Жаботин, Кам’янський район, Черкаська область (продовження)
Колишню земську лікарню було перетворено на амбулаторію, де лікувалися селяни Жаботина та навколишніх сіл. Населення обслуговували 4 медичні працівники.
1922 року почала працювати ще одна початкова школа, її відвідували 57 учнів, навчало їх 2 вчителі. Наступного року за допомогою комсомольців відкрито сельбуд. Щотижня в ньому демонструвалися кінофільми, молодь села влаштовувала концерти художньої самодіяльності, вистави.
1927 року в селі організовано перше товариство спільного обробітку землі, а через два роки розгорнулась масова колективізація селянських господарств. У грудні 1929 року на базі чотирьох колективних об’єднань створено колгосп «Нове життя». Артіль налічувала 243 селянських господарства, які усуспільнили 685 га землі, 97 коней. Новоутворена артіль мала 53 плуги, 62 борони, 3 сівалки.
1932 року на колгоспних ланах почала працювати створена тракторна бригада місцевої МТС, в якій налічувалося 4 трактори та 6 сівалок. Запровадження техніки і передових методів праці давало позитивні наслідки. 1933 року трудівники ланів зібрали пересічно по 18 цнт зернових культур та по 170 цнт цукрових буряків з кожного га. На тваринницькій фермі налічувалося 55 корів, 145 вівцематок, 26 свиноматок. Колгоспники одержували по 4 кг зерна на вироблений трудодень. Наступного року колгосп «Нове життя» перейменовано в ім. Кірова. Рік у рік міцніло господарство артілі. Вже 1936 року колгосп збирав по 18—20 цнт зернових з кожного гектара. Напередодні війни він мав 2 автомашини, на його ланах працювало 9 тракторів, 10 сівалок, 4 жатки та один комбайн. 1939—1940 рр. урожайність зернових культур зросла до 20—22 цнт з га, а цукрових буряків до 200—250 цнт. В ці роки на тваринницьких фермах налічувалося 250 корів, 400 свиней, 175 овець.
З розвитком господарства поліпшився і добробут жаботинців. На трудодень кожен трудівник одержував по 4—5 кг хліба. В селі з’явилися нові житла колгоспників.
Успіхи в галузі економіки позитивно впливали на розвиток культури. 1931 року в Жаботині відкрилася семирічна школа, за парти сіло 307 учнів, а з 1939 року почалися заняття в середній школі, де 15 вчителів навчали 350 учнів. При школі створено бібліотеку. Велику культосвітню роботу проводив клуб.
Мирне життя трудящих порушив напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. У липні 1941 року частину колгоспних машин, худобу, артілі було вивезено вглиб країни. 5 серпня гітлерівці вдерлися в село. Фашисти завдали жаботинцям багато страждань і горя. Запровадивши жорстокий окупаційний режим, вони грабували населення, розстріляли й закатували 38 жителів. До Німеччини було відправлено 408 юнаків та дівчат. У місцевих колгоспах пограбували й зруйнували виробничі та господарські приміщення.
Але жителі Жаботина не скорилися окупантам. Вони саботували всі заходи, ховали й переправляли продукти та худобу до партизанських загонів П. А. Дубового, А. С. Куценка, І. М. Боровикова, які діяли в той час у районі Чорного лісу та Холодного Яру. В серпні 1941 року народні месники захопили в полон німецького мотоцикліста, в якого знайшли накази фашистського командування. Виявилося, що гітлерівці вирішили знищити партизанів, перейти річку Тясьмин і оточити захисників Черкас. Ці документи було передано до штабу військових частин, які обороняли місто.
Влітку і восени 1943 року район села повністю контролювався партизанами. Під час відступу німецькі варвари хотіли знищити Жаботин як партизанське село, але народні месники перешкодили намірам ворога. За їх допомогою 9 січня 1944 року Жаботин визволено від загарбників частинами 5-ї гвардійської танкової армії 2-го Українського фронту під командуванням генерал-полковника танкових військ П. О. Ротмістрова. Понад 800 жаботинців хоробро билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, близько 400 з них полягло в боях з ворогом, 256 — нагороджено орденами й медалями СРСР.
Одразу ж після визволення жителі села спрямували зусилля на допомогу фронту та відбудову зруйнованого фашистами господарства. Правління колгоспу організувало серед населення збирання зерна до фонду допомоги Червоній Армії та для весняної сівби. Механізатори відремонтували три трактори. Радянські військові частини залишили в селі 10 пар коней. Переборюючи труднощі, жаботинці успішно провели весняні сільськогосподарські роботи.
Відроджувалися навчальні й культурно-освітні заклади, житла для трудящих. За допомогою держави в артілі зводилися нові та ремонтувалися старі будівлі для родин радянських воїнів, що загинули на фронті.
Протягом 1945—1946 рр. до мирної праці включилися демобілізовані з лав Червоної Армії воїни. 1945 року колгоспники зібрали по 7,3 цнт зернових та по 124 цнт цукрових буряків з гектара. У роки відбудови країни Кам’янський райком КП України та райвиконком зосередили увагу на зростанні парторганізації Жаботина, на зміцненні господарства кадрами спеціалістів, оснащенні його сучасною технікою. Сільська партійна організація налічувала 5 комуністів. Її надійними помічниками були 20 комсомольців, які безпосередньо працювали на виробництві, створивши комсомольсько-молодіжну ланку. 1947 року колгосп одержав від держави сільськогосподарську техніку, кредити для придбання худоби. Допомога держави та самовіддана праця колгоспників давали позитивні наслідки. 1948 року пересічний урожай зернових становив по 10,7 цнт з га, надій молока від кожної корови збільшився від 700 кг до 1279 кг. Кращих показників досягли ланки У. Я. Могилея та М. К. Шульги, які зібрали з кожного гектара по 33,4 цнт озимої пшениці. Того року колгосп виконав план розвитку тваринництва по всіх видах худоби. Перша післявоєнна п’ятирічка мала дуже важливе значення для розвитку господарства артілі. Саме в ці роки було повністю відбудовано й зміцнено кадрами спеціалістів господарство колгоспу.
26 січня 1951 року трудівники артілей ім. Леніна (с. Флярківка) та ім. Кірова об’єдналися в один колгосп, який назвали ім’ям В. І. Леніна. Завдяки цьому скоротився управлінський апарат, більш оперативним стало керівництво всіма галузями виробництва, раціональніше використовувалась техніка. За колгоспом було-закріплено 3,3 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2,2 тис. га орної землі. Господарство мало 3 автомашини, 12 сівалок, 40 плугів, 9 жаток тощо. В артілі вирощувалися зернові й цукрові культури. Розвивалася нова галузь господарства— птахівництво.
Роки п’ятої п’ятирічки були періодом дальшого організаційного зміцнення колгоспу, всебічного розвитку його господарства. В цей час партійна організація,, сільська Рада і правління колгоспу спрямували свою увагу на дальше зростання птахівництва як основної галузі виробництва, що повністю відповідає умовам села. Виконуючи рішення вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС, керівництво артілі запровадило новий порядок планування господарства, посилило матеріальну заінтересованість колгоспників. Поряд з боротьбою за підвищення кількісних показників серйозна увага приділялася якості продукції, собівартості кожного центнера зерна, м’яса, молока, кожного десятка яєць. Тому всі дрібні ферми були укрупнені, почалася поступова механізація та електрифікація всіх трудомістких процесів. Це дало змогу вже 1955 року зібрати врожай зернових у середньому па 17 цнт з га. Значно збільшилось поголів’я худоби і птиці. На кінець п’ятирічки колгосп мав 750 голів великої рогатої худоби, 767 свиней, 2250 штук птиці. Грошовий прибуток колгоспу досяг 2218 тис. крб., тоді як на початку п’ятирічки він становив лише 1077 тис. крб. У наступні роки підвищується врожайність зернових культур (1958 року вона становила 18,5 цнт з га), цукрових буряків, продуктивність птахівництва. Сталися зміни і в тваринництві: побудовано відгодівельний майданчик для худоби, запроваджено водопостачання ферм, механізовано підготовку та роздачу кормів, вивезення гною.
Зміцнення економіки колгоспу дало змогу на початку 1959 року закупити у держави потрібну кількість сільськогосподарської техніки. Було придбано 6 гусеничних і три колісні трактори, 2 автомашини, 10 комбайнів, 7 тракторних плугів, 2 лафетні жатки тощо. Колгосп збудував дві механічні майстерні для ремонту сільськогосподарської техніки, 2 тракторні стани із затишними будинками для механізаторів, будинок тваринника. Це значно поліпшило побутові умови трудівників, сприяло підвищенню продуктивності їх праці.
Організаторами в боротьбі за дальше піднесення сільськогосподарського виробництва стали комуністи й комсомольці. Так, птахоферму колгоспу очолив комуніст І. Ф. Шульга, ремонтні майстерні — Ю. М. Солод, молодий комуніст Ф. В. Шульга керував механізованою ланкою, комуністи О. С. Шевченко, І. І. Шамрай, працюючи в тракторній бригаді, стали прикладом для інших механізаторів. Активними помічниками партійної організації були 126 комсомольців — найбільша комсомольська організація в районі. Завдяки спільним зусиллям партійної і комсомольської організацій протягом 1960—65 рр. колгосп досяг нових рубежів. Урожайність зернових становила в середньому по 22,8 цнт з га, цукрових буряків — по 225 цнт, від кожної курки-несучки одержано по 125 штук яєць. З року в рік на птахофермі збільшувалася кількість курей, зростала їх продуктивність. Під керівництвом досвідченого пташника І. Г. Шамрая трудівники ферми розгорнули соціалістичне змагання за високі показники в праці. 1961 року бригада пташників очолила в колгоспі рух за комуністичну працю. Вже через рік вони одержали по 160 яєць від кожної курки-несучки, перетворили птахоферму в одну з найкращих у районі.
1963 року, в зв’язку з об’єднанням Кам’янського та Смілянського районів, колгосп знову названо ім’ям С. М. Кірова. З 1964 року господарство спеціалізується на птахівництві — найбільш рентабельній галузі. Це справжня фабрика виробництва пташиного м’яса, яєць, пера та пуху. Роки восьмої п’ятирічки характеризувалися дальшим зміцненням матеріально-технічної бази колгоспу, підвищенням рівня механізації та електрифікації господарства, зростанням продуктивності рільництва й тваринництва. В ці роки парк тракторів досяг 40 машин. На тваринницьких фермах артілі утримувалося 1100 голів великої рогатої худоби, на птахофермі — 32 тис. курей. Усі трудомісткі процеси і в полі і на фермах механізовано та електрифіковано.
На території колишнього села Завадівки, що 1958 року об’єдналося з Жаботином, розташована центральна садиба колгоспу ім. Чапаева. Це багатогалузеве господарство користується 2,2 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1,9 тис. га орної землі. Колгоспники невтомно трудяться, збільшуючи виробництво сільськогосподарської продукції. Річний валовий доход артілі становив у 1971 році 765 тис. карбованців.
Гордістю села є люди, які своєю повсякденною працею множать його багатства. 1968 року на заслужений відпочинок пішов пташник колгоспу ім. Кірова І. Г. Шамрай, а на його місце прийшла молода пташниця М. А. Пономар, яка доглядає 8 тис. штук курей і одержує від кожної курки-несучки по 213 штук яєць на рік. З 1955 року очолює тракторну бригаду комуніст О. С. Шевченко. Механізатори колгоспу під його керівництвом вчасно і якісно виконують усі роботи, вони завжди попереду. 17 років працює дояркою депутат сільської Ради М. С. Левченко, з 1963 року одержуючи від кожної корови по 3900 кг молока.
Пам’ятною подією в житті трудящих Жаботина став 1970 рік. Як і весь радянський народ, жаботинці з великим трудовим піднесенням готувалися зустріти 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. І хоч кліматичні умови того року були не зовсім сприятливими, трудівники колгоспу ім. Кірова одержали з кожного гектара по 30 цнт пшениці, по 300 цнт цукрових буряків та по 120 цнт овочів. Загальний прибуток господарства становив 1 млн. крб. Не гірші показники були і у колгоспі ім. Чапаева. Партія і уряд високо оцінили самовіддану працю колгоспників. Понад 130 жителів села нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя від дня народження В. І. Леніна».
Зростає, міцніє економічна база обох колгоспів. Про це свідчать високі й сталі врожаї сільськогосподарських культур. 1971 року артілі ім. Кірова та ім. Чапаева виростили пересічно по 44 цнт пшениці і по 350 цнт солодких коренів з гектара. Від кожної курки-несучки одержали по 230 штук яєць на рік.
На околицях села в урочищі Гончарному з 1955 року працює цегельно-черепичний завод, який виробляє 3 млн. штук високоякісної цегли на рік. Колгосп ім. Чапаева завершує будівництво консервного заводу, перша черга цього підприємства стане до ладу 1972 року. Потужність його становитиме понад 7 млн. умовних банок м’ясних та овочевих консервів.
Спрямовуючою і керівною силою соціалістичних перетворень Жаботина є партійна організація, яка налічує 87 комуністів. 67 з них безпосередньо працюють у колгоспному виробництві, на його вирішальних ділянках. Велика роль в організації трудящих на успішне виконання планів належить сільській Раді, депутатами якої є 50 трудівників. При сільраді активно працюють 9 постійних комісій: сільськогосподарська, планово-бюджетна, торгівлі й громадського харчування, побутового обслуговування, культурно-освітня, соціалістичної законності, охорони здоров’я та соціального забезпечення, охорони природи, шляхова. В селі діє товариський суд, жіноча рада, група сприяння народному контролю, куди входять кращі виробничники й представники інтелігенції села. Помічником партійної організації і сільради виступає комсомол.
Жаботин будується, красивішає. На місцях колишніх пустирів зеленіють колгоспні парки, лісозахисні смуги захищають молоді посіви від суховіїв. На місці старих хат під солом’яними стріхами з’явилися будівлі, покриті шифером і залізом. Милує зір нове колгоспне подвір’я. У кожній оселі — телевізор, радіола, у багатьох — холодильник, пральна машина. До послуг трудящих — 6 магазинів, майстерня побутового обслуговування. 1966 року закінчено будівництво шосейної дороги, яка з’єднала автобусним сполученням Жаботин з містами Кам’янкою і Смілою.
Добре налагоджено роботу закладів охорони здоров’я в селі. Тут працюють дільнична лікарня та протитуберкульозний диспансер на 110 ліжок, пологовий будинок, фельдшерсько-акушерський пункт, аптека. Приміщення Жаботинської дільничної лікарні обладнано сучасною медичною апаратурою. Обслуговують населення 6 лікарів і 31 медичний працівник із середньою освітою.
Сталися зміни і в культурному житті Жаботина. В середній та двох восьмирічних школах 40 учителів навчають понад 500 учнів. Багато онуків та правнуків колишніх кріпаків села Жаботина за роки Радянської влади стали вченими, інженерами, вчителями, лікарями, офіцерами Радянської Армії, робітниками.
Своє дозвілля трудящі проводять у трьох сільських клубах, де аматори беруть активну участь у роботі гуртків художньої самодіяльності. В селі—бібліотека, книжковий фонд якої становить понад 7,7 тис. томів.
Свято бережуть жаботинці пам’ять про тих, хто віддав своє життя за Батьківщину. До обеліска і пам’ятника радянським воїнам і односельцям, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, приходять піонери, комсомольці, колгоспники, щоб покласти живі квіти і віддати шану полеглим.
Щасливо й заможно живуть трудівники села. На роки дев’ятої п’ятирічки розроблено генеральний план забудови Жаботина. Планується спорудити нові тваринницькі приміщення, середню школу на 560 місць, з’єднати шосейним шляхом село з обласним центром тощо.
Трудящі Жаботина впевнено крокують вперед до нових звершень у будівництві комунізму, по шляху, вказаному Комуністичною партією.
В. І. ДМИТРЕНКО, В. П. КОСЦОВ, С. І. ЛОНОМАР