Гусинка, Куп’янський район, Харківська область
Гусинка — село, центр сільської Ради, розташоване на автомобільному шляху Куп’янськ — Просянка, на відстані 20 км від районного центру, за 3 км від залізничної станції Гусинка на лінії Куп’янськ — Бєлгород. Населення — 1000 чоловік. До складу сільради входять також населені пункти: Абрамів Яр, Василівка, Вишнівка, Вовчий Яр, Дорошівка, Єгорівка, Курочкине, Миколаївка Друга, Миколаївка Перша, Моначинівка, Просянка, Самборівка, Селище, Цибівка.
Заснування Гусинки припадає на другу половину XVII століття. Це підтверджується тим, що в 1690 році в слободі Гусинка було закінчено будівництво церкви. Виникло поселення у великій розлогій балці, з джерел якої бере початок річка Гусинка, що впадає в річку Великий Бурлук — притоку Сіверського Дінця. Поблизу проходив шлях Ізюм — Бєлгород. Навкруги балки простяглися широкі степові простори з родючими чорноземами, подекуди порізаними густими смугами лісів. Дика, але багата місцевість приваблювала переселенців.
У документах початку і середини XVIII століття слобода носила назву Гусинець, а в кінці XVIII століття — Гусинка. Про походження самої назви слободи не збереглося відомостей. Жителі села пов’язують її з назвою місцевої річки Гусинки.
За переписом 1732 року, слобода мала 57 селянських дворів з 376 жителями. Крім цього, значився двір підпрапорщика Г. Сошальського і 3 двори служителів культу. Перепис розкриває також характер соціальних відносин: селяни слободи вважались уже підданими Сошальського. Григорій Сошальський — представник козацької старшини — домігся від російського уряду пожалування для себе великих земельних масивів. За даними 1785 року, жителі слободи Гусинки і сусідньої Моначинівки вважалися кріпаками поміщиків Сошальських. Селяни двох слобід обробляли 992 десятини поміщицької землі. На цей час у Гусинці було 100 дворів і 1093 жителі, в Моначинівці — 105 дворів і 550 жителів. В цей час селяни головним чином займалися хліборобством. Жінки, крім роботи в полі, ткали полотна і сукна для своїх потреб, а також для продажу.
Поміщики мали винокурні і великі пасіки. У чотирьох шинках продавалося вино, наливки, мед.
Минали роки. Після поміщиків Сошальських тут панували Ковалевські, Сабови, Зайцеви, Поклонські, Грановські, а життя селян лишалося таким же безправним, безпросвітним.
Панщина гусинських кріпаків у першій половині XIX століття становила З дні на тиждень. Крім того, селяни відбували у поміщиків ряд повинностей. На час скасування кріпосного права у 1861 році Гусинка належала дворянам Ковалевським, які мали 4200 десятин землі.
З середини 60-х років XIX століття Гусинка стала центром волості. На той час у селі налічувалося 138 дворів і 1303 жителі. Широкого розмаху почала набувати торгівля. За даними на 1864 рік, тут було 4 щорічні ярмарки.
Реформа 1861 року, звільнивши селян від кріпосної залежності, не поліпшила їхньої долі. Кращі землі лишилися у поміщиків. Селянське землеволодіння рік у рік зменшувалося. На початку 80-х років XIX століття в Гусинці було 5 селянських громад, де налічувалось 270 жителів чоловічої статі. Площа орної землі становила 882 десятини. В середньому на двір припадало 4,5 десятини. В селянських господарствах було зовсім мало робочої і продуктивної худоби. В усіх п’яти громадах налічувалося тільки 45 коней і 113 корів. Селяни сплачували багато податків: подушний, земельний, викупні, земські, волосні. Загальна сума їх становила щорічно 2078 карбованців.
У другій половині XIX століття і на початку XX століття посилюється процес розшарування селян, особливо після столипінської реформи. В селі виникають великі куркульські господарства з 80, 100 і більшою кількістю десятин землі. Водночас все більше й більше селян переходить у розряд безземельних і малоземельних. Все це спричинило до того, що частина гусинців переселялась у Сибір, на Далекий Схід, а ті, що зовсім розорялися, йшли працювати на залізницю, в поміщицькі економії і куркульські господарства. Дані перепису 1910 року по Гусинській волості свідчать, що господарства, які не мали орної землі, становили 21,5 проц., а господарства від 0,1 до 3 дес.— 13,7 проц.3. В той же час велика кількість землі в Гусинці належала поміщикам і куркулям. У поміщика Поклонського було понад 700 десятин землі. Близько 400 десятин поміщик обробляв руками найманих робітників, а 300 десятин здавав в оренду селянам за гроші або відробітки. В економії були жорстокі порядки. За найменші провини робітників карали: позбавляли роботи, штрафували тощо.
Про злидні та постійні нестатки свідчив і вигляд села: убогі хатини під солом’яними стріхами, виснажені люди в домотканому одязі. Крім церкви і кількох поміщицьких будівель, у селі не було жодного цегляного будинку.
Безправ’я, жорстока експлуатація, кабала викликали обурення широких селянських мас проти поміщиків і куркулів, що особливо яскраво виявилося під час революції 1905—1907 років. Поблизу Гусинки була розгромлена економія поміщика Бєлкіна. Влітку 1906 року селяни, що працювали в економії Розальйон-Сошальського вимагали, щоб плата під час збирання хлібів була щонайменше чоловікам З крб. і жінкам 2 крб. за місяць. Поміщик не згодився з цим і покликав інших робітників, але селяни не допустили їх до роботи. Через два дні з Куп’янська прибув пристав з драгунами. Виступ селян придушили. Чотирьох організаторів цього стихійного виступу було арештовано.
В наступні роки бідняцькі й середняцькі господарства були ще більше підірвані. Кількість малоземельних селян значно зросла. У 1912 році в Гусинці було 46 бідняцьких господарств, які не мали ні тягла, ні землі. В цей час із 4200 десятин землі 2250 дес. (60 проц.) було панської, 1050 дес. (25 проц.) — церковної і тільки 630 дес. (15 проц.) належало селянам.
Крім злиднів, селян гнітили темнота і забобони. На початку XX століття відбулися деякі зрушення в галузі народної освіти. В селі відкрили церковнопарафіальну і земську школи, земську бібліотеку, в якій у 1911 році налічувалось 1007 примірників книжок. Проте стан освіти далеко не задовольняв потреб села. Не всі діти шкільного віку були охоплені навчанням. У тому ж 1911 році в церковнопарафіяльній школі, де навчалося 84 учні, працювала тільки одна вчителька з помічницею. В цьому році 14 дітям шкільного віку було відмовлено в прийомі до школи. Навчання провадилося російською мовою. Злидні, необхідність працювати в господарстві призводили до того, що багато учнів не закінчували навіть трикласну школу. В 1911 році навчання закінчило всього 8 дітей, у 1912— 13 дітей. Доросле населення Гусинки в основній своїй масі було неписьменним. Серед корінних жителів села не було жодної людини, яка мала б середню освіту.
Після Лютневої революції волосне правління в Гусинці було ліквідоване. Його замінив волосний громадський комітет, що підтримував Тимчасовий уряд. Власті змушені були піти на створення земельного комітету. Поряд з цими установами виникла волосна Рада селянських депутатів. Куп’янська газета «Голос народа» у повідомленні про роботу Гусинської Ради селянських депутатів відзначила, що до Ради ввійшли в основному бідні селяни і що навколо неї вже починає групуватися біднота. Не раз із Куп’янська приїздили представники повітової Ради, в якій верховодили меншовики та есери. Вони умовляли селян чекати скликання Установчих зборів, де, за їхніми словами, буде розв’язане земельне питання. Але це ненадовго утримувало селян від виступів. Як свідчать сучасники, восени більшість гусинців і слухати не хотіли про Установчі збори. Серед селян панувало загальне прагнення — поділити землю великих власників.
Та тільки після встановлення Радянської влади в повіті стало можливим приступити до розв’язання цього завдання. Повесні селяни почали ділити поміщицьку землю, але окупація України німецькими загарбниками стала на перешкоді цьому.
У грудні 1918 року, після вигнання німецьких окупантів, в селі було створено волосний революційний комітет з 5 чоловік. Головою ревкому став місцевий бідняк І. М. Заливаха. Членами волревкому були М. Т. Курило, І. В. Колісник, Т. А. Краснокутський, І. А. Сабада. Основну увагу ревком зосередив на згуртуванні бідноти, виконанні продрозверстки, розподілі землі та зміцненні революційного правопорядку. Влітку 1919 року Гусинку захопили денікінці. Вони відразу відновили старі, дореволюційні порядки, відібрали врожай, вирощений на поміщицькій землі, а землю передали колишнім власникам. Білогвардійці нещадно грабували населення. Недарма гусинські селяни дали денікінцям прізвисько «кожушники». Під час наступу Червоної Армії Гусинка стала місцем запеклих боїв. 15 грудня 1919 року 372-й стрілецький полк розгромив два кавалерійські полки генерала Шкуро. Частини Червоної Армії визволили Гусинку і повітове місто Куп’янськ.
Чимало жителів Гусинки безпосередньо брали участь у боях за Радянську владу на фронтах громадянської війни. Один з них — Г. Ф. Таран — став на чолі ревкому, створеного тут незабаром після визволення села від денікінців. До складу ревкому входили М. Т. Курило, П. С. Удовика, П. П. Таран, Л. Л. Губа. У березні 1920 року відбулися вибори Гусинської волосної Ради. До волвиконкому були обрані в основному комуністи. У червні 1920 року в Гусинці створюється волосний комітет незаможних селян, головою якого став комуніст Л. Л. Губа. Партійний осередок Гусинки офіційно було затверджено 16 березня 1920 року Куп’янським повітпарткомом.
Одним з найважливіших заходів Радянської влади в 1920 році був розподіл поміщицьких і частково куркульських земель між безземельними і малоземельними селянами. Понад 1000 десятин поміщицької і куркульської землі перейшло трудящому селянству. Те, що в Гусинці було багато поміщицьких земель, зробило норму наділення значно вищою, ніж в інших селах, — 1,5 десятини на їдця.
В інформаційних зведеннях Куп’янського повітвиконкому неодноразово відзначалась енергійна і злагоджена робота Гусинського волвиконкому і КНС та ефективна діяльність партосередку, що дало змогу згуртувати бідноту та ізолювати куркулів. Активно пройшла в Гусинці кампанія по набору добровольців-кавалеристів на фронт проти Врангеля та по збору теплих речей для Червоної Армії. Відгукнулися гусинські незаможники й на заклик Радянської влади вступити добровольцями в загони для боротьби проти бандитизму. Успішно здійснювались і такі заходи, як виконання продрозверстки, допомога сім’ям червоноармійців, підготовка школи до нового навчального року, проведення посівної кампанії. Восени 1920 року озимих було засіяно вдвічі більше, ніж у попередньому році.
Селяни Гуганської волості схвалили нову економічну політику, вбачаючи в ній надійний засіб боротьби з розрухою в країні. «Обіцяємо,— говорилось у рішенні Гусинського волкомнезаму,— що ми, незаможні селяни, зробимо все, щоб перемогти розруху і відбудувати народне господарство країни». В роки непу в Гусинці закладалися основи колективного методу господарювання. У березні 1921 року організувалася Перша Гусинська сільськогосподарська артіль, в якій об’єдналися в основному наймити і малоземельні селяни. В артілі було 177 десятин землі, в тому числі орної — 104 десятини, також 8 господарських будівель, 4 пари волів, кінь, 3 плуги, 4 борони, 2 сівалки та ін. реманент. Артіль розмістилась у маєтку поміщика Поклонського. Безпосередню участь в артільному господарюванні брали 77 чол. (60 чоловіків і 17 жінок).
Господарство артілі велось успішно, і це справляло позитивний вплив на селян навколишніх сіл. Сільрада, КНС і партосередок сприяли діяльності артілі. Вони допомогли їй одержати трактор. Сільрада пропагувала діяльність артілі, обговорювала на своїх засіданнях звіти артілі.
У грудні 1921 року було організоване ще одне колективне господарство — Друга Гусинська трудова сільськогосподарська артіль. Її очолив Ф. Г. Таран. У 1923 році створюється сільськогосподарська артіль «Надія», в якій об’єдналися 12 дворів.
У 20-х роках в Гусинці існував ряд кооперативних об’єднань: товариство споживчої та сільськогосподарської кооперації, сільськогосподарське кредитне товариство, тракторне товариство, засноване в 1925 році.
Партійна організація Гусинки, в рядах якої наприкінці 20 років налічувалося близько 30 комуністів, була однією з найбільших серед сільських організацій на Куп’янщині. У сільраді та в КНС комуністи становили основне ядро. Партійний осередок, згуртовуючи навколо себе бідняків і середняків, успішно здійснював лінію партії на селі. Особливо значні були досягнення комуністів у пропаганді колективних форм господарювання, у створенні умов для масової колективізації.
У 1925—27 рр. у Гусинці створюється кілька ТСОЗів, які очолили комуністи І. М. Краснонос, І. М. Завалиха та ін. У квітні 1928 року був організований ТСОЗ «Червона зірка», а в 1929 році виникло ще три — «Добробут незаможника», «Перемога», ім. Шевченка. До кожного з них входило від 20 до 50 господарств.
Хоча Гусинка була краще підготовлена до колективізації, ніж деякі інші села, все ж партійній організації та бідняцько-середняцькому активу села довелося, провести велику роботу, подолати серйозні труднощі. Насамперед треба було знешкодити куркульську агітацію проти колгоспу, переконати в перевагах колективного господарювання багатьох селян, які ще не наважувалися вступити в артіль.
У 1930 році в Гусинці на базі трьох колективних господарств організовується велика сільськогосподарська артіль «Червоний маяк». Артіль очолив М. Хомутков — комуніст, робітник Куп’янського залізничного вузла, один з двадцятий’ятитисячників. Протягом 1930 року на шлях колективного господарювання стала більшість селян Гусинки.
У 1931 році колгосп «Червоний маяк» об’єднував 480 дворів, що становило 91 проц. бідняцько-середняцьких господарств. Це був один з найбільших колгоспів Кубинського району. Він мав 5690 га земельних угідь, міцну технічно-виробничу базу. Майно колгоспу обчислювалось у 136 тис. крб. Проте досвід перших років господарювання показав недоцільність на той час створення надто великих колгоспів. Тому в 1934 році артіль «Червоний маяк» розукрупнили на 3 господарства: колгосп ім. Робітничо-Селянської міліції (в Гусинці), ім. XVII партз’їзду (в Самборівці) і «Червоний промінь» (в Єгорівці).
Гусинський колгосп ім. Робітничо-Селянської міліції мав 3277 га земельних угідь, з них 2327 га орної землі. Розукрупнення колгоспу дало можливість більше уваги приділяти організації праці, розвитку соціалістичного змагання, впровадженню передових агротехнічних методів у рільництві. В колгоспі зросла врожайність. У 1935 році бригада № 2 зібрала озимої пшениці по 30 цнт з га на площі 25 га, а з усієї площі 67 га — по 23,6 цнт. Це була найвища врожайність у Кубинському районі. У 1937 році колгосп добився врожайності всіх зернових по 16 цнт з га, а озимої пшениці — по 28 цнт з га. На весь район славилися трудівники гусинських бурякових плантацій. Вони одержували з року в рік по 300 цнт буряків з гектара, а передові ланки М. С. Гордієнко та М. І. Нечполюк — по 360 і більше цнт з кожного гектара.
Агрономічним центром колгоспу стала хата-лабораторія. Значним досягненням колгоспу ім. Робітничо-Селянської міліції був повний перехід у 1940 році на науково обгрунтовані сівозміни.
Колгосп досяг також успіхів і в розвитку тваринництва. Окремі ферми були представлені на Всесоюзній сільськогосподарській виставці і нагороджені свідоцтвами. На свинофермі за 2 роки (1937—1938) було одержано і збережено в середньому по 16 поросят на кожну з 27 свиноматок, а на вівцефермі одержано 123 ягнят від 100 вівцематок і по 3 кг вовни на вівцю.
Широкого розмаху набуло в колгоспі соціалістичне змагання. Партійна організація добивалася поширення соціалістичного змагання не лише між окремими бригадами, фермами, ланками, а й з іншими колгоспами. Традиційним стало змагання з сусідніми колгоспами — ім. Димитрова та ім. XVII партз’їзду.
Рік у рік зростало колгоспне виробництво. Поліпшувався добробут трудівників Гусинки. Колгоспники одержували на трудодень по 4 крб. та 1,5—2 кг хліба.
За роки Радянської влади відбулися великі зміни в освіті і культурі трудящого селянства. Щоб покінчити з неписьменністю, в селі ще на початку 20-х рр. був організований лікнеп, який відвідувало 80 чоловік, створено хату-читальню і бібліотеку, які привертали до себе багато читачів. При хаті-читальні працювали гуртки: ленінський, сільськогосподарський, військовий, хоровий. У 1928 році в селі побудували сільський клуб. При клубі працювали гуртки художньої самодіяльності, в хатах колгоспників заговорило радіо. Всі діти шкільного віку відвідували семирічну школу. У школі для дорослих підвищували свою освіту і літні колгоспники. Багато дітей колгоспників навчалося в інститутах і технікумах. Так, у 1936 році 8 чол. здобули вищу освіту, 25 — спеціальну середню. У селі з’явилися нові професії, яких раніше тут не знали: тракториста, комбайнера, шофера, агронома. В 1936 році на полях Гусинського колгоспу працювало 25 трактористів. Радянська влада виявляла велику турботу про трудівників села. В Гусинці були побудовані пологовий будинок, пункт медичної допомоги, аптека. Гусинка жила щасливим життям.
У роки Великої Вітчизняної війни жителі Гусинки, як і всі радянські люди, вносили свій вклад у справу оборони Вітчизни. В перші місяці війни багато жителів села брали участь у спорудженні оборонних укріплень. У селі було створено винищувальний загін для боротьби з ворожими десантниками. З кінця 1941 року гусинські колгоспники працювали в складних прифронтових умовах. Коли виникла загроза окупації села, колгоспну худобу і сільськогосподарську техніку було евакуйовано вглиб країни. Евакуювалась і частина жителів.
24 червня 1942 року Гу синку захопили фашистські війська. Понад 7 місяців село було під чоботом фашистських загарбників. Багато лиха зазнали жителі Гусинки від поневолювачів. їх грабували, виганяли на примусові роботи, а юнаків і дівчат насильно вивозили на фашистську каторгу в Німеччину. Але радянські люди не скорилися окупантам. Багато жителів боролись проти ворога у партизанських загонах і підпільних групах. Деякі з них загинули, виконуючи відповідальні бойові завдання. Серед них К. П. Кириченко, П. І. Байдак та інші.
На початку лютого 1943 року радянські війська визволили Гусинку. Понад 100 чоловіків з Гусинки брали участь у боротьбі проти фашистських загарбників у рядах Червоної Армії. 78 з них за героїчні подвиги нагороджені бойовими орденами і медалями.
Відступаючи під натиском радянських військ, окупанти завдали великих збитків колгоспу, селу, його жителям. Вони повністю зруйнували господарські приміщення колгоспу, залізничну станцію, пункт «Заготзерно», лікарню, пологовий будинок, поштове відділення, 21 будинок жителів села. Збитки по громадському господарству колгоспу ім. Робітничо-Селянської міліції становили 1175 тис. крб., а збитки, заподіяні школі, лікарні, зооветдільниці, пункту «Заготзерно», залізничній станції і млину в цілому становили 1152 тис. карбованців.
Після визволення села від окупантів зразу ж розпочалося відродження колгоспу. Великі труднощі стояли перед колгоспниками. Довелося відновлювати посівні площі, громадське тваринництво. Основну роботу виконували жінки та підлітки.
Не було машин, колгоспники обробляли землю вручну, власними коровами. Тому урожайність зернових ще була занадто низька. В 1944 році зібрали озимої пшениці по 7,3 цнт з га, ярої — 6,7 цнт, ячменю — 4 центнери. За рік після визволення були відроджені ферми. На кінець 1943 року в колгоспі налічувалося великої рогатої худоби 64 голови та 10 свиней. У цей час громадське тваринництво зростало за рахунок контрактації худоби колгоспників.
Переможне закінчення Великої Вітчизняної війни дало змогу кинути всі сили на відродження господарства колгоспу. В 1946 році кількість чоловіків, які працювали в колгоспі, збільшилась майже в три рази. Посилилась допомога колгоспу з боку Куп’янської МТС. Партійна організація колгоспу, яка налічувала 10 комуністів, мобілізувала колгоспників на самовіддану працю по відбудові громадського господарства, на виконання завдань післявоєнної п’ятирічки. У 1946 році порівняно з 1943 колгосп збільшив посівні площі на 450 га, успішно провів посівну кампанію і зайняв перше місце в районі.
У наступні роки, завдяки наполегливій праці колгоспників, розвитку соціалістичного змагання, поширенню передового досвіду, впровадженню передової агротехніки в рільництво, колгосп досяг значних успіхів. За високі врожаї зернових (по 25 і більше цнт з га в 1948 році) 17 трудівників колгоспу були нагороджені орденами і медалями. Зокрема ордена Леніна удостоєні ланкові Є. І. Жорник, А. С. Кусинська, Л. І. Пономарьова, бригадири рільничих бригад А. І. Хрипко та О. Я. Чорний, голова колгоспу С. І. Писаренко. Агроном П. В. Онищенко був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Гусинський колгосп, як один з кращих у районі, був учасником районної сільськогосподарської виставки в м. Куп’янську 1948 року. За роки четвертої п’ятирічки колгосп з усіх основних показників досяг довоєнного рівня.
Відроджувалось і село. Було відбудовано сільмаг, поштове відділення. Село прикрасилось новими насадженнями декоративних та фруктових дерев.
На початку 1951 року колгоспи ім. Робітничо-Селянської міліції і сусідніх сіл — ім. XVII партз’їзду та «Червоний промінь» — об’єдналися в одне господарство — колгосп ім. Ватутіна. Він мав 5433 га земельних угідь, в т. ч. 3900 га орної землі, 1000 голів великої рогатої худоби, 1030 овець, 700 свиней, 5300 штук птиці. Все це дало змогу побудувати капітальні господарські приміщення, успішно здійснювати механізацію виробничих процесів, що в свою чергу сприяло розвитку колгоспного виробництва.
Партійна організація посилила увагу до питань господарської діяльності. В її рядах було 18 комуністів, які працювали безпосередньо на виробництві. Бригади і ферми були укріплені ініціативними працівниками, досвідченими виробничниками. Велика увага приділялася політико-масовій роботі. На найважливіших виробничих ділянках були закріплені 24 агітатори. Перший рік господарювання після об’єднання дав добрі наслідки. У 1951 році колгосп одержав озимої пшениці на площі 940 га в середньому по 20 цнт з га, здав державі 1600 цнт зерна, виконав план поставок молока, м’яса, яєць. В соціалістичному змаганні з сусіднім колгоспом ім. Димитрова гусинці були попереду. Це були перші досягнення укрупненого колгоспу.
Втілюючи в життя рішення вересневого (1953 р.) і січневого (1955 р.) пленумів ЦК КПРС, XX з’їзду КПРС, партійна організація і правління колгоспу ім. Ватутіна добилися нових успіхів у дальшому розвитку колгоспного виробництва. Багато зробив для підвищення культури рільництва та поліпшення агротехніки досвідчений спеціаліст Н. М. Ангелюк, який 1955 року почав працювати агрономом. У 1957 році в колгоспі ім. Ватутіна виростили найвищий урожай по району. З площі 1105 га тут зібрали зернових в середньому по 26,5 цнт з гектара.
Певних успіхів було досягнуто і в тваринництві. Передовики свиноферми — свинарки У. Г. Саленко, К. П. Пивоварова і завідуючий свинофермою П. С. Боженко — за високі показники в роботі були затверджені учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1955 року. В 1958 році доярки М. І. Ломака і Г. А. Ткаченко надоїли понад 2 тис. кг молока від кожної з закріплених за ними 11—12 корів.
У колгоспі зросла механізація трудомістких робіт, особливо після того, як колгосп став хазяїном сільськогосподарської техніки. В 1964 році в колгоспі налічувалось 22 гусеничні і колісні трактори, 15 комбайнів, з них 5 зернових, 11 вантажних автомашин, 5 зерноочисних машин, 24 культиватори, 4 агрегати для доїння корів та інша техніка.
Зростання механізації виробничих процесів викликало зміни в організації праці. Від рільничих бригад перейшли до комплексних, набули великого значення механізовані ланки. Досвід кращих механізаторів країни партійна організація і правління колгоспу поширювали на своїх полях.
У 1965 році без затрат ручної праці вирощувалися просапні культури на 1223 га. Кращі механізатори П. М. Мірошниченко, О. І. Загребельний, І. Є. Сисоєв набагато перевиконували денні та річні норми виробітку.
Колгосп мав значні досягнення і в хліборобстві. В 1964 році було одержано врожай озимої пшениці на площі 1050 га, в середньому по 25,8 цнт з га, бригада В. М. Максимова зібрала на площі 250 га по 30,4 цнт. Колгосп засипав у державні засіки 24 тис. цнт зерна — найбільше за всю історію колгоспу.
Зміцнення господарства колгоспу сприяло зростанню добробуту трудівників села. За післявоєнний період 140 жителів села справили новосілля. Зникли хати під солом’яною стріхою. їх замінили добротні будинки, здебільшого цегляні з шиферним або залізним дахом. Село повністю електрифіковане і радіофіковане. Над 50 будинками хліборобів височать щогли телевізійних антен.
До послуг гусинців промтоварний, продуктовий та посудогосподарчий магазини, чайна, лазня, взуттєва і швейна майстерні. Жителі села купують радіоприймачі, пральні машини, добротні меблі, велосипеди, різноманітні тканини, одяг. Великі зміни, порівняно з дореволюційним часом, відбулись у розвитку охорони здоров’я. В селі є лікарня на 50 ліжок з пологовим відділенням і зуболікарським кабінетом, аптека. Лікарню побудували в 1949 році. Тут працює 3 лікарі та 17 медпрацівників з середньою освітою. Є в Гусинці дитячі ясла на 50 місць, побудовані в 1959 році.
У післявоєнні роки в Гусинці невпинно зростали освіта й культура. У 1951 році семирічну школу було реорганізовано в десятирічну. Тут навчається близько 300 учнів. У 1964 році закінчено будівництво нового двоповерхового приміщення школи на 400 учнів, де, крім класних кімнат, є спортивний зал, лабораторії і кімнати для гурткової роботи. Двадцять досвідчених педагогів, переважна більшість з яких має вищу освіту, озброюють учнів глибокими знаннями. В селі також працюють 11 спеціалістів з вищою та середньою освітою.
Значною подією в культурному житті села було закінчення в 1963 році будівництва нового клубу з залом глядачів на 250 місць, кімнатами для бібліотеки і читальні, для гурткової роботи. При клубі працюють гуртки художньої самодіяльності: драматичний, хоровий, танцювальний, струнний. Учасники самодіяльності виїжджають з концертами і виставами у сусідні колгоспи. В клубі є постійна кіноустановка. Три рази на тиждень тут демонструються художні фільми.
Клуб став центром пропаганди нових звичаїв. Святково проходять проводи в армію, урочисті реєстрації шлюбів. Велику роботу серед населення провадить сільська бібліотека, що має 9500 примірників книжок. Крім цього, в шкільній бібліотеці налічується 3300 книжок. Багато колгоспників, робітників і службовців мають власні бібліотечки. Близько тисячі примірників газет і журналів передплачують щороку жителі Гусинки.
Велику організаторську та виховну роботу серед населення здійснюють партійні, комсомольські та профспілкові організації села. Тут є дві партійні організації: шкільна, що налічує 11 чоловік, та колгоспна, на обліку в якій перебуває 47 комуністів. У селі дві комсомольські організації — шкільна та колгоспна, чотири профспілкові: працівників освіти, охорони здоров’я, торгівлі і спеціалістів сільського господарства. Є в Гусинці добровільні товариства: ДТСААФ та ДСТ «Колгоспник», а також народна дружина, в роботі якої беруть участь 35 чоловік.
Значну роботу серед трудівників села провадить первинна організація товариства «Знання», що налічує в своєму складі 20 чоловік. У 1965 році члени товариства прочитали для жителів села 220 лекцій.
Велику роль у житті села відіграє орган місцевої влади — сільська Рада. До її складу обираються кращі з передовиків колгоспного виробництва і сільської інтелігенції. У своїй діяльності сільська Рада охоплює всі сторони життя трудящих: питання освіти, культури, соціального забезпечення, постачання, благоустрою села. При виконкомі Гусинської сільської Ради створено 6 постійно діючих комісій: благоустрою і шляхового будівництва, фінансово-бюджетна, соціально-законодавча, мандатна, культурно-освітня та сільськогосподарська. В роботі комісій активну участь беруть 40 постійних членів комісій. Багато уваги приділяють розвиткові колгоспного виробництва члени сільськогосподарської комісії.
В історії минулого Гусинки є один примітний факт, про який з гордістю розповідають жителі села. У 80-х рр. XVIII століття в Гусинці деякий час проживав видатний український просвітитель, філософ і поет Г. С. Сковорода. За свідченням особистого друга і біографа Сковороди М. І. Ковалевського, поет кілька разів бував у Гусинці, полюбив місцевість і людей. Він поселився поблизу села на пасіці. «Тиша, безтурботна свобода,— пише Ковалевський,— збуджували в ньому всі почуття тих дорогоцінних задоволень, які відомі тільки мудрим і доброчесним» г. У Гусинці Сковорода написав деякі із своїх творів.
Красивим і впорядкованим стало село за роки Радянської влади. Та ще кращим воно стане в недалекому майбутньому. Радісні перспективи відкриває перед Гусинкою нова п’ятирічка. З 1966 року почалася перебудова села за генеральним планом реконструкції міст і сіл області. Тут будуть рівні широкі вулиці, обсаджені декоративними і фруктовими деревами. Центр села буде забудовано двоповерховими будинками з центральним опаленням, вулиці заасфальтовано та освітлено електрикою.
Відкриваються реальні перспективи перетворення Гусинки в село високої продуктивної праці і комуністичної культури.
М. І. КСЕНЗЕНКО