Банилів, Вижницький район, Чернівецька область (продовження)
Церква, жандармський пост, податкове відомство, примарія, пошта, пожежна охорона, кілька приватних крамничок, шинки, похилі селянські хати під стріхою, безземелля, злидні та різні епідемії — такий був Руський Банилів під час румунсько-боярської окупації.
Тому революційна боротьба ще більше загострювалась. У повстанні 114-го полку, яке спалахнуло 19 листопада 1919 року в Сучаві, брав участь житель Руського Банилова М. Радул. Після придушення повстання він, рятуючись від карателів, був змушений тікати до Галичини. Наприкінці 20-х років у селі діяла підпільна група, члени якої співчували Радянській владі й проводили серед селян політичну агітацію. Влітку 1929 року в село приїжджав секретар ЦК партії «Визволення» І. Д. Стасюк. На зборах у будинку селянина М. В. Іванчука він читав газету «Борець», розповідав про важке становище селян та про завдання партії «Визволення». Тут же було оформлєно передплату на газету в кількості 11 примірників. Приїзд Стасюка сприяв виникненню в селі первинної організації партії «Визволення». В листопаді 1931 року в Руському Банилові розповсюджувались листівки підпільного обкому Комуністичної партії Румунії, написані українською, німецькою і румунською мовами. Банилівська група підтримувала тісні зв’язки з підпільними групами Карапчів і Чорногузів. Посередником між організацією «Визволення» в Чернівцях і банилівською групою була молода жінка, що мала партійну кличку Роза.
28 червня 1940 року Руський Банилів визволено від румунсько-боярської окупації. Трудящі села радісно зустрічали своїх визволителів. Хліб-сіль частинам Червоної Армії підніс селянин В. Г. Куташ. Банилівці вітали один одного з новим, вільним життям. Житель села М. Є. Зозуля склав пісню:
Все, що було, не вернеться —
Позбулись неволі,
Вже працюєм не на панськім,
А на власнім полі.
Зразу ж в селі була створена Рада депутатів трудящих. До її складу ввійшло 7 осіб. Головою сільради став М. В. Іванчук, секретарем М. П. Гаврилюк — колишні бідняки.
12 січня 1941 року трудящі Руського Банилова обирали депутатів до Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР. Вибори перетворилися у всенародне свято. Ще до початку голосування на трьох виборчих дільницях села зібралися сотні виборців. До двох годин дня голосування було закінчено. До виборчих урн з’явилося все доросле населення — 1330 чоловік.
Радянська влада передала трудящим понад 1500 га сільськогосподарських угідь, 230 голів великої рогатої худоби, 96 коней, 620 овець і багато дрібного сільськогосподарського інвентаря, подала матеріальну допомогу багатодітним матерям.
У серпні 1940 року в Руському Банилові на базі колишнього поміщицького господарства І. Богосевича було створено відділок радгоспу «Вашківці». Йому було передано понад 600 га орної, землі, частину поміщицької худоби, дві молотарки, 4 кінні сівалки та інший реманент.
Калинівська MTС допомагала селянським господарствам у проведенні польових робіт. «З великою цікавістю,— згадує колишня ланкова Ф. Н. Гаврилюк,— перевіряли хлібороби роботу першого трактора, який прибув у село Банилів готувати грунт під озимі посіви господарствам, що не мали свого тягла. Селяни виміряли ширину борозни та її глибину, нюхали землю, чи не пахне гасом, та все було добре і трактор орав швидше і краще». Активно відвідували селяни гурток по вивченню Статуту сільськогосподарської артілі. Переконавшись у перевагах колективного господарства, банилівці у березні 1941 року почали подавати заяви до колгоспу. За кілька днів надійшло 38 заяв. Організаційні збори прийняли рішення про створення сільськогосподарської артілі ім. Комінтерну. Головою колгоспу селяни обрали бідняка В. О. Вівчука. Матеріальна база колгоспу складалася з 100 га землі, 12 коней та кількох голів рогатої худоби. Весною колгоспники дружно й організовано вийшли в поле. Калинівська МТС прислала трактор і допомогла їм успішно провести посівну кампанію.
Після визволення села від окупантів у Руському Банилові відкрилися семирічна школа, клуб, бібліотека. Почав діяти медичний пункт. Було створено близько 20 гуртків по ліквідації неписьменності й малописьменності. Зі східних областей Радянської України в село прибули досвідчені вчителі 3. С. Бардиш, Г. С. Мазур, В. К. Терешко та інші. В клубі читалися лекції, демонструвалися кінофільми.
З ініціативи Вашковецького райкому партії і райкому комсомолу в 1941 році створено комсомольську організацію, а також жіночу раду, яку очолила передова селянка М. П. Гавалешко.
Віроломний напад фашистської Німеччини на нашу Батьківщину обірвав мирну працю трудівників Руського Банилова. 5 липня 1941 року село окупували німецько-румунські війська. Фашистські загарбники з допомогою українських буржуазних націоналістів встановили жорстокий окупаційний режим. Колгосп був ліквідований, землю, ліс, пасовиська, худобу повернуто поміщикам і куркулям, які разом з окупантами прибули в село. До в’язниці було кинуто першого голову сільради М. В. Іванчука, до концентраційних таборів відправлено понад 300 жителів. Українські буржуазні націоналісти по-звірячому вбили секретаря сільради М. П. Гаврилюка, голову колгоспу В. О. Вівчука, ланкову — голову жіночої ради М. П. Гавалешко, члена правління колгоспу Г. Д. Чорногуза та інших.
Окупанти пограбували населення, знищили велику кількість колгоспних будівель, робочої худоби, кіз, овець тощо. Вони забрали 155 коней, 25 свиней, 80 возів та багато іншого майна. Збитки, заподіяні окупантами, разом з податками, штрафами й контрибуціями, виплаченими загарбникам, обчислювалися в сумі 882642 крб. Ненависть мешканців села до фашистів зростала з кожним днем. Недарма місцеві власті називали банилівців «дуже злими», й заявляли, що вони не заслуговують довір’я окупаційної адміністрації.
8 квітня 1944 року радянські війська визволили Руський Банилів від загарбників. Трудящі почали добровільно вливатися в лави Червоної Армії, щоб скоріше добити ворога.
На фронтах Великої Вітчизняної війни захищали Радянську Батьківщину 66 банилівців, з них 43 чол. загинуло. За бойові заслуги 5 чоловік нагороджено орденом Червоного Прапора, 3 чоловіка — орденом Слави 3-го ступеня, решта — медалями. Банилівці брали участь в обороні Сталінграда, штурмували Кенігсберг і Берлін, громили японських агресорів на Далекому Сході.
Після визволення зразу відновили роботу сільрада, семирічна школа, гуртки по ліквідації неписьменності і малописьменності, клуб, бібліотека, медичний пункт. Радянська влада знову закріпила землю за трудящими. Щоб кожне селянське господарство могло своєчасно закінчити сівбу, Банилівська сільрада прикріпила безкінних селян до господарств, які мали тяглову силу і сільськогосподарські знаряддя. Найбідніші мешканці села одержали довгострокові кредити.
Одночасно в селі широко пропагувались ідеї колективізації. Роз’яснювальну роботу проводив завідуючий земельним відділом райвиконкому комуніст С. Е. Фесенко і селяни—активісти. Важливу роль у пропаганді колективних форм господарювання відіграв відділок радгоспу «Вашківці», відбудованого трудівниками села. В 1945 році банилівці організували кілька земельних громад.
Куркулі й захисники їх інтересів — банди українських буржуазних націоналістів—чинили впертий опір заходам Радянської влади. Вони залякували селян, убивали активістів, знищували громадське майно, спалили садибу відділка радгоспу «Вашківці». У січні—лютому 1945 року жертвами звірячих розправ бандитів стали 52 чоловіка села, зокрема голова сільради М. В. Іванчук, голова батьківського комітету школи Н. Ю. Зозуля, бригадир радгоспу О. В. Ільчук.
Та ніщо не могло залякати трудящих. В селі була створена і активно діяла група самоохорони. Вона затримала й передала органам влади чимало бандитів.
Створення групи самоохорони і її активна участь в боротьбі проти буржуазних націоналістів була яскравим свідченням зростання політичної свідомості селянства. У 1947 році в Банилові виникла ініціативна група по відновленню колгоспу. На зборах, скликаних нею, про свій вступ до колгоспу заявили 25 селян. Ф. Т. Андрич, подаючи заяву, сказала: «Крім власних натруджених рук, у мене більше нема нічого. Але ці руки ще можуть працювати, і вони не будуть зайвими в колгоспі». Колгоспники усуспільнили 50 га землі, 20 коней, 13 плугів, декілька борін. Радянська влада передала артілі 18 га церковної землі. Колгосп був названий іменем Юрія Федьковича.
Матеріальна база артілі швидко міцніла й зростала. В 1948 році на її полях з’явився трактор. В 1950 році на фермах колгоспу налічувалося 158 голів великої рогатої худоби, а надій молока на одну фуражну корову становив 1514 кілограмів.
Велику роль у зміцненні артілі відіграла партійна організація, створена в 1947 році. Вона допомагала правлінню налагодити зразкову трудову дисципліну, поліпшити керівництво бригадами й ланками, організувати дійове соціалістичне змагання за підвищення врожайності й продуктивності громадського тваринництва. 18 травня 1948 року партійна організація прийняла рішення створити в Банилові другий колгосп. Для цього було мобілізовано весь актив села, інтелігенцію, комсомольців, жіночу раду. Внаслідок широкої масово-політичної роботи в серпні 1948 року виник колгосп ім. Богдана Хмельницького. Почався період масового повороту селян від дрібного індивідуального господарства до великого колективного. На 1 січня 1949 року в колгоспи об’єдналися 242 двори.. На кінець цього року колективізація була завершена.
5 вересня 1950 року на зборах членів сільськогосподарських артілей ім. Ю. Федьковича й ім. Б. Хмельницького с. Банилова та ім. Котовського с. Бережниці було прийнято рішення про створення укрупненого колгоспу, який дістав ім’я Ю. Федьковича. Площа земель об’єднаного господарства налічувала 3673 га, в т. ч. орної землі — 1870 га. Артіль об’єднувала 687 господарств, які мали 1268 працездатних членів.
Керівництво колгоспу основну увагу звернуло на боротьбу за підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Старанний обробіток землі, ущільнення строків посівів, широке використання органічних та мінеральних добрив допомогли артілі добитися великих успіхів. У 1955 році ланка А. С. Осташека виростила по 357 цнт цукрових буряків, а ланка М. Г. Іваняка — по 364 цнт. В 1956 році колгосп почав культивувати льон та сорго. Через рік ці культури дали 2 млн. крб. прибутку. Підвищилась і продуктивність тваринництва. У 1957 році було надоєно по 2266 кг молока на кожну фуражну корову.
За ці досягнення райком КП України та райвиконком нагородили колгосп ім. Ю. Федьковича перехідним Червоним прапором.