Велика Писарівка, Великописарівський район, Сумська область
Велика Писарівка — селище міського типу (з 1959 року), центр району. Розташована в південно-східній частині області, в заплаві лівого берега річки Ворскли, за 33 км від залізничної станції Кириківка. Населення — 6000 чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Радянське.
Територія сучасної Великої Писарівки була заселена вже в ІІ—VI ст. Про це свідчить виявлений на околиці селища ранньослов’янський могильник черняхівської культури.
Наприкінці XVII ст. на території сучасного селища містилися хутори, що підпорядковувалися одному з укріплень Бєлгородської оборонної лінії — місту Вольному (нині с. Вільне Великописарівського району). 1709 року на цих землях, якими володів фельдмаршал М. М. Голіцин, оселилися вихідці з Наддніпрянської України, які й заснували слободу Писарівку.
Назва Велика Писарівка вперше зустрічається 1732 року в документах перепису Богодухівської сотні Харківського полку. З’явилася вона, мабуть, у зв’язку з існуванням другої, менш населеної Писарівки, яка входила до тієї ж сотні. Спочатку переселенці користувалися певними привілеями, але згодом утратили їх. Переважна більшість населення слободи стала підданими, пізніше — кріпаками князя Голіцина. Вони обробляли панські лани, працювали на токах. Крім того, відбували гужову повинність: транспортували збіжжя, лісоматеріали, сільськогосподарську сировину; ремонтували дороги, греблі та панські водяні млини. 108 чоловік працювало на суконній мануфактурі, заснованій у другій половині XVIII ст. Селяни також обкладалися оброком, сума якого кожного року зростала. Якщо в 1831 році поміщик, маючи 8898 десятин оброчної землі, одержав від селян 35,5 тис. крб., то вже наступного року — 45,2 тис. крб. Часу працювати на своїх наділах майже не лишалося. На невеликих клаптиках землі селяни збирали низькі врожаї. Тому більшість господарств не могла сплатити всі грошові повинності. Шукаючи виходу з такого становища, селяни вдавалися до допоміжних заробітків — чумакували, займалися промислами, ремеслами. Найбільш поширеними з ремесел були вовночесання, бондарство, ковальство, кравецтво, чинбарство. Серед промислів переважало виготовлення полотна й сукна. Вироблена продукція обмінювалася на зерно і реалізовувалася на ринку. Поступово збут продукції місцевих майстрів прибрала до рук заможна верхівка, яка відкривала власні крамниці. Велика Писарівка стала значним центром ярмаркової торгівлі на території Харківського полку, а згодом і губернії. Щорічно тут відбувалося 6 ярмарків.
Зручне розташування села сприяло значному збільшенню кількості його населення. Так, у 1830 році тут мешкало понад 7 тис. чоловік. На початку XIX ст. на кошти сільської громади було відкрито початкову народну школу. Але проіснувала вона недовго — за наказом поміщика Юсупова її закрили. Здавна Велика Писарівка являла собою значний осередок народного кобзарського мистецтва на Слобожанщині. Ще в другій половині XVІІІ ст. тут заснували притулок для сліпих бандуристів [звідси згодом вийшли українські радянські кобзарі Є. X. Мовчан (1898 — 1968 р.) С. А. Пасюга (1862-1933 р.), Г. С. Кожушко (1879 — 1924 р.)].
З другої половини XIX століття Велика Писарівка стала центром волості. 1857 року в селі мешкало 6567 чоловік. За уставною грамотою, складеною 17 листопада 1862 року, земельні наділи 3133 колишніх кріпаків не перевищували 2 десятини (згідно з «Положенням» найменша норма наділу на душу по Харківській губернії становила 3 десятини) на ревізьку душу. У наділ входили, крім орної, садибна земля, вигін і сінокіс. З 8857 десятин землі поміщик Юсупов відрізав громаді 6269 десятин (у т. ч. 664 десятини садибної землі), решту залишив собі. Викупні платежі становили 46 крб. за десятину, а тим часом вартість однієї десятини в Харківській губернії в 1854—1859 рр. пересічно дорівнювала 14 крб. 80 коп. Грабіжницькі умови уставної грамоти викликали обурення й протест Великописарівської громади. Коливна сході 27 листопада 1862 року зачитали уставну грамоту, уповноважені громади М. Єщенко, С. Кривонос, І. Колодькота С. Бондар, виконуючи волю громади, відмовилися підписувати акт та грамоту і разом з селянами залишили сходку. Згодом у 1042 господарів лише 181 погодився визнати уставну грамоту.
Гостре малоземелля змушувало селян орендувати землю в економії по 12,1 крб. за десятину, в той час як по Богодухівському повіту орендна плата у 80-х роках дорівнювала 6/5 крб. Сума податків на селянський двір становила в середньому 16 крб. 16 коп.— третину валового прибутку селянського двору. Селянин мусив частіше, ніж раніше, шукати заробітку на стороні. По всій Харківській губернії Велика Писарівка давала найвищий процент відхідництва — у 80-х роках XIX ст. на кожні 100 дворів припадало 132 заробітчанина.
Розвиток капіталістичних відносин після реформи 1861 року прискорив процес розшарування села. Широко застосовуючи в своїх господарствах найману працю, все більше багатіли заможні хазяї, кількість яких значно зросла. Цьому сприяла й оренда ними земель у поміщицькій економії та в безтяглових середняцьких і бідняцьких господарствах. Чимало наживалися куркулі й на збуті сільськогосподарської сировини та виробів місцевих ремісників, скуповуючи їх за безцінь. У 70-х роках XIX ст. в селі було 8 крамниць, 7 комор для закупівлі зерна, воскобійний завод, 14 олійниць. Працювали 19 кузень, крохмальний завод.
Під час першої російської революції в листопаді 1905 року у Великій Писарівці стався селянський виступ. Ще в 1902 році поміщиця приєднала до своїх володінь частину громадських земель. Суд, який досить довго розглядав скаргу селян з цього приводу, визнав дії поміщиці правильними. Обурені селяни знову подали справу до суду. Богодухівський повітовий земський начальник 15 листопада 1905 року приїхав для допиту свідків. 17 листопада 1905 року на загальній сільській сходці волосний старшина і сільський староста свідчили на користь поміщиці. Селяни зажадали усунення старшини і старости й ухвалили відібрати в економії загарбане поміщицею урочище Довге Болото. К. Дикий і М. Дикий закликали односельців до розподілу панської землі. Земський начальник і становий пристав втекли. Вночі запалали клуні куркулів. 18 листопада селяни рушили до будинку станової управи. У відповідь на вогонь, відкритий стражниками, селяни підпалили приміщення. Наступного дня куркулі вчинили жорстоку розправу над активними учасниками виступу — трьох убили, багатьох після знущань заарештували ще до прибуття карального загону. Згодом 37 селян було засуджено до різних строків ув’язнення та каторжних робіт. Перший виступ великописарівської бідноти через стихійність і неорганізованість зазнав поразки. Але він став школою дальшої боротьби сільської бідноти проти гнобителів. В ухвалі сільської сходки, що відбулася через місяць після придушення заворушення, селяни відверто записали: «Громада більше не довіряє владі і не задоволена тим ладом, який існує».
Столипінська аграрна реформа загострила класові протиріччя на селі. Бідняки спродували свої невеличкі клаптики землі куркулям і в пошуках кращої долі переселилися до Казахстану й Сибіру. Восени 1908 року виїхали перші 500 чоловік. Процес обезземелення великописарівських селян тривав і далі. Напередодні першої світової війни 92 господарства були безземельні, 444 — мали лише до двох, а 766 — до 6 десятин землі.
Понад 1200 дворів і майже 9 тис. жителів налічувалось у Великій Писарівці на початку XX ст. Невеличка лікарня була відкрита лише в 60-х роках XIX ст. У пореформений період в земській початковій школі один учитель навчав 111 учнів. Богодухівське повітове земство відкрило в селі дві початкові школи з роздільним навчанням. Крім того, працювали ще 3 церковнопарафіяльні школи. Але далеко не всі селянські діти мали змогу ходити до школи. Частина тих, яким пощастило бути зарахованими до школи, через нестатки й необхідність допомагати батькам у господарстві не закінчувала курсу навчання. Так, у 1889/1890 навчальному році з 253 учнів школу залишило 148 дітей. Наприкінці ХІХ ст. було відкрито училище, що готувало вчителів для початкових шкіл. 1913 року засновано ремісниче училище. Перед війною у Великій Писарівці працював зведений на кошти кредитного товариства народний будинок з бібліотекою. Але користуватися послугами бібліотеки дозволялося лише вчителям та службовцям.
Ще гіршим стало життя основної маси селян, коли почалася перша світова війна. Більшість годувальників мобілізували в армію. Через нестачу робочих рук скоротилася посівна площа. Численні реквізиції призвели до зменшення поголів’я худоби. Знизилась купівельна спроможність населення, занепали кустарні промисли. Щоб прогодувати сім’ю, бідняки змушені були продавати або здавати в оренду свої наділи заможним хазяям.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції влада залишилася в руках волосної та сільської управ, члени якої виконували розпорядження комісарів Тимчасового уряду. На сходці, що відбулася в березні 1917 року, великописарівці створили земельний комітет. Його головою обрали колишнього матроса-фронтовика С. І. Резника. Комітет відібрав у церкви 16,5 десятини землі й роздав бідноті. Незабаром двох членів комітету — П. X. Ігнатенка та І. С. Росоху — повітова поліція заарештувала й піддала жорстоким катуванням у богодухівській в’язниці.
Палко вітало трудове селянство Великої Писарівки перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В січні 1918 року в селі було встановлено Радянську владу. На сільському сході обрали Раду селянських депутатів. З метою підготовки до розподілу землі між бідняками Рада приступила до обліку поміщицьких і куркульських земель. Революційні перетворення на селі наприкінці березня перервали австро-німецькі окупанти. У селян стали відбирати худобу, зерно, борошно й вивозити до Німеччини. В умовах підпілля в травні була утворена група співчуваючих більшовикам у складі І. С. Гапоненка, М. Ф. Резника, Я. І. Дикого, С. М. Коваленка та інших. Члени групи проводили агітаційну роботу серед місцевих жителів, закликали їх на боротьбу проти кайзерівських окупантів і гайдамаків. Вони викривали зрадницьку суть українських буржуазних націоналістів. Після краху австро-німецької окупації в селі почали лютувати петлюрівці. Наприкінці грудня частини Червоної Армії вигнали їх з Великої Писарівки. Радянська влада була відновлена. Волосний ревком очолив І. С. Гапоненко. Члени волревкому, сільські комуністи (в березні 1919 року оформився партосередок) доводили до відома селян зміст декретів Радянської влади. Багато уваги приділялося земельному питанню. Біднякам нарізалася конфіскована у поміщиків земля. Після проведеного обліку в куркулів відбирали лишки землі. Захищаючи інтереси наймитів, радянські активісти перевіряли, як куркулі виконують умови договорів. Члени волревкому допомагали родинам червоноармійців, вдовам, безтягловим селянам обробляти їх земельні наділи, заготовляли хліб для Червоної Армії. Партійні та радянські органи разом з активістами організували збір продуктів для голодуючих дітей промислових центрів Росії, зокрема для дітей Петрограда й Москви.
З наближенням денікінців, вол ревком, виконуючи розпорядження повітревкому, приступив до організації сил для боротьби з денікінцями. Повітком КП(б)У для розгортання підпільної боротьби з білогвардійцями залишив у селі секретаря партосередку І. Д. Бриля.
На початку липня 1919 року Велику Писарівку захопили денікінці.
Вони відновили буржуазно-поміщицькі порядки — відібрали в селян землю й повернули колишнім власникам. Переслідувалися радянські активісти. Був схоплений і розстріляний І. Д. Бриль. Але безчинствували денікінці недовго. 7 грудня 1919 року 8-а дивізія Червоного козацтва під командуванням В. М. Примакова у взаємодії з бригадою латиських стрільців і кавалерійським полком під командуванням Криш’яна вибила білогвардійців з села.
9 грудня 1919 року Радянська влада у Великій Писарівці була відновлена остаточно. Розпочату волревкомом (голова — Я. І. Дикий) роботу щодо відбудови зруйнованого народного господарства продовжив волвиконком, вибори до якого пройшли весною наступного року. Внаслідок здійснення закону Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року бідняки були наділені землею. У багатіїв націоналізували крохмальний завод, олійниці й 2 парові млини.
З ініціативи комуністів та повітового комітету комсомолу на початку 1920 року в селі створено комсомольський осередок. Першими до нього вступили Ф. Ф. Рєзник, В. С. Гапоненко, К. А. Синянська, Ф. Іваненко та інші. Кореспондент газети «Юный пролетарий» писав про них, що більшість — це малописьменні або зовсім неписьменні, проте кожен відданий Радянській владі і готовий віддати своє юне життя за справу пролетарської революції.
У травні 1920 року створено волосний KHС. На своїх засіданнях комнезамівці розглядали питання про землекористування, подання допомоги бідняцьким господарствам та родинам червоноармійців посівним матеріалом, продуктами харчування. Щоб поліпшити становище бідняків, було створено товариство взаємодопомоги. Члени президії КНС брали участь у засіданнях Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Діяли товариства — сільськогосподарське, кредитне й сільське споживче. У зв’язку з врангелівською загрозою КНС докладав усіх зусиль, щоб допомогти фронту. В листопаді в селі було створено кавалерійський загін, до якого ввійшли переважно молоді члени КНС і комсомольці. Незабаром загін рушив на фронт. Комнезамівці брали активну участь у громадському житті села. Вони збирали кошти у фонд допомоги підшефному корпусу Червоного козацтва й на будівництво міноносця «Незаможник», допомагали партосередку й комсомольцям створювати товариства МОДРу, Тсоавіахіму, «Геть неписьменність», брали участь у роботі правління кооперації. Комнезамівці були культармійцями, активно працювали в гуртках лікнепу. 1920 року волвиконком за допомогою сільського
KHС обладнав і відкрив дитячий будинок для дітей-сиріт, що втратили батьків під час громадянської війни. За ініціативою активу KHС і волвиконкому була створена комісія для увічнення пам’яті великописарівців, що віддали життя за владу Рад. На зібрані серед населення кошти встановили обеліск борцям революції, який відкрили в урочистій обстановці в серпні 1920 року.
З великим сумом сприйняло трудяще селянство Великої Писарівки звістку про смерть В. І. Леніна. 27 січня 1924 року відбувся траурний мітинг, на якому трудящі поклялися виконувати заповіти вождя. Під час ленінського призову збільшилася кількість членів партосередку. Вже 1925 року в ньому налічувалося 57 комуністів проти 25 у 1923 році. Поповнився новими членами і комсомольський осередок. У 1925 році до його складу входило 58 юнаків і дівчат, у т. ч. 18 наймитів.
Поступово ставали до ладу місцеві підприємства. Чимала заслуга в цьому депутатів Ради та активу села. Працювали цегельня, 2 млини, 4 олійниці, 4 просорушки, 11 вітряків, агродільниця з прокатним пунктом, ветеринарна лікарня. Закінчувалася відбудова крохмального заводу. Розширилися посівні площі. Вже 1922 року була засіяна вся орна земля — 7508 десятин.
Поряд з відбудовою народного господарства органи Радянської влади приділяли багато уваги культурному будівництву на селі. Для створення матеріальної бази медичних, навчальних і культосвітніх закладів та агродільниці сільська громада за рекомендацією волвиконкому виділила земельні ділянки — 5 десятин сельбуду, 29 — дитбудинку, 15 — лікарській дільниці, 10 — семирічній школі. Лікарня мала стаціонар на 35 ліжок; крім того, було відділення для інфекційно хворих. 1923 року лікарня перейшла в нове приміщення з поліклінікою, терапевтичним і хірургічним відділеннями. При ній відкрилася аптека.
В 1921 році на базі церковнопарафіяльних і земських шкіл створюються школи нового типу — трудова семирічна і 2 початкові школи. При семирічці, за ініціативою комсомольців, 1923 року засновано першу в селі дитячу комуністичну організацію «Юний Спартак», яку наступного року перетворили в загін юних піонерів. На початку 1922 року для дорослих організували школу лікнепу. В 1923/1924 навчальному році відкрито школу підготовки рільників.
Пожвавилася культмасова робота на селі. 1920 року почав працювати комсомольський клуб з бібліотекою, трохи згодом — бібліотека для дорослих, 4 хати-читальні, при яких діяли пункти лікнепу. Популярністю серед населення користувалися сельбудівські хоровий і драматичний гуртки.
Наприкінці 20-х років саме життя наполегливо вимагало переходу села до соціалістичних форм господарювання. Початок колективізації у Великій Писарівці поклали випускники агрошколи місцеві селяни та агрономи П. М. Харченко й М. О. Сосновський. 1929 року вони заснували 2 ТСОЗи — «Нова праця» й ім. М. М. Коцюбинського. На початку 1930 року виник третій ТСОЗ — ім. Т. Г. Шевченка. Куркулі всіляко намагалися зірвати колективізацію. Вони вчинили замах на голову ТСОЗу ім. Шевченка Д. П. Ігнатенка і спалили клуню цього товариства.
Значну допомогу місцевій партійній організації у проведенні колективізації подали посланці харківського пролетаріату — комуністи-двадцятип’ятитисячники Винниченко (згодом — голова райколгоспспілки) та Чувирін (пізніше — голова артілі «Нова праця»). Навесні 1931 року майже всі селянські двори об’єдналися в 6 колгоспів. Артіль «Нова праця» вже в 1932 році стала одним з провідних насінницьких господарств району.
1931 року було створено Великописарівську МТС, яка восени наступного року одержала перші 15 тракторів, а вже в 1937 році їх налічувалося 75. Крім того, машинно-тракторна станція мала молотарки, комбайни та багато різного причіпного знаряддя. Майже 80 проц. усіх польових робіт виконувалися технікою МТС.
Створений при МТС політвідділ приділяв багато уваги організаційно-господарському зміцненню колгоспів, піднесенню політичної свідомості трудівників. Політвідділівці широко пропагували ударницький і стахановський рух. Велику допомогу в цій справі подавав політвідділу РК ЛКСМУ. Механізатори — комуністи й комсомольці показували приклад соціалістичного ставлення до праці. Рільнича бригада колгоспу «Червоний лан», очолювана А. М. Нетребенком, зібрала 1938 року з кожного гектара по 22,5 цнт соняшнику і здобула право брати участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1939 року.
З великим політичним піднесенням зустріли великописарівці повідомлення про затвердження 5 грудня 1936 року Надзвичайним VI11 Всесоюзним з’їздом Рад нової Конституції СPСP. Трудящі села взяли активну участь у підготовці виборів до Верховної Ради СPСP. Вони одностайно підтримали й проголосували за висунутих по своєму виборчому округу кандидатів у депутати до Ради Союзу і Ради Національностей, а в 1938 році—до Верховної Ради УРСР. Наступного року відбулися вибори до місцевих Рад депутатів трудящих.
Активну участь у громадсько-політичному житті села брали жінки. Партійна організація через делегатські збори залучала їх до роботи сільської Ради, кооперації, громадських організацій. 1927 року в сількомнезамі з 645 членів було 89 жінок. У січні того ж року відбувся перший районний з’їзд селянок. Великим авторитетом серед молоді району користувалася секретар РК ЛКСМУ О. Ф. Рєзник (в 30-х роках працювала секретарем Машівського РК КП(б)У Полтавської області, в роки тимчасової німецько-фашистської окупації билася в складі партизанського загону на Полтавщині й загинула в січні 1942 року).
Напередодні Великої Вітчизняної війни в селі працювали поліклініка, районна лікарня, протитубдиспансер, санепідемстанція, аптека. Медичну допомогу населенню подавали 11 лікарів і 27 чоловік середнього медперсоналу. Багато уваги приділялося розвиткові фізичної культури. Спортивні колективи села неодноразово виїжджали до м. Грайворона Курської області, де змагалися з російськими друзями. До 1927 року в селі були створені всі умови для здійснення початкового всеобучу. 1928 року відкрито семирічну школу ім. Х-річчя Жовтня, збудовано приміщення початкової школи ім. Горького, яку через рік реорганізували на семирічну. Крім того, в селі була семирічна школа ім. Коцюбинського. На базі трудової семирічної школи в 1934/1935 навчальному році відкрили десятирічку. Працювали ще 2 початкові школи. У 1937 році для малят збудували типове приміщення дитячих ясел. Значно підвищився культурний рівень трудівників села. В 1932—1933 рр. була ліквідована неписьменність серед дорослого населення. Діяв радіовузол, у районному клубі двічі на тиждень демонструвалися звукові кінофільми, ставилися вистави, відбувалися концерти художньої самодіяльності, читалися доповіді, лекції. До послуг населення були районна і 2 колгоспні бібліотеки. При кожній школі працювали також бібліотеки. Великою популярністю в селі та за його межами користувався кобзар 6. X. Мовчан. Він не лише майстерно й оригінально виконував народні думи та пісні, а творив і сам. Крім пісень, він створив цікавий варіант думи-пісні про Леніна «Хто ж той сокіл, товариші».
Коли мирну працю радянських людей перервав віроломний напад фашистської Німеччини, близько 300 чоловік з Великої Писарівки пішли захищати Вітчизну. На підприємствах, у колгоспах та установах пройшли мітинги, учасники яких запевнили партію й уряд, що віддадуть всі сили для розгрому ворога. На місця чоловіків, які пішли на фронт, стали їх жінки, сестри, матері. На жнивах 1941 року в артілі «Нова праця» косарями працювало 26 жінок. Трудящі Великої Писарівки підхопили почин московських робітників — створити фонд оборони. Колгосп «Нова праця» відрахував у цей фонд 100 цнт пшениці, 10 цнт м’яса, 3 тис. крб. грішми.
Для боротьби з диверсантами був створений винищувальний батальйон під командуванням начальника райвідділу міліції І. П. Савчука. З наближенням фронту почалася евакуація колгоспного майна, худоби, обладнання МТС у тил країни.
19 жовтня 1941 року Велику Писарівку захопили гітлерівці. В перші дні окупації фашисти та їх прислужники повісили кілька військовополонених і сільських активістів Ф. Дикого, К. І. Крамара та його сина Андрія. Комуністи П. К. Гараганенко, І. А. Зимін, 3. Г. Протасов та інші, що залишилися у ворожому тилу за завданням райкому КП(б)У, організували партизанський загін для боротьби з окупантами. Командиром був П. К. Гараганенко, комісаром — І. А. Зимін, начальником штабу — В. Ф. Петренко. Загін підтримував зв’язок з партизанським загоном Грайворонського району «Шахтерское племя», а через зв’язкову А. М. Плотникову та інших патріотів — зі штабом 21-ї армії. Народні месники здійснювали диверсії на залізниці, вершили суд над запроданцями, нападали на окремі німецькі загони, вели агітаційно-масову роботу серед населення, розповсюджували листівки та зведення Радінформбюро, закликали радянських людей чинити опір загарбникам. Вони допомагали радянським воїнам, що виходили з оточення, переправлятися через лінію фронту. Бійці загону збирали зброю, готуючись до активних бойових дій навесні 1942 року. Та окупантам вдалося натрапити на слід загону. У збройній сутичці загинула частина бійців і в їх числі І. А. Зимін, 3. Г. Протасов та інші. Частина ж партизанів була схоплена поліцаями. Патріотів жорстоко катували, а потім стратили. Серед них—В. Ф. Петренка, І. М. Кутового, М. Д. Гендіну. По-звірячому знущалися вороги над учителькою-партизанкою А. Я. Скалозубовою. На допиті кати вирізали їй груди, відрубали чотири пальці на правій руці, а потім розстріляли. Після нелюдських катувань, озвірілі фашисти стратили секретаря виконкому райради А. Я. Спасьонова. За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими окупантами в період Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр., вісім партизанів відзначені урядовими нагородами. На території району діяв підпільний райком комсомолу. Члени райкому через зв’язкових партизанського з’єднання М. І. Наумова одержували вибухівку, зведення Радінформбюро, листівки, в яких викривалася брехлива гітлерівська пропаганда. Все це вони передавали підпільним комсомольським організаціям, що діяли на території району. В свою чергу, райком комсомолу одержував від первинних організацій цінні відомості про дислокацію ворожих військ і передавав їх до партизанського з’єднання.
22 лютого 1943 року воїни 1142-го и 1144-го стрілецьких полків 340-ї стрілецької дивізії визволили Велику Писарівку від окупантів, але 10 березня під натиском переважаючих сил ворога відступили. Воїни-танкісти 1-го танкового батальйону 4-го гвардійського Кантемирівського танкового корпусу під командуванням майора О. М. Мороза 8 серпня 1943 року остаточно визволили Велику Писарівку від гітлерівців.
Майже 950 великописарівців хоробро билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, понад 460 з них за мужність і героїзм удостоєні бойових нагород, у їх числі уродженцям села М. П. Мірошнику та І. М. Середі присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Вночі 21 вересня 1943 року в районі Переяслава-Хмельницького 10 сміливців на човні першими серед воїнів 309-ї стрілецької дивізії почали переправу через Дніпро. Захопивши маленький плацдарм на протилежному березі ріки, радянські бійці вступили у нерівний бій з фашистами. На рахунку М. П. Мірошника було близько 20 убитих ворожих солдатів. Завдяки стійкості десяти воїнів радянські підрозділи форсували Дніпро і розширили плацдарм. Капітан прикордонних військ І. М. Середа очолив під Попільнею прикордонний загін, який прикривав відхід радянських частин. 14 липня 1941 року бійці зав’язали запеклий бій з ворожою мотопіхотою, яку підтримували танки. Довго тривав нерівний бій. Біля пораненого капітана лишилося близько десяти бійців. Гітлерівцям удалося захопити в полон І. М. Середу. На допиті він не промовив ні слова, а коли фашистський офіцер хотів зірвати з його грудей орден «Знак Пошани», капітан з останніх сил вдарив і збив з ніг гітлерівця. Відважного прикордонника розстріляли, мертвого облили бензином і спалили. Через чверть віку дізналися про подвиг І. М. Середи та бійців-прикордонників. 1965 року йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його ім’ям названо одну з прикордонних застав, колишнє с. Вовче Турківського району на Львівщині та океанський корабель. 480 односельців полягли смертю хоробрих на фронтах Великої Вітчизняної війни. В центрі села, поряд з пам’ятником, що поблизу братської могили 196 воїнів-визволителів, встановлено мармурові плити, на яких викарбувано імена загиблих односельців. 1967 року колгосп «Україна» збудував пам’ятник на честь жителів села, що віддали життя, захищаючи Вітчизну. Багато горя й лиха завдали фашисти великописарівцям. За час окупації вони стратили 36 жителів села, 176 насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Окупанти перетворили на стайню приміщення середньої школи, знищили бібліотеку, будинок культури, шкільне майно; зруйнували обеліск борцям революції, будинок семирічної школи ім. Горького.
Районний комітет партії, 5 первинних партійних організацій мобілізували трудівників села на відбудову зруйнованих ворогом підприємств. Держава виділила на охорону здоров’я 1,6 млн. крб., на розвиток освіти — 2,9 млн. крб., на відбудову села — 1 млн. крб. З братніх республік надходило обладнання для підприємств, МТС, насіннєвий матеріал тощо. 1944 року дала струм електростанція, почали видавати продукцію хлібопекарня, маслозавод, крохмальний завод, рай-промкомбінат. Працювали радіовузол, лісництво, конопленасіннєва станція, контрольно-насіннєва лабораторія, ветлікарня. Відкрився заготівельний пункт Ямненського коноплезаводу.
Відродження колгоспного господарства проходило в дуже складних умовах. Після визволення села 6 великописарівських колгоспів мали близько сотні коней, 25 плугів. Не вистачало насіння, не було жодної справної сівалки. Орали землю, волочили ріллю коровами. Справжній трудовий героїзм виявили жінки, літні люди, підлітки, на плечі яких ліг тягар перших років відбудови. За браком тягла частину першої державної насіннєвої позики вони принесли на собі від залізничної станції Кириківка. Завдяки наполегливій праці колгоспників восени було засіяно кількасот гектарів жита і 20 га озимої пшениці. Навесні 1944 року з колгоспів РРФСР, Казахської РСР повернулася худоба, яку було туди евакуйовано.
Відчутну допомогу колгоспам подавала Великописарівська МТС, що відновила свою роботу у 1943 році. Трудівники села нічого не шкодували для допомоги фронту. Тільки на танкову колону «Колгоспник Сумщини» в 1944 році вони разом з трудящими району внесли 1,5 млн. карбованців. Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни в колгоспи повернулися фронтовики. Збільшилася допомога держави коштами, насінням, будівельними матеріалами.
Поступово налагоджувалося життя. Чимала заслуга в цьому партійних організацій. Комуністи працювали на відповідальних ділянках підприємств, колгоспів, установ. Вони проводили серед робітників, колгоспників і службовців широку політ-масову роботу, залучали комсомольців, актив села і всіх трудівників до якнайшвидшої відбудови зруйнованого ворогом господарства. На партійних зборах, засіданнях бюро райкому партії розглядалися першочергові завдання. Так, у березні 1945 року на районних партійних зборах обговорювалися питання підготовки до весняної сівби. Неодноразово це питання обговорювалося і на бюро РК партії та загальних зборах парторганізацій. Багато уваги приділялося підготовці кадрів для колгоспів, відродженню поголів’я громадського тваринництва тощо. Виконком райради депутатів трудящих багато уваги в своїй роботі приділяв загальнодержавним заходам — держзакупкам, вивезенню лісу для Донбасу тощо.
Завдяки трудовому повсякденному героїзму колгоспників і механізаторів МТС уже в 1948 році місцеві колгоспи освоїли довоєнну посівну площу. 1947 року хлібороби артілі «Нова праця» зібрали на всій площі по 20 цнт озимини з га. Добре працювали й трудівники колгоспу ім. Ворошилова. За високі врожаї сільськогосподарських культур 23 передовики цих господарств одержали урядові нагороди, в т. ч. голова артілі Г. П. Цілюрик був удостоєний ордена Леніна, ордена Трудового Червоного Прапора — 8 трудівників.
Значна увага приділялася благоустрою Великої Писарівки. Весною 1948 року на території села висадили 90 тис. саджанців дерев. Того ж року встановлено пам’ятник В. І. Леніну та борцям революції. 1950 року в селі працювали поліклініка, районна лікарня на 75 ліжок, пологове відділення, проти-тубдиспансер, аптека, санепідемстанція. Навчання відбувалося в частково відремонтованих приміщеннях середньої, двох семирічних, початкової шкіл. Семирічну школу № 4 ім. Горького відбудували трудівники колгоспу «Зоря комунізму» (колишній — ім. 8 Березня). Наймолодші жителі села виховувалися в дитячих яслах і дитсадку. На кінець 1950 року в усіх школах Великої Писарівки навчалося 1458 учнів. У районному будинку культури демонструвалися кінофільми, виступали гуртки художньої самодіяльності. З 1945 року працювала бібліотека для дорослих.
В ході дальшого розвитку сільськогосподарського виробництва відбувалося об’єднання малих артілей у великі багатогалузеві господарства. Таке укрупнення у Великій Писарівці проходило в два етапи. В 1950 році артілі «Червоні лани» та ім. 8 Березня об’єдналися в одну — «Зоря комунізму», артілі «Жовтень» та ім. Карла Маркса — в колгосп «Правда». 1959 року «Правда» та ім. Ворошилова об’єдналися в одне господарство — «Україна», артілі «Зоря комунізму» й «Нова праця» — в колгосп «Дружба». За цими колгоспами закріплено 7178 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 6657 га орної землі. Машинно-тракторний парк обох господарств налічує 61 трактор, 44 комбайни, 31 автомашину. Колгоспи мають 10 тваринницьких ферм, зерносховища, силосні башти, автогаражі тощо. Йдучи назустріч 50-річчю Великого Жовтня, трудящі селища взяли підвищені соціалістичні зобов’язання і з честю їх виконали. Незважаючи на несприятливі кліматичні умови, трудівники колгоспу «Україна» виростили 1967 року по 20,2 цнт зернових з кожного га і перевиконали план продажу хліба державі.
Значного розвитку набула місцева промисловість. Було споруджено нові приміщення маслозаводу, цехи якого поповнилися новітнім устаткуванням. 1960 року пущено завод будівельних матеріалів, 3 вересня 1967 року почали видавати продукцію новий хлібозавод і реконструйований механізований маслоробний цех харчокомбінату. В селищі діє комбінат комунальних підприємств, комбінат побутового обслуговування (створений на базі колишньої промартілі). На території автопідприємств збудовано нові гаражі й майстерні для ремонту автомобілів, новою технікою поповнився «Міжколгоспбуд». Збудовано в селищі автостанцію і газобалонну заправочну станцію, створено нову установу — «Міжколгосикомунгосп». Підприємства й житлові будинки підключено до державної електромережі.
Широкого розмаху набрав серед трудівників селища рух за комуністичне ставлення до праці. Ще в 1962 році працівники Великописарівського лінійно-технічного цеху зв’язку вибороли звання колективу комуністичної праці і з честю утримують його й досі. Такого ж почесного звання удостоєний колектив працівників Великописарівського вузла зв’язку.
Новими трудовими досягненнями зустріли робітники підприємств всенародне свято — 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Йдучи назустріч славному ювілею, будівельники Великописарівського «Міжколгоспбуду» в 1969 році перевиконали річну програму.
Трудівники колгоспів, робітники підприємств і працівники установ готували трудові подарунки XXIV з’їзду КПРС, прагнули успішно виконати й виконали плани восьмої п’ятирічки. 312 колгоспників, робітників і службовців селища нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
В успішному завершенні планів восьмої п’ятирічки та достроковому виконанні завдань першого року дев’ятої п’ятирічки важливу роль відіграло соціалістичне змагання, в якому відзначилися сотні трудівників та десятки колективів. Найкращих виробничих показників досягла доярка колгоспу «Україна» М. В. Єщенко, тваринники з колгоспу «Дружба» Г. В. Малафій і М. Є. Мовчан, водії автомашин Великописарівського автопідприємства В. А. Кравченко, В. Д. Хижняк та інші. За трудові успіхи, здобуті у восьмій п’ятирічці, 15 великописарівців удостоєно урядових нагород, серед них орденом Трудового Червоного Прапора — тваринник колгоспу «Дружба» Г. В. Малафій.
Добрими трудовими здобутками завершили великописарівці перший рік дев’ятої п’ятирічки. 1971 року хлібороби артілі «Дружба» зібрали по 29,4 цнт зернових з кожного гектара. Не відстають від них і тваринники. Того року вони надоїли від кожної фуражної корови по 2026 кг молока й виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 63,8 цнт м’яса. Оплата людино-дня становила 3 крб. 74 коп. Ще вищі досягнення трудівників колгоспу «Україна». По 32,4 цнт зернових з кожного гектара зібрали вони на жнивах 1971 року. Виробництво продуктів тваринництва з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь досягло 64,4 цнт м’яса і 289 цнт молока. Готуючись гідно відзначити свято — 50-річчя утворення СРСР, виробничі колективи колгоспів і підприємств селища докладали усіх зусиль до виконання взятих соціалістичних зобов’язань. Колектив райхарчокомбінату завершив річний план реалізації продукції за И місяців, працівники маслозаводу виконали річне завдання 18 грудня. Достроково виконав свій річний план також колектив автопідприємства. За підсумками другого року дев’ятої п’ятирічки та за успіхи, досягнуті в збільшенні виробництва і продажу державі зерна, цукрових буряків та інших продуктів землеробства, 5 великописарівців відзначені урядовими нагородами, в т. ч. орденом Трудового Червоного Прапора — бригадир колгоспу «Україна», М. Т. Колісник, тракторист того ж колгоспу Д. Д. Мироненко, комбайнер колгоспу «Дружба» М. Д. Коніз.
Невпізнанною стала Велика Писарівка за роки Радянської влади. В центрі селища розташовані будинки райкому партії та виконкому райради депутатів трудящих, редакції районної газети «Красное знамя», друкарні. У Великій Писарівці понад 400 індивідуальних будинків, зведених з цегли, критих шифером або залізом. На центральних вулицях прокладено 42 тис. кв. метрів тротуарів, діє 5,7 тис. погонних метрів водопроводу, встановлено 25 водорозбірних колонок. Водопровід підведено до хлібозаводу й маслозаводу, бані, цехів харчокомбінату, деяких установ. До послуг трудящих є комбінат побутового обслуговування. Газобалонна заправочна станція забезпечує газом понад тисячу квартир. Селищний парк ім. 50-річчя Жовтня прикрасила алея ім. В. І. Леніна.
Великописарівці одержують кваліфіковану медичну допомогу. В районній лікарні працюють 17 лікарів і 28 чоловік середнього медперсоналу. Є у селищі пологовий будинок, станція швидкої медичної допомоги. Збудовано нове приміщення для райсанепідстанції.
В середній, двох восьмирічних і початковій школах 1972 року навчалося 1280 учнів; крім того, 156 чоловік набували знань у середній школі робітничої молоді. Навчають і виховують учнів 104 вчителі, 18 з них мають урядові нагороди, в т. ч. ордена Леніна удостоєний П. М. Мовчан. Педагогічний і учнівський колективи восьмирічної школи ім. М. М. Коцюбинського багато років підтримують дружні зв’язки з середньою школою ім. Ф. Енгельса Грайворонського району Бєлгородської області РРФСР. Вони обмінюються досвідом роботи, беруть участь у спільних походах по вивченню рідного краю тощо. На початку 50-х років почав працювати районний будинок піонерів, у 1968 році відкрито дитячу музичну школу. Є дитяча бібліотека.
Змістовну роботу в селищі провадять районний будинок культури, а також клуби при великописарівських колгоспах. Тут можна побачити цікаві виступи колективів художньої самодіяльності, подивитися кінофільми. До послуг населення — 7 бібліотек. Товариство «Знання» має 4 первинні організації, товариство охорони пам’ятників історії та культури об’єднує 813 членів. З 1971 року працює історико-краєзнавчий музей на громадських засадах. Жителі селища передплачують 7 тис. примірників газет і журналів. У Великій Писарівці радіофіковано всі установи, підприємства, колгоспи, житлові будинки. В побут ввійшли нові обряди: комсомольські весілля, урочиста реєстрація шлюбів і новонароджених, свято проводів зими й зустрічі весни, урочисті проводи юнаків до Радянської Армії, відзначення днів механізатора, тваринника тощо.
Міцна дружба ріднить великописарівців з трудящими Бєлгородської області РРФСР. Урочисто пройшли святкування в 1954 році 300-річчя возз’єднання України з Росією. Жителі Великої Писарівки гостинно приймали у себе делегацію з м. Грай-ворона Бєлгородської області. Всенародним святом стало відзначення 50-річчя з дня утворення компартії України і 50-річчя проголошення Радянської влади на Україні. На урочистих зборах, що відбулися 4 липня 1968 року, хлібом-сіллю зустрічали делегацію Борисівського району Бєлгородської області. У відповідь гості вручили вітальну адресу і скульптурний портрет В. І. Леніна. 1 серпня 1968 року на багатолюдному мітингу з нагоди 25-річчя визволення селища від німецько-фашистських загарбників великописарівці приймали делегацію ветеранів прославленого гвардійського Кантемирівського танкового корпусу, частини якого визволяли селище від гітлерівців.
Багатогранною є робота селищної Ради депутатів трудящих, у складі якої 85 депутатів. Селищна Рада всю свою роботу спрямовує на виконання державних планів, поліпшення умов праці колгоспників, робітників і службовців, дальший розвиток охорони здоров’я, освіти, культури. Багато уваги приділяється дальшому благоустрою селища. Депутатам Ради допомагає численний актив селища, який становить 521 чоловік. Селищна Рада працює в тісному контакті з територіальною партійною організацією і первинними парторганізаціями підприємств, колгоспів, установ. Загін комуністів 1971 року налічував у своїх рядах 359 членів і кандидатів у члени партії. 577 членів ВЛКСМ об’єднують 20 первинних комсомольських організацій. Уродженцями Великої Писарівки є Герої Соціалістичної Праці М. Г. Кравченко та І. П. Кушнарьов.
Великі зміни сталися в житті селища, а найголовніше — виросли нові люди— будівники світлого майбутнього — комунізму.
І. Г. ДАНИЛЕНКО, В. Я. СОРОКОПУД