Драбів, Драбівський район, Черкаська область (продовження)
Минав час у напруженій праці. Заможним ставало життя селян. Серед колгоспників розгорнулося соціалістичне змагання за високий урожай зернових і технічних культур. 1933 року площа посіву зернових становила 11 400 га.
1935 року колгосп ім. Сталіна виростив з гектара по 17 цнт зернових, по 200 цнт цукрових буряків. Високий урожай зернових і технічних культур наступного-року дав можливість видати членам артілі по 2 кг хліба на трудодень, а також картоплю, овочі та по 1 крб. грошима..
В артілі ім. В. І. Леніна розгорнувся рух п’ятисотенниць. Послідовницею Марії Демченко в Драбові стала ланкова П. І. Скопич, яка 1935 року виростила по 300 цнт цукрових буряків з гектара, а через два роки по 530 цнт. У січні 1937 року трудящі Драбівського району обрали її делегатом Надзвичайного XIV Всеукраїнського з’їзду Рад, який прийняв нову Конституцію УРСР.
За роки довоєнних п’ятирічок колгоспи перетворилися в заможні господарства. На полях працювали трактори і комбайни Драбівської MTС.
Зміцнення економіки семи колгоспів дало можливість широко розгорнути будівництво господарських приміщень, зосередити увагу громадськості на дальшому поліпшенні добробуту трудящих. Напередодні війни колгоспники одержали на трудодень по 2—3 кг хліба, 1,5—2 крб. грошей.
Населення 1940 року становило 5624 чоловіка. Медичну допомогу вони отримували у лікарні на 35 ліжок, амбулаторії, аптеці.
У середній, двох семирічних та двох початкових школах здобували освіту всі діти шкільного віку. Було повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. У травні 1936 року голова ЦБК УРСР Г. І. Петровський відвідав село Драбів і район, цікавився поряд з господарськими питаннями і розвитком освіти та культури, був присутній на екзаменах з географії у Білоусівській семирічній школі.
В селі працював новозбудований клуб на 200 місць з кіноустановкою.
Товарами народного споживання трудящих забезпечували 10 магазинів.
Віроломний напад фашистів на нашу Вітчизну порушив мирну працю драбівців. З перших днів війни більшість чоловіків пішла на фронт. їх місце на виробництві зайняли жінки й підлітки. Сотні людей будували оборонні споруди, а ті, що залишилися, збирали урожай, щоб дати країні якнайбільше хліба й інших сільськогосподарських продуктів. Майно колгоспів, устаткування і 68 тракторів МТС евакуювали до східних районів.
21 вересня 1941 року Драбів окупували гітлерівці. Вони принесли з собою рабські порядки, нелюдські методи розправи над радянськими патріотами. Народ піднявся на боротьбу, яку очолила підпільна партійна група в складі 54 комуністів. Підпільники доводили до відома драбівців зведення Радянського інформбюро, закликали саботувати розпорядження окупантів, багатьом допомагали втекти з села, щоб уникнути фашистської каторги в Німеччині. У травні 1942 року вороги натрапили на слід підпільників, заарештували їх і по-звірячому замучили — частину живими кинули в колодязь біля села Свічківки, частину — під лід ставка у селі Михайлівці. За доносом запроданців-поліцаїв були розстріляні X. Драло, П. Троян, Д. Молюка, Ф. Стойда.
Криваві розправи не могли зламати опір радянських людей. Вони допомагали полоненим червоноармійцям пробиратися до лінії фронту, псували телефонні лінії, закликали населення не коритися фашистам. Справжніми патріотами проявив себе в умовах окупації медичний персонал місцевої лікарні. Стійко і мужньо боролися за життя радянських людей лікарі К. Є. Кіндратенко, М. В. Назаров, В. І. Ворсобін. Зокрема, майора Романівського лікували цілий рік, а потім відправили його до партизанів.
Великої шкоди завдали селу окупанти. Відступаючи, вони по-хижацькому зруйнували колгоспні будівлі, районну друкарню, пошкодили мости.
У ніч з 21 на 22 вересня 1943 року підрозділи 396-го стрілецького полку 21-го стрілецького корпусу 47-ї армії Воронезького фронту, яким командував генерал армії М. Ф. Ватутін, визволили Драбів від німецько-фашистських окупантів. Воїнам-визволителям, які тоді полягли, встановлено пам’ятник.
Під керівництвом партійної організації, Ради депутатів трудящих жителі Драбова одразу приступили до відбудови народного господарства. Запалені прикладом комуністів, вони піднімали з руїн своє село. Нелегкою була їх праця. Не вистачало техніки, спеціалістів, робочих рук. Знову були пущені в хід коса, серп, ціп, дерев’яна борона, орали коровами. Прагнучи внести свою частку в справу розгрому ворога, трудящі Драбова до кінця 1943 року здали державі 37 813 пудів хліба і розпочали активну підготовку до весни. Колектив робітників Драбово-Ульянівської МТС протягом зими 1943/44 року відремонтував весь наявний парк машин та сільськогосподарський реманент і весною 1944 року організовано вийшов у поле. Поряд з дорослими працювали й діти. В день 25-річчя ВЛКСМ трудящі району відправили пораненим бійцям у підшефний госпіталь продукти й індивідуальні посилки.
1944 року колгосп ім. Леніна першим у районі виконав план хлібозаготівель і здав 4200 пудів хліба до фонду Червоної Армії. В листопаді колгоспи ім. Петровського та ім. Леніна віддали до фонду перемоги додатково 1100 цнт картоплі. Населення Драбова палко підтримувало заклик трудящих області про будівництво на свої заощадження танкової колони «Визволена Полтавщина».
Наступний рік приніс нові успіхи. Колгоспи Драбова повністю засипали посівний фонд. При Драбово-Ульянівській МТС почали працювати курси трактористів, де навчалось 25 молодих колгоспників. Поступово зростали доходи, урожайність зернових і технічних культур. Навіть у несприятливі повоєнні 1946 і 1947 рр. колгоспи одержали з гектара по 10—11 цнт зернових і по 200 цнт цукрових буряків. На кінець 1947 року всі колгоспи мали ферми великої рогатої худоби, свиней, овець, птиці, а колгоспи ім. Леніна та ім. Шевченка — пасіки. Тоді ж городник колгоспу ім. Петровського Ф. П. Жук виростив з гектара по 200 цнт огірків, по 400 цнт капусти, що дало змогу артілі достроково виконати план поставок овочів державі.
Колгоспники, механізатори, включившись у соціалістичне змагання за виконання і перевиконання планів і соціалістичних зобов’язань, домоглися різкого підвищення продуктивності праці. 1949 року свинарка колгоспу «Вірний шлях» Т. Фурса одержала по 17 поросят на свиноматку. Механізатори колгоспу, косарі, орачі виконували денні норми виробітку на 110—115 проц. 60-річний колгоспник артілі «Червоний Жовтень» Н. Ф. Осадчий на косовиці хліба 1950 р. вручну виконував по дві— дві з половиною виробничі норми. На весняних польових роботах 1950 року трактористи О. Карабань та І. Стефановський щоденно обробляли по 30 і більше га просапних культур. Молодий комбайнер А. Беззадий з колгоспу ім. Леніна за жнива скосив і обмолотив 118 га зернових, намолотивши понад 2 тис. цнт хліба.
Значні успіхи були досягнуті в розвитку охорони здоров’я та культури. В районній лікарні на 50 ліжок дбали про здоров’я трудящих 6 лікарів та 22 чоловіка середнього медперсоналу, працював кістково-туберкульозний санаторій на 35 ліжок.
1950 року в середній, двох семирічних і початковій школах навчалося 1377 учнів. Діяли районний будинок культури, колгоспний клуб, районна і сільська бібліотеки, стаціонарна і пересувна кіноустановки.
Товарами першої необхідності забезпечували жителів села універмаг, 12 магазинів, 2 ларки.
1950 року на базі 7 колгоспів утворено 4 господарства, які 1955 року одержали зернових у середньому по 16 цнт з гектара, цукрових буряків — 220 цнт, овочів — 180 цнт, в т. ч. озимої пшениці — 16—17 цнт. 1956 року ці колгоспи злилися в один ім. Суворова, що об’єднав 1208 дворів, мав у користуванні 7731 га землі, з них — 6384 орної. Високих виробничих показників досяг він, виконуючи соціалістичні зобов’язання на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції та 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. 1967 року зібрано лише зернових по 24,3 цнт з гектара, 1970 року— 31,6. Зростало виробництво продуктів тваринництва. 1961 року колгосп створив спеціалізовану ферму відгодівлі великої рогатої худоби. 1967 року було вироблено 8827 цнт м’яса в живій вазі, що дало колгоспу 589 тис. крб. прибутку. На кінець восьмої п’ятирічки на 100 га угідь одержано по 187,5 цнт м’яса.
На ланах колгоспу працюють 44 трактори, 30 комбайнів різних систем, 41 автомашина та багато іншої техніки. Протягом восьмої п’ятирічки збудовано 6 кормоцехів, 8 телятників, зерносклад, 14 приміщень для утримання птиці та інші господарські будівлі. За перший рік дев’ятої п’ятирічки побудовано склад мінеральних добрив, 2 телятники, 2 пташники, зерноочисний комплекс, будинок тваринника.
Організатором трудящих Драбова і справжнім вожаком мас є партійна організація, яка налічує 336 комуністів, об’єднаних у 18 партійних організаціях. Надійні помічники комуністів — 446 комсомольців, об’єднаних у 13 організацій.
Партійна організація колгоспу налічує 63 комуністів. За ними закріплені найбільш відповідальні ділянки. У 3-х тракторних бригадах працює 23 члени КПРС, у тваринництві — 10.
Велику допомогу партійним організаціям у мобілізації трудівників сільськогосподарського та промислового виробництва Драбова, який став у квітні 1965 року селищем міського типу, подає селищна Рада депутатів трудящих. У її складі 85 депутатів, роботі яких сприяє великий громадський актив — понад 150 чоловік. Рада постійно дбає про ріст продукції, яку виробляють промислові підприємства та колгосп, про дотримання законності і правопорядку, підвищення культури населення. У 1971 році бюджет Ради складав 188,1 тис. крб., з яких 73,6 тис. пішло на заасфальтування вулиць, прокладення 800 кв. м. тротуарів, обладнання автозупинок, пляжу, озеленення селища.
За підсумками обласного змагання щодо впорядкування міст і сіл області селище завоювало першість. Йому вручено перехідний Червоний прапор Черкаського облвиконкому та грошову премію.
У Драбові працює харчокомбінат, цегельний завод «Міжколгоспбуду», комбінат побутового обслуговування, відділення «Сільгосптехніки», інкубаторна станція. Рік у рік нарощуються темпи випуску валової продукції підприємств, зростає продуктивність праці. Так, виробіток на одного працюючого «Міжколгоспбуду» на будівельно-монтажних роботах 1971 року становив 5274 карбованці.
Змінилося за післявоєнні роки медичне, культурне і побутове обслуговування населення. 1968 року став до ладу комплекс районної лікарні на 125 ліжок, в якій працює 38 лікарів. Чуйним ставленням до трудящих відзначається заслужений лікар УРСР Н. В. Мороз. У Драбові є середня і 2 восьмирічні школи, в яких у 1971/72 навчальному році навчалося 874 дітей. Працююча молодь здобуває освіту в заочній середній школі. Навчально-виховну роботу у школах здійснюють 79 учителів. У селищі є будинок піонерів, музична школа, профтехучилище, дитячий садок і ясла.
У будинку культури з залом для глядачів на 360 місць діють університети культури і здоров’я, сільськогосподарських і правових знань, торгівлі і культури, кінолекторій, а також гуртки: хоровий, драматичний, народних інструментів. Читачів села обслуговують 9 бібліотек, що мають фонд 99 тис. книг. 1971 року на кожну тисячу жителів селища надходило 1160 примірників газет і журналів.
Став красивішим загальний вигляд селища. У 1957—1967 рр. повністю перебудовано центральну вулицю ім. Леніна. Тут споруджено універмаг, магазин культтоварів, продовольчий магазин, 2 аптеки, приміщення редакції і друкарні, районний вузол зв’язку, ощадну касу, побуткомбінат, готель, хлібокомбінат, приміщення райкому партії, райвиконкому, управління сільського господарства, широкоекранний кінотеатр на 400 місць. Протягом восьмої п’ятирічки побудовано і заселено 12 шістнадцятиквартирних будинків. На околиці селища розкинувся лісопарк, в якому розташувалися приміщення професійно-технічного училища.
Про підвищення добробуту і культурного рівня трудящих селища свідчить щорічне зростання товарообороту споживчої кооперації. 1971 року він складав 4628 тис. крб., тільки літератури було реалізовано на 22,7 тис. крб. Жителі селища мають 38 автомашин, 123 мотоцикли, 1278 телевізорів. Сотні драбівців матеріально забезпечуються державою. Лише в 1971 році пенсіонери одержали 373,7 тис. карбованців.
Славиться Драбів і своїм фізкультурним колективом. О. П. Титаренко на всесоюзному змаганні 1953 року зайняв перше місце в країні серед колгоспних штангістів легкої ваги.
Драбів — батьківщина Героя Радянського Союзу В. Г. Романюка. Тут народилися народний артист УРСР В. І. Овчаренко, літературознавець член-кореспондент АН УРСР І. О. Дзеверін.
В життя трудящих Драбова міцно входять нові звичаї й обряди. Звичними для них стали свято урожаю, урочисті реєстрації шлюбів і новонароджених, комсомольські весілля і заручини, свята Івана Купала, відзначення дня тваринника, механізатора, зльоти орденоносців і конференції молоді, проводи до армії, вечори зустрічей трьох поколінь.
Життя з кожним днем стає кращим. Швидко зростають знання людей, міняється їх побут. Драбівці розуміють, що все це стало можливим завдяки Радянській владі, її засновнику В. І. Леніну. У мальовничому куточку Драбова стоїть пам’ятник вождю революції, врятований під час Великої Вітчизняної війни патріотами селища. 1965 року на одній з центральних площ споруджено величний монумент Слави на честь 549 драбівців, полеглих за Радянську владу.
На території селища встановлені пам’ятники В. І. Леніну, бюсти Карлу Марксу, Т. Г. Шевченку, Ю. О. Гагаріну. На честь 50-річчя Великого Жовтня відкрито історико-краєзнавчий музей, де зібрано понад 1200 експонатів, що відтворюють сторінки літопису революційної боротьби і трудової слави рідного краю.
Шляхом трудових звершень ідуть трудящі Драбова до прекрасного майбутнього всього людства — комунізму.
В. К. ВЛАСЕНКО, Я. Ю. ЗАЛІЗНЯК