Теофіполь, Теофіпольський район, Хмельницька область (продовження)
1929 року у Теофіполі була створена машинно-тракторна станція. На базі сільськогосподарських кооперативів у містечку організовувались колгоспи. Того ж року селяни Теофіполя і його передмість об’єдналися в чотири колгоспи: «Колос», «Нове життя», «Правда» і «Червона перемога».
Куркулі чинили колективізації шалений опір. Вони робили все, щоб зірвати колективізацію: залякували селян, погрожували вбивством, а в лютому 1930 року побили землеміра, розгромили колгоспну контору, дещо пізніше підпалили колгоспну кошошню, в якій згоріло 10 коней. На підмогу теофіпольським куркулям 4 березня 1930 року вирушила озброєна банда із сіл Поляхового, Кузьминець, Рідки і Волиці. Бандити поранили уповноваженого райкому партії і двох колгоспних активістів. На боротьбу проти банди, яка підходила до Теофіполя, піднявся весь партійно-радянський актив райцентру, комуністи, комсомольці. Опір куркулів, ворогів колективізації було зламано, більшість їх вислали за межі району.
В 1932 році колективізацію у Теофіполі завершено. Молоді артілі міцніли рік у рік. Велику допомогу їм подавала Теофіпольська МТС, в якій 1940 року налічувалося 44 трактори, 26 зернових комбайнів та багато іншої сільськогосподарської техніки. Основні роботи на полях стали виконувати трактори і машини. Механізований обробіток землі, поліпшення культури землеробства та самовіддана праця людей забезпечили піднесення урожайності сільськогосподарських культур. У 1940 році колгоспи зібрали пересічно по 14,1 цнт зернових з кожного гектар ра, це в 2 рази більше, ніж збирали селяни зі своїх наділів до колективізації.
Розвивалося громадське тваринництво. В кожному колгоспі були створені ферми великої рогатої худоби, свиней, овець, коней. Так, колгосп «Нове життя» в 1940 році мав 127 голів великої рогатої худоби, 236 свиней, 138 коней. Піднесення економіки колгоспів дало можливість виділити значні кошти на капітальне будівництво.
На курсах при Теофіпольській МТС і сільськогосподарському технікумі, відкритому 1932 року, готували трактористів, шоферів, комбайнерів. Виросли нові люди — передовики виробництва, невтомні борці за піднесення соціалістичного сільського господарства. Це ланкові Г. П. Мєх, Л. М. Черній, М. Морсюнз, Г. Святець та інші.
Найбільшим промисловим підприємством у містечку був маслозавод, побудований 1928 року. Тут працювало близько 100 робітників. З 1937 року в Теофіполі почала діяти державна електростанція. В квартирах трудящих містечка засвітилася лампочка Ілліча. Працювали 2 цегельні заводи, млин, промкомбінат, який мав обозоремонтний цех і торфопідприємство, промартіль з швейним, шевським і мебельним цехами.
Змінювався зовнішній вигляд містечка, упорядковувались вулиці, тротуари. Для жителів звели двоповерховий 22-квартирний будинок. Понад 200 будинків добудувало населення. Споруджено аеропорт, розпочато будівництво залізниці Лепесівка—Теофіполь. За роки довоєнних п’ятирічок зріс матеріальний добробут трудящих, поліпшилось їх медичне обслуговування. У лікарні, що мала 50 ліжок, працювало 5 лікарів.
Дальшого розвитку в цей період набули культура й освіта. На початку 30-х років у містечку було ліквідовано неписьменність, відкрили додатково початкову школу. В 1934 році почала працювати середня школа, для якої у 1939 році збудували нове двоповерхове приміщення. В 1933 році у Теофіполі побудували районний будинок культури з залом на 400 місць. У ньому працювали гуртки художньої самодіяльності, діяло звукове кіно. В 1930 році містечко радіофікували. З березня 1931 року почала виходити районна газета «Ленінський шлях».
Але мирне будівництво перервав віроломний напад гітлерівської Німеччини на СРСР. Партійні і радянські організації терміново евакуювали людей і матеріальні цінності. Сотні молодих теофіпольців влилися у частини 6-ї армії генерал-лейтенанта І. М. Музиченка, які вели запеклі оборонні бої проти ворога в укріпленому Теофіпольському районі. Під натиском переважаючих сил противника вони змушені були відступити. 5 липня 1941 року гітлерівські полчища оточили Теофіполь. Група радянських бійців, що укріпилась в дзотах на околицях містечка, зустріла фашистів ураганним вогнем. Цілу добу тримали оборону радянські воїни. Було знищено велику кількість фашистів, бойової техніки. Але меншало боєприпасів і, прикриваючись вогнем, наші бійці відступили. 6 липня 1941 року гітлерівці захопили Теофіполь.
Настали чорні дні фашистської неволі. Окупанти створили в містечку концтабір, куди зганяли мирне населення. 277 юнаків і дівчат містечка вони вивезли на каторжні роботи до Німеччини. На початку 1942 року гітлерівські головорізи вчинили масовий розстріл мирного населення Теофіполя. За період окупації вони розстріляли й замучили 1540 чоловіків, жінок, дітей і стариків.
З кожним днем і годиною зростала ненависть до ворога, радянські патріоти піднялися на боротьбу проти окупантів. 1942 року у Теофіполі створюється підпільна група, яку очолювали комуністи І. С. Овруцький, М. Я. Царук, А. О. Пащук. Підпільники дістали радіоприймач, щоб слухати голос Москви. Вони повідомили населення про розгром німців під Москвою, організували нелегальну друкарню і з допомогою колишніх друкарів випускали листівки. їх розклеювали й розповсюджували у містечку і селах району. Багато працював над складанням листівок журналіст М. Я. Царук. Звертаючись до населення, підпільники викривали злочинні дії німецько-фашистських загарбників, закликали трудящих боротися проти окупантів. Патріоти псували телефонний зв’язок, виводили з ладу молотарки і збиральні машини, щоб хліб не потрапив фашистам, визволяли людей, яких примусово відправляли на каторжні роботи до Німеччини.
Окупантам вдалося натрапити на слід підпільників. Були заарештовані М. Я. Царук, А. О. Пащук і М. С. Архипович. В Ізяславській тюрмі їх довго катували. Чекаючи смерті в камері № 10, М. Я. Царук на нарах написав «Тут чекав розстрілу Михайло Царук із Теофіполя». В його останньому листі дружині, переданому через свою людину з тюрми, було сказано: «Ганнусю! Ми розлучаємося навіки. Я вмираю з палкою любов’ю до тебе, до свого народу, за нашу волю, за нашу Батьківщину». Фашисти розстріляли М. Я. Царука й А. О. Пащука. Дещо пізніше така ж доля спіткала теофіпольських підпільників П. К. Смочука, Я. Бондаря, П. Диду, Г. Гоцака, І. Дролюка, С. Сіверського, Д. Таранського. Підпільники змушені були перебратися в Білогірські ліси, де був сформований партизанський загін Теофіпольського й Білогірського районів. Партизани знищували фашистів та їх прислужників. Партизанська бойова група в лютому—березні 1943 року провела кілька бойових операцій на території району. 13 лютого 1943 року патріоти знищили в селі Човгузові націоналістичну банду Врублевського. Успішно діяли народні месники і влітку 1943 року. У вересні 1943 року командиром партизанського загону призначили К. С. Божевського. Партизанський загін систематично поповнювався новими силами і перетворився на велику бойову одиницю. У жовтні—листопаді 1943 року підпільники зруйнували залізничну колію Шепетівка—Тернопіль. Фашисти намагалися поновити рух поїздів. Але диверсії тривали, і жодний поїзд не пройшов по цій колії аж до приходу Червоної Армії.
21 січня 1944 року, за півтора місяця до приходу Радянської Армії, партизанський загін К. С. Божевського захопив м. Білогір’я. Теофіпольські й білогірські партизани допомогли наступаючим частинам Червоної Армії розгромити вороже угруповання під Шепетівкою. У зверненні від 2 лютого 1944 року Теофіпольський підпільний райком КП(б)У закликав трудящих району завдавати окупантам якнайбільше шкоди, не давати ворогові ні хліба, ні води, знищувати відступаючих фашистів.
Гітлерівське командування укріпило Теофіполь інженерно-оборонними спорудами. Радянські розвідники та передові частини захопили у полонених німецьких офіцерів карту цих споруд і, обминувши німецькі оборонні укріплення, швидко просувалися вперед. 4 березня 1944 року війська 1-го Українського фронту, зокрема танкісти Уральського добровільного танкового корпусу і частини 8-ї гвардійської стрілецької дивізії, разом з партизанами визволили селище. Радянські бійці в районі Теофіполя оточили й повністю знищили полк німецької піхоти, захопили багато бойової техніки.
Сотні жителів Теофіполя громили ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни. За мужність і подвиги чимало з них нагороджені орденами й медалями СРСР. У боротьбі проти німецько-фашистських окупантів загинув на фронті молодий поет Л. М. Левицький, автор збірки віршів «Недоспівана пісня». Його ім’я викарбуване на меморіальній дошці у Спілці письменників України. В центрі містечка споруджено пам’ятник радянським воїнам, які полягли за визволення Теофіполя. На пам’ятнику вирізьблені імена героїв-визволителів.
Фашисти розорили й спустошили містечко, зруйнували всі промислові підприємства, електростанцію, пограбували колгоспне майно, худобу, птицю. Зруйнували школу, лікарню, бібліотеку, склади і магазини споживчої кооперації та кілька адміністративних приміщень районних організацій. Були знищені цілі квартали житлових будинків. За час окупації фашисти завдали збитків промисловим підприємствам, колгоспам і установам Теофіполя на суму 37,3 млн. карбованців.
Одразу ж після визволення у Теофіполі відновили свою діяльність райком партії, райвиконком і його відділи, сільська Рада. Колгоспники почали відроджувати артілі. Для засіву полів вони знесли понад 2 тис. цнт зерна, 1600 цнт картоплі. Бракувало техніки, коней. Колгоспники, головним чином жінки і молодь, обробляли землю коровами і вручну. Та незважаючи на великі труднощі, майже всі поля вже в 1944 році були засіяні. Косили хліб серпами й косами, снопи зносили на плечах. Самовіддана праця трудівників села забезпечила перші успіхи; теофіпольські колгоспи у 1944 році успішно виконали державний план хлібоздачі, у стислі агротехнічні строки провели зяблеву оранку і осінню сівбу.
Держава подала чотирьом колгоспам містечка значну допомогу, виділивши їм 95 тис. крб. грошових кредитів, 1 тис. цнт насіння. Колгоспи східних областей РРФСР поповнили тваринницькі ферми худобою, звідти надійшли трактори, комбайни та інша техніка. В 1944—1946 рр. у господарствах побудували тваринницькі приміщення. Це дало можливість відновити ферми великої рогатої худоби, свиней, овець і птиці.
Під керівництвом партійної організації і сільської Ради та завдяки наполегливій праці колгоспників і допомозі держави колгоспи організаційно й економічно міцніли, підвищувалась урожайність, збільшувалися поголів’я тваринництва та його продуктивність. На кінець першої післявоєнної п’ятирічки в теофіпольських колгоспах урожайність зернових досягла довоєнного рівня, цукрових буряків — 230 цнт з гектара, поголів’я великої рогатої худоби зросло до 530 голів, свиней — до 510, овець — до 386 і птиці — до 1642 штук. Щоб забезпечити дальше економічне зростання, два теофіпольські господарства в 1950 році об’єдналися в один колгосп ім. Мікояна, а кунчанський і дмитрівський — у колгосп «Правда».
В 1945—1946 рр. були відбудовані маслозавод, машинно-тракторна станція, електростанція, хлібопекарня, промартіль, відкрилися магазини. Поступово налагоджувалось комунальне господарство. У 1944—1945 рр. відбудували районну лікарню.
У 1944/45 навчальному році почалися заняття в теофіпольських школах; через два роки закінчилася відбудова двоповерхового приміщення середньої школи. Було відремонтовано й відкрито будинок культури. З 22 червня 1944 року відновився випуск районної газети «Ленінський шлях».
Сільське господарство в економіці Теофіполя посідає провідне місце. В ньому зайнято 31,5 проц. населення. В 1959 році колгоспи ім. Мікояна і «Правда» були об’єднані в один — ім. Щорса. За ним закріплено 4369 га землі, в т. ч. 3607 га орної. На ланах і фермах колгоспу працює 28 тракторів, 13 зернових, 8 бурякозбиральних комбайнів, 25 автомашин, 66 електромоторів та багато іншої сільськогосподарської техніки. Вирішальне значення в зростанні колгоспного виробництва належить спеціалістам сільського господарства й механізаторським кадрам. У колгоспі працює 10 агрономів, зоотехніків, інженерів і економістів з вищою та середньою освітою, 80 трактористів, комбайнерів і шоферів.
Під керівництвом партійної організації, яка налічує в своїх лавах 53 комуністи, Теофіпольський колгосп став одним з передових господарств області. За високі показники в розвитку рослинництва колгосп ім. Щорса кілька років підряд був учасником Виставки досягнень народного господарства CPСP, а в 1966 році Виставочний комітет нагородив його дипломом 1-го ступеня.
Теофіпольські колгоспники успішно виконали соціалістичні зобов’язання, взяті на честь 50-річчя Великого Жовтня. В 1967 році колгосп виростив по 29,3 цнт зернових (у т. ч. озимої пшениці по 33,5 цнт) і по 357 цнт цукрових буряків з кожного гектара, виробив на 100 га сільськогосподарських угідь по 60,4 цнт м’яса і по 306,4 цнт молока. Велика увага приділяється розвиткові тваринництва. Тепер у колгоспі налічується 2124 голови великої рогатої худоби, в т. ч. 665 корів, 1708 свиней і 7800 штук птиці.
У колгоспі виросло багато передовиків виробництва. Майстром своєї справи став бригадир тракторної бригади І. В. Кулик, якому за успіхи в розвитку сільського господарства в червні 1966 року присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Тракторна бригада, очолювана І. В. Куликом, щорічно вирощує високі врожаї зернових і технічних культур. У 1968 році вона виростила рекордний урожай цукрових буряків — по 523 цнт з кожного гектара на площі 407 га. І. В. Кулик був делегатом XXIII з’їзду КП України і Третього Всесоюзного з’їзду колгоспників. За високі досягнення в розвитку сільського господарства 20 передовиків колгоспного виробництва удостоєні високих урядових нагород, у т. ч’. голова колгоспу М. К, Косенко нагороджений орденом Леніна. 50 кращих колгоспників відзначено ювілейною медаллю «За доблесну пращо. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
За роки семирічки й восьмої п’ятирічки великі зміни відбулися на Теофіпольському маслозаводі. Тут збудовано маслоцех та цех сухого молока, стали до ладу нова потокова лінія, холодильна установка, нові парові котли. За 1960—1969 рр. виробництво валової продукції маслозавод збільшив у 2 рази, масла — в 1,3 раза і сиру — в 3 рази. Велику пошану здобула ветеран заводу Г. С. Квасюк, яка працює тут 35 років.
В 1959 році у Теофіполі побудували цегельний завод. Нині вживаються заходи до розширення потужності підприємства, будується нове формувальне відділення. Добре працюють у селищі комбінат побутових послуг і харчокомбінат. На комбінаті побутових послуг обладнано швейний, шевський, деревообробний цехи, цех металовиробів та інші. Великим попитом користуються вироби цеху художнього розмальовування тканин — різнобарвні хустки, килими, портьєри, покривала та інші побутові речі.
Теофіпольське районне об’єднання «Сільгосптехніки» — справжній ремонтний завод. У 1960 році тут споруджено нову майстерню з усіма необхідними цехами. Колектив об’єднання, «Сільгосптехніки» за високі виробничі досягнення на честь 50-річчя Жовтня відзначено пам’ятним Червоним прапором райкому партії і райвиконкому. В селищі працюють хлібозавод, три електростанції загальною потужністю 620 квт. З 1966 року Теофіполь одержує струм від Добротвірської ДРЕС.
Великий обсяг будівельних робіт виконують будівельні організації. В 1967 році створено ремонтно-будівельну дільницю, яка провадить житлово-комунальне будівництво. На промислових, будівельних, транспортних підприємствах і в установах зв’язку селища працює 1308 робітників і службовців.
За післявоєнний час у Теофіполі споруджено універмаг, гастроном, десятиквартирний житловий будинок, двоповерховий будинок райкому партії, готель та ряд інших приміщень. Широке будівництво розгорнулось тут у роки восьмої п’ятирічки, коли Теофіполь знову став центром району (у 1963—1964 рр. він входив до Волочиського, а в 1965—1966 рр.— до Білогірського районів). За цей час тут побудовано три шістнадцяти-, один восьми- і три чотириквартирні житлові будинки, готель на 50 місць, комбінат побутових послуг, дитячий садок-ясла на 140 дітей, ресторан, приміщення райвиконкому, завершується спорудження будинку технічного навчання, кінотеатру на 400 місць, універмагу.
Красивішає Теофіполь. Заасфальтовані його широкі прямі вулиці, в скверах і парку висаджено багато дерев, кущів та квітів. З півночі й сходу селище обрамлює річка Полква, а з півдня — її притока Норець. Тут у заплаві ще в давнину споруджено озеро, багате на рибу, пернату птицю й цінного звірка ондатру. Озеро, каштановий парк, що прилягає до нього, будинок культури і стадіон у парку створюють мальовничий куточок селища — улюблене місце відпочинку трудящих.
За роки Радянської влади зріс добробут трудящих Теофіполя. З 1959 по 1969 рік удвоє збільшилася оплата людино-дня в колгоспі і тепер становить 4,6 крб. Набагато зросла заробітна плата робітників і службовців.
В 1967 році в селищі прокладено водопровід, вже газифіковано 374 квартири. Майже в кожній квартирі є телевізори, радіоприймачі. Діє АТС на 300 номерів. Чотири рази на день курсують з Теофіпольського аеропорту до Хмельницького і Києва пасажирські літаки.
Значно зросла кооперативна торгівля у селищі. До послуг трудящих 20 магазинів, ресторан, кафе, 3 їдальні, які реалізують товарів на суму понад 3 млн. крб. щороку.
Високого рівня досягла охорона здоров’я. Тут діють районна лікарня на 100 ліжок, поліклініка, санепідстанція, дитяча консультація, пологовий будинок, бактеріологічна лабораторія, рентген-кабінет, два фельдшерські пункти, аптека. У селищі налічується 162 медичні працівники, з них 22 — лікарі. У 1947—1952 рр. Теофіпольську лікарню очолював І. В. Ковалишин — відомий хірург області, кандидат медичних наук, заслужений лікар Української РСР.
Чимало зроблено й для розвитку культури і народної освіти. У селищі працюють дві середні, восьмирічна й початкова школи, в яких навчається 1349 учнів, їх знання збагачують 62 учителі (в 7 разів більше, ніж до революції). В усіх навчальних закладах селища — 102 педагоги. Учителям Ф. І. Гуртовій, К. П. Гуліній і К. К. Козачуку присвоєно звання заслуженого вчителя Української РСР. З 1954 року готує кадри робітників професійно-технічне училище. Тут молодь оволодіває спеціальностями: тракториста-машиніста, комбайнера, шофера, слюсаря. За цей час училище підготувало 6,8 тис. механізаторів. З 1968 року в селищі працює семирічна музична школа, в якій навчається 120 дітей.
Під керівництвом партійної організації і педагогічних колективів у всіх школах провадиться велика виховна робота. Так, наприклад, в середній школі багато років діє інтернаціональний клуб, члени якого листуються з містами, де В. І. Ленін видавав газету «Искра». В школі створений краєзнавчий музей. Тут є перший номер газети «Искра», фотографії теофіпольських іскрівців.
У Теофіполі є школа партійно-радянського активу, народний університет сільськогосподарських знань та кілька політшкіл, в яких навчається понад 400 чоловік. Кінотеатр, будинок культури, три клуби стали справжніми вогнищами культури селища. Особливо розквітло самодіяльне мистецтво в дні підготовки до 50-річчя Радянської влади і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. В районному фестивалі самодіяльних митців, присвяченому цим знаменним датам, взяли участь 1817 чоловік. Славиться теофіпольська агіткультбригада в області, їй присвоєно звання народної. В Теофіполі є шість бібліотек на 60 тис. книжок.
Народні свята, масові гуляння стали тут традицією. Про масове свято, проведене в травні 1962 року в Теофіполі, Київська студія кінохроніки створила фільм «Теофіпольські веснянки». Широко запроваджуються нові звичаї і обряди: проводи до Радянської Армії, урочиста реєстрація шлюбів і новонароджених, новорічні щедрівки і колядки, свята механізаторів, колгоспні обжинки, посвята в хлібороби тощо.
Зачинателями всіх важливих справ комуністичного будівництва є партійні організації, селищна Рада і її актив. Тепер у Теофіполі є 20 партійних організацій, в яких налічується 314 комуністів. Значну роботу провадять постійні комісії і депутатські групи районної і селищної Рад депутатів трудящих.
Багато віків стоїть стародавній Теофіполь. За роки Радянської влади він помолодшав, виросли його люди — активні будівники комуністичного суспільства.
І. А. СТАСЮК