Гребінка, Гребінківський район, Полтавська область
Гребінка — місто районного підпорядкування, центр Гребінківського району, розташоване в західній частині Полтавської області на лівому березі річки Оржиці. Знаходиться на перехресті двох важливих залізничних магістралей — Харків—Київ і Москва—Одеса. Відстань від обласного центру — 203 км. Населення — 12 343 чоловіка.
Початок існування Гребінки припадає на 1895 рік, коли розпочалось будівництво залізничної лінії Харків—Київ. Біля села Городища споруджено нову станцію, яку названо на честь відомого українського письменника Євгена Павловича Гребінки — родом з ближнього хутора Убіжища (нині село Мар’янівка). Навколо станції виросли перші будиночки. В них жили начальник станції, касир, два стрілочники, 5 ремонтних робітників і сторож. Поїзди, що складалися із невеликих двовісних вагонів, курсували лише двічі на добу. Їх возили маленькі паровозики серії «ОД» та «ОВ».
Станція освітлювалась гасовими лампами. Вночі і залізничні колії і невеличкі будиночки поринали в темряву. Лише з поодиноких гудків локомотивів та тьмяного миготіння ліхтарів на стрілках угадувалась станція.
Ще трохи раніше недалеко була збудована вузькоколійна залізниця, яка йшла від Бахмача в напрямку Одеси. За кілька кілометрів від місця виникнення Гребінки знаходилась і станція, що називалась спочатку Петрівкою, а потім перейменована в Оржицю. Вузька колія залишалась неперебудованою ще десяток років. Тим-то всі вантажі, які йшли з вузької на широку колію і навпаки, треба було на новій станції Гребінка перевантажувати. Це потребувало чимало робочої сили.
Та бажаючих одержати роботу було набагато більше. З Городища, Слободо-Петрівки, Корніївки та інших навколишніх сіл приходили на станцію сотні наймитів і бідняків. Але одержати роботу не кожному щастило, бо перевантаження товарів було віддане на відкуп підрядчику Йосипу Гуревичу. І тільки через нього можна було одержати «право на працю». За перевантаження — одного вагона Гуревич брав у адміністрації станції 1 крб. 20 коп., а робітникам платив лише 80 коп. Таким чином, третина зароблених вантажниками грошей залишалася в кишені підрядчика.
Немало зароблених потом бідняцьких грошей перепадало і куркулю Федоту Козенку. Цей спритний шахрай, як тільки почали споруджувати станцію Гребінки, зразу ж пронюхав, що тут пахне неабияким заробітком, і збудував крамницю. А щоб мати ближчі стосунки з «діловими людьми», взяв собі на квартиру підрядчика Гуревича. Козенко продавав горілку, різні продукти. Споюючи вантажників, він забирав у них значну частину зароблених грошей.
Робота на перевантаженні була важка. Про різні механізми, пристосування не могло бути й мови. Просто підкочували вагон до вагона і вручну перекидали вантаж. Коли це були мішки або ящики, то ще нічого. Значно довше було перевантажувати вугілля, вапно чи цемент. Особливо робота ускладнювалась взимку, коли на станцію прибували вагони із замерзлими матеріалами. Щоб перевантажити такий вагон, 4 робітники були змушені працювати 4—5 годин. І це за 80 копійок!
Для відпочинку робітників був побудований приземкуватий барак. І стіни, і дах, і нари — все було із шпал. Закінчивши роботу, знесилені люди покотом лягали на нарах, щоб трохи відпочити, поки підійде чергова партія вагонів. Життя робітників Гребінки дедалі ставало ще тяжчим. Вони працювали по 12 годин на добу, а платили їм мізерну плату. Стрілочники, наприклад, одержували на місяць по 15 крб. 30 копійок. Хоч селище навколо станції зростало, але воно ще довго залишалося невпорядкованим: на вулицях стояла грязюка, не було ні школи, ні лікарні. По медичну допомогу жителі зверталися аж у Пирятин, а їхні діти вчилися у селі Городищі, де існувала двокласна церковнопарафіальна школа, у якій на 50 дітей працював лише один учитель. Більшість дітей трудящих не мала можливості вчитися.
В 1904 році у Городищі організувався підпільний гурток, ним керувала місцева вчителька О. Л. Жигадло. До гуртка входили селяни і залізничники Гребінки. Найактивнішими учасниками були Олександра Квітка (Рохманійко), Харитон Рябо-кінь, Пилип Кравченко, Кирило Чуїх, Антон Носар, Петро Рохманійко, Михайло Кравченко та інші.
Значну допомогу гуртківцям подавали студенти Лубен і Прилук. Вони привозили в Городище брошури, листівки. Цю нелегальну літературу члени гуртка поширювали серед жителів села і станції Гребінки. При школі, де працювала 0. Л. Жигадло, була невелика бібліотека. Тут часто збиралась молодь, читала заборонені книги, слухала виступи учасників гуртка.
Першого травня 1905 року в Городищенському лісі була проведена маївка. На ній з палкими промовами виступили агітатори. Спроба поліції розігнати мітинг зазнала невдачі.
Більш відкрито діяли гуртківці влітку 1905 року. Прокламації, листівки з закликами до революційної боротьби поширювалися в Корніївці, Григорівці, Писарщині та інших навколишніх селах.
Перед жнивами на станції вибухнув страйк. Перелякане місцеве начальство звернулося з проханням до військового командування допомогти втихомирити залізничників, і до Гребінки з Кременчука прибула рота солдатів 35-го Брянського полку. Солдати не тільки придушували революційні виступи, але й були використані як робоча сила на перевантаженні вагонів. У пошуках робочої сили Гуревич ще звертався до тюремного начальства, щоб прислали в’язнів з полтавських виправних рот. Під охороною військової частини і загону жандармів Гуревич примножував свої прибутки використанням дешевої робочої сили солдатів і в’язнів.
З недовір’ям поставилось населення до царського маніфесту 17 жовтня 1905 року. Для запитання тексту маніфесту жителям Гребінки та навколишніх сіл на сходку, яка була проведена в селі Городищі (поблизу Гребінки), прибув земський начальник Іванов. Він поважно зійшов з брички, піднявся на вітряк і почав читати. У юрбі почувся сміх. Селяни Марко Василенко, Харитон Рябокінь і Марко Стеценко повернули вітряк з земським начальником у протилежний бік, де не було людей. Наполоханий Іванов квапливо сів у бричку і втік. Урядник Кругляк хотів бігти на станцію, щоб телефоном повідомити в Пирятин про настрій селян, але його затримали і роззброїли.
За прикладом московського пролетаріату 7 грудня почався загальний страйк залізничників Гребінки та інших навколишніх станцій. Начальник Чернігово-Пирятинського відділу жандармського управління писав, що нормальну роботу транспорту удалось відновити лише 18 грудня1.
Після придушення грудневого страйку реакція перейшла в наступ. Поліцейські органи заарештували 18 активістів. У документі департаменту поліції сказано: «За агітацію місцевих селян до повалення державного ладу». 6 лютого 1906 року Е. Ворона, А. Носар, П. Рохманійко, М. Кравченко були вислані у Вологодську губернію під гласний нагляд поліції на три роки. Там же відбували заслання О. Квітка і X. Рябокінь, у Томській губернії на засланні перебував І. Попович.
Переслідування учасників революційного руху тривало і далі. 12 грудня 1906 року під час обшуку знайдено заборонену літературу у вчительки О. Л. Жигадло. Її притягли до відповідальності.
Але ні заслання, ні каторга, ні жорстокий режим столипінської реакції не зламали волі залізничників і селян до боротьби за визволення з-під гніту експлуататорів.
На початку XX століття Гребінка швидко почала розростатися. Цей процес прискорився після закінчення будівництва ширококолійної магістралі в 1909 році. В 1910 році тут уже проживало 540 чоловік. У селищі було побудовано 2 парові млини.
Історія Гребінки тісно перепліталася з історією села Городища. Непривабливим було це село до Жовтневої революції. Селяни дуже бідували. Хліба вистачало до грудня—січня. За несвоєчасну сплату податків їхнє майно списували і продавали з молотка. І навесні бідняки з торбинками за плечима ішли на заробітки. Кращі землі належали поміщикам Стороженку, Савицькому, Горбовському, куркулям Чаленку, Кудлаю, Карнауху, Петрику. А багаті крамниці, завалені різними товарами, були власністю Ляховецької, Каневського, Котляревського.
Напередодні Жовтневої революції Гребінка була великим залізничним вузлом. Розташована на пересіченні двох важливих магістралей, вона мала велике економічне і стратегічне значення. На станції знаходились військові склади з продовольством, обмундируванням, боєприпасами. В роки першої світової війни звідси відправлялись на фронт хліб, патрони, обмундирування. Не випадково під час громадянської війни Гребінка стала ареною жорстоких боїв.
Радянська влада у Гребінці встановилася в січні 1918 року. Але незабаром сюди вступили приведені Центральною радою кайзерівські війська. Ця перемога далась окупантам ціною великих втрат. В боях біля Гребінки особливо відзначились революційний загін під командуванням хороброго сина грузинського народу комуніста В. Кіквідзе, а також загони київських робітників, якими командували Г. Чудновський і В. Боженко. В цих загонах налічувалось близько 3000 чоловік. Під натиском окупантів революційні загони змушені були відступити до Ромодану. Шлях їх відступу був позначений жорстокими боями. В одному з боїв поблизу Гребінки вони захопили у німців 6 гармат, 6000 снарядів, багато гвинтівок і патронів.
Захопивши Гребінку, німці негайно приступили до вивезення хліба, різного військового спорядження, якими були забиті розташовані тут величезні склади. За час свого перебування німецькі окупанти дощенту пограбували станцію і навколишні села.
Проти німецьких загарбників і петлюрівських запроданців трудящі Гребінки розгорнули героїчну боротьбу. В серпні було створено ревком. Його підпільною роботою керував І. П. Гапоненко.
В околицях Гребінки організувались партизанські загони, які нападали на німецьких загарбників, виганяли їх з окупованих сіл. Один з таких партизанських загонів під командуванням Н. І. Обельця і його помічників І. Гончаренка та Ф. Онищенка сміливим ударом на світанку 10 листопада захопив Гребінку. Партизани роззброїли загін гайдамаків, забрали трофеї — кулемети, гвинтівки, зупинили ешелони і пасажирські поїзди, якими пересувалися ворожі війська.
Велику допомогу трудящим Гребінки в боротьбі проти німецьких загарбників подав червоний загін Харківського паровозобудівного заводу, який наступав з боку Полтави і разом з партизанами громив ворога.
Після вигнання німців Гребінку деякий час займали петлюрівці. Та під натиском Червоної Армії і партизанських загонів і вони в січні 1919 року ганебно звідси втекли. Швидко відновили свою роботу радянські органи. Але зразу перейти на нові рейки суспільного життя трудящим заважали контрреволюційні сили. 9 серпня 1919 року Гребінку захопили денікінці. Своїми жорстокими розправами вони надовго запам’яталися гребінчанам. Не було жодного дня, щоб когось не розстріляли або не повісили. На подвір’ї багатія Козенка білогвардійці зробили шибеницю. Вона ніколи не пустувала.
У грудні 1919 року почалися бої за визволення Гребінки. З Харкова наступав червоноармійський бронепоїзд «Смерть буржуазії», ішли радянські війська. В районі Лутайки (околиця Гребінки) стався бій. Денікінський полк склав зброю. 13 грудня частини Червоної Армії вступили в Гребінку. У цих боях відзначився загін А. В. Полупанова.
Для успішної боротьби з контрреволюційними зграями в роки громадянської війни часто виникала потреба перекидати окремі з’єднання Червоної Армії з одного фронту на інший. Багато військових частин ешелонами переїжджало і через Гребінку. Для проведення політмасової роботи серед червоноармійців, залізничників, пасажирів і навколишнього населення на станції було організовано спеціальний агітпункт. Працівники агітпункту організовували мітинги, читали лекції, поширювали пропагандистську літературу.
Відгриміли бої громадянської війни, країна заліковувала рани, відроджувала промисловість, сільське господарство. Важливе місце у відбудові зруйнованого господарства відводилось транспорту. Це добре розуміли гребінківські залізничники і під керівництвом партійного осередку станції дружно взялися за роботу. Партійний осередок був невеликий, але авторитет його швидко зростав. Комуністи організовували суботники по ремонту залізничних колій, службових приміщень, по впорядкуванню селища. Поступово оживали пустирі, споруджувалися підприємства побутового обслуговування.
На заклик Комуністичної партії і уряду трудящі Гребінки в 1921 році взяли енергійну участь в заготівлі хліба для робітників Донбасу. В січні села Пирятинського повіту доставили на станцію 50 тис. пудів хліба. Гребінчани швидко його навантажили у вагони і відправили на місце призначення. Через 2 місяці з повіту через Гребінку було відправлено шахтарям 35 вагонів хліба і вагон сала, а в кінці 1921 року — ще 500 тис. пудів.
Партійний осередок станції зростав. В дні Ленінського призову в ряди партії вступили начальник підмінного пункту В. А. Повороженко, машиністи М. Т. Губка, B. В. Повороженко, слюсарі А. Я. Тарасюк та І. Д. Криворучко, оглядачі вагонів І. Г. Василенко і М. Т. Ландар, помічник машиніста І. В. Куприков та інші.
Надійними помічниками комуністів були комсомольці і члени профспілки. Вони розгорнули культурно-освітню роботу на станції і в селі Городищі. Почали з клубу, який невдовзі було відкрито на залізничному вузлі. Біля клубу посадили сад, побудували літній театр. Завідуючий клубом Тарас Прихненко вміло організував роботу гуртків художньої самодіяльності. Добре прославився драматичний гурток. Не було жодного вихідного дня, щоб аматори не виступали з п’єсою чи концертом. Часто драмгуртківці виїжджали в сусідні села, на станції Ромодан, Лубни, Прилуки, Яготин.
Великий успіх мала сім’я залізничника Гната Гуняги. Сам він прекрасно грав на скрипці. Його сини стрілочники Григорій і Дмитро були хорошими баяністами. Дочки Віра і Варвара — грали на гітарі, а зять Сергій — на мандоліні. Учасниками цього сімейного ансамблю були і внуки старого Гуняги — всього 15 чол. На їх концерти приходили люди з багатьох сіл. Вони виступали і в Києві перед робітничими і студентськими аудиторіями.
Палкими любителями мистецтва були старший телеграфіст Г. П. Литвиненко і його сестра Оксана, телеграфісти П. С. Дикий, І. М. Юрков з дружиною Ольгою Михайлівною, машиніст І. А. Павлович, механік Д. І. Іващенко та інші. Вони постійно брали участь у виставах і концертах.
Починаючи з 1926 року, в клубі регулярно демонструвалися кінокартини.
Довгий час жителям Гребінки довелося світити гасовими лампами і каганцями. Ці побутові незручності негативно відбивалися і на роботі, і на культурному відпочинку. І коли в Гребінці почали споруджувати електростанцію, все населення допомагало будівельникам. У 1928 році було завершено будівництво електростанції, і яскраві вогні засяяли в будинках і на вулицях селища.
Незабаром появилося і радіо. Кіномеханік Олександр Розкладій та монтер зв’язку Андрій Шейко змонтували перший у Гребінці радіовузол. В багатьох квартирах слухали передачі з Москви, Києва, Харкова та інших міст Радянського Союзу.
Остаточно була розв’язана і шкільна проблема. До революції у Гребінці не було своєї школи, і діти залізничників навчалися в Городищі. Після перемоги Жовтня в селищі відкрили початкову школу. Але вона розміщалася в незручному приміщенні, що відбивалося на її роботі. На відзначення Першого травня 1929 року гребінчани заклали фундамент нової семирічної школи. Щоб прискорити будівництво, жителі провели кілька суботників. У новій школі обладнали предметні кабінети, відкрили бібліотеку. Для вчителів і учнів були створені хороші умови для праці й навчання.
В 1933 році у Гребінці була створена машинно-тракторна станція. Вже через два роки в її розпорядженні числились 71 трактор, 18 автомашин, молотарки, двигуни, комбайни та інша сільськогосподарська техніка. Вчорашні наймити, які за шматок черствого хліба працювали до революції на поміщиків і куркулів, стали трактористами, комбайнерами, шоферами, досконало оволоділи новою технікою, стали господарями своєї долі.
У Гребінку приїздили керівники партії та уряду України Г. І. Петровський, C. В. Косіор, П. П. Постишев та інші. Вони знайомились з життям робітників, колгоспників, на місці вирішували важливі питання, вв’язані з розвитком народного господарства і культури. В 1934 році, коли уряд Радянської України переїжджав з Харкова до Києва, на станції відбувся мітинг. Ще зранку територію вокзалу заповнили колгоспники, робітники, піонери. Коли поїзд зупинився, з вагона вийшли голова ВУЦВК Г. І. Петровський та інші члени уряду. Голова Пирятинського райвиконкому Ю. А. Бреславський привітав дорогих гостей. Колгоспник Григорівської артілі «Шлях Леніна» А. І. Мірошниченко вручив Григорію Івановичу коровай хліба. У своєму виступі всеукраїнський староста подякував присутнім за теплу зустріч і побажав їм успіхів у житті.
Гребінківський залізничний вузол дедалі почав відігравати все більшу роль у господарському розвитку республіки і всієї країни. Ось чому Центральний Комітет партії та уряд України приділяли велику увагу створенню на вузлі нових підприємств залізничного транспорту, технічному оснащенню їх. В 1935 році будівельники здали в експлуатацію вагоноремонтний пункт (перейменований після Великої Вітчизняної війни у вагонне депо). 21 листопада були випущені з ремонту перші вагони. В 1938 році споруджено локомотивне депо.
Для оперативного керівництва рухом поїздів від Ромодану до Дарниці і від Бахмача до станції ім. Шевченка у Гребінці було створено залізничний відділок. Велику роль у керівництві партійними та комсомольськими організаціями вузла та лінійних станцій відіграв політвідділ, створений за рішенням ЦК ВКП(б).
У 1938 році в партійних організаціях підприємств вузла налічувалось 52 члени і 15 кандидатів партії. Комуністи були тією рушійною силою, яка забезпечувала успішне виконання виробничих завдань. На вирішальні дільниці виробництва посилались комуністи. Особистим прикладом, більшовицьким запальним словом вони вели за собою маси. Довгий час паровоз СО № 17—52 був у занедбаному стані. Партійна організація депо вирішила направити сюди машиніста Івана Іващенка. Він зумів згуртувати паровозну бригаду і вселити людям віру в успіх. Минув певний час — і локомотив був у строю. Все на ньому було відшліфовано, всі вузли у відмінному стані. Разом з своїми товаришами машиніст Іващенко взяв зобов’язання довести пробіг локомотива між промивками до 6000 км. Слова свого паровозники з честю дотримали. Бригада довела пробіг паровоза до 10000 кілометрів.
Коли в країні за ініціативою О. Г. Стаханова та П. Ф. Кривоноса розгорнулось змагання за перевиконання виробничих завдань, уміле використання техніки, в нього включилися і залізничники Гребінки. Складач поїздів Яків Морозенко, уміло організувавши роботу, витрачав на формування одного поїзда 25 хвилин при нормі 50. Систематично перевищував завдання по формуванню і розформуванню поїздів складач Андрій Гавриленко. Добре оволодівши передовими методами праці, токар вагоноремонтного пункту Г. І. Остапенко довів продуктивність праці до 400 проц., а слюсар С. І. Кошель — до 350 проц. Слюсарі О. М. Гречановський і Н. О. Михайличенко навчились міняти підшипники у вагонах за 6 хвилин при нормі 22. Комуніст локомотивного депо Григорій Фесенко в числі перших запровадив кільцеву їзду. Він систематично водив великовагові поїзди, значно перевиконував завдання по технічній швидкості. Самовіддано працювали стрілочники Юхим Тищенко і Федір Шаповал, бригади машиністів Петра Кочубея, Леоніда Сердюка та інших.
Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 23 листопада 1939 року в числі працівників Південно-Західної залізниці були нагороджені залізничники Гребінківського вузла. Орден Леніна одержав машиніст — інструктор О. Г. Скорина, орденами «Знак Пошани» відзначені машиністи Іван Іващенко, Ольга Рева та інші.
Поряд з розвитком транспорту інтенсивно розгорталося будівництво промислових підприємств. Стали до ладу промартіль «Харчопродукт», цегельний завод, електростанція, артіль побутового обслуговування. Значно розширилась сітка торговельних організацій. Водночас провадилось житлове будівництво. Лише в 1938 році у Гребінці було споруджено 12 житлових будинків, двоповерхову школу.
В 1935 році Гребінка стала районним центром. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 25 жовтня 1938 року вона була віднесена до селищ міського типу. Напередодні Великої Вітчизняної війни у Гребінці налічувалось 475 будинків, у яких проживало 3200 чоловік.
Коли німецькі фашисти напали на нашу країну, багато жителів Гребінки пішло на фронт, щоб із зброєю в руках захищати завоювання Жовтня. Через Гребінку один за одним ішли на фронт поїзди з військами, боєприпасами, а в протилежному напрямку — санітарні поїзди з пораненими, евакуйованими, промисловим устаткуванням. І гребінківські залізничники робили все, щоб без затримки просувати важливі состави. Незважаючи на систематичні бомбардування, стрілочники і складачі, машиністи і оглядачі вагонів — всі трудились на своїх ділянках.