Вільховець, Звенигородський район, Черкаська область (продовження)
Мирну творчу працю жителів села припинив напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. За період тимчасової окупації села — з 29 липня 1941 року по 5 березня 1944 року — фашисти спалили всі громадські будівлі артілей, клуб, зірвали залізобетонний міст на центральній дорозі Черкаси—Умань, вивезли на каторжні роботи до Німеччини 478 місцевих жителів, 25 чоловік було закатовано у застінках гестапо. Але, незважаючи на жорстокий терор, гітлерівці не скорили радянських людей. Жителі села ховали продовольство, саботували виконання призначених робіт, брали активну участь у партизанському загоні Г. К. Іващенка, що діяв у Черкаських лісах.
Стійкість і незламність виявляли радянські люди, що були у німецькому полоні. Так, Е. М. Покотило був членом бюро інтернаціональної підпільної організації «Братня співдружність військовополонених», що діяла в Мюнхені. Нині він працює вчителем у Звенигородському районі. М. С. Дрожаний входив до складу підпільної групи в міжнародному лазареті військовополонених «Лангвассер» у м. Нюрнберзі. Зараз він директор восьмирічної школи у Вільхівці.
4 лютого 1944 року війська Червоної Армії визволили село від німецько-фашистських загарбників. Але 20 лютого німецькому командуванню, яке зібрало великі сили, щоб прорвати кільце Корсунь-Шевченківського оточення, вдалося свіжими військовими частинами знову захопити частину села. Друга половина села перебувала в руках радянських військ. Та затримати грізний наступ радянських військ не змогли ні бездоріжжя, ні природні і штучні перепони. Оборону ворога на ділянці Попівка — Вільховець було прорвано військами 2-го Українського фронту. 5 березня 1944 року село остаточно визволено від німецько-фашистських загарбників.
В боях за село загинуло 548 воїнів Червоної Армії — синів різних національностей нашої Батьківщини. Всі вони поховані в п’яти братських могилах, на яких споруджено пам’ятники.
У грізну годину Великої Вітчизняної війни понад 800 жителів села мужньо захищали рідну землю, 750 з них нагороджені орденами і медалями СРСР. Героїчний подвиг у боях при форсуванні Керченської протоки здійснив житель села М. Я. Любарський. У листопаді 1943 року протягом 6 днів напружених боїв у складі десантного підрозділу, відбиваючи контратаки ворога, він знищив 2 ворожих танки. За мужність і відвагу, виявлені в цих боях, М. Я. Любарському присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Зразу ж після визволення села стало налагоджуватися мирне життя. Почали працювати виконком сільради, правління колгоспів. Тяжкою була перша весняна сівба. Але працювали всі дружно, із запалом. Майже всі роботи на полі довелося виконувати жінкам і підліткам. Тяглової сили в господарствах не було — використовували корів, лопатами копали колгоспну землю. І, незважаючи на труднощі, обсіялись вчасно. Підтримуючи патріотичний почин інших господарств, трудівники Вільхівця із своїх лишків здали до фонду Червоної Армії понад 50 цнт хліба.
У цей важкий час колгоспники виявили себе справжніми героями праці. Ланка Д. Ф. Кривошиї з колгоспу «Жовтень» у 1945 році одержала врожай цукрових буряків по 266 цнт з га, ланка О. В. Кулинич з артілі ім. Леніна — по 217 цнт.
158 трудівників села нагороджено медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».
У 1944 році вступив у дію цукровий завод, який за виробничий сезон 1944— 45 рр. дав країні 5805 цнт цукру; на кінець відбудовного періоду випуск продукції зріс до 117 тис. цнт на рік. За успішне виконання завдань по випуску цукру та переробці цукрових буряків завод, зайнявши друге місце в країні, одержав три (в жовтні, листопаді й грудні 1950 року) премії ВЦРПС та Міністерства харчової промисловості СРСР.
Після визволення села від окупантів відновили діяльність медичні заклади , семирічна і початкова школи, клуби, бібліотеки.
Господарювання в малих артілях не дозволяло використати всіх можливостей і резервів колгоспного виробництва. Тому в серпні 1950 року внаслідок об’єднання артілей в селі створено два колгоспи — «Жовтень» та ім. В. І. Леніна. У 1950 році артілі досягли довоєнного рівня виробництва зерна. Розвивалося і громадське тваринництво. Якщо в 1945 році в колгоспі ім. Леніна було 63 голови великої рогатої худоби і 16 свиней, то у 1950-му відповідно — 432 і 450. Повністю освоївши посівні площі, виконавши план державних закупок, господарства в 1950 році видали колгоспникам на трудодень пересічно по 2,5 кг зерна і по 2,7 карбованців.
Зміцніли також партійні організації артілей. У колгоспі ім. Леніна налічувалось 16 комуністів, у «Жовтні» — 8. Вони працювали на відповідальних ділянках роботи — в рільничих бригадах, на фермах тощо. Колгосп їм. Леніна за високі показники в розвитку тваринництва був учасником ВСГВ у 1954—1957 рр. 1954 року гурток шовківників Вільховецької середньої школи, який із 32 грамів тутового шовкопряда здав 90,7 кг коконів, теж був затверджений учасником виставки.
Процес реорганізації колгоспів тривав і далі. В 1959 році замість двох створено одне багатогалузеве господарство ім. В. І. Леніна, яке обробляло 6 тис. га землі. Об’єднання артілей, поліпшення організаційної та виховної роботи серед трудящих сприяли новому піднесенню виробництва. Того ж року колгоспники зібрали пересічно по 23,7 цнт зернових з га. Загальний прибуток колгоспу становив 6,5 млн. крб. (в старих цінах).
У наступні роки було створено комплексні дільниці, що дало можливість ліквідувати відірваність рільничих бригад від тракторних, підвищило матеріальну зацікавленість колгоспників. Спрощення і поліпшення структури керівництва, методів організації виробництва забезпечило підвищення продуктивності праці. Виробнича дільниця № 1 у 1965 році зібрала пересічно по 279 цнт цукрових буряків з га, а ланка М. О. Дідусенко — 371 цнт. За виробничі успіхи ланкову нагороджено тоді орденом Леніна, 1969 року вона була делегатом Третього Всесоюзного з’їзду колгоспників. Багато й інших колгоспників прославились трудовими справами. Серед них: комбайнер В. К. Галайда, який 1965 року, зібравши урожай з площі 348 га, намолотив 10 619 цнт зерна, за що удостоєний ордена Леніна і занесений до обласної Ленінської книги трудової слави; бригадир тракторної бригади № 1, яка завоювала почесне звання колективу комуністичної праці, І. П. Назаренко нагороджений орденом Леніна. Такої ж нагороди за звитяжну працю в сільському господарстві удостоєні колгоспники А. Н. Пустовійт і М. Я. Мельник. Доярка Т. П. Гурома, завідуючий молочно-товарною фермою О. С. Педченко, шофер М. Ф. Тарабан нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. С. М. Кваченко, який 15 років працював головою артілі, нині пенсіонер, відзначений орденом «Знак Пошани».
Колгосп ім. Леніна перетворився на багатогалузеве господарство м’ясо-зерново-бурякового напряму, загальна площа угідь якого становить 6 тис. га, сума неподільних фондів — 3,5 млн. крб. 1971 року врожай зернових і бобових становив
31,8 цнт з га, у т. ч. озимої пшениці — 43 цнт; цукрових буряків — 305 цнт з гектара. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 129,8 цнт м’яса та по 253 цнт молока. 1971 року, після переходу на гарантовану оплату праці, середньорічний заробіток кожного колгоспника становив 957 крб., у т. ч. тракториста-машиніста— 1700 крб., доярки — 1107 крб., телятниці — 1205 карбованців.
Велику роботу провели колгоспники щодо дальшого розвитку тваринництва. Були розв’язані важливі питання: зміцнення кадрів тваринників, спорудження нових приміщень, впровадження механізації. 1971 року колгосп мав 22 добре обладнаних приміщення для великої рогатої худоби, свинарник, 2 пташники, стайню, 5 зерносховищ, теплицю. Піднесенню господарства сприяє високий рівень механізації. 1971 року тут працювало 63 трактори, 24 комбайни, 26 сівалок, 26 вантажних автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. Для механізації трудомістких робіт широко застосовується електроенергія, яку село одержує від Звенигородської гідроелектростанції.
У колгоспному виробництві склався великий загін спеціалістів сільського господарства. В 1971 році тут працювало 15 агрономів, зоотехніків, ветфельдшерів, 120 механізаторів. В авангарді боротьби за дальше піднесення сільськогосподарського виробництва йдуть 72 комуністи і 65 комсомольців колгоспу.
Значного розвитку досяг за післявоєнні роки цукрозавод. Цей період характеризується технічною реконструкцією, збільшенням потужності заводу. Якщо 1950 року його потужність становила 7 тис. цнт переробки буряків за добу, то в 1970 році — 11,3 тис. центнерів. Все нове й передове, що народжується на підприємствах країни, знаходить живий відгук у робітничому колективі заводу. Понад 680 робітників беруть участь у русі за комуністичну працю. Звання ударника комуністичної праці присвоєно 51 чоловіку. 28 бригад, 4 цехи та механічна майстерня завоювали звання колективу комуністичної праці. Все це — наслідок великої виховної роботи партійної, комсомольської і профспілкової організацій цукрозаводу.
За дострокове виконання завдань в розвиткові цукрової промисловості в 1966 році головний інженер заводу І. М. Горовий, бригадир слюсарів М. Ф. Оксак, інженер-електрик В. В. Тьотченко нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. 1971 року завод переробив 157,1 тис. тонн цукрових буряків, виробивши 21,9 тис. тонн цукру. За успіхи у виконанні завдань восьмого п’ятирічного плану директор цукрозаводу І. А. Маслов удостоєний ордена Жовтневої Революції, апаратниця Я. С. Будовенко і слюсар І. М. Діденко — ордена Трудового Червоного Прапора. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна завод занесено до обласної Ленінської книги трудової слави.
Внаслідок значних соціалістичних перетворень невпізнанним стало село. На місті старих хат і післявоєнних землянок споруджено нові кам’яні будови, вкриті залізом і шифером. Справою будівництва жител займається сільський комунгосп.
Трудящих села обслуговують сільмаг, 13 магазинів. Кожний мешканець села протягом 1971 року лише в крамницях сільського споживчого товариства придбав товарів у середньому на 436 крб.
Зріс попит на товари культурно-побутового призначення. .Того року жителі села мали понад 30 легкових автомобілів, 200 мотоциклів, 300 телевізорів.
Матеріальний рівень трудящих підтримується також виплатою пенсій, допомогою багатодітним матерям, що разом складало 1971 року 458 тис. карбованців.
У селі працює лікарня на 50 ліжок, медамбулаторія з фізіотерапевтичним і зубним кабінетами, аптека, фельдшерсько-акушерський пункт, населення обслуговують 12 медичних працівників.
Невпинно розвивається народна освіта. В середній, восьмирічній і початковій школах у 1970/71 навчальному році було 900 учнів. Для молоді, що працює, є вечірня школа. В середній школі обладнано музей В. І. Леніна. Село за роки Радянської влади дало країні 108 вчителів, 95 ветеринарів, 83 інженери, 75 медичних працівників, понад 300 спеціалістів сільського господарства та багато інших фахівців.
Добру славу заслужив сільський будинок культури, побудований на кошти колгоспу. При ньому створено гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, музичний, танцювальний. Робітники охоче проводять дозвілля у своєму клубі. Агіткультбригади сільського будинку культури і заводу виїжджають з концертами до інших сіл району. До послуг трудящих — 6 місцевих бібліотек із загальним фондом понад 25 тис. книжок. Бібліотеки організовують виставки книжкових новин, провадять читацькі конференції тощо.
Міцніють інтернаціональні зв’язки села з трудящими соціалістичних країн. На початку червня 1959 року гостями учнів середньої школи була делегація Бидгощського воєводства Польської Народної Республіки. 1963 року польські друзі, гостюючи на батьківщині Великого Кобзаря, ще раз завітали до села, відвідали тваринницькі ферми, розмовляли з трудівниками. У березні 1969 року в сільському будинку культури відбулася зустріч з молодим болгарським поетом Захарі Івановим, який розповів про свої творчі задуми, читав нові твори.
У дні святкування 50-річчя Великого Жовтня відкрито монумент вічної Слави громадянам села, які загинули в боротьбі за Радянську Батьківщину в роки революції, громадянської і Великої Вітчизняної воєн. На меморіальних дошках золотими літерами викарбувано 432 прізвища борців за Радянську владу.
Успіхи в колгоспному виробництві, в зростанні культури й освіти — наслідок роботи, що її проводять серед трудящих партійні організації колгоспу і цукрозаводу, які налічують 125 комуністів.
Благоустрою села, розвитку його культури, запровадженню нових звичаїв і обрядів велику увагу приділяє сільська Рада у складі 65 депутатів, об’єднаних у 8 постійних комісіях. У роботі комісій бере участь весь актив села. Основна увага приділяється задоволенню побутових умов населення. З річного бюджету сільради на 1972 рік (48,1 тис. крб.) на благоустрій села та будівництво нових шляхів виділено 6,8 тис. крб., на освіту — 12,7 тис. крб., на охорону здоров’я — 6,1 тис. карбованців.
З кожним роком красивішає село, яке влітку потопає в зелені садів і декоративних насаджень. Трудящі Вільхівця, як і всієї країни, натхнені рішеннями XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, наполегливо працюють над тим, щоб внести свій гідний вклад у створення матеріально-технічної бази комунізму.
М. С. БРАЙЧЕНКО, Г. В. РУЖИЦЬКИЙ