Старобільськ, Старобільський район, Луганська область (продовження)
У квітні 1919 року в місті відбулася Перша повітова партійна конференція, яка обговорила основні питання будівництва нового життя. Однак, у зв’язку з наступом денікінців здійснити її рішення не вдалося. На початку червня 1919 року місто захопили білогвардійці. Почалися масові арешти. Денікінці повертали поміщикам відібрані у них землі, грабували селян. У Старобільському повіті знову розгортається партизанська боротьба, організаторами якої були М. Калиновський і Солодкий. З грудня 1919 року місто було визволене частинами Червоної Армії. У січні 1920 року в Старобільську створюється військово-революційний комітет на чолі з комуністом Карзубовим.
У квітні 1920 року відбувся III повітовий з’їзд Рад, що обрав повітовий виконком, головою якого став О. П. Кухтін. 11 квітня в місті був створений перший комсомольський осередок, а в травні — повітова комсомольська організація, що об’єднувала близько 100 чол. Першими комсомольцями міста були В. Дмитрієв, Г. Розди-маха, О. Щолоков, П. Дреєв, О. Циганков, О. Панфілов, Г. Вітченко, О. Олійников. Засновуються перші профспілкові організації працівників освіти, торгівлі, підприємств харчової промисловості; створюється жінвідділ (голова Татаринова), який 15—18 травня 1921 року провів першу міську жіночу конференцію.
Основна увага партійних, комсомольських і профспілкових організацій була зосереджена на забезпеченні фронту і робітників Донбасу продовольством, на згуртуванні сільської бідноти навколо створених у повіті влітку 1920 року 235 комітетів незаможних селян. Місцеві куркулі всіляко саботували заходи Радянської влади.
Протягом півтора року в повіті безчинствували кілька куркульських банд. Найбільшою з них була банда Каменюки, в якій налічувалося 300 вершників, 10 кулеметів і 2 гармати. Бандити нападали на села Старобільського повіту, вбивали комуністів і комсомольців, членів комнезамів та інших сільських активістів. З вересня 1920 року місто захопили махновці. Три дні вони громили склади з продовольством, приміщення радянських і партійних установ, арештовували комуністів. Від рук бандитів загинули комуністи Пастухов, Жуков, Білоусов, Шевченко і Попов. На боротьбу з бандитизмом було мобілізовано 40 проц. членів повітової партійної організації.
Створюються 4 ударні політичні групи, які, спираючись на бідноту, організовують боротьбу з бандитами на місцях.
У повіті також діяло кілька спеціальних комсомольських загонів. Один з них під командуванням начальника повітової міліції І. К. Лисенка вступив у селі Олексіївці (колишня Розбігайлівка) у нерівний бій з бандою Каменюки. Мужньо боролися молоді захисники Радянської влади з контрреволюціонерами. До останнього подиху вони не випускали з рук зброї. З усього загону залишилось в живих тільки п’ятеро.
За активну участь у боротьбі з бандитизмом Старобільська комсомольська організація в 1921 році була нагороджена Червоним Прапором Донецького губкому комсомолу.
Назавжди залишилися в пам’яті імена тих, хто віддав своє життя в боротьбі з бандитами: секретаря Старобільського повітового партійного комітету П. П. Нехорошого, комуністів А. Л. Білоусова, В. А. Щербака, І. С.Тютюнникова, К. X. Дерев’яненка, П. М. Блинова, П. Т. Яценка та інших.
Хазяйнування інтервентів, білогвардійців, напади бандитів заподіяли Старобільську великої матеріальної шкоди. Необхідно було багато відбудовувати, будувати заново. Завдяки трудовому героїзмові робітників і службовців одне за одним ставали до ладу промислові підприємства. У 1925 році замість колишніх дрібних підприємств почали працювати 2 маслоробні заводи з пропускною спроможністю 1600 пудів сировини на добу, 2 вальцьові млини, пивоварний завод. Всі ці підприємства були об’єднані у промкомбінат. На цей час у місті діяло 25 дрібних підприємств по обробці дерева, 2 невеликі миловарні, 1 свічковий, 1 шкіряний і 7 шерстеобробних заводів.
Тяжкою для жителів міста була звістка про смерть В. І. Леніна. У місті, як і по всій країні, було оголошено траур. У дні ленінського призову до первинних партійних організацій Старобільського округу надійшли сотні заяв.
Виконуючи заповіти Ілліча, трудівники міста вже на кінець 1924 року завершили будівництво електростанції потужністю 80 квт. У будинках на вулиці Кірова (колишня Старотаганрозька) і Харківській засвітилися лампочки Ілліча. Частина коштів, зекономлених на будівництві електростанції, була передана на благоустрій міста.
Поступово налагоджувалося медичне обслуговування трудящих. У 1924 році в місті вже працювали дитяча і жіноча поліклініки, а в 1925 році — протитуберкульозний диспансер і робітничо-селянська поліклініка. Це були лікувальні заклади нового типу, які поєднували лікувальну і профілактичну роботу. В 1925 році в медичних закладах Старобільська працювало 8 лікарів і 73 середні медичні працівники.
У місті й селах округу проводилася велика робота по ліквідації неписьменності. У 1925 році було відкрито 138 пунктів, де навчались грамоти понад 4 тис. трудівників. У самому Старобільську функціонували 2 пункти, де працювало З вчителі і навчалося 114 неписьменних. У місті було створено 2 трудові школи-семирічки, в яких у 1925 році навчалося 778 учнів, педагогічний технікум на 120 учнів, 2 профшколи і сільськогосподарська школа по підготовці спеціалістів сільського господарства. Відкрито було також 2 дитячі будинки для дітей-сиріт. За ініціативою комуністів і комсомольців у місті були відкриті 3 бібліотеки з книжковим фондом 26 117 томів, 2 клуби, Будинок народної освіти. Працювали 3 пересувні політичні школи, в кожній з яких навчалося по 30 чоловік. Багато комсомольців вивчали марксистсько-ленінську теорію у політгуртках, створених при кожній комсомольській організації. У 1926 році молодь заснувала в Старобільську товариство друзів радіо. Всі бажаючі могли прослухувати радіопередачі з Москви і Харкова в спеціальній радіоаудиторії клубу. Комсомольці взяли шефство над одним з есмінців Військово-Морського Флоту, здійснювали туристські походи до Луганська, Донецька та Ростова. Організовуються також гуртки «Новий побут», члени яких ведуть боротьбу з приватновласницькою психологією, хуліганством, пияцтвом. Активісти цих гуртків пропагують нові радянські обряди, красу житла, одягу та інше.
Комуністи міста брали активну участь в соціалістичній перебудові сільського господарства округи. В період колективізації вони допомагали сільським партійним осередкам і органам Радянської влади придушувати опір куркульства, створювати колгоспи. На заклик окружкому партії робітники промислових підприємств міста у вільний від роботи час допомагали молодим колективним господарствам ремонтувати сільськогосподарський реманент. Так, трудівники майстерень зібрали і привели в порядок сівалки, культиватори і молотарки для кількох колгоспів, навчали колгоспників управляти сільськогосподарською технікою. В Старобільську були створені курси по підготовці трактористів, якими керував механік тракторних майстерень А. А. Фремер. Їх відвідували Д. Д. Бур’ян, П. Ф. Вакуленко та інші перші колгоспні механізатори.
У 30-х роках продовжує розвиватися промисловість Старобільська. Був побудований новий маслосирзавод, який переробляв за рік до 1500 тонн молока. На базі кустарних майстерень створюється державна швейна фабрика. Реконструюються майстерні по ремонту сільгоспреманенту, які в 1934 році були об’єднані в завод ім. Блюхера, що став підприємством республіканського значення. Крім ремонту сільськогосподарської техніки завод став випускати деталі та різні насоси для підприємств борошномельної і маслоробної промисловості. Напередодні Великої Вітчизняної війни тут працювало понад 500 робітників, інженерно-технічних працівників і службовців. У 1940 році колектив підприємства випустив продукції на суму 2 млн. 800 тис. карбованців.
Наприкінці 30-х років вводиться в експлуатацію залізниця Москва — Донбас, що пройшла через Старобільськ. У місті будується депо і ще одна електростанція.
У 1938 році Старобільськ стає районним центром створеної в Донбасі Луганської області. Його населення зростає на 1939 рік до 14,3 тис. чоловік.
Старобільськ стає відомим в області культурним центром. Перед Великою Вітчизняною війною тут працювало 5 загальноосвітніх шкіл, де навчалось понад 3 тис. учнів. Середніх медичних працівників готувала медична школа, що почала діяти з 1932 року. Ряди радянської інтелігенції поповнювали вихованці Старобільського учительського інституту, заснованого в 1940 році, педагогічного технікуму, відкритого ще в 1930 році, ветеринарного технікуму, відкритого в 1932 році, а також технікуму механізації сільського господарства. У всіх цих закладах навчалося понад 1,5 тис. чоловік.
З перших днів Великої Вітчизняної війни тисячі робітників і службовців міста пішли захищати Батьківщину. Авторемонтний завод переходить на виконання військових замовлень. Всі почали працювати під лозунгом — «Все для фронту, все для перемоги!».
Восени 1941 року, в зв’язку з наближенням лінії фронту, в Старобільську формуються загони народного ополчення, створюються дружини протиповітряної оборони і винищувальний батальйон у складі 136 чол., з якого згодом утворилося 7 партизанських груп. Жителі міста багато працювали на будівництві оборонних споруд вздовж Сіверського Дінця.
13 липня 1942 року Старобільськ був окупований німецько-фашистськими військами. В умовах жорстокого окупаційного режиму жителі міста вірили в перемогу Червоної Армії. В місті регулярно розповсюджувалися листівки, а також зведення Радянського інформбюро про хід військових подій. Формувалися партизанські групи. Проте гітлерівцям вдалося натрапити на слід радянських патріотів. Були заарештовані і розстріляні підпільники П. П. Приладних — коваль «Заготзерна», В. М. Кучма — колгоспник, Т. С. Костиря та інші. Проте діяльність партизанських груп у Старобільському районі не припинялася. Так, комсомолки Н. П. Козлова, Л. Ф. Ветліцина і Л. М. Ізвєкова в ніч з 6 на 7 листопада 1942 року вивісили на міській парашутній вишці червоний прапор.
Гордо майорів він над містом, вселяючи в серця радянських людей віру в неминучий розгром гітлерівської Німеччини.
23 січня 1943 року частини 195-ї стрілецької дивізії у взаємодії з 183-ю танковою бригадою підійшли до Старобільська. Ворожий гарнізон, сформований з 5 тис. есесівців і офіцерів-штрафників, чинив шалений опір. Проте ніщо не зупинило радянських воїнів. Невмирущою славою вкрили себе в боях за визволення міста політрук Сошкін, артилеристи Чабанець, Заліков, Халімов, Садиков, танкіст Становий та багато інших.
23 січня Старобільськ було визволено. Після цього у місті на деякий час розмістилися ЦК КП України і уряд Української РСР.
Тяжких ран завдали окупанти Старобільську. В місті було виявлено кілька могил, які свідчать про фашистські злодіяння. У більшості закатованих жителів, виявлених у могилах, були відрізані вуха і носи, роздроблені черепи, перебиті руки і ноги. У дворі будинку № 12 по вулиці Фрунзе, де була німецька військова комендатура, знайдено закривавлену металеву нагайку довжиною 1,1 м і вагою 1,75 кг. Вона була зроблена із сталевого оцинкованого дроту і використовувалася для катування радянських людей.
За час окупації фашисти замордували понад 400 жителів міста. Серед розстріляних були комуністи С. П. Зверев, Д. Р. Висоцька, Я. І. Іщенко, завідуючий районним відділом народної освіти В. П. Солодкий, секретар райкому комсомолу Г. Ф. Решетняк, комсомолка Г. Кабиляцька та інші. Більш як 740 чол. було вигнано на фашистську каторгу.
Окупанти завдали місту великої матеріальної шкоди. Було зруйновано і спалено майже всі підприємства й установи міста. Загальна сума збитків по Старобільську становила 34 488 000 карбованців.
На фронтах Великої Вітчизняної війни героїчно боролися до 4 тис. жителів міста, 1018 з них полягли в боротьбі з ворогом, а 894 чол. повернулися інвалідами. Півтори тисячі бійців із Старобільська за мужність і героїзм були удостоєні високих урядових нагород. Чудово володіючи німецькою мовою, І. І. Фесенко за завданням радянського командування відмінно зіграв у тилу ворога роль німецького солдата, що відстав від частини, і добув дуже цінні відомості. За цю сміливу операцію його було нагороджено орденом Червоного Прапора.
Мужньо боровся з ворогом і кавалер трьох орденів Слави розвідник С. М. Шокотов. Ризикуючи життям, він не раз доставляв у штаб фашистських «язиків». Під час боїв за визволення Польщі Шокотов брав участь у рейдах по тилах ворога і одного разу доставив радянському командуванню німецького штабного офіцера на його ж машині.
Ще йшла війна, а жителі міста вже приступили до відбудови зруйнованого господарства. На заклик райкому партії і міської Ради депутатів трудящих робітники і службовці розчищали вулиці, відбудовували промислові підприємства, школи, лікарні. Завдяки самовідданій праці, на 15 березня 1943 року було відбудовано кілька цехів ремонтного заводу, швейну фабрику, пивоварний завод, кілька промислових артілей.
Відкриваються магазини та їдальні.
До свята Першого травня відкрили двері перед відвідувачами районна бібліотека і кінотеатр. Восени почалося навчання в школах і педагогічному технікумі, а в січні 1944 року — в учительському інституті.
Великим піклуванням були оточені діти, батьки яких загинули в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. В місті було відкрито дитячий будинок, в якому виховувалося 177 сиріт.
Прагнучи наблизити розгром ненависного ворога, робітники і службовці підприємств та установ міста працювали з потроєною енергією. Тільки в грудні 1943 року робітниці швейної фабрики пошили для воїнів Червоної Армії 585 шинелей, 314 гімнастьорок, реставрували 28075 комплектів військового обмундирування. Колектив маслосирзаводу з травня 1943 року по січень 1944 року виробив і відправив у госпіталі для поранених бійців 133 цнт вершкового масла, 237,5 цнт сиру, 772 цнт молока та іншу продукцію.
Жителі міста збирали і відправляли на фронт подарунки. Ольга Данилівна Ромашко купила на особисті заощадження зброю для взводу, в якому бився з ворогом її чоловік. У складі делегації трудівників Старобільського району Ромашко поїхала на фронт і передала зброю бійцям. Повернувшись додому, учасники поїздки виступили у всіх колгоспах району з розповідями про зустріч з радянськими воїнами.
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни темпи відбудови народного господарства ще більш прискорилися. Особливо великі роботи розгорнулись на авторемонтному заводі. У 1949 році тут стають до ладу деревообробне і ковальське відділення, почалося будівництво автомобільного та інструментального цехів. Колектив підприємства почав випускати новий вид продукції — нафтодвигуни. Розширюються і поповнюються новим обладнанням швейна фабрика, маслосирзавод, хлібозавод, райхарчокомбінат і пивоварний завод. У листопаді стала до ладу нова міська електростанція. Відкрилося постійне автобусне сполучення з обласним центром, Сватовим, Містками, Новою Астраханню, Білолуцьком та іншими районними центрами області.
Районна партійна організація і міська Рада депутатів трудящих піклувалися про розвиток торговельної сітки міста, про поліпшення медичного обслуговування населення. Тільки у 1948 році в місті відкрилося 10 магазинів і ларків. Весною 1949 року вперше після війни прийняла хворих водолікарня.
Одночасно з найважливішими об’єктами відбудовуються і навчальні заклади Старобільська. У 1948 році почали працювати медична школа, ветеринарний технікум, технікум механізації сільського господарства.
Кращали і впорядковувались вулиці міста. Весною 1952 року трудящі виступили ініціаторами перетворення всіх населених пунктів області в квітучі сади. Цей почин був схвалений бюро Луганського обкому КП України. Учні шкіл і технікуму механізації сільського господарства, студенти вчительського інституту упорядкували площу ім. Гоголя. Тисячі фруктових і декоративних дерев було посаджено в шкільних дворах і на вулицях міста. За роки першої післявоєнної п’ятирічки в місті виросло понад 500 житлових будинків, з’явилися нова Агрономічна вулиця і площа Богдана Хмельницького.
Взятий Комуністичною партією і Радянським урядом курс на планомірне піднесення сільського господарства знайшов широку підтримку трудящих міста. Колективи всіх підприємств і організацій взяли шефство над колгоспами району. На заклик партії понад 130 юнаків і дівчат поїхали на освоєння цілинних і перелогових земель. Серед них були інспектор районного відділу культури Н. Коваль, бухгалтер змішторгу Н. Іванчикова, столяр будівельного управління М. Жадан та інші.
Напередодні XXI з’їзду КПРС на підприємствах міста починається змагання за звання ударників і бригад комуністичної праці. Ініціаторами цього патріотичного руху в Старобільському районі виступили бригади О. М. Солодова і О. Г. Шаповалова з авторемонтного заводу та комсомольсько-молодіжний колектив промислової артілі ім. Паризької Комуни, який вирішив щоденно перевиконувати свої виробничі завдання, випускати продукцію тільки відмінної якості, систематично підвищувати загальноосвітній рівень. Під таким девізом почала жити й працювати і комсомольсько-молодіжна бригада В. Стогнієва на швейній фабриці. У 1959 році їм було присвоєно звання бригад комуністичної праці. У змагання розвідників майбутнього включилися робітники маслозаводу, трудівники транспорту, зв’язку і торгівлі та хлібокомбінату, що став до ладу в 1952 році.
Широко розгорнуте соціалістичне змагання сприяло успішному виконанню семирічного плану. Валова продукція підприємств міста зросла за цей час з 6,6 млн. крб. до 11,7 млн. крб. 83 робітники міста виконали свої семирічні плани за 5 років.
Більш як у 3 рази зросла за семиріччя валова продукція авторемонтного заводу. Завдяки реконструкції підприємство не тільки успішно здійснювало ремонт автомашин і тракторних моторів, але й освоїло випуск електрогальмових стендів, лебідок і насосів для подавання води. Майже в 2 рази розширила виробництво і Старобільська швейна фабрика.
У 1961 році на базі колишньої промислової артілі в місті створюється меблева фабрика, яка спеціалізується на випуску кухонних меблів. За роки семирічки стали до ладу кукурудзокалібрувальний завод та плодоконсервний заводи.
Значно поліпшилося постачання міста електроенергією за рахунок введення в дію районної підстанції. У березні 1961 року почалося переведення на ставропольський газ промислових підприємств. У 1967 році блакитне паливо використовували 107 промислових підприємств і різних установ та майже дві тисячі квартир.
Зростало житлове будівництво. Загальний житловий фонд Старобільська збільшився з 53 тис. кв. м у 1945 році до 165 тис. кв. м у 1967 році. Тільки за роки семирічки було збудовано 40 тис. кв. метрів.
У місті курсують автобуси. Старобільський автопарк, що налічує 335 вантажних автомашин і 55 автобусів, обслуговує підприємства та пасажирів, що їдуть до Харкова, Луганська, Сватового, Бєловодська, Білокуракиного та інших населених пунктів. Став до ладу новий міський автовокзал.
З кожним роком кращають вулиці і сквери міста. Тисячі кущів троянд, різних декоративних і фруктових дерев посаджено руками його жителів. Весною 1967 року закладено парк ім. 50-річчя Великого Жовтня і Алею трьох поколінь. Великими ентузіастами цієї благородної справи стали подружжя-пенсіонери Петро Іванович і Лідія Дмитрівна Руднєви. Для прикрашення рідного міста вони виписують насіння квітів з Риги і Талліна, Львова і Києва. Петро Іванович також член правління Старобільського товариства охорони природи.
Зростає заробітна плата. В результаті цього загальний обсяг товарообороту державної і кооперативної торгівлі збільшився у Старобільську з 8,4 млн. крб. у 1958 році до 14 млн. крб. у 1966 році. За цей час у місті було відкрито 14 нових магазинів, 5 буфетів, їдальню. Став до ладу універмаг з середньомісячним оборотом 130 тис. крб. Тільки в 1966 році трудівники Старобільська придбали в магазинах міста 577 холодильників, 1196 пральних машин, 1662 телевізори, 2054 велосипеди, 172 мотоцикли, 7 легкових автомашин та інші товари.
З кожним роком збільшуються асигнування на охорону здоров’я трудящих Старобільська. У 1966 році на це було відпущено 899 тис. крб., або на 321 тис. крб. більше, ніж у 1959 році. Нові кабінети — ендокринологічний, ревматологічний, урологічний та інші відкрито в міській поліклініці. Забезпечені новим обладнанням районна лікарня на 265 ліжок, 2 диспансери на 100 ліжок, водолікарня, дитяча консультація і залізнична амбулаторія. У них працюють 90 лікарів та 275 чол. середнього медичного персоналу. Великим авторитетом серед населення користуються заслужені лікарі УРСР Н. Г. Виставна, В. Д. Павловський, лікарі О. М. Буткова, О. А. Будаєв, І. О. Весела та інші.
Значно розширено в місті й сітку дитячих дошкільних закладів. Якщо в 1958 році було 4 дитячих заклади на 200 місць, то у 1967 році їх було вже 11 на 954 місця. Старобільські дитячі садки і ясла мають поетичні назви «Ластівка», «Берізка», «Волошка».
Неухильно підвищується культурний і загальноосвітній рівень трудівників міста. За даними перепису 1959 року на 19 519 жителів Старобільська припадало 484 чол. з вищою освітою, 196 — з незакінченою вищою, 1358 — з спеціальною середньою, 2116 — з загальною середньою освітою. На кінець семирічки близько 700 жителів мали вищу освіту і близько 1,5 тис. — середню спеціальну.
У місті працює 3 восьмирічні і З середні школи, 2 школи робітничої молоді та 2 школи-інтернати, що охоплюють понад 4 тис. учнів, яких навчає 290 педагогів.
У Старобільську, як і раніше, провадиться велика робота по підготовці кадрів. Тут працюють сільськогосподарський технікум, медичне і двоє професійно-технічних училищ, які готують агрономів, зоотехніків, ветеринарів, фельдшерів і будівельників.
Партійні організації Старобільська постійно вдосконалюють форми і методи ідейно-політичного виховання трудящих.
Старобільськ має велику сітку культурно-освітніх закладів. Тут працюють З клуби: залізничний з стаціонарною кіноустановкою, клуби працівників торгівлі і працівників зв’язку. У новому двоповерховому будинку розмістився районний Будинок культури ім. Т. Г. Шевченка. Тут також діють два широкоекранні кінотеатри. До послуг трудящих — парк культури і відпочинку ім. Ленінського комсомолу, літня естрада і кіноплощадка на 1610 глядачів.
Творчі досягнення старобільських колективів художньої самодіяльності дістали заслужене визнання не тільки в межах свого району, але й області. В них беруть участь понад 500 любителів мистецтва. Особливо популярні виступи учасників художньої самодіяльності автопарку, швейної фабрики, працівників вузла зв’язку, ремонтного заводу, медичного училища. Танцювальний колектив Будинку культури був у грудні 1964 року учасником республіканського огляду мистецтв, присвяченого 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка. За успішний виступ він удостоєний почесного звання самодіяльного народного ансамблю танцю та нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР. У 1965 році ансамбль виступив з творчим звітом на Виставці досягнень народного господарства СРСР.
В життя міста міцно ввійшли нові народні свята і обряди. Щороку відзначаються свята російської зими, весни і врожаю, вечори «Слава праці!». Урочисто проходить реєстрація шлюбу і новонароджених.
Великою подією в культурному житті Старобільська було створення в 1956 році історико-краєзнавчого музею. У 1965 році він розмістився в одному з будинків у центрі міста. Матеріали музею розповідають про перші поселення людини на території Старобільського району, про життя старобільчан до Великої Жовтневої соціалістичної революції, про боротьбу трудящих за встановлення і зміцнення Радянської влади, про вклад трудівників міста в справу розгрому німецько-фашистських загарбників, про сучасне місто і його людей. У 1966 році музей відвідало понад 90 тис. чоловік.
У місті працює 23 бібліотеки з книжковим фондом 286 тис. томів, в т. ч. міська, районна, дитяча, клубу залізничників, ремонтного заводу, районного вузла зв’язку, швейної фабрики, змішторгу та інших підприємств і установ міста. Бібліотеки систематично проводять читацькі конференції, літературні вечори, диспути, обговорення книг.
Трудящі міста передплачують близько 20 тис. примірників газет і журналів. У місті виходить районна газета «Під прапором Леніна» тиражем понад 6 тис. примірників.
У червні 1960 року споруджено телевізійний ретранслятор, який дав змогу дивитися передачі Луганської, Донецької і Ростовської студій телебачення, а також програми Центрального телебачення. Жителі міста мають понад 5 тис. телевізорів, близько 8 тис. радіоприймачів і понад 4200 радіоточок. Тричі на тиждень транслюються передачі місцевого радіомовлення.
У 1955 році при редакції районної газети була організована літературна група, яка об’єднує поетів-початківців. Ініціатором її створення був працівник редакції І. М. Світличний. У 1958 році до творчого об’єднання вливається вчитель-поет І. С. Лук’яненко (Іван Савич), автор поетичних збірок «З вічних джерел», «Позивні з майбутнього», «Щасливая та доріженька», «Роси на травах», «Тяжіння земне», «Чистота». У рядах літературної групи міцнів талант інших письменників. Багато пісень створено в творчій співдружності поета І. М. Світличного і самодіяльного композитора І. Т. Кобилкіна. Широкою популярністю користуються їх твори — «Старобільський дорогий мій край», «Наше містечко», «Луганські зірниці». Члени літературної групи — часті гості робітників і колгоспників району.
Широке визнання здобула творчість самодіяльного художника Г. Г. Холоденка.
У своїх пейзажах, портретах і жанрових картинах він з великого любов’ю показує красу рідного краю, його кращих людей.
Велику роботу серед населення проводять 25 первинних організацій товариства «Знання», в яких об’єднано 475 лекторів.
Популярним серед жителів Старобільська став спорт. У місті до 4 тис. фізкультурників. З року в рік зростає матеріальна база спортивних колективів. Побудовані стадіон, 27 волейбольних і 13 баскетбольних площадок. Створено 225 спортивних секцій. Для любителів спорту також завершено будівництво двоповерхового міського спортивного залу з комплексом різних споруд для ігор, гімнастики, важкої атлетики та інших видів спорту. У колективах фізичної культури працюють сотні громадських інструкторів і тренерів з різних видів спорту. Неухильно підвищується спортивна майстерність багатьох старобільських фізкультурників. Так, у 1966 році підготовлено 25 спортсменів 1-го розряду, 326 — 2-го розряду і 1373 — 3-го розряду. На обласних, республіканських і всесоюзних змаганнях спортсмени Старобільська часто займали призові місця. У Старобільську почав своє спортивне життя майстер спорту СРСР з легкої атлетики В. С. Скоморохов, який у 1965 році став чемпіоном України, Радянського Союзу, а також і міжнародних змагань, що проводилися у Вашінгтоні. Стали майстрами спорту СРСР М. І. Панасейко, учні сільськогосподарського технікуму Н. Т. Бобильова, Л. М. Оглобліна і Р. М. Степанчук.
З глухого провінціального містечка Старобільськ за роки Радянської влади став одним з найбільших районних центрів області, трудівники якого гідно несуть свою вахту в рядах будівників майбутнього.
В. О. БУТКОВ, О. М. ВОЙТЕНКО, В. М. СЕМЕНОВ, І. Я. ХОЛДОБІН.