Мишурин Ріг, Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область
Мишурин Ріг — село, центр сільської Ради. Розташований на правому березі Дніпра, за 50 км на північний захід від залізничної станції Верхньодніпровськ та за 38 км від районного центру. Село обмиває Дніпродзержинське море, поблизу нього — велика пристань. Населення — 1887 чоловік.
Територія, де пізніше виник Мишурин Ріг, заселена давно. На початку XX століття тут було знайдено скіфські стріли, речі домашнього вжитку та інше, що свідчить про перебування на цій території у VII — II столітті до н. е. кочових скіфських племен. Під час будівництва Дніпродзержинської ГЕС експедиція Інституту археології Академії наук УРСР у 1959 році виявила в цій місцевості поселення епохи міді і бронзи (III — II тисячоліття до н. е.), черняхівської культури IV століття н. е. та рештки величезного укріпленого поселення — городища часів Київської Русі IX—XII століть.
Вірогідних джерел про заснування села не збереглося. Згідно з переказом, на місці Мишуриного Рога на високому кам’яному розі, що на березі Дніпра, оселився спочатку запорізький козак Машура, або Михайло, за прізвиськом Миша-ура. Вважається, що звідси село й дістало назву — Мишурин Ріг. Вперше в літературі про нього згадується у творах литовського історика і дипломата середини XVI століття Михайла Литвина під назвою «Миссурим».
Історія села тісно пов’язана з історією слободи Перевод очної, розташованої на лівому березі Дніпра. В XVI столітті про Мишурин Ріг і Переволочну згадується, як про місце переправи через Дніпро. З середини XVII століття Мишурин Ріг став прикордонною фортецею запорізького козацтва. Відбуваючи військову службу, населення займалось також скотарством, бджільництвом, рибальством. У 1648 році козаки Мишуриного Рога під проводом Богдана Хмельницького брали участь у повстанні проти польської шляхти.
Для придушення повстання польський гетьман М. Потоцький послав на Україну добірний загін війська під командою свого сина. На з’єднання з ним униз по Дніпру пливли реєстрові козаки на чолі з шляхтичами-комісарами. Але реєстровці 22 квітня (4 травня) 1648 року в районі Мишуриного Рога — на території урочища Кам’яного Затону — повстали, перебили старшину і приєдналися до війська Богдана Хмельницького. Під його проводом козаки вщент розгромили загін С. Потоцького під Жовтими Водами. На ознаменування цих подій у центрі села в 1954 році встановлено обеліск.
Пов’язана історія села і з подіями Північної війни. Після розгрому шведської армії під Полтавою (рештки її потрапили в полон до росіян під містечком Переволочною) Карл XII з невеличкою охороною та зрадник Мазепа з купкою старшини, тікаючи до турецьких володінь, переправлялися через Дніпро біля Мишуриного Рога. Відступаючи, шведи заподіяли Мишуриному Рогу великих руйнувань. Тут же у 1736 і 1737 рр., під час війни Росії з Туреччиною, переправлялася через Дніпро російська армія під командуванням фельдмаршала Мініха.
У першій половині XVIII століття населення Мишуриного Рога зростає за рахунок переселенців з півночі України, Молдавії, Польщі й Криму. В середині XVIII століття він згадується в списку прикордонних фортець Російської держави. Після утворення царським урядом у 1751 році військового округу Нової Сербії тут перебувало укріплення новокозачого полку і було споруджено земляну фортецю. З переміщенням у 1770—80 рр. російського кордону далеко на південь Мишурин Ріг втратив військове значення і став казенним селом. Однак у селі ще довго зберігалося укріплення. Російський мандрівник В. Зуєв у 1787 році писав, що в Мишуриному Розі була фортеця, яку охороняли місцеві жителі — козаки і єгерська команда. На той час село складалося з двох частин: власне Мишуриного Рога, або «Городка», і слободи, яка виросла в околицях Городка.
За переписом 1782 року в Мишуриному Розі проживало 1559 жителів, їм належало 9791,5 десятин землі. До розряду державних селян було переведено і вільних матросів, які працювали на пристані. Населення займалось землеробством, скотарством, рибальством, працювало на заготівлі і вивезенні лісу для державних потреб, забезпечувало продовольством розміщені в селі військові частини. В 1850 році в Мишуриному Розі було розташовано ротні та ескадронні двори для артилерії і кавалерії, цейхгауз, манеж, 2 конюшні на 60 коней. Щороку в селі відбувалося 6 ярмарків, в яких брало участь по 700—800 чоловік. Головними предметами торгівлі були велика рогата худоба та сільськогосподарські продукти. В 1828 році на кожному ярмарку продавалося товарів на суму від 5 до 7 тис. карбованців.
В середині XIX століття село значно розширилося. Виникли суміжні хутори Верхньокам’янистий і Липовий. У 1859 році в Мишуриному Розі (разом з хуторами) було 488 дворів з населенням 4011 чоловік.
Після скасування кріпосництва колишні державні селяни дістали наділи в середньому по 4 десятини на ревізьку душу. Більша частина кращих земель належала поміщикам Савенкові, Девонському, Сироцькому та іншим. Малоземельні селяни за мізерну плату змушені були працювати в поміщицьких маєтках. В селах Верхньодніпровського повіту, в т. ч. і в Мишуриному Розі, в період збирання хліба в 1879 році, за поденну роботу поміщики платили селянам: чоловікові — 60 коп., жінці — 45 коп. Особливо посилилось грабування селян під час викупу ними землі, який розпочався в січні 1887 року. Поміщики і куркулі обплутували бідних селян боргами, позичали під великі проценти гроші, інвентар, а потім часто захоплювали їхні земельні наділи.
У пореформений період село швидко зростало. У 1897 році у Мишуриному Розі налічувалось 1196 дворів з 7154 жителями, які володіли 10269 десятинами землі. Майже третину населення становили сім’ї матросів. Це пояснювалось значним розвитком річкового транспорту на Дніпрі, збільшенням вантажообороту через мишуринорізьку пристань.
Малоземелля та безземелля, поміщицька кабала, тягар викупних платежів й інших поборів, а також політичне безправ’я зумовили загострення класових суперечностей, розгортання активної боротьби селян проти царизму. Напередодні першої російської революції в Мишуриному Розі поширюються більшовицькі листівки та інша політична література. Революційну пропаганду в селі вів учитель церковно-парафіальної школи Р. О. Дігтяренко. Активну участь у розповсюдженні листівок і проведенні усної революційної агітації серед селян брали також жителі села П. К. Гриценко, G. І. Старий, Д. Є. Наминас. У 1905 році Р. О. Дігтяренка і П. К. Гриценка було засуджено на довічну каторгу, від якої їх звільнила лише Велика Жовтнева соціалістична революція.
В листопаді — грудні 1905 року під впливом революційних подій в країні посилились виступи жителів Мишуриного Рога. Селяни групами йшли до поміщицьких економій, забирали й розподіляли між собою хліб, худобу, сільськогосподарський реманент. Для придушення цих виступів у село прибув каральний загін і вчинив розправу над повсталими. Активних учасників розгрому поміщицьких маєтків Ф. А. Вовка, Д. С. Євмена, П. Я. Заплюя, Д. І. Мелюшка, Л. Д. Кривка було заарештовано, а Ф. І. Вергуна розстріляно. Селян примусили повернути поміщицьке майно і відшкодувати збитки, заподіяні поміщицьким економіям.
У роки столипінської реакції ще більше посилилося класове розшарування на селі. З 1907 по 1910 рік в Мишуриному Розі вийшли на хутори і відруби 9 заможних селянських господарств. Біднота, не маючи робочої худоби, реманенту і коштів, за безцінь продавала свої наділи куркулям, шукала засобів до існування на стороні. Кредитне товариство, створене в Мишуриному Розі, обслуговувало головним чином куркульські господарства.
У 1913 році на 1500 дворів припадало 11 268 десятин землі, майже стільки, скільки її було в кінці XIX століття, а населення села значно збільшилось і становило 8383 чоловіка. За переписом 1909 року, з 1477 господарств 154 займалися дрібними кустарними промислами (шевським, ткацьким, бондарним, слюсарним, столярним тощо).
Незадовільним було медичне обслуговування населення. Напередодні першої світової війни тут працював лише один земський фельдшер.
Переважна більшість населення Мишуриного Рога була неписьменною. В 1913 році в селі працювали двокласна, однокласна і церковнопарафіальна школи, але в них навчалися переважно діти заможних селян.
Не дивлячись на умови жорстокого економічного гноблення та політичного безправ’я трудящі села створили чудові зразки образотворчого мистецтва. Значного розвитку в Мишуриному Розі набули настінний розпис та різьблення по дереву. Відвідавши село на початку XX століття, академік Д. І. Яворницький писав: «В Мишуриному Розі мене здивував і захопив звичай місцевих малоросіянок розписувати свої хати і зовні і всередині всякими «квітками» й узорами найрізноманітніших фарб і найрізноманітніших комбінацій. Двадцять років я роз’їжджав по місцях колишнього Запоріжжя, такого дива до цього часу мені не доводилось бачити, як у Мишуриному Розі».
В 1911 році на прохання Д. І. Яворницького до Мишуриного Рога приїздила художниця Є. Евенбах. Вона зробила близько 30 акварельних копій окремих фрагментів настінного розпису та різьблення по дереву (наличники вікон). У ті часи інтер’єр хати включав розпис сволока, стін і комина печі. Настінним розписом прикрашали не лише житло, а й господарські будівлі: повітки, комори тощо. Наличники вікон мали різьблення по дереву у вигляді геометричних орнаментів: ромби, кола, половину і чверть кола. Розпис наличників виконувався олійними фарбами червоного, зеленого і синього кольору. Такі ж художні розписи робилися на скринях. До цього часу добре збереглася старовинна скриня, яку розписала жителька села П. Патерило. Тепер ця скриня належить її дочці М. Почекайло.
Одвічні мрії трудового селянства про землю й волю почали здійснюватися лише після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. Наприкінці грудня 1917 року в Мишуриному Розі було проголошено Радянську владу, а на початку січня 1918 року створено революційний комітет на чолі з комуністом А. П. Дігтяренком. До складу ревкому ввійшли також Д. Ю. Моргун, Ф. Г. Рябчий, А. Я. Петрюк, Ф. Н. Яківець та інші. Вже в лютому 1918 року ревком передав свої повноваження Раді селянських депутатів, вибори до якої відбулися на сільських зборах. Головою Мишуринорізької Ради було обрано А. П. Дігтяренка.
В лютому—березні 1918 року селяни Мишуриного Рога приступили до проведення в життя ленінського Декрету про землю. Земля, худоба, сільськогосподарський реманент, що належали до революції поміщикам, розподілялись між безземельними та малоземельними селянами. Але здійсненню цих заходів перешкодила окупація села австро-німецькими військами в квітні 1918 року. До села прибув каральний загін німецьких окупантів, який разом з місцевими багатіями вчинив жорстоку розправу над тими, хто підтримував владу Рад. Карателі повісили М. Р. Ні-муху, розстріляли П. Марченка, який брав участь у розподілі землі і майна поміщика Савенка. В червні 1918 року вони примусили селян Мишуриного Рога сплатити контрибуцію на суму 20 тис. крб. і забрали 4 коней.
Організатором боротьби в селі проти окупантів став підпільний ревком. Він створив партизанський загін, командиром якого був Д. Ю. Моргун. До складу загону входили Ф. К. Шуть, А. Я. Петрюк та інші. Партизани організували напад на карателів і розстріляли німецьких офіцерів.
Наприкінці грудня 1918 року частини Червоної Армії при сприянні партизанів допомогли відновити в селі Радянську владу. Ревком, який вийшов з підпілля очолив боротьбу трудящих Мишуриного Рога за здійснення революційних перетворень. Було конфісковано і взято на облік майно поміщиків та куркулів, організовано допомогу бідняцьким та середняцьким господарствам у проведенні посівної кампанії. В травні 1919 року на сільському сході селяни заявили, що вони будуть рішуче боротися проти куркульні, яка перешкоджала радянському будівництву. «Селяни с. Мишурино,— підкреслювалося в резолюції сходу,— особисто усвідомлюють, що тільки при підтримці Рад вони зможуть зміцнити всі завоювання революції».
Та активна робота по зміцненню Радянської влади була перервана наступом денікінців, які на початку серпня 1919 року зайняли село. Для боротьби з білогвардійськими бандами у Верхньодніпровському повіті було створено партизанський загін, який очолював Д. Т. Слизькоух. Загін брав участь у боях проти денікінців біля Мишуриного Рога, Куцеволівки та інших сіл повіту. До цього загону входили й жителі Мишуриного Рога.
Наприкінці грудня 1919 року село було визволене від денікінців, а на початку січня 1920 року тут відновив свою роботу ревком. У березні 1920 року відбулися вибори до Ради селянських депутатів, головою якої було обрано комуніста А. П. Дігтяренка. До участі в її роботі залучалось трудове селянство. В 1922 році у складі сільської Ради було 35 чоловік, серед них 7 комуністів.
У 1920 році в Мишуриному Розі було створено партійний осередок, його секретарем став Д. Ю. Моргун. У листопаді 1921 року до складу осередку входило 8 чоловік. Партосередок згуртував навколо себе сільський актив і проводив велику роботу по зміцненню Радянської влади на селі.
Вірними і надійними помічниками комуністів були комсомольці. В травні 1920 року з ініціативи партосередку в селі оформилася комсомольська організація. Комсомольці брали участь в боротьбі з куркульством і бандитизмом, в проведенні культурно-освітньої роботи серед молоді. В лютому 1922 року в складі комсомольської організації налічувалось 24 чоловіка.
У вересні 1920 року в селі було створено комітет незаможних селян. Першим головою КНС став Л. А. Ковбаса. Комнезам надавав допомогу Раді і партосередку при розподілі поміщицьких і куркульських земель, сільськогосподарського реманенту між безземельними та малоземельними селянами, в проведенні продрозверстки, в боротьбі з бандитизмом. У 1921 році в боротьбі з бандою Левченка, що переправилася через Дніпро з Полтавської губернії, загинуло 10 селян-незаможників. Банду Марусі біля Мишуриного Рога розгромив Верхньодніпровський загін під командуванням Г. М. Бочки. При підтримці трудового селянства бандитизм в Мишуриному Розі було ліквідовано в середині 1921 року.
В умовах нової економічної політики під керівництвом партосередку і сільської Ради в селі значно активізувалося економічне, культурне і громадсько-політичне життя. Селянські господарства зміцніли, було налагоджено переробку сільськогосподарської продукції, значно пожвавилася торгівля. Вже в 1924 році в селі було організовано перше товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ), що об’єднало 127 селянських господарств. Воно мало прокатний пункт, у розпорядженні якого були молотарка, 3 жатки, 3 рядові сівалки, віялка та інший сільськогосподарський реманент. Працював черепичний завод. На 1 січня 1925 року в Мишуриному Розі було 2 парових млини, 39 вітряків, олійниця, 2 крупорушки. В селі діяли споживче та сільськогосподарське кредитне товариства.
Розгорталося й культурне будівництво. Особлива увага приділялася ліквідації неписьменності серед населення. В 1924 році в Мишуриному Розі працювали 4 початкові школи, хата-читальня, бібліотека і сільський клуб.
Партійний осередок налагодив політичне навчання комуністів, комсомольців і безпартійних активістів. Проводились заняття в політгуртках, читалися лекції і доповіді на політичні теми. Комсомольська організація розгорнула політичну роботу серед бідняцької, батрацької і середняцької молоді села.
З початком масової колективізації у Мишуриному Розі було організовано п’ять сільськогосподарських артілей: «Червона зірка» (голова О. Я. Терещенко), «Паризька комуна» (голова О. Д. Дерій), «Червоний партизан» (голова Ф. Г. Рябчий), «Нове життя» (голова Д. Я. Гупало), «Незаможник» (голова П. І. Бурлай). Всі колгоспи села об’єднували 660 селянських господарств, що мали 2842 га землі, 436 голів робочої худоби.
Колективізація в Мишуриному Розі проходила в умовах жорстокого опору куркулів, які вели агітацію проти вступу селян в колгоспи, знищували худобу, псували інвентар, виступали проти політичних і господарських заходів Радянської влади. В період хлібозаготівельної кампанії весною 1930 року вони відмовлялися продавати хліб державі. 16 березня 1930 року загальні збори комітету незаможних селян разом з колгоспниками прийняли рішення про розкуркулення найбільш заможних господарств. Майно і будівлі у куркулів відібрали і передали колгоспам. Опір куркульства було зламано. На кінець 1932 року колективізацію в селі в основному завершили. На той час артілі села об’єднали 823 селянських господарства. Колгоспи обслуговувала створена в 1930 році у Мишуриному Розі машинно-кінна станція. Значну допомогу їм надавала також Лихівська МТС.
В авангарді колгоспного руху йшли сільські комуністи. Секретарем партосе-редку в 1930 році був Ф. П. Левченко. Про посилення впливу комуністів на широкі маси селян свідчить швидке зростання рядів партійної організації. Якщо в 1930 році в ній налічувалось 11 комуністів, то в 1932 році їх було вже 31 чоловік, у складі сільської комсомольської організації — 80 чоловік. Велику роботу в період колективізації проводила сільська Рада, головою якої в 1930 році був комуніст Д. Ю. Моргун.
У передвоєнні роки господарство колгоспів Мишуриного Рога значно зросло. Вже на початку 30-х рр. високі врожаї кукурудзи вирощував ланковий колгоспу «Червоний партизан» М. О. Озерний. У 1936 році його ланка зібрала в середньому по 103,5 цнт з га, а в 1937 році — по 108,6 цнт з га. В 1939 році за успіхи, досягнуті в підвищенні врожайності кукурудзи, Радянський уряд нагородив М. О. Озерного орденом Леніна, а Головний комітет Всесоюзної сільськогосподарської виставки (ВСГВ) — Великою срібною медаллю. Високі врожаї кукурудзи одержали також ланкові цього колгоспу С. Д. Кривцун та Д. С. Михайлик.
За збільшення в 1937—1939 рр. поголів’я свиней, мериносових овець і овець цигайської та сокольської породи вівчарську товарну ферму колгоспу «Червона зірка», свинарську та вівчарську товарні ферми колгоспу «Червоний партизан» було занесено до Почесної книги ВСГВ. Головний комітет ВСГВ у 1940 році відзначив роботу кращих чабанів цих колгоспів — М. І. Гордієнка та А. Г. Вовка.
Значно зріс також матеріальний добробут і культурний рівень колгоспників Мишуриного Рога.
До 1927 року в селі діяли 5 початкових шкіл, в 1935 році початкову школу № 2 було перетворено на семирічну, а в 1936 році відкрито середню школу. З 1936 по 1940 рік директором середньої школи працював заслужений вчитель школи Української PСP І. І. Романець.
До 1937 року в селі повністю ліквідовано неписьменність. У цій роботі активну участь брали вчителі та жителі села А. Ю. Похил, І. І. Швед, П. Д. Шиба, А. Ф. Волошин, Д. Т. Швед, Й. X. Хейлик. У сільському клубі демонструвалися кінофільми, читалися лекції і доповіді, працювали різні гуртки художньої самодіяльності. При клубі і в 2-х школах діяли бібліотеки.
Мирну працю трудящих Мишуриного Рога перервав напад фашистської Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 року. За першим закликом Батьківщини до лав Червоної Армії вступило 450 жителів села. Робочі місця мобілізованих чоловіків зайняли жінки, старики, підлітки. Вісімнадцятирічна С. Марченко виступила ініціатором створення жіночих тракторних бригад. За кермо трактора сіли тоді Ф. Я. Терещенко, К. Дундук, М. Кучерява та інші. Колгоспники докладали всіх зусиль, щоб якнайшвидше зібрати врожай. З наближенням лінії фронту комуністи А. Ф. Хейлик, Г. К. Плахотний, Д. Ю. Моргун та інші взяли участь в евакуації машин, худоби, хліба й іншого колгоспного майна у східні райони країни.
Німецькі фашисти захопили Мишурин Ріг 20 серпня 1941 року. Багато лиха зазнали жителі села під час фашистської окупації. Та їх волю до боротьби з ворогом не було зламано. Жителі села різними засобами саботували заходи окупантів, молодь ухилялась від відправки на каторжні роботи до Німеччини.
Районна підпільна партійна група на чолі з П. І. Пальохою, що була створена у Верхньодніпровську, в 1941—1943 рр. розповсюджувала листівки та повідомлення Радянського інформбюро, вела роз’яснювальну роботу серед населення Мишуриного Рога.
Відступаючи під натиском частин Червоної Армії, німецько-фашистські загарбники спорудили укріплення на правому березі Дніпра в районі Мишуриного Рога, які вони вважали неприступними. Але вже 29 вересня 1943 року 184 гвардійський стрілецький полк 62-ї гвардійської дивізії 57-го стрілецького корпусу 37-ї армії форсував Дніпро і зайняв північну околицю Мишуриного Рога. Після запеклих боїв, які точилися в районі села понад три тижні, 25 жовтня 1943 року частини 2-го Українського фронту визволили Мишурин Ріг від німецько-фашистських окупантів.
Під селом смертю хоробрих загинуло багато радянських воїнів — вірних синів соціалістичної Вітчизни, які відзначені урядовими нагородами посмертно. В тих же боях брали участь жителі села Ю. Т. Святодух і І. К. Хейлик. Багато воїнів з Мишуриного Рога мужньо билися з ворогом на інших фронтах Великої Вітчизняної війни. Уродженець села пілот С. Л. Левчук удостоєний звання Героя Радянського Союзу, а 495 інших жителів нагороджено орденами і медалями Союзу РСР. В 1953 році в центрі села споруджено пам’ятник на могилі воїнів, що загинули в боях за його визволення. В дні радянських свят стало традицією класти вінки на братську могилу, щовесни саджати на ній квіти.
За час окупації німецько-фашистські загарбники пограбували і зруйнували громадські приміщення колгоспів, будинки колгоспників. Загальні збитки, заподіяні окупантами громадянам і колгоспам «Червоний партизан», «Червона зірка», «Нове життя», «Паризька комуна», ім. XVII партз’їзду, становили 57 млн. 313 тис. карбованців.
У перші післявоєнні роки економіка колгоспів села була дуже підірвана. На 1 січня 1946 року в колгоспі «Червоний партизан» було лише 8 корів, 51 кінь, 33 свині, 20 овець. З сільськогосподарської техніки колгосп мав один двигун, молотарку, 2 віялки, 31 кінний плуг тощо. Такий же стан був і в інших чотирьох колгоспах села.
Переборюючи великі труднощі, трудівники Мишуриного Рога під керівництвом партійних і радянських органів не тільки відбудували зруйноване господарство колгоспів, але й добилися його дальшого розвитку. Велику допомогу посівним матеріалом, реманентом, тяглом подавала колгоспам держава. В 1946 році в селі було створено районну машинно-тракторну станцію. В 1951 році МТС вже мала 56 тракторів і значну кількість комбайнів.
Посушливого 1946 року ланка М. О. Озерного з колгоспу «Червоний партизан» зібрала по 136 цнт кукурудзи з га. За трудові успіхи в цьому ж році йому було присуджено Державну премію СРСР. Ланкова колгоспу ім. XVII партз’їзду Н. Д. Кошик у 1946 році одержала врожай кукурудзи 70,4 цнт з га на площі З га. За досягнення у вирощуванні високих врожаїв кукурудзи М. О. Озерний і H. Д. Кошик Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 березня 1947 року удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці.
В 1948 році в колгоспі «Червоний партизан» 16 ланок одержали по 70 —80 цнт кукурудзи з га. М. О. Озерний у 1949 році виростив на площі 3 га по 175 цнт кукурудзи, а на одному га — 223,8 цнт, встановивши світовий рекорд урожайності цієї культури. Його послідовниками були ланковий Я. Ф. Хейлик, який зібрав по 110 цнт з га, і ланкова комсомолка Н. А. Омельченко, яка одержала по 100 цнт з га. Досвід М. О. Озерного широко наслідували відомі в усій країні новатори колгоспного виробництва Є. О. Долинюк, Г. М. Ладані, О. С. Хобта, Є. В. Блажевський, X. М. Шанаєв та багато інших. М. О. Озерний не раз обирався депутатом Верховної Ради Української РСР.
За роки четвертої п’ятирічки у Мишуриному Розі було збудовано 13 господарських будівель, 9 приміщень для тваринницьких ферм, 327 будинків для колгоспників, відбудовано школу, клуб, радіовузол. До 1950 року значно зміцніла економіка колгоспів, збільшились їхні неподільні фонди.
В 1950 році артілі «Паризька комуна» та «Червона зірка» об’єдналися в один колгосп «Зоря комунізму», артілі «Нове життя» та ім. XVII партз’їзду — в колгосп «Перемога». Укрупнення колгоспів сприяло дальшому розвитку їхньої економіки. За роки п’ятої п’ятирічки грошові прибутки артілей значно зросли. Якщо в 1950 році в колгоспі «Зоря комунізму» вони становили близько 277 тис. крб., то в 1955 році — 991 тис. карбованців. У 1958 році артілі «Червоний партизан», «Зоря комунізму» і «Перемога» об’єдналися в один колгосп під назвою «Червоний партизан».
В процесі боротьби за виконання семирічного плану, рішень Партії та Уряду в ланках і бригадах колгоспу розгорнулося соціалістичне змагання за підвищення продуктивності праці. В 1960 році ланка Г. Г. Старої зібрала на площі 18 га врожай кукурудзи по 108 цнт з кожного га. В 1967 році колгоспники зібрали по 20,2 цнт зернових з га. Зразки високопродуктивної праці показали комбайнери I. Г. Плахотний, І. Г. Старий, трактористи І. Г. Вовк, Л. К. Шиба, бригадир комплексної бригади комуніст А. І. Мелащенко та інші. На 1 січня 1968 року в колгоспі було 21 трактор, 10 комбайнів, 33 автомашини та інша сільськогосподарська техніка. Всі основні роботи в рільництві і тваринництві виконувалися за допомогою машин і механізмів. Колгосп мав 2250 голів великої рогатої худоби, 1324 свині, 3064 вівці. Грошовий прибуток колгоспу в 1968 році становив 1107 907 крб. проти 394 тис. крб. у 1958 році.
Всі ці успіхи досягнуті під керівництвом колгоспної партійної організації, яка в 1966 році об’єднувала 48 комуністів.
З розвитком колгоспного виробництва зростає і добробут трудівників села. В колгоспі «Червоний партизан» збільшилися відрахування до фонду заробітної плати, введено гарантовану щомісячну оплату трудодня. За високі показники в роботі працівникам тваринницьких ферм, рільничих бригад, механізаторам нараховується додаткова оплата. В 1967 році хліборобам і тваринникам колгоспу видано премій на суму 13 тис. крб. і як додаткову оплату — 693 цнт молока. Колгоспники одержують платні відпустки, забезпечуються пенсією.
Великі зміни сталися в Мишуриному Розі після утворення Дніпродзержинського моря. Відбулося, по суті, друге народження села. Трьома мальовничими терасами розташувалося воно на високих дніпровських схилах. Широкого розмаху набуло тут житлове будівництво. Тільки у 1965—1966 рр. в Мишуриному Розі було збудовано понад 500 зручних житлових будинків. Виросли нові будівлі сільської Ради, Палацу культури, універмагу, магазинів, контори колгоспу «Червоний партизан», середньої школи, побутових майстерень. В 1966 році закінчено будівництво Мишуринорізького хлібоприймального пункту «Заготзерно». Село повністю електрифіковано та радіофіковано, збудовано водопровід. Впорядковано головні вулиці села — ім. Б. Хмельницького, Зелену, ім. Петровського, ім. Шевченка.
В 1967 році в селі працювало 10 промтоварних, господарчих і продовольчих магазинів, чайна, буфет, 3 їдальні. Товарооборот їх становив 900 тис. карбованців. Лише в 1966 році жителі Мишуриного Рога придбали 400 радіол і радіоприймачів, 150 телевізорів, 200 велосипедів, 50 швейних машин.
В селі працюють лікарня, яка обладнана сучасним медичним устаткуванням, 2 медичних пункти, аптека, пологовий будинок, 2 дитячі комбінати. В 1966 році населення обслуговували 18 медичних працівників.
Значно підвищився культурний рівень жителів Мишуриного Рога. У середній, восьмирічній та вечірній середній школах працюють 52 вчителі з вищою і середньою освітою. Справі навчання і виховання молоді багато сил віддав учитель, відмінник народної освіти І. С. Кривошей (помер у 1963 році). За роки Радянської влади вищі учбові заклади закінчило 120 чол., середні спеціальні заклади — 400 жителів Мишуриного Рога. У Мишуриному Розі народився доктор історичних наук, професор Київського ордена Леніна державного університету імені Т. Г. Шевченка О. К. Кошик.
В селі — Будинок культури, 2 клуби, при яких працюють гуртки художньої самодіяльності. Тут проводяться вечори трудової слави, зустрічі з учасниками Великої Вітчизняної війни, читаються лекції і доповіді, демонструються кінофільми. До послуг населення сільська, колгоспна та дві шкільні бібліотеки, книжковий фонд яких у 1967 році налічував понад 18 тис. примірників. В проведенні лекційної пропаганди серед жителів села значну роль відіграє сільське відділення товариства «Знання».
Велику роботу по благоустрою, культурному і побутовому обслуговуванню населення проводить Мишуринорізька сільська Рада депутатів трудящих. У 1967 році до її складу було обрано 32 депутати. Головою сільської Ради працює комуніст X. Т. Бродяк. При виконкомі Ради створено 7 постійних комісій: сільськогосподарську, фінансово-бюджетну, побутового обслуговування, торгівлі і громадського харчування, благоустрою, культурно-освітню.
Партійні організації спрямовують і організовують багатогранне трудове і культурне життя села. В 1967 році в Мишуриному Розі було 4 партійних організації, що об’єднували 79 комуністів, 4 комсомольські організації, які налічували 127 комсомольців. В системі політичної освіти працювали школа основ марксизму-ленінізму, 2 політгуртки, в яких навчалось 92 чоловіка.
В життя і побут селян міцно ввійшли нові традиції і обряди. Щороку восени після завершення всіх сільськогосподарських робіт колгоспники відзначають свято врожаю. До сільського клубу в святковому вбранні збираються трудівники села, передовики колгоспного виробництва, ветерани праці, комсомольці, піонери, вчителі. Відкриваються урочисті збори, під оплески присутніх до залу вносять прапор колгоспу і встановлюють його на сцені. Біля прапора почесну варту несуть передовики виробництва, ветерани колгоспної праці, піонери. Переможцям соціалістичного змагання вручаються Похвальні грамоти, перехідні Червоні вимпели, премії. На закінчення урочистих зборів відбуваються святковий концерт, масові гуляння.
Не впізнати тепер Мишуриного Рога. Заможно живуть, натхненно трудяться жителі оновленого за роки Радянської влади стародавнього села над Дніпром.
М. І. ВОВК, І. К. ВОРОПАЙ, Н. Т. МАГОН