різними приводами категорично відмовлялися воювати проти СРСР.
30 березня 1944 року Стррожинець визволено військами 24-ї стрілецької Самаро-Ульяновської Залізної дивізії (командир — генерал-майор Ф. А. Прохоров) та 40-ї гвардійської танкової бригади (командир — полковник С. А. Кошелев), які входили до складу 11-го гвардійського Прикарпатського танкового корпусу (командир — генерал-лейтенант танкових військ А. Л. Гетьман)3.
У визволенні Сторожинця особливо відзначилися танкісти на чолі з двічі Героєм Радянського Союзу І. Н. Бойком. В архіві Міністерства оборони СРСР зберігається нагородний лист гвардії лейтенанта Г. П. Карюкіна. В ньому написано: «… 28 березня в районі села Глиниця першим форсував річку Прут і, продовжуючи виконувати завдання, вийшов у тил противника на 25 кілометрів. З боєм увірвався в м. Сторожинець, розгромив переважаючі сили противника, перерізав шлях його відходу і шляхи підходу резервів, чим сприяв визволенню м. Чернівців. У районі м. Сторожинця підрозділ т. Карюкіна в складі трьох танків знищив 70 гітлерівських солдатів і офіцерів, 4 танки, 5 гармат, 20 автомашин, 20 кулеметів. Взято в полон 20 німецьких солдатів». Г. П. Карюкіну було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Разом з ним учасниками цих подій були Герої Радянського Союзу гвардії лейтенанти Ф. П. Кривенко і М. В. Чугунін. У братських могилах міста поховано майорів П. Б. Чаплигіна, П. М. Якобошвілі, І. В. Дмитрієва, капітана Г. Ф. Реутова та багато інших радянських воїнів, які загинули в запеклих боях із гітлерівськими загарбниками.
Населення міста свято шанує пам’ять загиблих воїнів, що віддали своє життя за свободу і незалежність Радянської Батьківщини. Ім’я Г. П. Карюкіна присвоєно одній з вулиць Сторожинця. Не забувають трудящі міста й колишнього ватажка сторожинецьких комуністів-підпільників С. Ю. Лопуляка. Евакуювавшись на схід, у лютому 1942 року він пішов на фронт і в червні 1944 року загинув смертю героя.
Німецько-румунські окупанти завдали величезної шкоди господарству міста: спалили та пошкодили понад 300 будинків житлового і промислово-виробничого призначення, зруйнували чотири великі підприємства (два шкіряні і два спиртові заводи). Вони пограбували і закрили культурно-освітні заклади й установи охорони здоров’я, вивели з ладу водопровід, електростанцію, пошту, телеграф тощо. На час визволення не працювало жодне підприємство.
За період окупації фашисти знищили та пограбували різного майна на 67 млн. крб., розстріляли й замучили 480 чол. мирних радянських громадян і 300 радянських військовослужбовців, що потрапили в полон.
Зразу ж після вигнання окупантів відновили свою діяльність партійна та комсомольська організації, а також органи Радянської влади. Під їх керівництвом трудящі взяли активну участь у загальнонародній боротьбі за остаточний розгром ворога й ліквідацію тяжких наслідків війни.
Невелика партійна організація міста (за станом на 10 червня 1944 року вона налічувала 26 комуністів) широко розгорнула масово-політичну роботу. На зборах, мітингах, у бесідах роз’яснювалися політика Комуністичної партії й Радянського уряду, поточні події, міжнародне становище СРСР. Пропагандисти розповідали про перемоги Червоної Армії на фронтах Великої Вітчизняної війни, про героїзм радянських людей на фронті і в тилу. З кожним днем зростала виробнича й громадсько-політична активність трудящих у відбудові народного господарства, у всебічній підтримці боротьби Червоної Армії за остаточний розгром фашистської Німеччини.
Завдяки самовідданій праці робітників стали до ладу і почали давати продукцію два лісопильні, шкіряний і лікеро-горілчаний заводи, промкомбінат, електростанція, ткацький цех Чернівецької фабрики № 1 та інші. Відновили роботу 5 шкіл (середня, неповна середня, три початкові), медичні та культурно-освітні установи.
Трудящі всіляко сприяли наближенню перемоги. Про це свідчать і успішна реалізація Державної воєнної позики, яку в місті було розповсюджено на суму 155 тис. крб.; збирання коштів на танкову колону «Радянська Буковина» (97 тис. крб.) та реалізація білетів грошово-речової лотереї на суму 123 тис. крб. На початку 1945 року жителі міста добровільно здали у фонд Червоної Армії 1050 пудів зерна і 3000 пудів картоплі.
З переможним завершенням Великої Вітчизняної війни і переходом на мирну роботу в центрі уваги партійних, радянських і громадських організацій стала боротьба за дострокове виконання четвертої (першої післявоєнної) п’ятирічки. Комуністи роз’яснювали трудящим поставлені завдання, мобілізуючи їх на успішне виконання і перевиконання виробничих планів. У місті широкого розмаху набрало соціалістичне змагання. Рух за краще використання основних і оборотних засобів підприємств, випуск продукції відмінної якості, боротьба за економію сировини і матеріалів та культуру виробництва, рух москвичів за поліпшення використання виробничих площ — все прогресивне, передове стало надбанням робітників сторожинецьких підприємств.
Невпинно нарощував свої виробничі потужності лісокомбінат. Тут швидко зростала продуктивність праці, ширились ряди передовиків та ударників виробництва, які систематично перевиконували планові завдання. Рух за дострокове виконання четвертої п’ятирічки на цьому підприємстві став масовим. 250 передовиків систематично виконували місячні норми на 150— 200 проц., а 36 з них, виконавши свої п’ятирічні плани, з 1 грудня 1949 року почали працювати в рахунок 1951 року. Лісокомбінат виконав свій п’ятирічний план до 1 травня 1949 року (заготівля лісу — на 121 проц., підвезення матеріалів — на 100 проц., вивезення — на 106 проц.). Виняткову роль у забезпеченні виконання планових завдань відігравало систематичне поповнення комбінату новітніми машинами та устаткуванням. Уже на початок 1950 року підприємство мало 57 автомашин, 8 нових трелювальних тракторів, чотири лебідки, чотири паровози і понад 100 вагонів.
Ці успіхи стали можливими завдяки повсякденній масово-політичній роботі комуністів. На лісоділянках систематично працювали чотири червоні кутки, де кожен працівник міг прослухати цікаву лекцію або бесіду, ознайомитися з новинками політичної, наукової й художньої літератури, переглянути нові газети й журнали.
Комуністів було направлено на вирішальні ділянки роботи, де вони показували зразки свідомого ставлення до праці, виступали організаторами змагання за успішне виконання виробничих завдань. З 1955 року Сторожинецький лісокомбінат очолює комуніст О. П. Гданський. Він добре знає лісове господарство, набув значного досвіду керівництва великим підприємством.
У 1958 році в змагання за дострокове виконання виробничих планів включився 831 чол. (з 981). Ряди передовиків виробництва зросли до 271 чоловіка. Згодом кращих виробничників підприємства було відзначено урядовими нагородами, зокрема, В. І. Грабовського і Є. М. Квятковського — орденом Трудового Червоного Прапора.
За роки семирічки комбінат перетворився у велике багатогалузеве підприємство, де трудяться понад 2 тис. робітників та інженерно-технічних працівників. Він веде лісове господарство на території Сторожинецького та Глибоцького районів, забезпечує заготівлі та вивезення лісу, здійснює переробку деревини в Сторожинецькому, Красноїльському та Чудейському цехах по виробництву меблів і стругального шпону (фанери). Тут працюють потомствені меблевики М. Н. Григорчиця, І. К. Парайку та інші. Виробничі процеси провадять з допомогою сучасної техніки. Сумлінною працею всього колективу забезпечено дальше збільшення його виробничих потужностей та виконання планових завдань по всіх техніко-економічних показниках. В середньому щороку колектив комбінату заготовляє 160 тис. куб. м лісу. Меблевий цех наприкінці 1967 року збільшив виробництво продукції майже у три рази порівняно з 1963 роком. Набули значного розвитку і поширення нові форми соціалістичного змагання. Визначне місце серед них посіла боротьба за комуністичне ставлення до праці. В 1963 році нею було охоплено 550 чол., а 42 з них присвоєно почесне звання ударника комуністичної праці. Значних успіхів домоглися комплексні бригади В. Г. Викована і Д. В. Буждуги, які щомісячно виконували свої виробничі плани на 105—110 проц. Уже в 1963 році комуністи А. 3. Іщенко, Є. М. Квятковський, А. В. Лазанчук працювали в рахунок 1965 року. З числа передовиків виросли досвідчені керівники. Рядовий робітник, згодом бригадир В. І. Бичек став начальником меблевого цеху. Лісоруб Г. 3. Костенко виріс до бригадира комплексної бригади. У 1966 році його обрано делегатом XXIII з’їзду КП України.
Зростала й міцніла партійна організація лісокомбінату. Вона посилювала свій вплив на маси, згуртовувала й виховувала безпартійний актив, поповнювала свої ряди його кращими представниками. Протягом лише 1965 року до лав партії було прийнято 17 кращих активістів, передовиків виробництва. Це М. С. Вітюк, Г. К. Ніколайчук, Ф. І. Бевцик, С. І. Передерчук, Г. П. Кузьменко, В. І. Бичек та інші. На кінець 1967 року партійна організація лісокомбінату налічувала близько 200 комуністів.
Здобула повагу серед колективу підприємства і комсомольська організація, що нараховувала 1965 року близько 200 юнаків і дівчат. Вона провела значну роботу по мобілізації молоді на виконання виробничих планів підприємства. Молодіжно-комсомольська бригада, очолювана Г. І. Сметанюком, починаючи з 1961 року, систематично перевиконує свої планові завдання. Комсомольська організація особливо активізувалася, коли її ватажком було обрано кращу виробничницю, комуністку Ф. І. Бевцик. Наприкінці 1967 року організація стала однією з кращих в області.
З 1960 року в місті діє лукомеліоративна станція. Оснащена сучасною технікою, вона багато зробила для осушення, освоєння та корінного поліпшення колгоспних земель Сторожинецького, Вижницького та Глибоцького районів. Розгорнула роботу і машинно-лічильна станція, створена в кінці 1964 року. Завдяки їй повністю механізовано облік реалізованої продукції і нарахування заробітної плати на хлібозаводі, обробку техніко-експлуатаційних показників і нарахування зарплати в автопарку, у відділенні «Сільгосптехніка», на оптовій базі райспоживспілки.
Значного розвитку набули також інші підприємства міста. їх колективи, включившись у соціалістичне змагання, внесли значний вклад в успішне виконання семирічки. Тут теж виросло немало передовиків і новаторів виробництва. Серед них М. Д. Боднарюк, робітник цегельного заводу, який виконав виробниче завдання 1965 року на 115 проц. і домігся економії матеріалів та сировини на 500 крб. Виконують виробничі плани на 120—140 проц. складач друкарні М. Й. Казимирович, слюсар «Сільгосптехніки» Г. Й. Казимирович, швачка побутового комбінату Р. М. Герман, слюсар-наладчик заводу мінводи А. І. Побежан, робітниця маслозаводу М. В. Труфен.