Післявоєнне відновлення Сум
З першого ж дня визволення почали працювати міський комітет партії і міськвиконком. Під керівництвом партійної організації трудящі активно включилися у відбудову промислових підприємств, культурно-побутових закладів, житлових будинків. Вже другого дня після визволення Сум на заклик міськкому партії відроджувати місто вийшли тисячі жителів. Велику неоціненну допомогу подали союзний уряд, братні радянські республіки. У відповідності з постановою ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 21 серпня 1943 року «Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від німецької окупації» вже в 1944 році на відбудову промисловості міста було асигновано понад 16 млн. крб., а на відбудову комунальних підприємств і житлового фонду — 3,5 млн. крб. До Сум з різних районів країни надходили машини, устаткування для фабрик і заводів, будівельні матеріали тощо.
За ініціативою партійних організацій на відбудові підприємств і міста було широко розгорнуто соціалістичне змагання. Відбувалися суботники й недільники. У вересні — листопаді 1943 року, наприклад, щодня в позаробочий час на відбудові заводу ім. Фрунзе працювало понад 1000 чоловік. Завдяки цьому стало можливим вже наприкінці року у частково відроджених ковальському, ливарному, ремонтно-механічному цехах випускати продукцію, яка йшла на фронт та на відбудову шахт Донбасу. Тисячі людей працювали на відбудові промислових підприємств, а також площ, вулиць, житлових будинків.
Відродження міста тривало. В 1944 році кожен трудящий з честю виконав взяте зобов’язання: відпрацювати безплатно не менше 50 годин. Тоді в загальноміських недільниках брало участь 34 тисячі чоловік. За прикладом трудящих Сталінграда робітники, службовці, непрацююче населення оволодівали професіями будівельників, а потім, об’єднуючись у бригади, виконували значний обсяг робіт. Так, створена при будинкоуправлінні № 3 будівельна бригада домогосподарок під керівництвом депутата міськради М. Ф. Стадник відремонтувала в 1944 році 80 квартир трудящих.
1944 року на підприємства повернулись з евакуації робітники й службовці. Наприкінці року було підготовлено до пуску першу чергу Червонозоряного рафінадного заводу. Бригада слюсарів цього заводу на чолі з 82-річним К. Ф. Малярчуком, долаючи величезні труднощі, достроково змонтувала вакуумапарати. Це дозволило уже в січні 1945 року щодоби виробляти по 2 тис. центнерів цукру. 1944 року стали до ладу відбудовані взуттєва і швейна фабрики, м’ясокомбінат, млинзавод, лісопильний завод та ряд інших підприємств. Більшість продукції, що її випускали підприємства, йшла на задоволення потреб фронту.
Завдяки поширенню руху фронтових бригад на підприємствах зростали продуктивність праці, випуск продукції. Найпередовішими колективами були фронтові бригади, які очолювали С. Шевченко, М. Галушка (завод ім. Фрунзе), Ф. Дурноп’янова, А. Спицин (Червонозоряний рафінадний завод). Ці бригади щомісячно виконували норми на 300—400 процентів. Щоб хоч частково розв’язати проблему недостачі кваліфікованих кадрів, робітники освоювали по дві й більше професій. На заводі ім. Фрунзе це здійснили комуніст модельник П. П. Шульга, інвалід Вітчизняної війни нормувальник П. М. Шевцов та інші. На підприємствах більшість працюючих становили жінки. У праці вони ні в чому не поступались чоловікам. На Червонозоряному рафінадному заводі 39 робітниць оволоділи професіями ковалів, слюсарів, мідників. Промислові підприємства міста виробничий план 1944 року виконали на 100,2 процента.
Відновлювалась мережа медичних закладів. У 1944 році в Сумах приймали хворих 4 лікарні на 460 ліжок, 2 поліклініки, 10 медпунктів, в яких працювали 70 лікарів і 123 працівники з середньою медичною освітою. Держава піклувалася про сім’ї фронтовиків, інвалідів Вітчизняної війни. Допомогою в 1945 році користувалося близько 6 тисяч членів сімей фронтовиків та інвалідів Вітчизняної війни. Партійні, комсомольські й профспілкові організації, колективи трудящих дбали про те, щоб вчасно відремонтувати квартири фронтовиків, забезпечити сім’ї захисників Батьківщини паливом, взуттям і одягом.
У 1944/1945 навчальному році в 16 загальноосвітніх школах навчалося 6,7 тис. учнів і працювало 254 вчителі. Відновлювались заняття в чотирьох технікумах і педагогічному інституті. Відкрилися клуби, бібліотеки, кінотеатри. В березні 1944 року повернувся з евакуації і показав перші вистави обласний театр ім. Щеп-кіна. Почала працювати обласна філармонія.
Трудящі усім, чим могли, допомагали фронту. У вересні 1943 — квітні 1945 р. вони зібрали понад 1,5 млн. крб. грошей на будівництво танкової колони, здали у фонд оборони на 6,9 млн. крб. облігацій. 210 тис. крб. було зібрано для дітей фронтовиків. В умовах великого патріотичного піднесення відбулася в травні 1944 року передплата на третю Державну воєнну позику. Підтримуючи тісні зв’язки з Сумськими дивізіями, колективи трудящих посилали на фронт подарунки, запрошували в гості делегації воїнів.
У березні — червні 1944 року в місті формувалися частини Війська Польського. Значною мірою цьому сприяли трудящі міста. 10 червня 1944 р. делегація Крайової Ради Народової і Голова Союзу польських патріотів в СРСР В. Василевська відвідали частини, що формувалися. З Сум вони надіслали урядові Української РСР телеграму, в якій висловили подяку за щире ставлення до Війська Польського і впевненість у вічній дружбі українського й польського народів.
В роки Великої Вітчизняної війни сумчани гідно виконали свій патріотичний обов’язок перед Батьківщиною. Понад 4,5 тис. воїнів, партизанів і підпільників загинули в боях з ворогом. За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими окупантами, понад 9 тис. нагороджено орденами й медалями СРСР. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно уродженцям м. Сум: танкісту старшому сержанту Б. І. Берестовському, що відзначився в боях за визволення Києва у 1943 році, лейтенанту М. С. Нестеровському — за мужність і героїзм під час форсування річки Пруту; капітану Е. М. Терезову, який вміло командував артилерійським дивізіоном. Під час Курської битви дивізіон знищив 27 танків, 11 гармат, 45 мінометів, понад 1700 солдатів ворога. Повними кавалерами ордена Слави стали рядовий І. Я. Нагорний і старшина М. Г. Пархоменко. Сумська міська Рада депутатів трудящих присвоїла звання почесного громадянина міста колишнім командирові 50-го стрілецького корпусу генерал-лейтенанту Герою Радянського Союзу С. С. Мартиросяну і командирові 167-ї Сумсько-Київської двічі Червонопрапорної стрілецької дивізії генерал-майору І. І. Мельникову.
Трудящі свято зберігають пам’ять про земляків, що загинули в боях з фашистами. їх іменами названо вулиці, школи, піонерські дружини. Ніколи не заростає народна стежка до могил воїнів, партизанів і підпільників. У мальовничому куточку Сум височить бронзовий бюст двічі Героя Радянського Союзу С. П. Супруна—уродженця с. Річок Білопільського району.
У 1946—1950 рр. трудящі під керівництвом міської партійної організації самовіддано працювали над виконанням завдань четвертого (першого післявоєнного) п’ятирічного плану. Його складовою частиною була відбудова і дальший розвиток промисловості, комунального господарства, в т. ч. житлового фонду, медичних, культурно-побутових закладів міста Сум.
Розв’язувати всі ці завдання було складно: не вистачало кваліфікованих кадрів, техніки, будівельних матеріалів, палива, а для населення — житла, продовольства, товарів широкого вжитку. Долати труднощі післявоєнних років сумчанам допомагала вся країна. Державою було асигновано в 1946—1950 рр. на промислове капітальне будівництво 140 млн. крб. Трудящі Москви, Ленінграда, Уралу й Сибіру надсилали заводське обладнання, екскаватори, автомашини. Будівельні матеріали надходили з Ростова, Челябінська, Вологди, Марійської АРСР.
Найбільші роботи здійснювалися на машинобудівному заводі ім. Фрунзе. Були значно розширені й реконструйовані ливарний, компресорний, котельний, інструментальний та інші цехи, споруджено новий цех — механічний № 1. Продукція, що її випускав завод, йшла на відбудову багатьох підприємств вугільної і хімічної промисловості країни. Великою перемогою колективу підприємства було освоєння випуску нових потужних компресорів для стиснення газових сумішей. За створення цієї складної машини керівник проекту інженер М. М. Миронов, головний технолог В. А. Карбовничий і головний інженер П. Т. Гончаренко удостоїлися Державної премії СPCP. Відроджувалися Червонозоряний рафінадний завод, суконна, швейна, взуттєва фабрики та інші підприємства. Зводили й нові промислові об’єкти. 1946 року на площадці довоєнного заводу «Сільелектро» завершили будівництво моторемонтного підприємства. 1949 року на базі цеху центрифуг машинобудівного заводу ім. Фрунзе почав працювати насосний завод. 1949 року розгорнулося будівництво суперфосфатного заводу.
З перших днів п’ятирічки колективи заводів і фабрик активно включилися у соціалістичне змагання. Патріотичний заклик ленінградців «П’ятирічку — за чотири роки» знайшов широку підтримку серед робітників і службовців. Партійні організації всіляко сприяли зростанню трудової активності, урізноманітненню форм та дієвості соціалістичного змагання. Зокрема, вони активно поширювали досвід передових російських і українських робітників П. Викова, В. Семинського, О. Чутких і Л. Корабельникової, які застосовували швидкісні методи праці, випускали продукцію тільки відмінної якості і при цьому економили сировину й електроенергію. Завдяки цьому на підприємствах Сум зростав рух токарів, фрезерувальників-швидкісників, бригад відмінної якості продукції. Сотні трудящих за рік виконували по дві й три річні норми. Прикладом самовідданої праці була бригада С. С. Брязкуна із заводу ім. Фрунзе. Колишній фронтовик, він після повернення на підприємство, очолив бригаду молодих робітників. Наполегливо вчилися Брязкун та його товариші майстерності токаря.
Бригада щорічно перевиконувала виробничі плани.
У 1948 році спочатку завод ім. Фрунзе, а потім і інші відбудовані підприємства перевершили довоєнний рівень виробництва. Промисловість міста достроково виконала п’ятирічний план. У 1950 році обсяг валової продукції становив 285,3 млн. крб., що на 35 процентів більше в порівнянні з 1940 роком. У 1948 році Президія Верховної Ради СРСР, враховуючи заслуги Сумського машинобудівного заводу ім. Фрунзе перед Батьківщиною у справі розвитку вітчизняного хімічного машинобудування, у зв’язку з 50-річчям з дня заснування нагородила завод орденом Леніна. Урядових нагород удостоївся ряд працівників заводу, серед них ордена Леніна майстер ливарного цеху С. Л. Лущик, формівник М. І. Омельченко, слюсар І. С. Соколов, начальник котельного цеху Г. А. Федорченко.
Близько 100 млн. крб. Радянська держава асигнувала на відбудову міста. Було відбудовано й споруджено приміщення 37 адміністративних установ, культурно-побутових закладів, здали 48 тис. кв. метрів житлової площі. Крім того, робітники й службовці з допомогою державного кредиту звели 998 нових будинків. 1950 року всього у місті було 1357 комунальних будинків (159,9 тис. кв. метрів) і 6421 індивідуальний будинок (197,8 тис. кв. метрів). Упорядковувались площі й вулиці. 1948 року відкрився новий залізничний вокзал. Його спорудили за проектом архітекторів Є. А. Лимаря і В. М Сиромятникова. Окрасою міста став ряд будинків на площі ім. Леніна, проспекті Карла Маркса, зведених заводом ім. Фрунзе. Прагнучи зробити своє місто красивішим і упорядкованішим, багато суботників і недільників влаштовували комсомольці й молодь, домогосподарки.
У 1950 році в Сумах проживало 69,2 тис. чол. населення.
Здійснена в післявоєнні роки грошова реформа, скасування карткової системи на продовольчі й промислові товари, неодноразове зниження цін піднесли купівельну спроможність населення. В місті працювало 103 магазини, 2 ресторани, 59 їдалень і чайних. Населення його обслуговували 6 лікарень на 765 ліжок, три поліклініки, дитяча консультація, 18 медамбулаторій і пунктів, в яких працювало 200 лікарів і 509 середніх медпрацівників.
На початку 50-х років усі діти шкільного віку навчалися. Щоб юнаки і дівчата, які не мали середньої освіти, здобували знання, відкрилися вечірні школи робітничої молоді. В 7 середніх, 12 семирічних школах налічувалося 11,5 тисяч учнів, викладало 427 учителів. Працювали педагогічний інститут, машинобудівний, хіміко-технологічний, будівельний технікуми, медучилище.
Культурно-освітню роботу серед населення провадили 5 клубів, 53 бібліотеки (книжковий фонд 272 тис. примірників), історико-краєзнавчий і художній музеї. У 1947 році на підприємствах, в установах і навчальних закладах створюються первинні організації Товариства для поширення політичних і наукових знань УРСР. Поновило свою діяльність обласне літературне об’єднання. Літературні гуртки працювали також при клубах. Ряд цікавих вистав показав глядачам обласний музично-драматичний театр ім. М. С. Щепкіна. Досягнення музичного мистецтва пропагувала обласна філармонія.
Трудящі міста жили одними справами, одними думами з усім радянським народом. Великим святом стало відзначення у вересні 1947 року 800-річчя Москви. На всіх підприємствах, в установах відбулися урочисті збори, вечори. Напередодні свята сумчани радісно зустрічали артистів МХАТу ім. Горького, які дали кілька концертів. Влітку 1950 року трудящі одностайно поставили свої підписи під Стокгольмською відозвою прихильників миру про заборону атомної зброї і, ставши на стахановську вахту миру, виготовили багато надпланової продукції.
Нових успіхів у розвитку економіки й культури було досягнуто в наступні роки. Під час п’ятої п’ятирічки в місті споруджено нові підприємства. 1951 року став до ладу регенератний завод, 1953 року на базі колишнього лісопильного заводу була створена меблева фабрика, 1954 року дав продукцію суперфосфатний завод — попередник сучасного хімкомбінату. У 1955 і 1957 роках пущено два заводи залізобетонних конструкцій. Одночасно здійснювалась на базі нової техніки реконструкція заводів ім. Фрунзе, насосного та інших підприємств. Завдяки соціалістичному змаганню колективи підприємств успішно виконували виробничі плани. У 1955 році на підприємствах налічувалося 5 тис. стахановців. Промисловість міста на 8 місяців раніше строку виконала план п’ятої п’ятирічки.
В ці роки партійна організація і всі трудящі міста значно посилили допомогу селу. Колективи підприємств шефствували над 24 колгоспами Сумського, Штепівського й Недригайлівського районів, допомагали їм у будівництві й механізації тваринницьких ферм, споруджені кормоцехів, силосних башт, зерносховищ тощо. 1955 року міськком рекомендував у числі тридцятитисячників 35 комуністів на роботу головами правлінь колгоспів. На освоєння цілинних земель в ці роки з Сум за комсомольськими путівками поїхало близько 400 юнаків та дівчат.
У роки семирічки значно зросла промисловість. 1959 року стало до ладу одне з великих підприємств приладобудування республіки — Сумський завод електронних мікроскопів та електроавтоматики. Основною продукцією підприємства є точні й складні унікальні прилади, в основному універсальні електронні мікроскопи, електронографи, маспектрометри різних типів, лічильники іонів тощо. В організації конструкторської служби, освоєнні технологічного процесу колективу заводу велику допомогу подали вчені Москви, Ленінграда, Харкова. Завдяки докорінної технічної реконструкції суперфосфатного заводу 1964 року почав видавати продукцію хімічний комбінат. Він випускає фосфатні добрива, двоокис титану, мінеральні пігменти. Пущено також нові заводи: фарфоровий, пивоварний (1965 р.), чавуноливарний «Центролит», важких компресорів (1966 р.), «Сумремверстат», авторемонтний (1968 р.). Значно зросли потужності заводу ім. Фрунзе. Тут освоїли випуск 98 нових марок складних машин і апаратів. Продукція заводу йшла на обладнання ряду хімічних підприємств нашої країни, а також Народної Республіки Болгарії, Польської Народної Республіки, Демократичної Республіки В’єтнам, Корейської Народно-Демократичної Республіки. Президія Народних зборів Народної Республіки Болгарії за надану технічну допомогу в будівництві, монтажі й пуску азотнотукового заводу і ТЕЦ «Моріца—Схід-1» у м. Старій Загорі нагородила Сумський машинобудівний завод ім. Фрунзе орденом Червоного Прапора Праці. За роки семирічки Червонозоряний рафінадний завод повністю переобладнано для випуску цукру-рафінаду за новою технологією — методом пресування.
За прикладом московських робітників наприкінці 1958 року на підприємствах міста став масово поширюватися рух за комуністичну працю. Партійні організації очолили це патріотичне починання трудящих. Вони дбали про гласність і дієвість, різноманітність форм соціалістичного змагання. Міськком КП України і виконком міської Ради депутатів трудящих встановили перехідний Червоний прапор, яким нагороджували кращі виробничі колективи. 1959 року на підприємствах працювало близько 200 бригад комуністичної праці. Наслідуючи почин знатної російської робітниці В. Гаганової, комуністи І. О. Конопленко (завод ім. Фрунзе), І. Й. Єчкалов (8-а дистанція колії), 1. В. Демченко (суконна фабрика) та інші першими перейшли працювати з передових у відстаючі бригади, зміни і за короткий час завдяки їх ініціативі та зусиллям ці колективи стали зразковими. За активною участю комуністів і комсомольців поширювався рух новаторів «за українську годину». В 1963 році близько 5 тисяч робітників виконували семигодинне виробниче завдання за 6 годин. За самовіддану працю в роки семирічки 485 робітників і службовців було нагороджено орденами й медалями СPСP. Двоє робітників заводу імені Фрунзе— електрозварювальниця М. І. Кривич і токар Г. Ф. Кириченко, а також варильник Червонозоряного рафінадного заводу О. Г. Черниш удостоїлись звання Героя Соціалістичної Праці.
Дальшого розвитку набула промисловість у роки восьмої п’ятирічки. За рахунок запровадження нової техніки і технології на всіх підприємствах зростали виробничі потужності. У здійснення науково-технічного прогресу на виробництві значний внесок зробили Всесоюзний науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут компресорного машинобудування (створений у Сумах 1965 р.) і Український філіал Всесоюзного науково-дослідного інституту гідромашинобудування (1956 р.). Велику роль у цьому відіграли винахідники й раціоналізатори. Протягом 1966—1970 рр. у виробництво було впроваджено 88 винаходів і 22 700 раціоналізаторських пропозицій, що дало річний економічний ефект 22 млн. карбованців. Президія Верховної Ради УРСР кращим раціоналізаторам підприємств А. Й. Кравченку, М. А. Леунову, А. А. Сидоренку, А. К. Спицину, І. І. Чемерису, І. Ф. Шепеленку присвоїла звання заслуженого раціоналізатора УРСР. Для поліпшення економічних показників промисловості виключне значення мало запровадження, починаючи з 1968 року, нового порядку планування й економічного стимулювання роботи підприємств.
Здійснювалось значне промислове й житлове будівництво. Обсяг капіталовкладень склав за п’ятирічку 214 млн. крб. Протягом 1966—1970 рр. збудовано за рахунок держави 432 тис. кв. метрів житла. Крім того, 76,2 тис. кв. м житла було споруджено індивідуальними забудовниками, на що їм держава надавала довготермінові кредити. В 1965—1967 рр. стала до ладу перша тролейбусна лінія.
Масового поширення серед трудящих набуло соціалістичне змагання на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. У 1967 році робітник заводу ім. Фрунзе Герой Соціалістичної Праці Г. Ф. Кириченко першим підхопив новий почин: «Жодного відстаючого поруч з передовиком». За прикладом передового робітника працювали десятки тисяч трудящих. Одним з переможців змагання на честь 50-річчя Великого Жовтня став Сумський машинобудівний завод ім. Фрунзе. Він був удостоєний Пам’ятного червоного прапору ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Сумському хімічному комбінатові було присвоєно ім’я 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції.