Краснодон, Краснодонський район, Луганська область (продовження)
В ніч на 29 вересня 1942 року гітлерівці вчинили звірячу розправу над радянськими патріотами, закопавши живими в міському парку 32 шахтарів. Звістка про це злодіяння до глибини душі вразила краснодонську молодь, викликала пекучу ненависть до ворога і тверду рішимість нещадно мститися йому.
Комуністи вирішують об’єднати окремі підпільні комсомольські групи в єдину організацію. Наприкінці вересня 1942 року відбулися перші збори керівників груп, на яких був обраний штаб підпільної комсомольської організації. За пропозицією Сергія Тюленіна організацію назвали «Молода гвардія». До штабу «Молодої гвардії» ввійшли У. М. Громова, І. О. Земнухов, О. В. Кошовий, В. І. Левашов, В. Й. Третякевич, І. В. Туркенич, С. Г. Тюленін і Л. Г. Шевцова.
Секретарем підпільної комсомольської організації — комісаром «Молодої гвардії»— був обраний Олег Кошовий, командиром — Іван Туркенич. З метою конспірації члени «Молодої гвардії» були поділені на групи, які діяли не тільки в місті, а й на шахті № 1-біс, у Шевирівці, Новоолександрівці, Первомайську, селищі Краснодоні.
Ті, хто вступав у «Молоду гвардію», давали клятву: «Я, вступаючи в ряди «Молодої гвардії», перед лицем своїх друзів по зброї, перед лицем своєї рідної багатостраждальної землі, перед лицем усього народу урочисто клянуся:
Беззаперечно виконувати будь-яке завдання, дане мені старшим товаришем.
Зберігати в найглибшій таємниці все, що стосується моєї роботи в «Молодій гвардії».
Я клянусь мститися нещадно за спалені, розорені міста і села, за кров наших людей, за мученицьку смерть 30 шахтарів-героїв. І якщо для цієї помсти потрібно буде моє життя, я віддам його без хвилини вагання. Якщо ж я порушу священну клятву під тортурами або через боягузтво, то нехай моє ім’я, мої рідні будуть навіки прокляті, а мене самого покарає сувора рука моїх товаришів. Кров за кров! Смерть за смерть!».
З перших днів роботи комуністи поставили перед штабом «Молодої гвардії» завдання — залучати до активної боротьби з окупантами широкі верстви молоді. Це завдання успішно виконувалося. У жовтні підпільна організація налічувала 35 чоловік, у грудні 1942 року — 92 чоловіки. 20 з них були комуністами. В підпіллі було прийнято до комсомолу 22 чоловіка.
Серйозною бойовою операцією молодогвардійців був зрив вивезення хліба до Німеччини. Молодогвардійці знищували хлібні скирти на полях, що оточували Краснодон. У жовтні — листопаді юні месники зробили кілька нападів на ворожі автоколони. Захоплена зброя доставлялася в арсенал «Молодої гвардії», який містився в підвальному приміщенні міської лазні.
У 25-у річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції молодогвардійці вивісили червоні прапори на найвищих будинках Краснодона. Сміливим нападом на Волчанський концентраційний табір підпільники визволили з полону 75 радянських солдатів і офіцерів. За завданням М. П. Баранова Юрій Виценовський підпиляв канат підйому на шахті № 1 «Сорокине». Завдяки цій сміливій диверсії було зірвано відбудову єдиної підготовленої до пуску шахти Краснодона. В ніч з 5 на 6 грудня Сергій Тюленін, Люба Шевцова і Віктор Лук’янченко спалили фашистську біржу праці, чим врятували від угону в рабство дві тисячі юнаків і дівчат міста. «Молода гвардія» мала в своєму розпорядженні чотири радіоприймачі і підпільну друкарню. В ніч на 7 листопада 1942 року підпільники випустили перші друковані листівки. Всього за час окупації було випущено 30 назв листівок загальним тиражем близько 5000 примірників.
Значно активізувалася діяльність краснодонських підпільників після розгрому німецько-фашистських військ під Сталінградом. З наближенням Червоної Армії до Донбасу вони розробили план захоплення міста, розставили сили.
До цього часу в арсеналі підпільників було 15 автоматів, 80 гвинтівок, 300 гранат, близько 15 тис. патронів, 10 пістолетів, 65 кг вибухівки.
Підле зрадництво провокатора Почепцова перервало бойову діяльність комуністів і комсомольців Краснодона. В перших числах січня 1943 року більшість членів «Молодої гвардії» і комуністи-підпільники були схоплені гестапівцями. Документи слідства, спогади очевидців, показання поліцаїв говорять про безприкладну мужність керівників партійного підпілля і героїв-молодогвардійців, Побитий мало не до смерті, Євген Мошков плюнув в обличчя кату і гнівно крикнув: «Ви можете мене вішати! Чуєте? Все одно моїм трупом вам не заслонити сонця, яке зійде над Краснодоном!». Після жорстоких катувань і тортур 15, 16 і 31 січня 1943 року частина підпільників була розстріляна, а решта — живими кинута у шурф шахти № 5.
14 лютого 1943 року Краснодон був визволений від фашистських загарбників воїнами 23-го танкового корпусу (командир — генерал-лейтенант танкових військ Ю. Г. Пушкін), що входив до складу 5-ї гвардійської армії. Із шурфу шахти були підняті останки героїв Краснодона і 1 березня їх з воїнськими почестями поховали у міському парку. Олег Кошовий, Любов Шевцова, Дмитро Огурцов, Віктор Суботін і Семен Остапенко були розстріляні гестапівцями 9 лютого 1943 року у Гремучому лісі поблизу Ровеньок. 20 березня після визволення міста вони були поховані в ровеньківському сквері біля клубу ім. О. М. Горького.
Одинадцяти підпільникам удалося врятуватися від переслідування фашистів. Іван Туркенич, перейшовши лінію фронту, вступив у ряди Радянської Армії і брав участь у боях за визволення Батьківщини. 14 серпня 1944 року він загинув смертю хоробрих у боях на Віслі під містом Глогув. Похований у польському місті Жешуві. Степан Сафонов також перейшов лінію фронту і загинув у бою за місто Кам’янськ. Анатолій Ковальов утік з-під розстрілу біля шурфу шахти № 5, зник з міста і пропав безвісти.
Вісім членів «Молодої гвардії» — Василь Левашов, Анатолій Лопухов, Георгій Арутюнянц, Валерія Борц, Ольга і Ніна Іванцови, Михайло Шищенко і Радій Юркін — залишилися живими.
Радянський уряд високо оцінив подвиг комуністів і комсомольців Краснодона. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1943 року п’яти членам штабу «Молодої гвардії» — Олегу Кошовому, Івану Земнухову, Сергію Тюленіну, Уляні Громовій і Любові Шевцовій — посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу; Анатолій Попов, Микола Сумський і Іван Туркенич нагороджені орденом Червоного Прапора, 36 молодогвардійців — орденом Вітчизняної війни І ступеня, шість — орденом Червоної Зірки, 66 — медаллю «Партизану Вітчизняної війни» І ступеня.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 травня 1965 року П. П. Лютиков і М. П. Бараков були нагороджені посмертно орденом Леніна; А. А. Валько, Г. Т. Винокуров, Д. С. Виставкін, М. Г. Димченко, Т. М. Саранча, Н. Г. Соколова і С. Г. Яковлев — орденом Вітчизняної війни І ступеня.
Народ увічнив пам’ять героїв Краснодона, назвавши їхніми іменами міста, робітничі селища, підприємства, радгоспи, кораблі. Тисячі піонерських дружин і загонів носять ім’я молодогвардійців. У Краснодоні в 1954 році їм споруджено величний пам’ятник. Автори пам’ятника — луганські скульптори В. І. Агибалов, В. І. Мухін, В. X. Федченко і київський архітектор О. О. Сидоренко. Ще в 1944 році у Краснодоні створено державний музей «Молода гвардія». Історія краснодонського підпілля покладена в основу відомого роману О. О. Фадеева «Молода гвардія», який видано багатьма мовами народів СРСР та 32 мовами народів світу.
Безсмертний подвиг комуністів і комсомольців Краснодона став запалюючим прикладом беззавітного служіння Батьківщині для мільйонів радянських людей, прикладом боротьби за мир і свободу для прогресивної молоді всіх континентів світу.
Багато краснодонців відстоювали свободу і незалежність своєї соціалістичної Вітчизни на фронтах Великої Вітчизняної війни. 5950 жителів міста за бойові заслуги нагороджено орденами і медалями, трьом шахтарям — І. Г. Шевченку, Г. В. Галанову та М. І. Губіну присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Ще тривали бої на Луганщині, а у визволеному Краснодоні широко розгорнулися роботи по відбудові шахт, житлового фонду і міського господарства. Матеріальна шкода, що її завдали гітлерівські окупанти народному господарству і особистому майну громадян міста, обчислювалася величезною сумою — 1 млрд. 160 млн. крб. Потрібні були героїчні зусилля, щоб в умовах гострої нестачі устаткування, інструментів, робочої сили підняти з руїн шахти та налагодити видобування вугілля. І відновлені з перших днів визволення партійні, профспілкові та комсомольські організації міста широко розгорнули соціалістичне змагання серед шахтарів за найшвидшу відбудову вугільних підприємств. На 1 липня 1943 року в змаганні брало участь 71,8 проц. усіх гірників. Уже в лютому 1943 року були пущені в експлуатацію сім шахт, а на 25 листопада краснодонці відбудували і здали в експлуатацію 28 дрібних і 5 основних шахт.
З евакуації на рідні шахти поверталися шахтарі. По комсомольських путівках в Краснодон приїхали сотні юнаків і дівчат із Вінницької, Київської, Черкаської, Волинської та інших областей України, з Білорусії і Сибіру, щоб ударного працею помножити славу батьківщини «Молодої гвардії». За 1945— 1946 роки на шахти міста прибуло більше 300 демобілізованих воїнів. З усіх кінців країни прибували ешелони з лісом, підйомними машинами, устаткуванням.
Широко відомим стало в ті дні ім’я краснодонського вибійника комуніста І. І. Панащатенка. Він щодня виконував по 4—5 норм, запалюючи своїм прикладом інших. Радянський уряд нагородив його в 1944 році орденом Леніна. І. І. Панащатенко багато зробив, щоб навчити передових методів праці молодих робітників. Добра слава йшла і про трудові подвиги врубмашиніста краснодонської шахти № 12 комуніста І. П. Ізотона. Він перший у Луганській області довів продуктивність врубівки в 1945 році до 9 тис. тонн на місяць. Краснодонці обрали знатного шахтаря в 1946 році своїм посланцем до Верховної Ради СРСР.
На відбудову народного господарства, на збільшення видобутку вугілля було мобілізоване все працездатне населення міста. Справжній героїзм проявили в ті дні дружини і дочки шахтарів. Багато з них працювало в шахтах нарівні з чоловіками. Зразки самовідданої праці показували комсомольсько-молодіжна бригада дівчат Талівського шахтоуправління на чолі з Валентиною Толкачовою, вибійниць шахти № 12, яких очолювали Ганна Федченко і Любов Яворська, шахти № 22 на чолі з Ольгою Замакосовою та інші. Відразу ж після визволення Краснодона міська Рада депутатів трудящих з допомогою свого активу створювала бригади домогосподарок, які працювали на відвантаженні вугілля, очистці шахтних дворів, по ремонту житлового фонду і побутових установ. Жіночі бригади на чолі з домогосподаркою Клавдією Провоторовою збудували вузькоколійні залізниці на шахти № 1-біс, № 21 і № 2— 93. До початку першої післявоєнної п’ятирічки в Краснодоні вже було відбудовано 9 основних, 10 середніх і 22 дрібні шахти, на яких в 1945 році було видобуто 1 млн. 890 тис. тонн вугілля, або майже в чотири рази більше, ніж у 1943 році.
На заклик ленінградців у 1945 році на шахтах Краснодона розгорнулося змагання за виконання першої післявоєнної п’ятирічки в чотири роки. Передовиками цього змагання були комуністи — вибійник шахти № 1-біс О. І. Аркатов, вибійник Шевирівського шахтоуправління О. А. Попов, комсомолець-вибійник шахти № 21 Михайло Крамаренко, вибійник шахти № 18 І. О. Букатов та інші гірники, які виконали за п’ятирічку по 7—8 річних норм. Понад сто шахтарів тресту «Краснодонвугілля» рапортували про дострокове виконання п’ятирічних завдань.
Багато шахтарів за героїчну працю відзначені високими урядовими нагородами. Зокрема, робітники Краснянського шахтоуправління брати Т. А. Титиєв і Д. А. Титиєв були нагороджені орденом Леніна, а їхній молодший брат Ф. А. Титиєв — орденом Трудового Червоного Прапора. Орденом Трудового Червоного Прапора були нагороджені також вибійник шахти № 2-біс О. І. Аркатов і вибійник Шевирівського шахтоуправління О. А. Попов. 159 гірникам тресту «Краснодонвугілля» у 1947—1948 рр. було присвоєно звання почесного шахтаря. У 1950 році 148 шахтарів міста були нагороджені медаллю «За відбудову шахт Донбасу», 32 — значками «Відмінник соціалістичного змагання».
За роки першої післявоєнної п’ятирічки видобуток вугілля зріс з 1 млн. 890 тис. тонн у 1945 до
2 млн. 380 тис. тонн у 1950 році. Початок п’ятої п’ятирічки гірники Краснодона ознаменували досягненням довоєнного рівня вуглевидобутку. В 1951 році вони видобули 2 млн. 510 тис. тонн вугілля.
У ці роки стали до ладу нові великі шахти: № 2 «Північна» (у 1950 році), № 1—4 (в 1954 році), «Талівська» № 1 (в 1957 році). Підприємства дедалі більше забезпечувалися новою гірничою технікою. Якщо в 1945 році на озброєнні гірників було 22 врубові машини, 292 відбійних молотки і 12 електровозів, то в 1955 році на шахтах тресту «Краснодонвугілля» працювало 24 комбайни різних марок, 27 врубових машин, 175 електровозів. У 1946 році на шахті № 2-біс проходила випробування перша в місті породонавантажувальна машина, а в 1955 році на шахтах працювало вже понад 80 таких машин.
На основі технічного прогресу рік у рік зростали вуглевидобуток і продуктивність праці шахтарів. У 1955 році краснодонські гірники дали країні вже 3 млн. 202 тис. тонн вугілля, або майже на 1 млн. тонн більше, ніж у 1950 році. Середньомісячна продуктивність праці робітника зросла відповідно з 18,9 тонни до 20,1 тонни.
Після XX з’їзду КПРС, який озброїв радянських людей конкретною програмою боротьби за дальші успіхи в розвитку соціалістичної економіки і культури, за підвищення добробуту та відкрив широкий простір ініціативі і активності народних мас, партія і уряд проявили особливе піклування про розвиток Донбасу. У відповідь на звернення ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР до радянської молоді на шахти і будови Донбасу в 1956 році за комсомольськими путівками прибули тисячі молодих добровольців. До Краснодона приїхало близько 3 тис. посланців комсомолу.
Величезну роль у крутому піднесенні вугільної промисловості відіграла прийнята в жовтні 1956 року постанова Ради Міністрів СРСР і ЦК КПРС «Про невідкладні заходи по розвитку вугільної промисловості Української РСР». На шахтах почали широко впроваджувати комплексну організацію праці і нову систему оплати праці від тонни видобутого вугілля.
Гідною відповіддю краснодонських шахтарів на піклування партії і уряду був чудовий патріотичний почин бригади вибійників шахти № 2 «Північна» комуніста М. Я. Мамая, яка у вересні 1956 року в своєму листі до шахтарів Луганської області запропонувала почати змагання за щозмінне перевиконання норм на одну тонну кожним вибійником. У числі перших відгукнулися на це звернення бригада вибійників шахти № 2 «Північна» Пантелія Польщикова, бригада вибійників шахти «Донецька» Володимира Шаблія, комбайнові бригади шахтоуправління № 12-178 Миколи Пекуря і Василя Бондаря, бригада прохідників шахти-новобудови «Талівська» № 1 Миколи Толмачова і десятки інших гірницьких колективів Краснодона. Райком партії і трест «Краснодонвугілля» провели на шахті № 2 «Північна» наприкінці вересня 1956 року нараду бригадирів добувних бригад, начальників дільниць, проф-групоргів і секретарів партійних організацій шахт, щоб предметно ознайомити їх з організацією змагання по-новому.
Шахтарі і будівельники рівнялися на бригаду ініціаторів змагання. Кожний вибійник цієї бригади в 1957 році давав у середньому по 1,4 тонни вугілля понад змінну норму, а М. Я. Мамай — по 2,5 тонни. У квітні 1957 року М. Я. Мамаю було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. В 1958 році земляки обрали його своїм депутатом до Верховної Ради СРСР.
Завдяки організації змагання по-новому гірники тресту «Краснодонвугілля» значно поліпшили роботу і видобули в 1957 році понад 145 тис. тонн надпланового вугілля. Продуктивність праці за один тільки рік зросла на 9,5 процента.
Партійні, профспілкові і господарські організації міста провели велику роботу по поширенню почину бригади М. Я. Мамая серед трудівників усіх галузей народного господарства.
Нова, конкретна і дійова форма змагання, запропонована краснодонськими вибійниками і схвалена ЦК КП України, за короткий строк поширилася не тільки в Донбасі, а й у багатьох інших областях і краях нашої Батьківщини і в братніх соціалістичних країнах. Це змагання, що дістало назву мамаївського руху, відіграло значну роль у піднесенні економіки країни.
У дні підготовки до XXI з’їзду КЙРС і XX з’їзду Комуністичної партії України бригада М. Я. Мамая виступила з новою патріотичною ініціативою, зобов’язавшись на передз’їздівській вахті і протягом усього 1959 року щозміни видобувати на кожного члена бригади понад план по 2,5 тонни вугілля і знизити собівартість кожної тонни вугілля на 1 крб. 50 коп. Ці зобов’язання були перевиконані. Гірники бригади М. Я. Мамая в 1958 році перевиконали норми в середньому майже на 3 тонни і видобули понад норму більш як 11 тис. тонн вугілля. По-мамаївському працювали в дні передз’їздівського змагання бригади вибійників шахти «Донецька» Олексія Ірклієнка, шахти № 1-біс Віктора Ремня, Віктора Глушка з Краснодарського шахтоуправління, комбайнова бригада Володимира Іванчикова із шахтоуправління № 21 — 134, будівельні бригади Миколи Буніна і Петра Акимцева Краснодонського житлобудуправління, бригада прохідників Верхньодуванського будуправління Володимира Миронова та багато інших. Завдяки широкому розгортанню передз’їздівського змагання шахтарі і будівельники міста достроково виконали плани 1958 року. Гірники тресту «Краснодонвугілля» відправили Батьківщині близько 65 ешелонів надпланового вугілля.
Багато було зроблено у місті у цей період для підвищення матеріального та культурного рівня життя трудящих. В роки післявоєнних п’ятирічок почалася забудова краснодонських вулиць багатоповерховими будинками — вулиці імені Першої Кінної та проспекту ім. «Молодої гвардії». Були відкриті нові середні школи — № 9, № 3, № 14, училища професійно-технічної освіти № 28 та № 87. В 1957 році був відкритий вечірній гірничий технікум, у 1956 році почала працювати дитяча музична школа.
Поліпшується з кожним роком медичне обслуговування населення. Відкриті нові і розширені старі відділення в міській лікарні, організовано дитячий санаторій.
До 1959 року було закінчено будівництво Палацу культури, що стало великою подією в культурному житті міста. Два робітничих клуби відкриті в селищі Суходільських шахт.
В роки семирічки (1959—1965 рр.) економіка Краснодона розвивалася особливо високими темпами. Широкого розмаху набуло будівництво нових промислових підприємств. У розвиток народного господарства міста за семиріччя було вкладено близько 200 млн. карбованців. До ладу діючих стали великі сучасні шахти — «Талівська» № 2 (1959 р.), «Суходільська» № 1 (1960 р.), «Дуванна» № 2 (1962 р.), «Суходільська» № 2 (1964 р.) загальною річною продуктивністю 3,3 млн. тонн вугілля. В 1962 році достроково завершено спорудження однієї з найбільших у Донбасі Суходільської вуглезбагачувальної фабрики. Збудовано також завод залізобетонних виробів, деревообробний комбінат, автобазу та інші підприємства.
Велика робота була проведена по дальшому технічному розвитку виробництва. На шахтах з’явилися диспетчерські телевізійні установки та інші новинки гірничої техніки. Рівень механізації навалки вугілля зріс з 38,8 проц. в 1958 році до 87,5 проц. у 1965 році. В останньому році семирічки комбайнами видобуто 47 проц. усього вугілля, тоді як у 1958 році тільки 18 проц. На основі впровадження і кращого використання нової гірничої техніки продуктивність праці гірників зросла з 22,7 тонни у 1958 році до 31,6 тонни у 1965 році, або на 39,2 проц., а видобуток вугілля — в півтора рази.
Здійснюючи рішення XXI і XXII з’їздів КПРС, партійні, господарські профспілкові і комсомольські організації міста значно поліпшили організаторську і масово-політичну роботу серед трудящих, залучаючи їх до дійового змагання за дострокове виконання завдань семирічки. Результати цієї роботи виявилися в тому, що, починаючи з 1964 року, у місті не стало жодного відстаючого підприємства.
У боротьбі за створення матеріально-технічної бази комунізму особливо відзначився колектив найбільшої в місті шахти «Суходільська» № 1, що став ініціатором широкої механізації вугледобування на пластах крутого падіння, де раніш застосовувалися лише відбійні молотки. На цю шахту в 1961 році перейшов працювати знатний краснодонський шахтар М. Я. Мамай, щоб допомогти гірникам в оволодінні новою технікою. Рік у рік керована ним комбайнова бригада збільшувала продуктивність комбайна УКР-1 і в 1965 році довела її до 25 тис. тонн на місяць.
А за березень 1965 року членами бригади було видобуто комбайном 52 177 тонн вугілля. Партійна організація, інженерно-технічні працівники шахти мобілізували колектив на широке впровадження досвіду мамаївців. Комбайни УКР-1 і «Комсомолець» були освоєні в п’яти лавах. Завдяки цьому колектив шахти достроково опанував проектну потужність і видобув тільки в 1965 році більше 90 тис. тонн вугілля понад план.
За активну участь в освоєнні і широкому впровадженні комбайнів УКР-1 М. Я. Мамаю в 1964 році було присвоєно звання лауреата Ленінської премії. Начальнику шахти «Суходільська» № 1 Ю. П. Сморчкову звання лауреата Ленінської премії було присвоєно за участь у впровадженні швидкісних методів проходження.
Високими виробничими показниками відзначилися також колективи шахти № 1—4, шахтоуправління імені «Молодої гвардії» і №21 — 134 імені Олега Кошового, Суходільської і Верхньодуванської збагачувальних фабрик та інших підприємств міста, які із року в рік перевиконують плани і взяті зобов’язання.
З ініціативи колективів шахти «Суходільська» № 1, Краснодонської автобази Луганського автоуправління і відділу робітничого постачання тресту «Краснодон-вугілля» в 1965 році на підприємствах Краснодона широко розгорнувся рух за естетику і високу культуру виробництва. Бюро міськкому КП України схвалило ініціативу цих колективів і зобов’язало партійні та господарські організації всіх підприємств наслідувати їхній приклад. При міськкомі партії була створена громадська рада по впровадженню естетики і культури виробництва.
В боротьбу за високу культуру праці активно включилися колективи заводу автозапчастин, Верхньодуванської і Суходільської центральних збагачувальних фабрик та інших підприємств. Рішенням Луганського обкому профспілки вугільників і тресту «Луганськвуглезбагачення» від 12 жовтня 1965 року Суходільській збагачувальній фабриці було присвоєно звання підприємства високої культури.
Напередодні XXI з’їзду КПРС у нашій країні народився чудовий рух бригад і ударників комуністичної праці. В Краснодоні це високе звання першими в 1958 році завоювали бригади вибійників М. Я. Мамая і П. М. Польщикова. За роки семирічки рух за комуністичну працю набув у місті широкого розмаху. В змаганні за комуністичну працю тепер бере участь кожний третій трудівник міста.
В русі за комуністичну працю яскраво виявився один з основних принципів соціалістичного змагання — товариська взаємодопомога. Кращі механізатори бригади М. Я. Мамая з шахти «Суходільська» № 1 подали практичну допомогу гірникам сусідньої шахти № 1—4 в оволодінні новими комбайнами. Бригада машиністів електровоза В. Є. Пушиліна з шахти «Талівська» № 1, яка першою застосувала комплексну організацію праці на внутрішахтному транспорті, багато зробила для того, щоб цей почин був широко розповсюджений серед транспортників шахт міста. Конкретна допомога передовиків відстаючим, шефство досвідчених робітників над’ молодими, масовий рух за оволодіння суміжними професіями та інші нові трудові традиції все міцніше входять в життя кожного колективу.
Розвиток творчої активності трудівників міста знайшов свій вияв і в широкому розмаху руху раціоналізаторів та винахідників. У 1965 році на шахтах і будовах міста налічувалося 890 винахідників і раціоналізаторів, вони внесли 1020 раціоналізаторських пропозицій. Економія від впровадження їх пропозицій становила за рік 1 млн. 361 тис. карбованців.
В роки семирічки на підприємствах і будовах міста виросли сотні передовиків і новаторів виробництва. Понад 1500 трудівників достроково виконали свої семирічні норми. Особливо відзначилися шахтарські бригади В. Д. Іванчикова, І. Ф. Пономаренка, Д. С. Петрова, бригади будівельників депутата Верховної Ради УРСР, заслуженого будівельника республіки М. Ю. Буніна, депутата обласної Ради І. Я. Лободи, шахто-прохідницькі бригади заслужених шахтарів УРСР В. Г. Миронова і О. С. Дубини та багато інших. Героїчна праця краснодонських шахтарів відзначена високими урядовими нагородами. В тресті «Краснодонвугілля» нагороджені орденами і медалями 2133 чоловіки, тобто кожний десятий. Лише в 1966 році за великий вклад в дострокове виконання завдань семирічки одержали високі урядові нагороди 295 трудівників міста. Шість краснодонських шахтарів — М. Я. Мамай, М. Г. Горлов, В. О. Дриженко, М. К. Дубенко, В. Д. Іванчиков, А. В. Лазюк удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці.
Чотирнадцять шахт і шахтоуправлінь міста в 1965 році дали народному господарству країни 5 млн. 643,8 тис. тонн вугілля. Крім шахт, на які припадає близько 80 проц. усієї валової промислової продукції міста, в Краснодоні працюють 12 промислових підприємств, у тому числі завод автозапчастин, дві збагачувальні фабрики, завод залізобетонних виробів, хлібокомбінат, м’ясокомбінат, молокозавод. Розвідку підземних кладових вугілля здійснюють Краснодонська геологорозвідувальна експедиція і Сорокинська геологорозвідувальна партія.
Краснодонське вугілля одержують більш як тисяча споживачів України, Російської Федерації, Прибалтики та інших республік і країв. Суходільська центральна збагачувальна фабрика постачає вугільні концентрати в Польщу і Болгарію. Продукція заводу автозапчастин надходить в багато соціалістичних країн, а також у Грецію, Фінляндію, Норвегію.
Промислове і цивільне будівництво в місті ведуть спеціалізований трест «Краснодонпромшахтобуд», що об’єднує чотири будівельні управління, комбінат підсобних підприємств та ремонтно-прокатну базу; два шахтопрохідницькі управління, дві шахтомонтажні організації, шляхобудівельне управління та шахтобудівельне управління № 6. Будівельники тресту «Краснодонпромшахтобуд» за семиріччя ввели до ладу чотири шахти і одну збагачувальну фабрику, збудували більш як 260 тис. кв. м житла, шість шкіл, три лікувальні комплекси.
Активно включилися трудівники Краснодона в змагання за дострокове виконання завдань нової п’ятирічки. Усі підприємства та будови міста успішно виконали план першого року п’ятирічки. На честь 50-річчя Великого Жовтня гірники видобули у 1966—1967 рр. понад план 100 тис. тонн вугілля. Будівельники спорудили шахту «Дуванна — Південна», новий хлібозавод, дві школи, нове приміщення для загально-технічного факультету Луганського машинобудівного інституту, лікувальний корпус міської лікарні. За успіхи, досягнуті в змаганні на честь 50-річчя Радянської влади, колектив Суходільської центральної збагачувальної фабрики нагороджений пам’ятним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів CPСP та ВЦСПС. Колективу середньої школи ім. М. Горького присуджено пам’ятний прапор ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради профспілок. Міська комсомольська організація нагороджена пам’ятним прапором ЦК ВЛКСМ.
Ці досягнення є показником тієї великої організаторської і виховної роботи, що її ведуть в масах партійні, профспілкові і комсомольські організації. З кожним роком лави партійної організації міста поповнюються кращими представниками робітничого класу і трудової інтелігенції.
Тільки за період між XXII і XXIII з’їздами КПРС партійна організація Краснодона зросла більш як на тисячу чоловік і на 1 грудня 1966 року об’єднувала 5248 членів і кандидатів у члени партії.
Представники міської партійної організації — перший секретар міськкому партії О. С. Руденко і знатний шахтар М. Я. Мамай були делегатами XXIII з’їзду КПРС, бригадир загальнобудівельного управління № З О. С. Недайводіна і вчителька середньої школи № 19 К. А. Шинкаренко — делегати XXIII з’їзду Комуністичної партії України.
Завдяки героїчній праці трудящих Краснодон за останні роки перетворився на великий промисловий центр.
У сьогоднішньому місті з його просторими, красивими площами, які утопають у зелені, одягнутими в асфальт вулицями, забудованими багатоповерховими впорядкованими будинками, аж ніяк неможливо пізнати риси не тільки далекого сорокинського глухого закутка, а й довоєнного Краснодона.
Незабаром після війни, в 1946 році, державний інститут проектування міст за завданням уряду Української РСР розробив схему генеральної реконструкції Краснодона. Активну участь у розробці цієї схеми взяв київський архітектор — художник О. О. Сидоренко, автор генерального плану реконструкції селища Сорокиного, розробленого в 1936 році.
Широко розгорнулося житлове будівництво. В десяти кілометрах від Краснодона виросло місто-супутник Молодогвардійськ, у районі залізничної станції Краснодон на кілька кілометрів розкинулися жилі квартали селища Суходільських шахт, де тепер живе вже понад 30 тис. чоловік. У центрі міста забудовуються проспект імені «Молодої гвардії» — генеральна магістраль Краснодона, вулиці імені Першої Кінної та імені Петра Котова, на недавньому пустирі виріс житловий квартал імені Г. Титова.
За роки семирічки в місті і шахтарських селищах збудовано 264 984 кв. м житла. Це майже в два з половиною рази перевищує весь державний житловий фонд міста в довоєнному 1940 році. Крім того, з допомогою держави і на трудові заощадження громадян за цей період збудовано сотні індивідуальних будинків загальною площею 46 897 кв. м. Протягом першого року п’ятирічки в Краснодоні побудовано 34 664 кв. м житлової площі, у тому числі державної — 30 866 кв. м, індивідуальної — 3778 кв. м. Місто прикрасилося величним будинком Палацу культури імені «Молодої гвардії», світлими і просторими спорудами середніх шкіл № 9, № 6, № 24, новими будинками готелю, поштамту, поліклініки, пологового будинку, універмагу, сучасним автовокзалом. Під керівництвом Ради депутатів трудящих краснодонці беруть активну участь у впорядкуванні і озелененні свого міста. За семиріччя заасфальтовано близько 32 тис. кв. м вулиць і тротуарів, збудовано 15,5 тис. кв. м нових шляхів і тротуарів, посаджено 142 тис. дерев і 170 тис. кущів. Великі роботи проведено по будівництву каналізаційних мереж, водопроводу, багато вулиць міста тепер освітлюється лампами денного світла.
Широкого розвитку набув транспорт. В автопарку міста — понад 120 автобусів. Вони обслуговують 30 маршрутів загальною протяжністю 1100 км. Промисловість міста обслуговують дві автобази, що налічують 800 вантажних машин.
У 1959 році в місті працювала ручна телефонна станція на 100 номерів, тепер у новому будинку вузла зв’язку змонтовані автоматична телефонна станція на дві тисячі номерів, міжміська телефонна станція на 12 каналів. Додатково відкрито п’ять відділень зв’язку. Шість радіовузлів потужністю на 7 тис. квт обслуговують 17 тис. радіоточок.
Завдяки невпинному піклуванню партії і уряду рік у рік поліпшується добробут трудящих. Середньомісячна заробітна плата шахтарів збільшилася за роки семирічки на 25 проц. і становила в 1965 році 190 карбованців. Понад 1900 краснодонців мають особисті автомашини і більш як сім тисяч — мотоцикли. В кожній четвертій сім’ї є телевізор, у кожній другій — радіоприймач. Число вкладників в ощадкасах міста зросло за семирічку більш як на 12 тис. чоловік, а сума їхніх вкладів — на 8 млн. 486 тис. карбованців.
Багато зроблено по розвитку сітки торговельних і побутових підприємств: відкрито 43 продовольчі і промтоварні магазини, 30 їдалень і буфетів, 22 майстерні побутового обслуговування. Товарооборот торговельних організацій зріс з 54 601 тис. у 1959 році до 68 619 тис. у 1965 році. Обсяг побутових послуг населенню за цей період збільшився більш як удвоє і становив у 1965 році 491 тис. карбованців. Продаж населенню м’яса і птиці збільшився в два з половиною рази, молока і молочних продуктів — в 1,9 раза, яєць — в 4,5 раза, жирів і овочів — в 1,5 раза. У 1965 році трудящим міста продано більше, ніж у 1959 році, швейних виробів — в 2,7 раза, шкіряного взуття — в 2,4 раза, трикотажних виробів — в 3,1 раза, пральних машин — в десять разів, холодильників і телевізорів — у вісім разів.
Постійна комісія торгівлі і громадського харчування Краснодонської Ради депутатів трудящих проявила багато ініціативи і енергії в справі оснащення сучасним торговим устаткуванням магазинів, їдалень, шахтних буфетів.
У Краснодоні — 13 лікарень на 1380 ліжок, санепідеміологічна станція, водолікарня, дитячий санаторій, 37 здравпунктів і медпунктів.
У всіх медичних установах міста працюють 190 лікарів і 859 медичних працівників з середньою освітою. На охорону здоров’я трудящих тільки в 1967 році в місті витрачено 3508 тис. карбованців, або в 1,5 раза більше, ніж у 1959 році.
За роки семирічки понад 7 тис. трудівників підприємств і будов міста побували за профспілковими путівками у санаторіях, 11 835 чоловік — у будинках відпочинку. В піонерських таборах і дитячих санаторіях оздоровлено за цей час більше 20 тис. дітей шахтарів і будівельників. У 1965 році силами громадськості проведені великі роботи по впорядкуванню мальовничих заміських місць відпочинку, споруджені будинок відпочинку і туристські бази на Дінці, розпочато будівництво профілакторію санаторного типу. Постійна комісія охорони здоров’я і соціального забезпечення Ради депутатів трудящих провела велику роботу по створенню санітарних постів на кожній вулиці. Активісти цих постів стежать за санітарним станом вулиць, ведуть пропаганду медичних знань, подають допомогу хворим. За ініціативою і при активній участі депутатів розгорнулась робота по розширенню дитячих закладів майже на 800 місць. У місті — 30 дитячих садків і 16 ясел на 4390 місць.
Велика увага приділяється розвитку фізичної культури і спорту. Щороку проводяться обласні, республіканські і всесоюзні змагання мотоспортсменів, легкоатлетів, парашутистів, присвячені пам’яті героїв «Молодої гвардії». Тисячі краснодонців займаються спортом у різних секціях міських організацій ДСТ «Авангард», «Спартак» і ДТСААФ. У місті працює автомотоклуб, вихованці якого неодноразово займали призові місця в республіканських і всесоюзних мотокросах.
Все більшого розвитку набуває народна освіта. За роки семирічки число загальноосвітніх шкіл збільшилося з 22 до 27, а кількість учнів з 13 670 до 21 905. Тепер у Краснодоні працює 17 середніх, 5 восьмирічних, 4 початкові школи і три школи-інтернати. Витрати на народну освіту збільшилися вдвоє і становили в 1967 році З млн. 312 тис. карбованців.
Навчають і виховують підростаюче покоління 1080 учителів, 112 з них нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу, 51 — значком «Відмінник народної освіти УРСР».
Успішно здійснюються в школах політехнічне навчання і трудове виховання. Тільки за семирічку 2353 випускники шкіл одержали свідоцтва про набуття виробничої кваліфікації. Із зібраного школярами металолому збудовано чотири автобуси «Краснодонський піонер», а також вугільний комбайн, переданий бригаді М. Я. Мамая. Велика увага приділяється вихованню дітей на героїчних традиціях радянського народу. В кожній школі є ленінські кімнати або кутки, а в семи школах — історико-краєзнавчі музеї. Екскурсії, культпоходи і відвідування музеїв, змагання піонерських загонів і комсомольських груп з бригадами комуністичної праці, проведення тематичних вечорів, диспутів, читацьких конференцій, активне листування з піонерами і комсомольцями різних міст Радянського Союзу і молоддю братніх соціалістичних країн — всі ці та багато інших форм роботи сприяють вихованню в майбутніх будівників комунізму високих моральних якостей.
Широкі можливості створені для навчання робітників і службовців без відриву від виробництва. В місті працюють 11 вечірніх шкіл робітничої молоді і заочна школа, вечірній гірничий технікум, загальнотехнічний факультет Луганського машинобудівного інституту з вечірнім і заочним відділеннями. Сотні краснодонців вчаться на заочних відділеннях вузів і технікумів інших міст країни. Тільки в тресті «Краснодонвугілля» кількість інженерів зросла з 264 в 1959 році до 438 у 1967 році, гірничих техніків — з 544 до 1017.
Підготовкою кваліфікованих робітничих кадрів для вугільної промисловості і будівництва займаються п’ять училищ профтехосвіти, широка мережа учбових пунктів і учбово-курсові комбінати трестів «Краснодонвугілля» і «Краснодонпром-шахтобуд».
Депутати міської Ради, її постійні комісії мобілізували громадськість на будівництво літніх кінотеатрів методом народної будови в робітничих селищах. Перший такий кінотеатр на 800 місць був збудований в 1963 році в селищі Суходільських шахт, а тепер літні кінотеатри і агітмайданчики є в кожному робітничому селищі.
У Краснодоні є Палац культури, 15 клубів, два літніх кінотеатри. До послуг жителів міста 25 бібліотек, 8 книжкових магазинів, дитяча і вечірня музичні школи. 32 тис. краснодонців є постійними читачами бібліотек, загальний книжковий фонд яких становить 430 тис. примірників. Краснодонці передплачують 145 тис. примірників газет і журналів.
При міському Палаці культури створено самодіяльний ансамбль «Молода гвардія», який у 1965 році успішно виступив в огляді творчості самодіяльних колективів Луганської області в Києві, працює театр народної творчості. В клубах організовано 30 народних університетів культури, технічних і економічних знань, медичних і педагогічних лекторіїв, працюють десятки гуртків художньої самодіяльності, в роботі яких беруть участь сотні трудящих.
На шахті «Суходільська» № 2 ім. П. П. Лютикова, в шахтоуправлінні № 21—134 ім. Олега Кошового та на інших підприємствах створені музеї бойової і трудової слави. Тематичні вечори і зустрічі з учасниками революції, громадянської і Вітчизняної воєн, вшанування ветеранів праці, передовиків змагання і урочиста посвята в робітники, лекції і бесіди з історії рідного краю, екскурсії і походи по місцях революційної, бойової і трудової слави — ці і багато інших форм роботи широко використовуються для виховання молоді в дусі комунізму. Міцно входять у побут краснодонців і нові радянські обряди — урочиста реєстрація шлюбів, новонароджених — в міському залі щастя, комсомольські весілля і урочисте вручення перших паспортів.
Чудовою школою патріотичного виховання молоді став Краснодонський музей «Молода гвардія». Експозиція його дев’яти залів постійно поповнюється новими експонатами, що розповідають про героїчне минуле Краснодона, життя і бойові справи молодогвардійців, примноження їх славних традицій трудівниками міста. За час роботи музею його відвідало більше двох мільйонів екскурсантів з різних міст і сіл нашої країни та делегації з 36 зарубіжних держав.
Музей систематично організовує тематичні вечори і зустрічі з батьками молодогвардійців, допомагає в створенні музеїв бойової і трудової слави на підприємствах і в учбових закладах міста, веде широке листування з тисячами адресатів, відповідає на їх запитання і надсилає матеріали з історії «Молодої гвардії».
У місті видаються газета «Слава Краснодона» і п’ять багатотиражних газет. При редакції міської газети створено літературне об’єднання, до якого входить понад 20 поетів і прозаїків-початківців. Серед них — робітники шахт, будов, учителі, лікарі, учні шкіл. У 1962 році в Луганському обласному видавництві вийшла перша книжка оповідань директора краснодонської вечірньої школи № 12 С. О. Агурицевої-Вернєєвої «Говорящее письмо». Молоді літератори — художник Володимир Алімов, учитель Геннадій Кірсанов, комсомольський працівник Віктор Бураківський виступають з віршами і оповіданнями в обласній і республіканській пресі. Вихованка краснодонського літоб’єднання О. Ф. Холошенко, автор двох збірок віршів, є членом Спілки письменників України.
Краснодонці встановили міцні культурні зв’язки з трудящими Перникського округу Народної Республіки Болгарії. В місті і на шахті «Суходільська» № 1 активно діють відділення товариства радянсько-болгарської дружби.
Своєю самовідданою боротьбою за здійснення історичних рішень XXIII з’їзду КПРС трудівники Краснодона вносять новий вклад у велику справу побудови комунізму.
Л. А. ЄРОХІНА, Е. З. ЄРШОВ