Першотравенськ, Павлоградський район, Дніпропетровська область
Першотравенськ (до 1960 року смт Шахтарське) — місто, підпорядковане Павлоградській міській Раді депутатів трудящих. Розташований за 55 км від Павлограда та за 4 км від залізничної станції Миколаївка. Має автобусне сполучення з Дніпропетровськом, Донецьком, Павлоградом, Петропавлівкою, Червоноармійськом, а також із західнодонбаськими шахтами № 1 і № 2. Населення — 13 100 чоловік.
Першотравенськ — одне з наймолодших міст Дніпропетровщини. Виникнення його пов’язане з початком розвитку вугільнодобувної промисловості в районі Західного Донбасу. Одночасно з закладенням перших шахт — «Західно-Донбаських» № 1 і№ 2 будувалося шахтарське селище. Його зводили за проектом інституту «Дніпродіпрошахт», здійсненому за постановою Ради Міністрів СРСР від 20 березня 1953 і 13 серпня 1954 років.
Будувати нове місто прибули робітники тресту «Павлоградшахтобуд», шахтарі Донбасу, а також молодь з інших областей України, Білорусії і РРФСР. Серед перших добровольців були і досвідчені будівельники: інженер О. О. Четарьов, теслярі І. І. Дибченко, Л. Іванін, прохідники А. Т. Барановський, А. Ф. Колоков, Б. А. Крижанівський, І. Д. Лавренюк, М. С. Шевченко та інші, які до цього працювали на спорудженні шахт в різних районах країни.
Протягом 1954—1956 років на місці садиб колишніх колгоспів «Зоря» та ім. Горького виросли контора шахтоуправління, гуртожиток, їдальня, матеріальний склад та інші будови. На шахтному майданчику обладнали пилораму, підстанції, розчинно-бетонний вузол.
Особливо широко розгорнулись будівельні роботи на початку 1957 року, коли з Донбасу прибув сюди загін шахтобудівельників чисельністю 350 чол., очолений комуністом інженером М. Л. Холодом. У селищі створилось шахтобудівельне управління № 4 тресту «Павлоградшахтобуд».
Згодом на допомогу будівельникам прийшла техніка, потужні механізми. Замість пересувного малопотужного генератора, що раніше освітлював перші житлові будинки, спорудили кілька електропідстанцій.
За 2—3 км від шахтарського селища того ж року почалася закладка стволів шахти «Західно-Донбаської №1». Будівництво мало свою специфіку. На певній глибині тут залягали піски-плавуни. Щоб зупинити їх потік і укріпити стінки шахтного ствола, доводилося пускати в дію спеціальну заморожувальну станцію.
Приклад самовідданої і творчої праці, переборювання труднощів показували комуністи. Ще в 1958 році на новобудову приїхав член партії І. І. Дибченко, який свою професію електрослюсаря змінив на столяра, конче потрібного в нових умовах. Перевиконуючи норми виробітку, він допомагав і своїм товаришам оволодівати новими професіями.
По-ударному працювали бригади прохідників І. Д. Лавренюка, А. Т. Барановського, А. Ф. Колокова та інших. Кожна з них за шестигодинний робочий день виймала по 35—40 кубометрів замороженого грунту замість 30 кубометрів за планом.
Населенню Шахтарського допомагали робітники, інженерно-технічні працівники та вчені Москви, Ленінграда, Далекого Сходу, Центрального Донбасу й інших міст і районів країни. Так, коли в жовтні 1960 року при завершенні проходки стволів шахти № 1 пливуни прорвали бетонне кріплення і затопили його, за ліквідацію аварії взялися водолази з Ленінграда. В складних умовах при активній допомозі будівельників ленінградці угамували стихію, закрили прорив і дали можливість продовжувати проходку.
Партійна організація шахтного будуправління № 4, яку очолював Р. Бадак, завжди в центрі уваги ставила питання технічного прогресу, полегшення праці будівників. При партбюро активно працювала комісія механізації і автоматизації виробничих процесів, впровадження нової техніки.
Особливу увагу партбюро приділяло ліквідації браку, а також зменшенню собівартості будівельних робіт. Тривалий час, наприклад, була низькою якість кладки цегли. Щоб усунути цей недолік, розроблявся ряд заходів щодо поліпшення якості будівництва та економії матеріалів. Було проведено конкурс на поліпшення якості кладки. У відповідь на заклик комуністів бригада теслярів Л. Іваніна замість цілої цегли на будівництві опорних стовпців використовувала биту цеглу, а також цегляний оскіл в опалубці, заливаючи її цементним розчином. Цінні раціоналізаторські пропозиції внесли й інші члени бригад. Це допомогло усунути брак на всіх ділянках будівництва.
Героїчна праця шахтобудівників дозволила в серпні 1963 року здати в експлуатацію шахту «Західно-Донбаська № 1» потужністю 450 тис. тонн вугілля на рік. В урочистій обстановці було видано на-гора першу вагонетку вугілля.
Ще в 1957 році почалося будівництво другої такої шахти. У 1960—1964 роках на її спорудженні працювали спеціалісти з Кузбасу, Уралу, Хабаровська, Львова. Взірцем для шахтобудівників були бригади, очолювані прохідниками — почесними шахтарями СРСР, комуністами Б. А. Крижанівським, М. С. Шевченком та іншими. У березні 1965 року шахта «Західно-Донбаська № 2» була введена в дію. Її потужність — 900 тис. тонн вугілля на рік.
Крім цих двох шахт, поблизу міста будувалася і третя. Її споруджував колектив шахтобудівельного управління № 4, що будував «Західно-Донбаську № 1». Шахта «Західно-Донбаська № 3» згідно проекту повинна давати 1200 тис. тонн вугілля на рік. У 1967 році тут були зведені тимчасові копри, стали діяти механічний цех, тимчасова котельна, бетонорозчинний вузол. Дедалі досконаліша техніка надходила на будову, полегшуючи працю гірників і підвищуючи її ефективність.
Поблизу шахти «Західно-Донбаська № 3» було закладено ще дві високопотужних шахти.
Створювалися в Шахтарському й будівельні та промислові підприємства. їх споруджували четверте, п’яте, шосте, восьме, дев’яте шахто- та будівельно-монтажні управління, а також трест «Павлоградшахтобуд», Донецька організація «Шахто-спецбуд», дільниця механізації і дві автоколони.
Поряд з цим у 1954—1967 рр. розгорнулося значне культурно-побутове та житлове будівництво. Перші два двоповерхові будинки було здано в експлуатацію у 1957 році. Особливого розмаху набрало будівництво, починаючи з 1959 року. Тільки бригада Л. Іваніна, що боролася за звання комуністичної праці, здала тоді чотири дванадцятиквартирні, один вісімнадцяти- і один двадцятиквартирний будинки. В 1963 році закладено перший 80-квартирний п’ятиповерховий будинок з панелей, а в 1964 році споруджено уже 9 таких будов.
Рішенням Дніпропетровського облвиконкому від 6 травня 1960 року Шахтарське стало селищем міського типу під назвою Першотравенськ, а Указом Президії Верховної Ради УРСР від 26 лютого 1966 року його віднесено до категорії міст.
В ювілейному 1967 році Першотравенськ став справжнім будівельним майданом, на якому височіли велетні-крани. В місті понад 70 чотири- і п’ятиповерхових будинків. На околиці його з’явилися свої «Черемушки» — понад сто котеджів гірників і будівельників. У 1967 році мешканці міста одержали 36 тис. кв. метрів житлової площі. Все це було наслідком постійного піклування партії й уряду про умови життя і праці гірників.
Споруджувався Першотравенськ за єдиним архітектурним планом. Ось чому центральні вулиці ім. К. Маркса, В. І. Леніна, Жовтнева, Комсомольська, Шкільна та інші вражають своєю виструнченістю і красотою. В місті 28 км вулиць з твердим покриттям, 10 кв. км асфальтованих тротуарів, вздовж яких линуть до сонця стрункі тополі. Вечорами місто — в світлі люмінесцентних ламп. В озелененні його активну участь беруть самі шахтарі, будівельники, інтелігенція, школярі. У 1967 році трудящі в неробочий час посадили міський парк ім. 50-річчя Великого Жовтня на 5 га, багато дерев вздовж шляхів, упорядкували квітники.
В 1959 році споруджено водонапірну башту, яка забезпечує мешканців водою. Через 8 років було введено в дію новий резервуар на 1800 кубометрів води, прокладено другу чергу водопроводу. Водогінна мережа в 1967 році пролягла на 20 кв. км. Місто повністю теплофіковане.
Полегшенню домашньої праці жінок в значній мірі сприяло відкриття побутового комбінату, двох їдалень, домової і молочної кухонь, ресторану, кількох буфетів. Замість окремих майстерень, що були відкриті в 1959 році, виріс великий побутовий комбінат з 8 відділами, в тому числі телеательє, майстерні пошиву та хімічної чистки одягу тощо.
В місті працює універмаг, 18 спеціалізованих магазинів готового одягу, тканин, культтоварів і т. д. їх товарообіг у 1967 році становив близько 8,2 млн. крб. Щовечора у квартирах першотравенців спалахує понад 2500 голубих екранів телевізорів, 75 гірників і будівельників мають власні автомашини, а 526 — мотоцикли.
Все більше зростає матеріальний рівень життя гірників. Наприклад, на шахті «Західно-Донбаська № 1» середньомісячна заробітна плата робітника за 1964—1967 рр. зросла з 173 до 212 карбованців, тобто більше ніж у 1,2 рази, а число вкладників ощадної каси — в 10 разів.
Особливу турботу місцеві партійні та радянські організації приділяють дітям і молоді. В 1960 році в Першотравенську для малят відкрито ясла на 100 місць, потім через 2—3 роки —дитячі садки «Оленка» — на 132, «Білочка» на 140 і «Берізка» — на 280 місць.
Рік у рік поліпшувалось медичне обслуговування населення. Створено широку мережу лікувальних пунктів, забезпечених висококваліфікованими кадрами. Коли починали будувати місто, тут був лише один медичний пункт з фельдшером і санітаркою, у 1965 році створено чимале лікарське містечко з стаціонаром на 360 ліжок, в якому працювало 19 чол. з вищою і 62 — з середньою освітою, через 2 роки — відповідно 26 і 108 медпрацівників. 6 аптека і санітарно-епідеміологічна станція.
Багато трудящих відпочивають на курортах, в будинках відпочинку і санаторіях Прикарпаття, Чорноморського узбережжя, Кавказу, Латвії. Тільки в 1966 році там побувало близько 400 чол. В піонерських таборах Алуніти, Одеси, Лівадії та інших місцях майже щорічно оздоровляється понад 400 дітей.
Широкого розвитку набула народна освіта. Перша школа, де одна вчителька навчала 7 учнів різного віку, відкрилася при робітничому гуртожитку в 1955 році. Через 7 років почала працювати школа-інтернат, де виховується 300 учнів. Працює вечірня школа, в якій у 1967/1968 навчальному році здобувало освіту близько 300 молодих шахтарів і будівельників. В 1964 році в Першотравенську відкрилася середня школа № 1, а через три роки — початкова і середня школа № 2. Велику роль у підготовці кадрів шахтарів і будівельників відіграє відкрите в 1967 році професійно-технічне училище на 400 місць. Частина робітників без відриву від виробництва закінчила вищі навчальні заклади та технікуми. Багато з них висунуто на керівні та інженерно-технічні посади. Так, після закінчення Дніпропетровського гірничого інституту шахтар М. Сібєлєв працює начальником дільниці будівельного
управління № 4, П. Непой — головним інженером будівельного управління № 7, В. Жук — керівником навчального пункту. З 1966 року тут працює музична школа, де навчаються 200 дітей. Всього в 1966/1967 навчальному році в школах міста вчилося 3500 дітей, працювало понад 200 вчителів.
Учительський колектив велику увагу приділяє вихованню підростаючого покоління на революційних, бойових і трудових традиціях радянського народу.
У школі № 2 створено загін юних слідопитів. Учні пишуть історію рідного міста, випустили фотостенди про свій край і його трудівників, зустрічаються з учасниками громадянської та Вітчизняної воєн. Піонерська дружина носить ім’я учасника краснодонського підпілля Юрія Віценовського, з матір’ю якого відбувалися хвилюючі зустрічі. Школярі систематично їздять до Краснодона з рапортами про успіхи в навчанні, відвідують сім’ї героїв, школи, де вчилися молодогвардійці.
Ще в 1957 році колектив художньої самодіяльності гірницького міста зайняв перше місце па районному огляді самодіяльних художніх колективів. Пожвавило культурне життя першотравенців відкриття клубу «Будівельник» у 1959, кінотеатру «Жовтень» на 420 місць — в 1966 роках. Свої творчі нахили і здібності трудящі міста розвивають в драматичному, хоровому, танцювальному та інших гуртках, що є при міському клубі шахти «Західно-Донбаська № 1».
Значну культурно-масову роботу серед трудящих проводять бібліотеки: міська, що відкрилася в 1961 році, і дві технічні при «Західно-Донбаських» шахтах, що стали діяти в 1963—1965 роках. Книжковий фонд одної лише міської бібліотеки складає майже 20 тис. примірників. У ній часто проводяться книжкові виставки, конференції читачів, диспути, тематичні вечори тощо.
Особливо цікаво і змістовно проведена молодіжна конференція читачів на тему «Дорогою батьків», присвячена історичному ювілею. Про свої творчі плани розповіли письменники М. Нечай і Ф. 3алата, а думками і враженнями з приводу прочитаних творів поділилися машиніст крану 3. Дудар, прохідник шахти А. Зайцев, породовибирач М. Морковін та інші. Цікавим був диспут «Наш сучасник — який він?», що зібрав аудиторію 250 чоловік, а також вечір любителів поезії, де виступили поети-початківці. У вересні 1967 року бібліотека провела тематичний вечір «їх водила молодість в шабельний похід», де виступала із спогадами учасники революції і громадянської війни.
В 1967 році трудящі міста передплачували близько 7 тис. прим, газет і більше 1 тис. прим, журналів.
Значна увага приділяється тут розвиткові фізичної культури. З ініціативи молодих гірників в Першотравенську побудовано і обладнано спортивний майданчик. При шахтах регулярно працюють волейбольна, баскетбольна, легко- і важкоатлетичні та інші спортивні секції, якими керують громадські інструктори. У зоні відпочинку шахтарів на березі Самари обладнано волейбольні майданчики, тенісні корти тощо.
Успіхи в господарському та культурному будівництві Першотравенська є наслідком натхненної праці трудящих, очолюваних комуністами. Перший партійний осередок у місті з 7 чоловік виник у 1957 році. Його очолив тоді В. Ф. Пурик, нині працівник шахтобудуправління № 8. На кінець 1966 року в місті налічувалося вже 14 первинних партійних організацій, 750 комуністів, більше 70 процентів яких працювали безпосередньо в сфері виробництва. Активними помічниками партії виступають 620 комсомольців міста.
Добра слава йде про ватажка комплексної комбайнової бригади комуніста М. Л. Тарасенка. В 1959 році він прибув сюди з своєю бригадою в 46 чоловік з шахти Центрального Донбасу. Без відриву від виробництва він закінчив економічний факультет Харківського університету. Бригада бореться за почесне звання комуністичної, а 4 чоловіки вже стали ударниками комуністичної праці. Сам бригадир не тільки показував приклади в навчанні і праці, але й вів велику громадську роботу, працював секретарем партійної групи третьої дільниці. За високі виробничі показники, успішне освоєння першого в Західному Донбасі вузькозахватного комбайна МКМ комуніста М. Л. Тарасенка нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Глибоко шанують трудівники і бригадира прохідників М. М. Панчишина. Всі члени його бригади борються за звання ударників комуністичної праці. Тільки за 1966 рік вони пройшли понад план 329 метрів шахтного ствола. За успішне виконання підземних робіт бригадирові і його товаришам було вручено нагороди.
В ювілейному 1967 році парторганізації міста, виконуючи рішення вересневого (1965 р.) Пленуму ЦК партії і XXIII з’їзду КПРС, значну увагу приділяли впровадженню нової системи господарювання, наукової організації праці. Одну з перших у Західному Донбасі — шахту № 1 в червні 1967 року переведено на п’ятиденний робочий тиждень. Цьому передувала значна підготовча діяльність, яку спільно вели громадські та господарські організації. На партійних і робітничих зборах, на нарадах гірничих майстрів, бригадирів і інженерних працівників був обговорений і затверджений найбільш доцільний графік роботи.
Для всіх, хто працював відрядно, переглянуто змінні норми виробітку, тим, що були на погодинній оплаті, перераховано денні тарифні ставки. Спеціальна рада наукової організації праці щомісяця розглядала наслідки господарювання окремих дільниць і підприємства в цілому. Поліпшено графік руху автобусів по всіх маршрутах, змінено години роботи їдальні, щоб якнайзручніше користувалися цими послугами гірники. Наслідки роботи по-новому були позитивними. Свої зобов’язання до 50-річчя Великого Жовтня шахтарі перевиконали достроково.
Постановою колегії Міністерства вугільної промисловості СРСР і ЦК профспілки вугільників за І і II квартали 1967 року перехідний Червоний прапор і першу грошову премію за найкращі показники в змаганні шахт присуджено колективу «Західно-Донбаської» шахти № 1. Взяте зобов’язання до річниці Жовтня видати 40 тис. тонн понадпланового вугілля цей колектив гірників значно перевиконав. За той же час підвищилась продуктивність праці на 114 проц., знизилась собівартість тонни вугілля більше, як на 2 крб. Шахта в 1966 році одержала 141,7 тис., наступного року — понад 160 тис. крб. прибутку. Комуністична партія і Радянський уряд високо відзначили трудові звершення гірників. В 1966 році 24 передовики і новатори виробництва першотравенських шахт нагороджено орденами і медалями. Зокрема, орден Леніна одержали машиніст гірничого комбайну шахти «Західно-Донбаська № 1» Л. І. Чорнодуб, бригадир прохідників тієї ж шахти А. Я. Бушин та інші.
Разом з партійними і громадськими організаціями велику роботу серед трудівників міста проводить Першотравенська Рада депутатів трудящих на чолі з головою Т. Т. Бровко. Люди шанують її за працьовитість, повсякденне піклування про поліпшення культурно-побутових умов трудящих. Прибула вона сюди вчителькою у 1955 році, організувала навчання дітей в робітничому гуртожитку. Потім трудящі обрали її головою селищної Ради.
Тепер при міськвиконкомі діють на громадських засадах комісії охорони здоров’я, освіти, комунального господарства, бюджетно-фінансова, де працюють комуніст Д. А. Приймак, О. А. Малиновська, Р. Ю. Мокренко та багато інших. Члени комісії комунального господарства проявляють турботу про благоустрій міста, організовують при кожному домоуправлінні дитячі майданчики, беруть участь у насадженні парку, розбивці квітників.
Великі перспективи відкриваються в розвитку міста на майбутнє. Тут буде збудовано 7 нових шахт, цементний, хлібний і молочний заводи, передбачається розширення і оснащення новою технікою існуючих шахт та підприємств. Першотравенськ збагатиться новими культурно-побутовими спорудами: лікарнею на 200 ліжок, школою на 1500 місць, універмагом, Будинком культури на 800 місць, готелем, кінотеатром, стадіоном, водним басейном, житловими будинками на декілька десятків тисяч квадратних метрів. До 1970 року буде споруджено критий ринок, розширено старий та закладено новий парки.
Гірники, будівельники, інтелігенція, всі трудівники шахтарського Першотравенська під керівництвом партійних організацій наполегливо добиваються піднесення рівня промислового виробництва, дальшого поліпшення побуту і розвитку культури міста.
І. Л. АУТОДАРОВ, Д. С. ШЕЛЕСТ.