Володимир-Волинський, Володимир-Волинський район, Волинська область (закінчення)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5
Відбудова народного господарства здійснювалася в складній обстановці гострої класової боротьби. В районі діяли залишені німецько-фашистськими загарбниками озброєні націоналістичні банди, які намагалися перешкодити утвердженню Радянської влади, вели антирадянську пропаганду і тероризували населення. Для боротьби з націоналістичним охвістям у місті був створений винищувальний батальйон, який разом з оперативним складом міського відділення HKBС брав безпосередню участь у знешкодженні бандитів, а також охороняв залізничний міст та інші державні об’єкти.
10 лютого 1946 року жителі міста обирали депутатів до Верховної Ради СРСР. На підприємствах розгорнулося соціалістичне змагання за гідну зустріч дня виборів. Робітники депо план 1945 року по ремонту паровозів виконали достроково. В період передвиборної кампанії посилилась політико-виховна робота, яку проводили 297 агітаторів. Для вивчення радянської виборчої системи, Конституції СРСР, Конституції УРСР, питань зовнішньої і внутрішньої політики Радянської держави на підприємствах, в установах, кварталах міста працювали 168 гуртків. Вибори пройшли як велике всенародне свято. Опускаючи бюлетень в урну на 1-й виборчій дільниці, 70-річний житель Я. Здотько сказав: «Я голосую за Радянську владу, яка піклується, як рідна мати, про великий народ». 99,96 проц. виборців проголосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.
Відбудовуючи народне господарство, трудящі міста в той же час допомагали селу. В 1947 році міська партійна організація здійснювала шефство над 16 селами. Крім організації політико-виховної і культурно-масової роботи, шефи подали селянам допомогу в ремонті культурно-освітніх установ, виготовленні сільськогосподарського інвентаря. Для постійної роботи на селі міська парторганізація послала 20 комуністів і 45 комсомольців. Важко переоцінити ту роль у зміцненні союзу робітничого класу і селянства, яку відіграла шефська допомога селу в той період.
З великим ентузіазмом взялися робітники й трудова інтелігенція Володимира-Волинського за виконання планів четвертої п’ятирічки. В цей час у місті працювали старі підприємства, які існували ще до війни, — залізничне депо, 3 млини, 7 цехів промкомбінату (столярний, шевський, слюсарний, лісопильний і шкіряний заводи та інші), харчокомбінат (макаронна фабрика, маслоробний цех, цех безалкогольних напоїв), м’ясокомбінат (ковбасний і м’ясо-жировий цехи), електростанція, промислові артілі по випуску товарів широкого вжитку. Вже в перші післявоєнні роки стали до ладу і нові підприємства. Так у 1945 році почали давати продукцію консервний завод і фабрика легпрому (випускала взуття і одяг). Відбудовувалися цегельні заводи.
Робітники, інженерно-технічні працівники і службовці депо на своєму мітингу 22 листопада 1947 року схвалили ініціативу ленінградських робітників — виконати п’ятирічку за чотири роки і одностайно включились у всесоюзне соціалістичне змагання, взявши зобов’язання щоденно виконувати виробниче завдання не менше як на 125 проц. і підвищити продуктивність праці в 1948 році в 1,5 раза. Приклад залізничників наслідували всі робітники Володимира-Волинського. Перед у соціалістичному змаганні вели трудівники м’ясокомбінату, млина № 22, швейної фабрики, артілі «Червона зірка».
П’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства міста було виконано достроково. Валова продукція державної промисловості зросла майже в 5 разів, а кооперативної —в 2 рази1 2. Успішно були взяті рубежі і п’ятої п’ятирічки.
Першими їх досягли робітники Володимир-Волинського консервного заводу, виконавши п’ятирічний план до 15 жовтня 1955 року. В рахунок наступного року вони випустили на 2 млн. 100 тис. крб. надпланової продукції.
Швидкими темпами розвивалася економіка в наступні роки, особливо в період семирічки (1959—1965 рр.). Розширювалися підприємства, збільшувався випуск продукції. Так, швейна фабрика за роки семирічки перетворилася на велике підприємство з досконалою технікою виробництва, де нині трудяться 2090 робітників.
В боротьбі за підвищення продуктивності праці зростали кадри передовиків виробництва. Саме за ініціативою робітниць фабрики трудящі міста включилися в змагання за високе звання колективів і ударників комуністичної праці. Гордістю фабрики є ветерани, які працюють тут уже десятки років. Це — резервістка Л. Сидорчук, нагороджена орденом Леніна, майстер дільниці Н. Кравчук, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Загальну пошану серед робітників заслужив токар, автор багатьох раціоналізаторських пропозицій М. Ф. Галета, який у 1936 — 1939 рр. був учасником національно-революційної війни іспанського народу проти фашизму.
Виникли в місті й нові підприємства. В 1958 році на околиці Володимира-Волинського почалося будівництво цукрового заводу, а в 1960 році він уже випускав продукцію. З кожним роком зростала його потужність. Якщо в 1961 році завод дав країні 132 тис. цнт цукру, то в 1965 році — 374 тис. цнт, тобто більш ніж у 2,8 раза. В 1967 році вироблено понад 458 тис. цнт цукру.
Разом з ростом заводу ростуть і його люди. Так, слюсарі Є. Лаптащук, О. Опейда, В. Бесараб стали інженерами. 120 робітників навчаються в школах робітничої молоді, 20 — у технікумах і майже стільки ж у вузах. Чимало спеціалістів підвищують свою кваліфікацію на спеціальних курсах. На заводі працює багато ударників комуністичної праці. Кращі з них за високі виробничі показники, досягнуті в соціалістичному змаганні, нагороджені орденами і медалями Союзу РСР. Це, зокрема, бригадир вантажників комуніст М. С. Макарінов, бригадир слюсарів К. О. Славинський, начальник цеху Є. І. Демчишин та інші.
За роки семирічки збільшився обсяг виробництва інших підприємств міста. Так, потужність плодоконсервного заводу зросла з 1959 по 1967 рік більше ніж у 2 рази. Якщо в 1959 році завод випустив 4 млн. умовних банок консервів, то в 1967 році —8,2 млн. На заводі значно розширено виробничі площі, механізовано трудомісткі процеси, розширено асортимент продукції. В 1962 році була обладнана перша в республіці лінія по виробництву екстрактів.
Меблева фабрика, яка раніше входила до складу промкомбінату як столярний цех, у 1963 році стала самостійним підприємством. Меблі Володимир-Волинської фабрики знають в Узбекистані, Казахстані, їх відправляють у лікувальні заклади Криму, в міста і села України.
В 1966 році у місті споруджено один із цехів Луцького машинобудівного заводу.
Боротьбу трудящих за дострокове здійснення завдань п’ятирічки в місті очолює 59 первинних партійних організацій, які налічують 1416 чоловік. Комуністи виступають організаторами соціалістичного змагання, провадять велику масово-політичну роботу серед населення. У перших рядах будівників комунізму йдуть комсомольці, молодь міста, які гаряче відгукуються на заклики партії і уряду. Комсомольці брали участь у спорудженні шахти «Волинська» в Донбасі, виїжджали на будівництво залізниці Абакан — Тайшет, яку наш народ назвав трасою мужності.
Міська Рада депутатів трудящих, до складу якої обрано 80 чоловік, приділяє велику увагу поліпшенню добробуту населення, розвитку торгівлі, житловому будівництву, благоустрою міста. За післявоєнний період тут споруджено багато нових житлових будинків загальною площею близько 60 тис. кв. метрів. Виникли нові вулиці: Олега Кошового, Нестерова, Белякова, Пархоменка, Дзержинського, Менжинського. З кожним роком дедалі більше квартир одержують газ.
Розширюється мережа торговельних закладів. У місті працює 40 магазинів і 25 підприємств громадського харчування, товарооборот яких у 1967 році становив 13 596 тис. карбованців.
Значно поліпшилося за післявоєнні роки медичне обслуговування населення. Тепер у місті є 6 лікувальних стаціонарних закладів на 455 ліжок, працюють 94 лікарі і 296 чоловік середнього медперсоналу. За самовіддану працю головному лікарю району Г. Ф. Радченку присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР. Кілька лікарів нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Великі зміни відбулись і в культурному житті Володимира-Волинського. У місті завершується перехід до загальнообов’язкової середньої освіти. Тут працюють 4 середні і восьмирічна школи, школа-інтернат, вечірня і заочна середні школи, спеціалізована школа (для глухонімих). Є також педагогічне училище, яке готує вчителів початкових класів і вихователів дитячих садків, і технікум механізації і меліорації сільського господарства.
На ниві народної освіти в місті трудяться понад 300 педагогів. За успіхи, досягнуті в навчально-виховній роботі, директорові школи № 2 Д. Ф. Іщенку, вчительці цієї ж школи А. В. Слободян присвоєно почесне звання заслуженого вчителя школи УРСР, директора середньої школи № З Г. С. Товкача нагороджено орденом Леніна.
Багато випускників шкіл і середніх учбових закладів поповнили ряди робітників, хліборобів, а деякі з них стали вчителями, інженерами, вченими, артистами тощо. Так, Борис Князевський — нині кандидат філологічних наук, завідуючий кафедрою іноземних мов у Львівському політехнічному інституті; Микола Гнатюк — кандидат філологічних наук, доцент Київського університету; Анатолій Хорунжий — декан Київського автошляхового інституту; Степан Вах закінчив Київську консерваторію і є одним Із провідних солістів Новосибірського театру опери та балету.
Пишаються жителі Володимира-Волинського своїм земляком — у 1871 році в сім’ї вчителя народився А. Ю. Кримський — академік АН УРСР, видатний український радянський вчений-філолог, сходознавець, письменник.
Внаслідок великих соціально-економічних і культурних перетворень, що сталися за роки Радянської влади, змінилися самі люди, їх духовне обличчя, виросли культурні запити. У місті широкого розвитку набула художня самодіяльність. Так, загальне визнання завоювала художня самодіяльність педучилища. З 510 учнів на початку 1967 року тут було понад 300 аматорів сцени, зокрема в хорі — 90 чоловік. В училищі організовано вокальний ансамбль російської пісні. На громадських засадах створено «Клуб любителів музики», члени якого вивчають історію української, російської і зарубіжної музики. Популярний у Володимирі-Волинському і самодіяльний хор медпрацівників лікарні, який успішно демонстрував своє мистецтво в Луцьку. Всі члени сім’ї лікаря I. С. Мельника — 12 синів і дочок — грають на різних музичних інструментах. Сам Іван Семенович і його дочка Любомира, також стоматолог, співають у хорі. Вечорами в їх домі влаштовуються домашні концерти.
На честь 50-річчя Радянської влади в районному Будинку культури в червні 1967 року була влаштована районна виставка творів образотворчого і прикладного мистецтва, де були представлені картини місцевих художників, українські народні вишивки, різьба на дереві, волинські святкові костюми тощо. Загальне схвалення дістали картини, написані на історико-революційні теми учасником революційного руху, колишнім членом КПЗУ Г. Л. Маковським: «Після вироку» (про «процес 151»), «Вийшли з Ульяницького лісу» (про роль 126-ї дивізії в боротьбі за владу Рад на Волині в 1917 році). На полотнах іншого майстра пензля М. П. Букатевича відтворена неповторна краса природи рідної Волині (картини «Весна», «Сільське подвір’я»). Художник закінчує також серію портретів видатних людей праці Волині.
У місті працює районне літературне об’єднання ім. І. Степанюка. Окремі члени цього об’єднання відомі вже за межами свого міста і області, їхні твори, зокрема С. М. Чайковського, друкують республіканські видавництва.
Жителі Володимира-Волинського свято шанують пам’ять про тих, хто боровся за владу Рад, за визволення з-під гніту панської Польщі, за возз’єднання з Радянською Україною. В 1967 році в місті відкрито музей революційної і трудової слави «Народжені бурею». Серед експонатів музею — копія листа М. І. Калініна до члена петербурзького «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» І. М. Леонтьева, який відбував заслання в с. Линеві Володимир-Волинського повіту.
22 квітня 1966 року в місті відкрито пам’ятник засновникові Радянської держави В. І. Леніну.
В життя і побут трудящих міцно ввійшли кіно, радіо, преса. До 1939 року в місті діяли 2 кіноустановки, нині їх 8, в т. ч. 2 кінотеатри — «Космос» та ім. Т» Г. Шевченка. Працюють дві районні бібліотеки — для дорослих, дитяча і одна міська. Загальний книжковий фонд їх становить понад 150 тис. томів. Крім того, є 14 відомчих бібліотек. Багато хто з жителів міста має досить великі домашні бібліотеки.
Вогнищами культурно-освітньої і виховної роботи є районний Будинок культури, клуб залізничників, Будинок піонерів, при яких працюють численні гуртки.
Тільки за роки Радянської влади по-справжньому розквітло і молодіє з кожним днем стародавнє місто Володимир на Волині.
В. Л. КОВАЛЬСЬКИЙ, О. Г. МИХАЙЛЮК
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5