Апостолове, Апостолівський район, Дніпропетровська область
Апостолове (до 1923 року — село Покровське) — місто районного підпорядкування, адміністративний центр Апостолівського району. Розташоване за 160 км на південний захід від Дніпропетровська в межиріччі Дніпра, Інгульця та Базавлука. Одночасно є залізничним вузлом на перехресті магістралей Дніпропетровськ — Херсон, Запоріжжя — Довгинцеве. За 2 км від міста проходить автотраса Нікополь—Кривий Ріг і канал Дніпро—Кривий Ріг. Міській Раді підпорядковане також село Українка. Населення — 17,5 тис. чоловік.
Відомості про перших поселенців у цій місцевості сягають у глибину століть. Поблизу міста досліджено кілька курганів доби бронзи (III—І тис. до н. е.), два скіфських кургани — Баби і Розкопана Могила (IV—III століття до н. е.) з похованнями ватажків, в яких виявлені золоті прикраси, зброя, посуд тощо. Досліджені також окремі поховання кочівників XIII—XIV століть.
Територія, яку займає місто, в давнину славилася природними багатствами. Родючі землі, багаті рибою річки, велика кількість дичини приваблювали сюди втікачів, що рятувалися від феодального гніту. Запорізькі козаки які оселялися тут, створювали зимівники і хутори.
Після ліквідації Запорізької Січі в цих місцях оселився правнук гетьмана Данила Апостола, відставний секунд-майор Ямбурзького кірасирського полку М. Д. Апостол. У 1793 році він одержав за указом Катерини II земельний наділ — 12 тис. десятин землі обабіч степової річки Вошивої (в ній водилася велика кількість дафній — водяних вошей). Таку ж назву спочатку дістало й село, засноване Апостолом. Після побудови у 1818 році церкви святої Покрови воно було внесено до єпархіальних реєстрів під назвою Покровське.
На 1835 рік у селі проживало 1290, а за переписом 1859 року — 2088 жителів. Це були здебільшого казенні селяни, які платили державі великі податки і виконували різноманітні повинності. Багато жителів села наймитувало в місцевих поміщиків Корнілова і Синельникова, заробляючи за 6 місяців 20—25 крб. Жінкам платили вдвоє менше. Становище селян часто погіршувалось і в зв’язку з стихійними лихами. Так, у 1862 році була посуха, в наступному — поширилися солончаки внаслідок зменшення зелених насаджень.
На початок XX століття більше половини селянських дворів Покровського мало від 3 до 5 десятин землі> В той же час 31 куркульське господарство володіло від 25 до 30 десятинами землі, 10 сільських багатіїв мали по 50 десятин кожний, а 4 — навіть до 75 десятин. Подібне становище було і з худобою: 102 селянських господарства зовсім її не мали, 114 — були безкінними, по 1—2 коней мала половина дворів. Одночасно 28 куркульських господарств мали від 8 до 15 коней, а 3 куркулі — до 20 голів робочої худоби.
Після реформи 1861 року дальшого розвитку набули місцеві промислові підприємства. Зростала кількість населення. В 1896 році тут проживали 4419, а в 1904 році — 5581 чоловік. У 1912 році в селі було вже 886 дворів з 6929 мешканцями.
Розвиток капіталізму і велике зростання виробництва товарного зерна на продаж, а також розробка залізорудних родовищ Криворізького басейну вимагали розширення мережі шляхів сполучення. Наприкінці XIX століття почалося будівництво залізниці Довгинцеве — Олександрівськ (нині Запоріжжя). У 1904 році поблизу Покровського споруджено станцію і вокзал Апостолове. Навколо станції утворилося робітниче селище, населення якого з початком руху поїздів швидко зростало за рахунок робітників-залізничників та обслуговуючого персоналу. З’явилися будинки службовців станції, купців та торговців, які скуповували і відправляли хліб та інші сільськогосподарські продукти.
На початку XX століття в Покровському, тоді волосному центрі Херсонського повіту, діяла невеличка лікарня на 10 ліжок з аптекою, яка обслуговувала населення не тільки цієї, але й сусідніх волостей. Медичну допомогу подавали один лікар та аптекар, який виконував також обов’язки фельдшера.
Перший учбовий заклад відкрили тут у 1871 році. Це була трикласна церковно-парафіальна школа, до якої прийняли 131 хлопця і 32 дівчинки; з них закінчили школу тільки 7 хлопців і 3 дівчинки — діти сільських багатіїв. У 1912 році в селі було 4 початкові школи, але вони не охоплювали навчанням і половини дітей шкільного віку. 88 проц. селян Покровського були неписьменними.
Поглиблення соціально-економічної нерівності серед селян загострювало класові суперечності. Під впливом революційного руху робітничого класу селяни піднімались на боротьбу проти поміщиків. В роки першої російської буржуазно-демократичної революції населення Покровського відмовлялось працювати на поміщиків і куркулів, вимагаючи перерозподілу землі. Влада використала війська, які вчинили над селянами жорстоку розправу. Жандарми зігнали непокірних на майдан біля волосного правління і покарали їх нагаями. А жителів села П. І. Лепеху та О. С. Залужного заарештували і засудили на 5 років каторжних робіт.
Під час всеросійського жовтневого політичного страйку в 1905 році селянська біднота Покровського виявила свою солідарність з страйкуючими. Вона зібрала і надіслала шахтарям та робітникам Кривого Рога кілька вагонів з продуктами харчування. 20 жовтня 1905 року справник Дніпровського повіту доповідав таврійському губернатору, що в Покровській волості селяни розгромили поміщицькі економії, і пропонував запровадити там військове становище. Налякані революційними виступами, власті направили в село військову команду. У Покровському перебувало близько 60 козаків на чолі з офіцером, які розправлялися з учасниками розгрому поміщицької економії. На очах у старих і малих, зігнаних на площу, непокірних били нагаями, кидали в «холодну». Загін був у селі майже до кінця 1906 року.
Значний політичний досвід, набутий у роки першої буржуазно-демократичної революції, трудяще селянство використало в наступних боях проти царського самодержавства та буржуазно-поміщицького ладу.
Економічне становище селян Покровського ще більше погіршало в роки першої світової війни. Зменшились посівні площі, знизилась врожайність сільськогосподарських культур. Господарства бідняків занепадали, розорювались, їхню землю за безцінок скуповували куркулі. Солдати-інваліди, що поверталися з фронту, і робітники-залізничники проводили серед селян політичну агітацію, закликали до боротьби проти царизму та поміщиків.
У березні 1917 року робітники станції Апостолове дізналися про повалення самодержавства. Ця звістка швидко поширилась і в селі. Волосний старшина, кілька козаків та поліцейських спробували заарештувати робітників-залізничників, які розповідали про революційні події в Петрограді, але вони наштовхнулися на організований опір робітників, колишніх солдатів-фронтовиків та селян. В селі і на станції відбувалися багатолюдні мітинги і збори.
Звістка про розстріл липневої демонстрації в Петрограді викликала також хвилю мітингів. Активно велась підготовка до рішучих боїв з контрреволюцією. Наприкінці липня в Апостоловому за участю криворізьких більшовиків сформовано червоногвардійський загін, що складався з залізничників і робітників.
В жовтні 1917 року на станції створено партійну організацію, яка налічувала 18 комуністів. Вони проводили велику пропагандистську та організаційно-масову роботу серед робітників-залізничників і селян Покровського: роз’яснювали буржуазну суть Тимчасового уряду, закликали боротися за Радянську владу.
Дізнавшись про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, більшовики Покровського очолили дії робітників-залізничників і селян по роззброєнню гайдамацьких військ, які проходили через станцію. Незабаром було створено збройний загін з робітників і селян, що став опорою в боротьбі за встановлення Радянської влади. Волосна Рада робітничих і селянських депутатів, яка розпочала свою роботу наприкінці листопада 1917 року, брала на облік всі поміщицькі та куркульські землі для передачі їх селянам.
В січні 1918 року на багатолюдному мітингу трудящі Покровського вітали створення Радянського уряду України. Депутат Покровської волосної Ради Т. О. Панов, обраний делегатом на Херсонський губернський з’їзд Рад селянських депутатів і земельних комітетів, виступаючи на з’їзді від імені колишніх солдатів-фронтовиків, закликав боротися за зміцнення Радянської влади. З’їзд обрав його від фракції більшовиків членом виконавчого комітету Рад селянських депутатів Херсонської губернії. Велику роботу по зміцненню Радянської влади в Покровському проводив голова земельного комітету Д. Г. Вовк — селянин-бідняк, колишній фронтовик, що користувався великим авторитетом серед селян. Він очолив роботу по розподілу поміщицьких і куркульських земель між селянами-бідняками. Та в березні 1918 року він був розстріляний бандитами на станції Апостолове.
Мирна праця, спрямована на зміцнення Радянської влади, тривала недовго. Наприкінці березня село зайняли австро-німецькі війська. Для боротьби з окупантами на станції Апостолове було сформовано партизанський загін, до якого вступили місцеві жителі С. С. Каптур, П. Є. Сашков, І. Ф. Тараненко й інші. Багато покровців билося з ворогом у лавах Червоної Армії. Після австро-німецьких окупантів наприкінці листопада 1918 року Апостолове захопили петлюрівці, яких у лютому 1919 року вигнали гірники Криворіжжя і робітники Гданцівського металургійного заводу.
В дуже напруженій обстановці відбувалося радянське будівництво в той період. Станція і село зазнавали нападів з боку контрреволюційних банд отамана Григор’єва. 23 травня частини Червоної Армії під командуванням К. Є. Ворошилова, О. Я. Пархоменка і П. Ю. Дибенка, перейшовши в рішучий наступ проти григор’євців, нанесли їм дошкульного удару в районі Апостолового. У липні 1919 року під натиском переважаючих сил денікінців Червона Армія змушена була відступити в напрямку Долинської та Миколаєва. Білогвардійські каральні загони, увірвавшись у село 13 серпня, чинили розправи, катували учасників революційної боротьби, розстрілювали активістів Радянської влади. У жовтні 1919 року для боротьби з ворогами був створений партизанський загін. Під ударами частин Червоної Армії і місцевих патріотів у грудні денікінські війська залишили село. Жителі Покровського подавали значну допомогу радянським військам продовольством і фуражем. — Перепочинок, який наступив, трудівники села використали для відбудови зруйнованого господарства. Значну частину куркульських і всі поміщицькі землі було розподілено серед селянської бідноти. Наслідуючи досвід всеросійських суботників, працівники станції Апостолове упорядковували станцію і залізницю. Так, в суботнику по очистці колії 17 липня 1920 року взяло участь 20 чол., 24 липня — на завантаженні вагонів зерном і сіном — 57 робітників.
Жителі села та залізничники подавали всіляку допомогу військам Південного фронту, які протистояли врангелівцям. На початку серпня 1920 року тут розміщувалась правобережна група військ і 2 Кінна армія. 10 жовтня з укріпленого Каховського плацдарму перейшла в контрнаступ проти врангелівців 6 радянська армія 6. Відповідальні завдання покладались головним командуванням Південного фронту на 2 Кінну армію, яка перебувала в районі Апостолове—Нікополь—Запоріжжя, їй доручалось забезпечити прикриття лівого флангу наступаючої 6-ї армії.
В дні наступу Червоної Армії на Врангеля на станцію Апостолове прибув агітаційно-пропагандистський поїзд «Жовтнева революція», роботою якого керував голова ВЦВКу М. І. Калінін. Разом з ним тут були народні комісари: освіти — А. В. Луначарський, юстиції — Д. І. Курський, охорони здоров’я — М. О. Семашко, велика група партійних працівників. Вони читали лекції, проводили мітинги і бесіди у військових частинах, серед населення, інструктували місцеві органи влади, перевіряли їх роботу х. При агітпоїзді були політвідділ, бюро скарг, інформаційний відділ, редакція газети. До них жителі Покровського звертались з різними питаннями.
На честь перебування агітпоїзда на станції Апостолове, а також в ознаменування 50-річчя Великого Жовтня на будинку поста електричної централізації зв’язку встановлено відлиту з чавуну меморіальну дошку. На ній написано: «Тут у жовтні 1920 року перебував агітаційно-пропагандистський поїзд «Жовтнева революція», в роботі якого брали участь голова ВЦВК М. І. Калінін, нарком освіти А. В. Луначарський, нарком юстиції Д. І. Курський, нарком охорони здоров’я М. О. Семашко».
Після закінчення громадянської війни жителі Апостолового приступили до відбудови зруйнованого господарства, включилися в будівництво нового життя. Керувала всією роботою партійна організація, яка на 1 жовтня 1921 року вже налічувала 95 комуністів 1 2. Надійною її опорою у зміцненні органів Радянської влади була комсомольська організація, що виникла тут у жовтні 1920 року. Комсомольські осередки, об’єднуючи передову робітничу і бідняцьку молодь, брали участь у боротьбі з бандами, конфісковували хліб і зброю в куркулів, проводили політично-освітню роботу серед населення.
Значну допомогу партійному і радянському активу села в налагодженні господарського життя та культурно-освітньої роботи подавали губернські партійні і радянські організації. У вересні 1922 року сюди приїжджала спеціальна комісія ВУЦВКу, очолювана В. Й. Єрмощенком.
Комуністи, комсомольці, всі радянські люди були сповнені рішимості запровадити в життя ленінську програму будівництва соціалізму. Збори Покровського партійного осередку з участю радянського активу, що відбулися в березні 1923 року, надіслали В. І. Леніну вітальну телеграму, в якій обіцяли бути вірними вченню і заповітам вождя. Одночасно вони просили його берегти своє здоров’я, дороге всім трудящим.
Об’єднання пристанційного населеного пункту Апостолового з селом Покровським, перетворення його з 1923 року в районний центр позитивно позначилося на його господарському розвитку. Багато уваги відбудові народного господарства приділяли районна партійна організація та виконавчий комітет районної Ради депутатів трудящих. Вже в ті роки став до ладу шкіряний завод та інші підприємства. П’ять споживчих і одне кредитне товариство сприяли поступовому переходу селянства до виробничого кооперування.
Повністю було відбудовано залізничний вузол, через який проходила важлива магістраль, що зв’язувала багаті сільськогосподарські райони України з Харковом, а через нього і з Москвою. Це значно збільшило перевезення вантажів, які складали близько 24 тис. тонн на рік.
Відбудовуючи місцеву промисловість і залізничний транспорт, партійні та радянські організації разом з комітетом незаможних селян проводили значну роботу по соціалістичній перебудові сільського господарства. У 1921 році в Апостоловому створено перші товариства спільного обробітку землі: «Молот», «Сталь», «Рекорд», «Перемога», «Метеор», які очолили В. Г. Олексієв, Л. І. Марченко, І. Й. Головін та інші. Через три роки вони об’єдналися в сільськогосподарські артілі — «Перемога», «Молот», «Культура». На початку 1930 року Криворізький окружний комітет партії відрядив до Апостолівського району кілька робітників-двадцятип’ятитисячників. Один з них — Ф. А. Черненко був обраний головою колгоспу «Молот». Протягом 1930—1931 рр. бідняцько-середняцькі господарства Апостолового повністю об’єднались у колгоспи.
У зміцненні сільськогосподарських артілей значну роль відігравала Апостолів-ська машинно-тракторна станція, створена в 1930 році. Вона обслуговувала 38 колгоспів, мала 64, а через 2 роки — 79 тракторів.
Стійким більшовиком і досвідченим керівником проявив себе в той час секретар Апостолівського райкому партії О. Й. Пузиревський. Учасник громадянської війни, колишній командир полку в бригаді Г. І. Котовського, в якому рядовим бійцем служив його друг — майбутній письменник Микола Островський, Пузиревський постійно був у центрі бурхливого життя — в колгоспах, на ланах і фермах, весь час серед людей. Він доклав багато зусиль, щоб вивести район у число передових на Дніпропетровщині.
Подолавши труднощі організаційного періоду, міцніли апостолівські колгоспи. Рік у рік зростала їх технічна оснащеність. Споруджувались господарські будівлі, просторі ферми для худоби. Зростала оплата праці і прибутки колгоспників. У 1939 році колгосп «Молот» став мільйонером. Колгоспники одержали по 4,5 кг зерна і по 4 крб. 20 коп. грішми на трудодень. В середньому кожна селянська сім’я заробила по 2700 крб. і по 100 пудів зерна. Колгоспниця-комсомолка Г. Ф. Жадько була делегатом II Всесоюзного з’їзду колгоспників-ударників.
За роки довоєнних п’ятирічок у селі побудовано нові промислові підприємства: елеватор, маслозавод, новий паровий млин, майстерні МТС. Одночасно з електрифікацією залізничної колії Запоріжжя — Довгинцеве було електрифіковано і Апостолове.
Чимала увага приділялась питанням культурної революції. Назавжди було покінчено з неписьменністю. Вже у 1925 році тут працювали 2 семирічні і 3 початкові школи. Згодом було відкрито 2 середні школи. Активну участь у культурному будівництві брали жінки. В усіх школах району лише вчителями працювали 137 жінок (55 проц. загальної кількості вчителів), 10 з них працювали директорами шкіл. Населення обслуговували 2 сільбуди, театралізовані та інші колективи художньої самодіяльності.
У червні 1941 року разом з усім народом жителі Апостолового піднялися на захист соціалістичної Батьківщини. Більшість чоловіків пішла до Червоної Армії. Жінки, старики й підлітки, які залишилися вдома, поспішали зібрати багатий урожай, щоб він не дістався ворогові. Трудівники колгоспів проявляли зразки самовідданої праці. Так, наприклад, в артілі «Культура» за перший день збирання врожаю було скошено лобогрійками 75 га зернових, за другий — 81 і за третій — 86 гектарів. Деякі колгоспники артілі скошували лобогрійками щодня по 7,5—8 га, вдвоє більше норми. При наближенні лінії фронту частину колгоспного майна евакуйовано в тил країни. На схід виїхало чимало жителів.
17 серпня 1941 року Апостолове окупували німецько-фашистські загарбники. Почалися страшні дні фашистської неволі. Окупанти намагалися силою зламати опір радянських людей, по-звірячому розправлялися з населенням. Гітлерівці замучили 129 жителів, у тому числі 7 дітей. 229 чол., переважно юнаків і дівчат, вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Та населення не корилося загарбникам, всіляко саботувало їх накази. Комсомольці поширювали листівки із зведеннями Радінформбюро про хід боїв проти окупантів.
У районі було створено партизанський загін під командуванням І. І. Карастоянова, який діяв у придніпровських плавнях. В жовтні 1941 року значна кількість партизан перейшла лінію фронту і влилася в частини Червоної Армії. На території району з грудня 1943 року розгорнула діяльність підпільно-патріотична група з 16 чол., якою керував Ф. О. Товмаш. Вона переховувала радистів з штабу 3-го Українського фронту, постачала їх цінними військовими відомостями, влаштовувала диверсії на залізничному вузлі, допомагала молоді уникнути відправки до Німеччини, забезпечувала документами військовополонених, які йшли до лінії фронту.
Наступ радянських військ на Апостолівському напрямку почався 31 січня 1944 року в умовах бездоріжжя, викликаного раптовим потеплінням і дощами. В жорстоких боях війська 3-го Українського фронту прорвали оборону противника і ввечері 3 лютого 1944 року підійшли до Апостолового, де гітлерівці зосередили частини 123-ї піхотної і 9-ї танкової дивізій загальною чисельністю до 3 тис. чоловік.
4-а гвардійська стрілецька дивізія під командуванням полковника Г. Є. Кухарєва завдавала ворогові ударів з півночі і сходу, а 34-а гвардійська стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора Ф. В. Брайляна — з північного заходу і заходу. Розвідники 34-ї дивізії з допомогою місцевих патріотів виявили прогалину в обороні противника за 4 км від селища. Туди було направлено 105-й гвардійський стрілецький полк, який уночі проник у розташування ворога і рано-вранці 4 лютого раптовим ударом захопив залізничну станцію. Тоді ж перейшли у наступ і основні сили 41-ї та 34-ї дивізій. До 8-ї години ранку вони очистили селище від гітлерівських військ.
6 лютого 1944 року столиця нашої Батьківщини Москва салютувала двадцятьма артилерійськими залпами радянським військам, які брали участь у прориві фронту противника на нижньому Дніпрі і у визволенні Апостолового. За визволення селища 34-а гвардійська стрілецька дивізія 3-го Українського фронту дістала назву Апостолівської.
Фашисти силами двох танкових і чотирьох піхотних дивізій 11 лютого 1944 року намагалися знову захопити Апостолове. Та їхні намагання були марними. В боях ворог зазнав великих втрат у живій силі і техніці. Газета «Правда» писала: «Наші війська не дали противнику вивести з-під удару велику кількість техніки і різних воєнних складів. В одному лише Апостоловому було захоплено 45 танків, 130 гармат різного калібру, 15 самохідних гармат (з них 4 типу «Фердинанд»), 3 тис. автомашин, 24 паровози і велику кількість рухомого складу».
У боях за Апостолове багато воїнів полягло смертю хоробрих, серед них Герой Радянського Союзу майор П. О. Кашпуров, капітан В. В. Шитов та інші. Мешканці селища любовно доглядають могили загиблих, свято шанують їхню пам’ять.
За ратні подвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни близько 2 тис. жителів Апостолового нагороджено орденами і медалями Союзу РСР, серед них підполковника Я. С. Пензева, підполковника І. А. Крамара, майора А. М. Липку, майора Г. В. Стри-жака, капітана А. Д. Сніта та багатьох інших.
Відступаючи під ударами Червоної Армії, фашисти спалили в селищі багато будинків і висадили в повітря підприємства, мости, залізничні колії. Були знищені елеватор, нафтобаза, Палац культури, кінотеатр та інші будови. Ворог завдав збитків на суму 3,3 млн. карбованців.
Ще долинав грім боїв, які відкочувались на захід, а трудящі Апостолового під керівництвом районної партійної організації та Ради депутатів трудящих приступали до відбудови народного господарства. Наприкінці лютого 1944 року відновлено рух по залізниці, а восени вже працювали школи, дві лікарні, MTС, цегельний завод.
У надзвичайно складних умовах відбудовувались колгоспи. В сільськогосподарській артілі «Перемога», наприклад, у 1944 році не було жодної автомашини, трактора, налічувалось всього 26 голів великої рогатої худоби і 36 коней. Землю обробляли коровами і вручну. Самовіддано трудилися У. Н. Коваленко, П. І. Зуй, І. М. Юрченко, К. П. Білохвіст, А. Я. Абаза та інші.
Поступово заліковувались рани, нанесені війною. Завдяки самовідданій праці колгоспників економічно зміцнювались артілі. У 1950 році на фермах колгоспу «Перемога» вже було понад 350 голів великої рогатої худоби, стільки ж свиней, 50 коней. Більшість трудомістких робіт виконувалася тракторами і машинами MTС. Грошові прибутки досягли 0,5 млн. карбованців. Через три роки з цією артіллю об’єдналися колгоспи «Молот» та ім. Калініна. Виникло нове велике багатогалузеве господарство «Перемога», яке було зміцнене кваліфікованими кадрами, поповнене сільськогосподарською технікою. У 1955 році колгосп одержав по 23 цнт зернових з кожного гектара посіву. Загальний прибуток артілі тоді становив 2,6 млн. крб., в наступному році — 3,3 млн. карбованців.
Велику роботу по дальшому організаційному зміцненню колгоспу проведено в 1957 році. Комплексні тракторно-рільничі бригади та інші вирішальні ділянки виробництва очолили спеціалісти сільського господарства. Поряд з рільництвом значна увага приділялась розвиткові громадського тваринництва. Наприкінці року було одержано в середньому на кожні 100 га сільськогосподарських угідь по 225 цнт молока. А через рік колгосп «Перемога» зібрав майже 62,5 тис. цнт зернових, по 22,5 цнт з кожного гектара посіву. Особливо зміцніла економіка господарства за роки семирічки. В 1965 році на ланах колгоспу працювало 37 тракторів, 19 комбайнів, 17 вантажних машин.
З метою дальшої спеціалізації колгосп реорганізовано у радгосп «Апостолівський». В 1966 році в радгоспі зібрано по 24,3 цнт зернових з гектара посіву. Стадо великої рогатої худоби складалося з 2,5 тис. голів, на відгодівлі було більше 1600 свиней. На кожних 100 га сільськогосподарських угідь в радгоспі вироблено по 346 цнт молока, 58,1 цнт м’яса. Всі трудомісткі процеси в радгоспі повністю механізовані. Земельні угіддя його становлять 5503 га, 912 гектарів орної землі зрошуються. Річний прибуток радгоспу досяг близько 1 млн. карбованців. Гідно зустрічаючи 50-річчя Великого Жовтня та 50-річчя Радянської України, працівники радгоспу зібрали в 1967 році в середньому по 24,5 цнт пшениці з кожного гектара посіву, по 160 цнт овочів, достроково виконали план продажу державі молока та м’яса.
Значно розширився і реконструювався залізничний вузол. Споруджено паровозне депо, приміщення для служб дистанції колії, введено центральну сигналізацію. У зв’язку з будівництвом каналу Дніпро—Кривий Ріг створено автоколону, яка налічує 200 автомашин. Дедалі більшого розвитку набирає і місцева промисловість. Зросла продуктивність цегельного заводу, який тепер випускає за місяць стільки цегли, скільки раніше давав протягом року.
Піднесення економіки промислових підприємств, збільшення кількості робітників і службовців, а також зміна зовнішнього вигляду селища зумовили перетворення його ще в жовтні 1956 року на місто районного підпорядкування. Тепер тут широко розгортається житлове будівництво. В 1966—1967 рр. здано в експлуатацію шість багатоквартирних будинків, дитячий комбінат. Споруджено середню школу, Будинок піонерів, бібліотеку, книжковий магазин, універмаг, дошкільний дитячий комплекс, кінотеатр на 600 місць, комбінат побутового обслуговування, медичне містечко.
Значні роботи проведено по впорядкуванню та благоустрою міста. Реконструйована водопровідна магістраль та прокладено 7,5 км нових водопровідних труб. Заасфальтовано площу ім. Леніна в центрі та 4 км тротуарів на вулицях.
У 1967 році в місті працювало 45 торговельних підприємств, товарооборот яких становив 10,7 млн. крб., населення купило 237 телевізорів, 120 холодильників, 60 мотоциклів, 235 пральних машин. Купівельна спроможність за останні 10 років зросла: в сім’ях робітників — на 18 проц., колгоспників — 31,6 процента.
З року в рік зростає культурний рівень трудящих райцентру. Поліпшилось медичне обслуговування населення. В місті діють оснащені сучасним медичним обладнанням 2 лікарні на 140 ліжок, жіноча і дитяча консультації, поліклініка, санітарно-епідеміологічна станція, медпункти на підприємствах, на яких працюють 30 лікарів і 80 чол. середнього медичного персоналу.
В дореволюційному селі Покровському не було жодної людини з вищою освітою, а тепер в місті працює 180 спеціалістів з вищою освітою. У 1966/1967 навчальному році в двох середніх, восьмирічній та двох вечірніх середніх школах робітничої молоді навчалося близько 2300 учнів. В школах міста працюють 145 вчителів.
Велику культурно-освітню роботу серед населення проводять районний Будинок культури і три клуби, в яких демонструються кінофільми, проводяться вечори, 15 гуртків художньої самодіяльності об’єднують близько 400 учасників. В місті 4 масові бібліотеки з загальним книжковим фондом 23 тис. томів. На громадських засадах працюють університети культури і педагогічних знань. Районне відділення товариства «Знання» об’єднує 85 лекторів. Про зростаючі культурні запити трудящих свідчить і передплата на періодичну пресу. Протягом 1958—1968 рр. вона збільшилась удвічі — з 6 до 12 тис. примірників.
В районі з 1931 року виходить газета «Будівник комунізму», видається 6 багатотиражних газет у колгоспах: ім. Кірова, ім. Шевченка, радгоспах: ім. Димитрова, ім. Ілліча, ім. Горького, «Степовому».
У побут жителів все більше входять нові радянські обряди: урочисті реєстрації шлюбів і новонароджених, проводи до Радянської Армії, свята врожаю, пісні і танцю, зими тощо.
Значні досягнення в галузі економіки і культури є наслідком копіткої роботи партійних, радянських та громадських організацій. В райцентрі 39 партійних організацій, які об’єднують 800 комуністів. Приклад тісного зв’язку з масами і виробництвом показує партійна організація дистанції шляху залізничного вузла, яка об’єднує 46 чоловік. Майже всі вони працюють безпосередньо на виробництві. У своїй повсякденній виховній роботі вони спираються на широкий актив. З 638 чол. колективу вузла 37 передових виробничників працюють агітаторами.
У комуністичному вихованні сільської молоді значну допомогу подають 29 організацій ЛКСМУ, що об’єднують понад 1 тис. комсомольців міста. 51 профспілкова організація, членами якої є 5300 працівників промислових підприємств, установ, радгоспу, медичних і навчальних закладів, ведуть боротьбу за піднесення продуктивності праці, рентабельності виробництва, поліпшення умов життя трудящих, підвищення їхнього ідейно-політичного, культурного й освітнього рівня.
В досягненнях трудівників районного центру велика заслуга і міської Ради, 56 депутатів якої працюють у 8 постійно діючих комісіях. На сесіях виконкому обговорюються і вирішуються важливі питання роботи підприємств, шкіл, культурно-освітніх установ, благоустрою міста. У проведенні цих заходів велику допомогу подають вуличні комітети. Значну організаторську і виховну роботу серед населення проводять депутати міської Ради.
За визначні успіхи в господарському і культурному будівництві міста орденами і медалями нагороджено 72 передовики виробництва. 87 бригад підприємств та ферм радгоспу своєю самовідданою працею завоювали високе звання колективів комуністичної праці. На честь 50-річчя Великого Жовтня, за заслуги в боротьбі за встановлення Радянської влади, урядові нагороди одержали 29 жителів Апостолового.
Заможно живуть і натхненно працюють трудящі міста, докладаючи всіх зусиль, щоб прикрасити його, благоустроїти, внести вагому частку у всенародну справу будівництва комунізму.
В. І. КАЛАШНИК, В. В. ПУПЧЕНКО.