Брідок, Заставнівський район, Чернівецька область (продовження)
Зразу ж після визволення села до лав Червоної Армії влились 133 брідчани. За героїзм у боях проти фашистських загарбників 80 чол. були нагороджені орденами і медалями. Жителі села свято бережуть пам’ять про 42 героїв, полеглих на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Німецько-румунські загарбники завдали трудівникам Брідка великої шкоди. Було зруйновано школу. Одні лише господарські збитки складали 248 тис. карбованців.
Після визволення села поновила роботу сільська Рада депутатів трудящих, головою якої було обрано колишнього селянина-бідняка Б. Ф. Федорюка. Незаможне селянство, яке складало переважну більшість населення, зразу ж потягнулось до колективних форм ведення господарства. Для спільного обробітку землі уже 1945 року в селі було створено два земельні товариства. На пропозицію ініціативної групи, до складу якої входили 25 найбідніших селян, у грудні 1947 року в Брідку було створено колгосп «Заможне життя», очолив його М. М. Куріяц.
Нелегко було налагоджувати господарювання по-новому. Артіль об’єднувала 27 дворів, де проживало 73 селян, з них лише 40 працездатних. Усуспільнена земля становила 130 га, у т. ч. 104 га орної. У колгоспі налічувалось 9 робочих коней, 15 кінних плугів, 15 борін. Економічні труднощі доповнювалися запеклим опором українських буржуазних націоналістів, які марно намагалися посіяти серед селян Брідка невіру в життєздатність колгоспного ладу, залякували і тероризували їх. Недолюдки по-звірячому замордували активістів — подружжя М. І. та Ю. І. Ілюків.
Уже перший господарський рік на практиці показав переваги соціалістичного ведення господарства над одноосібним. Це сприяло зростанню кількості бажаючих вступити до артілі. На 1949 рік із 359 дворів села, що володіли 1089 га угідь, у т. ч. 683 га орної землі, було колективізовано 96 проц. дворів, і понад 97 проц. земельних угідь.
Організатором і спрямовуючою силою всіх соціалістичних перетворень виступала партійна організація, створена в 1949 році. Комуністи очолили провідні галузі артільного виробництва, особистим прикладом вели маси на трудовий героїзм.
Наступна практика колгоспного господарювання свідчила про необхідність розширення масштабів сільськогосподарського виробництва шляхом об’єднання невеликих артілей у єдине господарство. На базі колгоспів «Заможне життя» села Брідка і «Правда України» — сусіднього села Миткова у січні 1951 року було створено колгосп «Більшовик» з виробничим центром у Брідку. Головою правління об’єднаного колгоспу було обрано комуніста В. М. Гнепа.
За артіллю було закріплено на вічне користування 1673 га землі ут. ч. 1178 га орної. Колгосп об’єднав 522 двори з населенням 1385 чоловік. Матеріально-технічна база новоствореного колгоспу складалась з вітряного двигуна, вантажної автомашини, 54 кінних плугів, 64 залізних борін, 8 сівалок тощо. Основні роботи в колгоспі виконувались механізаторами Вікнянської MTС.
В артілі створено дві рільничі бригади, садово-городню та будівельну, а також укомплектовано групу тваринників на фермах. За бригадами закріплено певні ділянки землі, робочу худобу, сільськогосподарський реманент. На найбільш відповідальних ділянках колгоспного виробництва були розставлені комуністи. Неослабна увага приділялася агітаційно-масовій роботі серед колгоспників. Цю ділянку роботи довгий час (1953—1965) очолював директор школи, комуніст О. Ф. Кравченко.
За ініціативою парторганізації для вивчення і пропаганди передового досвіду 1952 року в селі був відкритий Будинок агротехнічної культури, де були зібрані зразки високоврожайних сортів зернових, технічних та овочевих культур, вирощених у колгоспі. З того часу в Будинку систематично проводяться заняття агрозоотехкурсів, де колгоспники оволодівають знаннями, щоб практично застосовувати їх на ланах і тваринницьких фермах. Неухильно зростала технічна база колгоспу. В 1959 році вона становила 10 тракторів, зернозбиральний комбайн, 5 сівалок, 11 вантажних автомашин, 8 тракторних плугів, 10 культиваторів та багато іншої техніки. В 1967 році парк сільськогосподарських машин поповнився 6 тракторами, 8 комбайнами різного призначення, 11 сівалками, автомашиною.
Зростав і загін механізаторів. Наприкінці 1967 року в колгоспі працювали 25 трактористів, 15 шоферів, 12 комбайнерів, 2 механіки, 3 електрики, 3 машиністи по механізації тваринницьких ферм.
Високий рівень механізації, помножений на трудовий ентузіазм колгоспників — гарантія високих врожаїв усіх сільськогосподарських культур. Відійшли в минуле дідівський обробіток землі, низькі врожаї одноосібного господарства з примітивними засобами праці. Навіть у несприятливому 1963 році трудівники артілі зібрали зернових по 22 цнт з га, цукрових буряків — по 227 цнт, картоплі — по 107 цнт, овочів — по 84 цнт з гектара. Ювілейний 1967 рік порадував хліборобів новими досягненнями — було вирощено по 30 цнт з га зернових, по 317 цнт цукрових буряків, 108 цнт картоплі, по 141 цнт овочів.
Невпинно підвищуючи врожайність, колгоспники створювали міцну базу піднесення громадського тваринництва. Якщо 1951 року питома вага тваринництва щодо рослинництва становила лише 6 проц., то в 1957 році вона перевищила 40 процентів. Боротьба за високу продуктивність тваринництва з особливою силою розгорнулася в наступні роки. Кількісне та якісне зміцнення громадського стада дало можливість виробити у 1967 році по 163,9 цнт м’яса та по 647,6 цнт молока на 100 га угідь.
Сільськогосподарське виробництво розвивалося під безпосереднім керівництвом первинної партійної організації, яка наприкінці 1967 року налічувала 34 комуністи. Зміцніла і комсомольська організація. За 21 рік свого існування (1946—1967) вона зросла до 62 комсомольців. У ювілейному році тільки на колгоспних ланах і тваринницьких фермах працювало 48 комсомольців.
Партійна організація колгоспу велику увагу приділяла добору, вихованню і розстановці кадрів. Комуністи завжди були на найвідповідальніших ділянках роботи. Першу рільничу бригаду понад 15 років очолював В. Н. Бурик, трудові успіхи якого були відзначені двома орденами Трудового Червоного Прапора та Великою золотою медаллю ВДНГ СРСР. В числі передовиків колгоспного виробництва — комуністи В. І. Долей, Д. Д. Гудима та інші.
У Брідку трудились і трудяться багато справжніх майстрів високих урожаїв. Серед них — ланкова М. І. Ковалюк, у минулому наймичка, її нагороджено двома орденами «Знак Пошани», медаллю «За трудову доблесть». Вона нагороджена також Малою срібною медаллю та двома бронзовими медалями ВДНГ. За невтомну працю орденів Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани» та медалі «За трудову доблесть» удостоєна ланкова Г. П. Побігушко, доярка В. В. Піддубна, тваринник М. Л. Магайчук. Ланкові С. Я. Яблонська та Н. М. Кобець нагороджені орденом Леніна.
Високими урядовими нагородами — Зіркою Героя Соціалістичної Праці та орденом Леніна — відзначені доярка М. Д. Федорюк, ланкова М. І. Вакалюк, голова артілі В. М. Гнеп. Досить сказати, що наприкінці 1965 року урядових нагород було удостоєно 218 трудівників колгоспу, тобто нагороджено кожного другого члена артілі.
З 1958 року колгосп «Більшовик» є постійним учасником ВДНГ СРСР. За високі показники в сільськогосподарському виробництві Виставочний комітет тричі нагороджував його дипломом, а в 1955 році відзначив Великою золотою медаллю ВДНГ СРСР; 102 колгоспники нагороджені медалями ВДНГ і цінними подарунками.
Між колгоспниками артілі «Більшовик» та хліборобами Народної Республіки Болгарії, Соціалістичної Республіки Румунії, Німецької Демократичної Республіки, Польської Народної Республіки з 1958 року встановилися тісні дружні зв’язки, В 1958 і 1959 рр. трудівники Брідка гостинно вітали у себе сільськогосподарські делегації цих країн. Голова колгоспу В. М, Гнеп з поїздкою-відповіддю в серпні 1959 року побував у Румунії, а 1966 року — в Болгарії.
Тривалий час артіль «Більшовик» змагається з хліборобами артілі «Завет Ильича» Рязанської області. Переможцем виступала то одна, то друга сторона, але «переможених» не було — вигравали колгоспники обох артілей.
Організаційно-господарське зміцнення колгоспу сприяло значному поліпшенню добробуту трудівників села. Якщо до переходу на колективні форми ведення господарства переважній більшості селян ледь вистачало хліба для прожиття, то нині реальні прибутки забезпечують їх заможне і культурне життя. Пташниця колгоспу В. В. Бурик живе у світлому трикімнатному будинку. У його вітальні, як і в інших кімнатах, оздоблених українським орнаментом,— добротні меблі. Сім’я має телевізор, радіоприймач, швейну машину тощо. Привертає увагу добре укомплектована бібліотека, де переважає українська класична література, великий, любовно оформлений акваріум. Оселя В. В. Бурик — не поодиноке, а типове явище для села.
На належному рівні пенсійне забезпечення колгоспників. Наприкінці 1967 року кількість пенсіонерів у колгоспі зросла до 242 чоловік.
Невпізнанно змінився зовнішній вигляд села. Давно зникли курні селянські халупи під солом’яною покрівлею. За допомогою колгоспу в 1949—-1967 рр. у Брідку споруджено близько 200 добротних будинків, село електрифіковано, радіофіковано. Силами колгоспників, на кошти артілі тут звели Будинок культури, великий стадіон, магазин на 4 робочі місця. Особливо активну участь у будівництві взяла молодь колгоспу.
Постійна турбота виявляється про здоров’я трудящих Брідка. До Радянської влади у селі не було жодного лікувального закладу. Жителі могли звертатися тільки до приватних чернівецьких лікарів, але через високу плату це було під силу лише окремим. Переважна ж більшість населення користувалась послугами знахарів, що призводило до високої смертності, частих епідемій. З 1951 року в селі працює медичний пункт і профілакторій, де хворим подають кваліфіковану допомогу. Під час польових робіт колгоспники користуються послугами дитячого садка, що утримується на кошти артілі. Багато років дітей любовно доглядала Н. В. Сторощук.
За роки Радянської влади великі зміни сталися в галузі освіти. За порівняно короткий час в селі було повністю ліквідовано неписьменність. Нині зроблено все, щоб діти колгоспників могли здобути 8-річну освіту. У 1967/68 учбовому році в школі налічувалось 120 учнів, викладали 11 вчителів.
Навчально-виробнича база школи (фізичний і біологічний кабінети, бібліотека з фондом близько 1,5 тис. примірників, спортивний зал і майданчик, столярна майстерня, дослідна ділянка площею 1,5 га та 0,5 га саду) дає змогу забезпечувати не тільки високий рівень загальноосвітньої підготовки підростаючого покоління, а й прищеплювати дітям любов і навики до суспільно корисної праці.
Молодь має всі можливості здобути вищу або середню спеціальну освіту. За 20 років панування румунських бояр жоден бідняк Брідка не зміг здобути вищої освіти. Лише ж 1964 року у вузах країни навчалось 15, а в спеціальних середніх закладах — 20 місцевих жителів. З колишніх вихованців школи на той рік 20 чол. стало вчителями, 20 — агрономами, 6 — лікарями, 4 — механіками. Багато юнаків та дівчат, закінчивши вузи та середні спеціальні учбові заклади, нині працюють у рідному селі. І. Д. Андрушко, М. М. Гудима, О. Г. Балан — вчителі, Б. М. Шастал — зоотехнік, І. В. Бурик — фельдшер тощо.
Справжнім центром культурного життя села став Будинок культури. Тут є бібліотека з читальним залом (книжковий фонд близько 15 тис. примірників), зал для глядачів на 450 місць, стаціонарна кіноустановка, приміщення для роботи гуртків художньої самодіяльності. При Будинку культури систематично діють хоровий, драматичний, домбровий, танцювальний, вокальний гуртки та гурток художнього читання, влаштовуються концерти, вистави, вечори вшанування трудівників колгоспу, відзначаються проводи в армію, на пенсію тощо. Будинок культури — поширювач нових обрядів, зокрема звіздин та реєстрації шлюбу. Для працівників бібліотеки стало правилом організовувати читацькі конференції, тематичні вечори, виїзди на поле з сільськогосподарською та художньою літературою. Лише 1967 року артіль витратила на культурно-побутові потреби села понад 17 тис. карбованців. Брідоцькому хору, яким уже багато років керує М. Ю. Дейнега, 1956 року на республіканському огляді художньої самодіяльності в Києві було присвоєно почесне звання народного ансамблю пісні і танцю та нагороджено дипломом другого ступеня і грошовою премією. У 1964 році хор було відзначено дипломом другого ступеня на обласному конкурсі народних талантів. У вересні 1956 року 26 учасників хору відвідали Сучавську область СPP. Наші румунські сусіди щиро дякували хористам за дзвінку пісню.
Загальне визнання завоювали брідоцькі вишивальниці бісером, умілі руки яких прикрашають квітами жіночі та чоловічі сорочки. Роботи брідоцьких майстринь, зокрема мальовничі комплекти святкового народного одягу, виготовлені передовою пташницею колгоспу В. В. Бурик, експонуються в Чернівецькому державному краєзнавчому музеї. Вироби брідоцьких вишивальниць купують також театри, ансамблі народного танцю тощо.
Історія Брідка — це історія звичайного села Радянської Буковини. Своєю працею трудівники Брідка вписали в неї славну сторінку. З гордістю за своїх одно-
сельчан, а разом з тим із сумом за втраченим пригадував свою поїздку в Брідок емігрант Василь Гудима. В одному із номерів газети канадських українців «Українське слово» він писав: «їздили ми вдвох з дружиною в гості до рідних на Україну. Три місяці гостювали. Брідок! Не такий він тепер, як ми його залишили 33 роки тому. Все в ньому змінилось, все по-новому. Усі добре працюють і для колгоспу і для держави… Молодь гарно співає під проводом диригента М. Ю. Дейнеги. Цього колись не було в нашому Брідку. Тепер діти безплатно вчаться і мають нагоду використати таланти, на що хто здібний».
Ще прекрасніші перспективи відкриває брідчанам майбутнє. Запорукою цьому є переваги соціалістичної системи господарства.
В. А. СВІРСЬКИЙ