Білогородка, Ізяславський район, Хмельницька область (продовження)
В 1930 році в Білогородці виникло ще два колгоспи: «Хлібороб» та «13-річчя Жовтня». В наступні роки ці три колгоспи об’єднали всіх трудящих селян. Першими головами колгоспів були робітник-двадцятип’ятитисячник І. Малєвський і місцеві жителі А. Неверчук і Д. Титарчук. З часом колгоспи перетворилися на багатогалузеві господарства. В 1936 році колгосп ім. Ворошилова зарибив мальками королівського коропа ставок площею 5 га. Стала до ладу цегельня потужністю 60 тис. штук цегли на рік. 1938 року в Білогородці створили МТС, що мала 39 тракторів і 14 комбайнів. Це сприяло більш високому технічному оснащенню колгоспного виробництва. Напередодні Великої Вітчизняної війни колгоспи села перетворилися на міцні господарства: мали 4148 га землі, 787 коней і волів, 332 голови великої рогатої худоби, сотні овець, свиней.
Десятиліття вільної праці принесли відчутні наслідки. Зросла урожайність полів, високо оплачувався трудодень колгоспників. Добра слава линула про п’ятисотенниць-буряківниць Г. І. Бабенко, Є. І. Кравчук, ланкову В. Радковську. За вирощення високих урожаїв колгосп «Радянський хлібороб», його голова А. Г. Пащук, 7 працівників МТС були учасниками ВСГВ 1940 року. Тракторист МТС І. Я. Жадан за високий виробіток на тракторі ХТЗ Головним комітетом Виставки нагороджений Малою срібною медаллю.
З 1929 року почали діяти млин і механічна крупорушка, через три роки відкрито інкубаторну станцію. Засновано кустарно-промислову артіль, яка мала столярну й швейну майстерні. Працювало 4 крамниці. Ремонтом доріг, містків, озелененням села в передвоєнне десятиріччя займалася колгоспна шляхова бригада.
Багато змін сталося і в медичному обслуговуванні населення, культурному будівництві. Створена ще на початку 1921 року при волосному виконкомі санітарна комісія у складі лікаря і представників комнезаму та волвиконкому здійснювала лікувально-профілактичні заходи для боротьби з холерою, тифом, віспою та іншими епідемічними захворюваннями, слідкувала за санітарним станом у волосному центрі та селах волості. Відновила роботу лікарня, почав працювати дільничний лікар. Для матеріального забезпечення лікарні волвиконком виділив 5 десятин землі. Напередодні війни в Білогородці функціонували поліклініка, лікарня, аптека, пологовий будинок, дитяча консультація, працювало 4 лікарі, 10 чоловік з середнього медичною освітою. Відкрито ветеринарну амбулаторію.
У 20-х роках в Білогородці відкрили 2 початкові школи, де було 7 учителів, заснували курси для ліквідації неписьменності, сільський будинок політосвіти. Школи одержали 18 десятин землі, що їх виділив волвиконком з колишніх володінь Сангушків. Пізніше створили середню й дві неповні середні школи, в яких 1936 року навчалося 836 учнів, працювало 39 учителів.
1921 року з ініціативи волосного відділу народної освіти у Білогородці було відкрито клуб, де виступали самодіяльна театральна трупа, духовий оркестр, працювала хата-читальня. 1936 року в селі було 5 клубів, 4 бібліотеки.
Заможне, щасливе життя прийшло у радянську Білогородку. Та розпочалася Велика Вітчизняна війна. 4 липня 1941 року село окупували німецько-фашистські загарбники. Вони створили кілька «общинних господарств», де селяни працювали без будь-якої оплати. За відмову чи невихід на роботу їх били різками, ув’язнювали чи розстрілювали. Відступаючи, фашисти вчинили жорстоку розправу над мирними жителями. 23 лютого 1944 року есесівці танками і гарматами оточили Білогородку і під страхом розстрілу наказали населенню протягом 10 хвилин залишити село. Фашистські кати розстрілювали хворих, стариків і дітей — всіх, хто не міг пересуватися, або не хотів залишати село. Всього було знищено того дня 49 чоловік. Вигнавши населення, фашисти почали грабувати хати. Навантажені машини поспішно вирушали до Німеччини. Навіть церкву гітлерівці пограбували та зруйнували. Залишаючи село, есесівці підпалили його — згоріло 95 будинків. За час окупації гітлерівці забрали в населення 529 голів великої рогатої худоби, 327 свиней, 6070 штук птиці, знищили в колгоспах весь сільськогосподарський інвентар, вивезли або знищили всю племінну худобу, забрали 348 коней, зруйнували 32 громадські будівлі. Загальна сума збитків, заподіяна трьом колгоспам, становила 20 729 400 крб. Лежали в руїнах будівлі МТС, середньої школи, 3 клубів та інших громадських приміщень. Майже 3000 жителів Білогородки гітлерівці пригнали до залізничних станцій Чотирбоки, Старокостянтинів. Приречених на загибель людей врятували наступаючі частини Червоної Армії та партизанські загони.
В 1944 році, в час переможного наступу Червоної Армії, село і його околиці стали ареною кровопролитних боїв. Залізнична станція Білогородка не раз переходила з рук у руки. Активно діяли партизанські загони із з’єднання С. А. Олексенка. Жорстокі бої за село розгорнулися 4 березня 1944 року. Німці вчинили кілька впертих контратак. Танкісти 1-го Українського фронту при сприянні піхотинців, бронебійників і артилеристів розгромили противника, примусивши його тікати. На полі бою залишилося 38 підбитих і спалених німецьких танків і понад 2000 ворожих солдатів.
За ратні подвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни та участь у партизанській боротьбі орденами і медалями Союзу РСР нагороджено 103 вихідці з села. В центрі Білогородки вдячні жителі спорудили пам’ятник загиблим у боях за визволення села.
Після визволення відновила роботу сільська Рада, яка мобілізувала трудящих на відбудову зруйнованого господарства. В березні 1944 року колгоспники обрали правління артілей «Хлібороб», «13-річчя Жовтня» й ім. Ворошилова, взялися відроджувати господарство, збирали сільськогосподарський реманент, ремонтували колгоспні будівлі, з особистих запасів створили громадські насіннєві фонди. У важких умовах воєнного пасу колгоспи зібрали потрібний посівний матеріал і засіяли лани. В полі працювали жінки й підлітки, тягловою силою були корови і невелика кількість коней, що залишилася. Жали серпами, молотили зібраний урожай ціпами.. Поступово відроджувалися колгоспні ферми. В усіх трьох артілях відкрилися кузні і майстерні ремонту інвентаря. Розпочали свою діяльність МТС, пошта, залізнична станція.
Відбудовуючи зруйноване господарство, трудящі Білогородки робили все для якнайшвидшого розгрому фашистської Німеччини. Вони організували збір коштів до фонду допомоги Червоній Армії і сім’ям фронтовиків, до фонду «Обороні—підводу з упряжкою», збирали подарунки для воїнів Червоної Армії. Так, робітники МТС із своїх заощаджень передали у фонд армії 660 пудів хліба, взяли активну участь у реалізації трипроцентної державної воєнної позики, збирали кошти на будівництво танкової колони «Радянське Поділля» та бойової ескадрильї «Колгоспник Поділля».
Широко розгорнулися відбудовні роботи в 1945 році. Самовіддано трудився колектив МТС. Глибокої осені 1945 року, в морози, вони зводили стіни цехів. Під руками замерзала глина — підігрівали воду, ставили чавунні печі, не пасували перед стихією. Для стін майстерень самі робітники виготовили сотні тисяч штук цегли. Праця завершилася успішно: до середини січня 1946 року введено в дію слюсарний, розбірний, мотороремонтний і ливарний цехи, теслярську й інструментальну майстерні. При МТС з березня 1945 року діяли курси трактористів. Держава надсилала нові трактори і автомашини. Темпи боротьби за оснащення сільськогосподарською технікою колгоспів зони діяльності МТС зростали. Навесні 1946 року МТС вийшла переможцем у соціалістичному змаганні з Ізяславською. Праця колективу дістала високу оцінку райкому КП(б)У та районної Ради депутатів трудящих. Тракторний парк Білогородської МТС постійно зростав. 1946 року МТС мала 23 трактори, 1950-го — їх кількість зросла до 45. Механізований обробіток грунту вже у 1949 році перевищив довоєнний рівень і на кінець відбудовного періоду становив 82 проц. усіх робіт у зоні МТС.
Успішно відроджувалося артільне господарство. Розвивалося тваринництво, розширювалися колгоспні ферми, де вже налічувалося великої рогатої худоби 734 голови, свиней — 203. У січні 1946 року в усіх трьох колгоспах створено будівельні бригади. Протягом відбудовного періоду споруджено кілька тваринницьких ферм,, кузні, стельмашні, 2 млини тощо. 1950 року розпочалося спорудження нового залізничного вокзалу, на будівництво якого держава асигнувала 300 тис. крб. Відновлювався зруйнований під час війни житловий фонд. Значну допомогу подавала населенню сільська Рада, яка виділяла лісоматеріали, допомагала одержувати кредити. 1950 року завершилося переселення мешканців у нові будинки.
В перших лавах борців за відбудову села разом з комуністами йшли комсомольці. Вони організовували збір посівного матеріалу, багато зробили для розвитку колгоспного тваринництва. Спеціальні комсомольські ланки працювали в період здачі хліба державі, збирали попіл та інші місцеві добрива. Активну участь брала молодь у громадському й політичному житті села. Вона багато зробила для підготовки й проведення виборів до Верховної Ради УРСР і місцевих Рад депутатів трудящих. Комсомольці насадили багато дерев, щоб рідне село стало ще кращим. Добрих успіхів досягли вони в культурно-освітній та спортивно-масовій роботі.
До 1950 року відбудова народного господарства закінчилася. Виявом всенародної шани трудівникам Білогородки, які самовідданою працею зміцнювали могутність Батьківщини, було обрання голови колгоспу «Хлібороб» Г. 1. Бабенко депутатом Верховної Ради УРСР.
У роки наступної п’ятирічки нарощувалися виробничі потужності колгоспного виробництва. 23 січня 1951 року загальні збори колгоспників вирішили об’єднати білогородські артілі в одну. Укрупнене господарство мало 5053 га землі, об’єднувало 920 дворів з населенням 3507 чоловік. На 1 січня 1955 року його неподільні фонди перевищили 1,5 млн. крб. Партійна організація уміло добирала керівні кадри для зміцнення колгоспу. Цей період характеризувався розширенням будівництва господарських, насамперед тваринницьких, приміщень. Колгосп значно збільшив закупки сільськогосподарських машин та інвентаря. В 1956 році артіль поділили на 2: ім. Калініна та «13-річчя Жовтня».
В ювілейному 1957 році на полях білогородських колгоспів працювало 20 тракторів, 16 зернових комбайнів і багато іншої складної техніки. Підвищилася урожайність сільськогосподарських культур. В артілі ім. Калініна колгоспники збирали 19,2 цнт зернових і 202 цнт цукрових буряків з га, у колгоспі «13-річчя Жовтня» урожай зернових становив 18,6 цнт, цукрових буряків — 218 цнт. Виробництво м’яса збільшилося в порівнянні з 1956 роком вдвоє.
Велика заслуга в зростанні колгоспного виробництва належала Білогородській МТС. З 1954 року при МТС діяла електростанція, постійно зростала потужність машинно-тракторного парку. Трудівники станції змагалися з механізаторами Кулеватівської МТС Тамбовської області. В ювілейному 1957 році перед у соціалістичному змаганні вела бригада С. А. Греся, механізатори якої досягли виробітку в перерахунку на 15-сильний трактор 815 га при плані 750 га. С. А. Греся обрали депутатом Хмельницької обласної Ради депутатів трудящих. Протягом 1951—1958 рр. за визначні успіхи в розвитку сільського господарства орденами й медалями СPCP нагороджено велику групу працівників МТС і колгоспів Білогородки, у т. ч. орденом Трудового Червоного Прапора — бригадира тракторної бригади В. Є. Гринчука. У зв’язку з реорганізацією МТС 1958 року колгоспи закупили значну кількість сільськогосподарської техніки.
Два білогородські колгоспи — ім. Калініна та «13-річчя Жовтня» — нині великі господарства, загальна площа угідь яких на 1 січня 1970 року становила 5,1 тис. га, а сума неподільних фондів — понад 2,2 млн. крб. Провідна галузь колгоспного виробництва — зернове господарство, де досягнуто значних успіхів. Впроваджується нова технологія вирощування цукрових буряків — колгоспи намічають повністю перейти на виробництво цукрової сировини й картоплі з мінімальними затратами ручної праці, за допомогою комплексної механізації виробничих процесів. Урожайність зернових за останні роки зросла з 27 до 34,6 цнт, а цукрових буряків — з 233 до 350 цнт з га пересічно по обох колгоспах. Добре розвинуте тваринництво, насамперед, у колгоспі «13-річчя Жовтня». На фермах розводять високопродуктивні породи тварин, повністю оновлено молочне стадо за рахунок племінної худоби, забезпечується механізація трудомістких робіт. 1968 року в колгоспах налічувалося понад 1300 голів великої рогатої худоби, 2500 свиней, тисячі курей.
Білогородка одержує електроенергію від державної енергомережі. Колгоспи оснащені сучасною технікою. На фермах і допоміжних підприємствах працює 116 електродвигунів потужністю до 600 квт, 40 тракторів, 30 комбайнів (зернових, бурякових, кукурудзозбиральних), значна кількість складного сільсько-господарського інвентаря, буряконавантажувачі, сівалки, 25 вантажних автомобілів. Цю складну техніку обслуговують десятки трактористів, комбайнерів, шоферів. Механізатор — центральна постать колгоспного виробництва. В селі працює великий загін спеціалістів сільського господарства з вищою та середньою спеціальною освітою: агрономи, зоотехніки, економісти, інженери,— всього 24 чоловіка. У колгоспах створені й систематично працюють агротехнічні і агрозоотехнічні школи та гуртки.
Під час урочистого відзначення півстолітнього ювілею Радянської влади за досягнуті успіхи в розвитку сільського господарства трудівникам колгоспу «13-річчя Жовтня» вручено перехідний Червоний прапор Хмельницького обкому КП України та облвиконкому. Колгоспницю М. І. Сорокіну нагороджено орденом Леніна, голову колгоспу К. М. Радзієвського — орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора.
Чотири партійні організації села об’єднують 82 комуністи, 4 комсомольські — 300 юнаків і дівчат. Зросла роль сільської Ради депутатів трудящих в усіх сферах господарського, культурного й громадського життя. На сесіях не раз обговорювалися питання відбудови і дальшого розвитку колгоспного господарства, благоустрою села, ремонту доріг. Подавалася практична допомога колгоспам і всім сільським установам у виконанні найважливіших сільськогосподарських робіт; приділялася увага будівництву школи, клубів, побутових установ, обговорювалися питання медичного обслуговування населення, стану навчально-виховної роботи в школі, виконання закону про всеобуч.
Білогородка будується. За останні два десятиріччя споруджено 8 корівників, 5 телятників, 6 свинарників, 3 конюшні, а також курятники, вівчарники, автогараж, зерносклад, гараж тракторного парку, склади для зберігання мінеральних добрив. На початок 1968 року колгоспи мали 25 приміщень для тварин. Розгорнулося інтенсивне житлове будівництво. Лише за 1965—1967 рр. в селі зведено 168 житлових будинків — це майже п’ята частина житлового фонду села. Покриті будинки виключно бляхою і черепицею, в кожному по кілька кімнат, зовні вони прикрашені орнаментом. У Білогородці налічується 42 вулиці.
Колгоспників обслуговує розвинута сітка торговельних закладів споживчої кооперації. У селі є 10 магазинів і ларків, швейна і шевська майстерні. Добре налагоджене медичне обслуговування трудящих. Лікарня, що відновила роботу 1944 року, тепер налічує 35 ліжок. Крім того, діють медичний пункт, амбулаторія. Всі ці заклади обслуговує 18 медичних працівників.
У 1944/45 навчальному році Білогородська неповна середня школа охопила 420 учнів. 1949 року її реорганізовано у середню; відкрито також початкову і вечірню школи, 1955 року закінчено будівництво двоповерхового приміщення для середньої школи, в якій налічується 700 учнів, працює 40 учителів. На базі колгоспів запроваджено виробниче навчання за профілем — механізатор-рільник. Переважна більшість мешканців села закінчила середню або неповну середню школи. В Білогородці працює близько 100 спеціалістів з вищою й середньою спеціальною освітою. Уродженцями села є український радянський письменник М. М. Пархомов і народний артист Української РСР В. К. Сокирко.
В 1967 році збудовано клуб колгоспу «13-річчя Жовтня» із залом на 250 місць; є клуб і в господарстві ім. Калініна. На кошти колгоспів у центрі Білогородки 1970 року споруджено будинок культури. В селі працює 4 бібліотеки (17 тис. книг), які обслуговували в 1967 році 2300 читачів. При клубах працюють гуртки художньої самодіяльності. Є стаціонарні кіноустановки. З 1956 року в селі діє радіовузол. Установи села і колгоспники передплачували у 1967 році близько 4 тис. газет і журналів. На липень 1969 року білогородці мали 200 телевізорів, 800 радіоприймачів, сотні пральних машин, газових плит.
Величезні перетворення в усіх галузях життя, постійна турбота Комуністичної партії про розвиток господарства, культури і поліпшення добробуту трудящих запалюють жителів Білогородки на нові трудові звершення.
Л. А. КОВАЛЕНКО, А. І. МАМАЛИГА