Мена, Менський район, Чернігівська область
Мена — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване на р. Мені, однойменна залізнична станція на лінії Щорс —Бахмач. Через (місто проходить автошлях Чернігів—Новгород-Сіверський. Відстань до обласного центру — 68 км, до пристані Макошине на річці Десні — 12 км. Населення — 9,9 тис. чоловік.
На околицях та поблизу Мени виявлено поселення доби бронзи, юхнівської культури, ранньослов’янські поселення перших століть н. е. та VIII—Х ст. Знайдено скарб бронзових прикрас VI—VII ст. н. е. Виявлено також городище, поселення та курганний могильник часів Київської Русі, на якому розкопано 7 курганів.
Перша достовірна згадка про Мену в історичних джерелах належить до 1408 року. В першій половині XVII ст. вона відома вже як досить велике укріплене місто. Навколо посаду був насипаний земляний вал, по якому поставлена огорожа
з дубових колод. У стіні острога зроблено троє проїзних воріт, над двома з них височіли вежі, крім того, було 10 глухих кутових веж. Над самою річкою споруджено відвідний острог, де в пишних палатах жив володар міста український магнат Адам Кисіль.
На початку визвольної війни 1648—1654 рр. хороми Адама Киселя повстанці розгромили. Мена була визволена від польсько-шляхетського гноблення і стала сотенним містечком Чернігівського полку. Козаки Менської сотні брали участь у боротьбі за визволення Білорусії (1648—1649 рр.)» в боях проти литовсько-шляхетських військ гетьмана Я. Радзівілла (1651 р.), Батозькій битві 1652 року. Населення Мени вітало рішення Переяславської ради про возз’єднання України з Росією.
Населення Мени взяло активну участь у повстанні під проводом М. Пушкаря, що вибухнуло на Лівобережжі проти зрадника гетьмана І. Виговського, який хотів відірвати Україну від Росії і відновити панування польської шляхти. Повстанці знищили жовнірів, що стояли в Мені. Найманці Виговського разом з татарами в липні 1659 року захопили Мену. Частина жителів загинула, багато потрапило в полон, однак відновити свою владу шляхті не вдалося. Під час походу на Лівобережну Україну польського короля Яна Казимира в грудні 1663 року Мену знову захопили польські загарбники, але незабаром її визволили російські війська, які після цього тривалий час стояли тут гарнізоном.
Возз’єднання України з Росією, ліквідація найгостріших форм шляхетської експлуатації сприяли зростанню містечка. Розвивалися ремесла й промисли. Протягом другої половини XVII і навіть у XVIII ст. Мена користувалася магдебурзьким правом.
За даними перепису 1666 року, в Мені проживали 31 ремісник і 6 купців, було 11 млинів на 16 кіл хлібних, 5 — ступних, 20 — просяних, 10 — сукновальних. Розвивався художньо-декоративний промисел, виготовлення художніх виробів з дорогоцінних металів, зокрема різноманітних речей церковного вжитку, жіночих прикрас-дукачів, що набули великого поширення в Мені та за її межами.
З розвитком товарно-грошових відносин промислового характеру набуває городництво, особливо тютюнництво. У 80-х роках XVIII ст. у Мені відбувалися щотижневі базари й двічі на рік ярмарки, на які із Сосниці, Ніжина, Чернігова, Стародуба та багатьох інших міст привозили шкіру, дьоготь, сіль, рибу, залізо. Сюди часто приїжджали з Прилуцького, Лубенського й Ніжинського полків, торгували, починаючи від возів і рогатої худоби й кінчаючи красними товарами.
Після ліквідації залишків автономїї Лівобережної України 1782 року Мена ввійшла до Сосницького повіту Чернігівського намісництва. З 1796 року вона — центр волості того ж повіту Малоросійської губернії, з 1802 року — Чернігівської губернії.
В першій половині XIX ст. відбувався дальший розвиток промислів, особливо великого поширення набрало тютюнництво, у виробництві якого Мена посіла одне з перших місць у Чернігівській губернії. Так, з 400 тис. пудів тютюну, що його збирали протягом 1853—1860 рр., на Мену припадало близько 100 тис. пудів. Частину тютюну продавали на ярмарках та базарах Мени, але найбільше його йшло на Дон, у Білорусію, до Москви, Петербурга та інших міст країни. Особливо наживалися з продажу тютюну скупники, які скуповували його у населення ще на пні.
В середині XIX ст. у Мені не існувало освітніх закладів, але значного розвитку набула усна народна творчість. Народ складав пісні й думи про свою гірку долю, про героїчну боротьбу з гнобителями. У 50-х роках XIX ст. від менського кобзаря А. Бешка, учня відомого кобзаря А. Шута з с. Олександрівки Сосницького повіту, записано кілька народних історичних пісень і дум, серед них думу «Козак Нетяга Хвесько Ганжа Андибер», образ якого в українських народних думах тісно пов’язаний з образом Іллі Муромця.
Напередодні реформи 1861 року в Мені проживало 240 ревізьких душ кріпаків, у користуванні яких було 480,5 десятини землі. Внаслідок реформи селяни одержали тільки 380 десятин, за які зобов’язані були сплатити 12 690 крб. викупу. Окремі поміщики обібрали селян справді як «липку». Так, 8 ревізьких душ Троцького до реформи мали 27 десятин, а після «волі» — всього 9.
Отже, економічне становище колишніх кріпаків не зазнало серйозних змія. Але скасування кріпацтва і здійснення інших реформ (судової, земської) стали певною віхою в житті країни й кожного населеного пункту. Безпосереднім наслідком реформи 1861 року було прискорення класового розшарування селян. Біднота не могла прохарчуватися з тих клаптів землі, що одержала, й мусила знову йти в кабалу до поміщиків чи куркулів. Наявність вільних робочих рук сприяла розвитку ремесел і промислів у містечку.
Важливу роль у житті Мени відіграла відкрита в 1873 році Лібаво-Роменська залізниця. Містечко активніше стало втягуватись у сферу товарообороту. У 70— 90-х роках із станції Мена щорічно відвантажували десятки тисяч пудів тютюну. Відправляли його до Варшави, Риги та інших міст Прибалтики. До країн Західної Європи, крім тютюну, вивозили худобу, пресоване сіно тощо.
Хвиля революційних виступів, що прокотилася по країні в 1905—1907 рр., захопила й Мену. Під впливом агітації, яку вели члени Сосницької соціал-демократичної організації РСДРП, в містечку відбувалися масові збори робітників, сходки селян. У жовтні 1905 року сталася сутичка з поліцією. 6 грудня 1905 року селяни й бідніші козаки містечка, зібравшись на сходку, ухвалили створити в усіх селах волості селянські спілки, які б захищали трудове селянство від «чорних ворогів батьківщини». Під ухвалою підписалися понад 200 чоловік. 27 грудня того ж року сосницький справник писав губернаторові, що «місцеві агітатори» збирали сходки і закликали населення не підкорятися властям.
Перед першою світовою війною 1914—1918 рр. Мена лишалася невеликим провінціальним містечком. Населення її становило близько 5,5 тис. чоловік. Найбільшими підприємствами були олійниця, цегельня, тютюносушарні й підприємства первісної обробки тютюну. Умови праці були дуже тяжкими. Робочий день тривав 12—14 годин, а заробітна плата була такою низькою, що люди ледве животіли. Тільки на початку XX ст. відкрито лікарню, де в 1913 році працювало 2 лікарі й 5 фельдшерів. Лікарня обслуговувала не тільки жителів Мени, а й навколишніх сіл.
Протягом другої половини XIX — початку XX ст. сталися певні зрушення в галузі народної освіти. 1897 року в містечку відкрито міністерське двокласне училище, в 1900 році — однокласне. Ще однокласне училище відкрито в 1914 році. В них навчалося 389 учнів і викладало 8 учителів. У 1916 році в Мені почала працювати чоловіча гімназія. 1898 року створено першу земську бібліотеку-читальню. У містечку існувало також ремісниче училище, яке закінчив, зокрема, О. С. Корнієвський, згодом відомий на Україні майстер бандур. У 1913 році на всеросійській виставці кустарних промислів у Києві його бандура відзначена бронзовою медаллю. Великого поширення набуло виготовлення рушників,, плахт та килимів, яким у 1912 році займалося 280 чоловік у 100 дворах. Ці вироби стали важливим предметом торгівлі.
На початку березня 1917 року в Мені дізналися про повалення самодержавства.. 8 березня у містечку відбувся мітинг, учасники якого роззброїли жандармів. У квітні виникла Рада робітничих і селянських депутатів, але більшість місць у ній захопили представники угодовських дрібнобуржуазних партій. Селяни, робітники, кустарі часто збиралися на сходки, мітинги, вимагали миру, розподілу поміщицької землі. Але ніщо не змінилося — війна тривала, земля лишалась у поміщиків.
Радо зустріли трудящі Мени звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Трудове населення почало боротьбу за встановлення Радянської влади, створювало червоногвардійські загони, послало двох своїх делегатів на І Всеукраїнський з’їзд Рад. Проголошення влади Рад на Україні прискорило перемогу її на місцях. 29 грудня 1917 року революційні війська 1-го Мінського загону, що наступали з Гомеля, підтримані населенням,, вибили з Мени частини Центральної ради. В містечку була проголошена Радянська влада і створена Рада робітничих і селянських депутатів. Рада скасувала всі постанови й розпорядження Центральної ради, взяла під свою охорону народне добро,, почала здійснювати ленінський Декрет про землю. В січні 1918 року в Мені створено партійний осередок.
Початок мирного соціалістичного будівництва перервав наступ кайзерівських військ, які в першій половині березня 1918 року захопили Мену. Спираючись на місцеві контрреволюційні елементи, окупанти запровадили режим кривавого терору. Під охороною німецьких багнетів повернулися поміщики. Жителі Мени всіляко саботували заходи окупаційних властей, ховали хліб, продукти. Комуністи й найбільш свідомі робітники й селяни, які активно підтримували Радянську владу, вели серед населення агітацію. Особливо відзначився селянин А. П. Мельник, який ще в 1916 році був ув’язнений за антивоєнну агітацію. Він закликав виступити проти загарбників, знищити всіх панів і передати владу народу.
Після краху австро-німецької окупації на Україні в грудні 1918 року Мену захопили війська буржуазно-націоналістичної Директорії. 4 січня 1919 року Таращанський полк розбив петлюрівців і визволив Мену. У перші дні після визволення в містечку створено ревком, відновив роботу партійний осередок. їх головним завданням було організувати допомогу Червоній Армії, здійснювати продрозкладку. Велику роль у цьому відіграв комбід, створений у лютому 1919 року, й комсомольська організація, що виникла в квітні. Поступово налагоджувалося господарсько й культурне життя. В березні створено волосний виконком Рад, якому й передав свої повноваження ревком. 24—25 квітня 1919 року відбувся з’їзд представників земельних відділів волосних виконкомів повіту, який прийняв рішення про норми, наділення селян землею.
Але незабаром нависла нова небезпека — з півдня наступали денікінці. У зв’язку з наближенням фронту в Менській волості 15 липня 1919 року було введено надзвичайний стан, створено штаб боротьби з контрреволюцією. Замість вол-виконкому почав діяти ревком. Партійний осередок, спираючись на комітет бідноти,, розгорнув агітацію серед населення, проводив мітинги, закликав трудящих напружити всі сили, щоб відстояти завоювання Жовтня, організував збір теплого одягу, білизни, фуражу для Червоної Армії. 17 серпня проведено мобілізацію й сформовано кавалерійський загін під командуванням Можняка. В районі між Меною і Сосницею фронт по Десні надійно утримувала 60-а стрілецька дивізія під командуванням М. Г. Кропив’янського. Денікінців на правий берег Десни не пустили. У жовтні 1919 року розпочався наступ Червоної Армії, а на початку листопада від ворога очищено всю Менську волость.
Ревком і партійний осередок підняли трудящих Мени на здійснення невідкладних господарських завдань. 5 січня 1920 року в містечку відбувся перший комуністичний суботник, організаторами й учасниками якого були комуністи й комсомольці. З’їзд Рад Менської волості, що проходив 9 січня, у своїй резолюції вітав перемоги Червоної Армії і запевняв радянський уряд, що буде зроблене все потрібне для повного розгрому контрреволюції та відбудови народного господарства. Резолюція закінчувалася гаслом: «Смерть насильникам Радянської влади! Хай живе влада робітників і селян усього світу!».