Качкарівка, Бериславський район, Херсонська область (продовження)

Підготовлено: Admin. Розділ: Бериславський район

Частина 1Частина 2

Суцільну колективізацію в селі в основному завершено навесні 1931 року. Важливим засобом організаційно-господарського зміцнення колгоспів стала МТС, створена в Качкарівці у березні 1932 року. На колективні поля вийшло 30 тракторів ХТЗ, ЧТЗ і «Універсал». В 1936 році колгоспи «Незаможник, об’єднуйсь!» і «Червоний металіст» одержали державні акти на вічне користування землею, причому і артілям, і їх членам з державних фондів додатково виділено чималі площі. Так, за артіллю «Червоний металіст» було закріплено близько 4,1 тис. га, колгоспникам під присадибні ділянки прирізано понад 47 га. Члени другої артілі здобули додатково 57,5 га землі.

Піднесення культури землеробства, наполеглива праця дали можливість хліборобам значно підвищити врожайність сільськогосподарських культур.

У 1938 році колгоспи Качкарівки зібрали в середньому по 16 цнт зернових, а в 1939 — близько 20 цнт з га. Протягом 1936—1940 рр. артіль «Червоний металіст», крім зернових, успішно вирощувала бавовник. 1937 року ланка Є. Ф. Коломієць зібрала з кожного га понад 9 цнт бавовни-сирцю, за що одержала перехідний Червоний прапор райкому КП(б)У і райвиконкому. Зміцнення економіки колективних господарств забезпечувало піднесення матеріального добробуту їх трудівників. У передвоєнні роки колгоспникам видали на трудодень по 2—3 кг зерна і по 3—4 крб. грішми.

У 30-х роках в селі розвивалася місцева промисловість: працювали цех Херсонського рибокомбінату, елеватор. Рік у рік виконувала виробничі плани риболовецька артіль «Червоний Жовтень».

Великі зміни сталися і в самому селі. З ліквідацією в 1931 році Качкарівського району Качкарівка увійшла до Бериславського району. В ній успішно розвивалися заклади охорони здоров’я трудящих, освіти, культури. Лікарню розширили до 30 ліжок, діяли медичний пункт, аптека. До середини 30-х років неписьменність в селі було в основному ліквідовано. 1936 року на базі семирічної створено середню школу, в якій навчалося близько півтисячі учнів. Наступного року качкарівці спорудили будинок культури, де були створені всі умови для розвитку народних талантів. Качкарівський хоровий гурток виступав з концертами навіть у Києві, а 1939 року на Всесоюзній сільськогосподарській виставці брав участь у змаганні багатьох хорових колективів братніх республік. Сільська футбольна команда не раз перемагала в обласних змаганнях. Готуючи себе до вступу в лави Червоної Армії, юнаки Качкарівки відвідували оборонні гуртки, здавали норму на значок ГПО.

Коли на Радянську країну напали німецько-фашистські полчища, майже всі чоловіки Качкарівки пішли захищати соціалістичну Вітчизну. Ті, що залишилися в селі, збирали врожай, копали траншеї, разом з бійцями Червоної Армії будували переправу через Дніпро, активно допомагали радянським військам обороняти Качкарівку. Після того, як 18 серпня 1941 року сюди вдерлися фашисти, чимало жителів вступило до партизанського загону, що діяв у Бериславському районі. Його командиром був учасник громадянської війни, комуніст М. І. Павловський, начальником штабу — голова Качкарівського сільвиконкому Н. Є. Іщейко. Одна з оперативних груп загону дислокувалася у плавнях, на території Качкарівської сільради. Партизани добували розвідувальні дані, які передавали командуванню

Червоної Армії, чинили збройний опір окупантам. В ніч на 17 вересня 1941 року, розвідавши розташування сил ворога, народні месники розгромили фашистський гарнізон у с. Саблуківці. Та невдовзі каральні загони гітлерівців завдали партизанам великих втрат. Серед багатьох інших загинули качкарівські комуністи Я. С. Кравченко, В. Ю. Дубина, В. І. Штанько, Д. Д. Шейко.

Майже 2 роки і 7 місяців безчинствували в селі фашистські кати: вони розстріляли 40 жителів села, в т. ч. депутата сільради Г. А. Кононенка, начальника рибного цеху В. С. Загуби-батька, комсомольця М. Л. Меркотана, насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини 78 юнаків і дівчат. Перед відступом окупанти в безсилій люті зруйнували господарські будівлі колгоспів і МТС, спалили багато житлових і громадських будинків тощо. Загальні збитки, заподіяні гітлерівцями селу і його жителям, становили майже 66 млн. карбованців.

10 березня 1944 року частини 10-го гвардійського стрілецького й 2-го гвардійського механізованого корпусів Червоної Армії з боєм визволили Качкарівку від німецько-фашистських окупантів. Жителі села завжди пам’ятатимуть тих, хто віддав своє життя за їхнє щастя. На майдані, поблизу нового палацу культури, вони спорудили пам’ятник загиблим.

На фронтах Великої Вітчизняної війни загинули 118 жителів села. За мужність і відвагу, виявлені в боях проти фашистських загарбників, 198 воїнів-качкарівців нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Мешканці Качкарівки пишаються своїм земляком Є. Є. Морозом, який відзначився ще в боях з японськими мілітаристами на Халхин-Голі у липні 1939 року. За проявлену мужність і відвагу 6. Є. Мороза удостоєно звання Героя Радянського Союзу. Уряд Монгольської Народної Республіки нагородив його Почесною грамотою і знаком «Учасник боїв Халхин-Голу». Бойові подвиги Є. Є. Мороза у роки Великої Вітчизняної війни відзначені двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки та багатьма медалями. За успішне здійснення операції по форсуванню Дніпра звання Героя Радянського Союзу удостоєно і майора Б. П. Шейка.

Після вигнання з Качкарівки німецько-фашистських загарбників жителі взялися за відбудову господарства. Вирішальною силою у той час були жінки. З 416 працездатних у колгоспі «Червоний металіст» жінок налічувалося 372. Матері, дружини, наречені фронтовиків — вони трудилися самовіддано: орали коровами, сіяли вручну. Колгосп мав всього 5 коней і 39 корів. Завдяки трудовому героїзму членів артілі було засіяно ярими культурами 1,2 тис. га. Так само наполегливо працювали трудівники колгоспу ім. Кірова (колишній «Незаможник, об’єднуйсь!»). Вдень і вночі лагодили сільськогосподарську техніку механізатори МТС. Із старих вибракуваних деталей складали трактори, сільськогосподарські машини. Щоб допомогти радянським воїнам в розгромі ворога, жителі збирали кошти на будівництво танків і літаків, відправляли бійцям подарунки, подавали матеріальну допомогу сім’ям фронтовиків.

Протягом 1944—1945 рр. відновили роботу МТС, рибальська артіль «Червоний Жовтень». Завдяки піклуванню сільради знов почали працювати лікарня, аптека. Восени 1944 року учні сіли за парти середньої і неповної середньої шкіл. Було обладнано приміщення клубу в колгоспі ім. Кірова. Славнозвісний хор с. Качкарівки, що складався з 60 чоловік, і драматичний гурток виступали не тільки перед односельцями, їх тепло приймали жителі й інших сіл району.

До 1947 року завдяки допомозі держави і братніх республік, від яких надходили сортове насіння, худоба, будівельні матеріали, було в основному відбудовано господарство колгоспів. За роки післявоєнних п’ятирічок промислові підприємства і сільськогосподарські артілі Качкарівки розвивалися швидкими темпами. Качкарівську пристань було реконструйовано, значною мірою механізовано вантажно-розвантажувальні роботи. Змагаючись із спорідненими колективами річкового пароплавства, трудівники качкарівської пристані у і 950 році виконали план вантажообороту на 238 проц. і вийшли переможцями у соціалістичному змаганні. їм було присуджено перехідний Червоний прапор Херсонського обкому КП(б)У і облвиконкому. У 1960 році на березі Дніпра побудований павільйон для пасажирів. Чималих трудових здобутків добився цех переробки риби.

Добре працювали трудівники артілі ім. Кірова. 1950 року вона вийшла в число передових колгоспів району. Того року врожай озимої пшениці становив пересічно 22 цнт з га. У колгоспі вирощували також бавовник, якого було засіяно 200 га. Річний прибуток господарства становив 634 тис. крб. Високих показників досягли і кукурудзоводи артілі «Червоний металіст». Бригадир Н. М. Нісіланкова К. Т. Меркотан збирали з кожного га по 30 цнт зерна кукурудзи. У 1955 році колгосп «Червоний металіст» був перейменований на артіль ім. Суворова. Комуністи, члени правління, колгоспний актив багато зробили для підвищення культури землеробства. Це дало змогу 1956 року одержати зернових по 22 цнт з га. Значно зміцніло тваринництво. Господарство мало 720 голів великої рогатої худоби, у т. ч. 260 корів, від яких того року тваринники одержали 258 телят. Великий прибуток дала колгоспу отара, що складалася з 1,5 тис. овець. На кожні 100 вівцематок приплід становив 131 ягня; настриг вовни на вівцю дорівнював 3,1 кг. Одержавши доход в 700 тис. крб., артіль змогла придбати три автомашини, автонавантажувач, зерноочисну машину.

У 1959 році два качкарівські колгоспи об’єдналися в одне господарство, якому присвоєно ім’я В. І. Леніна. Новий принцип планування, підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію сприяли дальшому розвитку артілі. Після реорганізації Качкарівської МТС колгосп ім. Леніна закупив у неї 28 тракторів різних марок, 12 комбайнів, сівалки, плуги, культиватори та інший сільськогосподарський реманент майже на мільйон карбованців.

13 квітня 1960 року за рішенням загальних зборів трудівників колгоспу ім. Леніна він увійшов до складу щойно організованого радгоспу «Дружба». Качкарівка стала центром другого й третього його відділків. У наступне п’ятиріччя радгосп перетворився на високомеханізоване сільськогосподарське підприємство по виробництву м’яса, молока, зерна. В радгоспі організовано відділок зрошуваного землеробства, що займається овочівництвом, садівництвом та виноградарством.

Трудівники радгоспу активно включилися у всенародний рух за комуністичну працю. У 1964 році за звання бригад комуністичної праці боролися вісім колективів тваринницьких ферм, тракторних бригад і механічної майстерні, шість колективів завоювали це звання. У радгоспі шанують людей праці. Тут оформлено фотостенди ударників. У 1966 році 20 передовиків радгоспу удостоєні урядових нагород. Орденом Леніна відзначено самовіддану працю телятниці М. Д. Дороги, яка протягом семирічки виробила 120 тонн м’яса, орденом Червоного Прапора — доярки Г. І. Улінець, яка щороку надоювала по 3 тис. кг молока від кожної закріпленої за нею корови.

У роки восьмої п’ятирічки доходи радгоспу зросли в два з половиною рази і в 1970 ювілейному році перевищили мільйон крб. Це дало можливість збільшити основні засоби виробництва, механізувати трудомісткі процеси на всіх ділянках господарства і на цій основі значно підвищити продуктивність праці, знизити собівартість продуції. Так, завдяки широкій механізації тваринницьких ферм собівартість центнера свинини знизилася більше ніж у три рази.

Вагомий вклад у трудові здобутки колективу радгоспу вносять 124 комуністи, об’єднані в партійну організацію. 80 членів КПРС працюють безпосередньо в сфері матеріального виробництва. Великий авторитет не тільки в селі, але й у районі, в області завоював знатний тракторист, комуніст А. К. Неклеса, якого за високу майстерність і наполегливу працю нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора й удостоєно звання заслуженого механізатора республіки. Своє п’ятирічне завдання він виконав на 130 проц., заощадивши при цьому понад чотири тис. кг пального. План 1971 року А. К. Неклеса перевиконав майже в півтора раза. Комуніст Г. С. Литвиненко виступив ініціатором змагання шоферів радгоспу за виконання дев’ятої п’ятирічки протягом трьох років. У 1971 році він виконав два планові завдання і здобув почесне звання кращого водія району. Майстром високих урожаїв називають у селі кавалера ордена Трудового Червоного Прапора, члена КПРС Г. М. Пугача. Механізована ланка, якою він керує, 1971 року виростила і зібрала по 45 цнт пшениці на площі в 700 га. Комуністи, а також комсомольці, яких в радгоспі близько ста, депутати сільради очолювали в колективі соціалістичне змагання на честь 50-річчя Радянської влади, 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України.

Самовіддано працюють люди, тому й добробут їх неухильно підвищується. 1970 року на свої трудові заробітки, які становлять на місяць 90—120 крб., і заощадження вони придбали тільки в сільському універмазі 47 телевізорів, 39 радіоприймачів та радіол, 16 мотоциклів, 123 велосипеди, 3 піаніно, 53 пральні машини тощо. За післявоєнні роки понад 200 родин справили новосілля.

За роки Радянської влади невпізнанною стала Качкарівка. Замість жалюгідних халуп, що тулилися одна до одної на дніпровських кручах, нині на 4,5 км вздовж правого берега Каховського водосховища простягайся добротні будинки, переважно з цегли, під шифером, черепицею, залізом. У ^кожному з них — електричне освітлення, радіо, в багатьох — газ, водопровід. На центральних вулицях Качкарівки прокладено тротуари. Під час недільників жителі висадили понад 2 тис. дерев, заклали парк площею 6 га. Розширюється мережа торговельних і побутових підприємств. В селі відкрито 3 магазини, їдальню. До послуг трудящих — ательє для пошиття одягу та інші побутові майстерні.

Про здоров’я трудівників Качкарівки дбають 30 медичних працівників дільничної лікарні. Колектив цього медичного закладу понад 30 років очолював заслужений лікар УРСР, кавалер двох орденів Леніна М. Г. Худина. Лікарня на 50 ліжок має пологове, інфекційне, протитуберкульозне, хірургічне відділення. 1967 року відкрито медичний профілакторій в містечку тваринників третього відділку радгоспу. Він має фізіотерапевтичний та маніпуляційний кабінети, які обладнані новітньою апаратурою. Багато качкарівців за путівками профспілкових організацій зміцнюють своє здоров’я в санаторіях, будинках відпочинку, в туристських походах. Діти влітку відпочивають у піонерських таборах. Для наймолодших жителів у 1969 році споруджено дитячий комбінат на сто місць.

Невпинно підвищується загальноосвітній і культурний рівень трудівників села. Про те, як він виріс за роки Радянської влади, яскраво свідчить таке порівняння: якщо до революції з середньою освітою в Качкарівці було лише 4 чоловіка — два вчителі, фельдшер та піп,— то в 1970 році налічувалося 48 спеціалістів з вищою і 85 з середньою спеціальною освітою. В селі є середня школа, де 34 вчителі навчають і виховують понад 500 учнів. З 1950 року працює школа сільської молоді, в якій здобуло середню освіту 340 юнаків і дівчат. У 1965 році в селі відкрито філіал Бери-славської музичної дитячої школи.

Мережа культурно-освітніх закладів складається з будинку культури із залом на 450 місць, клубу, літнього кінотеатру на 400 місць, бібліотеки. У будинку культури і клубі діють драматичні, хорові, танцювальні гуртки художньої самодіяльності. Особливу популярність у населення здобув один з найстаріших в області Качкарівський хоровий колектив. Після успішного виступу на республіканському фестивалі в Києві, присвяченому 50-річчю Радянської влади, хоровому колективу будинку культури присвоєно звання самодіяльного народного хору та вручено бронзову медаль і диплом 2-го ступеня ВЦРПС. Нерідко на сцені Качкарівського будинку культури виступають і професіональні творчі колективи, зокрема Херсонський український музично-драматичний театр. Сільська бібліотека обслуговує близько півтисячі читачів. Її книжковий фонд становить більше 11 тис. томів. Багато сімей мають власні бібліотеки. Так, у заслуженого лікаря УРСР М. Г. Худини налічується понад 2 тис. книжок.

Не забувають в Качкарівці і про фізичне виховання населення, особливо молоді. До послуг любителів спорту — стадіон, де проходять тренування, відбуваються змагання футбольних команд, борців, легкоатлетів тощо. Качкарівська сільська Рада асигнує багато коштів на задоволення соціально-побутових і культурних потреб трудящих. Так, 1971 року з бюджету, що становив 68,4 тис. крб., на освіту і культуру витрачено 60,5 тис. крб. Депутати Ради, серед яких багато передовиків-виробничників, очолюють роботу постійних комісій — сільськогосподарської, соціально-культурної, торгівлі й громадського харчування, соціалістичної законності тощо. У радгоспі «Дружба» працює профспілкова організація, в якій налічується 970 чоловік.

Під керівництвом партійної і профспілкової організацій, сільської Ради трудящі Качкарівки активно включилися у всенародне соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. До знаменної дати вони зобов’язалися успішно виконати план другого року дев’ятої п’ятирічки щодо виробництва сільськогосподарської продукції, завершити роботи по зрошенню 200 га посушливих земель, спорудити два великі механізовані і автоматизовані корівники. У селі буде закінчено будівництво нового приміщення середньої школи на 640 місць, двадцятикілометрового водогону.

Наполеглива праця людей, велика організаторська робота комуністів є запорукою того, що ці плани будуть успішно втілені в життя.

Т. К, БОГДАН, В. І. МАРИНКО, М. Т. МЕРКОТАН

Частина 1Частина 2