Броди, Бродівський район, Львівська область
Броди — місто, центр Бродівського району. Розташовані в північно-східній частині Львівської області над річкою Суховилкою, що впадає в р. Стир, за 93 км від Львова. Залізнична станція. Населення — 13 508 чоловік.
Броди вперше згадуються в історичних джерелах XIV століття. Назва міста походить, очевидно, від переходу річки вбрід.
У другій половині XIV століття Броди стали власністю польських феодалів, які захопили землі Галицько-Волинського князівства.
В 1441 році польський король Владислав III подарував Броди разом з навколишніми землями шляхтичеві Сенінському. Від того часу аж до другої половини XVIII століття Броди належали польським магнатам: з 1580 року — Жолкевським, з 1629 — Конєцпольським, з 1682 — Собеським, з 1704 — Потоцьким. У XVII столітті тут збудовано добре укріплений замок, обведено його земляними валами та дерев’яними стінами з баштами і двома брамами — Львівською і Луцькою. Місто стало опорним пунктом польських магнатів на українських землях.
Економічний розвиток українських земель, а також вигідне географічне положення Бродів сприяли перетворенню їх у місто зі значним прошарком ремісників і купців. У 1584 році місту надано магдебурзьке право.
В період феодалізму основну масу міського населення Бродів становили ремісничі майстри, середні і дрібні купці, що мали міське право. До другої групи належали плебейські верстви міського населення: міська біднота, комірники та слуги багатих міщан, втікачі із села, мандрівні ремісники тощо; до третьої — міські багатії (купці і цехові майстри). Щодо національного складу, то у Бродах жило українське населення, польське, яке поселилося тут у XVI—XVII століттях, а також вірменське, що становило окрему громаду і мало у XVII столітті свого війта. В XVII столітті, в період дальшого економічного зростання міста, в Бродах поселяється багато євреїв. За відсутністю статистичних даних аж до другої половини XVIII століття важко встановити точну кількість населення міста. В XVI—XVII століттях воно налічувало приблизно 3,5—5 тисяч жителів.
Основою економічного життя в Бродах було дрібне виробництво, ремесла, об’єднані в цехові ремісничі організації, що мали свої статути, привілеї і регламентували виробничу та громадську діяльність дрібних виробників. У XVII столітті найкраще розвивалось шапкарське ремесло: вовняні шапки, виготовлені в Бродах, забезпечували не тільки потреби населення самого міста та його околиць, але вивозились також за його межі, в Бар на Поділлі, Ярослав і в Молдавію. З інших ремесел розвивалось шевське, кравецьке, гаптарське; працювали в місті і різники, пекарі, слюсарі та інші ремісники. В 1633 році королівський привілей зрівняв у правах бродівські цехи з ремісничими цехами Львова, Кракова, Торуня і Любліна.
У 1659 році в Бродах засновано ще столярний цех. У першій половині XVII століття тодішній власник Бродів Конєцпольський організував виробництво парчі і шовкових тканин. Він запросив для цього майстра — грека родом з острова Корфу. Майстерня з фарбарями, учнями і помічниками, що працювали під керівництвом досвідченого майстра, була першим мануфактурним виробництвом у Бродах. Але воно скоро занепало, проіснувавши тільки до 1645 року. Крім того, в місті розвивались інші промисли: виробництво цегли, поташу, дьогтю, селітри, стрільного пороху. Варіння горілки і пива дозволялось за відповідну плату всім міщанам, які мали міське право.
В Бродах у XVIII столітті найпоширенішим було кравецьке ремесло. В 1764 році кравецький цех налічував 123 майстри. Окремий цех мали позументники. В місті працювали також золотарі, кушнірі, ткачі, гаптярі, панчішники, ковалі, бляхарі, мідники, токарі, столяри, теслі, шевці, склярі, палітурники, пекарі, різники, миловари та інші ремісники. Вигідне географічне положення Бродів — на роздоріжжі торгових шляхів, що йшли з Волині, Польщі, Пруссії, Литви до міст Руського і Брацлавського воєводств, до Києва, в Молдавію, до Чорного моря і в Туреччину, сприяло розвиткові міста, його торгівлі. Крім того, розвиткові торгівлі сприяли власники міста, які мали з неї великі прибутки. Привілей 1584 року надавав Бродам право на трирічні ярмарки, на яких збиралося багато купців з інших українських міст, а також Вроцлава, Лейпціга, Гданська, Любліна, деяких російських міст і Молдавії. Інтереси багатих купців вимагали додержання «права складу», наданого Бродам у 1633 році. За цим правом усі купці, які привозили товари (лій, селітру, шкіру, мед, вовну, хміль, рибу, льон, коноплі) з Києва, Полісся в Польщу, і навпаки, з Польщі — на Схід, повинні були у Бродах на три дні викладати свої товари для гуртового продажу.
Після помітного занепаду бродівської торгівлі наприкінці XVII століття знову наступає пожвавлення її у XVIII столітті. У Броди на ярмарки почали приїжджати турецькі, грецькі, перські, італійські купці; вони привозили східні товари, прянощі, шовкові тканини, різні прикраси, що задовольняли смаки пануючого класу. В свою чергу бродівські купці везли свої товари у Гданськ, на Лейпцігські і Вроцлавські ярмарки. В 30—40-х роках XVIII століття бродівські купці на Лейпцігських ярмарках становили 40 проц. усіх купців Речі Посполитої.
На трьох місцевих, бродівських, ярмарках продавали велику кількість коней, волів, збіжжя і вина. Особливо славилася торгівля кіньми. Коней приганяли сюди з Правобережжя України, Молдавії, Криму, Туреччини і продавали польським, прусським і шведським купцям.
За магдебурзьким правом влада в Бродах належала міській раді з бургомістрами, яких обирали радні з-поміж себе, і лавникам, очолюваним виборним війтом. Вибори відбувалися у січні кожного року. З чотирьох членів міської ради трьох обирали міщани, які мали міське право, а четвертого призначав власник міста — магнат. Крім ради, в той самий час обирали і міську лаву, до якої в XVII столітті входило сім, а у XVIII — одинадцять лавників і війт. Міська рада виконувала адміністративні, господарські, законодавчі і частково судові функції. Лавники виконували виключно судові функції і мали навіть право карати найвищою карою — на горло. Однак найвищою судовою, а також апеляційною інстанцією був власник міста. Міське управління, яке було в руках міської аристократії, допомагало експлуатувати плебейські верстви міста.
Гноблене і обмежуване в правах українське населення Бродів брало активну участь у визвольній війні українського народу проти шляхетської Польщі у 1648— 1654 рр. Посланець Богдана Хмельницького — Ярема Концевич признався на тортурах в Галичі 31 липня 1648 року, що Броди, Тернопіль та інші міста з нетерпінням чекали Хмельницького. Населення цих міст готове було йому допомагати, виводило з ладу міські гармати, насипало в них пісок, збирало озброєння для козаків, яких очікувало. У вересні 1648 року двадцятитисячний козацький загін разом з селянами навколишніх сіл, що приєдналися до нього, під керівництвом полковників Нечая та Степи і за допомогою українського населення міста здобув Броди (крім дуже укріпленого замка). Вісім тижнів місто було в руках козаків. Під Бродами стояли козацькі війська й у 1649 році, в час облоги Збаража.
Після загарбання Галичини Австрією, Броди опинились на самому австро-російському кордоні. У зв’язку з цим в 1779 році Броди одержали право вільного міста. Місто могло безмитно торгувати з Росією, Польщею та іншими країнами. Броди стали основним центром, через який проходила майже вся торгівля з Росією, а до 1795 року — і з Польщею. В період дії привілею вільного міста (до 1880 р.) завдяки великій торговій діяльності Броди бурхливо зростали, помітно збільшувалася кількість населення. У 1778 році Броди налічували 10887 чол., у 1820 році — 19 471 чол., у 1851 році — 17 714 чол., у 1880 році — 20 701 чол. Після 1880 року місто занепадає, що й позначається на кількості його населення. У 1900 році тут проживало 17 361 чол., у 1921 році — 10867 чоловік.
У XIX столітті значну кількість серед мешканців міста становило єврейське населення. Невелика кількість українського населення в Бродах у XIX столітті — результат багатовікового іноземного гноблення, переслідування та обмежень його в правах на вільний розвиток. В цей час Броди були найбільшим містом на території Галичини після Львова.
В кінці XVIII століття Броди стали одним з основних осередків, який з’єднував торгівлю Австрії та її провінцій, а також торгівлю інших країн Європи (Італії, Німеччини) з Росією, країнами чорноморського басейну й далі — з країнами Азії. У 1774 році обсяг торгівлі Бродів перевищував обсяг торгівлі всієї Галичини. Річний торговий оборот Бродів дорівнював у 1784 році 4 226 000 золотих ринських. Найбільше місце посідала торгівля з Росією. Вартість товарів, привезених у 1839 році з Росії у Броди і вивезених через Броди у Росію, дорівнювала 5 млн. крб. З Росії привозили хутра, вовну, віск, збіжжя, коні, шкіру (особливо
юхту), льон, коноплі, пір’я. Пограничним торговим пунктом Російської держави було місто Радзівілів. Інтереси торгівлі та її купців захищало російське консульство, засноване в Бродах у 1827 році, яке проіснувало там аж до 1895 року — до часу перенесення його у Львів.
У Росію через Броди вивозили різні товари з Австрії та її провінцій і з багатьох країн Західної Європи. Були це коси і різні металеві вироби Штірії, скляні вироби Чехії, рукавички з Відня, готовий одяг з Берліна й Англії, вина з Франції, цукор (в кінці XVIII — на початку XIX століття) з міст Англії, Гамбурга. У 1854 році через Броди в Росію вивезено 20 тис. центнерів колоніальних товарів. Розвиткові торгівлі Бродів сприяла збудована в 1869 році залізнична колія Львів—Броди, яка пізніше з’єднала Броди з Радзівіловом і в 1873 році — з Росією.
Ці масштаби торгівлі впливали на специфіку розвитку самого міста, на його соціальну структуру і класову боротьбу. В кінці XVIII століття близько 12 тис. жителів міста були зв’язані з торгівлею, з якої черпали засоби на прожиття, починаючи від багатих купців і кінчаючи візниками, вантажниками та іншими робітниками. У Бродах було понад 500 купців. Тут містилося 20 великих і 200 малих складів для всяких товарів, 27 комісійних і експедиційних будинків. У 1850 році в Бродах засновано торговельно-промислову палату, яка займалася питанням торгівлі і ремесла в Золочівському, Чортківському, Тернопільському і Бережанському округах. Багате торгове життя міста, що спиралося на транзитну торгівлю і торгівлю чужими товарами, не сприяло розвиткові промисловості ні Галичини, ні самих Бродів. В кінці XVIII і на початку XIX століття тут залишаються старі феодальні способи виробництва — з великою перевагою дрібного цехового виробництва. Спроби швейцарської фірми Ісак Генрі і Абрагам Вірханд заснувати тут у 1782 році бавовнопрядильну фабрику зазнали невдачі; безрезультатними були і намагання заснувати у Бродах в кінці XVIII століття шовкову мануфактуру.
На початку XIX століття зростає кількість дрібних виробників. У 1806 році у місті було 646 ремісників різних професій, а в 1820 році їх кількість зросла до 738 чоловік. Існували й далі професійні ремісничі організації, цехи токарів, золотарів, кушнірів, бляхарів, римарів, сідлярів, ковалів, мотузників, ливарників, кравців. Змінились, одначе, функції цехів: зникли їх регламентації, втручання у справи виробництва, можна було вільно займатися ремеслом. Запанувала вільна конкуренція.
Однією з подій культурного життя Бродів було заснування в 1637 році школи, в якій могли вчитися діти багатих міщан. З 1651 року в Бродах існувала також і єврейська школа.
У Старих Бродах народився Юзеф Корженьовський (1797—1869), видатний польський письменник, представник романтичної школи. Він провадив педагогічну діяльність у Києві, Харкові, Варшаві. У драмі «Верховинці» показав життя гнобленого українського карпатського селянства.
З розвитком капіталістичного виробництва в Бродах виникає ряд промислових підприємств. У 1864 році засновано велике лікеро-горілчане підприємство братів Капелюш. Акційне товариство з капіталом у 500 тисяч гульденів заснувало велику льонопрядильну фабрику. Друге акційне товариство з капіталом 371 тис. гульденів збудувало у 1869 році паровий млин. Недовго, проте, працювали новозасновані підприємства: через п’ять років закрито льонопрядильну фабрику, а паровий млин в 1870 році. На льонопрядильній фабриці працювало понад 200 робітників, фабрика мала 3150 веретен, які приводились у дію паровими двигунами потужністю у 75 кінських сил. В цей час у Бродах були й інші підприємства: фабрика свічок, спиртовий завод, млини, вапнярки, цегельні тощо. У 1870 році на п’яти бродівських підприємствах працювало 400 робітників, на чотирьох з них працювало від 20 до 70 робітників і тільки на одному — 273 робітники.
З 80-х років XIX століття занепадає бродівська торгівля, мало розвивається промисловість. Деяке піднесення капіталістичної промисловості можна відзначити лише на початку XX століття. В 1910 році в Бродах працювало 6 парових млинів, які виробляли муку і різну крупу, в основному із збіжжя, привезеного з Росії. Більшим підприємством була фабрика по виробництву фарб, на якій разом з лікеро-горілчаним заводом працювало 130 робітників. Для потреб місцевого ринку і вивозу в Росію працювала фабрика дротяних сіток.
Велике місце в промисловості Бродів посідало виготовлення півфабрикатів з кінського волоса і щетини. Сировину у великій кількості привозили з Росії, наприклад, щетини 300 тонн щорічно, пір’я — 600—700 тонн. У Бродах сировину сортували, чистили, прали і пряли (кінський волос), а потім вивозили в Англію, Швейцарію, Італію, Францію та Америку, і її, перероблену у готові товари, знову привозили в Галичину, зокрема в Броди. Працювало також кілька підприємств зубочисток, успішно конкуруючи з фабриками Німеччини і Америки. В усіх цих підприємствах було зайнято 500 робітників. Крім того, на інших дрібних підприємствах і промислах працювало 800 чол. Всього у промисловості Бродів в 1910 році було зайнято 1610 робітників.
За панування буржуазно-поміщицької Польщі, починаючи з 1919 року, капіталістична промисловість Бродів звужується. Найбільшим підприємством міста була деревообробна фірма—тартак «Фореста». Значного розвитку воно досягло в 20-х роках, маючи тоді одну парову машину потужністю 45 к. с., динамомашину на 60 кіловат і електромотор на 5 к. с., дві пилорами і сім циркулярних пил. Річна переробка дерева у 1923 році дорівнювала 13 500 куб. метрів сосни і 3 300 куб. метрів дуба і вільхи. Власники фірми по-хижацькому нищили навколишні ліси.
Добре розвивалась мукомельна промисловість: два парові млини експортували свою продукцію за кордон. Невелика фабрика мила «Економія» значно зменшила своє виробництво в період світової кризи 1929—1933 рр. Недовго проіснувало організоване у Бродах бельгійськими капіталістами підприємство стриження заячої шерсті, призначеної виключно на експорт. У 1927 році організовано фабрику дитячих іграшок, яка виготовляла продукцію для потреб внутрішнього ринку й на експорт, але вже в 1928 році її переведено в інше місто. Одна цегельня у Старих Бродах виготовляла щороку 400 тис. штук цегли.
До 1787 року Броди були центром окружного уряду, а після перенесення його до Золочева вони були підпорядковані Золочівському округові. З 1866 року місто стало центром Бродівського повіту (аж до 1939 року).
В XIX столітті засновано Бродівську гуманітарну гімназію з німецькою мовою навчання. У гімназії викладачем української мови і літератури у 1901—1907 рр. працював відомий український вчений, згодом академік В. Г. Щурат. Тут він написав ряд своїх історико-літературних досліджень. У 1903 році його стараннями при Бродівській гімназії засновано гуртожиток для селянських дітей. Середні школи Галичини з консервативними ідеями та методами викладання виховували кадри насамперед для австрійського бюрократичного апарату. В 30-х роках XX століття у Бродах було три семирічні школи і дві гуманітарні гімназії з польською мовою навчання.
Важкий соціальний і національний гніт загострював класові протиріччя і класову боротьбу. Боротьба трудящих мас проти капіталістичного гніту посилювалась під впливом революційного руху в Росії. Іван Франко підкреслював, що початок «радикальної соціалістичної агітації і революційного руху прийшов у Галичину не з Заходу, а зі Сходу, з Росії, України, Петербурга і Києва». У січні 1892 року на австрійсько-російському кордоні, в районі Бродів затримано 12 ящиків з нелегальною літературою і матеріалами для підпільної друкарні. Через м. Броди з допомогою галичан перевозилася марксистська література, у 1896 році у районі міста переправлено через кордон великий транспорт літератури, в якому були праці К. Маркса, Ф. Енгельса, Г. В. Плеханова та інші. В липні 1909 року затримано транспорт літератури — 5377 примірників газети «Пролетарий» №№ 21—40, який пересилався в Росію через Броди3. На знак солідарності з російським пролетаріатом 2 лютого 1905 року відбулася демонстрація бродівських робітників. Вони вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня, запровадження загального, рівного виборчого права при таємному голосуванні. Бродівські робітники обговорювали на зборах хід революційних подій і слухали доповідь про революцію в Росії.
Під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції боротьба бродівських робітників набрала нових форм. Розпочалися антивоєнні масові виступи, робітничі демонстрації, у квітні 1918 року відбулися страйки.
В другій половині липня 1920 року Червона Армія, громлячи найманців Антанти—полчища білополяків, підійшла до кордонів Східної Галичини. 26 липня 1920 року, після триденних жорстоких боїв, у Броди вступили частини радянської кінноти на чолі з командуючим Першою кінною армією С. М. Будьонним. Прибув сюди й голова Реввійськради Першої Кінної армії К. Є. Ворошилов. Першими вступили у Броди частини 45-ї стрілецької дивізії, командиром якої був Й. Е. Якір.
На третій день після визволення міста відбувся багатолюдний мітинг, на якому виступив начальник політвідділу 45-ї дивізії Недоля. На мітингу, крім мешканців міста, були присутні селяни навколишніх сіл. Тут проголошено створення у Бродах повітового революційного комітету, який взяв у свої руки владу і керував радянським будівництвом у місті і на території 75 сіл всього повіту з населенням 113 тис. чоловік. Головою Бродівського повітового ревкому обрано жителя Бродів, члена крайового комітету Комуністичної партії Східної Галичини — І. Матвійкова. Секретарем став боєць 45-ї стрілецької дивізії Є. А. Іллящук, уродженець села Луч-ківців Бродівського повіту. Активним членом ревкому був Крента, боєць тієї ж дивізії. В роботі відділів ревкому брали активну участь О. Кожан, М. Й. Олексюк, П. Ф. Гузюк, В. І. Крутяк і Перетятко.
Незважаючи на великі труднощі і тяжкі умови праці у прифронтовій смузі, Бродівський ревком був одним з найдіяльніших ревкомів визволеного краю. 29—30 серпня 1920 року повітовий ревком організував і провів з’їзд представників сільських ревкомів повіту, який можна вважати першим повітовим з’їздом Рад. Головним питанням, що обговорювалось на з’їзді, був розподіл поміщицьких земель між трудовим селянством. На з’їзді схвалено декрет Галицького революційного комітету про встановлення на землях Східної Галичини Радянської влади. Знаменною була постанова з’їзду про колективний обробіток землі.
Найважливішими рішеннями ревкому було встановлення восьмигодинного робочого дня, введення загального обов’язку праці, прийняття закону про забезпечення на випадок хвороби, старості. Бродівський ревком приділяв велику увагу розвиткові народної освіти: організації шкіл, залученню всіх дітей до навчання, а також боротьбі з неписьменністю в місті й повіті.
Почало налагоджуватись громадсько-політичне життя міста. Створено перший повітовий комітет Комуністичної партії і профспілкові організації. Молодь добровільно вступала до. лав Червоної Армії. Населення міста всіляко допомагало Червоній Армії, організовувало госпіталі для поранених, збирало білизну, ковдри та інші потрібні речі. На бродівську буржуазію накладено одноразовий податок у сумі 3 млн. крб., зібрані 2,5 млн. передано на потреби молодої Радянської влади. Радянська влада в Бродівському повіті проіснувала лише до 18 вересня 1920 року, але вона залишила глибокий слід у серцях трудящих міста, які чекали світлого дня возз’єднання з Радянською Україною, вели вперту і тривалу боротьбу за його наближення.
Боротьбу трудящих Бродів підчас окупації міста буржуазно-поміщицькою Польщею очолювала КПЗУ. Зародження перших комуністичних груп у Бродах, які ввійшли до складу Комуністичної партії Східної Галичини, припадає на 1918—початок 1919 року. Членами партії в Бродах з 1920 року були Є. А. Іллящук, І. Матвійків.
Діяльність комуністів у Бродах дедалі зростала. В 1928 році партійна група КПЗУ налічувала 24 комуністи. Головою її в той час був Ю. Л. Шаєр, житель Бродів, швець, поляк за національністю. В своїй діяльності бродівська група КПЗУ використовувала різні легальні організації: профспілкову організацію робітників деревообробних підприємств, яка налічувала 25 членів, з них 5 були комуністами, профспілку робітників металевої промисловості (57 членів, з них 4 комуністи) та кравців (46 членів, з них 10 комуністів).
Організація КПЗУ ще більше активізує свою роботу в Бродах у 30-х роках. На чолі повітового комітету КПЗУ стояли віддані революціонери: П. П. Чобіт, М. Й. Олексюк, Ю. Л. Шаєр, С. Л. Бойчук та інші.
Партійні осередки створювалися не лише в Бродах, але й у багатьох селах повіту. В поліцейських повідомленнях за 1937 рік говорилося, що в Бродах і повіті налічується 4 партійні осередки КПЗУ і 13 осередків КСМ1 2. Дані поліції, звичайно, неповні, таких осередків було значно більше.
Гостра класова боротьба, виступи, страйки робітників під керівництвом бродівських комуністів — характерні для історії міста 20—30-х років XX століття. У 1927 році страйкували бродівські слюсарі. Страйк, керований комуністами, показав зростаючу свідомість і силу організованого пролетаріату. Боротьба робітничого класу ще більше пожвавлюється в період світової економічної кризи 1929— 1933 рр. Арештами, переслідуваннями, терором поліція намагалася придушити революційний рух у Бродах. У 1932 році були заарештовані керівники руху — комуністи Олексюк, Борачок, Чобіт, Партер, Тригер та інші — всього 18 чол., які просиділи у тюрмі 9 місяців, після чого 4 з них були засуджені на різні строки ув’язнення, інші звільнені за відсутністю доказів.
Але переслідування і терор не могли припинити боротьби. 30 квітня 1933 року в залі музичного товариства бродівські робітники під керівництвом КПЗУ провели великі збори-мітинг, присвячені 1 Травню.
Крім робітників, на зборах були присутні представники трудового селянства. Після мітингу відбулася велика демонстрація, яку поліція розігнала і арештувала 12 чоловік.
У 1936 році в місті знову відбулися численні страйки робітників хлібопекарень, млинів, а також некваліфікованих робітників.
Страйкуючі домагались збільшення заробітної плати і восьмигодинного робочого дня.
В цьому ж році, домагаючись збільшення заробітної плати, страйкували й бродівські залізничники. Бродівська організація.
КПЗУ провадила значну роботу серед солдатів міського гарнізону: поширювала комуністичну літературу, листівки, агітувала проти підготовки війни з СРСР. В 1935 році серед солдатів 43-го піхотного полку засновано комсомольську організацію.
З 1926 року в Бродах утворилась комсомольська організація. Секретарем повітового комітету комсомолу був з 1933 р. І. І. Іллящук. Бродівські комуністи і комсомольці провадили роботу і серед дітей міста. В 1932 році створено піонерську організацію, яка видавала газету «Піонер». Піонери допомагали членам КПЗУ розповсюджувати листівки, нелегальну літературу.
На початку другої світової війни у Бродах посилюється революційна боротьба, яку очолювали колишні члени КПЗУ. Звернення Радянського уряду 17 вересня 1939 року ще більше загострило її. В Бродах був організований революційний комітет, до якого увійшли М. Й. Олексюк, Ю. Л. Шаєр, П. П. Чобіт, С. Л. Бойчук, Г. Газдун та інші. 18 вересня 1939 року ревком підпільно провів своє перше засідання, де було обговорено питання про роззброєння повітової поліції, про організацію тимчасового управління в місті та повіті.
Ревком у своїй діяльності спирався на широку підтримку комуністів і трудящих повіту. В ніч на 19 вересня 1939 року в Бродах і багатьох селах повіту роззброєно поліцію, заарештовано начальника Бродівської поліції та деяких чиновників, які переслідували комуністів.
Ревком розгорнув також широку діяльність по підготовці зустрічі частин Червоної Армії. На околиці міста споруджено тріумфальну арку, прикрашену червоними прапорами і транспарантами.
19 вересня 1939 року населення Бродів з хлібом-сіллю вітало Червону Армію. Назустріч частинам Червоної Армії вийшло все населення міста. Тут же відбувся великий мітинг, присвячений визволенню міста. Дата 19 вересня 1939 року стала днем визволення міста Бродів з-під влади буржуазно-поміщицької Польщі. З цієї дати почалась нова ера в історії міста.
Зразу ж після визволення ревком почав впроваджувати свої рішення в життя. Було створено тимчасове міське управління та народну міліцію по охороні громадського порядку. Головою міського тимчасового управління обрано комуніста М. Й. Олексюка, сина селянина, уродженця села Поникви Бродівського повіту. Його вірними помічниками стали члени тимчасового управління С. Л. Бойчук, М. В. Газдун, П. П. Чобіт, І. І. Іллящук — теж уродженці Бродівщини.
Негайно на промислових підприємствах, міській електростанції, в млинах, пекарнях, які почали працювати на другий день після визволення міста, встановлено робітничий контроль. Було відкрито кілька громадських їдалень.
На початку жовтня 1939 року в місті почала виходити газета «Червоні Броди», де опубліковано звернення Львівського тимчасового управління про скликання Народних Зборів. 5 жовтня 1939 року на площі Ринок (тепер площа ім. Богдана Хмельницького) відбувся багатолюдний мітинг, на якому трудящі міста палко підтримали звернення Львівського тимчасового управління. 22 жовтня 1939 року, день виборів представників до Народних Зборів, перетворився на велике свято. Вперше за багато століть у голосуванні взяло участь усе доросле населення міста.
Народними посланцями до Народних Зборів бродівці обрали М. Й. Олексюка, Ю. Л. Шаєра і G. Яворвер, із Бродівського повіту: комуністів М. В. Павлова, І. В. Гогошу і П. Богдана. Посланець від трудящих міста М. Й. Олексюк увійшов до складу делегації, обраної Народними Зборами, яка передала урядам СРСР і УРСР рішення Народних Зборів.
Націоналізація промислових підприємств була проведена негайно після прийняття цієї історичної декларації Народними Зборами. Серед націоналізованих підприємств були парові млини, лісопильний завод та інші.
Вся діяльність партійних і радянських органів міста після возз’єднання була спрямована на докорінну перебудову господарського, політичного і культурного життя. З встановленням Радянської влади великого розмаху набуло промислово-кооперативне будівництво.
У Бродах був відкритий райпромкомбінат. У зв’язку з тим, що Бродівський район в основному сільськогосподарський, для переробки сільськогосподарської продукції у місті створюється плодоконсервний завод. Деякі цехи цього заводу почали випускати першу продукцію вже в кінці 1939 року. Начальниками цехів, керівниками підприємств міста стали колишні робітники та інженери-спеціалісти.
27 листопада 1939 року, коли проводилось районування новоутворених західних областей УРСР, Броди стали районним центром Львівської області. До цього часу Броди, як центр Бродівського повіту, входили до Тернопільського воєводства.
Запровадження безплатної медичної допомоги та лікування, безплатного навчання в школах були першими заходами Радянської влади у Бродах. При райвиконкомі був створений і почав діяти відділ соціального забезпечення, який дав велику грошову допомогу колишнім безробітним, біднякам, сиротам та інвалідам. Тільки в 1940 році на це витрачено по місту сотні тисяч карбованців. У Бродах відкрито школи з українською мовою навчання, клуби та бібліотеки.
Разом з комуністами активно допомагала трудящим міста в будівництві нового життя комсомольська організація. До складу Бродівського райкому комсомолу в цей період входили Іван Андреев (секретар райкому), Віра Сало, Борис Шахнов, Андрій Коцюбенко, Шестаков і Красников. Комсомольці і молодь провадили агітаційну та роз’яснювальну роботу під час підготовки до Народних Зборів, до виборів у Верховну Раду СРСР та УРСР. Вони брали активну участь у ліквідації неписьменності і малописьменності серед населення міста. На протязі 1939—1941 рр. понад 1200 чоловік дорослого населення навчилося грамоти. В числі перших комсомольців-активістів з Бродів були О. В. Романець, І. Б. Шаєр, які й тепер працюють у Бродах.
З ініціативи комуністів і комсомольців міста та сільських комуністів, молоді й активістів у селах Лешневі, Конюшкові, Клекотові, Смільній вже в 1940 році створено перші колективні господарства.
В місті працювали електрична станція, дві водонапірні станції, промкомбінат, плодоконсервний завод, маслозавод, лісопильний та цегельний заводи, авторемонтна база, три млини, залізнична станція тощо.
У старих історико-географічних довідниках про Броди писалося: «Місце тут взагалі непривабливе: з одного боку примикають багнисті рівнини, з другого — сипучі піски, крім того, немає доброї води для пиття». Колишнє непривабливе торгове місто стало одним з благоустроєних, розвинутих аграрно-промислових і культурних районних центрів області. Тут працювали дві середні, три неповносередні, три початкові школи з українською мовою навчання. Відкрито два кінотеатри, міський Будинок культури, шість клубів і хат-читалень, районну бібліотеку, районну лікарню на 95 ліжок, яку обслуговували 17 лікарів і фельдшерів.