Післявоєнне відновлення народного господарства Київської області
У всенародну справу перетворилась відбудова м. Києва — столиці Радянської України. Відроджували рідне місто дорослі жителі, учні. їм допомагали колгоспники. На заклик Київського обкому ЛКСМУ — «Всі на відбудову Києва!» — з міст і сіл області прибуло 10 тис. юнаків і дівчат, з яких сформували молодіжні бригади.
Багато трудових подвигів і прикладів масового героїзму вписано в літопис боротьби за відродження сільського господарства. Основний тягар усіх робіт ліг на плечі сімей фронтовиків — жінок і підлітків. Нерідко їх праця була пов’язана з небезпекою — на ланах залишилися міни й снаряди. Не вистачало техніки. Колгоспники Київщини, в час весняної сівби 1944 року використали 40 000 корів, якими зорали 70 тис. га і заборонували 150 тис. га. В багатьох колгоспах копали землю вручну, насіння переносили на собі, урожай збирали косами й серпами. Вони одними з перших на Україні завершили сівбу озимих, достроково виконали державні поставки сільськогосподарської продукції і здали понад план у фонд Червоної Армії 4,5 млн. пудів хліба. В 1944 році за успіхи, досягнуті у всесоюзному соціалістичному змаганні за високий урожай, області двічі присуджувався перехідний Червоний прапор Державного Комітету Оборони. На початок 1945 року відновили роботу 2347 колгоспів із 2352, що були до війни, і 90 МТС. На цей же час були створені 1667 свиноферм та 1932 вівцеферми. Переважна більшість колгоспів мала по 2 тваринницькі і по одній птахофермі.
Братню допомогу трудящим Київщини у відбудові господарства подавали народи усіх радянських республік. Колгоспники одержали з різних областей РРФСР, Узбецької і Казахської PGP 21 тис. голів великої рогатої худоби, 5 тис. свиней, 29 тис. овець, значну кількість тракторів і запасних частин. За ініціативою трудящих Раменського району Московської області колгоспники Підмосков’я допомагали відроджувати промисловість і сільське господарство Київської області.
В короткий строк відбудовувалися й розгортали роботу заклади народної освіти і культури, дитясла і дитсадки. Всенародною турботою були оточені діти-сироти, батьки яких загинули на фронті. Відразу після вигнання окупантів відновлювалися заняття в школах. Влітку 1944 року на Київщині пройшов фронтовий декадник підготовки шкіл до нового навчального року. Силами громадськості було відремонтовано 43 шкільні будинки, виготовлено понад 15,5 тис. парт і столів та багато іншого шкільного обладнання. Неоціненну допомогу підручниками і наочним приладдям школам подали вчителі й школи РРФСР та інших братніх республік.
У перших лавах борців за відродження сільського господарства, як і інших галузей народного господарства, йшли комуністи і комсомольці. Так, з трьох тисяч юнаків і дівчат, що перебували в 1944 році на обліку в сільських комсомольських організаціях Київщини, дві тисячі працювали безпосередньо на польових роботах. Всі вони показували зразки трудового героїзму, були ініціаторами багатьох патріотичних починань. Комсомолка Олена Гопкало з Бориспільського району, яка першою на Україні після війни виростила понад 500 цнт буряків з гектара, звернулася до всієї молоді України із закликом відродити славу українських буряківниць-п’ятисотенниць. ЦК ЛКСМ України схвалив цей почин, а комсомольці визволених районів підхопили й поширили його. За активну участь у відбудові народного господарства ЦК ВЛКСМ в 1944 році нагородив Київську обласну комсомольську організацію Червоним прапором, який вручений їй на вічне зберігання.
Кожна радянська людина прагнула внести свій вклад у остаточну перемогу над ворогом. В 1944 році населення внесло у фонд оборони 100 тис. пудів різних продуктів, 39 млн. крб. грішми та 5 млн. крб. облігаціями державних позик3. Трудящі Таращанського району зібрали гроші на побудову танкової колони «Таращанський колгоспник», Васильківського району — на авіаескадриллю, на кошти молоді збудовано танкову колону «Київський комсомолець». Улітку 1944 року трудящі Києва, Білої Церкви і Березанського району передали Діючій армії 52 бойові літаки. Жінки й дівчата Київщини допомагали обладнувати госпіталі, виявляли материнське піклування про поранених бійців і командирів Червоної Армії.
Нові сторінки в літопис боротьби за відбудову і дальший розвиток народного господарства та культури вписали трудівники Київщини в роки четвертої п’ятирічки. Вони підтримали ініціативу ленінградців — завершити п’ятирічку за чотири роки. Почалося широке змагання за професіями, змагання ділянок, бригад, цехів. Робітники брали конкретні зобов’язання — виконувати по 2—3 норми, впроваджувати передові методи праці. Токар київського заводу «Червоний екскаватор» В. К. Семинський, запровадивши швидкісні методи праці, протягом 1946—1949 рр. виконав 20 річних норм. Його колега з київського заводу «Арсенал» Г. Я. Царик завершив за п’ятирічку 18, а муляр І. М. Рахманін — 26,5 річних норм, за що був удостоєний Державної премії.
Завдяки героїчній праці трудящих і братній допомозі всіх народів GPCP відбудову промисловості області було завершено до 1948 року, а в 1950 році по випуску валової продукції вона вже перевищила довоєнний рівень нд 22,8 проц. Крім відбудованих, протягом четвертої п’ятирічки виросли нові підприємства: в Києві — Дарницький шовковий комбінат, заводи — мотоциклетний, «Буддеталь», асфальтобетонний, шлакоблоків, медичних препаратів, фабрики— книжково-журнальна, кінокопіювальна; в Білій Церкві — книжкова друкарня.
На кінець четвертої п’ятирічки були в основному загоєні рани, заподіяні війною сільському господарству області. Посівні площі досягли 1383 тис. га, тобто зросли порівняно з довоєнним часом на 16 тис. га. Поліпшилась їх структура: збільшилися площі під озимими зерновими й технічними культурами, дещо зменшилися площі ярих зернових. Урожайність основних культур перевищила рівень 1940 року: озимої пшениці в 1950 році було зібрано в середньому по 14,9 цнт, картоплі — по 122 цнт з гектара. Поголів’я великої рогатої худоби зросло до 645,1 тис. голів. Довоєнний рівень був перевершений на 132,5 тис. голів.
Героїчні сторінки в історію боротьби за відбудову сільського господарства вписали колгоспники і колгоспниці. Визначних успіхів досягли ланкові Герої Соціалістичної Праці Г. Д. Кошова (1871—1948 рр.), О. С. Хобта (1882—1960 рр.), М. Г. Лисенко та інші.
Значну допомогу колгоспам, радгоспам і МТС подавали колективи промислових підприємств. Вони ремонтували сільськогосподарські машини, виготовляли запасні частини до них, постачали будівельні матеріали, забезпечували під час збирання врожаю автотранспортом. Тільки в 1946—1947 рр. для участі в ремонті сільськогосподарських машин виїжджали до МТС 4275 кваліфікованих робітників-киян. У наступні два роки з допомогою київських підприємств в області побудовано 52 сільські електростанції, радіофіковано 38 сіл, підготовлено близько 1000 електромонтерів. За участю комсомольців та молоді Києва була споруджена зрошувальна система в Ірпінській заплаві.
У роки четвертої п’ятирічки значні роботи здійснені по відбудові житла, комунального господарства та поліпшенню благоустрою міст і сіл. У Києві та області відбудовано і збудовано 14 млн. кв. метрів житлової площі; в сільській місцевості споруджено 39,6 тис. індивідуальних будинків. На вересень 1952 року житловий фонд в області досяг довоєнного рівня. У 1948 році після побудови газопроводу Дашава—Київ почалася газифікація столиці, а через два роки — Білої Церкви й Фастова.
Багато було зроблено для поліпшення охорони здоров’я трудящих. В лікарнях області й Києва на 1 січня 1951 року налічувалося 15 584 лікарняних ліжок, працювали 7008 лікарів (без зубних), або на 1728 більше, ніж до війни.
Повністю відновлено й мережу освітніх закладів. В області (разом з м. Києвом) у 1950/51 навчальному році працювало 1365 загальноосвітніх шкіл, у т. ч. 245 середніх. Число учнів зросло порівняно з 1940 роком на 75 тис. чоловік. Навчали й виховували підростаюче покоління 19 048 учителів проти 16 006 у 1940 році. В 26 вузах налічувалося 30 630 студентів; у 40 технікумах — 16,6 тис. учнів. Діяли також 1480 масових бібліотек, 1334 клуби, 367 кіноустановок.
Велике політичне й трудове піднесення викликала на Київщині підготовка та святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією. Це свято перетворилося на яскраву, хвилюючу демонстрацію нерушимої братерської дружби українського і російського народів, всіх народів нашої соціалістичної Батьківщини. У зв’язку з славним ювілеєм Українська PGP та місто Київ були нагороджені орденами Леніна.
В роки п’ятої та шостої п’ятирічок трудящі Київщини вели боротьбу за дальший розвиток соціалістичного суспільства. Робітники та інженерно-технічні працівники, достроково виконавши п’яту п’ятирічку, збільшили випуск промислової продукції у 1,7 раза. В наступні роки вони провели велику роботу щодо впровадження у промисловість нової техніки, механізації трудомістких процесів, автоматизації виробництва.
Після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС та XX з’їзду партії значна робота проведена по піднесенню сільського господарства області. Сільські райкоми партії, райвиконкоми, колгоспи, радгоспи були зміцнені кваліфікованими кадрами спеціалістів сільського господарства. Якщо на початку 1954 року безпосередньо в колгоспах області працювало 273 агрономи і зоотехніки, то в 1958 році — понад 20005. На роботу в села з Києва та інших міст виїхало майже 3 тис. комуністів. Для впровадження досягнень науки та рекомендацій майстрів сільськогосподарського виробництва було створено понад 250 шкіл передового досвіду.
Здійснені заходи дали відчутні результати. В 1958 році валовий збір зерна збільшився порівняно з 1953 роком в 1,5, виробництво молока — в 3,5, м’яса — в 1,8 раза. За успіхи, досягнуті у виробництві й заготівлі зерна, молока, яєць, цукрових буряків, льону-довгунця та інших сільськогосподарських продуктів, 26 лютого 1958 року Київська область нагороджена орденом Леніна.
Яскраві сторінки в боротьбу за завершення будівництва соціалізму вписали комсомольці. На заклик партії комсомол України розпочав будівництво в Донбасі 35 нових вугільних шахт, дві з них споруджували комсомольці Київської області. Робота розгорнулася восени 1956 року, а вже 24 серпня 1957 року «Київська-комсомольська» шахта № 1 стала до ладу. Невдовзі почала видавати вугілля і «Київська-комсомольська» шахта № 2. Понад 12 тис. молодих патріотів Київщини поїхали за комсомольськими путівками освоювати цілинні й перелогові землі, на роботу у вугільну промисловість Донбасу, на будівництво металургійних підприємств, каналу Північний Донець—Донбас. Комсомол активно допомагав партійним організаціям у будівництві Дарницького шовкового комбінату та піднесенні громадського тваринництва. В 1954—1955 рр. для роботи на фермах направлено понад 4 тис. комсомольців.
На кінець 50-х років творча праця радянського народу, керованого Комуністичною партією, увінчалася визначним успіхом. Соціалізм у нашій країні здобув повну й остаточну перемогу. У всій своїй величі постало завдання розгортання комуністичного будівництва. Контрольні цифри розвитку народного господарства СРСР на 1959—1965 рр., затверджені позачерговим XXI з’їздом КПРС, нова Програма КПРС, прийнята в 1961 році XXII з’їздом партії, та Директиви XXIII з’їзду КПРС по восьмому п’ятирічному плану стали бойовою програмою, трудящих у боротьбі за комунізм.