Запорізька область у роки Великої Вітчизняної війни
Велика Вітчизняна війна стала великим випробуванням для трудящих області. 22—23 червня на промислових підприємствах, у колгоспах і радгоспах, в установах і навчальних закладах відбулися багатолюдні мітинги. Тисячі робітників і колгоспників добровільно пішли на фронт. У перші місяці Великої Вітчизняної війни обласна партійна організація, що налічувала в своїх лавах 27 980 чоловік, направила в ряди Радянської Армії близько 7 тис. комуністів. Тільки на політроботу в армійські частини пішли 600 комуністів і комсомольців.
У містах і районах області створювались добровільні народні формування. На мітингу робітників Дніпровського алюмінієвого заводу ім. С. М. Кірова учасник громадянської війни майстер Кукуяшний сказав: «Я першим записуюсь до народного ополчення і закликаю вас, товариші, наслідувати мій приклад — йти бити фашистських стерв’ятників аж до цілковитого їх знищення». У липні до народних загонів у місті Запоріжжі записалось 44 534 чоловіка. Міський штаб, очолюваний секретарем міськкому партії П. М. Комаровим та головою міськвиконкому В. В. Скрябіним, керував роботою народного ополчення. Наприкінці липня в Запорізькій області налічувалося 200 тис. ополченців. Десятки тисяч робітників, службовців, колгоспників будували оборонну лінію на правому березі Дніпра — від села Лепетихи на північ до меж Дніпропетровської області. За кілька днів трудівники тилу побудували три великовагові пароми через Дніпро поблизу Каховки для переправи військ Південного фронту, відремонтували для армії 170 вантажних автомашин, обладнали й укомплектували спеціалістами 10 автомайстерень тощо.
Самовіддано працювали робітники, колгоспники і службовці, щоб виконати замовлення фронту. Колективи заводів жили і працювали по-фронтовому. На заводі «Комунар» усі робітники перевиконували норми.
Зразки героїзму подавали колгоспники, робітники радгоспів і МТС. Незважаючи на те, що в області невистачало механізаторів, автотранспорту, колгоспники працювали не покладаючи рук, щоб зібрати урожай. На допомогу їм партійні організації направили з міст 70 тис. робітників, студентів, школярів. Завдяки вжитим заходам на 1 жовтня 1941 року в області зібрали 98,5 проц. зернових, план хлібозаготівель виконали на 49,1 проц. До фонду допомоги Червоній Армії область здала 410 тис. тонн зерна і 14 тис. тонн овочів.
Виявом великого піклування про радянських воїнів стала відправка до діючої армії індивідуальних та колективних посилок-подарунків. Ініціаторами цього патріотичного почину на Україні були колгоспники Куйбишевського району. Від початку війни до 10 серпня 1941 року в області зібрано для цього різних речей на 350 тис. крб., на придбання подарунків надійшло 650 тис. карбованців.
18 серпня 1941 року почалась евакуація підприємств чорної та кольорової металургії. Тільки з металургійних підприємств на 3 жовтня 1941 року вивезено 320 тис. тонн вантажів, для чого використано 16 тис. залізничних вагонів і платформ. До східних районів країни евакуйовано устаткування машинобудівних заводів Запоріжжя, Мелітополя, Токмака, Бердянська, підприємств місцевої і кооперативної промисловості, техніку МТС з усіх 28 сільських районів області. До колгоспів і радгоспів Поволжя та Північного Кавказу відправлено 156 тис. коней, 275 тис. голів великої рогатої худоби, багато овець та свиней.
З наближенням фронту на захисних спорудах біля Дніпрогесу та залізничних мостів через Дніпро разом з частинами Червоної Армії місто захищали робітничі батальйони. В ніч з 18 на 19 серпня 1941 року частини радянських військ, що обороняли підступи до Запоріжжя на правому березі Дніпра, відбиваючи запеклі атаки ворога, переправлялись на лівий берег. Разом з окремими армійськими частинами ополченці та винищувальні батальйони, зайнявши рубіж оборони від села Підпорожнянського до села Миколаївки, протягом двох діб стримували ворога. Це дало змогу частинам Червоної Армії перегрупуватися, підтягти резерви і зайняти нові позиції в районі міста.
Ополченці та бійці винищувальних батальйонів обороняли рубежі на широкому фронті. З 25 серпня по 15 вересня два батальйони Василівського району поставили уздовж лівого берега Дніпра 650 бійців для патрульної служби. Батальйони вислали 12 розвідувальних груп, які провели 28 розвідок. Винищувальний батальйон Кам’янсько-Дніпровського району в складі 513 бійців, перебуваючи на оборонному рубежі, з 17 серпня по 15 вересня 1941 року здійснив 40 розвідок у тилу ворога, здобувши для Червоної Армії цінні відомості. Батальйон знищив моторний човен, катер з продовольством і 123 гітлерівці.
На початку жовтня 1941 року територію області окупували німецько-фашистські загарбники і встановили режим кривавого терору, безправ’я, сваволі. Окупанти не лише грабували народні багатства, але й фізично знищували місцеве населення. У Запоріжжі за час окупації вони розстріляли за містом 43 тис. громадян. У Мелітополі місцем звірячої розправи став протитанковий рів, у Бердянську — Мерликова балка. За неповними даними, окупанти знищили по області близько 67 тис. мирного населення, близько 11 тис. військовополонених та вивезли на каторжні роботи до Німеччини 157 416 чоловік. Багато юнаків і дівчат не повернулися до своїх домівок.
Масовим терором гітлерівці намагалися зламати волю радянських людей до боротьби. Але це їм не вдалося. Вже в перші дні окупації в області почали діяти 28 партизанських загонів та диверсійні групи, керовані підпільним обкомом партії, двома підпільними міськкомами та 11 райкомами КП(б)У. Ядром загонів і груп стали 800 радянських патріотів. Для роботи в підпіллі обком КП(б)У залишив 310 комуністів. Однак не всі створені перед окупацією підпільні партійні організації і партизанські загони розгорнули бойову діяльність у ворожому тилу. Декотрі злилилися з частинами Червоної Армії, окремі підпільники були схоплені і розстріляні.
На початку 1942 року Запорізький обком КП(б)У, який перебував за межами області, підготував і направив у тил ворога новий склад підпільного обкому та кілька підпільних райкомів партії. Під керівництвом партійних організацій групи опору діяли в усіх містах і майже усіх районах області. Активно діяли партизани таких груп, як «Ревком» (керівники групи Л. Л. Ачкасов і Б. І. Миронов), М. Г. Гончара (Запоріжжя), О. А. Костенка (Мелітополь), Г. П. Буркута (Великий Токмак), К. І. Баранова і молодіжної «Добровільної організації патріотів» (Велика Знам’янка Кам’янсько-Дніпровського району), молодіжна група М. І. Самсики «За Радянську Україну» (с. Балабине Запорізького району) та інші. В Андріївському та Куйбишевському районах партизани визволили близько 3 тис. радянських військовополонених, розгромили ворожий кавалерійський батальйон. Великотокмацька партизанська група затримала рух 35 поїздів з військами і зброєю, на залізниці Царекостянтинівка — Федорівна пустила під укіс два ворожі ешелони. Загін К. І. Лиманченка знищив понад 1000 гітлерівців та підірвав три ворожі автомашини. Влітку 1943 року штаб партизанського руху Південно-Західного фронту заслав кілька диверсійних груп у дніпровські плавні. Вони встановили зв’язок з населенням розташованих поблизу плавнів Запорізького сільського, Василівського та Кам’янсько-Дніпровського районів. Завдяки цьому загін К. І. Лиманченка зріс до 220 чоловік, загін О. І. Яценка — до 50 чоловік. У перші дні окупації на території області розгорнув боротьбу проти фашистів сформований у Запоріжжі партизанський загін під командуванням І. Й. Копьонкіна, який у листопаді 1941 року перебазувався на Полтавщину.
Проти ворога став увесь народ. Найбільш масовою формою опору фашистам був саботаж. На алюмінієвому заводі, наприклад, група радянських патріотів виводила з ладу відновлені гітлерівцями електролізні ванни, псувала механізми, ховала від німців кольорові метали. У паровозному депо і на станції Запоріжжя-ІІ затягувався ремонт паровозів, виводилися з ладу інжектори, в мастило і букси паровозів та вагонів потрапляв пісок. Радянські патріоти псували лінії зв’язку, допомагали радянським воїнам, які втекли з полону, діставали для них чисті бланки паспортів та виготовляли фіктивні документи. За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі проти ворога, 400 партизанів і партизанок нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Тисячі запоріжців за відвагу і героїзм, виявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни, нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу, 124 з них удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу, серед них — відважні льотчиці з Михайлівського району М. М. Доліна і Є. І. Носаль, запоріжець В. О. Судець — маршал авіації, мелітополець М. Г. Лисконоженко, який лише в одному повітряному бою знищив три літаки ворога і загинув смертю героя.
Продовжуючи навальний наступ, що розгорнувся влітку 1943 року, радянські частини 14 вересня вступили на територію Запорізької області. Визволивши 20 вересня Комишуваху, 22 вересня — Червоноармійськ (нині Вільнянськ) війська 12-ї армії, 3-ї та 8-ї гвардійських армій, 23-го танкового і 1-го гвардійського механізованих корпусів Південно-Західного фронту під командуванням генерала армії Р. Я. Малиновського наблизились до Запоріжжя.
Гітлерівське командування створило навколо міста укріплену лінію. Для цього воно використало дніпровські плавні на південь від Запоріжжя та витягнену затоку з крутим берегом на північ від нього, оперезавши місто трьома укріпленими поясами. Основний, зовнішній, віддалений від міста на 18—20 км, мав протяжність близько 60 кілометрів.
Вирішальна битва на підступах до Запоріжжя почалася 10 жовтня 1943 року штурмом зовнішнього обводу німецьких укріплень — протитанкового рову та ескарпованих схилів численних балок. Ворог увів у дію великі сили. Поряд з пошарпаними в боях частинами діяли свіжі дивізії, багато танків та самохідних гармат. Знесиливши їх у денних боях, радянські воїни посилили атаки вночі і добилися вирішальних успіхів. Гітлерівці відступили на всій ділянці фронту, зайнявши внутрішній пояс. В ніч з 13 на 14 жовтня 1943 року вперше в практиці боїв радянське командування здійснило нічний штурм великого міста, який успішно закінчився визволенням Запоріжжя від ворога.
Перемога радянських військ у районі Запоріжжя мала велике значення. Країна здобула великий промисловий центр на півдні і Дніпрогес ім. В. І. Леніна. Крім того, створились сприятливі умови для визволення від ворога інших промислових центрів, оскільки стратегічна обстановка на півдні України істотно змінилася на користь Червоної Армії.
У другій половині вересня війська Південного фронту під командуванням генерал-полковника Ф. І. Толбухіна підійшли до р. Молочної. Мелітопольське угруповання ворога, яке захищало підступи до Криму та пониззя Дніпра, внаслідок перемоги Червоної Армії в районі Запоріжжя, опинилося на цей час у скрутному становищі. Війська 4-го Українського фронту в складі 2-ї гвардійської, 5-ї ударної, 44-ї і 51-ї армій в період з 26 вересня по 5 листопада 1943 року успішно провели Мелітопольську операцію і, розгромивши ворога по всьому фронту, відкинули його до Дніпра і Криму. Головний опорний пункт гітлерівців на цій ділянці — Мелітополь після багатоденних боїв визволено 23 жовтня, 29 грудня гітлерівців вибили з Верхнє-Хортицького, а 8 лютого 1944 року — з Кам’янсько-Дніпровського районів. Цим завершилось визволення області від гітлерівських загарбників.