Перещепине, Новомосковськіїй район, Дніпропетровська область
Перещепине — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване вздовж лівого пологого берега річки Орелі, за 43 км на північ від районного центру і за 3 км від залізничної станції Перещепине Придніпровської залізниці. Селищній Раді підпорядковані також населені пункти: Комінтерн, Малокозирщина, Олександрія, Свічанівка, Фрунзе. Населення — 9000 чоловік.
На території Перещепиного є кургани доби бронзи (III — І тисячоліття до н. е.).
У XVII столітті ця територія належала Запорізькій Січі. За даними на 1764 рік, Перещепине вважалося однією з головних слобід Орільської паланки (округи). В «Усній розповіді колишнього запорожця… М. Л. Коржа» Перещепине назване в числі 17 найдавніших козацьких поселень на Катеринославщині. Тут висловлено припущення, що назва села походить від його географічного положення: «Прикордонне це урочище… начебто перещеплювало, тобто розділяло Гетьманщину від Запоріжжя».
Татарські орди кримського хана Гірея, прорвавшись у 1768 році на Лівобережжя, зруйнували та спалили козацькі слободи й хутори понад річками Оріллю і Самарою, серед них і Перещепине.
Ведучи боротьбу проти численних нападів, козаки освоїли степову місцевість, поклавши тут початок землеробству, скотарству, промислам. В селі був прошарок заможних козаків і посполитих, які користувалися працею найманих робітників.
У Ілька Браги, наприклад, у 1773 році працювали 3 робітники. Більшість населення не мала власності і наймалася на роботу до заможних козаків. Посполиті, що мали робочу худобу, називалися «тяглими», ті, що зовсім не мали,— «пішими». За даними на 1774 рік, підсусідки у Перещепиному становили 38 проц. щодо тяглих посполитих.
Після ліквідації царським урядом Запорізької Січі Перещепине стало військовою державною слободою. У 1776 році тут проживало 860 чол. населення, яке займалося в основному землеробством. Так звані «військові поселенці» належали до категорії державних селян, жили вони на казенних землях і повинні були поставляти певну кількість солдатів до царської кінноти. Поселенці обкладалися тяжкими грошовими податками (т. зв. поземельний оклад, подушна подать та ін.), на свої кошти утримували сільську адміністрацію, волосне правління, виконували підводну, шляхову та ін. повинності.
Для збору податей і тримання селян у покорі уряд запровадив у 1787 році систему управління за допомогою сільських виборних органів. Старшини, старости, виборні та зборщики обиралися на встановлений строк з числа сімейних селян, які досягли 25 років, що мали свій двір або землю. Заможна верхівка могла достроково віддавати в солдати тих бідняків, які виявляли невдоволення існуючими порядками. А служба була тривалою: в козацьких частинах служили 15 років, у рекрутах — 25.
За відомостями 5-ї ревізії (1794—1808 рр.), в Перещепиному налічувалося 280 дворів, на 1305 чол. населення припадало 6935 десятин орної землі. Швидкому розвитку села сприяло розташування його на тракті, що пролягав від Полтавщини через Перещепине на Новомосковськ до Катеринослава і був продовженням Московського тракту до Херсона і Криму.
Щороку тут збиралися 4 багатолюдні ярмарки: перший—з 8 до 12 березня, другий — з 12 до 16 травня, третій — з 15 до 19 серпня і четвертий — з 6 до 9 грудня. На них продавали велику рогату худобу, коней, хліб, посуд та інше. Товарообіг досягав 70 тис. крб. Купка багатіїв мала великий зиск, а більшість селян жила в нужді. У військово-статистичному огляді Катеринославської губернії за 1850 рік зазначалося, що «є з державних… селян заможні хазяї, але число їх значно менше, ніж бідноти…». Особливо скрутно доводилося бідноті під час неврожаїв, які повторювались кожні 2—3 роки. Щоб не померти від голоду, доводилося йти на заробітки до поміщиків і багатих селян. За тяжку поденну працю наймити одержували влітку на збиранні хліба і сіна 45—60 коп., в іншу пору року — 20—30 копійок.
Процес диференціації ще більше посилився у зв’язку з розвитком капіталістичних відносин на селі, поштовх якому дала реформа 1861 року. В 1866—1867 рр. у Перещепиному 1396 ревізьких душ було наділено 11 130 десятинами землі 2. На той час в селі проживало 2781 чоловік. Більшості селян не вистачало тягла і реманенту. Державні селяни могли відразу викупити свої наділи або ж вносити до казни щорічно «державну оброчну подать», сільська біднота не мала коштів, і її землі прибирали до своїх рук багатії.
За період з 1859 по 1897 рік кількість населення в селі зросла більш ніж удвоє, (кількість дворів за той же час збільшилася з 529 до 956. У 1913 році було вже 1378 дворів і мешкало 7753 чол., тобто в порівнянні з 1859 роком населення зросло майже втроє. Площа ж оброблюваної землі залишалася майже незмінною (за період з 1861 до 1913 року вона збільшилася з 11 130 до 11 155 десятин. До того ж земля розподілялася не порівну між жителями села, велика частина її належала куркулям. Гостре малоземелля було однією з причин зубожіння багатьох господарств. Про становище перещепинських селян кореспондент газети «Степь» писав, що багато з них під час неврожаю продавало худобу, а в тих, у кого залишалася, вона ставала худою і безсилою для весняної роботи. «Прийшла весна,— писалося у газеті,— а від кожного тільки чути: „працювати нічим, сіяти нічого. Тяжко. Страх як тяжко»».
Не випадково багато перещепинців брали активну участь у заворушеннях селян Новомосковського повіту в пореформений період. 15 серпня 1883 року губернський предводитель дворянства в донесенні міністру внутрішніх справ повідомляв, що обурені утисками селяни Перещепиного побили поліцейського урядника і станового пристава. Виступи селян у 1883 і 1889 рр. проти поміщиків Ілляшенка, Родзянка та ін. набули настільки гострого характеру, що для їх придушення царський уряд послав кілька батальйонів солдатів.
Нестача землі, неврожаї, розорення — все це примушувало сільську бідноту шукати заробітку на стороні. Одні вирушали чумакувати до Криму, інші наймалися до поміщиків або куркулів. Частина селян намагалася знайти роботу на перещепинському пункті робочої сили, який було засновано у 1899 році у заболоченій місцевості, поблизу річки Орелі. Цей пункт постачав сільськогосподарських робітників до Перещепинської, Афанасівської, Личківської, Голубівської, Петриківської і Жданівської волостей Новомосковського повіту, частково до Костянтиноградського повіту Полтавської губернії. Робітники, що шукали роботу, жили в тісному бараці, розрахованому на 180 чоловік. У 1902 році на ночівлю під відкритим небом залишалося тут 7649 безробітних. Їдальня не працювала, санітарні умови були жахливими. Спали на нарах, розміщених у 3 яруси. Воду брали з річки, покидьки скидали в сусідню лощину. Не дивно, що перещепинський пункт займав одне з перших місць у Катеринославській губернії за кількістю захворювань серед сільськогосподарських робітників. Із тих, хто перебував на пункті у 1902 році, хворих було 18,1 процента.
Перещепинці знайомилися на пункті не тільки з сільськогосподарськими, а й з фабрично-заводськими робітниками Катеринослава, з шахтарями Донбасу, які також прибували сюди, сподіваючись одержати роботу. Спілкування з ними сприяло пробудженню класової свідомості у представників передового селянства.
Класова боротьба на селі набрала особливо гострого характеру на початку XX століття, коли в містах широко розгорнувся масовий робітничий рух. В 1905 році новомосковський повітовий справник доповідав катеринославському губернатору, що під впливом підпільної агітації настрій селян дуже тривожний і при першому сприятливому випадку можна чекати селянського руху. «Особливу тривогу,— писав він,— викликають волості, що межують з Полтавською губернією, бо у Костянтиноградському повіті селянський рух уже почався».
Посилення революційного руху на селі було пов’язане з дальшим погіршенням становища селян. Біднота не могла придбати або збільшити свої ділянки, тому що ціни на землю весь час підвищувалися. Так, за період з 1860 по 1907 рік вони зросли більш як у 13 разів. У зв’язку з нестачею тягла і реманенту обробіток землі, як правило, провадився вручну. В 1907—1910 рр. в селі було посіяно вручну 80 і рядковою сіялкою 20 проц. посівів, збиралося жатками 59 і косами 41 проц. озимого жита. Ручна праця, відсутність добрив зумовлювали низькі врожаї. Середній урожай ярої пшениці за період з 1897 по 1906 рік становив 48,3 пуда, озимого жита — 47 пудів, ячменю — 52 пуди з десятини. 30—32 проц. селянських прибутків йшло на сплату численних податків.
Під час першої російської буржуазно-демократичної революції в селі сталися значні виступи. В Перещепиному в 1905—1906 рр. поширювалися відозви Катеринославського комітету РСДРП «Селяни, час кінчати!», «До всіх селян». Добре відомою була праця В. І. Леніна «До сільської бідноти». Влітку 1905 року селяни вже відмовлялися від сплати податків, почали ділити поміщицькі землі Євецьких, Родзинка, Струкова та інших. В 1905 році в рапорті костянтиноградського повітового справника полтавському губернатору підкреслювалося, що «…центром всіляких заворушень є містечко Перещепине», де відкрито пропагують «ворожі ідеї». 21 липня 1905 року полтавський губернатор сповіщав катеринославського губернатора, що під впливом агітації сільськогосподарські робітники Перещепиного організували виступи, і «безладдя набрало широкого розмаху». На початку 1906 року селяни Перещепиного, Свічанівки, Козирщини почали громити маєток Родзянка. Поміщик звернувся до уряду з проханням надіслати війська і тільки за допомогою каральної експедиції їм вдалося тимчасово придушити селянський рух.
Наслідком столипінської аграрної реформи було різке збільшення кількості малоземельних та безземельних селян. Біднота віддавала свої наділи куркулям за частину врожаю або продавала землю за безцінь. Так, бідняк Я. Прус продав землю заможному селянину Я. Сидоренкові, який за час з 1910 по 1917 рік розширив свою земельну площу більш ніж у 10 разів. Серед тих, хто позбувся землі, був і П. М. Бреус. У нього залишилося лише 2 десятини. Потрапивши у безвихідне становище, частина жителів Перещепиного змушена була переселитися до Акмолінської губернії.
Після реформи прискорився розвиток капіталістичних відносин на селі. Куркулі засновували і промислові підприємства. У січні 1914 року в Перещепиному діяли цегельний завод, 2 парові млини, 2 олійниці, 2 склади сільськогосподарських знарядь і матеріалів.
Поряд з швидким збагаченням селянської буржуазії дедалі біднішала переважна більшість селян. У квітні 1911 року сільська громада звернулася до Новомосковської повітової управи з проханням про замощення головної вулиці села. В доповіді зазначалося, що «…в дощову пору року вулиця перетворюється на непрохідне болото… вода застоюється і місяцями не висихає, від чого повітря отруюється сильним смородом, який може бути початком різних захворювань».
Протягом тривалого часу селяни не мали будь-якої медичної допомоги. Тільки в 1885 році земство на свої кошти влаштувало в Перещепиному медичний пункт. У зв’язку з тим, що приміщення пункту незабаром стало таким ветхим, що могло завалитися, у 1897 році було збудовано дерев’яний будинок для лікарні на 8 ліжок. Вона обслуговувала населення 5 волостей. Один лікар, 4 фельдшери і одна акушерка, які працювали тут (1901 рік), не мали змоги дати кваліфіковану медичну допомогу. За ліками їздили до Новомосковська. Тільки в 1913—1914 рр. в Перещепиному відкрилася аптека.
Вперше про Перещепинську школу згадується в 1840 році. Була та школа одно-класною і перебувала в «…тісному, темному, холодному, готовому завалитися, приміщенні, яке загрожувало небезпекою навчаючим і учням» 4. У 1887 році почало діяти однокласне сільське народне училище на 80—90 учнів. Утримувалося воно на кошти сільської громади і земства. Перед першою світовою війною в селі було 4 невеликі школи — земське однокласне училище і 3 церковнопарафіальні. Та вчитися приймали туди не всіх. Так, у 1911 році до земського училища бажаючих записалося 180 чол., а прийняли тільки 60. До однієї з церковнопарафіяльних шкіл зараховано 10 дітей з 40, що подали заяви. У дві інші школи через нестачу місць також не потрапили діти бідняків. У дореволюційний час 82 проц. населення Перещепиного було неписьменним.
Незважаючи на труднощі, передові представники сільської інтелігенції намагалися проводити культурно-освітню роботу серед населення. За допомогою земства в січні 1912 року почали працювати двотижневі курси, на яких частина селян вивчала основи землеробства, тваринництва, городництва, садівництва, організації господарства. В перещепинському Народному домі читалися іноді лекції, тут також можна було побачити «Назара Стодолю», водевілі Чехова. У школах по неділях організовувалися читання на історичні та природничі теми. Про ці читання в Перещепиному так розповідалося в журналі «Дніпрові хвилі» (№ 5—6) за 1911 рік: «Корисна б штука була і селяни цікавляться, та … на українській мові не читають лектори, бо кажуть, що не можна». Рідна мова була заборонена. Спроби передових людей села зробити якісь зрушення в культурі і побуті зустрічали опір представників місцевої влади.
Почалася перша світова війна. Більшість працездатних чоловіків було мобілізовано до армії. Значна частина господарств залишилася без робочих рук, а сім’ї — без годувальників. Багатії, що відкупилися від армії, збагачувалися від продажу коней і фуражу, використовували військовополонених австрійців як дарову робочу силу (табір перебував у селі). Бідняцькі господарства потрапляли у все більшу залежність від куркулів. Все це призводило до ще більшого загострення класової боротьби на селі.
Коли в Перещепиному довідались про повалення в лютому 1917 року самодержавства, тут замайоріли червоні прапори. На площі села відбувся великий мітинг,, на який зібралися селяни з навколишніх сіл. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції з церковних амвонів перещепинські попи закликали населення згуртуватися навколо нового уряду, дотримуватися «порядку», довести війну до переможного кінця, а потім уже брати участь у виборах до Установчих зборів, які, мовляв, і вирішать питання про землю.
14 березня було обрано виконком волосного комітету громадських організацій, до якого увійшли представники місцевої інтелігенції, землевласників, есери. Очолювала виконком лікар А. Нікольська-Осипова. Цей комітет проводив у життя політику Тимчасового уряду. Затягування війни, зростання дорожнечі, навмисне відтягування земельної реформи — все це через кілька місяців встигло переконати багатьох селян, що влада Керенського — не їхня влада. І тому у вересні 1917 року під час підготовки виборів до Установчих зборів в Перещепиному все більше стає прихильників більшовицького списку. Солдати-фронтовики, які прибули в села під осінь 1917 року, принесли звістку про більшовиків, про Леніна, про їх вимогу негайної, без викупу, передачі землі селянам. Перещепинські більшовики,, яких очолювали Хорошун і Кусенко, згуртували навколо себе бідноту.
З великим захопленням трудящі села зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Але для встановлення Радянської влади на Новомосковщині необхідно було подолати значний опір контрреволюційних націоналістичних сил.
Наприкінці грудня 1917 року гайдамацькі курені було розгромлено червоно-гвардійськими загонами робітників Катеринослава, Павлограда, Новомосковська. В Перещепиному встановлено Радянську владу. В приміщенні волосної управи відбувся сільський сход, на якому селяни ознайомилися з першими декретами Робітничо-селянського уряду. Вже в січні 1918 року було обрано волосну і сільську Ради селянських депутатів. До складу сільської Ради ввійшли бідняки К. Кравець, Я. Коваль, Ф. Варава й інші. Відповідні відділи при Раді провели заходи по налагодженню господарського життя в селі. Виконком Ради взяв на облік майно поміщицької економії Родзянка, розподілив між селянами сільськогосподарські машини й запаси хліба. В лютому—березні під керівництвом більшовиків Рада приступила до поділу поміщицьких земель. Для боротьби з куркульськими бандами створено загін самоохорони, який очолив Я. Коваль. Та закінчити почату роботу не вдалося. В квітні 1918 року німецько-австрійські війська захопили Новомосковський повіт. Окупанти примусили селян повернути колишнім власникам все зерно, реманент і землю. Разом з гетьманцями вони жорстоко розправлялися з селянами. Від їх рук загинули керівники перещепинських більшовиків Хорошун і Кусенко, що залишилися в селі для підпільної роботи. Репресії тільки посилили опір селян. Запалали поміщицькі економії. Не могли припинити пожеж загони австрійських солдатів, бо селяни чинили їм збройний опір.
Восени 1918 року проти окупантів і їх пособників почалися повстання. Багата перещепинців, серед них Я. Кравець, Т. Олексієнко та ін., брали участь у боях партизанського загону М. Є. Козирєва, що діяв у сусідніх районах.
Вирішальну роль у розгромі петлюрівців, які в грудні 1918 року захопили було владу в селі і у волості, відіграли частини 2-ї Української Радянської дивізії. У січні 1919 року вони визволили Перещепине. З цієї нагоди на сільському сході селяни висловлювали свою подяку Комуністичній партії, Червоній Армії, заявляли про свою підтримку Радянської влади. Тимчасовим органом влади у Перещепиному став військово-революційний комітет, створений на початку 1919 року. Його головним завданням було встановлення і зміцнення революційного порядку, мобілізація населення на боротьбу з контрреволюцією, надання допомоги Червоній Армії. В січні—лютому відбулися вибори до волосної Ради. Весною 1919 року перещепинська Рада послала своїх делегатів на III Всеукраїнський з’їзд Рад.
Ще в квітні 1919 року найбільш свідома частина селянської бідноти створила комуну «Піонер» — одну з перших на Україні. Куркулі повели шалену боротьбу проти комунарів, вони поширювали провокаційні чутки, нібито Радянська влада забере у селян землю, а їх самих у примусовому порядку об’єднає в комуни. Ці вигадки викрив циркулярний лист ЦК КП(б)У, в якому вказувалося, що «..’всякі об’єднання селян у комуни можуть відбуватись тільки на цілком вільних підставах, цілком добровільно і лише у тих випадках, коли селяни в інтересах ведення свого господарства будуть вважати більш вигідним об’єднання в комуни».
Місцеві органи Радянської влади здійснювали зрівняльний поділ конфіскованих поміщицьких земель, вживали заходів для організації постачання селянам посівного матеріалу, сільськогосподарських машин і реманенту, дбали про поширення агрономічних знань.
Соціалістичне будівництво було перерване денікінцями, які у червні 1919 року захопили Перещепине. Шомполами і нагайками розправлялися вони з біднотою, з сім’ями червоноармійців, відновлювали царські порядки. Особливо знущалися над комунарами. У цій чорній справі активно допомагав білогвардійцям місцевий піп.
Під керівництвом підпільної більшовицької організації проти білогвардійців розгорнувся партизанський рух. Понад 100 чол. налічував загін з місцевих жителів. У серпні 1919 року партизани розгромили денікінський стан у Перещепиному. Значну роль у цьому відіграла місцева жителька, біднячка, безстрашна розвідниця В. Науковець. Активними партизанами були також перещепинці І. О. Кулиуш, П. О. Бодня, П. В. Бодня, Я. О. Скиба та інші. 24 грудня 1919 року 364-й полк 41-ї стрілецької дивізії 14-ї армії визволив село, від денікінців.
Наприкінці грудня на зборах селян Перещепиного створено волосний ревком, який очолив колишній військовий комісар комуніст М. О. Кунаков. У березні— квітні 1920 року було проведено вибори Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. До складу Перещепинського волосного виконавчого комітету селяни обрали М. О. Кунакова (голова виконкому), місцевого бідняка О. К. Крамара, службовця І. С. Данилова та інших. У той же час у Перещепиному створено парт-осередок, секретарем якого був місцевий фельдшер М. Дитяшов.
На початку травня 1920 року в селі створено комсомольську організацію. Спочатку її очолив М. Дитяшов, пізніше — І. Котов (загинув на 19-му році житія від рук бандитів). Перші комсомольці села С. Отавенко, Т. Воровка, Г. Штофель, О. Мішутін та ін. разом із своїми сім’ями вступили до КНС, проводили культурно-освітню роботу серед населення.
В практичному здійсненні земельної політики велику роль відіграла земельна комісія, яку очолив заступник голови сільради О. К. Крамар. Землі, які раніше належали поміщикам Родзянку, Мордовському, Новицькому, церкві, поділили між селянами. У куркулів залишали не більше 16 десятин, а малоземельним селянам добавляли по 3—4 десятини на двір. Всього у фактичному користуванні селян було 12 080 десятин землі. Сільськогосподарський банк давав незаможним селянам позички.
Сільській Раді у всіх її заходах активно допомагав КНС, створений у червні 1920 року. Очолював його в той час І. О. Кулиуш, членами комітету були П. Сачава, С. Руденко, М. Бондаренко, С. Малахатка та інші 3. Комнезам згуртував навколо себе сільську бідноту і середняків, здійснив облік сільськогосподарського реманенту, налагодив ремонт сільськогосподарських знарядь. Активну участь брали комнезамівці у здійсненні продрозверстки. В серпні 1920 року під час проведення кампанії «походу на куркуля» комнезамівці конфіскували надлишки хліба, худоби, реманенту в куркулів і поділили те майно серед бідняків.
На початку червня 1920 року в Перещепиному підняв заколот колишній фельдфебель царської армії Матвієнко. Бандити організували т. зв. «повстанком», розповсюджували відозви проти Радянської влади, вбивали комуністів і комсомольців, радянських активістів. Проти бандитів виступив загін місцевої самоохорони, до якого ввійшли Ф. Перепелиця, В. Жуковець, К. Брижан, М. Бродянко, І. Голик та інші. Влітку 1921 року спільними силами регулярних частин Червоної Армії, Особливого комуністичного загону і загонів самоохорони бандитизм у Новомосковському повіті було остаточно ліквідовано.
Імперіалістична, а потім громадянська війна, боротьба з різними бандами завдали тяжких втрат сільському господарству. Здійснення політики НЕПу поступово пожвавило економічне життя села. У 1922 році перещепинське сільське споживче товариство закупило на місцевому ринку понад 1000 пудів хліба. Кооператив успішно конкурував з приватними торговцями. На 1925 рік господарство села було вже відбудоване. Тут налічувалося на той час 1624 двори. У 1924 році у Перещепиному збудовано першу теплову електростанцію. В хатах, де раніше чадів каганець, з’явилися 100 лампочок Ілліча. В грудні 1926 року в селі провели радіо.
Творчу активність трудівників села спрямовували комуністи. В квітні 1923 року партосередок налічував 12 членів партії і одного кандидата. Це були місцеві жителі: М. О. Кунаков, робітник парового млина, М. Ю. Кузнецов, коваль, селяни В. П. Бровченко, В. Л. Токаренко, службовці В. Г. Конощенко, І. С. Данилов та інші. Комсомольська організація села, до якої в 1922 році належало 8 чоловік, проводила значну виховну роботу серед молоді. Секретарем парторганізації тривалий час працював А. Мокрий, секретарем комсомольської організації — О. Мішутін.
З кожним роком зміцнювався зв’язок партійної організації з населенням. У 1926 році дніпропетровська газета «Звезда» писала: «За рахунок селян від плуга зростає перещепинська парторганізація. Затверджено кандидатами партії 11 селян. Парторганізація користується у селян великим авторитетом». Спираючись на КНС та комсомольську організацію, комуністи села залучали широкі кола селян до сільськогосподарської кооперації. Радянська влада дала селянам землю, але обробляти її було майже нічим: у бідноти не вистачало тягла і знарядь. У 1926 році на одного коня або вола припадало 8,1 га землі, на один селянський двір — півплуга, півборони, на 12 господарств — одна сівалка, на 56 господарств — одна молотарка. Тракторів та інших сільськогосподарських машин бідняки купувати не могли. Вихід з такого становища можливий був лише шляхом, вказаним В. І. Леніним,— в кооперуванні сільського господарства.
Ще в 1923 році в Перещепиному організувалась сільськогосподарська артіль — «Пробудження» (пізніше перейменована на «Комінтерн»). Спочатку в ній було 6 бідняцьких господарств, яким передали частину колишніх земель поміщика Родзянка та «попівської дачі», всього 521 десятину. Головою артілі працював І. Матвієнко. Через 2 роки організувався ТСОЗ «Червона нива». У 1925 році він придбав трактор «Фордзон». Багато селян вступило до сільського споживчого товариства. В 1926 році воно об’єднувало 634 пайщики.
Кооператори провели електроенергію до млина та олійниці. Восени 1927 року електрику вперше використали на молотьбі.
Значну роботу провели партійні та радянські органи в галузі охорони здоров’я, культури, освіти. У 1922 році в Перещепиному створено школу-лікнеп. Активну участь у ліквідації неписьменності брали комсомольці і вчителі. В 1925 році в селі працювало 6 початкових шкіл, а в 1928 році відкрито неповну середню школу. Про її роботу писалося в передовій статті дніпропетровської газети «Зірка»: «Праця всього шкільного колективу так багатогранна, так наповнена радянським змістом, що нелегко розказати про це. Невипадково всі організації Перещепиного вважають школу кращим помічником в своїй роботі на селі…»5. При сільбудинку, відкритому в 1922 році, діяли сільськогосподарські гуртки, проводились агроконференції. Тут була й бібліотека. Культурні запити мешканців села задовольняли також клуб і театр, де ставилися вистави, виступав хор.
У період масової колективізації сільського господарства трудівники села створили 3 колгоспи: «Жовтнева перемога», «Шлях Леніна», ім. Ілліча, пізніше з колгоспу «Шлях Леніна» виділився колгосп ім. XVII партз’їзду. П’ятий колгосп — «Зоря» виділився у 1936 році з артілі «Жовтнева перемога».
Куркулі всіляко перешкоджали зміцненню колгоспів. У 1930 році вони намагалися вбити члена комісії по хлібозаготівлі, колишнього партизана І. Ю. Мазоху, спалили хату активіста комнезаму Ф. Г. Чорноуса. Щоб зірвати хлібозаготівлю, псували зерно, залякували селян. Та намагання ворогів Радянської влади перешкодити соціалістичному будівництву на селі були марними.
В 1930 році колгоспи Перещепиного одержали з Кільченської МТС 10 тракторів. Колону тракторів очолював перший бригадир тракторної бригади П. Бритник. Зустрічало колону все населення з червоними прапорами.
В 1935 році Перещепине стало районним центром. Районний комітет партії та районна Рада депутатів трудящих багато уваги приділили організації колгоспного виробництва, підвищенню матеріального і культурного рівня трудівників села. Велика робота проводилась і щодо поліпшення підготовки колгоспних кадрів. У спеціально створених школах, на різних курсах підвищували свою кваліфікацію голови колгоспів, завідуючі фермами, бригадири, трактористи, комбайнери. Серед жінок Перещепиного першими трактористками були М. Антонова, Є. Уродлива, М. Третяк. На агрономічному, зоотехнічному і бухгалтерському відділеннях районної колгоспної школи, яка обслуговувала Перещепинський, Котовський і Магдалинівський райони, навчалося близько 150 чоловік.
Районний комітет партії, райвиконком організували змагання з колгоспниками Новомосковського району за кращий обробіток грунту, за підвищення врожайності сільськогосподарських культур і розвиток тваринництва. Серед колгоспників розповсюджувався досвід передовиків, на збиранні врожаю використовувалися комбайни. Все це сприяло підвищенню врожайності зернових культур. У 1935 році перша бригада колгоспу ім. Ілліча зібрала озимої пшениці по 42 цнт з га на площі 250 га, четверта бригада того ж колгоспу зібрала такий же урожай з площі 125 га. В 1940 році перещепинські колгоспи мали 16 тракторів, 6 комбайнів, 7 вантажних автомашин.
За досягнуті виробничі успіхи бригадири М. Ф. Сачава й Ф. І. Уродливий були нагороджені орденом Леніна. Л. А. Білоконя й П. Ю. Коваленка нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. За успіхи в розвитку тваринництва 3 перещепинські колгоспи, а також трудівників колгоспу «Жовтнева перемога» свинаря Л. А. Білоконя, чабана І. М. Сачаву і механізатора С. Ю. Коваленка занесено до Почесної книги Всесоюзної сільськогосподарської виставки у 1939 і 1940 роках. У 1935 році колгоспники артілі ім. Ілліча на трудодень одержали по 4 кг зерна.
Населення Перещепиного обслуговували 20 медичних працівників. У 1935— 1940 рр. середню школу закінчили 203 жителі села. Багато з них потім стали вчителями, лікарями, інженерами. Спеціалістів сільського господарства готувала місцева агрошкола. Велику культурно-освітню роботу проводив Будинок культури, де працювали різні гуртки, бібліотека.
Віроломний напад фашистської Німеччини перервав мирне соціалістичне будівництво. На мітингах, що відбулися першого дня війни, перещепинці заявили, що не пошкодують своїх сил і життя для захисту Вітчизни, завоювань соціалізму. Для боротьби з німецько-фашистськими парашутистами і диверсантами в селі було створено винищувальний батальйон на чолі з начальником міліції Н. А. Міненком. Районний комітет партії організував евакуацію людей, майна, худоби в тилові райони країни — спочатку до Краснодарського краю, а потім до Сталінградської області. До колгоспу «Красное знамя» Миколаївського району Сталінградської області евакуювалося багато сімей з Перещепинського району. З колгоспу ім. Ілліча до району Камишина евакуйовано 1,5 тис. голів худоби.
29 вересня німецько-фашистські війська, перерізавши шлях за 3 км від Попас-ного, наблизилися до Перещепиного. 30 вересня 1941 року після багатоденних боїв частини Червоної Армії залишили село. За час окупації в Перещепиному фашисти вбили, повісили і замучили 230 чол., 321 жителя насильно вивезли до Німеччини.
Гітлерівці перетворили подвір’я школи № 2 на табір військовополонених. Під відкритим небом, за чотирма рядами колючого дроту, страждали сотні радянських солдатів і офіцерів. Місцеві жителі, ризикуючи життям, передавали їм продукти, одяг, багатьом організовували втечу. О. Гребенюк і С. Бондаренко допомагали переховувати партизанів, розповсюджували радянські листівки. Фашисти схопили відважних патріотів і закатували їх в Освенцімі.
Ще перед окупацією за рішенням бюро райкому партії від 30 серпня 1941 року для боротьби з ненависним ворогом перещепинці сформували партизанський загін. Його командиром призначили Н. А. Міненка, комісаром М. С. Залойла (другого секретаря райкому партії). В загоні були жителі села Г. П. Жуковець, Р. С. Науменко, С. І. Басан та інші. Разом з іншими загонами перещепинські партизани провели кілька бойових операцій. В листопаді 1941 року вони брали участь у розгромі карального загону в с. Вільному, несподівано напали на табір військовополонених у селі Знаменівці, визволивши звідти близько 300 чоловік. Партизани руйнували мости і лінії зв’язку, вели роз’яснювальну роботу серед населення.
Дії народних месників дуже непокоїли вороже командування. В грудні 1941 року великими силами каральних військ і поліцаїв воно блокувало Самарський бір. Багато перещепинців героїчно загинуло в нерівній боротьбі, серед них — М. С. Залойло і Г. П. Третяк. Намагаючись дістати від останнього відомості про партизанів, фашисти жорстоко катували його, а потім повісили на головній вулиці Перещепиного. Катам дуже хотілося, щоб страту виконав хтось з місцевих жителів, але «добровольця» не знайшлося, тоді розлючений комендант власноручно виконав вирок. Фашисти схопили також медсестру партизанського загону В. І. Скибу, уродженку Крас-ноградського району Харківської області. В лютий мороз, роздягнену, босу, її довго водили по селу, а потім вивезли до Краснограда і розстріляли.
Багато уродженців села воювало на фронтах Великої Вітчизняної війни. За виявлену відвагу і стійкість у боротьбі з фашистськими загарбниками Радянський уряд нагородив 458 перещепинців орденами і медалями, а льотчику I. X. Мотузу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За роки війни він здійснив близько 400 бойових вильотів, збивши 24 ворожі літаки.
Перещепинці свято шанують пам’ять тих, хто загинув за народне щастя. На території парку ім. Т. Г. Шевченка споруджено пам’ятник патріотам, що віддали своє життя за свободу і незалежність Радянської Батьківщини в роки Великої Вітчизняної війни.
21 вересня 1943 року 125 полк 6-ї Орловської двічі Червонопрапорної дивізії визволив Перещепине від фашистських окупантів. З перших же днів після визволення розпочали свою діяльність Перещепинський райком партії та райвиконком. Тоді ж у селі було відновлено сільську Раду, її головою обрали комуніста І. В. Валлійського. Під керівництвом районного комітету партії і райвиконкому почалися відбудовчі роботи. Велику роль у цьому відіграли сільські комуністи. Зразу ж після визволення почала діяти територіальна парторганізація, яка об’єднувала комуністів 3-х колгоспів: «Зоря», «Шлях Леніна», імені 17-го партз’їзду, місцевих шкіл. На початок 1945 року в її складі налічувалось 15 комуністів, секретарем був учитель середньої школи Г. І. Шульга. У 1945—1946 рр. створено ще дві парторганізації: в артілі ім. Ілліча — у складі 4 комуністів (секретар Ф. Г. Чорноус) і в артілі «Жовтнева перемога» — 5 комуністів (секретар Ф. А. Гладкий).
Село було в руїнах. Ворог знищив колгоспні будівлі, 826 будинків колгоспників, 4 школи, лікарню, лубзавод, елеватор, цегельний завод, електростанцію, майже всі приміщення державних установ. Загальна сума збитків, що їх завдали окупанти колгоспам села, становила 63 769 400 карбованців. На початку 1944 року господарство всіх відновлених колгоспів перебувало в дуже тяжкому стані. На той час в артілі «Зоря» з 575 чол. налічувалося лише 9 працездатних чоловіків. Залишилось всього 4 воли і 19 коней. Артіль не мала жодної автомашини, двигуна. В 1945—1946 рр. перещепинські колгоспи одержали молодняк з Костромської області та із Західної України. Було відбудовано школи, лікарню, коноплезавод, залізничний вокзал, більшість будинків колгоспників. На відбудові села особливо відзначилися К. А. Тесленко, С. І. Басан, К. П. Вовк, І. Т. Шматко, Ф. Г. Чорноус і багато інших.
Через 5 років після війни колгоспне господарство досягло довоєнного рівня, а по врожайності перевищило його. В 1947—1949 рр. група трудівників села була удостоєна високих урядових нагород. Серед них В. І. Болоховець і 3. К. Сачава з колгоспу ім. Дзержинського та Г. Г. Вовк з колгоспу «Зоря» удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Цього почесного звання удостоєно також 8 колгоспників артілей «Перемога» і «Згода»: Н. П. Братусь, П. Ю. Троян, П. В. Дудка, М. Г. Забрудський, X. П. Білуха, В. С. Лях, Ф. І. Перепелиця, Я. М. Хижняк.
У 1951 році в Перещепиному після укрупнення стало 2 артілі — «Зоря» та ім. Дзержинського. Згідно з рішенням вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС колгоспи одержали від держави значну матеріально-технічну допомогу.
З 1953 по 1958 рік виробництво зерна в колгоспі ім. Дзержинського зросло на 83 проц., м’яса — в 4,3 раза, молока — в 4 рази, оплата трудодня — в 2 рази. Ще більших успіхів домоглися колгоспники Перещепиного в роки семирічки. В артілі «Зоря» з 1959 по 1963 рік прибуток зріс з 561 807 до 766 960 крб. Вартість трудодня підвищилася у два з лишком рази. За останні роки в колгоспах побудовано великі механізовані ферми, пташники, кормовідгодівельні пункти.
Велике трудове піднесення колгоспників селища викликали рішення березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС. Господарства перейшли на гарантовану грошову оплату. Широко використовується стимулювання оплати праці за виконання і перевиконання планів. У 1965 році кожний карбованець, витрачений на виробництво продукції, у колгоспі ім. Дзержинського дав 42 коп. чистого прибутку.
Сумлінне ставлення колгоспників до праці, правильна організація виробничих процесів, широка механізація дають добрі наслідки. В 1966 році перещепинські колгоспи зібрали високий врожай. В колгоспі ім. Дзержинського на 1939 га вирощено по 31,5 цнт пшениці. Тваринники цієї артілі на кожні 100 га сільськогосподарських угідь виробили більше 90 цнт м’яса і надоїли на кожну корову по 2496 кг молока, тобто на 470 кг більше проти 1965 року. Від реалізації продукції одержано 1820 тис, крб. У 1967 році прибуток колгоспу досяг 1971 тис. крб. Зміцніла його матеріально-технічна база, підвищилася оплата праці трудівників, було створено перехідний фонд — 835 тис. карбованців. У 1968 році колгосп продав державі 6029 цнт м’яса.
Високих показників досягнуто і в колгоспі «Зоря». Зернових вирощено тут по 25,8 цнт з га, озимої пшениці — по 29,9 цнт, ячменю — по 23,5 цнт, соняшнику — по 24,2 центнера.
За досягнення в розвитку сільського господарства в 1966 році артіль ім. Дзержинського занесено на обласну і районну Дошки пошани. 25 трудівників обох артілей нагороджено орденами і медалями Союзу РСР. Головний комітет ВДНГ СРСР постановою від 14 грудня 1967 року за досягнуті успіхи в сільськогосподарському виробництві у 1966 році і участь на Виставці нагородив колгосп ім. Дзержинського дипломом II ступеня, а його голову В. Ф. Степуру — срібною медаллю.
З пошаною в селі ставляться до бригадира колгоспу ім. Дзержинського О. П. Тесленка, який працює на цій посаді з 1946 року, агронома В. С. Мальченка, доярки Г. Г. Матвієнко, тракториста В. Г. Старченка та інших. В колгоспі «Зоря» високі виробничі показники здобувають доярка Т. Ф. Дідик, ланкові Г. К. Бондар і В. Г. Довга, комбайнер Д. П. Іванченко, тракторист С. С. Згонник та багато інших. В обох колгоспах 600 колгоспників одержують пенсію, в 1967 році десятьом із них присвоєно звання почесного колгоспника.
У зміцненні економіки колгоспів велика заслуга робітничих колективів Дніпропетровська. Протягом тривалого часу над колгоспом ім. Дзержинського здійснює шефство колісний, а над артіллю «Зоря» — трубний цехи заводу ім. К. Лібкнехта.
За післявоєнні роки збільшилася потужність Перещепинського лубзаводу, який постачає волокно не тільки вітчизняним підприємствам, але й відправляє його за кордон—до Англії, Чехословаччини, Німецької Демократичної Республіки. Інкубаторна станція забезпечує потреби не лише місцевих колгоспів, а й багатьох населених пунктів району. З молокозаводу щодня надходять до промислових центрів десятки тонн молочної продукції. Перещепинська міжколгоспна будівельна організація тільки у 1967 році побудувала 11 тваринницьких приміщень на 2000 голів худоби.
В червні 1963 року в районі Перещепиного геологи виявили родовища природного газу. В січні 1966 року вступив у дію газопровід Перещепине — Дніпропетровськ. В листопаді 1964 року з надр району було видобуто нафту, першу на Дніпропетровщині. Через два роки після того на Перещепинському родовищі діяло вже 9 джерел.
Зростання економіки дало змогу виділити значні кошти на благоустрій Перещепиного, яке в 1957 році віднесено до категорії селищ міського типу 2. З 1959 по 1965 рік тут побудовано 16 комунальних житлових будинків, автостанцію, двоповерховий готель «Оріль», будинок селищної Ради, молокозавод, амбулаторію, санітарну станцію, грязелікарню, 2 насосні станції, Будинок культури «Маяк» та інше.
Керівництво господарським, громадсько-політичним і культурним життям селища здійснюють 18 партійних організацій, які об’єднують 306 комуністів. В партійній організації колгоспу ім. Дзержинського 50 членів партії. З 50 комуністів колгоспу «Зоря» в рільництві працює 22, в тваринництві — 19, на інших ділянках сільськогосподарського виробництва — 9. Всі вони навчаються у трьох політшколах, у школі основ марксизму-ленінізму.
В Перещепиному працюють і вчаться 429 комсомольців, які є надійними помічниками комуністів у розв’язанні господарських і культурно-освітніх питань.
Відчутно впливає на діяльність виробничих колективів, поліпшення благоустрою селища Перещепинська селищна Рада. З 89 її депутатів — 22 колгоспники, 31 робітник, 36 службовців. При селищній Раді працює 8 постійних комісій, їх члени розв’язують важливі питання розвитку сільського господарства, роботи медичних, освітніх та інших установ.
Рік у рік зростає матеріальний добробут населення. Якщо в 1961 році в магазинах селища продано товарів на суму понад 1,5 млн. крб., то у 1966 році реалізовано їх на 3 млн. крб.
У Перещепиному добре налагоджено медичне обслуговування трудящих. Тут функціонують лікарня на 95 ліжок, 5 фельдшерсько-акушерських пунктів, аптека. Лікарня має кілька відділень, де працюють 52 медичні працівники, з них 17 лікарів з вищою освітою. Високе почуття обов’язку властиве лікарям О. К. Добруну і Л. М. Фельдман, фельдшеру А. П. Левановій, старшій медсестрі В. Д. Ільченко. Вони заслужили глибоку пошану всього населення.
Якщо в 1914 році в селі було 13 чол. місцевої інтелігенції і лише двоє з них мали вищу освіту, то в 1966 році тут працювало 75 вчителів, з них 49 — з вищою освітою. В одній тільки середній школі селища вчиться понад 600 учнів, яких навчають 32 вчителі. Крім неї є вечірня середня школа, школа медичних сестер, курси шоферів. Радянська влада дала 102 жителям Перещепиного вищу освіту, з них — 27 закінчили медичні, 39 — педагогічні, а 36 — вищі технічні учбові заклади.
Вчителі беруть активну участь у громадсько-політичному житті селища. Вони виступають перед населенням з лекціями на наукові, педагогічні, політичні теми, ведуть антирелігійну пропаганду, організовують тематичні вечори. Восьмий рік працює місцеве радіомовлення, організоване вчителями середньої школи. Група вчителів відзначена значками «Відмінник народної освіти», а М. Р. Науменко нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
Якщо 100 років тому в Перещепиному поміщиками і куркулями передплачувався 31 прим, газет і журналів, то у 1967 році трудівники селища передплатили 6005 прим, періодичних видань. Тут працюють 4 бібліотеки (крім 3-х шкільних) з книжковим фондом 51 535 томів.
Щодня у Будинку культури «Маяк» можуть подивитися фільм чи виставу, культурно відпочити 600 чоловік. Тут працюють 8 гуртків художньої самодіяльності, в яких беруть участь 238 чол., діють народні університети здоров’я й атеїзму. Перещепинці мають свій селищний хор, який не раз виступав по обласному телебаченню і радіо. Колектив художньої самодіяльності селища за виступи на обласних оглядах самодіяльних народних театрів нагороджувався дипломами.
Нові перспективи відкриваються перед Перещепиним в майбутньому. Найближчим часом через селище буде прокладено канал Дніпро — Донбас. Впевнені у своєму завтрашньому дні, перещепинці з великим натхненням працюють над втіленням у життя планів, накреслених Комуністичною партією.
В. П. НАЙДЮН, І. М. ШЕВЧЕНКО.
Світлана
| #
а можна показать списки людей в селові Орілька Новомосковського району Дніпропетровської області???
Reply