Сьогоднішній день Запорізької області
Нечуване піднесення промисловості на Запоріжжі за роки Радянської влади — це творіння розуму і рук усіх народів Радянського Союзу, наслідок співробітництва запоріжців з трудящими інших областей Української РСР, багатьох країв і областей РРФСР та інших союзних республік. У 1967 році обсяг промислового виробництва порівняно з 1913 роком зріс у 324 рази. Зараз економіка області посідає важливе місце в народному господарстві республіки і всієї нашої країни. В суспільному розподілі праці Запоріжжя виступає головним чином як область якісної металургії і машинобудування. За роки соціалістичного будівництва тут створено потужні, оснащені найновітнішою технікою підприємства чорної і кольорової металургії. У Запорізькому індустріальному комплексі їм належить провідна роль. У 1968 році на них припадало 41,7 проц. всієї валової промислової продукції області. Провідними підприємствами чорної металургії, що мають союзне значення, є «Запоріжсталь» ім. Г. К. Орджонікідзе і «Дніпроспецсталь» ім. А. М. Кузьміна. У комплекс металургійних підприємств входять також Запорізький завод феросплавів та завод вогнетривів. Кольорову металургію представляють Дніпровський алюмінієвий завод ім. С. М. Кірова, Дніпровський електродний завод, Дніпровський титаномагнієвий завод.
Друге місце в галузевій структурі промисловості області належить машинобудуванню — на його долю припадало в 1968 році 32,3 проц. промислової продукції області. Машинобудування — одна з найстаріших галузей промисловості на Запоріжжі. Воно зародилось ще в минулому столітті. Та справжнього розвитку і спеціалізації набуло в роки соціалістичної індустріалізації. Тут виробляються мікролітражні автомобілі «Запорожець», найбільші в країні силові трансформатори, різні верстати, різноманітна кабельна продукція, автомобільні мотори, дизелі, сільськогосподарські машини, холодильне обладнання, гідравлічні насоси, пральні машини, різальні та вимірювальні інструменти тощо. Хімічна промисловість представлена одним з найбільших на Україні заводів — Запорізьким коксохімічним, який, крім коксу, випускає десятки видів хімічної продукції, зокрема, добрива для сільського господарства. У Бердянську працює нафтомаслозавод. У комплексі важкої індустрії важливе місце посідає промисловість будівельних матеріалів. Особливо швидко розвивалася вона у роки семирічки та поточної п’ятирічки. Це зумовлено зростаючим обсягом народногосподарського і житлового будівництва. Енергетичну базу області становить електроенергія Дніпрогесу ім. В. І. Леніна та інших електростанцій системи «Дніпроенерго». В області розвинута легка і харчова промисловість, зокрема виробництво одягу, взуття, меблів та інших товарів народного споживання, а також борошна, м’яса, молока, риби, консервів тощо. Найбільші підприємства легкої промисловості розташовані в Запоріжжі, Мелітополі, Бердянську, Токмаку, Гуляйполі, Василівці, Оріхові, Молочанську.
Високими темпами розвивається на Запоріжжі транспорт. Експлуатаційна довжина залізниць загального користування становить 936 км. Найважливішими залізничними магістралями, що проходять на території області, є Москва-Сімферополь, Запоріжжя-Волноваха, Запоріжжя-Бердянськ, Царекостянтинівка-Федорівка-Каховка. Велике шляхове будівництво розгорнулось в області у післявоєнний період. Понад 7 тис. км дорівнює протяжність автомобільних шляхів — у т. ч. 3200 з твердим покриттям. Важливе транспортне значення має Дніпро, на який припадає велика частина вантажообороту, та Азовське море (порт Бердянськ). Запоріжжя зв’язане повітряними лініями з багатьма містами країни, в т. ч. з столицею нашої Батьківщини Москвою та столицею республіки — Києвом.
Запоріжжя вносить вагомий вклад у створення матеріально-технічної бази комунізму в нашій країні. Промисловість області посідає значне місце в економіці Української РСР, зокрема дає понад 10 проц. виробництва чавуну, забезпечує 45 проц. потужностей всієї країни силовими трансформаторами, виготовляє 60 проц. морських і 50 проц. кабелів далекого зв’язку, третину споживаних країною абразивних виробів. Металургійні підприємства дають понад 30 проц. союзного виробництва нержавіючої і майже половину шарикопідшипникової сталі, четверту частину холоднокатаного сталевого листа тощо.
Область постачає в усі кінці Радянського Союзу чорні та кольорові метали, трансформатори і високовольтну апаратуру, холодильні установки і мікролітражні автомобілі, вогнетриви і феросплави, дизелі і компресори, скрепери і верстати, сільськогосподарські машини та багато іншої продукції. З сусідніх областей України і братніх республік на Запоріжжя йдуть залізна і марганцева руда, боксити, вугілля, мідь, ліс, продукти хімії тощо.
Братське співробітництво і взаємодопомога зблизили колективи багатьох підприємств Запоріжжя, Бердянська, Мелітополя, Токмака та інших міст з робітничими колективами різних підприємств країни. Прославлений колектив комуністичної праці Дніпрогесу ім. В. І. Леніна змагається з колективом Волзької ГЕС ім. В. І. Леніна. Запорізькі абразивники — з колективом Ленінградського абразивного заводу. Понад 30 років змагаються колективи двох найбільших у країні електрометалургійних заводів — запорізького «Дніпроспецсталь» і підмосковного «Електросталь».
Промислове Запоріжжя робить вагомий внесок в економічне співробітництво Радянського Союзу з країнами соціалістичного табору. В експортних поставках до соціалістичних країн беруть участь 34 промислові підприємства області. Звідси йде понад сто видів продукції, у т. ч. чавун, сталь, кокс, алюміній, прокат, дизелі, компресори, скрепери, холодильні установки, трансформатори, кабель тощо. Загалом підприємства області експортують свою продукцію до 68 країн світу.
Заводи «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь», трансформаторний, абразивний комбінат, бердянський Першотравневий завод сільськогосподарських машин, Токмацький дизелебудівний ім. Кірова та багато інших передали соціалістичним країнам технічну документацію на виготовлення окремих видів продукції. Немає такої соціалістичної країни, де б не побували висококваліфіковані спеціалісти запорізьких підприємств для подання братньої допомоги, а також з метою ознайомлення із зарубіжною технікою, технологією і організацією виробництва. В свою чергу спеціалісти багатьох соціалістичних країн приїжджають до Запоріжжя, щоб ознайомитись з технікою і передовим досвідом колективів промислових підприємств. Давня дружба у запоріжсталівців з металургами Нової Гути (Польська Народна Республіка). Велика група польських металургів проходила практику на спеціально закріпленій за ними мартенівській печі на «Запоріжсталі», а запорізькі сталеплавильники деякий час працювали на закріпленій за ними мартенівській печі у Новій Гуті.
Якщо до революції із Запоріжжя вивозились за кордон лише пшениця і вовна, то в наш час підприємства області експонують і продають свої численні вироби на міжнародних виставках і ярмарках у соціалістичних країнах, а також у Бразілії, Канаді, Тунісі, Туреччині, Франції й інших країнах світу. Запоріжці підтримують зв’язки з народами багатьох країн світу через обмін профспілковими, спортивними делегаціями та завдяки туризму. У 1966 році в області побувало 4 тис. іноземців з 52 країн світу. Водночас до 32 країн світу виїжджало 1400 запоріжців.
Великий шлях пройшло за післявоєнний час і сільське господарство області. Спираючись на трудове і політичне піднесення та ініціативу селянства, обласна партійна організація спрямувала зусилля колгоспників і робітників на максимальне використання допомоги держави і власних можливостей для піднесення економіки колгоспів і радгоспів. Завдяки цьому весною 1945 року відновили роботу всі 1236 колгоспів і 39 радгоспів, 61 машинно-тракторна станція. До 1948 року в МТС вже прибуло 2135 тракторів. Колгоспи одержали від держави десятки тисяч робочих коней і продуктивної худоби. 1945 року в області освоїли 65,7 проц. довоєнних посівних площ, а 1948 року посіяли на 11 тис. га більше, ніж до війни. Тоді ж колгоспи і радгоспи продали державі зерна на 5 млн. пудів більше, ніж у 1940 році. Успішно розв’язувались завдання по відродженню громадського тваринництва. Порівняно з 1940 роком поголів’я великої рогатої худоби у 1950 році збільшилось на 21 проц. З року в рік зміцнювалась матеріальна база сільського господарства області.
Багато передовиків сільського господарства добились високих урожаїв. У селах Запоріжжя 1948 року з’явилось 9 Героїв Соціалістичної Праці, 256 передовиків сільського господарства було нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Проте ще було чимало відстаючих колгоспів, які з року в рік одержували низькі врожаї, не виконували планів заготівель хліба і продуктів тваринництва, погано оплачували працю хліборобів. У ряді колгоспів грубо порушувався основний принцип соціалістичного господарювання — принцип матеріальної заінтересованості. У 1953 році землевпорядкованими виявились тільки 15 проц. господарств, сівозміни освоїли лише 10 колгоспів. Серйозні недоліки були і в розстановці кадрів. У колгоспах і МТС області працювало дуже мало спеціалістів сільського господарства з вищою освітою, тим часом як в обласних і районних установах їх осіло понад 2 тисячі.
Важливу роль у боротьбі за піднесення всіх галузей сільського господарства відіграла постанова вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. Виконуючи рішення Пленуму, обласна партійна організація в жовтні—грудні 1953 року послала до колгоспів, МТС і радгоспів 1267 спеціалістів. Тільки з обласного центру на постійну роботу в села виїхали 787 інженерів і техніків. Комсомольці по-справжньому допомагали партійним організаціям у виконанні завдань п’ятої п’ятирічки. Вони організували 523 комсомольсько-молодіжні ланки для вирощування кукурудзи.
Велику допомогу трудівникам села подали робітничі колективи заводів і фабрик. У 1954 році робітники 43 промислових підприємств і будівельних організацій області взяли шефство над 80 колгоспами і трьома МТС.
Допомога держави, посилення технічної оснащеності, піднесення рівня агротехніки створили умови для значного підвищення врожайності. У 1957 році середній урожай зернових культур у колгоспах області становив 17,3 цнт з га. По 20—22 цнт колосових з га зібрали колгоспи і радгоспи Червоноармійського (Вільнянського), Михайлівського, Розівського, Новомиколаївського, Гуляйпільського та Бердянського районів. Область продала державі 37 млн. пудів зерна — на 5,6 млн. більше, ніж у попередньому році.
Радянський уряд високо оцінив успіхи запорізьких хліборобів. Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 лютого 1958 року область нагороджено орденом Леніна. Самовіддана праця майже двох тисяч передовиків сільського господарства відзначена орденами і медалями Радянського Союзу, 12 передовиків удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Серед них С. А. Максименко — голова одного з кращих в області колгоспів артілі ім. Ілліча Запорізького району, ветеран колгоспного руху на Запоріжжі; І. Ф. Тарасевич — перший секретар Гуляйпільського райкому КП України, М. І. Сардак — доярка колгоспу «Батьківщина» Великотокмацького району; Д. Т. Ручка — чабан радгоспу «Комуніст» Якимівського району та інші.
Вручаючи орден Леніна, член Президії ЦК КПРС, секретар ЦК КПРС Л. І. Брежнєв на урочистому засіданні Запорізької обласної Ради депутатів трудящих і обласного комітету партії 16 травня 1958 року говорив: «Нагородження вашої області орденом Леніна є виявом високої оцінки Комуністичною партією- і Радянським урядом успіхів трудівників сільського господарства. Ця висока оцінка по праву стосується також і робітничого класу Запорізької області, який завжди по-дружньому, по-братерському допомагав селянству в зміцненні колгоспного ладу і розвитку соціалістичного сільського господарства.
Одержуючи високу урядову нагороду, перший секретар обкому КП України В. В. Скрябін та голова облвиконкому Ф. Я. Мокроус від імені трудящих області запевнили ЦК КПРС і Радянський уряд у тому, що трудівники області, натхнені високою нагородою, примножать трудову славу і доб’ються нових успіхів у розвитку сільського господарства.
Внаслідок проведеної в 1958 році реорганізації МТС у колгоспах зосередились основні засоби і знаряддя виробництва, сюди перейшли працювати понад 13 тис. механізаторів і близько 300 спеціалістів сільського господарства. В цей час відбулося дальше укрупнення колгоспів, їх стало 358. Кожен колгосп пересічно мав по 5,3 тис. га землі, понад 1 тис. голів великої рогатої худоби, багато овець, свиней, птиці.
Роки семирічки багатьом колгоспам області принесли чимало успіхів у сільськогосподарському виробництві. Серед них — артілям ім. Ілліча Запорізького, «Шлях до комунізму» Пологівського, ім. Леніна Гуляйпільського, радгоспові «Перемога» Василівського районів та багатьом іншим. І все ж загальний розвиток сільського господарства області не досяг рівня, передбаченого семирічним планом. Позначились порушення економічних законів соціалістичного господарювання, принципів поєднання громадських і особистих інтересів, матеріальної заінтересованості в наслідках праці, основ господарського розрахунку. Не виправдано послабили увагу до основної зернової культури — озимої пшениці, посівні площі її скорочували, розширюючи натомість посіви кукурудзи та гороху. Сівозміна майже в усіх господарствах виявилась порушеною, чорні пари були занедбані. Це негативно позначилось на врожайності, валових зборах зерна, а також на продуктивності тваринництва.
З цими хибами обласна партійна організація рішуче покінчила після березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС, рішення якого широко обговорювалися на зборах партійних активів районів та області, на загальних зборах робітників і колгоспників. Протягом 1966—1969 рр. проведено значну роботу по виявленню наявних резервів сільськогосподарського виробництва, удосконаленню форм праці та спеціалізації господарств. Створення спеціалізованих трестів радгоспів, а також колгоспів, яких тепер в області 53 проц., дали велику економічну ефективність. Тільки 42 відгодівельники забезпечують 40 проц. плану закупівлі м’яса. Вирощування на великих площах кормових культур, поліпшення годівлі й утримання худоби та широка механізація трудомістких процесів сприяли підвищенню продуктивності тваринництва. Перехід до твердих планів заготівель, підвищення закупочних цін, встановлення надбавок за понадплановий продаж продуктів також сприяли значному зміцненню господарств.
Вжиті заходи дали добрі наслідки. За 4 роки поточної п’ятирічки виробництво зерна зросло на 11,9 проц., соняшнику — на 14,3 проц., м’яса — на 32 проц., молока — на 17 процентів. Область стала одним з основних поставників товарного зерна в республіці, якого дає тепер 7—8 проц.; забезпечує понад 10 проц. виробництва соняшнику.
В області чимало зроблено в галузі зрошення земель. Лише з 1965 по 1969 рік площі цих земель збільшилися з 29,5 тис. га до 50,4 тис. Врожайність зернових, технічних і городніх культур тут, як правило, у півтора-два рази вища, ніж на богарних землях.
Важливою умовою розвитку соціалістичного сільського господарства є постійне зростання оснащеності його сучасною технікою. У 1969 році в колгоспах і радгоспах області працювало 27,8 тис. тракторів (в переводі на 15-сильні), понад 7 тис. різних комбайнів та десятки тисяч різних сільськогосподарських машин. Повністю механізовані оранка, сівба, міжрядковий обробіток просапних культур, збирання зернових і соняшнику, вивезення зерна. У 1967 ювілейному році повністю завершено електрифікацію колгоспів і радгоспів області. У колгоспах і радгоспах працює близько 33 тис. механізаторів, понад 5 тис. агрономів, зоотехніків, інженерів та ветеринарів, понад 200 наукових працівників.
Успішно розвивається в колгоспах і радгоспах області садівництво та виноградарство. Якщо в 1913 році в межах сучасної Запорізької області було 3,5 тис. га садів, плодоягідних насаджень і виноградників, то по всіх категоріях господарств у 1967 році налічувалось 74,2 тис. га. На Запоріжжі зосереджена чверть усієї площі черешневих садів республіки.
Партія і уряд високо оцінили самовіддану працю трудівників промисловості і сільського господарства області. За дострокове виконання завдань семирічки понад 6 тис. передовиків області нагороджено орденами і медалями, 38 з них за самовіддану працю присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Всього за післявоєнний період на Запоріжжі нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу понад 21 тис. чоловік, з них 110 мають високе звання Героя Соціалістичної Праці, 1969 чоловік удостоєно ордена Леніна. Понад 200 чоловік удостоєно почесних звань, у т. ч. заслуженого металурга республіки — 24 чоловіка, заслуженого будівельника республіки — 29 чоловік, заслуженого діяча культури УРСР — 14 чоловік.
За успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня ЦК КПРС, Президія Верховної Ради СРСР, Рада Міністрів СРСР і ВЦРПС нагородили область, 12 підприємств, будов, колгоспів і радгоспів пам’ятними Червоними прапорами. Чотири організації нагороджено пам’ятними Червоними прапорами ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Української Ради профспілок.
Трудові зусилля робітників, колгоспників, інтелігенції області в боротьбі за виконання завдань комуністичного будівництва очолює обласна партійна організація, яка 1969 року об’єднувала в своїх лавах понад 102 тис. комуністів. В центрі уваги обласної партійної організації стоять питання піднесення рівня керівництва народним господарством, прискорення науково-технічного прогресу та підвищення ефективності суспільного виробництва стосовно директив XXIII з’їзду КПРС, збільшення виробництва продукції промисловості і сільського господарства, дальшого поліпшення добробуту трудящих.
Як і по всій країні, на Запоріжжі широко розгорнулось змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Усі свої героїчні трудові звершення трудящі області присвячують ленінському ювілею. Завдання поточної п’ятирічки вони зобов’язались виконати до 7 листопада 1970 року. В авангарді всенародного змагання йдуть комуністи.
Бойовим помічником обласної партійної організації є комсомол, який об’єднує у своїх лавах понад 158 тис. юнаків і дівчат. За участю комсомольців і молоді в області зведено чимало ударних комсомольських будов, багато клубів, будинків культури, кінотеатрів, освоєно чимало цілини, побудовано шахту в Донбасі тощо.
Піднесення рівня суспільно-політичного життя яскраво виявляється у широкому залученні населення до діяльності в Радах депутатів трудящих. У березні 1969 року до місцевих Рад області обрано понад 12 тис. депутатів. Однією з організаційних форм, що зміцнюють зв’язок Рад з масами, розвивають громадські засади в їх діяльності, є постійні комісії, в роботі яких бере участь 11 тис. депутатів. Під керівництвом місцевих Рад працюють тисячі квартальних та вуличних комітетів, понад тисячу добровільних народних дружин, близько тисячі жіночих рад. Важливу роботу проводять обласний, міські та районні комітети народного контролю, які здійснюють перевірку виконання директив партії і уряду, сприяють дальшому зміцненню соціалістичної законності і державної дисципліни, широко залучаючи до цього робітників, колгоспників, інтелігенцію.
Багато нового з’явилося і в діяльності професійних спілок — найбільш масової організації трудящих, яка на Запоріжжі в 1969 році об’єднувала 725 тис. чоловік. В ході змагання за комуністичне ставлення до праці значно зросла активність трудящих. На громадських засадах в радах і бюро економічного аналізу, конструкторських бюро і бюро технічного нормування бере участь близько 2 тис. інженерно-технічних працівників і новаторів виробництва та в постійних виробничих нарадах понад 40 тис. трудящих. У розв’язанні організаційно-технічних проблем, які виникають на виробництві, чимала роль належить раціоналізаторам і винахідникам, яких у 1968 році було понад 75 тис. чоловік.
Поряд з розвитком економіки обласна партійна організація, Ради депутатів трудящих, профспілкові та комсомольські органи виявляють постійне піклування про зростання добробуту трудящих, яке відбувається насамперед за рахунок підвищення заробітної плати, скорочення і скасування податків та за рахунок розширення громадських фондів споживання. Велика увага приділяється житловому будівництву як одній з найважливіших проблем піднесення добробуту народу. В післявоєнні роки тільки за рахунок державних та кооперативних вкладень побудовано 6,6 млн. кв. метрів житла. Крім того, в селах і містах колгоспниками, робітниками та службовцями споруджено 132 тис. індивідуальних житлових будинків. Виросли нові житлові райони в Запоріжжі, повністю відбудовано Бердянськ, реконструйовано міста Мелітополь, Токмак, Пологи, Оріхів, Василівку, Молочанськ, Кам’янку-Дніпровську, Гуляйполе, Вільнянськ. На карті області з’явилося нове місто — Дніпрорудне.
Велике значення для піднесення добробуту трудящих, дальшого зміцнення принципу матеріальної заінтересованості мало впорядкування і підвищення заробітної плати, яка з 1958 по 1965 рік серед робітників і службовців зросла на 24 проц. Усі колгоспи області перейшли на грошову оплату праці, причому місячна зарплата зросла до 85—130 крб. Свідченням піднесення життєвого рівня трудящих є постійне зростання товарообороту, який з 1960 по 1967 рік зріс на 71 процент.
Багато уваги приділяється поліпшенню охорони здоров’я трудящих. Нині в області налічується з розрахунку на 10 тисяч чоловік населення — 26 лікарів і 104 лікарняні ліжка. Великого розвитку набула мережа дошкільних дитячих закладів. Неухильне зростання матеріального і культурного рівня, поліпшення медичного обслуговування забезпечили зниження серед захворювань населення. В Бердянську і Кирилівці діють відомі грязеві та кліматичні курорти, розташовані на Азовському морі. Всього в області діє 14 санаторіїв та понад 50 оздоровчих баз. За багаторічну сумлінну працю в органах охорони здоров’я 12 чоловікам присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР.
Важлива роль у дальшому піднесенні культури радянських людей, у вихованні нової людини — будівника комуністичного суспільства — належить загальноосвітнім школам, професійно-технічному навчанню, середнім спеціальним і вищим учбовим закладам. У 1961 році в області завершено перехід до обов’язкового восьмирічного навчання. Органи народної освіти за допомогою партійних організацій і місцевих Рад депутатів трудящих провели велику роботу по дальшій всебічній політехнізації навчання. Зросла роль піонерських та комсомольських організацій, позашкільних дитячих закладів. У 1968/69 навчальному році різними видами навчання було охоплено 379 тис. чоловік. У 1168 загальноосвітніх школах і школах робітничої та сільської молоді 16,6 тис. вчителів виховували і навчали 310 тис. учнів. У 39 училищах і школах професійно-технічної освіти оволодівають професіями близько 15 тис. юнаків і дівчат. У багатотисячному вчительському колективі — сотні майстрів педагогічної справи, 86 з них має звання заслуженого вчителя школи УРСР.
На Запоріжжі тепер працюють 6 інститутів. У 1968/69 навчальному році у вищих учбових закладах області навчалося 27 тис. студентів. 25 середніх спеціальних навчальних закладів, у яких в 1968/69 навчальному році здобували професію 26,5 тис. чоловік, випускають фахівців багатьох спеціальностей.
У народному господарстві області працює понад 48 тис. спеціалістів з вищою та 72 тис. з середньою освітою. Тут є 23 науково-дослідні і проектні установи. Вчені у співдружності з інженерно-технічними працівниками здійснили чимало досліджень, які мають велике народногосподарське значення. 48 з них удостоєні Ленінських і Державних премій.
Після війни відбудовувались і будувались заново заклади культури: театр, клуби, палаци культури, кінотеатри, бібліотеки. Колектив обласного музично-драматичного театру ім. Щорса, головним режисером якого багато років був видатний майстер сцени — народний артист СРСР В. Г. Магар, здійснив чимало цікавих постановок. Широке визнання глядачів дістали вистави: «Щорс» Ю. Дольд-Михайлика, «Порт-Артур» О. Степанова та І. Попова, «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука, «У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської, «Дай серцю волю — заведе в неволю» М. Кропивницького та інші. У 1960 році театр був учасником декади української літератури і мистецтва в Москві. Він побував на гастролях у Києві, Ленінграді, Ростові-на-Дону, Волгограді, Баку, Тбілісі та інших містах країни.
В області є музичне училище та 17 дитячих музичних шкіл. Центром пропаганди класичної і радянської музики та пісні стала обласна філармонія, її талановиті співаки й симфонічний оркестр.
Дуже корисну і потрібну роботу розгорнули обласні творчі спілки письменників, художників, журналістів, архітекторів, композиторів. З 1967 року в Запоріжжі існує обласна організація Спілки письменників України. Запорізькі письменники видали понад 60 романів, повістей, збірок віршів. Талановитий поет В. А. Лісняк залишив чудові книжки, в яких щедро оспівав трудівників колгоспних ланів. Письменниця О. П. Джигурда (заслужений лікар УРСР) надрукувала трилогію «Теплохід «Кахетія», «Підземний госпіталь» та «Тилові будні». Красу рідного краю, передових героїв сучасності звеличує поет П. П. Ребро й інші. На республіканських і всесоюзних виставках не раз експонувалися картини художників Ф. Ф. Шевченка і В. А. Коробова, скульпторів І. М. Носенка, М. М. Худаса та інших.
В області видається 3 обласні, 18 міських та районних, понад сто багатотиражних газет. Загальний разовий тираж їх становить 355 тисяч примірників.
На Запоріжжі діє 914 клубних установ, 1066 кіноустановок, 850 масових бібліотек з книжковим фондом — 8,9 млн. томів. Крім чотирьох державних, в області є 60 народних краєзнавчих музеїв, сім парків культури і відпочинку. У 1958 році збудовано Запорізький телецентр.
В культурно-освітніх установах створено 3720 колективів художньої самодіяльності, в яких бере участь понад 47 тис. чоловік.
Острів Хортиця — пам’ятне місце, що пов’язане з історією запорізького козацтва, є тепер державним історико-культурним заповідником. На його території споруджується і впорядковується великий тематичний садово-декоративний парк, буде побудовано Музей історії запорізького козацтва, встановлено широку діораму. В різних місцях острова передбачається спорудити пам’ятники, обеліски, встановити меморіальні дошки тощо.
Пропаганду політичних і науково-технічних знань здійснює обласна організація товариства «Знання», яка об’єднує близько 21 тис. чоловік, у т. ч. 32 доктори наук і професори та понад 500 кандидатів наук.
У 1967 році в області створено добровільне Товариство охорони пам’ятників історії і культури, організації якого виявляють, вивчають і дбають про збереження пам’яток старовини, часів Великої Жовтневої революції, громадянської і Великої Вітчизняної воєн, соціалістичного будівництва.
На Запоріжжі активно працюють такі масові організації, як ДТСААФ, членами якого є 632 тис.
трудящих, Товариство Червоного Хреста, що об’єднує близько 600 тис. чоловік та інші.
Важливе місце належить тут фізкультурі і спорту. В 1450 спортивних колективах налічується понад 400 тис. фізкультурників. У 1967 році тут діяло 28 великих стадіонів, 230 комплексних спортивних майданчиків, понад 200 гімнастичних залів, 47 туристичних баз, 24 човнові станції тощо.
Чималий вклад у розвиток вітчизняної науки, техніки і культури внесли вихідці з Запорізької області: відомий економіст, академік АН СРСР Й. А. Трахтенберг, академіки-металурги АН УРСР 3. І. Некрасов і О. П. Чекмарьов, академік АН УРСР Герой Соціалістичної Праці О. Г. Івченко, радянський історик академік АН СРСР М. С. Державін, український радянський історик і етнограф, член-корес-пондент АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР К. Г. Гуслистий,радянський кінорежисер Г. Н. Чухрай, український радянський художник О. Г. Сластіон, радянський художник, заслужений діяч мистецтв РРФСР І. І. Бродський, видатний український співак, народний артист СРСР І. С. Паторжинський, заслужений діяч науки УРСР М. М. Гродзинський, майстер народного декоративного розпису О. П. Грядунова та інші.
Великий Жовтень назавжди розкріпачив творчі сили робітників, селян, народної інтелігенції, відкрив перед ними широкі простори, необмежені можливості для вияву всіх здібностей і талантів.
Запорізька обласна партійна організація, згуртовані нею робітники, колгоспники, інтелігенція — всі трудящі області, віддані переможному Ленінському прапору, виходять на нові високі рубежі всенародної боротьби за людське щастя — комунізм.
О. С. ШЕРСТЮК