Вища освіта і наука в період завершення побудови соціалізму
Проявом повсякденного піклування Комуністичної партії і Радянського уряду про вищу школу було невпинне зростання асигнувань на відбудову зруйнованих під час війни вузівських приміщень, спорудження нових будинків, на підготовку кадрів молодих спеціалістів. У 1946 році в столиці України працювало 23 вузи, в яких навчалось 22 770 студентів. У цьому ж році загін фахівців, що закінчили вищі учбові заклади Києва, становив 2157 чоловік. У 1947 році відновив роботу інститут цивільного повітряного флоту. В один вуз були об’єднані інститути цивільних інженерів та інженерно-будівельний. В 1948 році відкрито педагогічний інститут іноземних мов.
У післявоєнні роки широко розгорнулось будівництво спеціальних приміщень для вищих учбових закладів’, споруджено нові корпуси для автошляхового і медичного інститутів, технологічного інституту харчової промисловості, народного господарства, консерваторії. Тільки в 1949 році Міністерство вищої освіти СРСР виділило на капітальне будівництво Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка 5340 тис. карбованців.
Велика увага приділялася зміцненню науково-педагогічних кадрів вузів. У 1947/48 навчальному році в Київському державному університеті працювало 33 дійсні члени і члени-кореспонденти АН УРСР, понад 100 докторів наук і професорів, понад 150 кандидатів наук і доцентів; кафедри очолювали вчені з світовим ім’ям: президент АН УРСР академік О. В. Палладій, академіки М. О. Лаврентьев, О. М. Динник, члени-кореспонденти АН СРСР О. І. Білецький, М. М. Боголюбов, Л. А. Булаховський та інші. В політехнічному інституті в цей час працювало 6 дійсних членів АН УРСР, 20 докторів наук, 34 професори, 77 доцентів.
Одночасно приділялась увага поліпшенню учбово-педагогічного процесу та вихованню студентів у вузах. 12 вересня 1947 року ЦК КП(б)У прийняв спеціальну постанову «Про поліпшення викладання і політико-виховної роботи у вищих учбових закладах УРСР». Під керівництвом партійних організацій педагогічні колективи вузів міста здійснили ряд важливих заходів, спрямованих на поліпшення навчальних планів і програм, підвищення успішності студентів, зміцнення навчально-виробничої бази інститутів. Посилився і зв’язок вузів з виробництвом. Так, учені Київського політехнічного інституту почали розробку важливих проблем з сучасного турбобудування, радіозв’язку, створення нових електричних машин. Київський сільськогосподарський інститут у порядку шефства над колгоспами Бориспільського району Київської області склав карту грунтів колгоспних масивів і дав до неї агровиробничу характеристику. Кафедри фінансово-економічного інституту (з 1960 року— інститут народного господарства) подали значну наукову і технічну допомогу заводу «Транссигнал» у боротьбі за виконання п’ятирічного плану. Внаслідок виявлення на підприємстві резервів підвищення продуктивності праці було одержано 2 млн. крб. надпланових нагромаджень. Колективу фабрики ім. Смирнова-Ласточкіна науковці цього інституту допомогли перевести цехи на господарський розрахунок та вирішити ряд інших виробничих проблем.
За досягнуті успіхи в справі підготовки кадрів для народного господарства і у зв’язку з 50-річчям існування в 1948 році Президія Верховної Ради СPCP нагородила Київський політехнічний інститут орденом Леніна. Високими урядовими нагородами було відзначено і велику групу науковців інституту. В цьому ж році орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено сільськогосподарський інститут, що також святкував своє 50-річчя.
Успішна відбудова вузів міста за роки четвертої п’ятирічки дала можливість значно збільшити випуск спеціалістів для різних галузей народного господарства.
Так, у 1950 році кількість випускників київських вузів у порівнянні з 1946 роком зросла більш як у 2 рази і становила 4590 чоловік.
Дальшого розвитку вища освіта на Україні, і зокрема в Києві, набула в роки п’ятої п’ятирічки (1951—1955 рр.). За цей період вузи республіки дали країні 200 тис. молодих спеціалістів, з них 35 тис.— вищі учбові заклади столиці України. У 1955/56 навчальному році в київських вузах налічувалось 54,8 тис. студентів. Це більше, ніж у Франції, Бельгії, Голландії, Швеції, Норвегії, Туреччині, Греції разом узятих.
Велике значення для дальшого розвитку вищої школи мала постанова Ради Міністрів CPСP і ЦК КПРС від 30 серпня 1954 року «Про поліпшення підготовки, розподілу і використання спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою». Виконуючи її, колективи київських вузів здійснили чималу роботу по удосконаленню учбового процесу: були укрупнені кафедри і факультети, переглянуті програми і навчальні плани. Щоб забезпечити підготовку спеціалістів більш широкого профілю, об’єднано споріднені вузи. Так, у липні 1954 року на базі сільськогосподарського і лісогосподарського інститутів створено Українську сільськогосподарську академію (в 1957 році до її складу увійшов і ветеринарний інститут). Технологічний інститут силікатів та інститут кіноінженерів були влиті в політехнічний інститут як його факультети, а стоматологічний інститут об’єднано з медичним.
Розширився і зміцнів інститут інженерів цивільної авіації. Починаючи з 1954 року прийом до інституту збільшився в 4 рази. В цьому ж році створено тут аспірантуру. За досягнуті успіхи в галузі підготовки спеціалістів для цивільного повітряного флоту в 1956 році інститут був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Важливі завдання перед вузами країни поставив XX з’їзд КПРС. У рішеннях з’їзду вказувалось на необхідність всемірно поліпшувати якість підготовки спеціалістів, наблизити вузи до виробництва. З’їзд підкреслив також, що постановка навчальної роботи у вищих учбових закладах повинна відповідати сучасному рівню техніки.
Міська партійна організація подала велику допомогу вузам Києва в перебудові навчально-виховного процесу, налагодженні тісних контактів між інститутами і найбільшими підприємствами міста. Так, молодь, що навчалась у технологічному інституті легкої промисловості, проходила практику на 20 заводах і фабриках Києва, здобуваючи тут виробничі кваліфікації. Оволодівали робочими професіями також студенти автошляхового, політехнічного, інженерно-будівельного та інших інститутів міста.
Значною подією в житті вищої школи України було святкування в 1959 році 125-річного ювілею Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Указом Президії Верховної Ради СРСР університет нагороджено орденом Леніна. Центральний Комітет КП України і Рада Міністрів Української РСР надіслали колективу університету привітання, в якому говорилось: «Київський університет є один з найстаріших вищих учбових закладів України. Його багаторічна історія нерозривно пов’язана з розвитком передової суспільно-політичної думки і революційно-визвольної боротьби на Україні. Університет вніс значний вклад у розвиток радянської науки, в справу підготовки науково-педагогічних кадрів та спеціалістів для народного господарства і культури нашої країни».
У зв’язку з технічним прогресом, що набрав широкого розмаху в період розгорнутого будівництва комунізму в країні, XXI з’їзд КПРС звернув увагу на необхідність збільшити підготовку кадрів у системі заочного і вечірнього навчання. Здійснюючи постанови партії, чимало вузів Києва відкрили нові вечірні і заочні відділення, загальнотехнічні та загальнонаукові факультети, збільшили прийом молоді, що поєднувала навчання з роботою на підприємствах і в колгоспах. У 1960 році молодь, яка навчалась у вузах без відриву від виробництва, становила половину всіх студентів України. Лише в Київському державному університеті на заочному і вечірньому відділеннях налічувалось 7 тис. студентів.
Рік у рік розширювалась діяльність київських вузів. Якщо в 1958/59 навчальному році кількість студентів дорівнювала 64,1 тис. чоловік, то в 1960/61 навчальному році вона зросла до 71 тис. чоловік. У 1958 році вузи Києва випустили 8952 спеціалісти, а в 1960 році — 10 219; в 1958 році було 1105 аспірантів, а в 1960 році — 18522.
Український народ завжди вважав своїм інтернаціональним обов’язком подання всебічної допомоги іншим народам у розвитку їх національної культури науки, освіти. В 1960 році при Київському університеті відкрито підготовчий факультет, на якому почали навчання студенти з багатьох країн Європи, Азії, Африки і Латинської Америки. Чимало студентів з різних країн світу згодом було прийнято і в інші вузи Києва.
Велику роль у справі дальшого розвитку вищої школи в роки семирічки відіграли постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи по поліпшенню підготовки науковців і науково-педагогічних кадрів» (1961 р.), «Про дальший розвиток науково-дослідної роботи у вищих учбових закладах» (1964 р.), «Про заходи по поліпшенню підготовки спеціалістів і вдосконаленню керівництва вищою і середньою спеціальною освітою в країні». Виконуючи ці постанови, партійні організації Києва подавали колективам вузів конкретну, дійову допомогу. Особлива увага приділялася добору науково-педагогічних кадрів, комплектуванню вузів студентами за рахунок кращих людей з виробництва, удосконаленню навчальних планів і програм у відповідності з найновішими досягненнями вітчизняної і зарубіжної науки, організації виробничої практики студентів, ширшому залученню їх до активної участі в науково-дослідній роботі.
Особливо тісні зв’язки з виробництвом у процесі виконання планів науково-дослідної роботи встановили кафедри політехнічного інституту. У співдружності з конструкторами, інженерами і раціоналізаторами Харківського турбогенераторного заводу ім. С. М. Кірова, київських заводів «Більшовик» і «Ленінська кузня», Сестрорецького інструментального заводу ім. Войкова було розроблено ряд важливих проблем, що дозволило суттєво вдосконалити виробничі процеси.
Великий загін науковців Української сільськогосподарської академії поряд з підготовкою молодих спеціалістів вирішував важливі й відповідальні завдання в галузі дальшого розвитку сільського господарства.
Про розмах науково-дослідної роботи яскраво свідчать такі цифри: з 1957 по 1967 рр. науковці академії захистили 25 докторських, 216 кандидатських дисертацій. Видали 48 наукових збірників, 88 підручників, 102 монографії.
Протягом семирічки економічний ефект від впровадження результатів наукових пошуків учених і студентів академії становив 40 млн. карбованців.
Науковці державного університету успішно здійснювали важливі дослідження в галузі фізики, хімії, математики, біології, суспільних наук. Київський університет зайняв провідне місце в країні у вивченні оптичних та електронних властивостей напівпровідників, що має величезне значення для розвитку нових галузей науки.
Невпинно зростала в ці роки і кількість випускників київських вузів. У 1965 році, наприклад, було підготовлено 13 430 спеціалістів для народного господарства. А всього за роки семирічки випущено 72 тис. молодих фахівців.
Величні перспективи дальшого розвитку вищої школи в нашій країні були накреслені в прийнятій на XXII з’їзді КПРС Програмі КПРС і в рішеннях XXIII з’їзду партії.
Визначаючи завдання партії в справі виховання молодих кадрів, Генеральний секретар ЦК КПРС Л. І. Брежнєв у звітній доповіді ЦК КПРС XXIII з’їзду партії говорив: «Країна черпає кадри для господарської, партійної, державної, дипломатичної, військової роботи, всієї громадської діяльності головним чином з числа спеціалістів, підготовлених вищою школою. Наші спеціалісти повинні не тільки досконало володіти своєю справою, але й знати закони суспільного розвитку, внутрішньої, зовнішньої політики, мати широкий кругозір. Без глибокого вивчення марксистсько-ленінської теорії, без ясного розуміння політики партії і держави не може бути хорошого спеціаліста».
Велику, плідну роботу по ідейному загартуванню студентів київських вузів, по формуванню марксистсько-ленінського світогляду і високих моральних якостей у спеціалістів провадять понад 650 викладачів, що працюють на 56 кафедрах суспільних наук.
Разом з усім радянським народом колективи київських вузів з великим піднесенням готувалися до 50-річчя Великого Жовтня. Йшла наполеглива боротьба за підвищення успішності студентів, глибоке засвоєння ними навчальних програм, широке розгортання науково-дослідної роботи. Так, учені технологічного інституту легкої промисловості, йдучи назустріч славному ювілею, в березні 1966 року виступили з закликом до всіх вузів столиці України посилити всебічну допомогу в технічному прогресі і взяли на себе конкретні зобов’язання. Цю ініціативу схвалив і підтримав Київський обком партії.
За великі успіхи в підготовці кваліфікованих кадрів для народного господарства і культури нашої країни і в розвитку науки на честь 50-річчя Великого Жовтня Київський державний університет і Київський політехнічний інститут нагороджені Пам’ятним прапором ЦК КП України, Президії Верховної Ради Української РСР, Ради Міністрів УРСР та Української республіканської Ради професійних спілок. Київському політехнічному інституту присвоєно ім’я 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції.
Столиця України — Київ — є одним з найбільших у країні вузівських міст. У 1968 році в 19 вузах Києва налічувалось понад 146 тис. студентів. Це майже вдвічі більше, ніж було студентів у всіх вищих навчальних закладах дореволюційної Росії.
Партія і уряд виявляють велике піклування про дальше розширення матеріально-технічної бази київських вузів. За 1954—1966 рр. споруджено нові учбові корпуси для Української сільськогосподарської академії: тут створено понад 30 нових лабораторій, придбано нового наукового обладнання майже на мільйон крб. За період з 1960 по 1967 рік площа учбових корпусів університету збільшилась на 16 тис. кв. метрів. Стали до ладу хімічний корпус, лабораторія ядерної фізики, метеороспостерігальна станція у Трипіллі. За семирічку на придбання нового обладнання витрачено майже 5 млн. крб. ЦК КП України і Рада Міністрів УРСР прийняли постанову про спорудження нових приміщень Київського університету. В 1965 році розпочато будівництво першої черги аудиторного корпусу.
У вузах Києва працюють 7636 викладачів. Серед них — 591 професорів і докторів наук, 2995 кандидатів наук і доцентів.
В 1967 році науковці київських вузів працювали над 1720 темами з найважливіших народногосподарських проблем. Понад 10 тис. студентів брали участь у роботі наукових товариств. Колективи вузів вносять свій гідний вклад у всенародну боротьбу за виконання рішень XXIII з’їзду КПРС, планів п’ятирічки, за побудову комунізму в нашій країні.
Невідкладні потреби відбудови і дальшого розвитку народного господарства поставили великі завдання перед ученими Києва.
Завдяки заходам, вжитим партією і урядом, уже на початку 1948 року науково-дослідні установи АН УРСР, які розміщені в Києві, не тільки відновили свою довоєнну науково-технічну базу, а й значно розширили її. Асигнування на розвиток науки в республіці невпинно зростали. Якщо в 1945 році бюджет Академії становив 57,5 млн. крб., то 1947 році бюджетні асигнування перевищували 100 млн. карбованців.
У своїй практичній діяльності київські вчені керувались рішеннями з’їздів і пленумів ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У, які визначали шляхи дальшого розвитку комуністичного будівництва і завдання науки у створенні матеріально-технічної бази комунізму.