Каховка, Каховський район, Херсонська область (продовження)
Досвід перших колективних господарств відіграв чималу роль в успішному розгортанні масової колективізації трудящих селян Каховки. У 1929 році створено 5 сільськогосподарських артілей. Першою з них була артіль ім. Димитрова, головою правління якої обрано М. Л. Реутову — енергійну жінку, активістку колективізації. Основний напрям господарства — садівництво, виноградарство та овочівництво. Слідом за артіллю ім. Димитрова в Каховці виникли колгоспи ім. Ворошилова, «Вільна праця», «Незаможник» і «Перемога». Куркулі чинили шалений опір колективізації, всіляко ухилялися від здачі зерна державі. Так, 1929 року один з куркулів Каховки під час заготівлі хліба приховав 450 пудів пшениці. Вороги колгоспного ладу намагалися пролізти на керівні посади в артілях, вдавалися до підпалів громадських будівель, псували сільськогосподарський інвентар, заражали коней сапом. Підступні дії куркулів було викрито, а їх самих вислано з міста.
Каховці успішно завершили колективізацію і допомогли селянам району в організації колгоспів. З утворенням в січні 1930 року Каховської MTС поліпшився обробіток артільних ланів. Машинний парк MTС щороку поповнювався новою технікою; напередодні Вітчизняної війни в ньому налічувалося понад 200 тракторів, чимало комбайнів. Протягом 30-х років колгоспи Каховки економічно зміцніли. У 1938—1939 рр. артіль ім. Димитрова була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, а її голову М. Л. Реутову нагороджено Великою срібною медаллю.
В роки довоєнних п’ятирічок Каховка стала значним промисловим і культурним центром краю. Населення її зросло до 14 тис. чоловік. Діяли підприємства: завод «Автотрактородеталь», створений в 1931 році на базі навчальних майстерень, випускав поршневі кільця для тракторів; бавовноочисний завод, що працював на місцевій сировині (чимало колгоспів району вирощували бавовну); елеватор, звідки в промислові центри республіки щороку відправляли тисячі тонн добірної таврійської пшениці. Наприкінці 20-х — на початку 30-х років налагодила виробництво запасних частин для сільськогосподарських машин промартіль «Рекорд»; артіль «Червоний факел» видобувала будівельний камінь, випалювала вапно; інші — випускали для населення товари широкого вжитку.
З творчим вогником працювали Каховці. Широкого розвитку набув стахановський рух. У числі тих, хто вів перед у соціалістичному змаганні на заводі «Автотрактородеталь», був слюсар П. Я. Коняшин, який систематично перевиконував норми завдяки раціоналізації виробничих процесів. Створене ним пристосування для виготовлення поршневих кілець дало змогу збільшити випуск продукції на 12 проц. В промартілі «Рекорд» ливарник І. І. Зайцев щодня виконував по три денні норми.
Велика увага приділялася підготовці кваліфікованих робітників. Відкритий у 1923 році фабзавуч не міг розв’язати гостру проблему кадрів. На клопотання партійних і радянських органів у місті створено кілька спеціальних навчальних закладів. У 1931 році відкрито школу тракторного учнівства на 220 та профтехшколу на 107 чоловік. Тоді ж почали працювати два робітфаки: один — Херсонського сільськогосподарського інституту, другий — Харківського інституту механізації і електрифікації сільського господарства. В них навчалося 125 студентів. Наприкінці 30-х років діяла також школа медичних сестер. Значно розширилася мережа загальноосвітніх шкіл. У трьох десятирічних і чотирьох семирічних школах здобувало знання понад 3 тис. учнів.
Комсомольці дбали про відпочинок і дозвілля молоді. У відбудованому приміщенні відкрили клуб ім. Загиблих бійців за свободу, при ньому створили бібліотеку з читальним залом, організували гуртки політграмоти, літературний (робкорівський), антирелігійний. Було обладнано стаціонарну кіноустановку, радіовузол. У травні 1930 року почала виходити районна газета «Колгоспник Каховщини». Відкрито міську і кілька бібліотек на підприємствах та при школах. Діяв пересувний театр. 1937 року в місті встановлено бюст великого російського поета О. С. Пушкіна, який зупинявся в Каховці в 1820 році.
З кожним роком заможнішим і щасливішим ставало життя трудящих Каховки.
І це життя, радянський суспільний лад, який його дав, рідну землю Каховці зі зброєю в руках захищали у грізні роки Великої Вітчизняної війни. Під гаслом «Все для фронту, все для перемоги!» перебудовувалася робота партійних, радянських, громадських організацій, підприємств і колгоспів міста. Партійна організація стала бойовим штабом мобілізації людських і матеріальних ресурсів для відсічі ворогу.
Вже на початку липня 1941 року, за рішенням бюро Каховського райкому партії, в місті створено винищувальний батальйон. До його складу увійшли комуністи, комсомольці і безпартійні — всього 300 чоловік. За два місяці при активній підтримці населення батальйон подав значну допомогу радянському командуванню і місцевим властям у знешкодженні шпигунів й німецьких парашутистів. Його бійці брали участь в демонтажі і вивезенні найбільш цінного устаткування промислових підприємств, евакуації населення до східних районів країни.
Підрозділи 296-ї, 176-ї та 51-ї стрілецьких дивізій дев’ятої армії, якою командував генерал-полковник Я. Т. Черевиченко, виснажуючи сили противника, вели запеклі бої за Каховку. Населення міста від малого до великого допомагало радянським воїнам. Так, 15-річний хлопець Іван Таран врятував життя командиру взводу розвідників. Залишивши місто разом з частинами Червоної Армії, він став любимцем бійців, які звали його Ванею Каховським.
Наприкінці серпня 1941 року гітлерівцям вдалося захопити плацдарм у районі Каховки. Його ліквідацію було покладено на 150-у стрілецьку дивізію. Бійці, командири і політпрацівники дивізії за мужність і відвагу, виявлені в боях, дістали подяку Військової ради 9-ї армії. Бойові дії 150-ї дивізії дали можливість своєчасно відвести війська до Криму та за річку Молочну.
1 вересня 1941 року фашисти окупували Каховку, а вже 4 вересня розстріляли в протитанковому рові близько 60 радянських громадян. 16 вересня до поліцейської дільниці зігнали понад 2 тис. жінок, дітей, стариків, а потім вивезли їх за місто, примусили роздягтися і почали методично розстрілювати з кулеметів. Убитих і поранених гітлерівські кати кидали в глибокий колодязь, а щоб заглушити стогін і крики жертв, туди ж шпурляли гранати. Фашисти нещадно розправилися з 50 комуністами і комсомольцями, яких їм удалося схопити. Не задовольняючись акціями масового знищення радянських людей, окупанти прирекли населення на голодне вимирання, бо той, хто не працював на них, не одержував і крихти хліба. Жителі несли на т. зв. чорний ринок все, що можна було продати, ходили по селах, щоб виміняти хоч трохи продуктів, але до останньої можливості продовжували ухилятися від трудової повинності. Тільки під загрозою смерті фашистам вдалося набрати невелику кількість робітників і дещо налагодити виробництво на заводі «Автотрактородеталь».
Комуністи, які були залишені в місті для роботи в тилу ворога, у 1942 році створили на заводі підпільну групу з 30 чоловік. Загальне керівництво підпіллям здійснював комуніст К. І. Турос (до війни працював завідуючим районним відділом народної освіти). Допомагали йому члени підпілля І. Д. Жицький, М. П. Компанієць. У липні 1942 року підпільники розібрали рейки в районі залізничної станції Новокиївка і пустили під укіс два військові ешелони ворога. Вони не раз псували телефонний зв’язок між Каховкою і Бериславом, Каховкою і Херсоном. Одночасно патріоти писали і розповсюджували листівки, збирали і ремонтували зброю, яка призначалася для партизанської боротьби.
На початку січня 1943 року гітлерівці натрапили на слід підпільників. Багатьох членів підпільної групи було заарештовано. Після нелюдських катувань, які тривали близько 3 місяців, фашисти розстріляли в м. Цюрупинську К. І. Туроса, І. Д. Жицького, М. П. Компанійця, М. В. Михайлину, О. А. Тельника, G. С. Стародубця, І. І. Сергеева, В. В. Безименка, Ф. В. Казначея, А. В. Самійленка. Всіх їх посмертно нагороджено медаллю «За відвагу».
Бої під Каховкою розгорнулися 31 жовтня 1943 року і тривали 3 дні. Гітлерівці утворили добре укріплений плацдарм, який прикривав паромну переправу біля села Малокаховки. Водночас фашистське командування віддало наказ перетворити місто на попіл і руїни. Було зруйновано виробничі приміщення заводів «Автотрактородеталь» і бавовноочисного, артілі «Рекорд», MTC, підірвано електростанцію, спалено три школи, пекарню та багато інших промислових, житлових і громадських будівель.
Проти великих сил ворога діяли дві армії 4-го Українського фронту — 2-а гвардійська і 44-а. Бійці і командири 3-ї гвардійської Волноваської стрілецької дивізії (комдив гвардії генерал-майор К. О. Цаліков), 6-ї гвардійської Волноваської механізованої бригади (комбриг гвардії полковник В. М. Артеменко) та 417-ї стрілецької дивізії (комдив полковник Ф. М. Бобраков) вели запеклі бої за визволення Каховки. В цих боях особливо відзначилися бійці 417-ї стрілецької дивізії 6.3-го корпусу, яким командував Герой Радянського Союзу генерал-майор П. К. Кошовий (нині Маршал Радянського Союзу). 2 листопада 1943 року радянські воїни остаточно вибили ворога з Каховки і вийшли до Дніпра. Під час його форсування на допомогу прийшло місцеве населення. Так, В. К. Новицький під шквальним артилерійським вогнем ворога перевіз на своєму баркасі 65 бійців, кілька мінометів і гармату. За цей подвиг В. К; Новицького нагороджено орденом Червоного Прапора.
В боях за Каховку у всій повноті виявилася бойова співдружність народів-братів: росіян і українців, білорусів і вірменів, грузинів і казахів та інших. За її визволення віддали життя технік-інженер А. М. Туманян, молодший лейтенант Азис Мусабаєв, бійці О. С. Петров, І. А. Парчук і багато інших. У свою чергу Каховці брали активну участь в обороні та визволенні міст і сіл Російської Федерації, Білорусії та ін. Жителі Каховки Т. М. Ус, Ч. П. Гордієнко боронили від гітлерівців столицю Батьківщини Москву, І. Д. Огданець і Н. Я. Шевченко — Ленінград, Л. С. Павчинська, І. С. Бойко — Сталінград. У визволенні Білорусії і Прибалтики брав участь С. С. Анисимов, у складі військ 1-го Українського фронту визволяв братні республіки, а слідом за цим Польщу повний кавалер ордена Слави П. А. Фарін та ін. Понад три тис. каховців воювали на різних фронтах Великої Вітчизняної війни. 1785 чоловік нагороджено бойовими орденами і медалями. Близько двох тис. воїнів-каховців полягли в боях за свободу і незалежність Батьківщини. 1942 року героїчно загинув у фашистській катівні уродженець Каховки талановитий український радянський поет Є. П. Фомін.
Як тільки було визволено Каховку, відновили роботу райком КП(б)У і райвиконком, міська Рада. Трудящі міста і району гаряче підтримали патріотичну ініціативу комуністів, депутатів Ради про створення танкової колони «Колгоспник Каховщини». На будівництво бойових машин зібрано близько 3 млн. карбованців.
10 квітня 1944 року райвиконком звернувся до трудящих району із закликом допомогти у відбудові міста. Держава, трудящі братніх республік допомагали машинами, будівельними матеріалами. Ліс надходив з Комі АРСР та інших лісних районів країни, машини — з Москви й Уралу. Так, лише у вересні 1944 року
Каховці одержали 60 кубометрів пиломатеріалів. З кожним місяцем ця допомога зростала. Спільними зусиллями місто швидко загоювало рани, заподіяні ворогом. Протягом 1944—1945 рр. став до ладу завод «Автотрактородеталь». Велику роль у відродженні промисловості відіграли демобілізовані воїни Червоної Армії. На кінець четвертої п’ятирічки завершено відбудову МТС, елеватора, харчокомбінату, електростанції потужністю 260 квт. Почали випускати продукцію промислові артілі «Прогрес», «Рекорд», «Червоний факел» та ін. 1946 року для нового цеху промартілі «Кооперований-кустар» з РРФСР надійшли ткацькі верстати.
У важкому стані перебували сільськогосподарські артілі: окупанти вивезли весь хліб і худобу, знищили реманент, зруйнували громадські будівлі. Самовіддана праця колгоспників і державна допомога дали можливість поступово підняти господарства. За далеко неповними даними, тільки у квітні—травні 1945 року артілі Каховського району одержали 178 коней, 100 голів великої рогатої худоби, 305 свиней. Надходила сільськогосподарська техніка. 1948 року Каховській МТС виділено 15 тракторів, кілька комбайнів. До початку 1950 року колгоспи в основному досягли довоєнного рівня виробництва продукції. У наступні роки внаслідок об’єднання дрібних сільськогосподарських артілей Каховки та навколишніх сіл створено великий багатогалузевий колгосп ім. XXI з’їзду КПРС, центральна садиба якого містилася у с. Малій Каховці.
Одночасно з промисловістю і сільським господарством йшла відбудова міста. Райком партії і райвиконком організували місячники заготівлі будівельних матеріалів для відновлення .житлового фонду, а також спорудження й впорядкування шляхів. Держава надавала кошти на будівництво житла для сімей загиблих воїнів та інвалідів війни. 15 вересня 1946 року газета «Колгоспник Каховщини» повідомляла, що для цього асигновано 796 тис. крб. Протягом четвертої п’ятирічки житловий фонд зріс до 125 тис. кв. метрів. Було розширено водопровідну мережу, споруджено банно-пральний комбінат. Наприкінці 1943 року знов почали працювати лікарня на 50 місць і поліклініка.
Велика робота провадилася також в галузі культурного будівництва. 1 вересня 1944 року після трирічної перерви відновили роботу 6 шкіл, за парти сіли 843 учні. Через два роки кількість учнів зросла до 2046. У 1948 році в місті працювало вже 7 шкіл: дві середні, 4 семирічні і одна вечірня школа робітничої молоді. Для дітей-сиріт відкрили дитячий будинок. За ініціативою і допомогою молоді споруджено кінотеатр, який нині носить ім’я легендарного полководця В. К. Блюхера, будинок культури і 2 бібліотеки, організовано 16 пересувних бібліотечок. На кінець четвертої п’ятирічки трудящі в основному відбудували місто.
Дальший його розвиток зв’язаний із спорудженням Каховської гідроелектростанції, що стала всенародною будовою. Трудящі міста поповнювали лави будівельників, допомагали у прокладанні під’їзних шляхів тощо. Каховський завод «Автотрактородеталь» було передано у розпорядження керівництва будовою. Промислова артіль «Рекорд» постачала будівникам ГЕС литво.
1 грудня 1950 року бюро Каховського райкому КП(б)У ухвалило створити на будівництві первинну партійну організацію, яка відіграла провідну роль у мобілізації колективу будівельників на успішне виконання урядового завдання. Каховська міська Рада депутатів трудящих дбала про побутове влаштування перших загонів будівельників, розширення мережі навчальних і культурно-освітніх закладів. У 1953/54 навчальному році 6 середніх і 4 неповні середні школи відвідували 4269 учнів. Тоді ж відкрито 2 середні школи для робітничої молоді. 17 грудня 1952 року міська Рада прийняла постанову про організацію двох міських і двох бригадних клубів, 22 червоних кутків, 12 бібліотек. Розгорталася спортивно-масова робота: було споруджено 65 спортивних майданчиків. Завдяки героїчним зусиллям будівельників, яким допомагала вся країна, у 1955 році, на рік раніше строку, Каховська ГЕС дала промисловий струм, а через 2 роки вона виробляла енергії більше, ніж всі електростанції дореволюційної Росії.
З пуском гідроелектростанції швидко стала зростати промисловість Каховки. У 1959 році з невеликого ремонтно-механічного заводу «Дніпробуд» виросло одне з найбільших підприємств області — Каховський завод електрозварювального устаткування. З кожним роком він нарощує свої потужності. За семиріччя (1959— 1965 рр.) тут у два рази збільшено випуск продукції. Завод одним з перших у Каховці перейшов на нову систему планування та економічного стимулювання, що дало можливість протягом 1967—1970 рр. подвоїти основні фонди виробництва. Продукцію підприємства доведено до рівня світових стандартів. Близько 50 країн світу закуповують електрозварювальні апарати з каховською маркою. Рейкозварювальну машину, випущену заводом, в Англії назвали «чудом техніки». 1971 року цій машині присвоєно державний знак якості. У місті працюють заводи: ремонтний «Сільгосптехніки», ремонтно-механічні Міністерства харчової промисловості та «Укрводремтресту»; є також друкарня, комбінати — харчовий і побутовий та ін. Про бурхливий розвиток промислового виробництва в місті переконливо свідчить зростання валової продукції: у 1970 році її вартість досягла майже 21,7 млн. крб., проти 8 млн. крб. у 1960 році.
У 1966 році в Каховці розгорнулося будівництво промислової бази Міністерства водного господарства УРСР, а також нового селища на південно-західній околиці міста. Складовою частиною цього промислово-побутового комплексу став комбінат залізобетонних конструкцій, перша черга якого вступила в дію 1971 року. Промбаза щороку даватиме 300 тис. кубометрів збірного залізобетону для спорудження на півдні України зрошувальної системи — найбільшої і найдосконалішої в Європі. Широка мережа каналів напоїть водою 570 тис. га посушливих таврійських степів. Спорудження зрошувальної системи ведуть ордена Трудового Червоного Прапора управління «Укрводбуд» і ордена Леніна управління «Дніпробуд», яке свого часу споруджувало Каховську ГЕС.
Партійна, комсомольська й профспілкові організації, Рада депутатів трудящих згуртували в дружний колектив великий загін робітничого класу, в лавах якого налічується понад 9 тис. чоловік. У місті є близько 1000 інженерно-технічних працівників. Комуністи й комсомольці — ініціатори й організатори руху за комуністичне ставлення до праці. 30 колективів^ і понад 600 передовиків виробництва вже вибороли право носити почесне звання колективів і ударників комуністичної праці. За великі трудові звершення в роки семирічки 40 каховців нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу. Орденом Леніна відзначено слюсаря заводу електрозварювального устаткування М. Є. Михальченка, який є не тільки передовим виробничником, а й громадським активістом. Багато молоді навчив він майстерності, дав путівку в життя. За досягнуті успіхи у виконанні народногосподарських планів та соціалістичних зобов’язань на честь піввікового ювілею Радянської влади 28 жовтня 1967 року Каховку нагороджено Пам’ятним ювілейним прапором Херсонського обкому КП України, облвиконкому і облпрофради.
Великих успіхів досягли колективи підприємств і організацій міста, ставши на трудову вахту на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. 1969 року план промислового виробництва значно перевиконано; на 8 проц. збільшився виробіток на одного робітника. Трудящі Каховки достроково, 15 листопада 1970 року, виконали завдання восьмої п’ятирічки. Продуктивність праці за п’ятиріччя зросла у 1,5 раза.
Готуючись гідно зустріти XXIV з’їзд КПРС і XXIV з’їзд КП України, трудящі міста й району достроково виконали план першого кварталу 1971 року. Комуністи Каховки своїм представником на XXIV з’їзд КП України послали колишнього командира партизанського загону, тепер першого секретаря Каховського міськкому партії Героя Соціалістичної Праці Г. А. Мусієнка.
План 1971 року трудівники міста теж виконали достроково. Вже до 7 листопада колективи 11 промислових підприємств міста рапортували про завершення річного завдання, будівники Каховської зрошувальної системи — до 1 грудня. Того року понад план випущено промислової продукції на сотні тис. крб. 1972 року Каховці включилися у всенародний рух за відзначення новими трудовими звершеннями 50-річчя утворення СРСР. На честь знаменного ювілею трудящі міста взяли зобов’язання дати понад план на 400 тис. крб. продукції, освоїти 11 видів нових промислових виробів. Колектив заводу електрозварювального устаткування зобов’язався впровадити у виробництво повітро-плазмове різання металу.
Велику організуючу роль у здійсненні планів 9 п’ятирічки відіграють парт-організація, що налічує в своїх лавах 3,9 тис. комуністів, міська Рада депутатів трудящих. В її складі працюють 75 обранців жителів міста; серед них — 50 робітників, понад половина депутатів — члени і кандидати в члени КПРС, 32 жінки. Активною силою є комсомольська організація, що об’єднує 5,5 тис. членів ВЛКСМ. Партійні і радянські органи, громадськість міста приділяли і приділяють неослабну увагу промисловому розвитку міста, поліпшенню побутового і культурного обслуговування його жителів. За роки Радянської влади промисловість Каховки зробила величезний крок вперед. Тепер тут виробляється набагато більше промислової продукції, ніж до революції в усій Таврійській губернії.
Невпізнанною стала і сама Каховка. З неохайного містечка, забудованого одноповерховими глиняними і деінде — кам’яними будинками, вона перетворилася на красиве, квітуче місто, що широко розкинулося на березі Каховського водосховища. У лютому 1972 року її віднесено до категорії міст обласного підпорядкування. Широкі заасфальтовані вулиці, що потопають в зелені, забудовані багатоповерховими будинками. В центрі височить пам’ятник засновникові Радянської держави В. І. Леніну. 1957 року жителі спорудили пам’ятник легендарному полководцю громадянської війни М. В. Фрунзе; встановлено погруддя полководця В. К. Блюхера. 1965—1970 рр. споруджено і здано в експлуатацію понад 15 тис. кв. метрів житла. Значно зросла мережа підприємств побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування. У місті налічується понад сто магазинів і ларків, десять їдалень, п’ять ресторанів і кафе, два готелі на 200 місць, два будинки побуту.
Міська Рада, бюджет якої перевищує півмільйона крб., асигнує великі кошти на впорядкування міста, поліпшення медичного обслуговування населення, освіту, культуру. Рік у рік розширюється Каховська лікарня. Порівняно з довоєнним часом кількість ліжок в ній збільшилася у 6 разів. Вона має найсучасніше обладнання, необхідний транспорт. Працює велика стоматологічна поліклініка. Медичний персонал лікувальних закладів складається з 27 лікарів і 200 фельдшерів, акушерок, медсестер тощо. Багатьох з них відзначено урядовими нагородами і значком «Відмінник охорони здоров’я». Для одиноких мешканців похилого віку в місті відкрито спеціальний будинок, де на повному державному утриманні перебуває понад 200 чоловік. Малюків доглядають й виховують у 7 дитячих садках та яслах на 1,2 тис. місць.
У Каховці налічується 10 навчальних закладів: 7 загальноосвітніх шкіл, заочна і вечірня середні школи для працюючої молоді, зооветеринарний технікум. В них навчається понад 5 тис. учнів, педагогічний колектив складається з 250 чоловік. Добре налагоджено позашкільну роботу з дітьми. Для них відкрито будинок піонерів, станцію юних техніків і натуралістів, музичну і спортивну школи.
Міськвиконком, громадськість дбають про цікавий і змістовний відпочинок трудящих. До їх послуг — будинок культури, два кінотеатри, три бібліотеки з книжковим фондом 80 тис. томів. Широкого розвитку набула художня самодіяльність. Мабуть, нема в місті такого виробничого колективу, де б не працювали самодіяльні гуртки. На республіканському фестивалі самодіяльного мистецтва 1967 року Каховський хоровий колектив відзначено золотою медаллю з присвоєнням йому звання самодіяльної народної хорової капели. Аматорський кінофотоклуб не раз відзначався на обласних оглядах, а в 1968 році його фільм «Народжена революцією» здобув диплом 1-го ступеня і пам’ятну медаль обласного фестивалю. У підготовці до фестивалю самодіяльного народного мистецтва, присвяченого 50-річчю утворення СРСР, беруть участь 183 колективи. 20 місцевих кінофотостудій готуються до районного огляду любительських фільмів. У травні 1972 року проведено свято пісні і танцю, відбулась виставка робіт народних умільців, а у вересні — свято книги.
Комуністи і комсомольці невтомно шукають нових, змістовних форм ідейно-виховної роботи в масах. Це — і агітпоїзд, і «червона тачанка», і ленінські п’ятниці. Досвід Каховської партійної організації в комуністичному вихованні трудящих здобув схвальну оцінку ЦК КП України. Величезне значення для патріотичного виховання народних мас має спорудження в степу під Каховкою бронзового монумента «Легендарна тачанка». Цю величну скульптурну композицію створив на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції колектив митців у складі Ю. М. Лоховиніна, Л. А. Родіонова, Л. Л. Михайльонка і Є. М. Полторацького. 27 жовтня 1967 року відбулося урочисте відкриття пам’ятника, в якому взяли участь партійні, державні й військові діячі, представники трудящих радянських республік, широкі кола громадськості області. Відтоді щороку біля «Легендарної тачанки», яка увічнює ратні подвиги народу в громадянській війні, влаштовуються урочисті проводи юнаків до лав Радянської Армії. З ініціативи старих більшовиків 1957 року відкрито музей історії Каховки (нині філіал Херсонського краєзнавчого музею), який завоював велику популярність. 1971 року його відвідало близько 80 тис. чоловік. З великим інтересом оглядають експозиції музею зарубіжні гості, яких в місті буває чимало. Особливо часто приїздять делегації з Народної Республіки Болгарії і Угорської Народної Республіки. З жителями Шуменського округу Болгарії і області Зала Угорщини каховців зв’язують міцні узи дружби і творчого змагання.
Каховка славна не тільки своїм бойовим минулим. Вона дала країні чимало відомих діячів науки і культури. Тут народилися і провели дитячі роки Д. М. Овсянико-Куликовський — літературознавець і мовознавець, почесний академік Петербурзької АН; О. О. Спендіаров — класик вірменської музики, народний артист Вірменської PСP; М. І. Жук — український радянський художник і поет, професор живопису; Ф. Г. Гаєнко (Омельченко) — народна артистка УРСР та ін.
Широкі перспективи відкриваються перед Каховкою. За генеральним планом реконструкції, розрахованим на 25 років, у ній буде споруджено нові промислові підприємства, зокрема велику швейну фабрику, багатоповерхові житлові будинки. В західній частині міста передбачається створити мережу культурно-освітніх закладів: школи, ще один будинок культури, літній кінотеатр, стадіон. На околиці збудовано потужну телевізійну двопрограмну ретрансляційну станцію. Біля монумента «Легендарна тачанка» споруджуватиметься меморіальний комплекс на честь героїчних подій громадянської війни.
У літопис бойової слави свого міста Каховці вписують сторінки трудової звитяги.
Є. І. ПЕТУХОВ, И. Г. ШАМРАЙ