Ордо-Василівка, Софіївський район, Дніпропетровська область
Ордо-Василівка — село, центр сільської Ради депутатів трудящих, якій підпорядковані населені пункти: Володимирівка, Зав’ялівка, Кодак, Мар’є-Костянтинівка, Мар’ївка, Мотина Балка, Новомихайлівка, Райполе, Сергіївка і Тамарівка. Розташована на лівому березі річки Саксагані — притоки Інгульця. Відстань до районного центру — смт Софіївки — 25 км. Найближча залізнична станція Зав’ялівка за 7 км. Населення — 634 чоловіки.
Ордо-Василівка виникла на початку XVIII століття. Тоді тут були два зимівники, а потім — хутори, що пізніше злилися в єдине село. З давніх часів поблизу місця, де розташоване село, проходив Микитинський чумацький шлях (Нікополь— Милорадівка—Алфьорове—Мишурин Ріг), який зв’язував південь України і Крим з північною Україною. Чумаки, селяни-втікачі і запоріжці стали першими жителями Ордо-Василівки.
За легендою, назва села походить від прізвища та імені двох поселенців: (Орди і Василя), яким належали землі села. В документах XIX століття село іменувалось Василівною, Ордино-Василівкою або Миколаївкою. Сучасна назва його склалась наприкінці XIX століття.
Ордо-Василівка входила в Інгульську паланку Запорізької Січі. Населення її займалося землеробством, скотарством та чумацьким промислом. Після ліквідації Запорізької Січі навколо Ордо-Василівки виникли великі маєтки Кочубея, Лаппо-Данилевського, Трубецького та інших поміщиків. Жителі села були закріпачені. Офіційно панщина в Ордо-Василівці тривала три дні на тиждень. Але оскільки селяни-кріпаки не спроможні були сплачувати податки, то триденну панщину поміщики збільшували ще на один день.
В 1859 році частина жителів Ордо-Василівки, як і багатьох інших сіл Катеринославської та Херсонської губерній, брала активну участь у русі, що дістав назву «Похід у Таврію по волю». Селяни повірили в чутку, що в Криму наділяють «вільну» землю, і хто її одержить, стане вільним. Відмовляючись виконувати панщину, вони вирушали на південь. Та цей рух невдовзі був жорстоко придушений.
Поміщицька експлуатація, малоземелля, часті посухи, неврожай, падіж худоби, голодування, епідемії холери й чуми — все це спричиняло значне зменшення кількості жителів Ордо-Василівки. В 1849 році, наприклад, число мешканців зменшилося на 40 проц., а в 1858-у тут проживало лише 103 чоловіки.
Внаслідок реформи 1861 року селяни Ордо-Василівки одержали наділи на ревізьку чоловічу душу значно менші, ніж середній розмір наділу по Катеринославській губернії. На кожний двір в Ордо-Василівській волості — центром волості село стало в 1861 році — в середньому припало по 5,6 десятини, в тому числі лише 2,7 десятини орної землі. Зате поміщики, як і раніше, зосереджували у своїх руках великі земельні площі. Лаппо-Данилевський, Голіцин, Кочубей, Чуйкевич, Харін та інші поміщики в Ордо-Василівській волості були власниками понад 33 тис. десятин, що в 13 разів перевищувало розмір надільної землі 17 сільських общин цієї волості.
Невдоволення реформою викликало заворушення селян, що працювали в Райпільській економії поміщика Лаппо-Данилевського. До них приєдналися і селяни Ордо-Василівки. Та цей стихійний виступ селян був швидко придушений військами.
З розвитком капіталізму в пореформений час диференціація в середині сільської общини посилювалась: зростало землеволодіння куркулів, множилась кількість безземельних і малоземельних селян. Яскравим підтвердженням цього процесу є дані земської статистики за 1897 рік по Верхньодніпровському повіту, до якого належало село. Куркульські господарства мали тут по 20—50 десятин землі. До цієї категорії власників слід також віднести Ордо-Василівську церкву, яка мала 33 десятини. 9 проц. господарств використовували працю наймитів. Куркулі не лише зосередили значну частину надільної землі, а й орендували і купували землю у навколишніх поміщиків. їх інтересам служило ордо-василівське кредитне товариство, утворене в 1874 році. Водночас 35 проц. селянських господарств Верхньодніпровського повіту були малоземельні (до 5 десятин); 4 проц. господарств не засівали своїх наділів, 11 проц.— не мали робочої худоби, 4 проц.— мали тільки одного коня. Саме такі господарства становили переважну більшість в Ордо-Василівці.
Селянська біднота стогнала під гнітом експлуатації поміщиків і куркулів. Безземельні і малоземельні селяни, не маючи засобів до існування, йшли наймитами до місцевих багатіїв та поміщиків або мусили кидати село і вирушати на заробітки в міста. Частина їх займалась кустарними промислами. На початку XX століття в Ордо-Василівці було 14 кустарних майстерень. Більшість безземельного і малоземельного населення села вже постійно або сезонно працювала на шахтах Криворіжжя.
Політична безправність, малоземелля, жорстока експлуатація, вплив робітничого руху в Кривбасі — все це штовхало селян Ордо-Василівки на революційну боротьбу проти поміщиків. Вона особливо посилилась під час першої російської революції. В авангарді виступів були селяни, що підтримували зв’язки з передовими робітниками Криворіжжя.
Весною і влітку 1905 року бідняки Ордо-Василівки чинили потрави посівів, косили сіно на землях навколишніх поміщиків. З серпня 1905 року вони почали громити й палити поміщицькі маєтки, ділити їх майно. Восени того ж року жителі села брали активну участь у виступах проти поміщиків Руднєва, Харіна, Чуйкевича, Кочубея, Бродського, Горбенка та Олексієнка. Під час грудневих подій 1905 року трудящі Ордо-Василівки подавали допомогу революційним робітникам Криворізького басейну. Вони збирали продукти харчування і передавали їх у розпорядження Довгинцевського та інших страйкових комітетів. Для сімей страйкуючих робітників в селі збирали також гроші.
В період між першою і другою російськими революціями класова боротьба на селі не припинялася. У зв’язку з проведенням столипінської аграрної реформи ще більше посилилося розшарування населення. На початку XX століття 18 проц. надільної землі в Ордо-Василівці перебувало в користуванні місцевих багатіїв. Ця частина селян почала першою виходити з общини. До 1913 року на хутори і відруби вийшло 8 проц. господарств Ордо-Василівки; більшість з них продала свої наділи багатіям. До 1913 року в Ордо-Василівській волості на 1 чол. припадало в середньому 0,8 десятини надільної землі. Таку кількість землі мали бідняцькі господарства. Зате куркулі (і почасти найзаможніші середняки) за час з 1861 до 1913 року купили в поміщиків та селян-бідняків, що вийшли з общини, понад 4000 десятин землі.
У зв’язку з постійним відпливом селян до міста, кількість жителів Ордо-Василівки зростала повільно. В 1913 тут проживало 479 чоловік. За 15 років число мешканців села збільшилось лише на 6 процентів.
Перший медичний пункт, який обслуговував один фельдшер, було відкрито тут лише в 1911 році.
87 проц. селян дореволюційної Ордо-Василівки були неписьменними. В 1872 році в селі почала діяти початкова школа, яку в 1911 році перетворили на земське однокласне училище. Зрозуміло, що це не могло значно вплинути на рівень культури і освіти селян. Жоден житель Ордо-Василівки в дореволюційний час не здобув ні вищої, ні середньої освіти.
В селі перебували представники адміністрації, дільничний земський начальник, мировий суддя, становий пристав, урядник і податковий інспектор. Разом з попом, поміщиками й куркулями вони здійснювали нагляд за «благонадійністю» селян.
В роки імперіалістичної війни з Ордо-Василівки пішло на фронт близько половини дорослого чоловічого населення. Багато з них загинуло, частина повернулась у село каліками. Все це, зрозуміло, посилювало антивоєнні та антимонархічні настрої селян. На початку березня 1917 року, як тільки дійшла звістка до села про повалення царизму, вони вигнали земського начальника. Незабаром були ліквідовані також поліцейський стан, камера мирового судді та податкова дільниця. Було обрано волосний виконавчий комітет, але через неорганізованість бідняцьких і середняцьких мас у ньому здобули перевагу куркульські та націоналістичні елементи.
Не дочекавшись від Тимчасового уряду землі, селяни вже влітку 1917 року почали громити маєтки. поміщиків та ділити їх землі.
У цей час за дорученням криворізьких більшовиків в Ордо-Василівку прибув П. М. Кращенко, уродженець сусіднього села Мар’ївки. Він виступав на сходках, закликаючи селянську бідноту до боротьби за землю. Активну участь в агітаційній роботі серед трудящих селян брав також фронтовик-більшовик Г. С. Дворський, який влітку 1917 року повернувся до села.
Навколо П. М. Кращенка та Г. С. Дворського згуртувалась група революційних селян. У серпні— вересні 1917 року була створена сільська більшовицька організація. Крім П.М. Кращенка і Г. С. Дворського, до неї ввійшли Я. М. Бовтуненко, Є. М. Кращенко, І. Клименко та ін. селяни-бідняки. Партійна організація підтримувала зв’язок з більшовиками Катеринослава та Кривого Рога.
З оформленням більшовицької організації революційний рух на селі набув більшої організованості. В серпні 1917 року більшовики здобули перемогу на перевиборах волосного земельного комітету. Головою комітету обрали П. М. Кращенка. Наприкінці серпня на вимогу селян комітет приступив до поділу земель князя Трубецького між жителями кількох сіл Ордо-Василівської волості.
Керовані більшовиками, трудящі селяни восени розігнали куркульсько-націоналістичну волосну земську управу. Через деякий час було обрано Ордо-Василівську волосну Раду селянських депутатів. До неї ввійшли П. М. Кращенко, І. Клименко та інші. Г. С. Дворський був обраний головою Ради. Однак більшість у Раді ще належала есерівсько-куркульським елементам.
Готуючись до боротьби за владу, ордо-василівські більшовики почали створювати загін Червоної гвардії. До його складу ввійшли члени більшовицької групи, деякі солдати-фронтовики та селяни-бідняки. Командиром обрали П. М. Кращенка. Спочатку загін був озброєний мисливськими рушницями, пізніше одержав гвинтівки і гранати від червоногвардійців Катеринослава і Кам’янського.
Від більшовиків трудящі Ордо-Василівки дізналися про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. На початку листопада 1917 року відбулись загальні збори жителів села, на яких було ухвалено переобрати волосну Раду селянських депутатів, усунувши з неї буржуазно-націоналістичні та угодовські елементи, які орієнтувались на Центральну раду, спирались на розташовані у волості загони «вільних козаків». Щоб зламати їх опір, ордо-василівський загін Червоної гвардії провів у волості роззброєння петлюрівців.
Протягом листопада в селах Ордо-Василівської волості пройшли вибори делегатів на волосний з’їзд Рад. Цей з’їзд відбувся в селі 3 грудня 1917 року. В ньому взяли участь депутати 29 сіл волості. На з’їзді обрали виконавчий комітет Ордо-Василівської волосної Ради селянських депутатів, в якому переважали більшовики. «Вітаємо Жовтневу переможну революцію,— говорилося в резолюції з’їзду,— яка поклала початок національному розкріпаченню. Вітаємо робітничий і селянський уряд у Петрограді і вважаємо, що початком визволення від гніту буржуазії може бути створення влади на Україні із Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів, яка спроможна йти в контакті з Всеросійською Радою Народних Комісарів…».
Гаряче вітали трудящі Ордо-Василівки історичні рішення І Всеукраїнського з’їзду Рад, утворення Української Радянської Республіки та першого Радянського уряду на Україні. Вони взяли також активну участь у встановленні влади Рад на території всього Верхньодніпровського повіту, в роззброєнні білокозачих частин, що йшли на Дон.
Після встановлення Радянської влади більшовики Ордо-Василівки організували трудівників села на здійснення ленінського Декрету про землю та інших рішень Радянського уряду. В розпорядження Ордо-Василівської волосної Ради було передано тисячі десятин конфіскованої землі і майно поміщиків. Рада розподілила їх між селянами. Землею забезпечували насамперед малоземельних і безземельних. Кожен житель Ордо-Василівки одержав понад дві десятини землі. Земельний масив села в 1917—1918 рр. зріс втроє.
Навесні 1918 року, відгукнувшись на заклик В. І. Леніна «Соціалістична Вітчизна в небезпеці», трудящі Ордо-Василівки разом з усім народом виступили на захист завоювань Жовтня проти німецько-австрійських окупантів. В кінці березня збройний загін Ордо-Василівської волості спільно з Весело-Тернівським і Лозуватським загонами взяв участь у боротьбі революційних військ проти німецьких окупантів у районі Кривого Рога. Пізніше, відступивши з Криворіжжя, зведений ордо-василівський загін під командуванням П. М. Кращенка та В. М. Задорожного влився в Чорноморський (Кримський) полк і в його складі боровся з білогвардійцями на Північному Кавказі.
Не скорились окупантам і селяни, що залишились на території, захопленій ворогом. У квітні 1918 року в Ордо-Василівці з участю Є. М. Кращенко був утворений невеликий партизанський загін. До нього увійшли М. Вощина, Г. Павлов, А. Гуцаленко, В. Виборний та інші колишні червоногвардійці, що залишились у тилу ворога. Не встиг партизанський загін оформитись і розпочати бойові дії проти окупантів, як куркулі виказали частину його складу німцям. Партизани напали на маєток поміщика Чуйкевича, де тримали ув’язнених і, розгромивши варту, звільнили своїх товаришів. Проте наступного дня, діставши підкріплення, німецький загін оточив Ордо-Василівку і захопив, партизанів. Усіх заарештованих окупанти розстріляли за селом. Коли селяни почали ховати розстріляних, то виявили, що Євдокія Кращенко і Василь Виборний не вбиті, а тяжко поранені. Приховати їх від окупантів усе ж не вдалося. Обох ув’язнили в катеринославську тюрму, звідки вони були звільнені лише в листопаді повсталим населенням Катеринослава.
У відповідь на розстріли й катування односельчан, реквізиції хліба та худоби трудящі Ордо-Василівки повставали на боротьбу проти окупантів. Влітку 1918 року у волості діяло кілька невеликих партизанських загонів. Пізніше вони об’єднались в один під командуванням П. О. Лаврова. Діючи в контакті з іншими загонами Верхньодніпровського повіту, партизани Ордо-Василівської волості не раз нападали на німецьких окупантів та гайдамаків.
В середині листопада 1918 року після вигнання окупаційних частин та гайдамаків було проведено вибори до волосної Ради селянських депутатів, в яких взяли участь жителі 27 сіл. Головою Ордо-Василівської волосної Ради обрали партизана П. О. Лаврова. Та незабаром село захопили петлюрівці. У грудні 1918 року для боротьби проти них ордо-василівці знову створили партизанський загін.
На початку лютого 1919 року частини Червоної Армії відновили в Ордо-Василівці Радянську владу. В середині квітня тут було створено комбід, до складу якого ввійшли П. М. Кращенко, С. О. Садовський, Л. Бовтуненко, криворізький робітник Кранівський та інші. Працюючи в тісному контакті з волосною Радою, комбід розподіляв серед селян-бідняків землю, інвентар, відбирав лишки хліба у куркулів, допомагав організовано проводити мобілізацію селян у Червону Армію.
Але наступ денікінських військ знову перервав мирну працю селян. Наприкінці липня 1919 року дені-кінці захопили село. Для боротьби проти білогвардійців і куркульських банд, що тероризували населення, трудящі Ордо-Василівської волості утворили партизанський загін. Керували загоном залишені в підпіллі комуністи П. М. Кращенко, М. В. Задорожний та А. К. Листопад. Восени 1919 року загін провів кілька боїв з денікінськими бандами в районі Ордо-Василівки, Андріївни та хутора Криничуватого.
В січні 1920 року в Ордо-Василівці було остаточно відновлено владу Рад. Незабаром приступили до роботи виконком волосної Ради, партійний осередок. Влітку був утворений комітет незаможних селян, головою якого став комуніст Г. С. Дворський. Комнезамівці провели перерозподіл поміщицьких земель; розподіляли між біднотою лишки куркульської землі. Вони також взяли активну участь у боротьбі з куркульськими бандами на території Криворіжжя. Багато трудящих села весною та влітку пішли до лав Червоної Армії. Житель Ордо-Василівки більшовик А. К. Листопад став командиром кінного ескадрону Криворізької повітової міліції. Цей ескадрон у 1920—1922 рр. покінчив з бандами Іванова, Клепача та іншими. В боях з бандою Іванова особливо відзначився житель Ордо-Василівки А. Ф. Ковшар, якого було нагороджено орденом Червоного прапора.
Після закінчення громадянської війни ордо-василівцям довелося переборювати великі труднощі відбудовного періоду. За час війни посівна площа в селі скоротилась наполовину, не вистачало інвентаря і робочої худоби, бракувало робочих рук. Важко відбились на господарстві посуха 1921 року, яка викликала голод серед населення і падіж худоби. Волосна партійна організація, очолювана І. Гордієнком, виконком волосної та сільської Ради, керований А. Є. Цейхмейстером, спрямували зусилля селян на відбудову зруйнованого господарства і його дальше піднесення на основі нової економічної політики. На кінець відбудовного періоду посівні площі під зерновими культурами досягли довоєнного рівня. Поступово відновлювалось поголів’я худоби.
На 1 січня 1925 року в селі проживало 618 чол. Село значно розширилось, у півтора рази порівняно з довоєнним часом, збільшилась кількість селянських господарств. Але продуктивність дрібних селянських господарств, особливо їх товарність, залишались низькими.
У ці ж роки були зроблені перші кроки в справі кооперування селянства. Більшість селян вступила до споживчої кооперації, частина — в сільськогосподарське кредитне товариство.
Наприкінці 1921 року в Ордо-Василівській волості з ініціативи комітету незаможних селян було створено дві комуни — ім. Будьон-ного та «Шлях незаможника».
Комуна «Шлях незаможника» розташувалася в колишньому поміщицькому маєтку в селі Райполі. У січні 1924 року вона була названа іменем Карла Лібкнехта. Організатором її став колишній працівник міліції А. К. Листопад. Першими до комуни вступили брати Листопада — Кирило, Сергій та Іван, А. Ф. Ковшар, Й. І. Дудаш, А. Г. Курбацький, М. С. Терещенко, М. П. Цюпко та інші жителі Ордо-Василівки і Райполя. У 1922 році вона налічувала до 40 членів. Жили комунари у відбудованому їхніми руками поміщицькому будинку. Тут же містилась їдальня. Згодом частина комунарів поселилась в Ордо-Василівці, а частина — в Райполі. Комунари відкрили перші на селі дитячі ясла.
Господарство комуни ім. К. Лібкнехта мало до 450 га орної землі. В 1927 році на полях комуни працювало, 6 тракторів та близько 70 коней. Комунари вирощували добрі врожаї озимої пшениці і жита, збираючи по 25—30 цнт зерна з кожного гектара посіву. Комуна мала 33 племінні корови і допомагала іншим колективним господарствам у поліпшенні їх молочного стада.
Велику роботу по зміцненню господарства комуни проводив партійний осередок. На кінець 1922 року в його складі було 6 комуністів. Пізніше він розширився. До 1929 року в нього входили всі комуністи Ордо-Василівки. Потім вони виділились в окрему партійну організацію. Секретарями партосередку працювали Г. І. Похилий, пізніше А. К. Листопад та Д. Терещенко.
В листопаді 1923 року в Ордо-Василівці було створено комсомольську організацію. У квітні 1925 року вона налічувала 36 комсомольців. Очолювали її А. С. Куриленко, О. В. Стадниченко, І. О. Садовський.
У 1924 році з ініціативи комсомольців на селі виникла організація юних піонерів. Комсомольці й піонери листувалися з молоддю Марселя, Кельна, Дрездена, Палермо тощо.
До активного політичного життя залучалися широкі верстви селян. Відбулися значні зміни в культурному житті села. Працювала сільська початкова школа, в якій навчалось 100 дітей селян. Були створені школи грамоти та гуртки по ліквідації неписьменності серед дорослих. Заняття в них проводили вчителі П. М. Діденко, О. І. Жук, І. Г. Ільченко, П. С. Кудлай та багато культармійців. Велику роботу по ліквідації неписьменності і безпритульності проводив організований на селі жіночий відділ. Під час «Місячника безпритульної дитини» жінвідділ зібрав для дітей-сиріт 141 аршин полотна, 6 пудів хліба. 15 жінок-делегаток першими почали відвідувати лікнеп. В селі відкрили сільбуд, при якому діяла бібліотека з 325 прим, книг, драматичний, хоровий та інші гуртки художньої самодіяльності. В сільбудинку систематично влаштовувалися читки газет і книг, лекції та диспути, ставились п’єси. Проводилась антирелігійна пропаганда. Така ж робота проводилась і в клубі ім. К. Лібкнехта.
Комунари стали зачинателями нових обрядів на селі. В урочистій святковій обстановці проходила реєстрація одружень. Спочатку молоді реєструвалися в сільській Раді. Після цього вони в супроводі всіх комунарів приїздили до приміщення Ордо-Василівської школи. Тут їх чекали святково накриті столи. Голова комуни А. К. Листопад звертався до молодих з теплою промовою, вітаючи їх з одруженням, говорив про чесну працю в комуні, бажаючи сімейного щастя. До пізньої ночі грали музиканти, вихорем носилися пари танцюючих. Завершувалось весілля співом «Інтернаціоналу». Іншим популярним обрядом цього часу були т. зв. октябрини, які протиставлялись релігійному обряду хрещення дітей.
Комуна ім. К. Лібкнехта відіграла велику роль у підготовці селян до масової колективізації. У 1925 році в селі було 120 господарств селян. Близько 35 проц. з них не мали робочої худоби, 25 проц.-— сільськогосподарського реманенту. На досвіді комуни селяни переконувались у вигідності і доцільності колективного господарювання. Сприяли цьому й інші колективні господарства — зав’ялівський колектив ім. Будьонного та криничуватське товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ), яке виникло в 1927 році.
Комуністи і комсомольці, всі комунари розгортали агітаційну роботу серед населення Ордо-Василівки, переконуючи його в необхідності колективізації. В січні 1930 року, після ознайомлення з постановою ЦК ВКП(б) «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву», на загальних зборах селян було схвалено план проведення колективізації та ліквідації куркульства як класу. Всією цією роботою керувала партійна організація, яку очолював учитель А. С. Куриленко. Активну участь у ній взяли М. Ф. Міщенко, А. X. Потьомка, Н. Г. Потьомка, X. М. Бовтуненко та інші комуністи.
Наприкінці 1929 та на початку 1930 рр. більшість бідняцьких і значна частина середняцьких господарств Ордо-Васйлівки вступила до колгоспів. Майно куркулів — засоби виробництва, господарські будівлі, робоча худоба, посівний матеріал— було конфісковано і передано в розпорядження колгоспу. Ордо-Василівську сільськогосподарську артіль «Червоний гірник» (пізніше колгосп «Друга п’ятирічка») очолив двадцятип’ятитисячник-комуніст Шовкопляс. На статут сільськогосподарської артілі було переведено й комуну ім. К. Лібкнехта. Обидва колгоспи обслуговувала Девладівська МТС, утворена в 1931 році. Частину тракторів та іншої техніки МТС одержала від комуни ім. К. Лібкнехта.
Завдяки допомозі Радянської держави і робітників Криворіжжя, самовідданій праці колгоспників і вмілому керівництву партійної організації, колгосп «Друга п’ятирічка» швидко подолав труднощі організаційного періоду, почав зміцнюватись. Тільки за другу п’ятирічку неподільні фонди колгоспу зросли більш ніж удвоє. У 1933 році тут було вирощено по 30 цнт зернових з гектара. Поряд із землеробством в артілі успішно розвивались тваринництво і птахівництво. Свинарки Є. І. Кращенко та О. Христич щороку одержували по 17—20 поросят від кожної свиноматки. Самовіддано працювали також бригадири С. І. Кращенко та О. О. Білозор, ланкові К. Д. Федорина, М. І. Кращенко, колгоспники П. C. Килівник, С. Г. Цілуйко та інші.
На селі виросли кадри спеціалістів сільського господарства — трактористів, комбайнерів, шоферів, мотористів та інших механізаторів. Вони вносили чималий вклад у піднесення господарства колгоспів.
Із зростанням громадського господарства збільшувалась оплата праці колгоспників. У 1937 році артіль «Друга п’ятирічка», наприклад, видала на трудодень майже по 3 кг хліба та 1,5 крб. грішми.
Вмілими організаторами колгоспного будівництва в передвоєнні роки зарекомендували себе голова колгоспу «Друга п’ятирічка» комуніст М. Ф. Міщенко та голова колгоспу ім. К. Лібкнехта комуніст А. Ф. Ковшар. Велика організаторська діяльність комуністів поєднана з самовідданою працею колгоспників вивела ці колгоспи в ряди передових господарств району. Обидва колгоспи не раз були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. За успіхи, досягнуті в землеробстві і тваринництві, їх заносили до Почесної книги виставки.
Високі прибутки артілей давали можливість щороку вкладати значні кошти в нове господарське і культурно-побутове будівництво. У колгоспах спорудили приміщення тваринницьких ферм, зерносховищ, силосні башти тощо. Село прикрасилось новими будинками колгоспників, приміщенням сільської Ради і пошти. Ще в 1928—1929 рр. в селі було збудоване нове приміщення лікарні.
В 1940/41 році в середній школі навчалось 539 учнів. Колгоспи мали свої клуби і хати-читальні.
Вже в перші дні Великої Вітчизняної війни 114 мешканців села пішли до лав Червоної Армії. Для охорони громадського майна в селі було створено спеціальний загін. Багато селян працювали на будівництві оборонних рубежів у районі Кривбасу. Колгоспники самовіддано трудилися на полях, збираючи врожай, вирощений у 1941 році. Зразки героїчної праці подавали В. О. Садовський, Г. П. Садовська, Я. С. Садовський, М. І. Федусов, В. П. Зозуля, Є. І. Виборна та багато інших.
13 серпня 1941 року німецько-фашистські війська окупували Ордо-Василівку. В селі з’явився німецький комендант з військовим загоном. Окупанти встановили режим найжорстокішого терору і експлуатації. Вони оголосили господарство колгоспу «общинним господарством», примушуючи жителів села без оплати працювати в ньому. За будь-яку «провину» і без неї селян жорстоко били різками і шомполами. Непокірних відправляли на каторжні роботи. За час окупації в Німеччину було вигнано 100 жителів села.
Основною формою опору населення села гітлерівцям був саботаж усіх заходів окупаційних властей. Селяни приховували хліб та інші продукти, відмовлялись працювати. З нетерпінням чекали вони повернення радянських військ, жадібно ловили кожну звістку про їх визвольний похід. Коли 15—16 березня 1943 року радянський літак розкидав над Ордо-Василівкою листівки, за читання і поширення їх німецька жандармерія заарештувала і покарала 19 чоловік.
Багато жителів села героїчно боролися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. За виявлену в боях мужність і відвагу 78 з них нагороджені орденами і медалями СРСР. Орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки та п’ятьма медалями відзначено старшину-розвідника, колишнього бригадира колгоспу «Друга п’ятирічка» О. Ф. Завгороднього. Орден Вітчизняної війни він одержав за вміле командування групою розвідників, яка в районі німецьких міст Найден-бурга і Танненберга в січні 1945 року розгромила штаб ворожого полка, захопила в полон штабного офіцера і цінні документи. Вісім бойових нагород має П. П. Журавель. Відзначились також Я. Т. Косенко, І. І. Садовський, М. П. Садовський, A. Ф. Ковшар, І. М. Зозуля, Г. П. Карайбіда, П. А. Потьомка, О. 3. Білозор, B. Л. Коваль та інші.
В боях з німецько-фашистськими загарбниками загинуло 89 ордовасилівців, тобто восьма частина жителів села.
25 листопада 1943 року частини Червоної Армії визволили село від гітлерівців. Фашисти вщент розграбували і зруйнували громадське господарство колгоспів. Вони завдали також великих збитків особистому господарству колгоспників. В обох ордовасилівських колгоспах у 1943—1945 рр. кількість працездатних колгоспників була наполовину меншою, ніж до війни. Нестача робочої сили відчувалась протягом тривалого часу.
В перші дні після визволення села в ньому були відновлені сільська Рада, партійна та комсомольська організації. Долаючи великі труднощі, вони спрямували зусилля селян Ордо-Василівки на відбудову артілей. Колгоспники одержали допомогу з боку Радянської держави — сільськогосподарський реманент, худобу, посівний матеріал. Частину худоби і реманенту, врятованого від окупантів, здали в господарство артілей колгоспники. Дуже тяжкими для колгоспників були перші післявоєнні роки. В 1945 році колгосп «Друга п’ятирічка» мав 22 робочих коней, 15 кінних плугів, 19 лущильників, 72 борони та 4 двигуни. На фермах було 170 голів великої рогатої худоби, в т. ч. лише 13 молочних корів, а також 109 свиней, 72 вівці. Виробництво молока і м’яса залишалось незначним. Під зерновими культурами було зайнято 670 га посівів, але врожай зернових становив лише 5,5 цнт з гектара. Валовий доход колгоспу в цьому році не перевищував 140 тис. крб. Ще нижчими були економічні показники колгоспу ім. К. Лібкнехта.
У відбудові господарства, у виробничому та громадському житті села активну участь брали фронтовики-комуністи, що повернулися після закінчення Великої Вітчизняної війни. Талановитими організаторами сільськогосподарського виробництва виявили себе члени партії М. Ф. Міщенко, обраний головою колгоспу «Друга п’ятирічка», бригадири О. Ф. Завгородній, О. І. Стадниченко, С. І. Кращенко. Протягом тривалого часу О. Ф. Завгородній працював секретарем колгоспної партійної організації. Я. Т. Косенко в 1945 році був обраний головою Ордо-Василівської сільської Ради і працював на цій посаді понад десять років. Водночас він був секретарем територіальної партійної організації.
Важко позначився на господарських показниках посушливий 1946 рік, та все ж в наступні роки завдяки трудовому героїзмові колгоспників, керованих комуністами, артілі залікували рани війни і поступово пішли вгору.
В 1950 році колгоспи села були об’єднані. Укрупненому господарству присвоїли ім’я С. М. Кірова. Колгосп мав у своєму розпорядженні 4476 га землі, з яких 1210 відводились під посіви озимої пшениці. На фермах артілі утримувалось 683 голови великої рогатої худоби, в т. ч. 136 корів; а також до 500 свиней, 570 овець.
Наступні роки ще більше підтвердили переваги укрупненого колективного господарства. Так, за 1950—1953 рр. валовий збір зернових у колгоспі зріс на 30 проц., молока — на 11 проц. Колгосп збільшив продаж державі зерна, м’яса, молока. Зросли доходи колгоспників.
Різко пішло вгору господарство артілі після вересневого 1953 року Пленуму ЦК КПРС, який визначив шляхи підвищення розвитку сільського господарства. Успішно розвивались рослинництво і молочне тваринництво. За показниками в цих галузях господарства артіль стала однією з передових у Софіївському районі. Дедалі більшого значення набувало городництво. Валовий доход колгоспу за 1953— 1958 рр. зріс у 2,7 раза. За цей час колгосп збільшив продаж державі зерна в 2,6 раза, молока в 2,7, м’яса — в 1,7 раза.
У 1958 році до колгоспу ім. Кірова було приєднано Зав’ялівську сільськогосподарську артіль ім. Будьонного. Так на території Ордо-Василівської сільради виникло багатогалузеве колективне господарство «Росія». В ньому працюють жителі.
8 населених пунктів. За ними закріпили 8147 га землі. Під час реорганізації МТС колгосп придбав 12 зернових і 8 кукурудзозбиральних комбайнів, 20 тракторів, 13 вантажних автомашин.
В 1965 році на його полях працювали 34 трактори, 9 зернових, 6 кукурудзозбиральних та 8 силосозбиральних комбайнів. На кінець семирічки господарство мало 26 вантажних та З легкові автомашини. Найбільш повно в колгоспі механізовано роботи в рільництві та основні процеси у тваринництві. В останні роки семирічки тут завершено електрифікацію основних галузей господарства.
У зміцненні матеріально-технічної бази колгоспу «Росія» велику роль відіграє шефська допомога промислових підприємств Кривбасу. Так, у 1964 році шефи — працівники рудоуправління ім. Р. Люксембург — розпочали, а в 1965 році закінчили на березі ріки Саксагані спорудження зрошувальної установки, яка забезпечує поливання посівів на площі 100 га. Вони також допомогли в будівництві тваринницьких ферм, у переведенні на електротягу млина і олійниці в Ордо-Василівці, в електрифікації сіл Новомихайлівки і Мотиної Балки.
Велика організаторська робота партійної організації, сумлінне ставлення основної маси колгоспників до праці, зміцнення матеріально-технічної бази, посилення механізації трудомістких процесів — усе це забезпечило значне зростання колгоспного виробництва.
В першому році семирічки колгоспники зібрали на площі 1566 га по 19,5 цнт озимої пшениці, на площі 139 га — по 32,7 цнт ячменю. На тваринницьких фермах колгоспу в 1959 році було 1980 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 733 корови, понад 1400 свиней, 1860 овець, 207 коней, 6150 штук курей. На 100 га сільськогосподарських угідь тваринники колгоспу виробили по 165 цнт молока, а на 100 га орної землі — по 42,7 цнт м’яса. Валовий доход артілі в цей час становив 4585,5 тис. крб., а її неподільний фонд — 6743 тис. крб. Поголів’я великої рогатої худоби в 1965 році збільшилось проти 1959 року на 183 проц., у т. ч. корів — на 154 проценти. Виробництво молока на 100 га сільськогосподарських угідь у 1965 році становило 219 цнт, тобто збільшилось проти 1959 року на 33 проценти. Валові доходи колгоспу за семирічку зросли в 1,6 раза і досягли в 1965 році 768,5 тис. карбованців.
У 1959—1965 рр. оплата праці колгоспників зросла на 25 процентів. В 1964 році кожний член артілі «Росія» одержав на вироблений трудодень по 1 кг зерна і 0,5 крб. грішми. В 1965 році рільникам нарахували по 70 коп., тваринникам — по 80 коп. на трудодень; на кожен зароблений карбованець колгоспники одержали по одному, а механізатори — по 2 кг зерна.
В авангарді боротьби за піднесення колгоспного виробництва йдуть комуністи. Партійна організація артілі, яка налічує 44 чол., виховала немало справжніх організаторів і новаторів колгоспного виробництва. Багато зусиль доклали для розвитку колгоспу секретар парторганізації П. П. Самоткан та голова правління М. І. Сухина. В 1965 році значних успіхів у соціалістичному змаганні добилася перша комплексна бригада артілі, яку 18 років очолював I. С. Дерев’янко. Навіть за несприятливих погодних умов вона одержала врожай зернових по 18,6 цнт з гектара. Непоганих наслідків добились і тваринники бригади. П. Г. Гуцаленко в 1965 році домігся приросту ваги телят 1160—1200 грамів на добу. Напередодні 48-ї річниці Великого Жовтня ця бригада, яка змагається за звання колективу комуністичної праці, була занесена на районну Дошку пошани.
Зразки самовідданої праці показують доярки Т. В. Ганженко, А. І. Хівренко, птахарки Н. Д. Білоніг, Н. С. Чередниченко, механізатори О. М. Бобошко, С. М. Лохматов, Г. С. Перець, О. І. Сорухан, І. П. Христич, М. С. Черниш, П. М. Шевченко.
Обговорюючи у травні 1965 року на відкритих партійних зборах рішення березневого Пленуму ЦК КПРС, колгоспники визначили конкретні, реально обгрунтовані заходи дальшого швидкого піднесення громадського господарства. На основі цих заходів, уточнених після XXIII з’їзду КПРС, було розроблено п’ятирічний план розвитку колгоспу «Росія» на 1966—1970 рр. Вже за перші два роки нової п’ятирічки колгоспники забезпечили значне зростання врожайності зернових на всій площі посівів. Середній, урожай зернових в ці роки становив 20,4 цнт з гектара, в т. ч. пшениці — 23,2 цнт. В 1966 році колгосп зібрав 33,2 тис. цнт, в 1967 році — 37,8 тис. цнт зерна. Значно зросли валові збори технічних і овочевих культур. Збільшилось поголів’я великої рогатої худоби, овець, свиней і птиці, підвищилась продуктивність громадського тваринництва. Надої молока на 100 га сільськогосподарських угідь в 1966—1967 рр. досягли 255 цнт (проти 219 цнт у 1965 році). М’яса в 1966 році було вироблено 52,2 цнт на 100 га угідь. Колгосп перевиконав план продажу державі зерна. М’яса було продано в 1966 році 2252 цнт. Щороку колгосп продавав також по 17 тис. цнт молока. Його валові доходи в 1966 та 1967 рр. збільшились у 1,7 раза проти останнього року семирічки.
Протягом 1966—1967 рр. було збудовано механічну майстерню, гараж для вантажних автомашин, новий корівник, телятник і пташник, розпочато будівництво корівника і свинарника з повною механізацією їх, завершено електрифікацію всіх господарських об’єктів і населених пунктів.
Доходи від громадського господарства артілі становлять більшу частину бюджету колгоспників. Завдяки зміцненню економіки артілі оплата праці колгоспників підвищується рік у рік. Так, на індивідуальну оплату в 1966 році було витрачено 591 тис. крб., в 1967 році — 643 тис. крб. Середня оплата робочого дня колгоспника в 1966 році становила 3,07 крб., в тому числі грошова оплата — 2,71 крб., в 1967 т- відповідно 3,14 і 2,77 крб. Зокрема, шофер одержував за один робочий день в 1966 році 3,84 крб., в 1967 році — 3,89 крб.; механізатор — відповідно — 3,54 і 3,72 крб., доярки — 3,47 і 3,50 карбованця.
Дбаючи про зростання економіки колгоспу і підвищення матеріального добробуту колгоспників, партійна організація і сільська Рада депутатів трудящих постійно приділяють велику увагу поліпшенню побутового та культурного рівня колгоспників.
Село швидко забудовується. Лише за роки семирічки в Ордо-Василівці було зведено 59 нових будинків. В 1966 році спорудили 15, у 1967 році — 18. Частина з них збудована колгоспом для спеціалістів сільського господарства. Крім того, в 1967 році капітально відремонтовано 23 будинки. Підвищується купівельна спроможність населення. В 1964—1965 рр. товарооборот сільських магазинів зріс більш ніж удвоє. В 1967 році жителям села продано товарів на суму в 480,3 тис. карбованців.
Ще в 1957 році в Ордо-Василівці почав діяти радіовузол потужністю 600 ватт. Це дало змогу здійснити повну радіофікацію сіл, жителі яких працюють у колгоспі «Росія». З побудовою у Кривому Розі телевізійного ретранслятора голубі екрани телевізорів засвітилися в будинках села.
Колгоспний лад забезпечив разючі зміни в долі колись забитих, пригноблених селян Ордо-Василівки. Ось приклади. Сім’я Я. М. Фуртенка, що складалася з 7 чоловік, мала до революції 5 десятин землі. Жили в злиднях, бо свого хліба вистачало лише до нового року. Зараз усі діти Фуртенка живуть і заможно і культурно. Дочка Віра Яківна здобула спеціальність зоотехніка, працює завідуючою фермою. Вона — комуністка. Друга дочка — Фросина Яківна — завідує колгоспним млином.
Тяжко бідувала до Жовтневої революції сім’я Афанасенка, що складалась з 10 осіб. Революція дала кожному члену цієї сім’ї щасливу долю.
В Ордо-Василівці працює значний загін радянської інтелігенції: вчителі, інженери, агрономи, зоотехніки. Сільську амбулаторію та лікарню обслуговують 17 медичних працівників, що дбають про здоров’я селян.
В 1965 році з допомогою шефів збудовано колгоспний Будинок культури з актовим залом на 500 місць і кімнатами для гуртків художньої самодіяльності, в роботі яких беруть участь 70 жителів села. В Будинку культури і в клубі демонструються кінофільми, влаштовуються концерти художньої самодіяльності. Тільки члени місцевої групи товариства «Знання» в 1966—1967 рр. прочитали для селян 300 лекцій. Особливою популярністю серед населення в 1967 році користувались лекції, тематичні вечори і зустрічі з старими комуністами, присвячені 50-річчю Радянської влади.
В шкільній та колгоспній бібліотеках налічується понад 18 тис. томів книг. Багато колгоспників і службовців мають власні бібліотеки. В 1966 році в селі передплачували 1205, в 1967 році — 1716, в 1968 році — 1917 прим, журналів та газет.
Всі діти шкільного віку навчаються в середній школі. їх виховують 16 досвідчених педагогів, кращими серед яких є П. В. Кобиляцький, В. І. Дерев’янко, Т. І. Шкута та інші.
За 1945—1967 рр. школу закінчили понад 400 чоловік. Випускники школи працюють в господарстві колгоспу, на міських промислових підприємствах, продовжують навчання у вищих навчальних закладах. За роки Радянської влади 112 чол. з села закінчили вищі та середні спеціальні учбові заклади. В Ордо-Василівській школі навчався М. Д. Садовський, нині заслужений артист УРСР, актор Дніпропетровського українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка.
Школа виховує учнів на революційних і трудових традиціях їхніх батьків. Червоні слідопити Ордо-Василівської школи займаються розшуком рідних воїнів, що загинули в боях за визволення села від гітлерівців. Вони влаштовують походи по місцях боїв Великої Вітчизняної війни. Учні листуються з Героями Радянського Союзу О. П. Маресьєвим, М. В. Зебницьким, М. С. Шкарлатовою, колишнім комісаром партизанської бригади П. Л. Червінським. В школі відкрито ленінську кімнату. При її організації встановлено зв’язки з 23 музеями СРСР та країн народної демократії. Важливі матеріали про життя В. І. Леніна надіслані старими більшовиками Л. О. Фотієвою та Є. Я. Драбкіною.
Трудящі Ордо-Василівки — це єдиний колектив, сформований в процесі соціалістичного будівництва, згуртований спільністю економічних і політичних інтересів його членів. Раду депутатів трудящих села очолює комуністка Н. Г. Бедрай. У складі Ради — 41 депутат, серед яких доярка колгоспу «Росія» О. І. Дерев’янко (яка також є депутатом Софіївської районної Ради депутатів трудящих), директор сільської школи П. В. Кобиляцький, секретар колгоспної партійної організації П. П. Самоткан, О. Ф. Завгородній та інші.
У своїй діяльності сільська Рада спирається на великий громадський актив, допомогу партійної та комсомольської організацій.
Своєю невтомною працею жителі села вносять вагомий вклад у створення достатку сільськогосподарської продукції, в справу будівництва комунізму в нашій країні.
П. Л. ВАРГАТЮК, М. П. ШЕВЧЕНКО.