Артемівськ, Артемівський район, Донецька область (продовження)
В перші роки відбудовного періоду відновив роботу один з найстаріших заводів — цвяхо-костильний, який у 1923 році дістав нову назву — «Перемога праці». Завод щомісяця виробляв до 160 тонн продукції. В 1923 році на ньому працювало 170 чоловік. Став до ладу чавуноливарний і механічний завод «Блискавка», що випускав чавунне литво, борони та інші сільськогосподарські знаряддя. Працювали також три ремонтні і цегельно-черепичний заводи. Почала випускати продукцію взуттєва фабрика. Восени 1925 року відновили роботу скляний та мідночавуноливарний заводи.
Під керівництвом міської парторганізації значно активізувалося не тільки господарське, але й культурне та громадсько-політичне життя міста. 20 квітня 1920 року було організовано надзвичайну комісію по ліквідації неписьменності, яка приступила до організації шкіл лікнепу та курсів для навчання дорослих. Почали працювати 4 загальноосвітні і 2 професійно-технічні школи. В 1923 році відкрито механічний технікум. Діяв театр, який мав постійну трупу, 3 клуби, 2 кінотеатри та 2 бібліотеки. Був створений перший у Донецькій губернії історико-краєзнавчий музей.
Серйозна увага приділялася справі політичної освіти трудящих. У 1920 році в Бахмуті була видана Програма РКП(б), прийнята VIII з’їздом партії. Це одне з перших видань її на Україні. В листопаді 1923 року відкрився й почав свою роботу губернський будинок освіти. В 1922—1925 рр. у місті видавався щомісячний журнал «Просвещение Донбасса — Освіта Донбасу». В 1923—1925 рр. вийшло 46 номерів журналу «Забой» — літературного додатку до газети «Всероссийская кочегарка». 1922 року створюється місцеве видавництво.
Навколо друкованих в місті газет і журналів, особливо «Забою», перший номер якого вийшов у вересні 1923 року, гуртувалася обдарована молодь з робітників Донбасу. На сторінках «Забою» побачили світ твори П. Безпощадного, Б. Горбатова, Михайла Голодного (М. Епштейна), уродженця міста, П. Трейдуба, В. Харчевникова, Д. Семенова, Ю. Чорного-Діденка, Т. Шишова, Г. Марягіна та ін. Велику творчу допомогу молодим пролетарським письменникам подавав відомий на той час російський літератор М. Л. Слонімський, який був першим редактором «Забою». В 1924 — 1925 рр. журнал редагував О. М. Селівановський. Значний вплив на літературну молодь справила письменниця Л. О. Дніпрова Чайка (Василевська), що в 1917— 1920 рр. жила у Бахмуті. В журналі «Забой» публікувалися також твори О. Безименського, І. Садоф’єва, О. Неверова, І. Бабеля, М. Ляшка, М. Зощенка та інших.
Велику агітаційно-масову роботу серед молоді провадила комсомольська організація. Міськком комсомолу організував живу газету «Синя блуза». Ця форма масової роботи здобула широке визнання. В місті з’явилися «Червона блуза», «Сіра блуза». В грудні 1921 року з невеликої дитячої секції при одному з комсомольських осередків Бахмута був створений перший у Донбасі загін юних спартаківців.
В ході соціалістичного будівництва зростав авторитет міської партійної організації, міцніли її ряди. Разом з усією партією бахмутські комуністи активно боролися проти антипартійних угруповань. Так, загальні збори партійної організації Бахмута, що відбулися в середині 1923 року, одностайно засудили розкольницьку діяльність троцькістської опозиції. Після смерті В. І. Леніна за ленінським призовом тільки з 22 по 31 січня від бахмутських робітників надійшло близько 200 заяв про прийом до партії. На початок 1925 року в 19 партійних осередках міста налічувалося 612 комуністів, а наприкінці року число їх зросло до 956 чоловік.
Будівництво нового, соціалістичного Бахмута нерозривно зв’язане з іменами видатних діячів Комуністичної партії. На початку 20-х років в Артемівську жив і працював М. М. Шверник, що керував тоді Донецьким районним комітетом профспілки металістів. У 1921—1923 рр. першим секретарем Донецького губкому партії був Е. І. Квірінг. Велику увагу приділяв він зміцненню первинних парторганізацій міста. З грудня 1921 року до липня 1923 року Центральне правління кам’яновугільної промисловості, що перебувало в Бахмуті, очолював В. Я. Чубар. В Артемівському окружному комітеті партії з 1924 року працював М. О. Вознесенський. Величезну любов заслужив у трудящих міста діяч Комуністичної партії Ф. А. Артем, член першого Українського Радянського уряду, який віддав багато сил та енергії боротьбі за владу Рад і соціалістичному будівництву в Донецькому басейні. Після його смерті на прохання трудящих постановою ВУЦВКуі РНК УРСР від 21 серпня 1924 року Бахмут перейменували в місто Артемівськ. Того ж року на центральній площі міста встановлено пам’ятник Артему. В день його відкриття М. В. Фрунзе та К. Є. Ворошилов писали Донецькому губкому КП(б)У: «Товариш Артем разом з пролетарями Донбасу бився на фронтах громадянської війни, і пам’ятник цьому визначному революціонеру-комуністу, товаришеві вселятиме в серця робітників та селян тверду волю до завершення справи, якій віддав своє славне життя наш Артем».
Величним пам’ятником Артему стало і нове місто Артемівськ. В роки соціалістичної індустріалізації далі розвивалася його промисловість. Провідне підприємство міста — завод «Перемога праці» — було повністю реконструйовано. У 1927 році тут став до ладу новий корпус цеху гарячого штампування. Наприкінці 1925 року на заводі працювало 637 чоловік, більшість з них становили кадрові робітники. В 1928 році розгорнулося будівництво нового алебастрового заводу, пізніше перетвореного на комбінат. Було споруджено кераміко-трубний завод. Розвивалася легка промисловість. Тільки в 1926 році взуттєва фабрика щомісяця випускала понад 1300 пар взуття. У 1934 році збудували галантерейну фабрику.
Посилювалося партійне керівництво виробництвом, зміцнювалися зв’язки партії з масами. 30 грудня 1925 року розширене засідання Артемівської організації КП(б)У одностайно схвалило й підтримало рішення XIV з’їзду партії про курс на соціалістичну індустріалізацію. В червні 1927 року відбулися загальноміські партійно-комсомольські збори, які рішуче засудили фракційну діяльність Троцького, Зінов’єва та інших опозиціонерів. Рішучу відсіч дали артемівські комуністи правій опозиції. В 1928 році Бухарін приїхав до Артемівська, сподіваючись знайти тут підтримку. Проте артемівці заявили, що «трудящі проти правого ухилу, вони є, були і будуть за Центральний Комітет партії, за генеральну лінію партії».
З січня 1926 року по січень 1929 року Артемівська окружна парторганізація зросла на 78,2 проц. У зв’язку з святкуванням 10-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції від трудящих Артемівського округу надійшло 4 тис. заяв про прийом у партію. Переважну більшість комуністів становили робітники-виробничники. На 1 жовтня 1930 року до Артемівського райкому партії (у вересні 1930 року ліквідовано округи і створено райони) входило 26 виробничих осередків.
Під керівництвом комуністів робітники міста подавали дійову допомогу селянам у боротьбі з куркульством та в організації колгоспів. Так, за дорученням парторганізації заводу «Перемога праці» робітники-комуністи М. І. Потапенко, І. Т. Скориков та інші виїздили з цією метою в села району. Деяких комуністів послали на керівну роботу: О. П. Покашевського — в с. Кленове, М. І. Потапенка — секретарем партійної організації в колгосп «Червона Плотва».
Влітку 1927 року, коли загострилася міжнародна обстановка, в Артемівську проводився збір коштів у фонд створення повітряної ескадрильї «Пролетар Артемівщини». На багатотисячному мітингу трудящих міста тоді виступили голова Реввійськради СРСР, народний комісар у військових і морських справах К. Є. Ворошилов та командуючий військами Українського військового округу Й. Е. Якір.
В обстановці всенародної боротьби за завершення першої п’ятирічки здійснювалося технічне переозброєння підприємств, широко розгорталося соціалістичне змагання й ударництво. Ударною працею в місті відзначилися робітники заводу «Перемога праці» Є. М. Литвинов, О. М. Любимов, І. І. Погребняк, М. М. Касобник, М. І. Потапенко, Ф. М. Полтавець, Т. Г. Самойлов та ін. Наслідуючи приклад гірників Донбасу, трудящі Артемівська восени 1935 року включилися в стахановський рух. Вибійник рудоуправління ім. Будьонного комсомолець Гулій систематично виконував виробничі завдання на 250—300 проц. Ширився рух багатоверстатників. В 1937—1938 рр. на заводі «Перемога праці» комуніст-цвяхар І. Т. Скориков обслуговував шість верстатів, костильник С. І. Комашко — чотири преси, дротар-волочильник С. Кириленко — п’ять барабанів. На початок 1940 року понад 37 проц. робітників на підприємствах Артемівська були ударниками та стахановцями.
В авангарді соціалістичного змагання йшли комуністи й комсомольці. Парторг механічного цеху заводу вогнетривів ім. С. Орджонікідзе Новожилов першим почав обслуговувати два токарні верстати. Майстер зміни комуніст Іванченко очолив соціалістичне змагання серед робітників своєї зміни. Комсомолець Недвига успішно працював на кількох верстатах. Партійні організації приділяли велику увагу питанням підвищення кваліфікації робітників. Так, тільки в 1937 році на заводі ім. Орджонікідзе технічним навчанням було охоплено 231 чоловіка, на заводі ім. Артема курси техмінімуму закінчили 184, стахановські курси — 194, курси майстрів соціалістичної праці — 71 чоловік.
Технічний прогрес і розвиток соціалістичного змагання забезпечували неухильне зростання промислового виробництва. Набагато розширився за роки довоєнних п’ятирічок завод «Перемога праці». Тут з’явилися нові корпуси інструментального та ремонтно-механічного цехів. Майже кожен цех підприємства перевершував своїми розмірами весь дореволюційний завод. У 1939 році на заводі «Перемога праці» вироблено продукції на 9 млн. крб., що перевищувало рівень 1913 року більше ніж у 4 рази. Всього напередодні Великої Вітчизняної війни в місті працювало 47 підприємств, загальний обсяг промислового виробництва тут перевищив 1 млрд. крб., тобто був у 13 разів більшим, ніж до революції. На 27 основних підприємствах Артемівська на початок 1940 року працювало 10*325 робітників (це у 3 рази більше порівняно з 1914 роком). А всього в місті на той час налічувалося 54 тис. чоловік.
Рік у рік збільшувались асигнування на благоустрій міста, яке з 1932 року стало містом обласного підпорядкування. За 5 років (з 1935 по 1939) на ці потреби витрачено 2 млн. 349 тис. крб. Напередодні війни в Артемівську було 6700 будинків із загальною житловою площею 329 292 кв. метрів. Ще в 1926 році тут збудовано палац культури. На місці колишніх торгових рядів силами громадськості створено площу Свободи із сквером. В 1927 році прокладено водопровід. В 1934 році після розукрупнення Донецької залізниці сюди переведено управління Північно-Донецької залізниці. У 20—30-х роках споруджуються будинки для кількох медичних закладів, у т. ч. поліклініка. Видатки на охорону здоров’я на одну людину в 1940 році досягли 60 крб.
За роки перших п’ятирічок ліквідована неписьменність серед дорослого населення, всі діти шкільного віку були охоплені початковою освітою. В 1940 році в Артемівську працювали 21 загальноосвітня школа, два інститути (вчительський та філіал Донецького індустріального), 7 середніх спеціальних закладів та 5 шкіл ФЗН, в яких навчалося близько 15 тис. чоловік. Тільки за 1937—1939 рр. збудовано 5 шкіл. Ще у 1926 році відкрилася перша музична школа, перетворена пізніше на музичне училище. Це училище 1938 року закінчив народний артист СРСР лауреат Державної премії М. Д. Ворвулєв.
У 1927 році у місті, крім історико-краєзнавчого, діяли ще музеї революції і санітарної культури. Працювали 2 кінотеатри і драматичний театр, місцева радіостанція. З 1924 по 1932 рік в Артемівську перебувало правління Спілки пролетарських письменників Донбасу «Забой». Тут же відбулося три вседонецьких з’їзди цієї організації. У травні 1929 року у видавництві «Донбас» в Артемівську вийшла в світ повість В. Горбатова «Нашгород». Тут розпочали свій творчий шлях письменники І. П. Рябокляч, пізніше лауреат Державної премії, і Є. Ю. Тардова. З січня 1920 року почала видаватися міська, а згодом і районна газета «Бахмутская правда», яка пізніше називалася «Красная правда», «Артемовский пролетарий», «Артемовский рабочий», з 1963 року — «Вперед».
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, тисячі жителів Артемівська влилися в ряди Червоної Армії. З наближенням лінії фронту промислові підприємства евакуювалися в тил. Так, на базі заводу «Перемога праці» в м. Єгоршині (перейменованому згодом на м. Артемівський) Свердловської області спорудили новий машинобудівний завод, який випускав продукцію для потреб фронту.
31 жовтня 1941 року німецько-фашистські війська окупували Артемівськ. 22 місяці фашисти жорстоко знущалися з населення. В підвал колишнього будинку міськвиконкому гітлерівці зігнали понад 3 тис. громадян, пограбували їх, а потім розстріляли в кар’єрах алебастрового заводу. На території міста фашисти влаштували концентраційний табір для радянських військовополонених. Дуже багато з них вмерло від голоду, епідемій і ран. У могилах на території табору пізніше знайшли останки 3 тис. чоловік.
Ще до окупації міста в Артемівську було створено підпільну партійну організацію, яка складалася з 15 комуністів. Очолив її Н. М. Жоров. У залізничному депо станції Сіль активну роботу розгорнули підпільники на чолі з комуністом Т. Й. Спициним, який прибув сюди за дорученням секретаря підпільного обкому партії G. М. Щетиніна. Патріоти вивели з ладу більше 20 паровозів.
З листопада 1941 року в місті почала діяти патріотична група, організована за завданням підпільної партійної організації директором школи № 7 О. О. Колпаковою. Навколо О. О. Колпакової згуртувалося близько 40 чоловік. На початок грудня кількість їх зросла до ста. Почали вони свою діяльність з випуску й поширення листівок, в яких закликали до боротьби проти загарбників. Члени групи вчиняли диверсії, рятували молодь від вигнання до Німеччини, допомагали радянським військовополоненим переходити лінію фронту. В ніч на 20 червня 1943 року почались арешти в Артемівську та районі. Протягом двох тижнів вороги схопили 50 чоловік, у т. ч. і .О. О. Колпакову з матір’ю О. І. Колпаковою, що активно допомагала дочці. Майже всі вони були розстріляні.
Активно боровся проти фашистів Артемівський партизанський загін з 65 бійців під командуванням учасника громадянської війни І. Г. Чапліна. Загін допомагав частинам Червоної Армії, завдаючи серйозної шкоди окупантам. З листопада 1941 року артемівські партизани разом із слов’янським загоном М. І. Карнаухова напали на гарнізони ворога в селах Маяках та Пришибі і розгромили їх. Ім’я І. Г. Чапліна наводило жах на німецько-фашистських загарбників. Про бойові дії загону розповідалося в зведеннях Радінформбюро 8 грудня 1941 року. Під час наступу радянських військ на початку 1942 року загін Чапліна 22 лютого завдав удару по ворогові з тилу, на території радгоспу. Партизани вибили гітлерівців з 30 бліндажів, вивели з ладу 6 мінометів, 9 кулеметів і тим самим допомогли підрозділам Червоної Армії в успішному виконанні бойового завдання. За бойові дії в цьому ж році групу партизанів із загону Чапліна нагородили орденами та медалями. 13 серпня 1942 року фашисти схопили Чапліна і разом з іншими 17 партизанами розстріляли в кар’єрах алебастрового заводу.
5 вересня 1943 року 259-а і 266-а дивізії, що діяли в складі 3-ї гвардійської армії Південно-Західного фронту, вигнали гітлерівців із Артемівська. Обом цим дивізіям присвоєно найменування «Артемівських». У військових частинах, які визволяли місто, були його жителі: капітан Б. В. Мілевський, старший лейтенант В. Н. Солдатов, старший сержант В. А. Тиховод та інші.
Багато артемівців захищали Батьківщину на інших фронтах Вітчизняної війни. Л. В. Недогибченко, Б. Б. Корсунський, В. В. Фомін, І. К. Паньков, В. М. Залевський, Г. О. Дубровський, Л. В. Кондратьев, С. І. Мосієнко, В. М. Ситник удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу за мужність, проявлену на фронті. Так, льотчик-капітан В. М. Залевський збив 17 ворожих літаків і в групових боях — ще 23. Сержант В. В. Фомін 14 січня 1945 року під час прориву оборони ворога на західному березі Вісли після загибелі командира очолив взвод і знищив ворожий дзот, взявши в полон 12 німецьких солдатів. В іншому бою він підбив бронетранспортер противника.
На другий день після визволення 6 вересня 1943 року у місті відновив роботу виконком міськради, 25 вересня — міськком КП(б)У1, 20 вересня— міськком ЛКСМУ. На 1 грудня в Артемівській партійній організації було 265 членів і 44 кандидати в члени партії. Партійна організація і міська Рада проводили велику політичну та організаторську роботу серед населення, мобілізуючи його на відбудову зруйнованого господарства.
Відступаючи під натиском радянських військ, фашисти зруйнували 9 заводів, лікарню, школи (з 25 вціліло тільки 5), кінотеатр, пам’ятник Ф. А. Артему, знищили 75 проц. житлового фонду, 3 тис. сімей зовсім не мали притулку. Шкода, заподіяна місту окупантами, становила більш як 437 млн. крб. Від рук гітлерівців загинуло більш як 14 тис. чоловік. На час визволення в Артемівську лишилося до 25 тис. жителів.
Насамперед в місті було налагоджено роботу хлібозаводу, відновила роботу пошта, електростанція. 18 листопада збори міського партійного активу обговорили питання про мобілізацію трудящих на відбудову промислових підприємств, медичних та навчальних закладів і закладів культури. Невтомно працювали жителі Артемівська, щоб підняти його з руїн. Робітники заводу «Перемога праці» зібрали 10 цвяхових верстатів та один волочильний стіл. І. М. Нещерет, працюючи ковалем, виконував норму на 200—250 проц., майстер ремонтно-механічного цеху І. М. Андреев відновив і змонтував 37 одиниць устаткування, муляр М. А. Пруденко навчив своєї професії 14 домогосподарок. На 1 квітня 1944 року вже дав першу продукцію скляний завод. Керамікотрубний завод (який був зруйнований на 90 проц.) вступив у дію на річницю визволення міста. Пущено було завод медичного гіпсу № 1. Взуттєва фабрика № 7 у першому кварталі 1944 року давала близько тисячі пар взуття на місяць. Відновив випуск продукції найбільший у Радянському Союзі завод вогнетривів ім. Серго Орджонікідзе. Тільки за 1945 рік він заощадив державі 3 млн. 136 тис. крб. Завод забезпечував вогнетривами 13 доменних печей Уралу і 18 печей Півдня. Під кінець 1945 року були відбудовані перші черги заводів ім. X роковин Жовтня, скляного ім. Артема, механічного «Перемога праці» та ін. підприємств. У цьому році промисловість міста виконала план на 105,4 проц. Активну участь у відбудовних роботах брало все населення міста. Крім того, трудящі внесли 118 638 крб. у фонд оборони.
Міська партійна організація підтримала й очолила патріотичний рух трудящих за виконання післявоєнної п’ятирічки за чотири роки. У 1946 році вона об’єднувала в своїх рядах вже до 2,5 тис. комуністів проти 859 комуністів на початку 1945 року. Широкого розвитку серед трудящих міста набуло соціалістичне змагання. У 1950 році на підприємствах та будовах було 137 комсомольсько-молодіжних бригад і 19 змін. На 153 проц. виконував норму машиніст роторного екскаватора комсомолець В. А. Бірюков. Більше двох норм за зміну виробляли коваль заводу «Перемога праці» комуніст О. Ф. Голубенко, гайковик Я. П. Романовський. Понад 7 500 ударників і стахановців (або 95 проц. учасників змагання) виконали від 3-х до 5-й річних норм. Колективи підприємств, змагаючись за дострокове виконання четвертої п’ятирічки, дали сотні тисяч карбованців надпланових нагромаджень. Скляний завод ім. Артема, «Перемога праці», завод ім. Орджонікідзе, трест «Артемвуглерозвідка», Північно — Донецька залізниця завершили свої п’ятирічні завдання до 7-х роковин визволення Донбасу.
За 7 післявоєнних років у місті відбудовано і зведено 129 житлових будинків загальною площею 50429 кв. метрів. 1100 будинків спорудили за допомогою держави індивідуальні забудовники. В 1944 році в Артемівську вже діяли 3 лікарні, поліклініка, 2 амбулаторії тощо. 25 вересня 1943 року почався навчальний рік у 9 школах. За парти сіло тоді близько 2 тис. учнів. Відкрились учительський інститут, школа робітничої молоді. Відновилося видання місцевої газети «Артемовский рабочий». В 1949 році асигнування на будівництво культурно-побутових закладів по міському бюджету в порівнянні з 1944 роком збільшилися майже вдвоє і становили 20 млн. крб.
Достроково виконали трудівники міста і плани п’ятої п’ятирічки по збільшенню обсягу продукції та піднесенню продуктивності праці. В Артемівську було збудовано кілька промислових підприємств союзного значення: завод обробки кольорових металів, завод будівельних матеріалів і один з найбільших в Європі завод шампанських вин. Механічний завод «Перемога праці» став після реконструкції заводом гірничого устаткування. Колектив заводу кольорових металів здійснив велику роботу щодо впровадження нової техніки, механізації та автоматизації виробничих процесів, освоєння передових методів праці. Все це дало можливість різко підвищити продуктивність печей, заощадити 20 тонн кольорових металів на рік.
У 1951 році на підприємствах міста 154 бригади змагалися за звання бригади відмінної якості. А в 1953 році продукцію тільки відмінної якості випускали 167 бригад. Всього в Артемівську працювало понад 10 тис. стахановців та ударників. Передовики змагання робітники заводу «Перемога праці» П. І. Фролов та І. М. Бочаров, працівники взуттєвої фабрики А. А. Рубанченко і М. І. Черкашина, оператор скляного заводу В. І. Орєхов та ін. систематично виконували по дві норми. Зросла творча активність робітників, інженерно-технічних працівників у боротьбі за вдосконалення організації виробництва. В 1955 році вони внесли 800 раціоналізаторських пропозицій. Впровадження 490 з них у виробництво дало умовної річної економії понад 2 млн. крб. Чотири рази в 1955 році вогнетривники займали перше місце у всесоюзному соціалістичному змаганні і одержували перехідний Червоний прапор ВЦРПС3.
В ході соціалістичного змагання, що розгорнулося напередодні XXI з’їзду партії, на підприємствах міста поширився новий патріотичний рух за комуністичну працю. В 1959 році 320 виробничих колективів змагалися за право називатися бригадами комуністичної праці. Першими цього звання були удостоєні бригада зварників (бригадир О. М. Кунченко) на заводі «Перемога праці», бригада вальцювальників, керована Т. П. Долинським, на заводі обробки кольорових металів, бригада операторів С. M. Толстого на скляному заводі та інші колективи. 490 робітників боролися за рвання ударника комуністичної праці. 26 працівників промисловості міста, наслідуючи приклад Валентини Раганової, добровільно перейшли працювати на відстаючі ділянки.
Міська парторганізація мобілізувала трудящих на боротьбу за прискорення технічного прогресу в народному господарстві. Так, у 1959—1960 рр. на підприємствах міста за методом свердловчан працювало 7 громадських конструкторських бюро, в яких брали участь 125 інженерно-технічних працівників, організовано 15 комісій і 41 бригада сприяння технічному прогресу. В результаті їх зусиль тільки протягом цих двох років створено 38 нових машин та механізмів, впроваджено у виробництво 16 конвейєрних і потокових ліній, понад 100 одиниць нових машин та автоматів.
За роки семирічки (1959—1965) у місті введені в експлуатацію нові промислові об’єкти: швейна фабрика ім. 8 Березня, меблева фабрика, цех зварних високоміцних ланцюгів для шахтного устаткування на заводі «Перемога праці», механізована конвейєрна лінія на заводі будівельної кераміки. Завдяки дальшому поліпшенню організаторської діяльності міського комітету партії і натхненній праці жителів Артемівська семирічний план виконано достроково — 19 жовтня 1965 року. 29 з 33 промислових підприємств почали випускати продукцію в рахунок 1966 року. Найбільші підприємства — завод обробки кольорових металів ім. Е. І. Квірінга і завод «Перемога праці» — добилися збільшення випуску продукції в півтора рази, завод шампанських вин — у три рази. Продукція цих заводів відома не тільки в Радянському Союзі, але й за кордоном, її купують більше ніж 40 країн світу. На будівництві Асуанської греблі для зварювання металоконструкцій використовувались електроди, виготовлені на заводі «Перемога праці».
Велика група працівників промисловості, транспорту і будов міста нагороджена орденами та медалями Радянського Союзу. 15 чоловік удостоєно ордена Леніна, 43 — ордена Трудового Червоного Прапора, 78 — ордена «Знак Пошани», 131 — медалей «За трудову доблесть» і «За трудову відзнаку». Орденами Трудового Червоного Прапора нагороджені колективи тресту «Артемгеологія» та рудоуправління «Артем-сіль». У змаганні за гідну зустріч XXIII з’їзду КПРС перед вели кращі виробничники-комуністи. Серед них — машиніст екскаватора рудника заслужений гірник УРСР Н. М. Курінний, токар заводу «Перемога праці», почесний громадянин міста Артемівська Й. С. Смазной та багато інших. У ході передз’їздівського змагання трудящі Часів’ярського комбінату вогнетривів виступили ініціаторами руху за «артемівську копійку», суть якого полягала у збільшенні випуску продукції в розрахунку на карбованець основних виробничих фондів. У боротьбу за «артемівську копійку» включилися металісти і кераміки, склороби і швейники, працівники промисловості будівельних матеріалів і автотранспортних підприємств.
З ентузіазмом взялися жителі Артемівська за виконання нового п’ятирічного плану. В 1966 році колективу заводу шампанських вин першому в місті присвоїли звання підприємства відмінної якості. В ході змагання за гідну зустріч 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції на заводах, фабриках і будовах Артемівська поширився рух за право називатися колективом ім. 50-річчя Жовтня, що почався з ініціативи бригади В. Ф. Чирви на заводі обробки кольорових металів ім. Е. І. Квірінга. Трудящі Артемівська взяли активну участь також у русі за надплановий донецький ювілейний процент, в рахунок якого видали до свята на 9 млн. 722 тис. крб. продукції понад план.
За право називатися колективами комуністичної праці на кінець 1967 року боролося понад тисячу бригад, 350 змін і 185 цехів. 350 бригад, 165 змін, 68 цехів завоювали це високе звання. Пам’ятним Червоним прапором міського комітету партії і міської Ради депутатів трудящих нагороджено колектив заводу «Перемога праці», який добився найкращих результатів у виконанні взятих на себе зобов’язань. З почуттям глибокого задоволення зустріли трудящі міста постанову ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС про нагородження колективу ордена Трудового Червоного Прапора тресту «Артемгеологія» пам’ятним Червоним прапором на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Указом Президії Верховної Ради від 28 жовтня 1967 року по Артемівську та району 131 активного учасника Великої Жовтневої соціалістичної революції і боротьби з інтервентами та білогвардійцями нагороджено орденами і медалями Союзу РСР. Бригада № 5 швейної фабрики ім. 8 Березня (майстер Л. М. Паскотіна) завоювала звання колективу ім. 50-річчя Ленінського комсомолу.
В соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна найбільш відзначилися і були нагороджені Ленінською ювілейною почесною грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС — завод шампанських вин і міське професійно-технічне училище № 53. Ленінською ювілейною почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради У РСР, Ради Міністрів У РСР і Укрпрофради — ордена Трудового Червоного Прапора Артемівське соляне рудоуправління «Артемсіль».
У досягненні високих виробничих показників велику роль відіграє змагання робітників Артемівська з трудівниками підприємств інших міст і республік. Так, завод будівельної кераміки змагається з Щекинським заводом «Кислотоупор», завод ім. Е. І. Квірінга — з колективом Кіровського заводу обробки кольорових металів і Ленінградським заводом «Красный выборжец».
За роки Радянської влади обсяг валової продукції, що випускається підприємствами міста, зріс в 91 раз. В місті — 64 великі і середні підприємства промисловості, транспорту, будівництва, на яких працюють понад 40 тис. чоловік.
Зміцнюються дружні зв’язки колективів промислових підприємств міста з колгоспним селянством. Підприємства міста шефствують над 16 колгоспами, 4 радгоспами, птахофабрикою і Донецькою дослідною станцією садівництва Артемівського району. Так, колектив міськелектромережі в колгоспі «Шлях до комунізму» збудував низьковольтну лінію електропередачі протяжністю в тисячу метрів. Колектив заводу ім. Е. І. Квірінга обладнав механічну майстерню в колгоспі ім. Леніна.
Партійні, радянські та господарські організації велику увагу приділяють благоустрою міста. Площа його у порівнянні з дореволюційним періодом зросла більш як у 5 разів. Він розширятиметься за лінію залізниці. В районі станції Артемівськ—II вже прокладено в степ нові вулиці, забудовані багатоповерховими спорудами. В 1967 році житловий фонд Артемівська становив 581,9 тис. кв. метрів. Вулиці міста не тільки в центрі, але і на околицях заасфальтовані й озеленені.
В 1965 році тут працювало 345 підприємств роздрібної торгівлі. Товарооборот торговельних підприємств зріс до 55 008 тис. крб. у 1966 році. Тепер у 5-й лікарнях, 2-х диспансерах, 2-х поліклініках, водо- і грязелікарнях трудиться близько тисячі працівників охорони здоров’я. Лікарі О. П. Охотіна і М. І. Певницька удостоєні звання заслуженого лікаря УРСР. Місто має 5 дитячих садків та ясел, 80 колективів фізкультурників у 1968 році об’єднували в своїх рядах близько 20 тис. чоловік.
В Артемівську — 28 загальноосвітніх шкіл і 7 шкіл робітничої молоді, 5 середніх спеціальних навчальних закладів, технікум залізничного транспорту, індустріальний технікум, медичне, педагогічне, музичне, 3 технічні і 3 професійно-технічні училища, школа залізничних майстрів, дитяча та вечірня музичні школи. Є загально-технічний факультет Харківського заочного політехнічного інституту. В 1969 році в усіх навчальних закладах вчилося близько 28 тис. чоловік, працювало 919 вчителів. З березня 1964 року в Артемівську діє Всесоюзний науково-дослідний інститут соляної промисловості (ВНДІСІЛЬ), де 83 наукових співробітники, у т. ч. один доктор і 13 кандидатів наук; працює також Донецька дослідна станція садівництва, де трудяться 24 співробітники, з них один доктор і 12 кандидатів наук.
У місті — 13 палаців культури та клубів, будинок техніки, 3 кінотеатри. В 39 бібліотеках 548 тис. томів книг. Більше 4 тис. трудящих — слухачі 18 народних університетів. 1959 року міськком партії і міськвиконком ухвалили створити в Артемівську історико-краєзнавчий музей. У 1962 році музей було відкрито. В ньому експонуються унікальні речі: орден Трудового Червоного Прапора першого випуску, медалі часів російсько-японської війни, перше видання книги Б. Горбатова «Наш-город» (про Артемівськ), особисті речі партизанів та багато ін. Рішенням Міністерства культури УРСР 7 липня 1967 року музею присвоєно звання народного.
Цікаві документи, матеріали, експонати про розвиток міської парторганізації зібрано в музеї міської парторганізації (відкритий у квітні 1968 року). Велику допомогу партійній організації міста у справі виховання трудящих на революційних традиціях подають також секція старих комуністів, ветеранів революції та громадянської війни, комісія по пропаганді знань серед молоді, військово-патріотична секція.
На місці пам’ятника Артему, зруйнованого фашистами, в 1959 році за проектом скульпторів О. О. Шапрана і М. Д. Декамерджі споруджено новий. Напередодні 50-річного ювілею Радянської влади в місті відбулось урочисте відкриття пам’ятника B. І. Леніну. Ніколи не заростає стежка до братських могил, де поховані полеглі в боротьбі з денікінцями партизани і політичні в’язні, яких було отруєно в бахмутській тюрмі. У день 45-річчя визволення міста від білогвардійців коло могили партизанів запалено вічний вогонь слави. В 1967 році на місці поховання одного з загиблих воїнів у роки Великої Вітчизняної війни упорядковано могилу Невідомого солдата.
Трудящі Артемівська пишаються своїми знатними земляками, активними учасниками Жовтневої революції та громадянської війни. Напередодні 50-річчя Радянської влади звання почесних громадян міста удостоєні І. Г. Чаплін (посмертно), член КПРС з 1905 року О. Я. Коханов, члени КПРС з 1917 року Ф. І. Борщов та І. В. Кравцов, член КПРС з 1918 року В. П. Циба, заслужена вчителька школи УРСР Н. В. Вінк, робітники М. С. Квітко, В. С. Прядун, Й. С. Смазной, старий педагог С. Є. Михайлов, лікар Н. М. Нікольська, син Артема — А. Ф. Сергеев, який підтримує тісні зв’язки з артемівцями, і командир дивізії, що визволила місто від німецько-фашистських загарбників у 1943 році,— генерал К. Г. Ребриков.
Організатором трудящих Артемівська в боротьбі за виконання завдань комуністичного будівництва є міська партійна організація, ряди якої постійно зростають. Якщо на початку 1950 року в місті було 2516 комуністів, то тепер близько 6,5 тис. Міська комсомольська організація на 1 січня 1969 року налічувала більш як 12 тис. юнаків та дівчат. У складі Артемівської міськради 295 депутатів. Серед них — военком І. М. Івкін — Герой Радянського Союзу, керуючий трестом «Артемгеологія» C. А. Руєв і закрійниця взуттєвої фабрики А. І. Цуліна нагороджені орденом Леніна, машиніст екскаватора І. В. Білоусов — Герой Соціалістичної Праці та ін. В 1966 році жителі Артемівська послали своїм депутатом у Верховну Раду СРСР швачку фабрики ім. 8 Березня Н. К. Скляренко.
Разом з усім радянським народом трудящі Артемівська своєю щоденною працею прагнуть примножити славу Батьківщини, вносять гідний вклад у справу побудови комунізму.
Я. Я. ВІНК, Я. Ф. КАЦЕЛЬ, М. Я. ТІТЕНКО