Котовськ, Котовський район, Одеська область (продовження)
У січні 1920 року радянські війська визволили Бірзулу від денікінців. 13 лютого тут створено волосний партійний комітет на чолі з В. Л. Ковалем і ревком, головою якого призначено Н. Якубовського.
Розпочалися відбудовні роботи на залізниці. Бірзульський комітет залізничників організував кілька суботників по ремонту колії. Відбудовувалися зруйновані мости, впорядковувалися депо і залізничні майстерні. 1 квітня відправлений з Одеси на Київ перший пасажирський поїзд прибув на станцію Бірзула. Партійні та радянські органи вживали енергійних заходів щодо ліквідації паливної кризи. 9 квітня з Бірзули на Одесу відправлено кількасот вагонів з дровами; регулярний рух поїздів по лінії Одеса—Київ було відновлено.
Протягом довгого часу дрова були головним вантажем, який прибував на станцію Бірзула. Лише в 1925 році основне місце у вантажообороті вузла посіло кам’яне вугілля, якого надійшло за рік 27 800 тонн. В тому році через Бірзулу перевезено 73 020 тонн вантажів проти 53 317 тонну 1913 році. Довоєнний рівень було перекрито і по вивозу. Якщо в 1913 році вивезено 16 420 тонн, то в 1925 році — 27 420, у т.ч. хліба — 6184 тонни. Все значнішим в житті Бірзули стає залізничний вузол. Тут за даними 1927 року було зайнято понад 30 проц. всього працездатного населення3.
Бірзульський ревком у своїй діяльності завжди спирався на комуністичну і комсомольську організації депо і станції Бірзули. Вони провадили активну агітаційно-масову і культурно-освітню роботу серед населення Бірзули і району. Силами ро-бітників-залізничників було організовано самодіяльний театр і концертні групи, які влаштовували у навколишніх селах концерти, літературно-музичні вечори, читали лекції, доповіді.
Комсомольська організація в Бірзулі виникла у 1920 році. В червні того року відбулися організаційні збори, в яких взяло участь 22 комсомольці. Збори обрали комітет спілки молоді, до якого ввійшли Скляревич, Арцибашев, Кін, Лебедев, Гордійчук. Комсомольці викривали куркулів і підкуркульників, які зривали продрозверстку, закопували хліб, допомагали бандитам.
Історія комсомолу Бірзули багата яскравими подіями. Молодь разом з червоно-армійцями охороняла станцію, брала участь в продрозверстці та ліквідації банд.
З листопада 1921 року Бірзула — волосний центр Балтського округу. Тут налічувалося 10 партійних осередків з 70 членами і 30 кандидатами в члени партії. На станції працювали агітаційно-лекторський пункт, жінвідділ. Комсомольська організація об’єднувала 40 чоловік.
В березні 1923 року Бірзула стала районним центром Балтського округу, а постановою ВУЦВК від 30 липня 1924 року її віднесено до селищ міського типу.
8 жовтня 1924 року в Бірзулі почав роботу 3-й з’їзд трудящих Молдавії, який дістав назву «з’їзду установників». На з’їзді виступив герой громадянської війни Г. І. Котовський. З’їзд прийняв звернення до Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету про утворення Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. 12 жовтня 1924 року сесія ВУЦВК задовольнила прохання молдавського народу. З цього часу в складі Української Радянської Соціалістичної Республіки з’явилась Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка. Одним з її районних центрів стала Бірзула.
У 1925 році в Чабанці під Одесою був убитий Г. І. Котовський. Його поховано в Бірзулі, де він проголошував Молдавську республіку, а в часи громадянської війни разом із своїми кіннотниками громив ворога. Віддати останню шану героєві прибули бойові друзі, жителі Бірзули та багатьох інших міст і сіл Молдавії і України, а також кавалерійський корпус, яким командував Котовський. У травні 1935 року широко відзначалося десятиріччя, з дня загибелі героя громадянської війни Г. І. Котовського. Селище та станція Бірзула були перейменовані на Котовськ.
Сільське господарство в економіці Котовська за радянських часів вже не відігравало провідної ролі. За даними на 1 жовтня 1927 року, Бірзула мала земельний фонд у 583 га, з якого в сільському господарстві використовувалось 306, у т. ч.—- 160,8 га ріллі. В сільськогосподарському виробництві було зайнято 14,8 проц. населення. Перша землеробська артіль організувалася в жовтні 1922 року. В тому ж році виникла «Трудова землеробська артіль ім. Т. Г. Шевченка». В жовтні 1925 року проведена громадська оранка на площі 80 десятин. У 1933 році засновано колгосп ім. Ткаченка. В 1926 році районне товариство взаємодопомоги придбало для колективних господарств трактор.
Велику допомогу подали бірзульські робітники колгоспному селянству свого району. Так, у посівну кампанію 1930 року залізничники організували на станціях своєї дільниці 10 пунктів по ремонту сільськогосподарського реманенту. Вони відремонтували 40 борін, 156 плугів, трієр, 2 сівалки тощо. Дві бригади техдопомоги організували робітники Котовського холодильника. Роботу в підшефних колгоспах систематично провадили деревообробники.
В 1934 році в Бірзулі було 2 МТС, що мали 90 тракторів, 7 комбайнів, 68 молотарок, 7 вантажних автомашин. Вони обслуговували 85 колгоспів району.
Ще в 20 роках широким фронтом розгорнулись будівельні роботи. Професійна спілка будівельників об’єднувала понад 500 чоловік. На кінець 20-х років у селищі виросли цегельний завод і меблева фабрика. Докорінно реконструйована олійня, встановлені тут нові преси дали змогу збільшити потужність підприємства у два рази. На околиці селища споруджено птахокомбінат, почала працювати перша на Україні меланжева фабрика, продукція якої йшла на експорт.
В середині двадцятих років у Бірзулі розпочалося будівництво протитуберкульозного диспансеру на 90 ліжок і нового корпусу районної лікарні на 65 ліжок. В 1927 році відкрилися хірургічне, терапевтичне і акушерсько-гінекологічне відділення. Напередодні Великої Вітчизняної війни тут працювали вже водогрязелікарня і районна санітарно-епідеміологічна станція. В лікувальних установах налічувалося понад 175 ліжок. Хворих обслуговували 40 лікарів і 160 чоловік середнього медперсоналу.
У 1927 році в Бірзулі відкрилися середня школа, школа робітничої молоді, а в 1929 —#робітфак. В 1935 році 16 випускників робітфаку прийнято до Харківського транспортного інституту. З 1930 року почала працювати школа ФЗН, що готувала кваліфікованих робітників для залізничного депо та майстерень.
У 1939 році в Котовську було три середні, дві неповні середні і одна початкова школи; в них навчалося 1630 дітей, працювало 79 вчителів.
З 10 липня 1938 року селище Котовськ віднесено до розряду міст. В межі його ввійшли три населені пункти — Лунча, Михайлівка і Виноградівка. За переписом 1939 року, в місті проживало понад 17 тис. чоловік, з них близько 2 тис. робітників.
В серпні 1940 року з утворенням Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки Котовськ увійшов до Одеської області. За планом третьої п’ятирічки у місті намічалися реконструкція птахокомбінату, будівництво кінотеатру, готелю. Почалося спорудження електростанції. Але мирну працю радянських людей перервала війна.
6 серпня 1941 року Котовськ захопили німецько-фашистські війська. З перших же днів запровадження «нового порядку» почались масові арешти. П’ять тисяч жителів міста і району в чорні дні окупації загинули в фашистських катівнях. Вороги глумилися навіть над прахом Г. І. Котовського. При розкритті ями виявилось, що цинкова труна Котовського розбита, останки перемішані з землею і битим склом.
Населення Котовська самовіддано боролося проти німецько-фашистських загарбників. В місті й районі успішно діяли проти окупантів члени підпільних комсомольських груп «Чайка» і «Крила Рад», організованих в листопаді 1941 року на території Кодимського району. Учасники котовської групи підпільників машиністи І. І. Загурський, В. Ф. Воїнов здійснили кілька диверсій, що затримали рух поїздів з воєнними вантажами. Стрілочник А. Г. Гутаров організував аварію на станції Слобідка. В день Червоної Армії 23 лютого 1943 року жителі міста А. Муляр, Б. Романов, Л. Янковська розклеїли на станції листівки, на яких стояла печатка групи «Крила Рад».
В лютому 1944 року жандармерія затримала, а потім розстріляла С. Ф. Воїнова (брата підпільника В. Ф. Воїнова). Під час обшуку жандарми знайшли у нього список деяких членів комсомольсько-молодіжної групи. Були заарештовані і в березні 1944 року розстріляні в селі Глибочку Котовського району А. Н. Муляр, Б. М. Романов, В. Л. Сорочинський, Н. Трут, А. Д. Мурга, А. Г. Крушельницький. Багато жителів Котовська, які не змогли встановити зв’язки з підпільниками, самостійно вели боротьбу з ворогом. Так, за диверсії на залізниці та озброєний напад на військовослужбовців розстріляні С. Ф. Кобилецький і Д. С. Химич. За переховування партизанів, поранених червоноармійців, допомогу їм харчами і одягом були розстріляні О. К. Барученко, А. Г. Васалас, Д. І. Донцул, Г. А. Знамировський, Г. Є. Знамировський, К. І. Новикова, Г. А. Оргєєв, А. Падловський, І. С. Піткус, П. С. Погорілов, Ю. Я. Ярошко, Н. К. Яровська.
В парку ім. Котовського є братська могила. Напис на ній говорить, що тут поховано 23 радянських громадяни, по-звірячому замордованих окупантами в 1944 році. Серед них жителі Котовська — учасники підпільних комсомольських організацій «Чайка» і «Крила Рад».
На початку 1944 року активізувався партизанський рух у Молдавії. По лінії Кишинів — Котовськ народні месники громили німецькі гарнізони, штаби, обози, склади і військові ешелони. Радянському командуванню передавалися відомості про пересування і розташування фашистських військ, техніки. Під час Яссько-Кишинівської операції партизани особливо посилили свою бойову діяльність. Тільки за один день 20 серпня загони народних месників знищили 32 автомашини, 7 мотоциклів, 134 фашистських солдати і офіцери.
31 березня 1944 року Котовськ визволили з’єднання військ 2-го Українського фронту, якими командував Маршал Радянського Союзу І. С. Конєв.
Після визволення жителі Котовська робили все, щоб прискорити перемогу над ворогом. Фронт просувався на захід. Війська потребували продовольства, боєприпасів. Майже місяць, доки відбудовувалась залізниця, котовчани під ворожим обстрілом і бомбами носили на руках снаряди від Котовська до Глибочка і там передавали місцевим жителям естафету. У вересні 1944 року комсомольці і молодь міста зібрали 112900 крб. на будівництво торпедних катерів.
Після визволення рідної землі від окупантів декому з котовчан пощастило дійти до Берліна і там разом з іншими радянськими солдатами поставити свої автографи на стінах рейхстагу. Серед них були І. А. Вітвіцький, М. Лебедь, М. Герасимович, Ф. Карпенко. Багато жителів міста загинуло в боях за Батьківщину. Серед них Герой Радянського Союзу К. В. Бочкович, ім’ям якого названа піонерська дружина Котовської школи, де він вчився, та одна з вулиць міста.
Відступаючи під ударами Червоної Армії, гітлерівці руйнували підприємства, школи, житлові будинки. Залізничне депо після вигнання фашистів являло собою купи руїн, над якими курився дим. Колії, мости та станція Котовськ, електростанція, меблева фабрика, птахокомбінат, хлібозавод, харчокомбінат, цегельня, олійня були зруйновані. Ворог спалив понад 300 житлових будинків, три школи, дитячий садок тощо, Загальні збитки, заподіяні Котовську, перевищують 700 млн. карбованців.
Самовіддано трудились жителі міста, щоб повернути до життя підприємства, залізничний вузол. У грудні 1946 року комсомольському паровозу Котовського депо, який обслуговувала молодіжна бригада машиніста Скока, присвоєно найменування «Кращий паровоз шляхів Радянського Союзу». В 1949 році всі промислові підприємства міста стали до ладу.
Колгоспники, спеціалісти сільського господарства, переборюючи труднощі післявоєнного часу, з великим піднесенням працювали над відбудовою господарства колгоспів району. Швидкому відродженню його значною мірою сприяла шефська допомога робітничого класу. В 1949 році урожай зернових у районі досяг довоєнного рівня, а поголів’я великої рогатої худоби і свиней перевершило його. В 1950—1951 рр. кращим трудівникам сільського господарства району присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Високих урядових нагород удостоєні: бригадир тракторної бригади Котовської МТС М. Т. Касьяненко, тракторист Ф. С. Козаченко, механік
А. О. Коровій, директор МТС М. Ф. Богач, агроном В. О. Лабуш, доярка О. К. Волощук та інші. Далеко за межами республіки відомі імена ветеранів колгоспних ланів — знатного кукурудзовода двічі Героя Соціалістичної Праці Є. В. Блажевського, однієї з перших учасниць руху п’ятисотенниць, нагородженої трьома орденами Леніна, ланкової-буряковода М. Л. Довгої.
У 1955 році в Котовську створено опорний пункт Всесоюзного науково-дослідного інституту механізації сільського господарства.
Дедалі розвивалося і кращало місто, зростало його значення як промислового центру і залізничного вузла. Якщо в 1927 році місто займало всього 500 га, то у 1968 році воно простяглося вздовж полотна залізниці на площі в 10 кв. кілометрів. Центр його, раціонально розпланований, виник за радянських часів. Колишню базарну площу засаджено деревами і перетворено на бульвар.
В промисловості Котовська визначаються дві основні галузі виробництва: металообробна, що обслуговує потреби залізничного транспорту, і харчова, яка за вартістю продукції посідає провідне місце.
За роки семирічки став до ладу великий цукровий завод, на якому зайнято 674 робітники і службовці. За добу він переробляє понад 25 тис. цнт цукрових буряків. Усі виробничі процеси повністю механізовані і автоматизовані. Навколо заводу виросло містечко з багатоповерховими житловими будинками, школою-інтернатом, магазином, їдальнею, дитячим садком, яслами і ательє мод.
Реконструйовано винозавод та харчокомбінат. Значно розширені маслозавод і хлібозавод.
Обладнано додатковий приймальний пункт реалізаційної бази хлібопродуктів. Протягом 1962—1963 рр. тут зведено 11 просторих камер місткістю 37 400 тонн. Новинкою на пункті є потокова лінія, з допомогою якої зерно, що вивантажується з автомашин, очищається і одночасно при потребі передається для просушування. В 1964 році колективу реалізаційної бази хлібопродуктів присвоєно звання колективу комуністичної праці. За підсумками всесоюзного соціалістичного змагання цьому підприємству в 1969 році присуджено перехідний Червоний прапор і першу премію
Ради Міністрів СPCP і ВЦРПС. Це підприємство є також міжрайонною транзитною і перевалочною базою сільськогосподарських продуктів.
Технічний прогрес найяскравіше виявився на залізниці. Паровозне депо у 1961 році в зв’язку з переходом дільниці на тепловозну тягу переобладнано на локомотивне. Вантажооборот вузла з того часу збільшився втроє. Бригади тепловозників водять поїзди вагою 3,2—3,6 тис. тонни. За 1965 і 1966 рр. таких поїздів пройшло 2600 і перевезено понад план близько 800 тис. тонн вантажів.
Локомотивному депо Котовська за підсумками соціалістичного змагання 1965 року вручено перехідний Червоний прапор і першу премію Міністерства шляхів GPCP та ЦК профспілки робітників залізничного транспорту. У 1966 році воно одержало бронзову медаль Виставки досягнень народного господарства СРСР за розробку і впровадження у виробництво потокової лінії но ремонту тягових електродвигунів тепловозів.
Значно розширено дільничний вагоноремонтний завод й інші підприємства. Незабаром стане до ладу авторемонтний завод, що провадитиме капітальний ремонт близько 1 тис. автомобілів ГАЗ-51, таку ж кількість двигунів до автомашин цієї марки і 5 тис. двигунів трактора Д-40. При високій механізації і автоматизації на заводі працюватиме понад 1 тис. робітників. Будується верстато-ремонтний завод.
Щороку збільшують випуск продукції меблева фабрика, тарно-деревообробний комбінат, завод залізобетонних виробів, міськпобуткомбінат та інші. З побудовою у 1961 році нової ТЕЦ і реконструкцією діючої електростанції набагато поліпшилася енергетична база міста.
У 1968 році в Котовську на 80 різних промислових підприємствах і транспорті працювало понад 16 тис. робітників, у т. ч. 225 інженерно-технічних працівників. Вартість виробленої ними продукції дорівнювала понад 40 млн. карбованців.
Якщо до Великої Жовтневої соціалістичної революції Бірзула мала значення лише як залізничний вузол, то за роки Радянської влади Котовськ все більшої ваги набуває в усьому господарському комплексі області. Найбільш перспективною стала харчова і, зокрема, цукрова промисловість, що вже тепер посідає провідне місце серед північних районів Одещини. За роки поточної п’ятирічки тут побудовано овочеплодоконсервний завод, холодильник, будується м’ясокомбінат.
В новій п’ятирічці в Котовську намічено відкрити гастрономічний магазин, ресторан та павільйон громадського харчування на 100 місць, розширити територію колгоспного ринку.
Розвивається житлове і комунальне будівництво. Тільки за роки семирічки та поточної п’ятирічки тут з’явились квартали багатоповерхових будинків і великий житловий масив.
Рік у рік розширюється водопровідна мережа. У 1966 році вона дорівнювала 50 км. В квартирах трудящих встановлено понад 2740 газових плит. Прокладено десятки тисяч кв. метрів брукованих шляхів, заасфальтовано близько 55 тис. кв. метрів, тротуарів і вулиць, посаджено 9600 дерев і 5 га квітів. Стала до ладу фабрика хімчистки одягу.
Значно розширена і обладнана новим устаткуванням центральна районна лікарня, де подається кваліфікована медична допомога. В місті працює понад 125 лікарів і 356 чоловік середнього медперсоналу. Особливою повагою серед населення користуються ветерани охорони здоров’я заслужений лікар республіки Г. С. Коржовський, головний лікар районної лікарні В. О. Жуковський. В аптеці працює 40 кваліфікованих спеціалістів. їй присвоєно звання зразкової аптеки області. В 11 дошкільних установах виховується понад 1700 дітей.
Великі зміни сталися в культурному житті міста. Тут є 12 середніх і восьмирічних шкіл, у т. ч. 2 вечірні для робітничої молоді, одна заочна та музична школи. В них трудяться 370 вчителів. В училищі механізації сільського господарства готуються кадри трактористів-машиністів широкого профілю та комбайнери. Тільки в 1967 році звідси вийшло 240 спеціалістів. Того ж року в Котовську відкрито медичне училище.
В місті є Будинок культури і 7 профспілкових клубів, при яких працює 40 колективів художньої самодіяльності з 620 учасниками.
У 2 міських бібліотеках для дорослих, одній для дітей, 6 профспілкових і 3 відомчих налічується 80 000 примірників книжок. Бібліотеки обслуговують близько 9,5 тис. читачів, яким видається щороку понад 185 тис. книг та журналів. Споруджується новий будинок для бібліотеки з книгосховищем на 25 тис. книг. Бібліотечку своїх творів подарував котовчанам П. Г. Тичина. Книжки Ю. Яновського, О. Вишні надіслали родичі письменників. Більшість цих книг мають авторські написи. Особливо дорогий котовчанам автограф Ю. Гагаріна: «Жителям міста Котовська на пам’ять про перший космічний політ».
Жителі міста листуються з видатним українським письменником лауреатом Ленінської премії М. О. Стельмахом, який часто буває в гостях у котовчан.
Корисну роботу серед населення проводить районне відділення товариства «Знання», члени якого щомісяця читають для трудящих міста і сіл близько 500 лекцій. На громадських засадах працює краєзнавчий музей. За шість років його відвідало близько 300 тис. чоловік.
У грудні 1965 року в міському парку урочисто відкрито новий пам’ятник Г. І. Котовському. Це високий гранітний обеліск, у верхній частині якого висічені зірка і напис: «Г. І. Котовському — безсмертному в пам’яті народів». На кошти населення у центрі міста на Комсомольській площі споруджено монумент трудової слави.
До 50-х роковин Великого Жовтня в Котовську введено в експлуатацію автоматичну бензозаправну станцію, цех по ремонту тракторних двигунів при ремзаводі, овочесховище на 500 тонн; відкрито продовольчий магазин і дві перукарні; збудовано чотири двоповерхових адміністративних і три багатоквартирних житлових будинків, забетоновано 6,5 км і забруковано 25700 кв. метрів вулиць, заасфальтовано 13300 кв. метрів тротуарів. Побудовано водонапірну башту і розширено водопровідну сітку на 4,5 км. Через залізничні колії прокладено ще один пішоходний віадук.
За роки Радянської влади докорінно змінилася доля трудової людини. М. М. Коцюбинський залишив нам образ бірзульської жінки 90-х років минулого століття Маріори. Нещастя в двадцять п’ять років звело її в могилу. А ось перед нами сучасна Маріора. Молодою дівчиною прийшла на залізницю Марія Іванівна Папіровник — працювала рядовою стрілочницею станції Котовськ. Без відриву від виробництва закінчила 8-річну школу, а в 1967 році — відділення Одеського технікуму залізничного транспорту. В 1963 році Марія Папіровник вступила до лав Ленінської партії, а в 1966 році на обласній партійній конференції її обрано делегатом на XXIII з’їзд КП України.
На початку 1965 року в Котовську утворено міськком КП України. На промислових підприємствах і установах трудяться комуністи, які йдуть в авангарді колективів, що змагаються за дострокове виконання завдань п’ятирічки. Дедалі зростає участь трудящих в громадсько-політичному житті. 235 трудівників міста є обранцями народу — депутатами міської, районної та обласної Рад депутатів трудящих.
Успіхи, досягнуті в розвитку промисловості, транспорту і будівництві, є гідним вкладом котовчан у загальнонародну справу створення матеріально-технічної бази комунізму; вони відкривають нові перспективи чудового майбутнього міста.
В. А. ЗАГОРУЙКО