Розвиток культури на Буковині у другій половині XIX століття
Незважаючи на колоніальні умови, культура Буковини продовжувала розвиватися. Зростала кількість шкіл. У 1896 році у краю діяло 335 початкових шкіл, у т. ч. 131 — з українською мовою викладання. У 1914 році вже існувала 531 школа, в т. ч. 218 — українських.
І все ж багато дітей залишалося поза школою. Так, з 65 тис. дітей-українців шкільного віку навчалося лише близько 20 тис. В 11 гімназіях краю (із 13) навчання велося німецькою мовою. Крім цих навчальних закладів, у Чернівцях працювали реальна, торговельна, акушерська, ткацька і сільськогосподарська школи, 2 реальні училища і 3 учительські семінарії.
В 1905 році у Вижниці було відкрито крайовий навчальний заклад різьбярства і металевої орнаментики. В ньому працювали відомі майстри народного мистецтва В. Шкрібляк (1856—1928) та В. Девдюк, твори яких експонувались на світових виставках.
З 1875 року в Чернівцях розпочав роботу університет. Він мав тоді лише три факультети, де готувалися переважно педагогічні кадри. Заняття в університеті провадилося німецькою мовою.
Поступово утворювались інші культурно-освітні установи й товариства. Ще в 1865 році з допомогою місцевого населення в Чернівцях було відкрито бібліотеку. В 1869 році засновано товариство «Руська бесіда». Його статутом передбачалося влаштування концертів, театральних вистав. Згодом це товариство розширило сферу діяльності: в його функції ввійшли організація бібліотек, аматорських гуртків тощо. Починаючи з 1887 року, в Чернівцях розгорнуло свою діяльність ще одне товариство — «Руська школа». В 1908 році його перейменовано на товариство «Українська школа». Основним завданням його було об’єднання вчителів українців, видання підручників рідною мовою, утримання дитячих притулків і жіночої семінарії. Товариства «Руська бесіда» і «Українська школа» в складних умовах іноземного поневолення були єдиними організаціями, які, незважаючи на їх ліберально-буржуазний напрям, поширювали освіту серед населення, сприяли розвиткові української культури.
У другій половині XIX століття, на грунті народної творчості і під впливом поезій Т. Г. Шевченка, на Буковині швидко розвивається українська література. Найвизначнішим її представником став Юрій Федькович (1834—1888). Він першим показав життя і страждання гуцулів, їх ненависть до експлуататорів, створив образи ватажків народних месників — Олекси Довбуша і Лук’яна Кобилиці. Велику роль відіграв Федькович і в суспільно-громадському житті Буковини.
Одночасно з Юрієм Федьковичем на літературній ниві виступали брати C. І. Воробкевич (1836—1903) та Г. І. Воробкевич (1838—1884). У творах цих письменників помітне місце посідає тема боротьби за возз’єднання українських земель. Своєрідну сторінку в історію української літератури вписала Є. І. Ярошинська (1868—1904). У повісті «Перекиньчики» вона реалістично змальовує життя буковинського селянства і гостро засуджує аморальні вчинки попівства.
Новим явищем в історії української літератури Буковини стала творчість О. Ю. Кобилянської (1863—1942). їй належить багато творів з життя буковинського села, про творчу діяльність інтелігенції, долю жінки в капіталістичному суспільстві. У(‘найвидатнішому творі «Земля» вона правдиво змалювала трагедію українського селянства в умовах капіталізму. У своїх творах письменниця відображала чарівну красу краю.
Під впливом творчості Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, Ю. А. Федьковича, О. Ю. Кобилянської в останніх роках XIX століття виступали в літературі І. М. Бажанський (1863—1933) та І, І. Синюк (1866—1953). Вони обидва добре знали життя буковинського села і змалювали тяжку долю його трудівників. На початку XX століття ряди буковинських письменників поповнюють Д. Ю, Харов’юк (1883—1916), Г. В. Гордий (1881 —1917), що друкувався під псевдонімом Івана Діброви, Д. Я. Макогон (1881—1961), В. О. Кобилянський (1895—1919). На творах Івана Діброви та Дмитра Макогона позначився вплив революційних подій 1905—1907 років. У вірші «Робітники» Макогон писав:
Гей, не пора нам плакати, вмлівати,
полекші від капіталістів ждати!
Вставаймо, браття, в ряд один до бою,
прапор червоний берім із собою.
А Володимир Кобилянський, емігрувавши на Наддніпрянську Україну в 1913 році, став одним з перших співців Великої Жовтневої соціалістичної революції.
Пожвавленню літературного життя на Буковині сприяло перебування тут у різні часи І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, О. Маковея, Г. Хоткевича, В. Стефаника та інших українських письменників.
Іван Франко приділяв велику увагу Буковині, по-належному оцінив талант і місце в літературі Ю. Федьковича та О. Кобилянської, дослідив боротьбу трудящих під проводом Лук’яна Кобилиці. Його твори постійно друкувалися на сторінках буковинських періодичних видань, виходили окремими книгами. Разом з своїм однодумцем М. І. Павликом він поширював соціалістичні ідеї на Буковині.
Слідами Каменяра пішов і Осип Маковей, який понад 10 років своєї діяльності присвятив Буковині — то як редактор газети «Буковина», то як викладач Чернівецької учительської семінарії. Серед його вихованців були згодом відомі культурні і громадські діячі — Д.Ю. Харов’юк, С. І. Канюк, Іван Діброва (Г. В. Гордий), В. О. Кобилянський, М. І. Марфієвич та інші.
Він підготовував і видав твори Ю. А. Федьковича, Г. І. Воробкевича, С. І. Воробкевича, О. Ю. Кобилянської. Буковина посіла значне місце у художній творчості О. С. Маковея. У публіцистичних статтях він викривав націоналістичних верховодів краю.
Буковинські враження лягли в основу кількох віршів Лесі Українки, яка дружила з О. Кобилянською. Леся Українка познайомила російську громадськість з літературним життям краю, надрукувавши у прогресивному петербурзькому журналі «Жизнь» статтю «Малорусские писатели на Буковине».
Гнат Хоткевич приніс сюди ідеї першої російської революції 1905—1907 рр. На сторінках газети «Буковина» він надрукував нарис про Панаса Матюшенка — керівника повстання на броненосці «Потьомкін».
З іменем Юрія Федьковича пов’язаний і початок збирання та дослідження народної творчості краю. Він особливо багато записав пісень. Цю благородну справу продовжили С. І. Воробкевич та Є. І. Ярошинська. За збірку українських народних пісень «Понад Дністром» Є. І. Ярошинська була удостоєна премії і медалі Російського географічного товариства. Заходами цього товариства в 1875 році була видана збірка «Пісні буковинського народу», яку підготував етнограф-фольклорист Г. І. Купчанко.
Певні зрушення сталися і в розвитку преси та видавничої справи. У 1885 році в Чернівцях за редакцією Ю. Федьковича почала виходити українська газета «Буковина». Своїм завданням вона ставила боротись проти «пагубного буковинського сепаратизму», пропагувала ідею возз’єднання всіх українських земель. Газета видавалася 25 років. У різні часи її редакторами були відомі українські письменники О. С. Ма-ковей, В. Г. Щурат, Д. Я. Лукіянович.
З інших прогресивних періодичних видань були часописи «Промінь» (1904— 1907 рр.), «Каменярі» (1910—1914 рр.), «Іскра». На їх сторінках друкувалися твори українських письменників, статті з актуальних питань життя народних мас Буковини. У Чернівцях, зокрема, видавалися «Буковинський альманах» (1885 р.), альманахи «Зерна» (1887—1888 рр.)? «За красою» (1905 р.), «На шляху» (1906 р.) та інші. Виходили твори Ю. Федьковича, І. Франка, О. Кобилянської, Лесі Українки, О. Маковея, М. Павлика, В. Стефаника, Марка Черемшини, Г. Хоткевича.
Поряд з оригінальними творами українських письменників друкуються переклади з російської літератури. У Чернівцях українською мовою вийшли — «Євгеній Онєгін» О. Пушкіна, «Воскресіння» Л. Толстого, п’єси й оповідання А. Чехова, М. Горького та інших класиків. Одним з активних пропагандистів російської літератури на Буковині був В. І. Карбулицький (1884—1908)1.
На другу половину XIX століття припадає також значне пожвавлення музичного життя краю. Записує і популяризує музичний фольклор Ю. Федькович, здобуває славу композитор С. Воробкевич, який писав музику на слова Т. Шевченка, І. Франка та на свої вірші. Як професор музики Воробкевич виховав багатьох молодих композиторів. Серед них всесвітньовідомий Єусебій Мандичевський, родом із Глибоцького району, що став визначним музикознавцем. Він збирав буковинський фольклор, писав музику на слова Т. Шевченка, Ю. Федьковича, обробляв українські, російські та молдавські народні пісні.
Помітне місце в культурному житті краю кінця XIX століття посідало театральне мистецтво. Хоч тут довго не було постійної театральної трупи, але сюди часто на гастролі приїжджав Львівський театр, у складі якого один час виступав і видатний український актор та драматург М. Л. Кропивницький. Цей театр ставив п’єси в Чернівцях, Кіцмані, Сторожинці та інших містах. На початку XX століття досвідчений артист Львівського українського театру Іван Захарко організував Буковинський народний театр. В його репертуарі були п’єси І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Ю. Федьковича. Але через несприятливі умови театр незабаром припинив своє існування. В 1917 році трупі аматорів за участю талановитого актора Сидора Терлецького з великими труднощами вдалося створити Чернівецький український театр. На жаль, і його спіткала лиха доля: у грудні 1918 року театр закрили новоявлені боярсько-румунські окупанти.
Кращими архітектурними творами другої половини XIX — початку XX століття стали колишня резиденція буковинських митрополитів і Чернівецький театр. Резиденцію будували протягом 1864—1882 рр. Автором цієї споруди був талановитий чеський архітектор Йозеф Главка. Приміщення театру побудовано в 1904— 1905 рр. за проектом австрійських архітекторів Ф. Фельнера та Г. Гельмера.
На Буковині в цей час працювали відомі художники: портретист Ю. Г. Пігуляк (1845—1919), пензлю якого належать портрети Ю. Федьковича, О. Кобилянської, С. Воробкевича; майстер станкового живопису М. І. Івасюк (1865—1930) — автор широковідомих картин «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ», «Мати»; пейзажистка А. Й. Кохавовська (1863—1927), художники Є. Максимович, Е. Бучевський та інші.
З Буковиною тісно пов’язана діяльність багатьох визначних молдавських і румунських письменників та громадських діячів. У місті Герці народився румунський і молдавський письменник, просвітитель і громадський діяч Георге Асакі (1788— 1869). Він видав у своєму перекладі підручник І. К. Кайданова з історії Росії, в передмові до якого писав: «Ми повинні добре знати історію росіян, які значно вплинули на наше політичне життя і на наш національний характер». У селі Керстенцях (нині Хотинського району) народився молдавський письменник і фольклорист Александр Хиждеу (1811—1872). У своїх творах він висвітлював дружбу молдавського і українського народів. Його син Богдан Петрічейку Хашдеу (1838—1907) був письменником і академіком Румунської академії наук, а також членом-кореспондентом Петербурзької академії наук. Його твори відображають дружні взаємовідносини між молдавським і українським народами.