Сереховичі, Старовижівський район, Волинська область (продовження)
У 1937—1938 рр. трудящі Сереховичів рішуче виступили проти польського фашизму і підготовки ним нападу на СРСР. 1 Травня 1937 року вони організовано вийшли на демонстрацію з лозунгами: «Геть фашизм! Геть війну проти СРСР!»1 2. На посилення революційного руху польський уряд відповів репресіями. Почалися масові арешти. Однак жорстокі переслідування не зломили волі трудящих до боротьби за визволення з-під гніту панської Польщі. Всі свої надії вони покладали на допомогу своїх єдинокровних братів з Радянського Союзу. У зв’язку із загрозою, яка нависла над населенням Західної України після нападу фашистської Німеччини на Польщу, 17 вересня 1939 року частини Червоної Армії за наказом Радянського уряду перейшли польсько-радянський кордон і почали свій визвольний похід. З великою радістю зустріло населення Сереховичів воїнів-визволителів. У селі відбувалися мітинги і збори, на яких трудящі висловлювали свою щиру подяку радянському народові за визволення, за те, що вони здобули свободу та право на щасливе і вільне життя.
В Сереховичах відразу ж було створено сільський комітет. До його складу ввійшли В. Т. Балюк, Т. Й. Балюк, П. С. Сезонік та інші. Комітет відібрав землю у поміщиків і церкви та розподілив її між безземельними й малоземельними селянами.
Велике піклування виявила держава про охорону здоров’я трудящих. У селі було відкрито медпункт, де кожний міг дістати безплатно допомогу, а також районну лікарню і поліклініку. Значні зміни відбулися в галузі народної освіти і культури. В жовтні 1939 року в Сереховичах відкрили семирічну школу. З 1940 року почали діяти вечірня семирічна школа сільської молоді та школа для ліквідації неписьменності та малописьменності серед дорослого населення. Відчинилися двері сільського клубу. При ньому були створені гуртки художньої самодіяльності і бібліотека, де селяни із захопленням читали книги, газети та журнали, вивчали Радянську Конституцію. Почала роботу кінопересувка. У 1940 році в селі було створено комсомольську організацію. До її складу ввійшли К. Є. Йовик, Я. Ю. Шимончук, Ю. А. Ярощук та інші. Комсомольці проводили велику роботу, спрямовану на перебудову господарського і культурного життя на соціалістичних засадах.
З величезною радістю зустріли жителі Сереховичів рішення Народних Зборів Західної України про встановлення Радянської влади і возз’єднання західноукраїнських земель з Українською РСР. Кінчилися вікові поневіряння, голод і злидні. Трудящі села стали господарями своєї долі. В грудні 1940 року на найдемократичнішій основі відбулися вибори до місцевих Рад депутатів трудящих. Було обрано сільську Раду, головою якої став В. Т. Балюк. Навесні 1940 року в селі було організовано колгосп «23-річчя РСЧА», який очолив Д. Ф. Кисляк. До нього вступило 23 селянські господарства. Велику допомогу артілі подала Радянська держава, яка виділила для неї сільськогосподарську техніку, насіння та забезпечила її кваліфікованими кадрами.
Але мирну працю радянських людей порушила війна. Німецько-фашистські загарбники напали на Радянську країну. З наближенням до Сереховичів ворожих військ частина населення евакуювалася на схід. 27 червня 1941 року гітлерівці захопили село. Вони встановили жорстокий окупаційний режим, який спирався на насильство і терор. Земля була відібрана у селян і передана поміщикам, які повернулися сюди разом з окупантами. Колгосп пограбували, медпункт, школу, клуб та магазини закрили.
Проте населення Сереховичів не схилилося перед ненависним ворогом і піднялося проти нього на боротьбу. Фашистські кати жорстоко розправилися з активом села, з усіма, хто чинив опір. Знущатися над радянськими людьми гітлерівцям допомагали підлі зрадники — українські буржуазні націоналісти. По-звірячому були закатовані О. Г. Олександрук, В. К. Точинський, В. П. Ярощук, В. П. Білоус, С. Г. Гарбарчук, А. Г. Шеремета, М. А. Йовик та інші. Проте ні арешти, ні тортури не залякали жителів села і ще посилили ненависть їх до окупантів. Селяни встановили зв’язок з партизанським з’єднанням Героя Радянського Союзу А. П. Брянського і постійно інформували партизанів про плани і наміри окупантів. Відважними партизанськими зв’язковими були В. Д. Савчук, М. В. Денисюк і А. Й. Савчук, який загинув у 1943 році від рук українських буржуазних націоналістів. Всього за період окупації німецько-фашистські варвари знищили в селі понад 60 радянських людей, 50 юнаків і дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини.
15 березня 1944 року воїни 1-го Білоруського фронту при підтримці партизанів визволили Сереховичі. Після тривалих мук і страждань жителі села знову стали вільними. Частина з них поповнила лави Червоної Армії і добивала фашистського, звіра. За героїзм і відвагу, виявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, багато з них були відзначені урядовими нагородами. Кількох орденів і медалей удостоєні Г. Ю. Балюк, Т. О. Кошелюк, Н. Ф. Балюк, К. П. Муха та інші. 136 жителів Сереховичів, Грабового і Нової Волі загинули смертю хоробрих на фронтах Великої Вітчизняної війни. їх імена викарбувані на монументі, спорудженому в центрі села.
Відразу ж після визволення перед населенням Сереховичів постало важливе завдання —якнайшвидше відбудувати господарство і загоїти рани, заподіяні німецько-фашистськими загарбниками. Відновила діяльність сільрада, головою якої було обрано Г. Й. Балюка. У 1944 році в селі почали діяти медпункт, семирічна школа, бібліотека та клуб на 250 місць. Для відбудови зруйнованих жител і господарства держава виділила селянам будівельні матеріали і грошові кредити. МТС подавала допомогу безкінним господарствам в обробітку землі. Другу річницю визволення від німецько-фашистських загарбників сереховичівці зустріли успішним виконанням господарських завдань. Вони першими в районі виконали державні плани хлібоздачі, продажу картоплі, достроково завершили сівбу озимих.
На початку 1948 року було відновлено колгосп «23-річчя РСЧА». В перші роки колгосп був економічно слабким. Рік у рік господарство зростало, Велика заслуга у цьому належить первинній партійній організації, яку очолював Г. Й. Балюк. Наприкінці 1950 року в селі було завершено колективізацію і під керівництвом партійної організації розгорнулася боротьба за зміцнення економічної бази артілі і підвищення врожайності культур.
Дальшому зміцненню господарства, збільшенню врожайності зернових і технічних культур та піднесенню продуктивності громадського тваринництва сприяло укрупнення колгоспу. У 1957 році до нього приєдналися артілі сіл Грабового і Нової Волі. За новим господарством, що дістало назву «Нове життя», закріплено 6562 га землі, в т. ч. 1940 га орної, 195 га сіножатей і пасовищ. Тут створено 5 комплексних бригад. Механізований обробіток землі, впровадження передової агротехніки, внесення достатньої кількості добрив сприяли дальшому збільшенню врожайності. В ювілейному 1967 році в колгоспі широко розгорнулося соціалістичне змагання. У цьому році було зібрано по 23,3 цнт пшениці, 22,4 цнт жита, 38,2 цнт ячменю, 17 цнт вівса, 4,4 цнт льону-волокна з гектара. Окремі бригади і, зокрема, п’ята комплексна (бригадир Т. В. Мартинюк) зібрала по 26 цнт пшениці, 24 цнт жита, 5,3 цнт льону-волокна з гектара. Борючись за високий врожай зернових, правління колгоспу посилало кращих колгоспників в інші артілі для обміну досвідом роботи. У серпні 1967 року в Сереховичах відбулася районна наукова конференція з питань сільського господарства, на яку з’їхалися голови і агрономи колгоспів, бригадири комплексних, рільничих і тракторних бригад. На конференції було відзначено, що найвищий урожай в колгоспі «Нове життя» дає озима пшениця Миронівська 808 (до 30 і більше цнт).
Значних успіхів досягло тваринництво. У 1967 році в колгоспі налічувалося 1328 голів великої рогатої худоби, 524 свині, 1332 штуки птиці, 413 овець. Підвищилась і продуктивність тваринництва. Надій молока на одну фуражну корову зріс до 1900 кг. Високих показників у роботі добилися доярки Т. С. Мульгачик, Т. К. Онищук, С. Л. Дубик, Н. Т. Ісюк, свинарки X. І. Сметюк, П. І. Кот та Г. Г. Кузьмук.
Колгосп є великим багатогалузевим господарством, де майже всі роботи механізовані. Його машинний парк налічує 17 тракторів, 5 комбайнів, 10 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. Збільшення врожайності зернових і технічних культур та продуктивності тваринництва привело до зростання доходу колгоспу. Якщо в 1957 році він становив 150 тис. крб., то 1967 році — 651,2 тис. крб., тобто підвищився у 4 рази. Зростання доходу колгоспу дало йому можливість спорудити всі необхідні приміщення, побудувати маслоцех, пилораму, електростанцію, механічну майстерню, обладнати на фермах підвісні дороги тощо. Підвищилася оплата праці колгоспників. У 1967 році на один людино-день вони одержали по 2,11 карбованця.
За роки Радянської влади змінилося обличчя Сереховичів. В ньому зросли чудові будинки. Протягом 1957—1967 рр. тут зведено 297 нових будинків. Тільки у згадці дідів і батьків лишилися курні хати з лучиною. В центрі села споруджено магазин продовольчих і промислових товарів, поштове відділення, радіовузол. Село електрифіковано і радіофіковано. З 1965 року підключено до Добротвірської ДРЕС.
Значно зросла купівельна спроможність трудящих. У 1967 році загальна сума товарообороту торговельних закладів становила тут 995,8 тис. крб. Жителі села мають велосипеди, швейні машини, телевізори, пральні машини, користуються газовими плитками.
Велике піклування виявляє держава про охорону здоров’я трудящих. У 1962 році в Сереховичах було споруджено нове приміщення дільничної стаціонарної лікарні на 50 ліжок. При лікарні е рентгенологічний, фізіотерапевтичний кабінети, оснащені необхідною апаратурою, та дитяче відділення. У 1965 році було побудовано пологовий будинок, аптеку та амбулаторію. В лікарні 3 лікарі та 45 працівників середнього і молодшого медперсоналу.
У 1950 році в Сереховичах було завершено ліквідацію неписьменності і мало-письменності серед дорослого населення. В селі є середня школа, яка міститься в новому двоповерховому будинку. В ній навчається 400 учнів і працює 25 вчителів, з яких більшість має вищу освіту. За роки Радянської влади понад 400 уродженців села здобули середню освіту, понад 50 закінчили вищі навчальні заклади. Лише у 1968 році 105 випускників Сереховичівської школи навчалося у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах. Уродженець цього села Ю. А. Ярощук (нині голова виконкому Волинської обласної Ради депутатів трудящих)—депутат Верховної Ради УРСР 5-го, 6-го і 7-го скликань.
У 1969 році в Сереховичах спорудили новий Будинок культури на 400 місць. При ньому діє стаціонарна кіноустановка і працюють гуртки художньої самодіяльності: хоровий, вокальний, драматичний, танцювальний, художнього читання. Учасники художньої самодіяльності часто виступають з концертами в населених пунктах району, неодноразово брали участь в обласних оглядах і завжди здобували одне з перших місць. Для багатьох колгоспників улюбленим місцем відпочинку є сільська бібліотека, в якій вони можуть знайти цікаву книгу, взяти участь у диспуті. Бібліотечний фонд налічує 8285 примірників політичної, технічної, сільськогосподарської та художньої літератури. Бібліотеку щорічно відвідує понад 500 читачів. Тут оформлено куточок атеїста, літературний куточок, книжкову виставку «За владу Рад». Дедалі ширше в побут трудівників входять нові обряди та звичаї. Урочисто відзначається реєстрація шлюбів та новонароджених, проводжають юнаків на службу до Радянської Армії, пенсіонерів — на заслужений відпочинок.
Ставши господарями своєї країни, трудящі Сереховичів беруть активну участь у керівництві державою. Сереховичівська сільська Рада складається з 31 депутата. 5 жителів Сереховичів і Грабового обрані до районної Ради депутатів трудящих. Сільська Рада виявляє велику турботу про піднесення життєвого рівня трудящих, поліпшення їх побуту, благоустрій села. На сесіях сільради, засіданнях виконкому і постійно діючих комісій розв’язуються питання забудови села, піднесення економіки і культури. Натхненником трудящих на нові трудові звершення є партійна організація колгоспу, яка налічує 39 чоловік. З її ініціативи було розроблено план перебудови села, розрахований на 15 років. У недалекому майбутньому Сереховичі перетворяться на мальовниче селище міського типу, а його жителі житимуть ще краще й культурніше.
Р. Н. ОЕСЕНЮК, П. Е. СМІЛИ