Рогатин, Рогатинський район, Івано-Франківська область
Рогатин — місто районного підпорядкування, розташоване на річці Гнилій Липі, притоці Дністра, за 60 км від Івано-Франківська. Через місто проходить залізниця Тернопіль—Стрий та автошляхи Львів—Івано-Франківськ, Тернопіль—Стрий. Населення — 5510 чоловік.
Рогатин —центр району, площа якого —816 тис. кв. км, населення — 73 059 чоловік, у т. ч. 7421 міського. Пересічна густота на 1 кв. км — 91,9 чоловіка. В районі 88 населених пунктів, підпорядкованих 1 міській, 1 селищній і 22 сільським Радам депутатів трудящих.
На території району 35 колгоспів, 1 радгосп та 2 навчально-виробничі господарства. Земельна площа дорівнює 81,6 тис. га. Сільськогосподарських угідь—53,8 тис. га, з них орної землі — 38,7 тис. га, садів — 0,7 тис. га, лук і пасовиськ —14,4 тис. га, колгоспні і державні ліси займають 14,9 тис. га. Працюють районне об’єднання і районне відділення «Сільгосптехніки» та 9 промислових підприємств. Район має 250 підприємств торгівлі і громадського харчування; 4 лікарні, 2 диспансери, в кожному селі медпункти; 69 шкіл, ветзоотехнікум, профтехучилище; 73 клуби.
Територія нинішнього Рогатина була заселена з давніх часів. В його околицях знайдено крем’яні знаряддя праці і посуд доби міді та бронзи, а також кам’яні скульптури кочівників, що жили тут у X—XII ст. ст., т. зв. баби. Рогатин — давнє прикарпатське місто.
Про заснування Рогатина збереглися цікаві легенди. В одній з них розповідається, що під час полювання у навколишньому дрімучому лісі заблудила дружина князя Ярослава Осмомисла. В тривозі вона проходила всю ніч. Ранком побачила велетенського оленя-рогача, який вивів її до князя й мисливців. На місці де княгиня побачила оленя, князь велів збудувати терем, навколо якого виросло місто, назване Рогатином. Перші письмові повідомлення про нього належать до XII ст. Польський хроніст Кромер вказує, що у 1200 році в Рогатині був «осідок архімандрита». Пізніше місто згадується у польських документах за 1340, 1366, 1367 роки та в папській булі за 1390 рік.
Тривалий час містом володіли місцеві шляхтичі Рогатинські (до 1443 року). Пізніше Рогатин став власністю польських королів, які передавали його шляхетським родам за значні суми грошей.
Топографічне розташування Рогатина було вигідним для оборони. З північного заходу місто захищала річка Гнила Липа, зі сходу — потік Бабинка. Основну частину міста оточував земляний вал і дерев’яні укріплення. Ще й досі чітко помітні сліди земляного валу по вулицях Валовій, Фортечній і Гагаріна, а подекуди й фортечного рову. У другій половині XVI ст. збудовано замок, пізніше навколо міста виросли кам’яні укріплення. Над оборонними ровами підносилися звідні мости Галицьких і Львівських воріт.
Вже у XIV—XV ст.ст. Рогатин стає відомим осередком ремесла й торгівлі. Його ярмарки славилися за межами Галичини, були конкурентами Львова. Через це польський король заборонив у 1461 році ярмарки в Рогатині, щоб одержати більше прибутків від торгівлі у Львові. Тоді в народі виникло прислів’я: «Рогатин — другий Львова побратим». Ремісники становили основну частину населення, вони об’єднувались у цехи: кравецький, різницький, пекарський, кушнірський, бондарський, ковальський і навіть музичний. Водночас міщани обробляли землю, займалися тваринництвом.
Польські королі, намагаючись збільшити свої прибутки, надали рогатинським міщанам у 1415 році самоуправління за магдебурзьким правом. 1535 року Рогатин одержав герб у вигляді рога оленя з буквою «R». Рогатин розширювався, зростав.
Рогатин, як і інші міста за магдебурзьким правом, звільнявся від ряду феодальних повинностей. Проте міщан, за винятком війта, писаря, возного й десятників, обкладали грошовими податками на користь держави й королів. Натуральні і грошові податки стягували з солодовень, броварень, млинів, з усіх ремісників і торговців. Значні доходи давало мито від торгівлі худобою. Річні надходження від міста на користь казни у 1565 році становили велику суму — 144 злотих 11 грошів.
Феодально-кріпосницька експлуатація змушувала селянські маси й міське населення повставати на боротьбу. Під час селянського повстання під керівництвом Мухи 1490—1492 рр. в ньому брали участь і трудящі Рогатина.
Місто неодноразово зазнавало грабіжницьких нападів татарської орди. Найбільш руйнівним був напад у 1520 році. Тоді багато жителів потрапило в полон. Серед них була дівчина-красуня Настя Лісовська, відома в літературі та історії як Роксолана-Хуррем, яку кримський бей продав турецькому султану Сулейману Пишному. За всю історію Туреччини жінка не посідала такого впливового місця, як Роксолана. Розумна, здібна, вольова Настя-Роксолана, що знала 5 іноземних мов, мала значний вплив на політику Туреччини. Слава про неї рознеслася по всій Україні, не забувають про неї у народі й досі. В кінці XVI — на початку XVII ст. невідомий місцевий художник написав портрет Роксолани. В ньому узагальнено образ української красуні.
Соціальний гніт, який терпіли трудящі, посилювався національно-релігійним гнобленням. Рогатин став одним з оплотів католицизму. Тут з’явилися костьоли, монастирі.
Значну роль у боротьбі проти католицизму й агресії відігравало Рогаганське церковне братство, створене 1589 року за активною участю впливового діяча Львівського братства Юрія Рогатинця, якому приписують авторство богословсько-полемічного трактату «Пересторога зело потребная на потомные часы православным Христианом» та половину статуту школи Львівського братства. Братство відкрило в місті школу з староруською мовою навчання, спрямовувало боротьбу міщан за рідну мову, звичаї і культуру, за свої права, виступало проти ополячення населення.
Виступаючи проти унії і ополячення, місцеве населення не раз повставало і на деякий час оволодівало міським самоуправлінням. Значну роль у цій боротьбі відігравали ремісники. На початку XVII ст. серед членів міського самоуправління трапляється багато українських прізвищ — Гаврило Кучарський, Федір Перегибайло, Андрій Князівський та ін. Найбільш активними учасниками цих повстань були ремісники, які і очолювали їх. Серед них були Гаврило Кучарський, Іван Слюсар. На той час ремісники складали 40—45 проц. всього населення міста. Ремісничих професій у місті було 29, у т. ч. й такі рідкісні, як котлярі, саф’янники. Всі вони об’єднувалися цехами.
Розуміючи силу цехів та ремісників, польська шляхта постійно чинила збройні напади на місто та села. В 1630 році загони шляхти несподівано напали на Рогатин й пограбували жителів. Особливо знущалися вони з убогих людей, ремісників, «яких обухами б’ючи», примушували працювати й постачати панам продовольство, давати їм гроші. Розбещена шляхта пограбувала міщан, захопила 1500 злотих та багато цінних речей.
Політика грубого насильства й грабежу посилила протест і масову організовану участь населення краю у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. Вже у серпні 1648 року селяни 8 навколишніх сіл влаштували напади на шляхетські замки і маєтки. На допомогу повсталим селянам і жителям Рогатина та Перемишля сюди прибули козацькі загони на чолі з Л. Капустою і Б. Товпигою. Трудящі міста у вересні 1648 року прогнали польську адміністрацію, обрали нове управління. Міським війтом став Гаврило Кучарський. Нове управління знищило бастіони ненависного католицизму — було зруйновано костьол, монастир домініканців, розгромлено приміщення, де жили єзуїти, монастирську броварню.
Повстанці Рогатина не обмежувалися діями в місті. Очолювані Г. Кучарським, вони громили панські замки, маєтки й монастирі в інших селах. Було зруйновано маєток шляхтича Стамеровського в Середніх Серниках, захоплено замок і маєток у містечку Підкамені. В грудні 1648 року вони здійснили походи на Новосілку й Роздол, захоплене там майно вивозили до Рогатина.
Польська шляхта люто розправилася з учасниками виступів. Весною і влітку 1649 року багатьом прилюдно відтяли голови, понад 50 міщан повісили над потоком Бабинкою.
Після селянської війни шляхта й королі перетворили Рогатин в опорний пункт свого панування на Прикарпатті: укріпили замок, оборонні вали й мури. Інтенсивно здійснювали полонізацію. Зростало польське, єврейське і вірменське населення. Крім грошових податків, міщан примушували виконувати різні повинності. Через надмірні податки (у 1765 році Рогатинське староство дало 37 560 злотих доходу) скорочувався попит на міські вироби, загострювалася конкурентна боротьба між цехами. Та ніщо не могло вбити у народі прагнення до визволення. У XVIII ст. вибухають нові повстання проти феодального гніту. Полум’я опришківського руху досягло й Рогатина. Перелякана шляхта в 1745 році повтікала із своїх маєтків і сховалася за мурами Рогатина.
Щоб залякати народні маси, відвернути їх від антифеодальної боротьби, польська шляхта після придушення гайдамацького повстання 1768 року доставила в Рогатин повстанця Степана Іванченка з Уманщини. Тут його прилюдно стратили, відтявши перед цим праву руку й ліву ногу.
Після загарбання Австрією віддалений від економічних центрів Рогатин стає незначним провінціальним торговим містом. Занепадає ремесло. Прошарок майстрів і ремісників втрачає свій вплив і вагу у міському житті. Частина міщан займалася сільським господарством. Проте становище із землеволодінням вражало разючими контрастами. Зростали двірські (поміщицькі) й церковно-монастирські землі. За переписом 1786 року в Рогатині налічувалось 426 моргів землі, з них поміщикам і церкві належало понад 340 моргів, а трудящим — лише 84 морги. До половини XIX ст. володіння графів Красінських тільки в Рогатині збільшились за рахунок громадських земель удвічі. Земельний голод викликав посилення боротьби за ліс і сервітути. Коли економ самовільно намагався збільшити повинності і передав до села Стратина ліси, які здавна належали міщанам Рогатина, вони разом з жителями передмістя Бабинців почали в 1774 році судовий процес. Продовжувався він сорок років й закінчився у 1814 році безрезультатно.
По реформі 1848 року починається деяка спеціалізація сільського господарства. Ще з 80-х років XIX ст. на Рогатинщині широко культивували хміль, який переважно вирощували поміщики й заможні селяни. Рогатинський хміль на Паризькій виставці 1878 року здобув першу премію.
Рогатинський повіт був суто аграрний. У 1886 році основна маса населення — 78,41 проц. займалася сільським господарством, решта жила за рахунок ремесла й торгівлі, працювала на транспорті, в установах, 4,67 проц. існувала за рахунок прибутків від власних будинків. Сезонні робітники становили 8,2 процента.
Деяке пожвавлення в промисловості стало помітним лише в кінці XIX ст. Це було зумовлено підготовкою Австро-Угорщини до першої світової війни. Закінчується будівництво залізничних ліній стратегічного значення — Галич—Тернопіль, Ходорів—Підвисоке і шосейного шляху Рогатин—Ходорів. Злидні й голод гнали жителів Рогатина на будівництво дороги Рогатин—Ходорів. Але більшість із них не могли одержати хоч на один день роботу. Плата тут була мізерна: 15—20 крейцерів у день. Щоб не позбутися дешевих робочих рук у сільському господарстві, землевласники домовилися з адміністрацією дороги про те, що денна плата не повинна перевищувати 20 крейцерів. Почалась експлуатація родовищ гіпсу. У 1910 році на весь повіт налічувалося 54 дрібних промислових підприємства, де працювало всього 367 робітників. Та вони не могли забезпечити роботою величезну кількість людей, позбавлених землі й засобів існування.
Австрійський уряд розпалював національну ворожнечу між українцями й поляками, сприяв переселенню до міста заможних німців і поляків, яким надавав пільги та державні посади. Місцеве населення в більшості лишалося неписьменним. У 1886 році 92 проц. населення повіту не вміли читати й писати, а серед жінок неписьменних було 98,5 процента. Початкові чоловічу й жіночу школи діти трудящих Рогатина майже не відвідували. Навчали тут польською мовою. На кошти місцевого населення 1909 року було побудовано приватну українську гімназію. Для дітей бідноти і вона була недоступною.
За панування Австро-Угорщини в місті широкого розмаху набрав революційний рух. Особливо посилився він під впливом російської революції 1905—1907 рр. В Рогатинському повіті відбулися масові заворушення. Батраки й селянська біднота 23 сіл повіту вимагали від поміщиків підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці та запровадження загального виборчого права. На придушення страйків австрійські власті кидали жандармерію і військові частини. В кожному селі розташувалися каральні загони, а в Рогатині перебувала рота піхоти й ескадрон кавалерії.
Багато лиха зазнали мешканці Рогатина в роки першої світової війни. В місті було зруйновано 70 проц. будинків. У тяжкому становищі опинились міська біднота, сім’ї робітників і кустарів. Відчутних збитків сільському господарству завдали реквізиції. Скорочувалися посівні площі. На кінець 1915 року в межах повіту не оброблялося 20 тис. моргів землі, було знищено худоби на суму 64,9 тис. крейцерів.
Натхнені перемогою Жовтневої революції, трудящі Рогатина і його околиць прагнули «зробити те саме, що зроблено в Росії». Жителі міста та селяни повіту виступали і проти аграрної політики уряду ЗУНР, який обстоював недоторканність поміщицьких маєтків.
З утворенням Комуністичної партії Східної Галичини буржуазним елементам протистояв організований фронт трудящих. Робітничо-селянський з’їзд Рогатинщини, що проходив 6 квітня 1919 року в селі Більшівцях, засудив політику уряду ЗУНР, вимагав скасувати приватну поміщицьку власність на землю і передати її селянам.
Коли ж Галичину захопила буржуазно-поміщицька Польща, революційна боротьба трудящих загострилася. У квітні 1920 року в Рогатині й селі Княгиничах під керівництвом комуністів готувалося повстання проти польських загарбників. Поліції вдалось розкрити організацію, зірвати повстання і арештувати найбільш активних її членів — Д. Деркача, В. Маланчина, Я. Підселу. Незабаром Червона Армія визволила від білополяків Україну і принесла волю в Галичину. Почалося нове життя в Рогатині. Багато трудящих вступили до радянського війська. Серед них були Ф. М. Кондрадський, Л. Ф. Смулка, Г. І. Михашула, С. П. Костюк та інші. 7 вересня 1920 року почав роботу Рогатинський повітовий революційний комітет, який очолював М. Волошин. На деякий час ревком перемістився у село Верхню Липицю. Рогатинський ревком облікував землі і майно у панських маєтках. Трудящі маси підтримували і допомагали втілювати у життя заходи ревкому.
Війська панської Польщі, перейшовши у наступ, зазнали рішучої відсічі збоку населення й червоних козаків. Рогатин став ареною запеклих боїв. Тоді загинули розвідник С. Глот, помічник командира 5-го полку І. Поух і ще 14 червоних козаків, їх поховано на міському кладовищі. За виявлену відвагу в боях за Рогатин командир червоних козаків К. Наливко нагороджений орденом Червоного Прапора. Місцеве населення робило все, щоб зберегти Радянську владу, допомагало Червоній Армії. Та ворог кинув проти частин Червоної Армії переважаючі сили і знову захопив Рогатин.
Але трудящі не припиняли боротьбу. Ще довго на Рогатинщині діяли партизанські загони. 1924 року в місті розгорнула роботу підпільна організація, якою керував колишній будьоннівець Василь Козин. Учасники її розповсюджували комуністичну літературу, листівки. В одній з листівок вони закликали робітників і селян до зброї.
З 1924 року в Рогатині й повіті створюються осередки КПЗУ. До Рогатинського осередку входили робітники: М. Волошин, С. Л. Білоус, М. К. Качеровський, П. І. Беньковський, Т. Товарницький, художник В. А. Стрийський. Вони цього ж року розповсюдили багато літератури серед населення. Поліція заарештувала 22 українських селян, у яких вилучила багато газет і книжок, серед них: «Завдання спілок молоді» В. І. Леніна, Звіт про Свято-юрський процес, брошуру К. Лібкнехта «Павуки і мухи», «Маніфест Комуністичної партії» К. Маркса і Ф. Енгельса та інше.
Напередодні першотравневих свят 1926 року в місті було розповсюджено листівки, вивішено червоні прапори, з’явилися комуністичні лозунги. Робітник М. В. Благий був відданий до суду за те, що вивісив червоний прапор у передмісті Залужжі.
Для посилення зв’язків з трудящими комуністи використовували легальні організації: профспілки, читальні «Просвіти», «Сельроб-єдності». Окремі члени КПЗУ входили до «Сельроб-єдності» і спрямовували його роботу.
В роки тимчасової польської окупації Рогатин залишався відсталим в економічному й культурному відношенні. В місті працювали дрібні кустарні столярські, шевські, ковальські майстерні, цегельня, млин, друкарня і фабрика свічок.
На 1935 рік тут проживало 7707 чоловік.
Світова економічна криза 1929—1933 рр. значно погіршила становище трудящих. Зросла армія безробітних. У місті й повіті загострювалась класова боротьба. Польські власті застосовували криваві розправи, т. зв. пацифікації — втихомирення. За 1930 рік у 43 населених пунктах повіту були проведені поліцейські, а у 33 — військові операції втихомирення. Поліція зробила 745 обшуків. У вересні 1930 року Рогатин зазнав пацифікації двічі, під час першої було розгромлено кооперативні організації, українську гімназію, приватні будинки, а за другої — закрито українську гімназію. Прогресивні викладачі, громадські діячі: письменники А. В. Крушельницький, Д. Я. Лукіянович, історик І. П. Крип’якевич, художник Ю. І. Панькевич та інші зазнали переслідувань. Це примусило багатьох з них переїхати до Радянського Союзу.
Не дбаючи про благоустрій міста, медичну справу і освіту, уряд всіляко зміцнював адміністративний апарат гноблення. В місті було 2 контори адвокатів, суд, староство. В 6 поліцейських відділках нараховувалося близько 90 жандармів і слідчих. Українців дуже обмежували в правах. У 1933 році з 16 мандатів міського магістрату українці одержали лише 4 мандати, хоч вони становили майже 37 проц. всього населення міста. Під їх впливом 3 вересня 1935 року після демонстрування радянського кінофільму «Загибель Челюскіна» глядачі влаштували бурхливу овацію, співали «Інтернаціонал».
Рогатинська організація КПЗУ керувала демократичною молодіжною організацією «Каменяр», зміцнила діяльність комуністичних осередків у друкарні, цегельні, кравецьких майстернях. Значну допомогу комуністам Рогатина в ці роки подавав активний діяч КПЗУ П. Майданський. На початку 30-х років у місті виникають молодіжні комуністичні організації. У 1936 році утворюється повітовий підпільний комітет комсомолу, до складу якого увійшли М. І. Оршуляк, О. П. Сьома та інші.
В час, коли міжнародна реакція готувала війну проти першої у світі соціалістичної держави, трудящі повіту, керовані комуністами, вели активну антивоєнну кампанію. В місті і у навколишніх селах вони розповсюджували листівки, в яких закликали до боротьби проти війни і фашизму, вивішували транспаранти з написами: «Геть війну!», «Геть напад на СРСР! », «Хай живе КПЗУ!». На зборах трудящі міста висловлювали свій протест проти фашистської інтервенції в Іспанії, вимагали конфіскації поміщицьких маєтків, забезпечення роботою безробітних, викривали зрадницькі дії націоналістів. Улітку 1938 року відбулися страйки шляхових робітників. Один з них —двотижневий страйк, керований комуністами П. І. Беньковським і Т. Товарницьким, закінчився перемогою робітників — їм підвищили заробітну плату.
Репресії польських властей завдавали відчутних втрат рогатинським комуністам. За березень—квітень 1937 року в повіті було проведено 34 обшуки і заарештовано 16 комуністів.
Восени 1939 року над Рогатином замайорів червоний прапор свободи — місто визволили Радянські війська, створюється тимчасове повітове управління, головою якого обрали Г. І. Сидоренка.
Рогатин став районним центром. Почали працювати районний виконавчий комітет і міська Рада.
Радянська влада відкрила широкі перспективи розвитку економіки міста. Тут створюються промкомбінат та харчокомбінат, які обслуговували потреби трудящих. Почали працювати крохмальний цех, млин. Значного розвитку набирало-кооперативне будівництво. Міські кустарі об’єдналися в швейну і шевську артілі. Запрацювали майстерні ремонту взуття та одягу. Вже з перших днів Радянської влади не стало безробіття.
Відкрито було школи з українською мовою навчання. Майбутніх вчителів готувало педагогічне училище. Кадри сільськогосподарських механізаторів випускала, з лютого 1940 року Рогатинська шестимісячна школа трактористів. Гостинно відчинили двері для трудящих міський будинок культури, бібліотека, краєзнавчий музей.
Важливу роль у соціалістичному перетворенні сільського господарства відігравала Рогатинська МТС.
Швидко зростав авторитет комуністів. На кінець травня 1941 року в районі діяло 12 парторганізацій, які об’єднували близько 90 комуністів. Комсомольська організація нараховувала понад 400 комсомольців.
Та мирне життя порушила війна. У червні 1941 року Рогатин захопили фашисти. Почалися грабежі, арешти. До рогатинської тюрми потрапили колишні члени КПЗУ Т. Я. Столярчук, І. М. Розкош, комсомольці А. М. Демчишин, М. Й. Малий, І. М. Малецький, І. С. Білецький, М. І. Захарків.
20 березня 1942 року фашисти зігнали до центру міста понад 3 тис. чоловік, протримали їх до ночі на морозі, потім вивели за місто й розстріляли. Дітей кидали до ями живцем. 21 —22 вересня того ж року розстріляли ще 300 чоловік, 700 вивезли до табору смерті Бельзеця. 8 грудня 1942 року гітлерівці стратили 500 чоловік, а 1400 відправили до табору смерті. Найбільшою була четверта, т. зв. ліквідаційна «акція» 6 липня 1943 року, коли гітлерівські кати знищили 6 тис. чоловіків, жінок і дітей.
Щоб залякати народ, гітлерівці 13 грудня 1942 року влаштували в Рогатині прилюдну страту 24 в’язнів, зігнавши на це видовисько тисячі людей. Особливо люто розправлялися гітлерівці з тими, хто активно боровся за Радянську владу..
Вони замучили Ф. М. Макогона — голову колгоспу села Жовчева (тепер с. Калинівка), активістів П. Д. Дячишина, Г. Г. Дмитришина, депутата обласної Ради Г. Г. Чолія, комуніста К. Глянцберга та багатьох інших. За час окупації у Рогатині і районі фашистські загарбники знищили 9846 чоловік. З району вивезли на каторгу до Німеччини 1218 юнаків та дівчат. Відступаючи, окупанти висадили в повітря залізничну станцію, мости, систему водопостачання, каналізацію, зруйнували будинок культури, педучилище, музей, лікарню, знищили майно шкіл.
23 липня 1944 року частини 127-ї стрілецької Червонопрапорної Чистяківської дивізії визволили Рогатин. У боях за місто полягли сини багатьох народів нашої Батьківщини. Перед їхніми могилами вічно палає вогонь, ніколи не в’януть квіти. На фронтах Великої Вітчизняної війни проти фашистів билися сотні трудящих району. З них понад 150 нагороджено орденами й медалями.
Після вигнання фашистів рогатинці взялися відбудовувати господарство. До кінця 1944 року відновили роботу лікарня, електростанція, млинзавод, пошта, телеграф, залізнична станція, торговельні організації, пекарня, їдальні, більшість майстерень райпромкомбінату. В післяробочий час трудящі міста відремонтували будинок культури, бібліотеки, приміщення поліклініки й дитсадка. Влітку 1945 року MTG допомогла 340 господарствам обмолотити хліб.
Організовано почалося навчання у місцевих школах. Відновилися заняття в педучилищі. Працююча молодь навчалася в середній вечірній школі. Для підвищення кваліфікації та ідейно-політичного рівня вчителів при педучилищі створено одно- і восьмимісячні курси, на яких навчалося 130 учителів. Більше ста вчителів здобували освіту заочно. Міська Рада розробила план благоустрою міста. Комсомольці обладнали стадіон, дитячі майданчики, сквери, ремонтували дороги. Стала до ладу дитяча бібліотека. Відроджувалося місто за активної участі усіх трудящих. Під час виборів до Верховної Ради СPСP за кандидатів у депутати, названих трудящими, проголосувало 99,3 проц. усіх виборців.
Боротьбу за становлення нового життя очолили комуністи, їх лави весь час поповнювалися передовиками виробництва. Багато уваги приділяла районна парторганізація перетворенню дрібного приватного сільського господарства в соціалістичне.
Відновленню колгоспів і завершенню колективізації перешкоджали буржуазні націоналісти. Бандерівські бандити вбили багатьох активістів, по-звірячому замордували в Рогатині сім’ю комуніста Д. М. Марченка, не пощадили навіть найменшої дочки — немовляти. Але терор не залякав трудящих. Підтримані органами безпеки, жителі міста і району скоро розгромили оунівські банди. Рух за колективізацію зростав. У жовтні 1948 року селяни, що проживали на території Рогатина, об’єдналися в артіль ім. Калініна. В 1950 році Рогатинська MTС мала вже 20 тракторів, 5 комбайнів, 28 сівалок, 19 молотарок і локомобілів.
Значну роль у господарському житті міста відігравав автопарк, де налічувалося 47 вантажних автомашин, що надійшли з Москви й Горького. Влітку 1956 року в місті відкрили автобусну станцію.
Йдучи назустріч 40-річчю Великого Жовтня, раціоналізатори млинзаводу здійснили комплексну механізацію трудомістких робіт, налагодили сортовий помел зерна, роботу комбікормового цеху. До 7 листопада 1957 року було завершено виконання річного плану. Перевиконав річну виробничу програму до цієї знаменної дати і цегельний завод райпромкомбінату. Колектив шляхового ремонтно-будівельного управління № 31 за рахунок перевиконання планів виробництва заасфальтував центральну площу міста і ряд вулиць. Завершилася газифікація міста, відремонтовано 110 квартир.
В місті розгорнулося будівництво нових підприємств, яке здійснювали рембуддільниця та шляхове ремонтно-будівельне управління № 31. Велику допомогу у відродженні господарства подали трудящі східних областей України і всієї країни.
До Рогатина прибували спеціалісти-господарники. На підприємства надходило обладнання й машини.
VII районна сільськогосподарська виставка (22 вересня 1957 року) стала звітом-розповіддю про досягнення сільських трударів. На той час вже 9 колгоспів стали мільйонерами. Рогатинський колгосп ім. Калініна по врожайності зернових, особливо цукрових буряків, у 1955—1957 рр. здобув першість в області і в республіці. 1957 року колгосп зібрав по 525 цнт цукрових буряків з гектара на всій площі, а ланка М. Я. Лозиняк — по 636 цнт, за що їй, колишній батрачці, присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Орденами Леніна нагороджено голову колгоспу Т. О. Павловича і бригадира І. А. Білоуса. У 1958 році колгосп ім. Калініна об’єднався з колгоспом ім. І. Франка.
Великий патріотизм виявила комсомольська організація. Наслідуючи приклад молоді країни, сотні комсомольців Рогатина і району виїхали збирати врожай на цілинних землях. Група молоді виїхала на Донбас споруджувати шахту «Станіславська-комсомольська». На її будівництві 5 місяців працювало 30 комсомольців-водіїв автопарку.
1968 року в місті працювало 13 промислових підприємств і організацій. Найбільш високомеханізованим підприємством є комбінат хлібопродуктів. Тут здійснено великі роботи по реконструкції і розширенню його; побудовано складські приміщення, прокладено залізничну колію, добудовано два поверхи млинзаводу, замінено старе обладнання, механізовано вантажно-розвантажувальні операції. Виробничі потужності комбінату з 1948 по 1968 рік збільшились у 10 разів.
Зростали кадри передовиків виробництва. За рахунок раціоналізаторських пропозицій слюсаря К. Т. Кавки одержано економії 3,6 тис. крб. Більшість робітників підприємства освоїли суміжну професію, навчалися заочно в технікумах і вузах. Наслідуючи чудовий почин передових робітників країни, напередодні XXII з’їзду КПРС первинна партійна і профспілкова організації комбінату очолили патріотичний рух —змагання за комуністичну працю. 1969—1970 рр. були оголошені роками ленінської трудової вахти за підвищення продуктивності праці, культуру виробництва, впровадження виробничої естетики. Звання колективу комуністичної праці першими завоювали бригади комуністів В. Ф. Крупки, І. Г. Воргуля, Р. М. Войтенко. За високі виробничі показники К. Т. Кавку і Р. С. Балича, який неодноразово обирався депутатом районної і міської Рад депутатів трудящих, удостоєно урядових нагород.
Значно розширив асортимент продукції харчокомбінат. У ньому відкрито цехи консервний, оцтовий, ковбасний, сокодавний, крохмальний, хлібобулочний та ін. Зведено завод по випуску мінеральної води «Роксолана» на місцевих джерелах потужністю 36 млн. пляшок на рік.
Є в Рогатині об’єднання «Сільгосптехніки». У 1968 році воно обслуговувало 380 тракторів, 150 зернових і 90 інших комбайнів та 20 тис. різних сільськогосподарських машин колгоспів району. Робітники «Сільгосптехніки» завершили електрифікацію і водопостачання ферм, в усіх колгоспах побудували спеціалізовані кормоцехи. Комуністи й комсомольці «Сільгосптехніки» широко підтримали рух за комуністичну працю. Колектив систематично перевиконує виробничі плани. За успішне виконання завдань і активну громадську роботу ударника комуністичної праці слюсаря О. І. Барана трудящі Рогатина вдруге обирали депутатом обласної Ради депутатів трудящих. Кілька робітників нагороджено орденами й медалями Союзу РСР.
В 1964 році на околиці міста побудовано Рогатинську районну електропідстанцію. Споживання електроенергії у 1967 році досягло 10,3 млн. квт.-год., третина якої використана колгоспами для виробничих потреб. Чималу роль в економіці міста відіграють рембуддільниця, міжколгоспна будівельна організація та будівельно-монтажне управління № 111 тресту «Прикарпатжитлобуд». Будівельні матеріали виготовляють два цегельні заводи й підприємство нерудних матеріалів, яке експлуатує вапняковий і піщаний кар’єри, випускає силікатну цеглу, скляну лицювальну плитку й склотару.
За останні роки семирічки поблизу залізничної станції виросли цехи й адміністративні будівлі лісоскладу. Підприємство заготовляє і здійснює первинну переробку деревини.
Серед промислових об’єктів міста одне з перших місць належить автопідприємству, створеному на базі автопарку. Щодня з його воріт вирушає в рейси близька 300 вантажних автомашин, десятки автобусів і легкових таксі. Нині Рогатин — важливий транспортний центр області. З 1964 року автобусним сполученням забезпечено всі села району. 38 автобусів роблять за добу близько 300 рейсів з Рогатин-ської автобусної станції. Колектив автопідприємства постійно перевиконує державні плани перевезень. За досягнуті виробничі успіхи підприємство у 1965 році відзначено перехідним Червоним прапором облавтотресту, а за виконання плану першого кварталу 1966 року — посіло третє місце в республіканському змаганні автогосподарстві Ряд кращих виробничників удостоєно урядових нагород.
У всіх перетвореннях в економіці, побуті й культурі трудящих Рогатина керівна роль належить комуністам, яких у місті понад 600. Комсомольська організація міста нараховує близько 2 тис. членів.
Виконком міської Ради разом з партійними і громадськими організаціями провели значну роботу щодо благоустрою й забудови міста. З 1957 по 1967 рік зведена двоповерховий універмаг, меблевий павільйон, ресторан, райветлікарню, кілька приміщень різних підприємств, установ, понад 100 житлових будинків, з них 34 двоповерхові, а у 1968 році —сорокаквартирний п’ятиповерховий будинок,, гастроном, будинок працівників торгівлі, лазню.
Широко розгорнулось індивідуальне будівництво. Споруджена близько 500 одно-і двоповерхових будинків. Виросли нові вулиці: Паризької комуни, К. Маркса, П. Шеремети, О. Кошового та ін. Вулиці заасфальтовано, тут повно зелені й квітів, є чудові сквери, майданчики. На околиці міста Рогатина росте молодий парк ім. 50-річчя Радянської влади. А поруч стадіон і штучне озеро, споруджене комсомольцями. В місті працює близько 60 магазинів та підприємств громадського харчування.
У 1969 році населенню продано різних товарів майже на 2,5 млн. карбованців.
У власному користуванні мешканці міста мають 34 легкові автомашини. Добре налагоджено в місті медичну справу.
Працюють районна лікарня на 150 ліжок, пологовий будинок, два диспансери, поліклініка, санітарно-епідеміологічна станція, аптека, дитяче відділення лікарні. В медичних установах міста — понад 200 медичних працівників. Більшість з них — жителі Рогатина та сіл району.
Відбулися докорінні зміни у розвитку освіти й культури. Сталися великі зміни в освітньому рівні всього населення міста. На підприємствах і в установах Рогатина працює близько 3200 робітників та службовців. Серед них у 1969 році вищу та середню спеціальну освіту мали понад 700 чоловік, середню загальну — близько 1 тис., навчалися заочно у вузах і технікумах та у школі робітничої молоді понад 700 чоловік. В місті є дві середні школи, середня школа робітничої молоді, заочна й музична школи, профтехучилище, школа механізації, ветеринарно-зоотехнічний технікум.
У 1968—1969 навчальному році в навчальних закладах міста здобули освіту близько 3,5 тис. юнаків та дівчат, працювало понад 200 вчителів, з них 14 чоловік — відмінники народної освіти. Вчительці М. А. Кияшко присвоєно почесне звання заслуженого вчителя УРСР.
Зміцніла матеріальна база навчальних закладів. Виросло навчальне містечко ветзоотехнікуму. Тут височать 2 п’ятиповерхові гуртожитки, 8-квартирний будинок для викладачів, є актовий і спортивний зали, нова клініка. У школах і технікумі відкрито ленінські кімнати, кімнати бойової слави, краєзнавчі музеї. Учні шкіл і технікуму зустрічаються з колишніми червоними козаками С. В. Топорцем, А. Я. Грицаєнком, Ф. М. Ткаченком, Є. І. Поповим, ветеранами і передовиками виробництва, учасниками Великої Вітчизняної війни, гостями з інших районів і областей. З 1964 року в Рогатині при технікумі діє інститут громадських професій, його досвід роботи схвалило Міністерство сільського господарства УРСР й поширило на інші технікуми.
Комсомольці середньої школи № 1 листуються з сім’ями воїнів, які загинули під час визволення Рогатина. Дізналися, що льотчик П. В. Іванов, член екіпажу літака, збитого в бою з фашистами над містом, залишився живим і працює техніком-будівельником у Саратовській області. Клуб інтернаціональної дружби школи підтримує тісні зв’язки з школами братніх соціалістичних республік, організовує зустрічі з польськими, чеськими школярами.
Чимало випускників навчальних закладів Рогатина стали висококваліфікованими спеціалістами. З 1956 по 1969 рік технікум випустив понад 1450 агрономів, ветеринарних фельдшерів, зоотехніків. На справжню кузню колгоспних механізаторів перетворилося Рогатинське сільськогосподарське профтехучилище, яке готує трактористів, комбайнерів, електриків і механізаторів тваринницьких ферм. За високі показники в освоєнні цілинних земель випускник училища М. G. Сеник нагороджений орденом Леніна, а В. І. Крамарук — орденом Трудового Червоного Прапора.
Багато вихованців середніх шкіл Рогатина закінчили вузи, стали вченими. Я. П. Кісь — доктор історичних наук, професор Львівського університету, Ф. Ф. Цап—науковий працівник Кримської обсерваторії, Л. А. Пиріг—. кандидат медичних наук, Л. І. Іванків — кандидат фізико-математичних наук.
Тільки в радянський час трудящі дістали змогу повністю розкрити свої здібності. Характерним щодо цього б життєвий шлях G. Р. Дзевіна —директора Рогатинської музичної школи. Він виходець з села Долинян Рогатинського району. У 1937 році, коли хлопцеві було два роки, його батько продав останній клаптик землі і вирушив з сім’єю до Аргентіни. Але щастя там він не знайшов. Сім’я жила в постійних нестачах. Батько брав участь у страйковій боротьбі. 1957 року сім’я Дзевіна повертається на батьківщину. В Рогатині її забезпечили квартирою, діти пішли до школи. Степан Романович закінчив школу, а в 1966 році — Львівську консерваторію.
Трудящі Рогатина полюбляють друковане слово. У 1969 році вони передплачували майже 19,5 тис. примірників газет та журналів. Книжковий фонд районної масової і дитячої бібліотек перевищив 60 тис. примірників. Багато сімей мають свої бібліотеки на кілька сот книжок. Зріс попит на суспільно-політичну, технічну, економічну, сільськогосподарську літературу, на літературу з естетики й мистецтва. За успіхи у вихованні дітей в дусі комуністичної моралі дитяча бібліотека завоювала звання бібліотеки відмінної праці.
Бажаним місцем відпочинку трудящих міста є районний будинок культури, де працюють драматичний, художнього читання і хореографічний гуртки, музична студія, університет культури з факультетами літератури і мистецтва, здоров’я, правових знань.
Успішно виступає самодіяльний хор «Галичанка», в якому налічується близько 100 чоловік. Перший дебют «Галичанки» відбувся напередодні 25-річчя возз’єднання українських земель. Він з успіхом виступав у багатьох областях України.
1969 року «Галичанці» присвоєно звання самодіяльного народного хору. Популярністю користується вчительський хор району. Обидва колективи неодноразово виступали по телебаченню.
На території Рогатина є пам’ятки архітектури — 2 церкви XII і XIV ст.ст. та костьол XVII століття.
В Рогатині народився І. А. Крушельницький (1905—1934) — письменник, критик, графік і музикознавець та С. Г. Яричевський (1871—1918) —автор реалістичних оповідань і віршів з життя селян, робітників та інтелігенції. Відомий він і як перекладач.
В місті споруджено ряд пам’ятників державним і громадським діячам. На площі височить пам’ятник В. І. Леніну. Споруджено тут пам’ятник Слави. Є в місті пам’ятники Т. Г. Шевченку, І. Я. Франку, А. Б. Міцкевичу, Героям Радянського Союзу 3. Космодем’янській та О. Кошовому.
Волею Комуністичної партії і творчою працею людей за роки Радянської влади Рогатин перетворився у красиве, впорядковане сучасне місто.
Б. М. ПАНЬКІВ