Хмельницька область у роки Великої Вітчизняної війни
Мирна праця радянських людей була перервана віроломним нападом на нашу країну німецько-фашистських загарбників. Звістка про це викликала гнів і обурення трудящих. На багатолюдних мітингах і зборах робітники, колгоспники, інтелігенція заявили про свою готовність стати на захист любимої Радянської Батьківщини. Почався масовий добровільний вступ патріотів до лав діючої Червоної Армії. Разом з чоловіками йшли й жінки. Обком партії повідомляв ЦК КП(б)У, що на 28 червня 1941 року 643 жінки добровільно вступили до лав Червоної Армії. З усіх районів і міст області надходили повідомлення про трудовий героїзм робітників, колгоспників, інтелігенції. В перші ж дні 766 жінок замінили чоловіків на підприємствах, 425 стали трактористами і комбайнерами.
Незважаючи на героїчний опір, радянські війська під тиском переважаючих сил ворога змушені були відступити. Виходячи з обстановки, що склалася на фронті, ставка Головного командування 30 червня вирішила відвести до 9 липня війська Південно-Західного фронту на рубіж Білокоровичі — Новоград-Волинський — Шепетівка — Проскурів — Кам’янець-Подільський. Тут передбачалося зайняти укріплені райони вздовж колишнього державного кордону з Польщею і організувати міцну оборону. Проте 9—10 липня ворогу вдалося прорвати і цей рубіж у районі Ново-град-Волинського — Шепетівки. Створилася загроза вторгнення гітлерівців у столицю Радянської України — Київ і проникнення військ противника в тил головних сил Південно-Західного фронту. Радянські війська змушені були з боями відходити на нові рубежі. До 18 липня 1941 року Хмельницька область була окупована фашистськими загарбниками.
З перших днів окупації гітлерівці встановили режим кривавого терору. Вони зруйнували підприємства, знищили або вивезли обладнання, машини, електромотори тощо, ліквідували колгоспи, а замість них проголосили т. зв. общинні господарства, в яких верховодили фашистські прихвосні з числа українських буржуазних націоналістів та колишніх куркулів. Селян примушували працювати від зорі до зорі, відбувати велику кількість різних повинностей. На початку листопада 1941 року дунаєвецький окружний комісар оголосив у селах Могилівці, Воробіївці, Михайлівці та інших загальну трудову мобілізацію населення від 16 до 60-річного віку для завершення польових робіт. За найменшу провину людей штрафували на 100 крб. або забирали до окружної поліції, де їх люто катували.
16 липня 1942 року Кам’янець-Подільський окружний комісар за невиконання норми здачі сільськогосподарських продуктів наказав «общинне» господарство с. Юзефівки Чемеровецького району перетворити на державний маєток.
Всю велику рогату худобу та вівці, що належали селянам, конфіскували і передали т. зв. державному маєтку.
Окупанти обкладали селян також численними грошовими і натуральними податками, зобов’язували здавати велику кількість молока, м’яса, яєць. 25 жовтня 1942 року проскурівський гебітскомісар оголосив про заборону продавати на базарах будь-які сільськогосподарські продукти, а старокостянтинівський окружний комісар взагалі заборонив базари. Увірвавшись в серпні 1941 року в села Добрин та Іванківці Плужнянського району, гітлерівці забрали у селян хліб, худобу, птицю, пограбували майно. В селах Дунаєвецького, Орининського, Миньковецького, Новоушицького і Чемеровецького районів вони забрали не лише продовольство, худобу, овочі, одяг, а й стінні та наручні годинники, велосипеди тощо.
Гітлерівці закрили всі неповні середні, середні і вищі школи, медичні та культурно-освітні заклади, а якщо десь якась лікарня діяла, то за медичну допомогу встановлювалась велика плата.
Німецько-фашистські окупанти здійснювали ретельно розроблену ними програму винищення радянських людей. За час тимчасової окупації області вони вбили 477,6 тис. чоловік мирного населення і військовополонених. До рейху на примусові роботи вивезли понад 117 тис. юнаків і дівчат.
З перших днів війни на Поділлі розгорнулась боротьба проти ворога. В липні 1941 року за рішенням ЦК КП(б)У на території окупованої області почали діяти підпільний обком і дев’ять підпільних райкомів партії. Залишений для підпільної роботи колишній секретар Дунаєвецького райкому партії І. К. Николюк у вересні 1941 року створив у Михайлівському районі підпільний комітет, який поширював свій вплив на підпільні групи Віньковецького, Новоушицького і Староушицького районів. Колишній секретар Чернівецького райкому Чернівецької області М. А. Храновський, об’єднавши восени 1941 року в місті Проскурові 9 підпільних організацій, очолив підпільний комітет, під керівництвом якого на кінець 1941 року діяло 13 підпільних груп. У 1942 році цей комітет фактично виконував функції окружного комітету, керуючи 29 підпільними групами.
У липні 1941 року в с. Віньківцях комуніст І. Й. Цимбалюк і комсомолець В. М. Гудований створили підпільну молодіжну організацію. В той час в деяких селах району виникали підпільні групи. З січня 1942 року їх роботу спрямовував Віньковецький підпільний райком партії. Одним з керівників його був комуніст М. Т. Данилов. У вересні 1941 року директор Кутковецької середньої школи Й. І. Протоцький організував у Чемерівцях підпільну групу, яка з перших днів розгорнула активну роботу. В жовтні 1941 року О. Павлюк об’єднав підпільні групи Кам’янця-Подільського в міську підпільну організацію, яка активно діяла понад два роки, встановивши зв’язок з підпіллям ряду сіл Кам’янець-Подільського, Миньковецького, Орининського, Сатанівського, Смотрицького і Староушицького районів.
Лікар Ф. М. Михайлов, який потрапив у полон, але втік з табору і влаштувався працювати у Славутській лікарні, об’єднав підпільні групи кількох сіл Славутського і Шепетівського районів, що виникли в серпні — вересні 1941 року, в одну антифашистську організацію, яка налічувала близько 200 чоловік комуністів, комсомольців і безпартійних патріотів. У грудні 1941 року Ф. М. Михайлов став керівником окружного підпільного комітету. В липні 1942 року його схопили гестапівці і після жорстоких катувань стратили. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року Ф. М. Михайлову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Партизанська боротьба на Поділлі широких масштабів набула на початку 1942 року. У травні славутські партизани здійснили першу велику диверсію — в районі станції Кривин пустили під укіс військовий ешелон з живою силою противника, що направлявся на фронт. З того часу народні месники Славутського і Шепетівського районів систематично знищували ворожі ешелони з живою силою й технікою, що транспортувалися залізницею. Менше як за два роки бійці партизанського загону ім. Михайлова, яким командував один з керівників Славутського підпілля А. 3. Одуха, здійснив на залізниці 344 диверсії. Активні дії на залізниці і підприємствах розгорнули проскурівські підпільники, які з 1941 по 1944 рік пустили під укіс 22 ворожі військові ешелони, вивели з ладу понад 200 паровозів, знищили 37 танків, 16 літаків, понад 900 гітлерівців.
Для посилення боротьби з німецько-фашистськими загарбниками ЦК КП(б)У в квітні 1943 року направив до області групу комуністів, очолену депутатом Верховної Ради СРСР С. А. Олексенком, який з 20 травня керував підпільним обкомом КП(б)У і обласним штабом партизанського руху. Штаб з’єднання О. М. Сабурова передав у розпорядження обкому партії великий партизанський загін, який незабаром виріс у з’єднання (командир І. І. Шитов, комісар І. Є. Скубко). До його складу ввійшов також партизанський загін А. 3. Одухи. Були створені Шепетівський міськком КП(б)У, Славутський, Ізяславський, Полонський, Ляховецький, Плужнянський підпільні райкоми КП(б)У. Тільки в Плужнянському районі до липня 1943 року було організовано 25 підпільних партійних і комсомольських груп, які стали базою формування нових партизанських загонів — ім. Устима Кармалюка, ім. М. В. Фрунзе та ін. Плужнянський райком і підпільні групи влили в лави народних месників понад 400 чоловік.
У зв’язку з розвитком партизанського руху стало можливим створення нового з’єднання, яке очолив І. Є. Скубко. У вересні 1943 року сформовано третє партизанське з’єднання ім. Михайлова (командир А. 3. Одуха, комісар Г. В. Кузовков). 5 грудня із з’єднання І. Є. Скубка виділилось нове з’єднання, яке очолив секретар обкому КП(б)У С. А. Олексенко. В січні 1944 року в цих чотирьох з’єднаннях налічувалось понад 11 тисяч партизанів.
За масштабами і наслідками бойових операцій Поділля наближалося до таких областей масового партизанського руху, як Чернігівська, Сумська, Житомирська і Київська. Партизани чотирьох з’єднань, що діяли в північній частині області, провели 1272 бойові операції, в результаті яких знищено 613 ворожих залізничних ешелонів, 158 танків і бронемашин, 638 автомашин, висаджено в повітря 216 мостів, вбито, поранено і взято в полон близько 75 тис. гітлерівських солдатів та офіцерів. Партизани здійснювали диверсії в основному на залізниці Ровно—Шепетівка, яка була головною артерією, що зв’язувала групу ворожих армій «Південь» з Німеччиною. У жовтні — листопаді 1943 року партизанські загони повністю вивели з ладу залізницю Тернопіль — Шепетівка. Ця магістраль не діяла до приходу .частин Червоної Армії.
З наближенням військ 1-го Українського фронту до північних районів області партизанські загони розгорнули широкі дії для визволення міст і сіл Поділля. В січні 1944 року загони з’єднань А. 3. Одухи і C. А. Олексенка визволили районні центри Славуту, Плужне, Ляхівці, а в лютому — Ізяслав. Радянську владу відновили в сотнях сіл. Велику допомогу військам 1-го Українського фронту подали підпільні організації і партизанські загони, які діяли в південно-східних районах області, а також загони ім. Чапаева, ім. Боженка—в Орининському, Чемеровецькому, Смотрицькому районах.
За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, командиру партизанського з’єднання ім. Михайлова А. 3. Одусі, командиру диверсійного батальйону М. І. Петрову, командиру партизанського загону І. О. Музальову, мінеру-підривнику О. Г. Іванову, піонеру — партизану Валентину Котику присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Багато партизанів нагороджено орденами Радянського Союзу.
Десятки тисяч подолян боролися проти ворога на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни. 57 чоловік, які виявили особливий героїзм, удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Троє з них О. К. Корюбчук, В. П. Майборський та Й. Окинський — повторили подвиг Олександра Матросова.
Визволення Поділля з під ярма німецько-фашистських загарбників радянськими військами почалося на початку 1944 року. Після напружених боїв війська 1-го Українського фронту оволоділи районними центрами: 9 січня — Полонним, 13 січня — Берездовим, 11 лютого — містом і великим залізничним вузлом Шепетівкою. В боях за Шепетівку особливо відзначилися війська 60-ї армії під командуванням генерал-полковника І. Д. Черняховського.
Перегрупувавши війська, командування 1-го Українського фронту в лютому здійснило підготовку до нових наступальних операцій. О восьмій годині ранку 4 березня 1944 року після артилерійської підготовки війська 60-ї і 1-ї гвардійської армій, 3-ї гвардійської і 4-ї танкових армій перейшли в наступ. їх підтримали інші з’єднання. Так почалася Проскурівсько-Чернівецька операція, яка завершилася визволенням області від німецько-фашистських загарбників. Прорвавши оборону противника, наші війська за два дні просунулися вперед на 25—50 км. У ході наступальних боїв радянські воїни оволоділи Острополем, Ляхівцями, Антонінами, Теофіполем, Базалією. Протягом 6—8 березня вони визволили Волочиськ, Гриців, Стару Синяву, Чорний Острів. Розвиваючи наступ, 9 березня завдяки вмілому обхідному маневру, поєднаному з фронтальною атакою, війська 1-го Українського фронту оволоділи Старокостянтиновом — важливим опорним пунктом оборони гітлерівців. Слідом за цим розгорнулися запеклі бої на Проскурівському напрямі, в ході яких було визволено Красилів, Летичів, Меджибіж. Після жорстоких боїв війська 1-го Українського фронту, що ними командував Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков, 25 березня оволоділи обласним центром Проскуровом. Продовжуючи розвивати наступ, вони з боями зайняли понад 150 інших населених пунктів, у т. ч. районні центри — Деражню, Сатанів, Городок, Вовко-винці, Чемерівці, Оринин. Наступного дня внаслідок навального удару танкових з’єднань і піхоти війська фронту оволоділи древнім Кам’янцем-Подільським і районним центром Михалполем. 27 березня столиця нашої Батьківщини Москва четвертий раз салютувала доблесним військам 1-го Українського фронту за визволення Поділля від гітлерівських загарбників. Продовжуючи наступ, радянські війська наприкінці березня 1944 року завершили очищення території області від фашистських окупантів. В рядах тих, що визволяли подільську землю, були сини багатьох народів Радянського Союзу.
Трудящі Хмельниччини свято шанують пам’ять про воїнів-визволителів. У Шепетівці, Хмельницькому, Кам’янці-Подільському побудовано пам’ятники на честь військових з’єднань і частин, які одержали найменування «Шепетівських», «Проскурівських», «Кам’янець-Подільських». З великою шаною зберігаються могили воїнів, що віддали своє життя за Батьківщину. В містах і селах встановлено 320 пам’ятників бійцям, які загинули в боях під час визволення області від гітлерівських загарбників.
Гітлерівці завдали народному господарству області величезних збитків. Вони становили 18,5 млрд. карбованців.
Ще тривали бої, а у визволених населених пунктах області вже відроджувалося життя. Велику допомогу подолянам подали трудящі Російської Федерації, Казахстану, Середньої Азії і Закавказзя, направивши їм сотні ешелонів з устаткуванням, машинами, металом, цементом та іншими будівельними матеріалами. Уже в 1944 році відновили роботу 202 промислові підприємства, 15 електростанцій, сотні промислових артілей.
Але труднощі весни 1944 року були неймовірно важкими. В селах вони ускладнювались відсутністю машин, тяглової сили і тим, що основна маса чоловіків перебувала на фронті. Весь тягар робіт брали на себе жінки, старики, підлітки. Оранку проводили коровами, сіяли, збирали врожай вручну. Та все це переборювалось напруженою працею патріотів.
Колгоспники звозили приховані від окупантів машини, реманент, насіння, зводили уцілілих коней, корів, овець. За короткий час відновили роботу 1692 артілі, 66 МТС. Завдяки самовідданій праці трудівників план весняної сівби 1944 року область виконала на 116 проц. 5 жовтня 1944 року трудящі області рапортували Центральному Комітету КПРС про завершення річного плану хлібоздачі, натуроплати МТС і плану здачі зерна до фонду Червоної Армії. До кінця 1944 року в колгоспах було створено 4906 тваринницьких ферм. Поголів’я худоби в деяких господарствах довели до довоєнного рівня. У містах і селах розгорнулося збирання коштів на будівництво танкової колони «Радянське Поділля», на яку до 5 жовтня трудящі внесли понад 15 млн. крб. Збудовані на ці кошти танки були передані 3-й танковій армії, яка брала участь у визволенні Поділля. Велика допомога подавалася Діючій армії в будівництві воєнних об’єктів, відбудові мостів, ремонті шляхів. Активну участь брали трудящі в обладнанні госпіталів і створенні найкращих умов для лікування поранених воїнів Червоної Армії.
У боротьбі за відбудову народного господарства зростали партійна й комсомольська організації області. Якщо в червні 1944 року тут налічувався 2241 комуніст, то в січні 1947 року їх було близько 16 тис., об’єднаних у 1553 первинні парторганізації. Це значно більше, ніж у 1941 році. Зростали лави й ленінського комсомолу. Після визволення області від гітлерівських окупантів обласна комсомольська організація мала на обліку всього 805 юнаків і дівчат, а в січні 1945 року їх було вже 15842 чоловіка. Руками комсомольців відбудовувалися школи, клуби, бібліотеки. Вони піклувались про дітей-сиріт, для яких створено було 23 дитячі будинки, оточили належною увагою сім’ї фронтовиків та інвалідів війни. Велику роботу провели комсомольці і по відбудові господарських приміщень артілей. У 1944 році вони зібрали 41 тис. запасних частин та інструментів, що дало можливість відремонтувати 79 тракторів і понад 600 плугів.
Комсомольці і молодь своїми силами відремонтували 675 косарок, зібрали 3810 серпів тощо.