Пирожна у ХХ столітті (Царський Маніфест)
Початок ХХ століття ознаменувався економічною і політичною кризою в Росії. Непомірна експлуатація робітників господарями фабрик і заводів, викликали невдоволення робітників. Приводом масових страйків послужив розстріл мирної маніфестації робітників у Петербурзі 9 січня 1905 року, яке увійшло в історію, як «кровавое воскресение». По країні прокотилася хвиля страйків. У жовтні відбувся всеросійський політичний страйк, в одній із більшовицьких листівок писалося: «… Не йдуть потяги, не тріскотить телеграф, не шумлять машини, не димлять фабричні труби…Усе завмерло. То робітник повстав, то мускулистий кулак грозить усім шкуродерам, усім самодержцям!»
Революція 1905 року вплинула і на селян. Причиною невдоволення селян було невирішене земельне питання. Село Пирожна все ще належало поміщику М. Черномському, його земельні володіння складали на той час 3400 десятин землі у Піщанській волості Ольгопільського повіту. У селі Пирожна на той час налічувалося 522 хати і проживало вже 2257 жителів, а вільної землі не було. Багато селян залишилися взагалі без землі. Безземельні селяни вимагали перерозподілу поміщицьких земель. Орендарі вимагали зниження орендної плати за користування землею, так як управителі поміщицькими землями брали непомірно високу плату.
В Україні не стихали селянські заворушення, в тому числі на Кодимщині. По деяких селах вбивали управителів, підпалювали панські садиби, не виходили на сільськогосподарські роботи до поміщиків. У 1900 році селянин Артем Лебзяк убив управителя в економії поміщика А. Рішави у Кодимі. Балтський повітовий доносив начальству, що в Кодимі «чогось очікують І щодня відбуваються виступи селян». Для придушення селянських заворушень у села надсилалися жандарми, козаки й драгуни. Активних учасників селянських виступів засудили і відправили на каторжні роботи.
Для заспокоєння народу 17 жовтня 1905 російський цар Микола II видав Маніфест об усовершенствовании государственного порядка, де було звернення до народу: «…Смуты и волнения в столице и во многих местностях империи Нашей великой, тяжкой скорбью преисполняют сердце Наше. От волнений ныне возникших может явиться угроза целости и единству державы Нашей. Призываем всех верных сынов России вспомнить долг перед Родиной, помочь прекращению сей неслыханной смуты и вместе с Нами напрячь все силы к восстановлению тишины и мира на родной земле»
У Маніфесті народу було обіцяно: політичну свободу, недоторканість особи, свободу совісті і слова, зборів і союзів, що зіграло свою роль у суспільстві. В Україні вперше почали виходити українські газети і журнали: «Хлібороб», «Дзвін», Українська хата». На виконання Маніфесту місцева влада почала проводити роз’яснювальну роботу серед селян через школи та церкви. Були організовані народні читання в селах, вони були релігійно — морального характеру і проводилися 2 рази на тиждень. Цю роботу на селі проводили священики та вчителі, що в свою чергу призвело і до позитивних результатів, тому що викликало збільшення чисельності дітей у школах. Такі народні читання проводилися до 1914 року.
Для виходу з кризи та вирішення економічних питань уряд Столипіна підготував пакет реформ, у тому числі аграрну реформу, згідно з якою було утворено Селянський земельний банк. Банк видавав селянам кредити для покупки земля або оплати оренди. Багато селян Пирожни почали купувати землю або брати в оренду. Після проведення часткових реформ життя селян почало поліпшуватися: у селі з’явилися заможні селяни, їм вже належало значна частина землі.
По платіжному свідченню від 13 липня 1910 селянину Пирожни Бурдейному Архипові Даниловичу був виданий кредит на покупку землі 1230 руб. на термін 55 років. Піврічний внесок Бурдейного становив 27 рублів 68 коп. Серед тих, хто взяв кредит у банку і отримав землю в оренду у поміщика, були Лученецкий Андрій, Кучерявий Петро, Шепітко Василь, Шепітко Гавриїл і інші. Усі мешканці Пирожни займалися землеробством: сіяли жито, пшеницю, соняшник, цукровий буряк, займалися, скотарством та гончарним промислом. На власних садибах селяни вирощували все, що необхідно було для прожитку великих сімей: жито, ячмінь, кукурудзу картоплю, квасолю, капусту, огірки, цибулю. Після збирання врожаю усе просушували або засолювали у бочках, складали на горищах, у льохах для прожитку в зимовий період. Частину зібраного врожаю несли на базар в містечко Кодима, розташоване в 8 км від села, ходили пішки з важкою ношею на спині. У Кодимі невеликі ярмарки проводилися 2 рази на тиждень, в основному у першій половині дня. На ярмарку селяни з довколишніх сіл привозили масло, сало, городину (овочі) та фрукти. Пирожани їздили на волах або конях на базар у Балту або Круті. Особливо туди часто їздили пирожнянські гончарі — возили продавати гончарні вироби: горщики, макітри, слоіки, гладущики і «банечки» для води.
Тільки почали набирати силу селянські господарства, як почалася 1-а світова війна 1914 року, яка завдала великої шкоди селянам. Розорялися господарства, земля не оброблялася, тому що не вистачало робочих рук. Багато чоловіків села пішли на фронт і не повернулися. Частина мешканців Пирожни були мобілізовані на копку окопів в районі Жмеринка. Жителі села своїм гужовим транспортом доставляли армії провіант, військове спорядження. На допомогу діючій армії жителі сіл Ольгопільського повіту збирали гроші і здавали речі: онучі, теплі шкарпетки, рушники, сорочки і навіть носовички. З 9 по 23 січня 1914 від церковно-парафіяльних шкіл Ольгопільського повіту було здано 120 руб. 33 коп. Час був тривожний і важкий.