Великий Кучурів, Сторожинецький район, Чернівецька область (продовження)
Між релігійним фондом і селянами постійно точилася напружена боротьба. Гостра сутичка, наприклад, відбулася між селянами хуторів Годилова та Яблуниці і адміністрацією фонду у травні 1939 року. Адміністрація заборонила жителям цих хуторів ходити дорогою, що проходила через володіння фонду, хоча останні здавна користувалися нею. Коли 4 травня селянин С. Андрохович проходив дорогою, службовець релігійного фонду, проганяючи його звідти, відкрив по ньому стрілянину й почав бити. Таке свавілля викликало глибоке обурення селян, які схопили службовця, роззброїли й побили.
Позбавлені землі, селяни наймитували у панів і куркулів за третину врожаю, жили з випадкових заробітків, терплячи страшенні злидні. Сільська біднота несла на своїх плечах і основний тягар різноманітних податків, яких було понад 30. Селяни мусили платити податок навіть за їзду і ходіння по дорогах. В цілому з 1922 по 1931 рік податки на кожний селянський двір зросли з 559 до 2000 лей. «Селяни,— відзначав у 1937 році місцевий претор, — в банках не могли одержати кредиту, терпіли від малоземелля, заощадження мали лише в рідких випадках, але багато боргів, вони не спроможні були сплачувати всі видатки, із-за тяжких умов життя та боргів не могли утримувати школу». В січні 1940 року староста Великого Кучурова доповідав, що харчування селян «дуже погане», що вони постійно харчуються мамалигою, картоплею й овочами.
Рятуючись від нужди і голоду як за австрійського, так і за румунського панування, селяни сотнями переселялися в сусідні європейські країни, у США, Канаду, Бразілію. «Гірка нужда і недоля обсіли наш народ,— зазначала газета «Буковина»,— сотні людей покидають рідну землю, аби за морем шукати іншої долі…»5. В 1899 році з Великого Кучурова тільки до Канади виїхало 7 чоловік. До 1913 року з нього до різних країн емігрувало понад 460 чоловік. Становище буковинських селян за океаном було трагічним. Характерна з цього погляду доля кучурівського наймита Г. Г. Павловича, який не мав ні коня, ні корови і володів лише 0,5 га землі. В 1911 році він на позичені гроші поїхав до Канади, але позичку повернути не зміг. У 1913 році його дружина і двоє малих дітей лишились на вулиці, а будинок і город продали з молотка. Сім’я була позбавлена будь-яких засобів до життя. Сам Павлович після тяжких поневірянь на залізницях Канади захворів і, повернувшись додому в 1922 році, через рік помер.
Румунські власті всіляко гнітили українську культуру, обмежували прийом українців на роботу, в школи, намагалися насильно румунізувати їх. В школах, установах і навіть на вулиці заборонялося розмовляти українською мовою. Знаряддям гноблення трудящих і румунізації українського населення була церква. Великий Кучурів мав 5 церков і два єврейські молитовні будинки. 11,5 тис. населення общини в 1937 році обслуговував лише один диспансер, що містився у найманому приміщенні, працював у ньому один лікар. Село мало невеличку аптеку. Боротьба з такими хворобами, як туберкульоз, зоб, трахома, сифіліс, майже не велася, а смертність дітей до 5 років у 1934 році досягла 36,8 процента.
З метою румунізації українського населення у Великому Кучурові було створено т. зв. осередок румунської культури «Олександр Добрий». Керував ним піп В. Ракоче. Цим же цілям було підпорядковано і школу, де навчання провадилося виключно румунською мовою. Тривалий час селяни домагалися виділення в навчальному плані хоча б однієї години на тиждень для вивчення української мови, але дозволу так і не одержали. З 507 дітей шкільного віку в 1937 році школу відвідував тільки 481 учень, а закінчив її за 1935—1937 рр. 51 випускник. Працювало в школі 12 учителів.
28 червня 1940 року в село вступили радянські війська. З цієї нагоди у Великому Кучурові відбувся багатолюдний мітинг, на якому виступили перший секретар Чернівецького обкому КП(б)У I. С. Грушецький, селяни I. С. Сушинський, П. І. Олійник та інші. Почалося нове життя. Землю поміщиків і церкви передали безземельним і малоземельним селянам. Було створено сільську Раду, до якої ввійшли І. С. Сушинський, С. Г. Бергер, П. І. Олійник, К. Г. Беженар, А. Я. Мороз, К. І. Унгурян та інші. Всі діти дістали можливість навчатися рідною мовою. В селі відкрилися клуб, бібліотека, лікарня. Розгорнулася широка робота по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Багато уваги було звернуто на підготовку до колективізації одноосібних господарств: проводилися бесіди й читалися лекції про статут сільськогосподарської артілі та досягнення колгоспів у східних районах України; селяни відвідували Всесоюзну сільськогосподарську виставку та передові колгоспи республіки.
Незабаром після возз’єднання до Великого Кучурова надійшов лист. Писали друзі з Поділля, колгоспники артілі ім. Леніна Орининського району. Вони вітали великокучурівців з волею, розповідали про своє велике заможне господарство, добрі врожаї, обіцяли їм допомогу. На загальних зборах великокучурівці уважно слухали кожне слово. А потім спільно, всією громадою склали відповідь. Вони поклялися покінчити з минулим і збудувати нове, колгоспне село.
21 березня 1941 року в селі утворено перший у районі колгосп. Організаторами його були селяни-батраки I. С. Сушинський, обраний першим головою, В. А. Руснак, І. В. Семенюк, П. Г. Крушияк та інші. 49 родин учорашніх батраків першими пішли шляхом, вказаним великим Леніним. На честь дня визволення колгосп назвали ім. 28 червня.
Артіль мала 162 га орної землі, 51 корову, 40 коней. Обробляти землю колгоспникам допомагали Чернівецька MTС та Кузьмінська машинно-прокатна станція. Місцеві партійні та радянські органи подавали всебічну допомогу колгоспові. Йому передано 62 га куркульської землі, 13 голів великої рогатої худоби, 7 коней і 7 свиней та іншу худобу, сільськогосподарський реманент і посівний матеріал. Для забезпечення весняної сівби 1941 року колгосп і бідняки Великого Кучурова одержали за сортообміном 105 цнт і позичково 47 цнт насіння ярих; культур. Господарствам колгоспників і бідняків було надано кредит в розмірі 15 688 крб. для придбання корів.
Але 4 липня 1941 року в село вдерлися німецько-румунські війська. Повернулись багатії та їхні посіпаки. Земля, посіви, реманент, худоба були відібрані у селян. Почалися звірячі розправи: окупанти заарештували голову колгоспу І. С. Сушинського, сільських активістів С. Г. Бергера, Д. Н. Гогуша, О. Д. Георгіцу та інших. Були схоплені і вбиті фашистами Т. М. Губка, сільська активістка К. Г. Беженар, член делегації трудящих Буковини на VII сесії Верховної Ради СPСP П. І. Олійник.
Трудящі Великого Кучурова чинили впертий опір загарбникам. Вони ховали продовольство й худобу, зривали відправку молоді на примусові роботи, не визнавали розпоряджень місцевих властей, створених окупантами.
200 громадян села вели боротьбу з фашистами на фронтах Великої Вітчизняної війни. 30 березня 1944 року частини Червоної Армії визволили село від загарбників. Ще понад сотня жителів Великого Кучурова влилася в ряди радянських військ. 51 мешканця села за героїзм, виявлений у боях з гітлерівцями, нагородили орденами й медалями Союзу РСР. 103 чоловіка полягли в боях з німецькими фашистами.
Окупанти завдали величезної шкоди господарству села: повністю знищили колгоспний реманент, пограбували худобу, запаси насіння, селянські господарства. Всього завдано збитків селу на суму понад 5 млн. карбованців.
Після визволення трудящі почали відбудовувати зруйноване німецько-фашистськими окупантами господарство. Відібрана поміщиками земля була повернута селянам. Відновила роботу Чернівецька МТС. Місцеві органи влади допомогли сім’ям радянських воїнів обробити землі, очистити та придбати новий посівний матеріал.
5 квітня 1945 року першим у районі відновив свою діяльність колгосп ім. 28 червня. Організаційні збори прийняли статут артілі, обрали правління і ревізійну комісію, головою колгоспу знову став I. С. Сушинський. Радянська влада подавала всебічну допомогу селянам в організації і зміцненні колективного господарства. Колгосп ім. 28 червня для весняної сівби 1945 року одержав 102 цнт посівного матеріалу та кредити в розмірі 22 911 карбованців.
Вже в перші місяці колективного господарювання старанністю і наполегливістю відзначалися члени артілі М. Д. Ткачук, Д. В. Семенюк, І. Г. Цуркан, які перевиконували норми виробітку під час сівби і збирання врожаю на 120—130 процентів.
У квітні 1948 року в колгоспі утворено кандидатську групу в складі трьох чоловік, яку очолив голова колгоспу І. А. Горчинський. Перші сільські комуністи Г. Я. Янченко, Д. М. Гогуш, Л. М. Пилипенко та інші, спираючись на радянський актив та інтелігенцію, зуміли повести за собою більшість селян по шляху колективізації. У вересні 1948 року в селі організовано ще два колгоспи: ім. Жданова (на хуторі Турлук) і «Червоний прапор» (в Годилові). Через рік колективізація у Великому Кучурові була завершена.
Восени 1950 року три сусідні господарства об’єдналися в колгосп ім. 28 червня. Головою укрупненої артілі обрали сільського активіста, учасника боротьби проти румунських окупантів, комуніста С. Г. Бергера, який і донині очолює колгосп.
Організаційно-господарське зміцнення колгоспу та трудові зусилля членів артілі дали відчутні наслідки.
Якщо прибутки трьох дрібних артілей в 1949 році становили 332 841 крб., то в 1951 році вони дорівнювали 1 482 630 карбованців.
Навесні 1951 року 18 кращих майстрів високих урожаїв були удостоєні урядових нагород. Зокрема, ланкову П. Д. Тивилік за вирощення 573 цнт цукрових буряків з кожного га нагороджено орденом Леніна, а Л. Г. Шкробанець, ланка якої зібрала по 424 цнт буряків, орденом Трудового Червоного Прапора. Колгоспники, шо домоглися найкращих успіхів у справі підвищення продуктивності всіх галузей артільного виробництва, були відзначені в 1958 році новими нагородами: 4 чоловіка удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора і 4 — ордена «Знак Пошани». Серед нагороджених — голова колгоспу С. Г. Бергер, бригадир тракторної бригади І. О. Крохмаль, ланкова М. І. Губка, бригадир В. П. Сторощук, доярка 6. Н. Братко. За успіхи, досягнуті в 1956—57 роках, колгосп нагороджений дипломом 2-го ступеня ВДНГ СРСР.
Весною 1959 року колгоспи «Радянська Буковина» та ім. Мічуріна з сусідніх сіл Тисовців і Снячева об’єдналися з великокучурівським колгоспом. Утворилось одне з найбільших у передгірській зоні Чернівецької області господарство, що об’єднувало 3 тисячі селянських дворів і мало понад 7 тис. га земельних угідь.
В першому році семирічки члени артілі добилися значних успіхів. Колгосп зібрав по 25,2 цнт зернових, 37 цнт кукурудзи, 123 цнт картоплі, 403 цнт цукрових буряків з кожного гектара. Тваринники виробили на кожних 100 га угідь по 373 цнт молока. Артіль занесли на обласну Дошку пошани.
Важливим засобом піднесення виробництва була механізація основних його галузей, широке використання електроенергії, запровадження передової агротехніки. Наприкінці 1967 року колгосп мав 31 трактор, 8 комбайнів, 40 автомобілів та багато інших сільськогосподарських машин. На різних ділянках виробництва використовувалось 128 електромоторів.
У тракторній бригаді колгоспу, яка виконує понад 90 проц. польових робіт, працює 90 механізаторів. Очолює її з 1953 року колишній головний механік МТС комуніст І. О. Крохмаль, що зарекомендував себе вмілим організатором, пристрастним пропагандистом прогресивних методів праці. Для підвищення загальноосвітнього рівня механізаторів у бригаді працюють змінні класи вечірньої школи, а професійну майстерність трактористи підвищують у місцевому навчальному комбінаті. Більше як половина членів бригади є трактористами-машиністами 1-го і 2-го класів. Приклад наполегливості в підвищенні знань показує бригадир І. О. Крохмаль. Після закінчення місцевої школи сільської молоді він заочно опанував спеціальність механіка у Хотинському технікумі. Без відриву від виробництва здобули середню освіту трактористи П. Д. Жабюк, В. М. Маковій, Т. В. Ураїнець, І. В. Тивилік, В. М. Гонтар та інші.
22 квітня 1960 року в день 90-річчя від дня народження В. І. Леніна колгоспним механізаторам на урочистих зборах було присвоєно почесне звання колективу комуністичної праці. Це була перша на Буковині тракторна бригада комуністичної праці. В дні святкування півстолітнього ювілею Великої Жовтневої соціалістичної революції бригаді за підсумками змагання присвоїли почесне звання колективу ім. 50-річчя Великого Жовтня. Вона також завоювала перше місце в обласному конкурсі на кращий тракторний стан і була нагороджена дипломом і першою грошовою премією.