Харківська область у період буржуазно-демократичних революцій (1900 — 1917 рр.)
Лютнева буржуазно-демократична революція знищила ненависний царизм. Вже на початку березня населення міст і сіл Харківщини, дізнавшись про перемогу революції, рішуче виступило за негайну ліквідацію царської адміністрації. Такі виступи відбулися в містах Ізюмі, Балаклії, в селах Савинцях Ізюмського і Таранівці Зміївського повітів. У березні — квітні 1917 року в Харкові та повітових центрах губернії створюються Ради робітничих і солдатських депутатів. Водночас у всіх повітових містах і в деяких селах виникли Ради селянських депутатів. На початку травня була створена губернська Рада селянських депутатів. Робітники організовували фабрично-заводські комітети, профспілки. Але поряд з Радами в губернії, як і в усій країні, виникли органи Тимчасового уряду — т. з. громадські комітети, до складу яких входили поміщики, купці, куркулі, колишні царські чиновники. Громадські комітети всіляко гальмували розвиток революції, закликали маси до спокою. Заодно з органами Тимчасового уряду виступали і ради, створені українськими буржуазними націоналістами. У квітні 1917 року слідом за Центральною радою в Києві українські буржуазно-націоналістичні партії створили Харківську губернську раду, яка відразу ж повела широку націоналістичну пропаганду в містах і селах губернії.
В складних умовах двовладдя боротьбу трудящих Харківщини за переростання буржуазно-демократичної революції в революцію соціалістичну очолили більшовики. В ніч з 3 на 4 березня відбулися перші легальні збори більшовиків, з 10 березня почала виходити газета «Пролетарий» — орган Харківського комітету РСДРП. Ряди більшовицьких організацій зростали досить швидко. Після виходу з підпілля Харківська організація РСДРП налічувала близько 200 членів партії, а вже на початку липня об’єднувала 2400 комуністів.
Харківські більшовики рішуче виступили проти об’єднання з меншовиками, схвалили Квітневі тези В. І. Леніна і рішення VII (Квітневої) Всеросійської конференції РСДРП(б), поклавши їх в основу своєї діяльності. В боротьбі за здійснення ленінської лінії революції в Харківській організації склалося більшовицьке ядро, в якому визначну роль відігравали С. Ф. Буздалін, І. І. Бунякін, І. Я. Грязєв, М. С. Данилевський, І. Ф. Котлов, П. А. Кін, М. М. Кабаненко, О. Г. Скороход, М. С. Тевелєв, Ю. Д. Тіняков, М. Л. Рухимович та інші. На чолі організації став видатний революціонер, стійкий ленінець Ф. А. Сергеев (Артем), який прибув до Харкова на початку червня 1917 року.
Більшовики розгорнули широку роз’яснювальну роботу серед робітничих мас губернії. Вони викривали антинародну контрреволюційну політику Тимчасового уряду, угодовство меншовиків і есерів, які зраджували інтереси трудящих. Під впливом більшовицької агітації дедалі ширші маси народу відходили від угодовців, ставали на шлях рішучої боротьби з Тимчасовим урядом. Посилилась боротьба робітників Харківщини за встановлення 8-годинного робочого дня, за підвищення заробітної плати, скасування штрафів, встановлення робітничого контролю. Вони дедалі більше усвідомлювали, що здійснити ці заходи можна тільки при переході всієї влади до Рад. Яскравою ілюстрацією цього є резолюція загальних зборів робітників заводу Борковського в Чугуєві, що відбулися 14 червня 1917 року. В ній відзначалось, що єдиний вихід із становища, яке склалося,— перехід усієї влади до рук Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів та встановлення справжнього контролю над фабриками, заводами, банками тощо.
Більшовики провадили значну роботу серед солдатів Харківського гарнізону. У травні 1917 року вони створили Військову організацію при Харківському комітеті РСДРП(б). Агітаційно-пропагандистська робота у частинах гарнізону особливо посилилася після переведення з Тули до Харкова у червні 1917 року 30-го піхотного полку. Керівник більшовицької організації полку прапорщик М. О. Руднев, який мав великий досвід партійної роботи серед солдат, зразу ж очолив Військову організацію при губернському комітеті РСДРП(б), а 30-й полк став головною військовою опорою більшовиків Харківщини. Важливою силою революції стали також загони Червоної гвардії, роботу по організації яких більшовики Харкова почали відразу ж після перемоги Лютневої революції.
Більшовики Харківщини розгорнули велику роботу і серед селян губернії. Влітку 1917 року відбулося кілька випусків пропагандистів при Харківському комітеті РСДРП(б). Багато з них було відряджено для роботи в повіти. В спеціальних листівках, через газету «Пролетарий» більшовики закликали селян до організованого розподілу поміщицьких земель, всіма силами підтримували революційну боротьбу селянства, яка з кожним днем наростала.
Особливо великих розмірів набрав селянський рух на Харківщині у вересні і жовтні 1917 року. Всього ж у губернії (без Охтирського, Сумського, Лебединського і Старобільського повітів) за рік зафіксовано 129 випадків захоплень орної землі у поміщиків. Селяни вирубували також поміщицькі ліси, забирали в поміщицьких господарствах худобу, реманент, продовольство. Зневірившись в обіцянках Тимчасового уряду, вони почали засуджувати його політику. «Такому уряду зовсім не довіряємо,— записано в резолюції зборів селян Старосалтівської слободи (Старий Салтів) Вовчанського повіту в жовтні 1917 року,— і вимагаємо негайного переходу всієї влади до рук Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, обраних нами, селянами, робітниками і солдатами».
Для боротьби з селянськими виступами не вистачало місцевих сил міліції і невеликих військових частин, розміщених у повітових центрах губернії. Тому місцеві власті просили губернського комісара направити у їх розпорядження війська з Харкова. Але війська відмовлялися придушувати селянські виступи. Основна маса солдатів Харківського гарнізону йшла за більшовиками. Так, на з’їзді полкових і ротних комітетів гарнізону, що відбувся 16—20 жовтня 1917 року, в усіх основних питаннях були прийняті більшовицькі резолюції.
Поворотним етапом в історичній долі трудящих Харківщини, як і всього українського народу, стала перемога Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Палко вітаючи перемогу революції в центрі, робітники й селяни вимагали передати владу Радам робітничих, селянських і солдатських депутатів, приступити до здійснення декретів II Всеросійського з’їзду Рад про мир і землю.
Але в боротьбі за встановлення Радянської влади трудящим Харківщини довелося переборювати шалений опір буржуазно-націоналістичної Центральної ради, яка, захопивши на початку листопада владу в Києві, намагалася поширити її на всю територію України. На Харківщині Центральна рада спиралася на свої військові частини, що зосереджувалися в Харкові, Куп’янську, Балаклії. Боротьба за Радянську владу ускладнювалася ще й тим, що більшовики до кінця листопада не мали абсолютної переваги ні в Харківській, ні в повітових Радах. Вони провадили величезну роз’яснювальну роботу в масах, викриваючи контрреволюційну суть меншовиків, есерів та буржуазно-націоналістичних партій, щоб вирвати з рук угодовців керівництво масовими організаціями трудящих. Тільки після перевиборів виконкому Харківської Ради 19—21 листопада 1917 року більшовики добилися більш сприятливих умов для переходу влади до рук Рад. 24 листопада на пленарному засіданні Харківської Ради було прийнято резолюцію, яка викривала контрреволюційну суть Центральної Ради і вимагала скликання Всеукраїнського з’їзду Рад робітничих і солдатських депутатів. Із встановленням в кінці листопада і на початку грудня 1917 року Радянської влади у Харкові створилися сприятливі умови для перемоги революційних сил у всіх населених пунктах губернії.
В листопаді і на початку грудня більшовики посилили роботу по формуванню загонів Червоної гвардії. 6 грудня був створений Центральний штаб Червоної гвардії, який керував підготовкою інструкторів, організацією навчання бійців, розподіляв зброю між червоногвардійськими частинами. Загони Червоної гвардії формувалися також у Чугуєві, Ізюмі, Куп’янську, в багатьох волосних селах.
На початку грудня до Харкова прибули збройні загони з Радянської Росії. Революційні частини поступово роззброювали контрреволюційні війська, що сприяло зміцненню Радянської влади в місті.
11—12 грудня 1917 року в Харкові відбувся Перший Всеукраїнський з’їзд Рад, який, спираючись на волю робітничо-селянських мас, оголосив поваленою контрреволюційну Центральну раду та прийняв історичну постанову про встановлення Радянської влади на всій території України. Рішення з’їзду знаменували перемогу соціалістичної революції на Україні, здійснення одвічної мрії українського народу про створення своєї суверенної держави.
Радянський Харків став вихідним пунктом наступальних операцій проти сил української націоналістичної та кадетсько-каледінської контрреволюції. 14 грудня харківські червоногвардійці та революційні солдати Харківського гарнізону, яких очолював М. О. Руднєв, вибили війська Центральної ради з Лозової. Створилися умови для широкого наступу радянських військ проти збройних сил Центральної ради в напрямку Полтави і Києва.
Протягом грудня 1917 — січня 1918 року Радянську владу було встановлено на всій території Харківської губернії.
Під керівництвом більшовиків трудящі Харківщини ламали старі буржуазні установи і створювали радянські органи влади. Зміцненню Радянської влади на місцях великою мірою сприяло здійснене в лютому 1918 року з ініціативи більшовиків об’єднання Рад робітничих і солдатських депутатів з Радами селянських депутатів. Органи Радянської влади взялися за встановлення контролю над виробництвом. Великого значення набирав розподіл між малоземельним і безземельним селянством поміщицьких та інших нетрудових земель. 24 лютого 1918 року на губернському з’їзді волосних земельних відділів Рад було затверджено «Інструкцію по врегулюванню земельних відносин на 1918 рік», на основі якої розпочалися земельні перетворення.