Тячів, Тячівський район, Закарпатська область
Тячів — місто районного підпорядкування (з 1961 року), центр однойменного району. Знаходиться в Хустській улоговині, на правому березі Тиси, за 136 км на схід від обласного центру. Через місто проходять залізниця
Ужгород — Солотвина та автомагістраль Ужгород — Рахів. Населення — 8,6 тис. чоловік.
Заснований Тячів у середині XIII століття. В 1967 році біля консервного заводу виявлено рештки поселення І—II століть н. е., матеріальна культура якого є продовженням місцевих традицій куштановицької культури (VI—III століття до н. е.).
Минуле міста багате на події, які відбиті в численних архівних документах. У 1329 році угорський король Карл І відніс населені пункти Тячів, Вишкове, Хуст, Довге Поле і Сігет до розряду «королівських» (коронних) міст і дав їм деякі привілеї. їх населення звільнялося від натуральних і грошових поборів та повинностей на користь феодала, але сплачувало податок у королівську казну х. Пізніше, в 1406 і 1453 рр., королівські грамоти знову засвідчували приналежність Тячева до коронних міст і підтверджували вільності його жителів 1 2. В 1504 році привілеї мешканців цих міст були дещо доповнені в зв’язку з тим, що під час воєн з Туреччиною їх землі «вогнем і мечем» спустошили васали султана 3.
Дворяни й бідніші міщани Тячева брали участь у повстанні селян під керівництвом Дєрдя Дожі, за що після придушення виступу змушені були сплачувати спеціальну данину.
В 1551 році населення міста одержало право вільно користуватися землею, випасати худобу у королівських лісах, ловити рибу в річках, вести безмитну торгівлю. У той же час воно було зобов’язане возити провіант для гарнізону Хустсь-кого замку, сплавляти сіно до Вилока на власних човнах, давати казні овець. На-
прикінці XVI століття мешканці коронних міст скаржилися семиградському князю, що комендант Хустського замку, який одночасно був наджупаном Мармароського комітату, всупереч привілеям примушував їх завозити в замок із поля урожай, а з Угорщини — вино, вимагав від них натуральний податок — дев’ятину (за випас свиней), захоплював їхні землі і пасовища, нічого не платив майстрам за роботу.
Все це було яскравим свідченням того, що привілеї, здобуті раніше, втратили силу.
Згідно урбарію 1600 року, община Тячева повинна була виділяти 26 солекопів для роботи у копальнях Роносеку (зараз знаходиться на території Румунії), а також робітників для випалювання вугілля1.
Вже в 1629 році мешканці Тячева перевозили вино з села Шеркез (сучасна територія Угорщини), доставляли вантажі солі, ремонтували замок2. Населення міста страждало не лише від свавілля комендантів замку, а й від грабежів, які чинило австрійське військо, розквартироване на Мармарощині. В 1685—1686 рр. шкода, заподіяна австрійськими солдатами жителям Тячева, становила 9589 форинтів. Солдати забирали зерно, худобу, сіно, одяг. Кравці і шевці змушені були безплатно працювати на військо, а міщани перевозити військові вантажі3.
На початку XVIII століття тячівці брали участь у національно-визвольній війні угорського народу проти Габсбургів (1703—1711 р.). Поблизу міста діяли т. зв. гуцульські загони, ватажками яких були О. Микуляк, І. Пинтя, Ф. Бойко та інші. Про їх діяльність один з повстанців — Іван Теренчук — у серпні 1703 року на суді розповідав: «Напалисьмо на маєтки тячівських панів. Було нас 250 чоловік. Напавши, ми позабирали від них все, що могли, і понесли в Бескиди»4. В 1705 році у визвольну армію з Тячева пішло 100 чоловік, а ще через три роки місто послало в загони куруців 45 рекрутів і виплатило їм платню за 2 місяці наперед, забезпечило їх одягом і зброєю5. В рядах повстанців перебували І. Федір, С. Дебрецені. М. Банкі, А. Касов, М. Нодь та інші. Міські власті звільнили від податків ті сім’ї, члени яких знаходились у національно-визвольній армії, за що пізніше були жорстоко покарані Габсбургами.
В економічному відношенні Тячів на початку XVIII століття, як і раніше, майже не відрізнявся від навколишніх сіл. Основним заняттям населення було сільське господарство. За переписом 1720 року, в місті налічувалось 65 міщанських і 5 же-лярських дворів, які користувалися 563 кобликами орної землі і 498 косашами луків.
Система обробітку землі була двопільною. Із зернових культур селяни здебільшого вирощували кукурудзу, овес.
Великими привілеями користувалися дворяни. 1753 року в Тячеві проживало 5 дворянських родин, які мали право відкривати крамниці, розпоряджатися половиною ринкової площі6.
На кінець XVIII століття в соціально-економічних відносинах міста сталися певні зміни. В 1787 році тут проживало 1156 чол. населення, у т. ч. 1116 міщан (селян і желярів) і 40 дворян. 216 міщанських і 40 дворянських дворів мали тільки 388 голів тяглової худоби, 161 господарство було економічно маломіцним, а 86 зовсім не мали тягла. Майнова нерівність спостерігалась і серед дворян. Господарства тячівців часто терпіли від стихійних лих. Згаданого року селяни очікували урожаю 1129 кобликів, а внаслідок посухи зібрали лише 102 коблики7.
У місті мешкали бокораші і візники, які займалися транспортуванням солі, а також десятки кравців, кушнірів, чинбарів, шевців, гончарів.
Більша частина населення бідувала. Про це свідчить низька купівельна спроможність трудящих Тячева. Так, дроворуб за денний заробіток міг купити 2 фунти хліба або півфунта топленого масла, а жнець — 3 фунти проса або фунт сала х.
Важкий соціальний гніт і відсутність охорони здоров’я викликали часті захворювання. Тільки в 1778 році у місті хворіло на холеру 80 чол., 21 з яких помер.
Тячів користувався правом самоврядування, мав свою печатку із зображенням орла. Адміністративно-поліцейським і судовим органом була рада, або міська управа (магістрат), куди входили староста та радники. Староста очолював раду й судив громадян. Суд захищав інтереси експлуататорської верхівки й церкви. У 1729 році він, наприклад, звинуватив у чаклунстві Катерину Болдижар і вирішив стратити її. Насправді ж ця жінка тільки лікувала травами хворих дітей. Міщанина Я. Тор-дої було покарано 30 палицями за висловлювання проти церкви.
Значна частина населення міста зазнавала політичного безправ’я й національних утисків, що загострювало не лише класову, але й національну боротьбу трудящих. У 1778 році греко-католики (українці) Тячева скаржились комітатським зборам, що правителі міста — кальвіністи (угорці) утискують і обмежують їх: позбавили права на одержання землі біля Тиси та прибутків від міського господарства, не допускають займати службові посади в магістраті. Такого змісту скарга була послана ще раніше імператриці Марії-Терезії. Боротьба між кальвіністами й греко-католиками привела до укладення угоди 1778 року, за якою до магістрату дозволялось обирати і «найбільш здібних громадян» з числа українців, які були грамотними й знали угорську мову 1 2. Проте в школах і установах пануючою мовою залишалася латинська, а згодом нею стала угорська.
Проникнення товарно-грошових відносин у господарство міщан призводило до дальшого поглиблення майнової нерівності та соціального розшарування.
За даними 1844 року в Тячеві проживало 424 платники податків, в т. ч. 18 заможних (торговців, багатих ремісників, селян), які тримали у своїх руках 165 голь-дів землі та 660 голів домашніх тварин, і 96 представників середніх прошарків населення, яким належало 420 гольдів землі.
Решта платників складала нижчу групу населення містечка. 154 чол. володіли ділянками по 1—3 гольди й незначною кількістю худоби, платили податок по 5— 7 форинтів. Половина цієї групи — платники податку від 1 до 5 форинтів — належала до числа найбідніших прошарків населення — желярів і піджелярів. Вони не мали ні землі, ні худоби. Все їх майно складалося з хатинок і домашнього посуду.
Трудящі Тячева були усунуті від участі у виборах ради міста.
Часті неврожаї, які викликали різке подорожчання хліба і продуктів харчування, при низьких і випадкових заробітках позбавляли бідноту засобів до існування. В неурожайний 1814 рік 150 чол. бідноти Тячева залишилось без хліба. Жалюгідна допомога, подана державою, була використана верхівкою міста для спекуляції та ще більшого закабаления бідноти3.
Посилення експлуатації трудящих мас вело до поглиблення класових суперечностей у місті. Селяни все частіше відмовлялися від сплати державних податків4. Зволікали вони і здачу церковних поборів. В 1838 році греко-католицький піп Я. Злоцький подав заяву в магістрат, в якій вимагав, щоб спадкоємці померлого Я. Бордоша сплатили йому п’ятирічний борг (десятину). Дедалі частішали
потрави, «незаконні» порубки державного лісу. Мали місце сутички місцевого населення з розквартированими в Тячеві солдатами 4 драгунського полку1.
Населення міста в добу феодалізму збільшувалось дуже повільно. У 1836 році тут мешкало лише 1814 жителів.
На початку XIX ст. у Тячеві працювала тільки одна початкова школа.
Після буржуазної революції 1848 року становище міського населення не поліпшилось. Внаслідок розвитку капіталістичних відносин посилювалося розшарування серед ремісників, селян, зростала кількість міської бідноти. Розорені ремісники, попадаючи в кабальну залежність від цехової верхівки і хазяїв-скупників, перетворювались у найманих робітників. Так, коваль А. Якоб позбувся своєї майстерні, заклавши її купцю Я. Косо за 50 форинтів. В цьому ж році 2 ремісники виконували замовлення багатого майстра Г. Резенфельда.
У 70-х роках XIX століття у Тячеві інтенсивно почало розвиватися садівництво. Звідси вивозились яблука не тільки у сусідні комітати, але й далеко за межі Угорщини, і передусім у Німеччину.
Наприкінці XIX століття в руках жменьки багатіїв опинилась велика кількість сільськогосподарських угідь, худоби. У 1895 році 8 великих землевласників міста мали 2356 кадастральних гольдів орної землі, лісів, сінокосів і пасовиськ. їм належало 78 голів великої рогатої худоби і 450 овець. В одного лише Б. Бало було 200 гольдів землі, у вдови М. Філеп — 600 гольдів. Багато орних земель і лісів знаходилось у володінні реформатської церкви, казни та міської общини.
Малоземельні і безземельні міщани (селяни) орендували землю у куркулів і лихварів, вдавалися до «незаконного» освоєння казенних земель, покритих чагарниками, жили з поденних і сезонних заробітків, які здебільшого були мізерними. Наприклад, від голови великої рогатої худоби (вола, корови) пастух одержував 1/6 віка кукурудзи і 12 крейцерів. За випас худоби на полонині плата була вдвічі меншою2. Працювали пастухи від ранньої весни до пізньої осені без вихідних днів.
Розвиток капіталістичних відносин сприяв появі в місті кредитно-банківських установ. У 1889 році тут виникла ощадкаса, згодом — торговельний банк, а в 1909 році — центральна ощадкаса. Кредитом цих та інших установ користувалися торговці, ремісники, а також заможні міщани й селяни.
Позичаючи гроші під заставу землі, селяни часто були неспроможні повернути взятий борг і згодом втрачали свої наділи, розорялись. Зубожінню і розоренню селянських мас сприяли непомірні податки на користь держави, трудова повинність на будівництві і ремонті шляхів, церковні побори (коблина, роковина). Так, наприклад, 140 українських селянських родин Тячева сплачували уніатському попові 52 коблики і 2 віка кукурудзи, відробляли на землях місцевої парафії 140 днів пішої роботи.
У другій половині XIX століття населення міста зростало набагато швидше, ніж раніше, і на початку XX століття складало 4820 чол. Дещо змінилось і обличчя Тячева: з’явилися нові будинки з верандами й підвалами, чистішими стали вулиці. В 1875 році тут працювали церковнопарафіальна й початкова школи, де 190 учнів навчали 3 вчителі. Місто мало бібліотеку т. зв. читацького гуртка та господарську народну бібліотеку, але книг тут налічувалося тільки 600 томів. Більшість жителів були неписьменними, темними й затурканими.
Протягом тривалого часу у Тячеві працював угорський живописець-реаліст Шімон Голлоші, що був раніше керівником Мюнхенської художньої школи і засновником колонії художників у Надьбані3.
Починаючи з 1904 року, ПІ. Голлоші разом з своїми учнями, серед яких було немало і російських художників, виїжджав із Мюнхена на малювання етюдів у
Тячів. У 1914 році він переніс сюди і свою майстерню, де написав ряд картин, що експонуються в Національній галереї м. Будапешта.
Напередодні та в роки першої світової війни у місті побували українські та російські художники В. А. Фаворський, О. М. Тихомиров, К. К. Зефиров,
О. П. Могилевський, К. I. Корбут, О. Е. Браз.
Разом з ними дружньо працювали польські, швейцарські, німецькі, французькі митці пензля. Майстерня Ш. Голлоші знаходилася на лівому березі Тиси, біля підніжжя гори Нересені.
Радянські художники О. М. Тихомиров і О. П. Могилевський пишуть про свого вчителя як про талановитого митця, прекрасного педагога, людину, яка високо цінила Росію, вірила в соціалістичну революцію. За твердженням О. М. Тихомирова, який знаходився в Тячеві до останніх днів життя художника (1918 рік), Ш. Голлоші гаряче вітав Велику Жовтневу соціалістичну революцію і заявляв, що «соціалізм зараз для людства провідна зірка»1.
Під впливом ідей Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі Тячева, як і всього Закарпаття, розгорнули боротьбу за встановлення Радянської влади. 10 квітня 1919 року вони обрали міську Раду в складі 50 чол., за яку з 2400 виборців проголосувало 2342. В другій половині квітня війська боярської Румунії захопили місто. Радянська влада була повалена, але пам’ять про неї надовго залишилася в серцях тячівських жителів.
Після включення Закарпатської України до складу буржуазної Чехословаччини Тячів й надалі залишався адміністративним центром.
В економічному відношенні місто, як і раніше, було зв’язане з сільським господарством. Йому належало 12 771 кадастральний гольд, в т. ч. 3000 гольдів лісів, 3400 — пасовищ, 1500 — луків, 2071 — садів, 2800 — орної землі. Населення, крім землеробства, займалося розведенням племінної худоби і вирощуванням фруктів, зокрема яблук. Яблука вивозились у Німеччину, Англію, Голландію, Норвегію, Швецію. Племінна худоба (рудої породи) відправлялася в основному в чеські землі. Землеробство було екстенсивним: селяни не знали штучних добрив, користувалися примітивними знаряддями.
У Тячеві також розвивалася лісозаготівельна промисловість. Колоніальна політика чехословацької буржуазії перешкоджала розвитку обробної промисловості. Переробкою деревини та виготовленням меблів займалися окремі кустарі. Всю роботу вони виконували вручну. В місті був тільки один фугувальний верстат зразка 1895 року, який належав підприємцю Банясу. В майстерні останнього постійно працювало не більше 4—5 робітників. Фрукти переробляли кустарі К. Жидів і Е. Баняс, підприємство яких мало лише протиральну машину і вакуум-апарат. Великих промислових підприємств не було, і тому роботу знайти було дуже важко. Досить сказати, що в 1931 році у місті налічувалося 700 чол. безробітних.
Становище трудящих з кожним роком погіршувалось. В 1934 році податкові
недоїмки складали 28 8454 крони*. Соціальний гніт супроводжувався національним і політичним безправ’ям.
У відповідь на це трудящі маси Тячева під керівництвом комуністів посилювали боротьбу за поліпшення життєвих умов, за визволення з-під іноземного поневолення.
Місцева партійна організація КПЧ виникла в 1922 році. До її складу в різний час входило 20—30 чол. Активними членами організації були І. Бедей, М. Лакатош, А. Сліган, І. Візичканич, М. Бокоч та інші2. У 20—30 рр. з ініціативи районного керівництва КПЧ та місцевих комуністів у місті часто проводилися збори, мітинги й демонстрації, в яких брали участь і робітники та селяни навколишніх сіл.
Тут часто виступали секретарі крайкому КПЧ О. Борканюк, Г. Феєр, секретар партійного осередку с. Грушевого В. Половка, місцеві комуністи Й. Гаврило, А. Шимон.
Поряд з боротьбою за хліб, землю й політичні права трудящі маси активно виступали проти безробіття, за створення єдиного народного фронту проти фашизму. 10 лютого 1932 року комуністи Тячівського округу, незважаючи на заборону властей, організували масовий «голодний похід» безробітних і селянської бідноти до Тячева. Між жандармами, що блокували місто, і учасниками походу відбулася сутичка, яка закінчилась розгоном трудящих. В першотравневому мітингу 1933 року взяло участь 430 чол. Промовці таврували винуватців голоду і злиднів, виступали проти підготовки нової війни, висловлювали своє захоплення розквітом Радянської України. В 1935 році успішно пройшли збори трудящих у готелі «Корона». Представники крайкому КПЧ Д. Попович, П. Терек, І. Ваш та місцевих організацій М. Немеш і Л. Нодь закликали присутніх до солідарності з політв’язнями Е. Тельманом, І. Локотою та іншими, вказували на необхідність посилення боротьби проти фашизму3. У травні—червні цього року Закарпатський крайком КПЧ та Об’єднання трудящого селянства проводили масові робітничо-селянські конференції, одна з яких відбулася в Тячеві. Вона закінчилася прийняттям широкої програми боротьби проти економічного гніту та переслідувань. У травні 1936 року застрайкували будівельники, які вимагали підвищення заробітної плати.
Тячівці виявляли симпатії і відверто говорили про свою солідарність з народом республіканської Іспанії. На першотравневій демонстрації 1937 року, на яку вийшло 1810 робітників, селян та інтелігенції, демонстранти несли транспаранти з закликами: «Захист Іспанії — захист Чехословаччини», «Хай живе Радянський Союз — захисник миру і волі», «Геть фашизм»4. У складі інтернаціонального батальйону ім. Димитрова на території Іспанії відважно воював проти фашистів житель Тячева І. Л. Нодь. З нагоди 30-річчя битви під Мадрідом він одержав поздоровлення від групи колишніх добровольців при Радянському комітеті ветеранів війни.
Антифашистську боротьбу очолювали комуністи. Після заборони Закарпатської крайової комуністичної організації т. зв. автономним урядом Карпатської України з листопада 1938 по 14 березня 1939 року революційною боротьбою трудящих Тячева керували комуністи-підпільники І. Ваш та О. Перец.
Культурне життя міста за роки чехословацького буржуазного режиму зазнало певних змін. Тут була відкрита горожанська школа з українською, а згодом і з чеською мовами навчання. За словами крайового шкільного інспектора, більшість горожанських шкіл, у т. ч. й Тячівська, мали «непоказний зовнішній вигляд; деякі класні приміщення малі, тісні і нездорові»5. У 1929 році в Тячеві налічувалося
уже 4 початкові школи. Проте, як зазначав сучасник, «багато українських дітей не відвідує школу із-за її віддаленості». З’явилась у місті окружна шкільна бібліотека, де можна було зустріти книги й радянських авторів. Певний час діяв окружний хор вчителів, до репертуару якого входили українські й російські пісні.
Близько 30 років (з 1910 по 1939) у Тячеві працював відомий закарпатський письменник і педагог О. І. Маркуш. Тут він писав підручники та читанки для початкових шкіл, оповідання, редагував молодіжний часопис «Наш рідний край». Під час угорсько-фашистської окупації він був репресований, а його бібліотека знищена. В 1944 році О. І. Маркуш переселився до м. Хуста. Весною 1940 року в місті перебував угорський письменник Жігмонт Моріц, який збирав матеріали для твору «Село за горами».
15 березня 1939 року Тячів окупували війська фашистської Угорщини. Трудящі чинили опір загарбникам, саботували розпорядження властей, ухилялися від служби у фашистській армії. До Країни Рад емігрувало 25 чол. Угорсько-фашистські сатрапи жорстоко розправлялися з населенням. 72 тячівці було кинуто в концентраційні табори.
23 жовтня 1944 року жителі міста зустрічали Червону Армію. Місто визволили підрозділи 17-го гвардійського стрілецького корпусу, який входив до складу 4-го Українського фронту. Тячівці щиро вітали радянських воїнів, а згодом самі почали записуватися в ряди Червоної Армії. До березня 1945 року 78 мешканців Тячева стали бійцями армії-визволительки.
Після вигнання фашистів почалося нове життя. 24 листопада 1944 року в приміщенні кінотеатру відбулися вибори міського Народного комітету. До його складу увійшло 36 чол. Головою комітету став Л. Нодь, секретарем П. Рішко. На першому засіданні Народного комітету було обрано управу (президію) в складі 5 чол. і створено кілька комісій (господарську, поземельну, культурно-освітню, інвентаризаційну). Здійснюючи волю трудящих, комітет направив у Мукачеве своїх делегатів для участі в роботі І з’їзду Народних комітетів. В числі делегатів були П. М. Тарканій, Л. Нодь, В. А, Машкаринець, І. М. Ваш, О. Перец.
Народний комітет багато уваги звертав на забезпечення населення продовольством й налагодження роботи шкіл. Родинам добровольців Червоної Армії виділялась грошова й матеріальна допомога. Разом з іншими бідняцькими родинами вони одержали десятки гольдів землі. Так, в 1945 році для 398 безземельних і малоземельних селян Народний комітет виділив 120 гольдів орної землі і 148 гольдів луків 1.
Знаменною датою в житті Тячева стало 29 червня 1945 року — день возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. Тячівці сприйняли цю подію з особливою радістю.
За роки Радянської влади трудящі міста під керівництвом районної партійної організації провели велику роботу по здійсненню соціально-економічних і куль-
турних перетворень. В 1946 році було відкрито промкомбінат, до складу якого увійшли націоналізовані раніше невеликі майстерні (шевська, малярська, деревообробна та інші), а в 1962 році на базі промкомбінату утворено металозавод з цехами — штампувальним, залізних виробів і складання дверних замків. Валова продукція підприємства в 1966 році становила 755,4 тис. карбованців.
На заводі працюють десятки передовиків виробництва. Кращі з них — І. В. Ал-маші — бригадир, G. А. Мункачі — складальник, Ю. О. Бортош — штампувальник, О. А. Сабов —г слюсар-ремонтник. Ці ветерани підприємства охоче діляться своїм досвідом з молодими робітниками, є зразком для всього колективу. За наполегливу працю їх нагороджено нагрудним значком «Відмінник соціалістичного змагання УРСР», а токаря заводу комуніста Є. А. Маєра удостоєно урядової нагороди — ордена «Знак Пошани», колишнього робітника, нині майстра С. Й. Михайловича — медалі «За трудову відзнаку».
В 1947 році в місті виникла артіль «Меблевик», яка спочатку об’єднувала невелику кількість майстрів. Згодом артіль перетворилася у високомеханізоване підприємство — меблеву фабрику, яку в 1963 році приєднано до Тересвянського ДОКу і перетворено в меблевий цех. Виробництво продукції на підприємстві за 1947— 1967 рр. збільшилось у 80 разів.
Після націоналізації значно реконструйовано консервний завод. Будівельники Одеси спорудили тут котельню, механічний цех тощо. В 1950 році консервний завод одержав нову апаратуру і згодом освоїв виробництво компотів, соків, екстрактів. Підприємство випускає зараз 27 видів продукції, яка відправляється в Суми, Донецьк, Київ, Москву, Іркутськ, Челябінськ, міста Латвійської РСР.
Серед передовиків заводу, які систематично перевиконують свої виробничі завдання, є розфасовниця Г. І. Шовак, зварник В. П. Адам, електрозварник І. В. Стена та інші. За високі показники в роботі орденом «Знак Пошани» нагороджено В. А. Бабенко, медаллю «За трудову доблесть» — Е. К. Нейметі.
1961 року в Тячеві було організовано комбінат побутового обслуговування, який через 5 років мав 17 виробничих точок. За час господарської діяльності валова продукція підприємства збільшилася на 188 проц. і в 1966 році складала 846,4 тис.
карбованців.
Щороку на десятки тисяч карбованців продукції випускають сироварний завод і хлібоком-бінат. В північній частині Тячева побудовано цегельний завод з річним виробництвом 3 млн. штук цегли. На території міста розташовані рем-буддільниця облрембудтресту, міжколгоспбуд та інші будівельні організації. В економічному житті Тячева і району значну роль відіграє автопарк (АТП), організований в 1954 році. Тільки за останні десять років його вантажооборот зріс більш, як у три рази.
Продукція, яку виробляють підприємства міста, оцінюється мільйонами карбованців. Завдяки умілій організаторській роботі партійних, профспілкових і комсомольських організацій тя-чівці домоглися значного підвищення продуктивності праці і вдосконалення технологічних процесів виробництва. На зростання продуктивності праці позитивно впливає підвищення кваліфікації і культурно-освітнього рівня робітників. У 1966 році 12 працівників автопарку навчалося у вузах і технікумах, 28 чол.— у вечірніх школах.
Вагомий вклад у боротьбу за технічний прогрес на підприємствах вносять раціоналізатори і винахідники. Тільки в 1967 році на консервному і ме-талозаводах від реалізації 26 рац-пропозицій одержано 37,5 тис. крб. умовної економії. Кращими раціоналізаторами на металоза-воді є Л. Й. Катрін, І. І. Савчук, В. М. Томишин; на консервному заводі — А. Л. Кома-ромі, А. Ю. Даяк, І. В. Стена; в автотранспортному парку —
Д. Поп, В. Форкош.
Величезну роль у достроковому виконанні післявоєнних п’ятирічок відігравало соціалістичне змагання. В роки семирічки, особливо після XXII з’їзду КПРС, на підприємствах Тячева широкого розмаху набрав рух бригад і ударників комуністичної праці. В 1959—1965 рр. серед виробничих колективів міста високих показників у роботі домоглась бригада комуністичної праці О. М. Ляшка на хлібокомбі-наті, цех залізних виробів металозаводу, в яких дружно трудяться українці, росіяни й угорці х.
Рішення XXIII з’їзду КПРС сприяли дальшому розмаху соціалістичного змагання за дострокове виконання нової п’ятирічки. В 1967 році близько 30 бригад боролися за звання колективів комуністичної праці. Багатьом із них уже присвоєно це почесне звання.
Після встановлення Радянської влади в Тячеві почалася соціалістична перебудова сільського господарства. У поміщиків, куркулів і церкви було відібрано землю і розподілено між малоземельними і безземельними селянами. Тільки у вересні — жовтні 1946 року для бідняцьких господарств Тячева земельна комісія виділила 157 гольдів церковної землі. В першу чергу землею наділялися родини учасників Великої Вітчизняної війни. На початку 1946 року було створено дві земельні громади, які відразу ж розпочали підготовку до весняної сівби. Через рік на території селища і присілка Лази нараховувалось 7 земельних громад, які займалися розподілом землі, організовували супряги і готувалися організовано провести весняно-польові роботи. Питання про допомогу бідноті в проведенні польових робіт було предметом обговорення партійних зборів у лютому—березні 1947 року. За кожною земгромадою закріплювався комуніст, який допомагав їй у роботі1 2.
Переконавшись у перевазі колективного способу ведення господарства, частина жителів Тячева влітку 1947 року об’єдналася в колгосп. Головою артілі було обрано І. Вончула. Колгосп нараховував 53 двори, в яких проживало 190 чол., у т. ч. 120 працездатних.
Через три місяці кількість дворів в артілі збільшилася до 68, а працездатних членів — до 139. Однак технічна база колгоспу була ще бідною. Неподільні фонди за 1947 рік складали 5754 крб. Згодом у Тячеві і присілку Лази організувалося ще 5 артілей. У 1950 році відбулося їх об’єднання: замість шести колгоспів, було створено два — ім. Леніна й «Перемога».
З укрупненням колгоспів швидко почала зростати їх економіка, збільшуватись прибутки. Якщо в 1950 році грошові прибутки артілі ім. Леніна складали
87 133 крб.,тов 1966 році вони дорівнювали 934441 крб. Чистого прибутку колгосп у 1967 році мав 266 872 карбованців.
Основні доходи артіль ім. Леніна одержує від садівництва й тваринництва. Вона має 928 га садів, з них 511 га плодоносних. Яблука, вирощені тут, славляться високими смаковими якостями. Такі сорти, як Джонатан, Шовар, Золотий пармен, Ботул щороку у великій кількості відправляються у Москву і Київ, а також у міста Уралу й Сибіру.
З нагоди першого польоту радянської людини в космос садівники колгоспу заклали сад ім. Гагаріна. У 1967 році у ньому на площі 50 га було зібрано по 68 цнт фруктів з гектара.
Партійна організація колгоспу, яка налічує понад 40 членів і кандидатів у члени партії, постійно дбає про зміцнення економіки артілі та поліпшення добробуту колгоспників. Безпосередньо у садівництві працює 15 комуністів.
Іншою провідною галуззю є тваринництво. В 1967 році в колгоспі вироблено 10 588 цнт молока і 2100 цнт м’яса. Надій молока на кожну корову становив 2029 кілограмів.
Сільськогосподарська артіль ім. Леніна стала великим, економічно міцним господарством. Її члени успішно перетворюють у життя завдання, поставлені партією і Радянським урядом перед працівниками сільського господарства. Наслідки праці дають про себе знати. В підсумках змагання за 1965 рік колгосп ім. Леніна зайняв одне з перших місць в області.
Колгоспний лад пробудив у колишніх бідняків прагнення до творчої праці, виховав чудові кадри новаторів. Майже 20 років працює дояркою в колгоспі ім. Леніна комуніст Марія Алечко. Сумлінна трудівниця вивчає і наполегливо застосовує передовий досвід, є ініціатором переходу на доїння великих груп корів, передає свої методи праці тваринникам району та області. У 1965 році від кожної з двадцяти закріплених за нею корів вона одержала по 4771 кг молока1. За самовіддану роботу по піднесенню продуктивності громадського тваринництва М. М. Алечко в 1958 році була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці, а пізніше нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Передова доярка бере активну участь у громадсько-політичному житті. Вона депутат Верховної Ради УРСР п’ятого, шостого і сьомого скликань, делегат XXI з’їзду КПРС та XXIII з’їзду КП України.
В області широко відоме ім’я ланкової О. І. Тиводар, яка в 1965 році зібрала по 50 цнт зерна кукурудзи і по 300 цнт буряків з 1 га. В 1958 році О. І. Тиводар, М. В. Куцин (бригадир тракторної бригади), О. Г. Гашпар (доярка) за сумлінну працю були нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. В 1966 році такої урядової нагороди був удостоєний і бригадир рільничої бригади 3. П. Роман.
Невпізнано змінилося й обличчя самого міста. На його території розташовані всі адміністративні районні організації. У Тячеві розміщений вузол зв’язку, який має телеграфно-телефонну станцію і більше 600 абонентів телефонної мережі. ЗТячева у різні населенні пункти району
та області курсують автобуси і легкові таксі. За повоєнні роки значно збільшився житловий фонд міста. В 1966 році налічувалося 2495 будинків (житлова площа 51 869 кв. м). Індивідуальними забудовниками з допомогою державних кредитів споруджено 671 будинок. Місто повністю електрифіковане й радіофіковане. Завдяки постійному будівництву тут з’явилось багато нових вулиць, на яких висаджено понад 7 тис. декоративних і фруктових дерев, встановлено лампи денного освітлення.
В центрі міста, на місці колишнього пустиря, радує зір чудовий сквер, де відкрито пам’ятник В. І. Леніну. Зараз ця площа і вулиця біля неї носять ім’я В. І. Леніна. Красивим став міський парк культури і відпочинку. Він був створений у 1954 році з нагоди 300-річчя возз’єднання України з Росією. При вході в парк знаходяться обеліск і братська могила воїнів Радянської Армії, які загинули в боях за визволення району.
Відзначаючи 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка, тячівці спорудили пам’ятник видатному революціонерові-демократові. Недалеко від центру міста знаходиться пам’ятник одному з керівників революції 1848—1849 рр. в Угорщині Лайошу Кошуту. Вулиця, що тут проходить, носить його ім’я.
На основі виробничих успіхів неухильно підвищується добробут трудящих Тячева. З кожним роком зростає їх купівельна спроможність. Населення забезпечують необхідними товарами 50 торговельних точок (магазинів, підприємств громадського харчування). В 1967 році роздрібний товарообіг міського споживчого товариства досяг 5890 тис. крб. Останнім часом з метою кращого обслуговування туристів та місцевого населення відкрито магазин курортторгу. У місті зростає попит на нові меблі, одяг сучасного покрою, електротовари тощо. Зараз у користуванні тячівців велика кількість велосипедів, мотоциклів, автомобілів, радіоприймачів та телевізорів. Постійно збільшується реальна заробітна плата робітників, оплата трудодня колгоспників. Так, наприклад, за 1956—1966 рр. середній місячний заробіток робітника металозаводу підвищився з 52 до 88 крб., а оплата трудодня колгоспника — з 1,15 до 3,13 крб.
Зростають асигнування на соціальне забезпечення.
У місті значно поліпшилось медичне обслуговування.Тут діє районна лікарня на 250 ліжок, поліклініка, протитуберкульозний диспансер на 100 ліжок. На підприємствах і околицях міста відкрито 3 фельдшерсько-акушерські та 3 здоровпункти. 1966 року в лікувальних та профілактичних закладах працювало 47 лікарів, 3 стоматологи, 119 чол. середнього медичного персоналу.
Кращі лікарі міста Л. М. Ринкова, О. Г. Герендаші, О. О. Герендаші, К. М. Гордієнко за сумлінну працю нагороджені значком «Відмінник охорони здоров’я», а районний акушер-гінеколог Н. Г. Карюк — медаллю «За трудову доблесть».
Заслуженим авторитетом серед трудящих користується один з перших організаторів охорони здоров’я у місті й районі О. О. Герендаші. Працюючи в 1945— 1951 рр. завідуючим райвідділом охорони здоров’я, він провів велику роботу по організації лікувальних закладів, комплектуванню їх кадрами тощо. Зараз Герендаші не тільки лікує хворих, але й надає практичну допомогу молодим спеціалістам, виступає з лекціями перед населенням. В 1948 році його було нагороджено медаллю
«За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг.», а пізніше—значком «Відмінник охорони здоров’я».
В місті є 2 дитсадки та дитясла на 100 місць. Великі зрушення відбулися у Тячеві в галузі освіти й культурного будівництва. В повоєнні роки тут відкрито 7 шкіл, в т. ч. З середні (з українською, російською й угорською мовами навчання), 2—робітничої молоді, восьмирічна і початкова школи.
В 1966 році у школах Тячева працювало 150 вчителів. За багаторічну творчу працю на ниві народної освіти вчителів О. Ф. Потокі й Г. І. Сакач нагороджено орденом Леніна, П. І. Немеша — орденом Трудового Червоного Прапора, Т. А. Балабан і М. М. Каленюк — медаллю «За трудову доблесть», М. І. Мікерову — медаллю «За трудову відзнаку». В школах міста працює багато вчителів, нагороджених значком «Відмінник народної освіти».
В 1955 році відкрито дитячу музичну школу-семирічку. На фортеп’янному, струнному та інших її відділах під керівництвом 17 викладачів і З концертмейстерів навчається понад 200 чоловік.
Тячівцям є де відпочивати у вільний від роботи час. У місті діє Будинок культури на 800 місць, кінотеатр, кілька клубів, бібліотек, тенісних кортів, футбольних і волейбольних майданчиків, стадіон.
При Будинку культури працюють вокальний, музичний, 2 драматичні та інші гуртки художньої самодіяльності, а також студія прикладного мистецтва. Тут систематично проводяться тематичні вечори, диспути, вечори запитань і відповідей, читаються лекції, організовуються вечори радянсько-чехословацької дружби тощо.
Серед жителів міста з кожним днем зростає попит на періодичну пресу. В 1967 році на 1 тис. чол. припадало 1151 примірник газет і журналів.
У житті Тячева впевнено утверджуються паростки комуністичних суспільних відносин й посилюється громадська активність трудящих: постійно діють добровільні дружини, товариські суди, квартальні комітети, позаштатні відділи, добровільні пожежні дружини,— всього 76 організацій, в яких бере участь 1100 чоловік.
У здійсненні соціально-економічних і культурних перетворень велику роль відіграють комуністи. Серед питань, які розглядалися територіальною парторганізацією останнім часом, слід назвати такі: про інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, про роботу Тячівського сироварного заводу, про озеленення міста, про діяльність народної дружини, товариського суду тощо.
Велику роботу проводить міська Рада. В 1967 році при ній працювало 8 постійно діючих комісій, зокрема комісії комунального господарства і побутового обслуговування населення, торгівлі, благоустрою, сільськогосподарська та інші. Депутати сприяли поліпшенню трудової дисципліни на підприємствах і в колгоспі, зміцненню соціалістичної законності, охорони здоров’я трудящих, дбали про благоустрій населеного пункту. Значну роботу проводить, наприклад, постійна комісія промисловості, транспорту і зв’язку, яку очолює депутат Г. І. Кучінка. До її складу входить п’ять чоловік. Кожен з них має конкретне доручення. Крім цього, їй допомагає широкий актив. За пропозицією комісії в 1967 році на засіданні виконкому обговорено питання про роботу цегельно-черепичного заводу. Перед цим члени комісії старанно проаналізували стан справ на підприємстві, виявили причини, що заважали цегельникам виконувати виробничі норми. Виконавчий комітет розробив заходи по усуненню недоліків. Тепер завод успішно справляється з поставленими завданнями. Комісія стежить за ходом соціалістичного змагання, цікавиться промисловою санітарією, культурою виробництва тощо.
В недалекому майбутньому Тячів стане ще красивішим. Запорукою цьому невтомна праця трудящих міста — дружньої сім’ї представників різних національностей.
В. І. ІЛЬКО