Городок, Ровенський район, Ровенська область
Городок — село, центр сільської Ради, розташоване за 8 км від районного |і обласного центру. Біля Городка протікає річка Устя. Дворів — 702. Населення — 2545 чоловік. Сільраді підпорядковані села Бегень, Караєвичі, Карпилівка, Метків, Михайлівка, Понебель, Рубче.
У Городку міститься заповідник природи — Вишнева гора, що має значення для дослідження рослинності краю.
Землі, де розкинулося село, були освоєні людиною вже в давні часи, про що свідчать виявлені на території сільради 25 різноманітних археологічних пам’яток, в т. ч. 7 поселень доби пізнього палеоліту, 1 — неоліту, 2 — бронзи (одне з майстернею крем’яних знарядь), могильників: доби міді — 2, VI—II ст. до н. е.— 2. Знайдено два скарби римських монет II ст. н. е., два скарби срібних речей X—XII ст.
Відомі також давньоруські пам’ятки — городище, 4 поселення та два курганні могильники.
Перша письмова згадка про Городок належить до 9 липня 1463 року. Згідно з актом про поділ майна між синами князя В. Збаразького Городок з селами й присілками Караєвичами, Обаровим, Тинним став володінням князя Солтана. Після смерті Солтана Городком з 1475 року володів його брат. Тоді тут був замок, побудований на острові. В кінці XV ст. Городок переходив від одного власника до іншого, а 1516 року княгиня А. Гольшанська подарувала Городок разом з маєтками Києво-Печерській лаврі. В селі було засновано православний монастир, як філіал лаври. З початку XVI ст. Городок став резиденцією епіскопів, митрополитів і архімандритів. Жителям доводилося платити великі податки на користь монастиря.
З 1569 року село входило до складу Луцького повіту Волинського воєводства Польщі. Населення Городка терпіло від нападів на монастир католиків та уніатів. Так, під час одного з наїздів прихильника унії луцького епіскопа К. Терлецького було пограбовано селян, а також вилучено багато цінностей монастиря.
На початку XVII ст. Городок був уже порівняно великим селом. 1629 року тут зареєстровано 123 дими з населенням понад 700 чоловік. У першій половині XVII ст. відбувався інтенсивний процес покріпачення селянства. Численні повинності, податки важким тягарем лягли на них; на той час панщина становила 2—3 дні на тиждень. Крім того, населення Городка терпіло і від частих нападів кримських татар, від міжусобиць, які точились між монастирем і сусідніми феодалами. В 1634 році архімандрит лаври П. Могила звернувся до Луцького гродського суду з заявою, в якій писав, що пани Чапличі в Городку загарбали церковні землі. У цьому ж році на селян Городка, що вийшли косити монастирське сіно, напали слуги Чапличів, внаслідок чого було багато жертв.
Боротьба між монастирем та шляхтичами за право володіння Городком тривала десятки років. У 1664 році монастир уклав угоду на передачу в оренду городоцьких маєтків київському підчашому Яну Сущанському з тим, що останній сплачуватиме з Городка лаврі щорічно по 820 злотих і по 40 корців зерна.
В другій половині XVII — на початку XVIII ст. Городок кілька разів переходив від одних власників до інших. 1730 року ним заволодів уніатський митрополит А. Шептицький, при якому в 1740 році було збудовано церкву, а в 1772 році—дерев’яну дзвіницю-ворота, які збереглись до наших днів.
У 1794 році монастир у Городку було ліквідовано, а його маєтності Катерина II подарувала емігранту з Угорщини графу В. Естергазі. В 1798 році у селі було 133 двори і мешкало 896 жителів.
Поміщик посилював гніт, збільшував панщину. Становище селян Городка було важким ще й тому, що їх садиби, городи були на горбах з малородючими грунтами. Навіть вносячи достатню кількість добрив, вони отримували низькі врожаї. Селянам Городка не вистачало хліба із зібраного ними врожаю. Особливо скрутно жителям Городка доводилося взимку, коли виникала потреба опалювати житла. Лісу було дуже мало, отже, паливо селяни купували в навколишніх маєтках або палили соломою, якої також завжди не вистачало. Не було вдосталь будівельного матеріалу, тому зводили переважно глинобитні хати.
Не поліпшилось економічне становище селян Городка й після реформи 1861 року. За даними 10-го перепису, в селі налічувався 81 двір, з них тяглових було 76, городників — 5. Селян у Городку налічувалося 301. За землю селяни мали платити поміщику щорічно по 862 крб. протягом 49 років. На кожен селянський двір припадало по 9 десятин орної землі й десятина сінокосної. Викупна ціна землі набагато перевищувала ринкову. Поміщик Естергазі виявився особливо жорстоким при здійсненні реформи— з своїх колишніх кріпаків він намагався стягнути якнайбільше грошей. Навіть Ровенський мировий суд зробив висновок, що за такі ж по якості землі у сусідніх селах селяни платили вдвоє менше.
Поміщик залишив за собою кращі землі, а селянам виділив земельні наділи на горбах, де грунти були неврожайні. Естергазі порушував правила проведення земельної реформи. Наприклад, у селянську присадибну землю було включено сінокоси, поштову дорогу тощо.
Згідно з уставною грамотою селяни не мали права ловити рибу у ставу та річці, полювати, збирати лісові ягоди, гриби тощо. У лісі заборонялось пасти селянську худобу. Не дозволялося різати в ставку тростину, бо це «продукт води», яка належить панові. Ніхто, крім поміщика, не мав права на території Городка займатися винокурінням, виробленням пива і медоварінням, а також держати корчми. Поміщику належав весь доход і від млина. Тих селян, які не дотримувалися уставної грамоти, жорстоко карали. Так, проти жителя села Тимофія Пилипчука було порушено судову справу лише за те, що він вирубав кілька жердин у панському лісі.
У пореформений період Городок поступово зростав. З 1866 року він став волосним центром, де проживало 973 чоловіка. 1899 року тут налічувалося 120 хат, в яких мешкало 1065 чоловік.
В роки першої російської революції 1905—1907 рр. збирались селяни Городка, щоб слухати читання нелегальної літератури. Жителі Городка, особливо селянин П. І. Федорчук, висловлювали думки не платити податків, не йти в царську армію, забирати землю в багатіїв.
З 1867 року в Городку працювала початкова школа, а роком пізніше — парафіяльна, на базі якої 1873 року заснували сільське однокласне початкове народне училище. Більшу частину витрат на його утримання — 289 крб. 50 коп. перекладено на плечі громади. У 1896/97 навчальному році школу відвідували 39 хлопчиків і 9 дівчаток. Навчали дітей учителька, піп і дячок. У вересні 1898 року в селі відкрилося двокласне народне училище.
Численні знахідки давніх часів на території села привертали увагу вчених. В 1896 році археолог і етнограф М. Ф. Біляшівський створив тут музей, який мав відділи: природознавства, географічний, антропологічний, археологічний, етнографічний. При музеї відкрили бібліотеку, де зберігалися рукописи й старовинні книжки. Було в музеї багато предметів, знайдених під час розкопок на території села. Частина експонатів з Городоцького музею зберігається нині в Ровенському краєзнавчому музеї.
Великі страждання народним масам принесла перша світова війна. У червні 1915 року, коли наблизився фронт, через Городок рушили біженці. Серед біженців і місцевих жителів спалахнула епідемія холери. В Городку захворіло 39 жителів, з них 10 померло.
Жителі Городка, розташованого поблизу міста Ровно, одними з перших на Ровенщині дізнались про повалення влади Тимчасового уряду і про проголошення Радянської влади в Петрограді. Населення радо вітало звістку про перемогу Великого Жовтня. В школі відбувся мітинг жителів села, сюди також прийшли солдати полку, дислокованого в цей час у Городку. Були зачитані ленінські декрети. Військовий оркестр виконав «Інтернаціонал».
На початку січня 1918 року за допомогою бійців Ровенського червоногвардійського загону в Городку було встановлено Радянську владу. Ревкомівці націоналізували панський маєток, конфіскували сільськогосподарський інвентар. 27—30 січня 1918 року представники ревкому брали участь у роботі Ровенського повітового з’їзду Рад. Нове життя було перерване в другій половині лютого 1918 року, коли вдерлись австро-німецькі війська. Вони зажадали від селян повернення поміщикові конфіскованого майна, здачі для потреб німецької армії зерна, худоби, заборонили відзначати річницю Лютневої революції.
Наприкінці 1918 року австро-німецьких інтервентів і представників гетьманської влади змінили петлюрівці.
В кінці травня 1919 року жителі села з радістю зустрічали бійців Новгород-Сіверської бригади 1-ї Української дивізії. В селі було відновлено Радянську владу. Почав працювати комітет бідноти. Він узяв на облік хліб у всіх господарствах і підрахував потреби в ньому для прохарчування населення. Було взято на облік також близько 400 пудів хмелю в колишній панській економії. Члени комітету бідноти встановили зв’язки з робітниками Ровенського пивоварного заводу і з дозволу колегії повітового земельного відділу Ровенського ревкому передали їм хміль.
На базі колишнього поміщицького господарства 11 червня 1919 року в Городку було організовано одне з перших у повіті радянське господарство, за яким закріпили 20 десятин землі. Господарство мало хмільник, сад, город. Повітовий ревком у Ровно підтримував діяльність Городоцького радянського господарства. 15 червня 1919 року він виділив йому понад 4 тис. карбованців.
Комітет бідноти створив у селі сільськогосподарську школу. На адресу комбіду з Ровно надходили республіканські газети. Комбідівці знайомили населення з становищем на фронтах, з відозвами Радянського уряду та з рішеннями Комуністичної партії України. На початку липня 1919 року вони ознайомили трудящих з відозвою Київського губкому КП(б)У до селян-бідняків Волині і Подоли з закликом стати на боротьбу проти Денікіна. Незабаром в селі було оголошено загальну мобілізацію. До лав Червоної Армії пішла значна частина чоловічого населення.
В середині серпня 1919 року Городок окупували польські інтервенти. Вони заарештували багатьох активістів, прихильників Радянської влади, вивезли з Городка хліб нового врожаю. Населення не корилося окупантам. Частина селян пішла до партизанських загонів, які діяли в районі Ровно. У липні 1920 року кавалеристи 2-ї бригади Першої Кінної армії визволили Городок. Тут знову встановлюється Радянська влада. Створили комітет незаможних селян, який захищав інтереси трудового селянства, проводив у життя закони Радянської влади. 15—17 серпня 1920 року члени комнезаму взяли участь у роботі Ровенського повітового з’їзду ревкомів і комітетів незаможних селян. Однак Радянська влада в селі проіснувала недовго. Городок у вересні 1920 року загарбала буржуазно-поміщицька Польща.
У скрутному становищі опинилися трудящі. В селі, де проживало 1460 чоловік, крім млина і молочарні, не було підприємств. Сільська біднота вимушена була найматись до куркулів або до місцевого поміщика. 1921 року в його маєтку працювало понад 130 наймитів. У пошуках засобів існування жителі села займались кустарними промислами: столярством, кошикарством, шевством. Свої вироби вони продавали на базарах Ровно.
Хоч у селі було два лікарі, селяни далеко не завжди могли звертатися до них через високу плату за послуги. Лише за пораду хворому доводилося платити лікареві 5 злотих, за укол — 3 злотих. Відвідування хворого, враховуючи час на дорогу, не могло тривати довше як 50 хвилин, після чого кожні наступні півгодини оплачувались вдень — 2 злотих, вночі — 4 злотих. Працювала в Городку одна змішана початкова школа, в ній викладало 6 учителів польською і українською мовами.
Тяжкі умови праці, злидні, голод, національне гноблення викликали незадоволення трудящих, і вони піднімалися на активну боротьбу за соціальне й національне визволення, за возз’єднання західноукраїнських земель з УРСР. Боротьбу цю очолили комуністи, які проводили значну роботу серед жителів Городка. З 1925 року тут існувала організація КПЗУ, а з 1927 року — «Сельробу». Активними діячами цих організацій були І. С. Майструк, В. Г. Дикий. Зростаюча активність селян, їх боротьба проти фашистської диктатури Пілсудського змусили начальника відділу безпеки звернутись до вищестоящих органів з проханням збільшити кількість поліцейських.
Свободу й щастя трудящим Городка принесла Червона Армія у вересні 1939 року. В селі почалось будівництво нового життя. Велику допомогу в цьому подали робітники сусіднього Шпанівського цукрового заводу, які з перших днів визволення проводили роз’яснювальну роботу серед жителів Городка, допомогли організувати селянський комітет. Багато трудящих села, зокрема колишні безробітні, почали працювати на цьому заводі.
У жовтні селяни одностайно обрали свою землячку, колишню наймичку, О. І. Головатюк депутатом Народних Зборів Західної України.
Повнокровним, щасливим життям зажив Городок. Переконавшись у перевагах колективного господарювання, селяни Городка на початку 1940 року об’єднались у колгосп. В артілі тоді було 164 га землі. Головою обрали колишнього наймита В. А. Ткача. Діяльну роботу в селі розгорнув виконком Городоцької сільської Ради, який очолив селянин П. І. Чабан, згодом депутат Верховної Ради Української РСР.
Налагоджувалося медичне обслуговування жителів, відкрилася амбулаторія. Почав працювати 1940 року туберкульозний санаторій.
378 дітей шкільного віку сіли за парти семирічної школи. їх навчали 12 учителів. У школі було створено піонерську дружину.
Комсомольці залучили до навчання неписьменних та малописьменних селян. У селі відкрилися хата-читальня та бібліотека, книжковий фонд якої поповнювався за рахунок подарунків, надісланих з бібліотек східних областей України. Сільські трудівники все ширше залучались до культурно-освітньої роботи. Для населення влаштовувались концерти учасників художньої самодіяльності, тематичні вечори, читались лекції, демонструвались радянські кінофільми.
Але мирне життя перервав віроломний напад німецько-фашистських загарбників на нашу Батьківщину. Жителі Городка з перших днів Великої Вітчизняної війни допомагали лікувати поранених радянських бійців, евакуйовувати народне добро. Увірвавшись до Городка наприкінці червня 1941 року, фашисти вчинили дику розправу над пораненими. Вони грабували населення, виганяли на каторгу людей, закатували першого голову сільської Ради П. І. Чабана. Та гітлерівцям не вдалося перетворити радянських людей, які пізнали щастя вільного життя, на своїх рабів. Трудящі села в роки тимчасової окупації вели самовіддану боротьбу проти загарбників у партизанських загонах та в підпіллі.
Медична сестра туберкульозного санаторію Ф. Вронська-Качмарська, незважаючи на небезпеку, лікувала поранених бійців і командирів Червоної Армії, перетворила приміщення санаторію на госпіталь. З кінця 1941 року вона жила у Ровно, тут її квартира стала місцем перебування партизанських зв’язкових. Мужня патріотка допомагала переправляти до партизанських загонів військовополонених, медикаменти. Після визволення Ровно добровільно вступила медсестрою у Військо Польське, брала участь у боях проти фашистів. Зараз Ф. Вронська-Качмарська живе у м. Клодську (ПНР).
В Городоцькій лікарні працював активний член підпільної комуністичної організації, випускник Ленінградської військово-медичної академії лікар Л. Галенкін. Він тривалий час здійснював розвідувальну роботу за дорученням радянських підпільників і партизанів. У кінці 1943 року Л. Галенкін був схоплений українськими буржуазними націоналістами, які намагалися умовити підпільника працювати на фашистів, але радянський патріот з обуренням відкинув ці пропозиції. Після жорстоких катувань націоналісти втопили Л. Галенкіна в річці Горині. В 1942 році націоналістичні бандити по-звірячому закатували комсомолку Н. І. Майструк.
Ровенська підпільна комуністична організація створила в Городку маяк, який існував з 1942 по 1944 рік.
Тут переховували радянських військовополонених, які переправлялися з Ровно у партизанські загони, зберігали зброю, вибухівку тощо. До партизанського загону Д. М. Медведева через цей маяк надходили важливі розвідувальні дані, зібрані підпільниками Ровно, в т. ч. й відомості радянського розвідника М. І. Кузнецова. Активну участь у партизанському русі брали жителі Городка, зокрема Г. І. Близнюк та А. Ф. Чорномаз.
Партизани й підпільники використовували для своїх цілей Вишневу гору, В крутих ярах її були партизанські схованки, де зберігали зброю, радянські листівки, газети, зведення Радінформбюро, подавали медичну допомогу пораненим народним месникам та переховували втікачів з фашистських концтаборів.
На початку лютого 1944 року Городок було визволено від німецько-фашистських загарбників воїнами 340-го гвардійського стрілецького полку (командир В. А. Бережний), 121-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Л. Д. Червонія.
З перших днів визволення Городка до лав Червоної Армії влилося 296 жителів села, які героїчно билися з окупантами на фронтах Великої Вітчизняної війни. Всі вони нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. В боях з німецько-фашистськими загарбниками відзначився Д. П. Майструк. Його нагороджено орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки та кількома медалями. У жорстокому двобої з ворогом 76 жителів Городка віддали своє життя за свободу і незалежність нашої Вітчизни.
Відразу ж після визволення від німецько-фашистських загарбників відновила свою роботу Городоцька сільська Рада депутатів трудящих. Селяни почали відбудовувати зруйноване війною господарство. Трудящі Городка брали активну участь у зборі продуктів та коштів для фронту. Вони докладали всіх зусиль, щоб вчасно і якісно підготуватись до весняної посівної кампанії. Відповідну техніку надала Шпанівська МТС, яка відновила свою роботу влітку 1944 року. Держава допомогла посівним матеріалом та реманентом. Для потреб безкінних господарств на польових роботах було організовано близько 100 супряг.
В жовтні 1948 року було відновлено колгосп. Односельці знову обрали його головою В. А. Ткача. Дуже важко було колгоспникам господарювати у перші післявоєнні роки. У 1949 році в артілі було лише 28 голів великої рогатої худоби. Вартість основних засобів виробництва становила 20,8 тис. крб., неподільні фонди — 20,3 тис. крб. Урожайність цукрових буряків у ці часи становила 101 цнт з гектара.
1949 року було створено колгоспну партійну організацію, яка з перших днів свого існування розгорнула активну боротьбу за дальше піднесення економіки й культури села.
Комсомольська організація, яка відновила свою роботу, взяла шефство над школою. У червні 1946 року сумлінно працювали комсомольці на недільнику, ремонтуючи школу. Вони полагодили в приміщенні двері та всі шкільні меблі, а також завезли на зиму 45 куб. м дров. Комсомольці відремонтували клуб, хату-читальню, організували гурток, де вивчали Конституцію СРСР.
Радянська держава приділяла велику увагу охороні здоров’я трудящих. З 1948 року в Городку діяла медична амбулаторія, де допомогу трудящим подавали лікар, п’ять працівників з середньою спеціальною освітою. Відновив роботу обласний санаторій для туберкульозних хворих на 50 місць.
У Городку відкрилася семирічна школа, на базі якої 1949 року створили середню. Тоді її відвідували 475 учнів. Їх навчали 20 учителів, серед них Ю.А. Захаржевський, вихідець з городоцьких селян-бідняків. В роки польської окупації він не міг працювати в своєму рідному селі, його звільняли з роботи, переводили з села в село. А за Радянської влади за сумлінне навчання і виховання підростаючого покоління Ю. А. Захаржевський в числі перших вчителів області був нагороджений орденом Леніна. 1951 року йому було присвоєно почесне звання заслуженого вчителя УРСР.
В 1955—1957 рр. колгоспи Городка і навколишніх сіл об’єдналися в один — «Україна». Центральна садиба господарства містилась у Городку. З 1963 року, після приєднання до нього частини колгоспу «Ленінським шляхом», колгосп став називатись ім. XXII з’їзду КПРС.
Об’єднання артілей позитивно позначилось на розвитку економіки господарства. Зросла технічна оснащеність колгоспу, підвищились урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тваринництва. Колгосп ім. XXII з’їзду КПРС — багатогалузеве господарство. У колгоспі 4530 га землі, з них 3216 га орної. На колгоспних полях працюють 38 тракторів, 18 комбайнів, 24 вантажні автомашини та багато іншої техніки.
Невпинно зростало виробництво продуктів рільництва і тваринництва. Врожайність зернових 1971 року становила 32 цнт з га, м’яса вироблено по 115 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь, цукрових буряків вирощено по 312 цнт з га. Колгосп успішно завершив восьму п’ятирічку, виконавши плани продажу державі сільськогосподарської продукції в середньому на 115—120 процентів.
З 1962 по 1972 рік у господарстві побудовано 5 типових тваринницьких приміщень, три пташники, будинок тваринника, ремонтну майстерню машинно-тракторного парку тощо.
В усі галузі колгоспного виробництва широко впроваджується комплексна механізація. Це значно полегшує й працю тваринників. У приміщеннях, де на відгодівлі близько двох тисяч голів великої рогатої худоби, механізовано роздачу кормів, водонапування та прибирання гною. Значний вклад у здійснення механізації трудомістких робіт на полях і фермах вносять колгоспні раціоналізатори. В. Г. Шиматович удосконалив райборінки і за його прикладом в усіх колгоспах району внесено зміну в конструкцію райборінок, що значно поліпшує якість обробітку грунту під час посівів цукрових буряків. М. Т. Багнюк удосконалив транспортер картоплекомбайна.
За високі показники в розвитку колгоспного виробництва 32 трудівники колгоспу одержали урядові нагороди. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено ланкових В. У. Ткач, П. П. Ключник, Т. А. Ткачук. Очолювані ними ланки в 1955—1961 рр. вирощували врожаї цукрових буряків по 480—560 цнт з га. Праця 87 колгоспників відзначена медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». В 1968 році колгосп ім. XXII з’їзду КПРС був учасником ВДНГ, його відзначено дипломом 3-го ступеня.
Нових трудових успіхів домоглися колгоспники у 9-й п’ятирічці. 1972 року вони зібрали зернових по 32 цнт з га, цукрових буряків по 328 цнт з гектара.
Колгоспна партійна організація налічує в своєму складі 86 комуністів. Переважна більшість комуністів колгоспу працює безпосередньо в сфері матеріального виробництва: трактористами, комбайнерами, тваринниками. Під керівництвом партійної організації працює комсомольська організація, яка об’єднує у своїх рядах 76 чоловік.
Активно допомагає партійній організації та правлінню колгоспу багатотиражна газета «Шлях до комунізму», яка видається з 1963 року.
Велику роботу у справі дальшого піднесення сільськогосподарського виробництва та культури здійснює сільська Рада, до складу якої обрано 88 депутатів, серед них 40 жінок.
В селі працюють дільнична лікарня, пологовий будинок. У старовинному парку на площі п’ять га розмістились корпуси обласного протитуберкульозного диспансеру на 150 ліжок. Для цілодобового перебування хворих в парку в літній час є два павільйони. У диспансері трудяться три лікарі, 25 працівників середнього та 36 молодшого медичного персоналу.
Жителі Городка мають всі можливості здобувати освіту. Понад 750 дітей колгоспників закінчили Городоцьку середню школу, з них 113 здобули вищу освіту. Серед 45 вчителів школи — 14 її колишніх випускників. Учні в літній період подають значну допомогу колгоспові в догляді за посівами цукрових буряків, збиранні овочів та проведенні інших сільськогосподарських робіт.
Справжнім центром культурного життя трудящих Городка став будинок культури. Тут працюють оркестр народних інструментів, хоровий, драматичний та інші гуртки художньої самодіяльності, в яких бере участь близько 200 жителів Городка — механізаторів, тваринників, робітників. Гордістю села є колгоспний хор, який успішно виступає близько 25 років. В 1951—1952 рр. він посідав друге місце серед сільських колективів художньої самодіяльності України.
В будинку культури відбуваються вечори трудової і бойової слави, зустрічі трьох поколінь, комсомольські весілля, проводи юнаків до лав Радянської Армії. Сільські аматори систематично влаштовують виставки прикладного та образотворчого мистецтва. Живопис, різьба по дереву, килими, фотографії, твори дитячої технічної творчості — все це широко представлено на виставках. Особливо цікаві роботи вишивальниці В. Л. Головатої, самодіяльної ткалі Г. М. Яковчук та ін. Понад 1700 жителів є читачами сільської бібліотеки, у фондах якої понад 8 тис. книг.
Багато уваги приділяється у Городку розвитку спорту. В селі збудовано стадіон, працюють секції: волейбольна, футбольна, баскетбольна. В 1970 році підготовлено 167 спортсменів-розрядників. Протягом десяти років (1958—1968 рр.) колгоспні футболісти утримували першість серед сільських спортсменів області.
Держава постійно піклується про тих колгоспників, які пішли на заслужений відпочинок. Вони одержують пенсії. Лише за 1970 рік пенсій колгоспникам Городка було виплачено на суму близько 84 тис. карбованців.
За роки Радянської влади невпізнанно змінилось село. У післявоєнні роки виросли тут три нові вулиці, понад 300 сімей відсвяткували новосілля. Протягом 1965—1971 рр. в селі газифіковано 187 квартир колгоспників.
Молодіє, розквітає стародавній Городок. Його історія свідчить, що тільки за Радянської влади трудящі змогли досягти великих успіхів у економічному й культурному житті та вийти на світлий шлях творення свого щасливого майбутнього.
Г. В. БУХАЛО, М. В. ВИСКОРКО