Нова економічна політика (НЕП).
Радянський уряд зрозумів, що за допомогою тільки примусових мір неможливо збільшити сільськогосподарське виробництво, якщо у селянина не буде економічного стимулу і особистої зацікавленості, він не буде розвивати свого господарства. Політика воєнного комунізму не сприяла розвитку народного господарства, а викликала негативне відношення селян до радянської влади.
В 1921 році, врахувавши свої помилки, уряд скасував політику «воєнного комунізму», замість «продразверстки» було введено «продподаток», що стало початком нової економічної політики (НЕП), яка тривала до 1928 року. «Продподаток» був менший, ніж «продразверстка». Уведення НЕПу позитивно позначилося на розвитку сільського господарства. Живучи в Україні, в плодородному краї, приклавши зусилля своїх многодітних сімей, селяни почали одержувати перші економічні успіхи. Селяни повірили в лозунги комуністичної партіїї «Обогащайтесь!!!» і робили все для відновлення свого господарства — обробляли землю, вирощували хліб, годували і здавали державі скотину. Багато хто з пирожан зайнялися гончарним промислом.
По введенному «продподатку» мешканці Пиріжни, сільгосппродукцію, вирощену зверх зобов’язання, залишали у власному господарстві на розвиток свого хазяйства. Відповідно до законів на той час була «…разрешена свободная торговля, аренда земли, предприятий, наем рабочей силы – це надало можливість розвиватися власній ініціативі селян, вести одноосібне господарство. Окремі господарі в Пиріжні, змогли скористатися новими законами, порядками и «розбагатіли» – закупили корів, биків, коней для використання тяглової сили у своєму господарстві, необхідний в хазяйстві інвентар. Багато хто із селян мали власну землю, дехто взяв землю в оренду от 2-х до 10 десятин (2 – 10 га), мали вже деякі способи виробництва (віялки, сіялки, борони, тяглову силу). За короткий період НЕПу (с 1922 по 1928 роки) трудолюбиі крепкі пиріжнянські мужики відновили свої господарства і добилися значних успіхів. До цієї категорії селян відносилися одноосібники та середняки: Каленічин Сава Евтухович, Студенюк Іван Павлович, Пенчак Онисим, Кучерявий Петро, Склярук Никандр, Костенко Фтод, Гук Кирило, Кучер, Кравец Ісак, Шепітко Василь, Шепітко Гавріїл и багато інших. Це були роботящі люди, знаючі селянську справу.
В результаті дії Законів НЕПу до 1929 року життя в селі значно покращалось. Багато селян стали жити краще, почали одягатися краще, одягли і взули своїх дітей і відправили до школи. В цей період в Пиріжні побудували млин, маслобойню і інші господарські об’єкти, що значно поліпшило життя пиріжнян, так як не треба було наймати транспорт, везти зерно в інші села і чекати в чергах, щоб переробити зерно або насіння, вирощені на своїй землі. У селян з’явилася надія поліпшити своє матеріальне становище, дати дітям можливість вчитися. Школи і бібліотеки були надані в безоплатне користування. Ті, хто займався одноосібним господарством в селі, швидко відновлювали благополуччя своїх родин. Таких сімей на селі було багато. Деякі землі зберегли до цих пір свої назви за прізвищами господарів: «Стафинів садок», «Заячий садок», «Кучерів садок», «Яринчин яр», «Шепітків яр», «Павлів лісок», «Гузова долина».
У 1922 році в Україні почався рух по створенню кооперації селян для ведення спільного колективного господарства – в селах створювалися сільські споживчі товариства, СОЗи (спільний обробіток землі), колгоспи. Багато господарів у Пиріжні вели одноосібне господарство, вони не вірили в успіх колективного господарювання і не поспішали вступати до цих об’єднань. Вони тільки придбали земельні наділи у власність або взяли землю в оренду, про що мріяли з покоління в покоління, і віддати свій наділ або худобу для спіьного користування було дуже важко. У селі на той час проживало 2862 мешканці, а в перший колгосп «Селянин», вступили тільки 55 чоловік, в основному безземельних, найбідніших селян.
Вирішуючи завдання перших п’ятирічок, Радянська влада із року в рік підвищувала плани заготівлі хліба на Україні, а закупівельні ціни залишалися без зміни. В 1927 – 1928 роках виникла криза хлібозаготівель, оскільки за умов зростання ринкової ціни на хліб, селяни відмовлялися продавати хліб державі по цінам у 8 разів нижче ринкових цін. Через штучно встановлену різницю цін на товари промисловості і сільського господарства з метою викачування грошей на розвиток індустрії, українське селянство втрачало щорічно 300 мільйонів золотих довоєнних карбованців. Держава змушена була збільшити ціни на хліб в 1927 році, але на слідуючий рік ситуація повторилася. Чекаючи збільшення цін на хліб, селяни не поспішали продавати хліб державі. В цей час на вершині партійної піраміди опинився новий вождь – Й.В. Сталін, який встановив режим одноосібної влади. Він вважав, якщо користувач землею перестав підкорятися власникові, а власником землі є держава, то вона має право застосувати проти користувача певні санкції. У січні 1928 року по рішенню Політбюро ЦК ВКП (б) було зроблено тиск на тих куркулів, які мали в запасі надлишки хліба. Спеціальні збройні загони були відправлені на село для вилучення хліба у куркулів. До цієї операції місцева влада залучала бідняків, які доносили на заможних селян, у кого де і що приховано. Донощики одержували від 10 до 25 % від конфіскованого майна «саботажників».
Економічне становище в країні погіршувалося, НЕП уже не забезпечував зростаючі потреби держави. Хліба в країні не вистачало, так як значна частина його відправлялася за кордон. Продовольчий дефіцит призвів до введення в містах карткової системи на продовольчі товари.
Партійне керівництво намаглося знайти більш ефективний метод збільшення виробництва сільськогосподарського виробництва. Для заміни нової економічної політики ( НЕПу ) Й. Сталін запропонував ввести політику загальної колективізації. На думку влади, перехід від роздроблених дрібних селянських господарств до великих колективних господарств – колгоспів надавало можливість збільшити виробництво сільськогосподарської продукції і вирішити усі економічні проблеми в державі