Старокостянтинів, Старокостянтинівський район, Хмельницька область (продовження)
Від повного розгрому війська Директорії врятувала зунрівська галицька армія, яка, замість захисту західних українських земель від буржуазно-поміщицької Польщі, разом з петлюрівцями виступила проти Радянської влади на Україні. 7 серпня буржуазно-націоналістичні війська знову захопили Старокостянтинів і стали просуватися на схід. У листопаді 1919 року місто захопили денікінці, а в кінці грудня — білополяки. У відповідь на безчинства інтервентів у лютому 1920 року в Старокостянтинові спалахнуло повстання, яке підтримали селяни сусідніх сіл. Для його придушення польське командування перекинуло з Любара частину своїх військ. 7 липня 1920 року кавалерійська група О. М. Осадчого, яка входила до складу 1-ї Кінної армії, визволила Старокостянтинів від інтервентів. У той же день до міста ввійшли частини зведеної стрілецької дивізії 14-ї армії, які наступали зі сходу. Остаточно Старокостянтинів визволено від петлюрівських банд у листопаді 1920 року частинами 12-ї армії.
Трудящі Старокостянтинова приступили до мирної праці. За короткий час робітники не тільки відбудували, але й значно розширили старі підприємства, у т. ч. цукрозавод, маслозавод, тютюнову фабрику, шкіряний завод. Стали до ладу новозбудована хлібопекарня, нафтобаза, приймальний пункт «Заготзерно» й інші підприємства.
Приділялася увага й ліквідації неписьменності. Було створено 5 пунктів лікнепу, відкрито 7 трудшкіл, де навчалися діти й дорослі, діяла бібліотека. У грудні 1921 року при цукрозаводі створили партійний осередок, який об’єднував 48 членів і кандидатів у члени партії. Згодом виникли два комсомольські осередки — міський і при цукрозаводі. В них налічувалося 45 юнаків і дівчат. Комуністи і комсомольці міста проводили велику роботу щодо згуртування мас, роз’яснювали політику партії та уряду, мобілізуючи трудящих на швидшу відбудову господарства, подавали допомогу селу.
З 1923 року місто стає районним центром. Розгорнули роботу районна Рада депутатів трудящих, райвиконком, міська Рада. 13 травня 1923 року відбулася перша районна партійна конференція. Обраний нею районний комітет партії з перших днів своєї діяльності спрямував зусилля трудящих на будівництво нового життя, швидше здійснення соціалістичних перетворень в економіці, культурі, побуті. Особлива увага приділялась дальшому розвитку та оснащенню підприємств. На цукрозаводі встановили елеватор для буряків, підіймач вапнякового каменю. Уже в 1925 році підприємство виробило 323 тис. пудів цукру. Потужність заводу щороку зростала. У 1932 році лише за 131 добу він виробив 86,3 тис. цнт продукції. До 1941 року вихід продукції заводу збільшився ще у півтора раза.
У 1926 році побудовано цегельний завод, нові приміщення маслозаводу і ліспромгоспу. Наступного року почали діяти трикотажна артіль «Допомога» і райпромкомбінат. 1928 року кустарі-ремісники об’єдналися в артіль «Зірка». Тоді ж у Старокостянтинові споруджено першу невелику електростанцію.
Виникали державні і кооперативні торговельні підприємства. У 1925 році їх налічувалося понад 20. Були й дрібні приватні крамниці.
Весною 1930 року створюється МТС, яка відіграла важливу роль у соціалістичному перетворенні сільського господарства району, подаючи хліборобам допомогу тракторами, комбайнами та іншою технікою.
У березні 1929 року в передмісті Старокостянтинова — Новиках організовано першу сільськогосподарську артіль ім. Ворошилова. Господарство мало 180 десятин орної землі, 6 кінних плугів, 8 возів, 26 дерев’яних борін і 26 коней. Та згодом артіль розширилась, економічно зміцніла і напередодні Великої Вітчизняної війни стала передовою у районі з усіх виробничих показників. У 1940 році тут вирощували 300— 350 цнт цукрових буряків, збирали пересічно 18—20 цнт зернових з гектара.
Велику допомогу колгоспові подавали партійні і радянські організації, зміцнюючи його здібними кадрами. Досвідчені працівники направлялись не тільки сюди. На роботу до сільськогосподарських артілей району було направлено з міста 150 комуністів. Близько 40 підприємств і організацій взяли шефство над колгоспами району.
З ростом промисловості й сільського господарства поліпшувався побут, зростала культура трудящих. Місто швидко змінювало своє обличчя. На центральній вулиці та у південно-західній його частині виросли нові масиви три- та чотириповерхових житлових будинків. Споруджено насосну станцію, водонапірну башту і прокладено водопровід, на центральній вулиці заасфальтовано тротуари, впорядковано решту вулиць; висаджено понад 50 тис. дерев. Телефонна мережа зв’язала місто майже з усіма сільрадами, колгоспами, радгоспами району. Трансляційний вузол, що почав працювати при районній конторі зв’язку, дав змогу в селах з телефонним зв’язком встановити радіо. Згодом було устатковано радіовузол, створено студію для місцевого радіомовлення. З 1931 року виходила районна газета «Комуна» (з 1944 року — «Червона зірка», з 1 червня 1962-го — «Світло маяка», з 1 квітня 1965-го — «Світло Жовтня»).
Трудящих обслуговувала районна лікарня на 75 ліжок, аптека, поліклініка і дитяча консультація. В них працювало 26 лікарів. У 1936 році відкрито дитячий будинок на 120 дітей-сиріт.
Високого рівня набула освіта. На початку 1941 року в місті працювало 10 шкіл (у т. ч. 5 середніх), у них 145 учителів навчали понад 3,6 тис. учнів. Було відкрито також школу для підготовки медсестер. Працювали дитячі садки.
Невпинно збільшувалася кількість культурно-освітніх і побутових закладів. У 1932 році збудовано новий кінотеатр ім. Луначарського, будинок культури, бібліотеку для дорослих та юнацтва. Зважаючи на історико-культурне значення замку Острозьких (побудований у XVI—XVII ст), Рада Народних Комісарів УРСР у січні 1929 року оголосила його державним історико-культурним заповідником.
З початком Великої Вітчизняної війни у Старокостянтинові було створено винищувальний батальйон у складі 260 чоловік. У ньому взяли участь 53 комуністи і 50 комсомольців. У селах виникали групи сприяння батальйону, до яких увійшло близько 700 чоловік. Організовувалися сторожові пости для охорони врожаю і державного майна.
Однак переважаючі сили ворога 8 липня 1941 року вдерлися в місто. Почалися масові арешти і розстріли радянських людей. В районі колгоспного ринку окупанти влаштували гетто, куди звозили стариків, жінок і дітей з інших населених пунктів району. Всього за час окупації фашисти вбили й замучили 20 тис. радянських громадян. У таборі для військовополонених, розміщеному в казармах колишнього військового містечка, протягом 1941—1942 рр. загинуло понад 3 тис. чол. У серпні 1942 року там виникла епідемія тифу. Гітлерівські кати, щоб позбавитись епідемії, всіх хворих на тиф звезли в одну казарму, облили бензином і спалили. 1082 громадян міста насильно вивезли на каторжні роботи до фашистської Німеччини, звідки багато з них не повернулося — загинули від голоду або були знищені за найменший вияв протесту.
Ранком 4 березня 1944 року з’єднання 1-ї гвардійської армії під командуванням генерал-полковника А. А. Гречка у взаємодії з танкістами 3-ї танкової армії (командуючий генерал-полковник П. G. Рибалко) розпочали з району Полонного наступ на Старокостянтинів і Проскурів. Ворог намагався будь-що утримати ці міста — важливі вузли залізничних і шосейних шляхів та його опорні пункти на Проскурівському напрямку. Тому в район Ямполя—Старокостянтинова фашистське командування перекинуло 5 танкових і 3 піхотні дивізії. Незважаючи на це, 7-й гвардійський танковий корпус успішно здійснив обхідний маневр і наблизився до Старокостянтинова з півночі, заходу і півдня. 7 березня фашисти втратили останній опорний пункт на шляху до міста — станцію Старокостянтинів II. Наступного дня наші війська щільно підійшли до міста і зав’язали бої на його околицях. 9 березня розпочався штурм, у якому взяли участь великі танкові і піхотні сили радянських військ, ведучи наступ у кількох напрямках. Їх підтримували льотчики 2-ї повітряної армії. Ворог не витримав навальної атаки і змушений був тікати. Смертю хоробрих загинув командир батареї О. С. Кіраєв, що підняв червоний прапор над будинком райвиконкому. Поховали мужнього командира в міському парку культури ім. В. І. Леніна. Того дня столиця нашої Батьківщини Москва салютувала доблесним військам 1-го Українського фронту, що оволоділи Старокостянтиновом, 20 артилерійськими залпами. На відзнаку здобутої перемоги з’єднанням і частинам, які найбільш відзначились у цих боях, присвоєно найменування «Старокостянтинівських».
Відступаючи, ворог висадив у повітря найкращі будинки міста. Всього за час окупації гітлерівці зруйнували 75 проц. житлових будинків, знищили склади «Заготзерна», залізничну станцію Старокостянтинів І, пограбували і частково зруйнували майстерні МТС, цукровий і маслоробний заводи та інші підприємства.
З перших днів після визволення населення міста розпочало відбудову підприємств, житлового фонду, навчальних і медичних закладів. За ініціативою райкому партії та райвиконкому проведено кілька масових виходів трудящих на очищення вулиць від завалів, під час яких виконано земляних робіт обсягом понад 300 м3, капітально відремонтовано будинків на суму 20 тис. карбованців.
Працювали люди, не знаючи втоми, не рахуючись з часом. Вже на кінець 1944 року стали до ладу цукрозавод і маслозавод, з 1 вересня в усіх школах міста розпочалося навчання. Повсюдно розгорталося соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих завдань. У 1949 році серед робітників міста широкого розмаху набув почин московського новатора виробництва О. С. Чутких. На підприємствах було створено 50 бригад, які змагалися за випуск продукції відмінної якості.
В боротьбі за дострокове виконання першої післявоєнної п’ятирічки 250 ударників виробництва перевиконали завдання у два і більше разів, давши 1059 тис. крб. надпланових нагромаджень.
У роки наступних п’ятирічок на докорінну реконструкцію діючих підприємств та будівництво нових витрачено понад 13 млн. крб. Підприємства повністю реконструюються, оснащуються потужною сучасною технікою, трудомісткі процеси механізуються. Так, на маслозаводі була введена в дію потокова лінія для виробництва масла, з якої щогодини сходило 659 кг продукції. Змонтовано 9 комплексів сирних ванн з механічним приводом на 1000—2000 кг, на цукрозаводі встановлено нову дифузійну батарею, турбогенератор, новий котел, додатковий вакуумний дифузійний апарат. Завод переведено на електроенергію, механізовано буртування цукрових буряків, транспортування цукру на складі тощо.
Уже в 1951 році добова потужність підприємства щодо переробки сировини досягла 7059 цнт. За роки наступних п’ятирічок середньодобова продуктивність збільшилась у 1,5 раза. 1970 року завод виробив 311 тис. цнт цукру.
Технічна оснащеність заводу сприяла підвищенню продуктивності виробництва, до мінімуму скоротилась ручна праця на трудомістких ділянках робіт. Це дало можливість заводу достроково, на 11 місяців раніше, виконати план восьмої п’ятирічки. На підприємстві виросли досвідчені майстри своєї справи. А. П. Мовчан прийшов на завод після війни простим робітником. Тепер він висококваліфікований слюсар. В 1966 році за високі успіхи у праці його удостоєно ордена Леніна. Високою урядовою нагородою — орденом Трудового Червоного Прапора — нагороджено І. О. Коломійця, який теж від робітника виріс до головного механіка заводу.
Великі зрушення сталися і на маслозаводі. Якщо у 1951 році виробіток масла становив 4628 цнт, то у 1970-му — 16 357 цнт. У 7 раз порівняно з 1950 роком зросло виробництво сиру, майже у 40 раз — іншої молочної продукції.
У серпні 1962 року став до ладу завод залізобетонних шпал, який щодоби випускає понад 800 шпал для залізничних колій. Наступного року на базі райпромкомбінату та деяких артілей створено фабрику побутових товарів, яка виробляє залізну черепицю, металеві духовки, цеглу, будівельне вапно, а також має цех для пошиття одягу. За рік вона випускає продукції на суму 700—800 тис. крб. У місті працює асфальтовий завод. 1970 року на фабриках і заводах міста трудилося понад 2 тис. робітників. Реалізація промислової продукції щорічно становить більше, як 25 млн. карбованців. Ще 1960 року на базі Старокостянтинівської РТС створено районне об’єднання «Сільгосптехніки», яке обслуговує 15 колгоспів. Щороку в цехах майстерні ремонтується понад 400 тракторів.
На підприємствах міста з 1959 року широко розгорнувся рух за комуністичне ставлення до праці. Першими удостоїлись високого звання колективу комуністичної праці бригада електриків цукрозаводу, очолювана комуністом В. І. Гілевським, бригади: слюсарів, керованих С. 3. Христичем, котельників — на чолі з М. К. Ярчуком, молочного цеху маслозаводу та інші. На початок 1970 року звання колективів комуністичної праці вибороло 15 бригад, 1300 кращим виробничникам присвоєно звання ударника комуністичної праці.
Готуючи гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, колективи промислових підприємств Старокостянтинова успішно виконали завдання першого кварталу, давши країні багато надпланової продукції.
Великої шкоди зазнало в роки німецько-фашистської окупації сільське господарство. До початку весняної сівби в приміській артілі налічувалося всього 8 плугів, 15 коней, 3 вози, несправний трактор. У 1960 році артіль ім. Жданова об’єдналася з сусідніми колгоспами ім. Калініна (с. Пашківці) та «1 Травня» (с. Капустин) і стала одним з найбільших громадських господарств району. На полях колгоспу працює 72 трактори, близько 40 різних комбайнів та багато іншої техніки, є 40 автомашин. Колгосп один з перших в області створив комсомольсько-молодіжну тракторну бригаду з дівчат. Всі вони закінчили профтехучилище і повернулися працювати на рідні поля. У бригаді 16 дівчат. За ними закріплено відповідну площу землі і тваринницькі ферми. Дівчата-механізатори успішно справляються з роботою.
Корівники, свинарники, кормокухні та інші приміщення артілі утворюють справжнє тваринницьке містечко. В ньому утримується понад 2,5 тис. голів великої рогатої худоби і молодняка, 2,5 тис. свиней. Щороку господарство продає державі близько 3 тис. цнт свинини. Працівники свиноферми на честь XXIV з’їзду КПРС, ще задовго до відкриття форуму комуністів, виконали взяті зобов’язання. При плані 450 голів тут відгодували 520. Це зумовило успішне виконання плану продажу м’яса. Колгосп реалізував 1160 цнт свинини, значно перекривши квартальне завдання. Добовий приріст кожної тварини на фермі становить 385 з замість 350 з за планом. Далеко за межами району відоме ім’я завідуючої свинофермою Н. О. Русиної. За високі показники у вирощуванні свиней її нагороджено орденом Леніна, а в квітні 1971 року удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Вона була делегатом XXIV з’їзду КПРС.
Велику шану трудящих здобув пенсіонер, полковник у відставці Й. О. Горупа. Щоліта він сідає на комбайн, закріплений за ним, і до кінця сезону разом з молодими механізаторами збирає урожай, намолочуючи 4—5 тис. цнт зерна.
В Старокостянтинові є також плодово-декоративний розсадник, де вирощують саджанці дерев та квіти для шляхово-експлуатаційних дільниць.
Розвивається мережа підприємств торгівлі і громадського харчування. 1956 року збудовано двоповерховий універмаг, 1967-го — триповерховий. Тепер у місті 70 торговельних підприємств. Набагато зріс товарооборот. Щороку в роздрібній торгівлі реалізується товарів на 33,9 млн. карбованців.
Для обслуговування пасажирів побудовано нові авто- і залізничний вокзали. Стали до ладу готель на 100 місць, будинок зв’язку. Щоденно у місті й приміських маршрутах курсує 36 автобусів і 12 легкових таксі. Зростає житловий фонд міста. Протягом 1962—1968 рр. трудящі одержали близько 500 нових квартир, побудовано кілька п’ятиповерхових комунальних і 9 відомчих житлових будинків. У 1970 році закінчено будівництво ще 2 багатоквартирних будинків. У новозбудованих житлах є водопровід, каналізація, ванни, підведено природний газ або встановлено плитки для рідкого газу. Споруджено близько 400 індивідуальних будинків.
У місті працюють поліклініка, лікарня на 250 ліжок, санітарно-епідеміологічна станція, дитяча консультація, два фельдшерсько-акушерських та два інших медпункти. Всього в Старокостянтинові діє 8 лікувальних закладів, 3 аптеки, працює 490 лікарів, фельдшерів, акушерок, медсестер.
Значна увага приділяється народній освіті. В післявоєнний період побудовано два просторі світлі приміщення для середніх шкіл, відкрито музичну школу. 1970 року в місті працювало 4 середні, 3 восьмирічні, вечірня і заочна, а також початкова музична школи, в яких навчалося 5328 учнів, працювало 300 вчителів.
Великий потяг трудящих до знань і мистецтва. При будинку культури створено гуртки: драматичний, хоровий, танцювальний, сопілкарів, бандуристів, художнього читання, а також духовий оркестр. Проводяться тематичні вечори, читаються лекції. Працює народний університет культури та правових знань. У 1961 році споруджено широкоекранний кінотеатр на 500 місць. Районна та міська бібліотеки для дорослих, дві бібліотеки для дітей і юнацтва налічують понад 60 тис. книг. Чудовий подарунок одержали піонери міста. Для них у 1956 році відкрито будинок піонерів.
У місті 50 первинних партійних організацій, у яких налічується 1270 членів та кандидатів у члени КПРС, 39 первинних комсомольських організацій об’єднують понад 3 тис. юнаків та дівчат. Велику роботу в господарському і культурному будівництві міста веде міська Рада, до складу якої входить 75 депутатів, у т. ч. 33 жінки. При ній працює вісім постійних комісій, зокрема промислова, фінансово-бюджетна, побутова, соціально-культурна. Тут діють товариства охорони пам’ятників історії та культури, охорони природи, добровільні народні дружини, товариські суди, районна жіноча рада тощо. В місті працюють спортивні товариства «Колос» і «Спартак», що об’єднують понад 2700 чоловік, споруджено стадіон ім. ВЛКСМ на 5 тис. місць.
У Старокостянтинові народилися відомий український радянський історик О. І. Баранович (1892—1961), автор багатьох праць з історії України періоду феодалізму; єврейський драматург і поет Абрам Гольдфаден (1840—1908); український радянський літературознавець П. П. Вербицький (1914—1960); доктор технічних наук, професор А. Л. Наумов.
Надзвичайно багато зроблено в місті за роки Радянської влади. Ще більші перспективи розвитку його господарства, освіти, культури сьогодні і завтра. У дев’ятій п’ятирічці в Старокостянтинові буде споруджено завод пересувних інвентарних приміщень, де працюватиме 5 тис. робітників, інженерів і техніків; комбікормовий завод, який випускатиме за зміну 50 тонн продукції; вже 1971 року стане до ладу діючих завод сухого обезжиреного молока потужністю 29 тонн продукції за зміну.
Багато буде зроблено і в галузі житлового та культурного будівництва: зведено 6 будинків на 356 квартир, споруджено приміщення районної лікарні на 120 ліжок, триповерхового універмагу, будинку культури, друкарні.
Робітники заводу пересувних інвентарних приміщень житимуть у новозабудованому (на 22 тис. кв. метрів житлової площі) мікрорайоні. Тут буде середня школа на 960 і професійно-технічне училище на 460 учнів та дитячий комплекс на 280 дітей.
За роки дев’ятої п’ятирічки закінчиться газифікація всіх будинків, буде прокладено 10 км газопроводу, збудовано 7 газорозподільних пунктів.
Надихані рішеннями XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, трудящі Старокостянтинова під керівництвом партійних і радянських органів спрямовують зусилля на виконання величних планів дев’ятої п’ятирічки. І. І.
І. П. ГАСЮК, І. А. МОТЕНКО