Кіровоградська область в боротьбі з німецькою окупацією. Боротьба з військами барона Денікіна
Навала австро-німецьких військ, закликаних контрреволюційною Центральною радою, перервала мирну працю трудящих. Більшовицькі організації, місцеві органи Радянської влади зосередили головну увагу на мобілізації сил для відсічі ворогу. Запроваджувалась обов’язкова військова і трудова повинність. Впертий опір ворогові чинили частини 1-ї Радянської армії (командуючий П. В. Єгоров) в районі Цибулеве—Хирівка—Знам’янка—Користівка—Олександрія. З 21 березня тут стійко стримували наступ окупантів загони Майорова та А. В. Полупанова, інші бойові частини. З 27 березня по 1 квітня запеклі бої під Долинською вели частини 3-ї Радянської армії. До лав Червоної Армії та червоногвардійських загонів вступали робітники міст і сіл краю. Єлисаветградський загін під керівництвом Т. М. Гуляницького й І. М. Чернишова налічував 360 чоловік; червоногвардійці Новоукраїнки у складі 500 чоловік 18 березня відбили перший наступ окупантів на місто, збройний загін селян з Аджамки на чолі з А. В. Крикуненком стримував ворога на станції Медерове. Вже в ході оборонних боїв виникали партизанські загони. Так, створений з жителів Нової Праги, Олександрівни та революційних солдатів загін, очолений І. Петренком, 24 березня розгромив німецькі поїзди на залізничній лінії Щаслива—Карлівка—Богданівна. Наступного дня він оточив і знищив поблизу Звенигородки півторатисячну німецьку частину. Активну участь в обороні Цибулевого, Долинської, Знам’янки взяли партизанські загони: 1-й Устинівський під командуванням М. П. Будака, Єлизаветградківський на чолі з Т. О. Колісником та інші.
Наприкінці березня 1918 року австро-німецькі війська захопили Єлисаветградський і Олександрійський повіти. При допомозі органів Центральної ради, а потім гетьманського уряду окупаційні власті грабували населення. Тільки за квітень— травень до кайзерівської Німеччини з Єлисаветградського повіту було відправлено 251 286 пудів хліба, а 2 червня одержано наряд на здачу ще 1 089 649 пудів, хоч заготівельні склади в повіті вже були пустими. Відновивши владу поміщиків і буржуазії, інтервенти й гайдамацькі банди встановили режим терору і насильства. Вже в перші дні окупації, звинувативши у більшовицькій агітації, вони стратили в Новоукраїнці 15, у Рівному та Новій Празі — 14 чоловік.
Представники партій українських есерів, соціал-демократів, соціалістів-самостійників тощо, що входили до складу органів земського і міського самоврядування, які підпорядковувались повітовим старостам і сільським старшинам, всіляко прислужували окупантам.
Мужній опір встановленню буржуазно-поміщицького ладу та окупаційного режиму чинили трудящі краю, керовані більшовиками. Протягом березня 1918 року селянські заворушення відбулися у Витязівській, Єланецькій, Ольгопільській і Оситнязькій волостях. Поміщики, куркулі-хуторяни і німці-колоністи з цих волостей почали тікати до Єлисаветграда, Бобринця та Вознесенська.
Вже у травні 1918 року боротьба проти окупантів і гетьманської влади почала набирати масових форм. Прокурор Єлисаветградського окружного суду доповідав міністру судових справ на початку травня, що населення повіту озброюється, місцеві загони громлять маєтки, знищують представників гетьманських властей.
У цей час в Єлисавегграді було створено підпільний окружний повстансько-революційний комітет, який поширював свою діяльність на Єлисаветградський, Олександрійський і Балтський повіти. Партійні організації, волосні й сільські революційні комітети, що виникли у підпіллі, розгорнули енергійну роботу у формуванні партизанських загонів.
В середині травня в повіті спалахнули масові збройні виступи селян, центром яких стало с. Каніж (нині Новомиргородського району). Канізьке повстання було одним з найбільших на Україні. Проти повсталих окупанти кинули значні військові сили. В районі Веселівки, Арсенівки, Панчевого, Павлівни, Канежа ще 3 червня точились бої.
2 червня біля станції Трепівка партизани пустили під укіс 39 вагонів і паровоз. 4 червня на цій же лінії біля полустанка Хирівка виведено з ладу військовий ешелон. 11 червня німецьке командування оголосило стан облоги в Єлисаветградському і Олександрійському повітах, а наступного дня тут почали діяти військово-польові суди.
Визначну роль у розгортанні всенародної боротьби проти ворога відіграли рішення І з’їзду КП(б)У (липень 1918 р.). Для керівництва партизанським рухом і організації партійного підпілля створений після з’їзду Одеський обком КП(б)У відрядив до Єлисаветграда досвідчених партійних працівників — І. Є. Клименка, Л. Й. Картвелішвілі, Т. Жгенті.
Під керівництвом підпільних ревкомів, очолюваних комуністами, у липні вибухнули селянські повстання у Білоусівці, Новогеоргіївську, Долинській, Губівці, Лозуватці, Павлшпі, Єлизаветградці та ін. селах. Окупанти жорстоко придушили ці виступи. Новогеоргіївськ і Павлиш були обстріляні з гармат. За участь у повстанні жителі Новогеоргіївська повинні були сплатити 225 тис. крб. контрибуції.
У липневому страйку залізничників особливу стійкість проявили робітники Єлисаветграда, Гайворона, Знам’янки і Помічної. Залізничників підтримали робітники заводу Ельворті та ін. промислових підприємств.
Восени 1918 року грізною силою проти окупантів стали партизанські загони під керівництвом Д. С. Канатенка, І. Д. Діброви, П. І. Олизька, І. К. Тихоненка, які діяли в Олександрійському і південній частині Чигиринського повітів. Багато селян-бідняків Єлисаветградщини билися з інтервентами у складі 1-го Вознесенського партизанського кавалерійського полку.
У першій половині листопада Єлисаветградський і Олександрійський повіти було очищено від окупантів. Почалося відновлення Радянської влади. Однак в багатьох населених пунктах владу захопили ставленики буржуазно-націоналістичної Директорії. Для боротьби з петлюрівцями з ініціативи підпільних більшовицьких організацій створюються десятки партизанських загонів. 5—6 лютого 1919 року загони, очолені П. С. Ткаченком, у взаємодії з полками 2-ї Української радянської дивізії та Червоного козацтва визволили від військ Директорії Павлиш, Знам’янку, Долинську. 4 лютого розпочалися бої між повсталими робітниками і петлюрівцями у Єлисавет-граді. 7 лютого партизанський загін П. С. Ткаченка, який наступав з боку станції Знам’янка, допоміг робітникам міста відновити Радянську владу і почав просуватися до Помічної. У визволенні Єлисаветграда від петлюрівців активну участь брали також партизанські загони, які підійшли з Губівки та Бобринця. 12 лютого повстанці визволили Новомиргород, Новоукраїнку, 14 лютого — Помічну, а через кілька днів — всю територію сучасної області.
На початку лютого почалися вибори до Рад, які засвідчили величезний авторитет більшовиків серед робітників і широких мас трудящого селянства. В кінці лютого до волосних виконкомів Нової Праги, Глодос, Созонівки, Олександрівки були обрані виключно більшовики. В ряді міст і сіл, де особливо великих розмірів набирав контрреволюційний бандитизм, продовжували працювати ревкоми.
19—25 лютого 1919 року з ініціативи виконкому Єлисаветградської Ради робітничих і солдатських депутатів скликано повітовий селянський з’їзд Рад. У його роботі взяли участь 102 делегати від 32-х волостей. Переборюючи есерівські настрої частини делегатів і даючи рішучу відсіч контрреволюційним вилазкам куркулів, з’їзд схвалив резолюцію більшовиків у земельному питанні.
Здійснюючи рішення VIII з’їзду РКП(б), III з’їзду КП(б)У та III з’їзду Рад України, партійні організації розгортали роботу по зміцненню органів Радянської влади на місцях, господарському будівництву. Відроджувався транспорт, на фабрики і заводи завозилися сировина, паливо. В селах почали виникати комітети бідноти, які, залучаючи на свій бік середняків, організували боротьбу з куркульством. Щоб поліпшити своє становище, найбільш свідома частина сільської бідноти, що одержала землю, почала об’єднуватися у сільськогосподарські артілі й комуни. Повітові партійні комітети посилали на село десятки комуністів-агітаторів та інструкторів. Значну роботу серед трудового селянства Єлисаветградського повіту провадив член виконкому повітової Ради І. С. Компанієць. У березні 1919 року він створює одну з перших у повіті Володимирівську комуну. Такі комуни були засновані в селах Устинівці, Казарні, Суботцях, Леонтовичах, Лелеківці та ін. У Татарівській волості Єлисаветградського повіту весною 1919 року налічувалося 10 радянських господарств. У березні — квітні 1919 року робітникам Москви й Донбасу відправлено 100 вагонів зерна.
На початку травня 1919 року значну територію Єлисаветградського й Олександрійського повітів захопили григор’євські банди. Вони вбивали партійних і радянських працівників, розганяли ревкоми й Ради, грабували і тероризували населення. 3—4 травня григор’євці вчинили погроми у Знам’янці, Олександрії. Для боротьби з ними Єлисаветградський комітет КП(б)У у ті дні провів мобілізацію всіх комуністів, більшості членів профспілок. Олександрійська організація більшовиків ще в середині квітня озброїла всіх своїх членів і створила комуністичний загін. Робітники і сільська біднота організовували бойові дружини. 20 травня 1919 року частини Червоної Армії з допомогою робітничо-селянських загонів очистили від григор’євців Єлисаветград, 22 травня — Олександрію, а через день взято їх останній опорний пункт — Знам’янку.
У ліквідації контрреволюційного заколоту Григор’єва та інших націоналістичних банд велику допомогу трудящим краю подали представники зарубіжного пролетаріату — болгари, чехи, поляки, словаки, угорці. Так, у з’єднанні П. С. Ткаченка, який у травні 1919 року очолював бойову дільницю Єлисаветград—Знам’янка, героїчно відстоювали Радянську владу 3-й інтернаціональний полк, сформований у Єлисаветграді з військовополонених поляків, болгарів, угорців, чехів, словаків, сербів, окремий французький взвод. Румуно-угорський інтернаціональний полк під командуванням Р. Фекете громив заколотників в районі Златополя, Цвітного, Олександрівки. 25 травня з участю політпрацівників і командуючого 3-ю Українською Радянською армією М. А. Худякова був створений Єлисаветградський повітовий ревком. До його складу ввійшло 53 чоловіка, з них 20 комуністів. У червні проводились вибори до волосних і сільських Рад. На заклик Всеукраїнського з’їзду представників волосних виконкомів ревкоми, Ради, комітети бідноти Єлисаветградського й Олександрійського повітів взяли участь у проведенні тижня постачання Робітничо-Селянської Червоної Армії і червоного Петрограда. Протягом першої половини 1919 року Народний комісаріат продовольства України із 2700 продармійців, прибулих із Москви і Петрограда, 1700 направив до Єлисаветградського й Олександрійського повітів. За три тижні Єлисаветградський продзагін заготував для Червоної Армії, робітників Донбасу, Петрограда, Москви 331 тис. пудів хліба. Водночас з Радянської Росії у травні — липні Єлисаветградському повітпродкому було надіслано різних промислових товарів на 700 тис. крб. Селяни одержали 50 жаток, 9 тис. кіс, багато інших сільськогосподарських знарядь.
25—29 червня 1919 року відбувся III з’їзд Рад Єлисаветградського повіту, який, звернувши увагу трудящих на загрозу денікінської навали, закликав покінчити з куркульським бандитизмом, активніше допомагати Червоній Армії. Робітники і селяни палко відгукнулися на заклик ЦК РКП(б) і В. І. Леніна: «Всі на боротьбу з Денікіним!». Лише за 4 дні у Панчевській, Мартоноській, Маловисківській волостях до лав Червоної Армії записалося близько 400, у Бобринці — 800 чоловік. Єлисаветградська партійна організація направила на фронт 30 проц. свого складу, а із решти створила комуністичний батальйон. В армію пішла також половина членів профспілок і майже всі комсомольці.
Організація відсічі денікінцям ускладнювалася діями банд Махна, який на початку червня 1919 року, по-зрадницькому залишивши фронт радянських військ під Катеринославом, втік у Чорний ліс, де ввійшов у контакт з григор’євськими бандами. Та авантюристи не домовились між собою. 27 липня у с. Сентовому Махно вбив Григор’єва і, об’єднавши залишки банд, почав криваві рейди по 20 волостях краю. Велику допомогу трудящим у складній обстановці боротьби з контрреволюцією подав голова ВУЦВКу Г. І. Петровський, який у липні 1919 року разом з відповідальними працівниками народних комісаріатів військових і продовольчих справ, землеробства, юстиції тощо побував в Єлисаветграді, Олександрії, Знам’янці та ін. містах і селах.
У середині серпня 1919 року, скориставшись антирадянськими заколотами і кількісною перевагою, «добровольча армія» захопила Знам’янку, Єлисаветград, Олександрію, Долинську. До 18 серпня частини 45-ї і 58-ї дивізій Південної групи військ, очолювані Й. Е. Якіром, вели кровопролитні бої на Одеському напрямку в районі Новомиргород—Помічна—Любашівка, перешкоджаючи з’єднанню петлюрівців, махновців і денікінців. ЦК КП(б)У і Раднарком України направили сюди члена ЦК КП(б)У і Реввійськради 12-ї армії В. П. Затонського з групою політпрацівників. Разом з радянськими частинами успішно діяли проти націоналістичних банд партизанські загони Т. М. Гуляницького. За наказом В. П. Затонського і Й. Е. Якіра ці загони в середині серпня кілька разів очищали від махновців залізничну дільницю Бірзула—Помічна. Відчутну допомогу Південній групі військ в районі Новомиргород—Помічна—Новоукраїнка надали бійці Задніпровської бригади бронепоїздів, яку очолював С. М. Лепетенко, уродженець с. Кальниболот Єлисаветградського повіту.
Захопивши територію області, денікінці реставрували буржуазно-поміщицький режим, що грунтувався на кривавому терорі. Поверталися у свої маєтки поміщики. Націоналізовані Радянською владою підприємства відбирали капіталісти. Зростало безробіття.
Для боротьби проти денікінщини ще на початку липня 1919 року за вказівкою Катеринославського губкому КП(б)У створюється підпільна організація в Олександрії. З таким же завданням з Катеринослава до Єлисаветграда прибули п’ять представників губкому. Згодом на допомогу єлисаветградським підпільникам Зафронтбюро ЦК КП(б)У направило ще п’ять досвідчених партійних працівників. Налагодивши зв’язок з Одеським підпіллям і військово-революційним штабом Херсонської губернії, вони формували підпільні ревкоми, партизанські загони, керували боротьбою трудящих. Наприкінці серпня з ініціативи військового відділу ЦК КП(б)У створено Олександрійський штаб для організації партизансько-повстанського руху. Незабаром підпільники повідомляли Зафронтбюро ЦК КП(б)У, що «зорганізовано 27 сіл, з них найбільші — Компановка та Суботці. Усі села зв’язані з Ревштабом Херсонщини». На території Єлисаветградського й Олександрійського повітів розгорнувся масовий партизанський рух. Повсталі селяни Суботців розгромили денікінський гарнізон і вигнали поміщика. Значні збройні виступи сталися також у Компаніївці, Павлиші, Володимирівці, Федорівці, Обознівці, Грузькому, Панчевому, Успенці і Канежі. 24 вересня 1919 року загони повсталих робітників і селян навіть вступили в Єлисаветград. Тільки з допомогою кавалерійської бригади і бронепоїзда, надісланих із Знам’янки, денікінцям вдалось вибити повстанців з міста. 18 листопада у Єлисаветграді за наказом генерала Слащова було страчено командира партизанського загону А. Ф. Стратієнка і 12 його товаришів-комуністів. У с. Успенці денікінці схопили 20 партизанів, 6 із них порубали шаблями. Село було майже повністю спалено.
На білий терор трудящі відповіли масовим опором ворогові. Командуючий партизансько-повстанськими силами Лівобережної і південно-східної частини Правобережної України Г. О. Колос повідомив ЦК КП(б)У: «У Олександрійському повіті Херсонської губернії — загальне повстання з кількістю багнетів до 6000». Активні бойові операції проти денікінців, а також махновців і петлюрівців здійснювали десятки партизанських загонів. Так, загін Ф. Г. Третяка 18 грудня зайняв станцію Павлиш і на тривалий час вивів з ладу залізничну лінію Олександрія — Крюків. Повстанці В. В. Свистуна 31 грудня вибили білогвардійців з Успенки, Деріївки та інших сіл на Дніпрі.
У грудні 1919 року Червона Армія розгорнула наступ проти білогвардійців на Одеському напрямку. 31 грудня частини 12-ї армії оволоділи Павлишом, 7 січня 1920 року — Олександрією, 10 січня — Новомиргородом. Розвиваючи наступ на Кривий Ріг—Долинську—Новгородку—Єлисаветград—Новоукраїнку, 41-а, 45-а та Латиська стрілецька дивізії 14-ї армії (командарм І. П. Уборевич) 24 січня розгромили денікінців в районі Єлисаветграда. На початку лютого 1920 року територія сучасної Кіровоградської області була повністю визволена від білогвардійців.
У другій половині січня 1920 року Єлисаветградський повітовий ревком закликав всіх робітників і селян «… розпочати творчу працю у відбудові розбитого контрреволюцією народного життя, як економічного, так і культурного». Вийшли з підпілля і відновили роботу партійні організації, які за допомогою політвідділів червоноармійських частин створювали волосні й сільські ревкоми. З перших днів діяльності вони приступили до зміцнення революційного порядку і подання допомоги Червоній Армії. Земельні відділи волосних ревкомів брали на облік землю, посівний матеріал, сільськогосподарський інвентар у колишніх поміщицьких маєтках. Вживалися заходи для обмолоту хліба, який залишився з осені попереднього року. Повітові з’їзди волосних революційних комітетів (у Єлисаветграді і Олександрії), які відбулися наприкінці лютого і на початку березня 1920 року, зажадали негайного проведення в життя закону Всеукрревкому про землю.
У лютому—березні 1920 року відбулися вибори до Рад. 1—2 квітня 1920 року в Олександрії і 7 квітня в Єлисаветграді повітові з’їзди Рад обрали повітвиконкоми. В резолюціях з’їздів наголошувалося на необхідності у найкоротші строки відбудувати промисловість, особливо машинобудівну, транспорт, вжити заходів до якнайшвидшого наділення трудящого селянства землею.
Зростали ряди партійних організацій. У травні 1920 року комуністичні осередки тільки Єлисаветградського повіту налічували 480 членів і 220 кандидатів у члени партії. Пожвавилась робота профспілок. На всіх підприємствах і транспорті у квітні 1920 року були створені гуртки сприяння робітничо-селянській інспекції. Велику роботу у зміцненні Радянської влади проводила Єлисаветградська повітова організація КОМУ, що в цей час налічувала до 900 чоловік. Активно діяла Олександрійська організація комсомолу, яка вже у січні 1920 року скликала повітові загальні збори членів КСМУ.
Важливим засобом політичного виховання трудящих, залучення їх до державного та господарського будівництва були безпартійні робітничі і селянські конференції, які відбувалися під керівництвом партійних організацій. Тут обговорювалися найважливіші питання міжнародного і внутрішнього життя країни.
Партійні організації, органи Радянської влади у своїй роботі спирались на широку підтримку комітетів незаможних селян, яких на листопад 1920 року тільки в Єлисаветградському повіті було 380. Об’єднували вони 58 тис. чоловік. За активною участю КНС на той час у 17 волостях Єлисаветградського повіту 4870 безземельних, 19 070 малоземельних, 5208 середняцьких і 787 червоноармійських господарств були наділені землею. Всього близько 200 тис. селян одержали понад 1,5 млн. га. Частина поміщицьких, церковних і удільних земель виділялася радгоспам, першим сільськогосподарським артілям, яких у липні 1920 року налічувалось 543. Найбіднішому селянству тоді передано 120 сівалок, 300 плугів. У 345 пунктах були організовані прокатні станції, 49 майстерень для ремонту сільськогосподарських машин.
Однак розгул куркульського бандитизму, а також нестача тягла, реманенту та посівного матеріалу призвели до того, що 1920 року в Єлисаветградському і Олександрійському повітах було засіяно зерновими лише 134 тис. десятин землі — 22 проц. довоєнних посівних площ. Із 30 радгоспів тільки половина мала змогу розгорнути весняно-польові роботи.
Трудящі міст і сіл краю, ставши господарями підприємств і землі, натхнені героїчними зусиллями комуністів, працювали з величезним піднесенням. Яскравим свідченням активності робітників і селян у відбудові народного господарства була їх масова участь у суботниках. Так, під час всеросійського суботника 1 травня 1920 року особливо відзначилися трудящі Єлисаветграда, Олександрії, Знам’янки, Новомиргорода. У с. Злинці в цей день трудилося 5 тис. чоловік, у с. Грузькому — 2 тис. А влітку у с. Лелеківці 400 чоловік дорослих і 400 дітей під час недільника відремонтували школу, розпочали спорудження клубу.
Ще в березні 1920 року, згідно декрету РНК РРФСР від 2 грудня 1919 року, повітовий виконком видав спеціальний наказ про ліквідацію неписьменності серед дорослого населення. З 20 квітня і до початку польових робіт оголошувався т. зв. ударний час боротьби з неписьменністю. Всі працівники культури, звільнені від виконання військового обов’язку, були мобілізовані до участі в цій роботі. Активно залучалися до неї профспілкові і комсомольські організації. Замість різних типів шкіл вводилась єдина трудова школа.
У січні 1920 року відновилося видання газети «Известия Елисаветградского Совета рабочих, красноармейских и крестьянских депутатов». 3 лютого 1920 року почали виходити газети «Труд» — орган профспілок повіту, «Красная деревня» — орган відділу роботи на селі повітового парткому. У березні побачив світ перший номер газети «Известия» в Олександрії. Тільки за лютий—березень 1920 року серед селян Єлисаветградського повіту було розповсюджено 168 тис. примірників газет, 104 тис. брошур, 29 тис. листівок і 470 плакатів. Налагоджувалася видавнича справа. Так, у березні 1920 року в Єлисаветграді надруковано лист В. І. Леніна до робітників і селян України з приводу перемог над Денікіним тиражем 2 тис. примірників. А згодом його перевидано листівкою.
Роботу по налагодженню господарського і культурного будівництва доводилося проводити в умовах запеклої боротьби з ворогами Радянської влади. Наприкінці квітня 1920 року Єлисаветградський повітовий комітет КП(б)У звернувся до волосних партійних комітетів і комуністичних осередків із закликом мобілізувати сили на боротьбу проти військ буржуазно-поміщицької Польщі. В усіх містах і великих селах створювалися бюро запису добровольців до Червоної Армії. Широкі маси трудящих залучалися до боротьби проти куркульського бандитизму. Вони поповнювали спеціальні війська внутрішньої охорони (ВОХР) і частини особливого призначення (ЧОП), повітові органи Надзвичайної комісії. У боротьбі з бандитизмом брали активну участь бійці Першої Кінної армії. Особливо відзначилась у ліквідації махновських банд 14-а кавалерійська дивізія під командуванням О. Я. Пархоменка.
В липні—вересні 1920 року петлюрівські банди, які діяли на території сучасної області, встановили зв’язки з врангелівцями. Петлюрівцям вдалося об’єднати кілька банд в районі Олександрії у т. зв. Олександрійську дивізію. Керували цією зграєю здебільшого врангелівські офіцери. Оскільки вона діяла безпосередньо в тилу радянських військ, які вели бої проти Врангеля, останній покладав на неї великі надії. Для ліквідації банди радянське командування виділило спеціальні війська, в т. ч. 2-у Московську дивізію. У вересні — на початку жовтня банда була розгромлена. У серпні органами Надзвичайної комісії викрито також врангелівську контрреволюційну організацію у Єлисаветграді, яка мала зв’язки з петлюрівцями.
Партійні організації та радянські органи підпорядкували свою роботу потребам фронту. Повітові виконкоми Рад реорганізуються у ревкоми. Створюються волосні й сільські ревкоми, а при них — дружини самозахисту, червоні кавалерійські ескадрони і взводи. 10 вересня перші загальноповітові партійні збори Єлисаветградщини, підтримуючи другу мобілізацію, оголошену ЦК РКП(б) 21 серпня 1920 року, постановили відправити всіх комуністів-кавалеристів на фронт і для боротьби з бандитизмом. У липні 1920 року з’їзд незаможних селян Коробчинської волості вирішив «віддати добровільно своїх синів у Червону Армію на боротьбу з польською шляхтою, наймитом іноземної буржуазії Врангелем і зрадником Петлюрою». Одностайно відгукнулися незаможники на звернення В. І. Леніна від 2 жовтня 1920 року про мобілізацію сил на боротьбу з Врангелем.