Дніпропетровськ у період буржуазно-демократичних революцій
В умовах реакційної політики самодержавства, зазнаючи жорстоких утисків з боку російських, українських та іноземних капіталістів, трудящі міста не припиняли боротьби за свої соціальні та національні права. Провідною силою у цій боротьбі був робітничий клас. Незважаючи на репресії та переслідування, більшовики міста невтомно відновлювали діяльність підпільних друкарень, поширюючи серед трудящих тисячі революційних відозв, та листівок. В своїх замітках на доповіді делегатів Празької конференції В. І. Ленін підкреслив, що в Катеринославі — на заводах — організація РСДРП діяла і в найтяжчий період столипінської реакції, що тут досить успішною була боротьба проти ліквідаторів, троцькістів та одзовістів.
Редагована В. І. Леніним більшовицька «Рабочая газета», що виходила в Парижі, писала в 1910 році: «Відомо, що Катеринослав по силі й революційності робітничого руху був одним з найвизначніших міст не тільки Півдня, а й усієї Росії». Під час нового пожвавлення робітничого і демократичного руху в країні на промислових підприємствах міста відбувалися страйки, що мали наступальний характер. Влітку 1910 року почався страйк робітників заводу Гантке, який закінчився перемогою страйкарів. В грудні того ж року відбулися нелегальні збори і страйк протесту студентів Вищого гірничого училища проти знущань над політичними в’язнями. Протягом 1911 року в училищі тривав страйк солідарності з страйкуючими студентами Петербурга та інших міст. З весни 1911 року страйковий рух у місті посилюється. Великий страйк було проведено в квітні 1912 року на трубопрокатному заводі «Шодуар А». В ньому взяли участь 2000 робітників. Слідом за ними припинили роботу робітники інших підприємств. В 1913 році 1 травня страйкувало 10 тис. робітників Брянського і трубопрокатного заводів, підприємств Пенцліна і Ельгота.
Великі страйки відбулися на заводах Гантке, Ланге та інших. Робітники відновлювали свої професійні організації, виникли профспілки деревообробників, кравців, металістів.
В листопаді 1912 року робітники Катеринослава під більшовицькими лозунгами провели вибори до IV Державної думи, обравши своїм депутатом робітника-більшовика Г. І. Петровського. В наказі депутату вони вимагали послідовно відстоювати їхні соціальні та політичні права. Водночас в наказі підкреслювалося: «Ми стоїмо за повну свободу національного самовизначення кожної нації і вважаємо, що захисники інтересів робітничого класу зобов’язані найенергійніше боротися проти національного гноблення».
В тому ж році на заводах міста провадилась кампанія по соціальному страхуванню. Незважаючи на загрози адміністрації, на зборах робітників більшовики викривали справжнє обличчя капіталістів та їх лакеїв — меншовиків, есерів, бундівців. Головою правління лікарняних кас на Брянському заводі робітники обрали більшовика В. К. Аверіна. Робітники міста передплачували близько 1000 прим, газети «Звезда», гаряче вітали вихід у світ «Правды», матеріально підтримуючи її. В роки революційного піднесення в Катеринославі, за неповними даними, відбулося 75 страйків і виступів, у яких взяло участь понад 50 тис. робітників.
З кінця 1913 року катеринославські більшовики встановили листування з членами ЦК РСДРП Я. М. Свердловим і Ф. І. Голощокіним, які перебували на засланні.
Багато лиха трудящим Катеринослава, як і всієї Росії, завдала імперіалістична війна. Враховуючи антивоєнні настрої робітників, власті вживали надзвичайних заходів, щоб відвернути революційні виступи в місті. Навколо підприємств стояли посилені наряди солдатів та поліції, а на Брянському заводі наряди поліції були розставлені навіть у цехах.
Коли почалась військова мобілізація, місцеві власті, виконуючи вказівки уряду, поспішили забрати до армії в першу чергу найбільш свідомих представників робітничого» класу. Вже в липні 1914 року з Брянського заводу до армії взяли 2900 робітників із загальної кількості 10 тис. чоловік, причому новобранців гнали на призовні пункти, не дозволяючи навіть попрощатися з сім’ями. У відповідь на це робітники заводу, керовані більшовиками, організували антивоєнну демонстрацію протесту, яка вилилась у сутичку мобілізованих з поліцією, жандармерією та чорносотенцями.
На промислові підприємства міста було прийнято багато нових робітників, в т. ч. жінок і неповнолітніх. Тільки на трубопрокатний завод протягом кількох місяців 1915 року прийшло близько 1500 жінок. Чимало цих не загартованих політично робітників підтримували спочатку меншовиків та есерів.
20 липня 1914 року поліція заарештувала весь склад комітету РСДРП і районних активістів більшовицької організації. На допомогу катеринославським більшовикам прийшли Петербурзький комітет РСДРП і більшовицька фракція IV Думи. За рекомендацією Г. І. Петровського до Катеринослава прибули Е. І. Квірінг, М. П. Глєбов-Авілов, О. К. Воронський та інші партійні працівники. Більшовицька організація міста і заводські партійні комітети були відновлені і зміцнені.
У 1915 році уряд запровадив «Положення про обов’язкову для робітників позачергову роботу». Скориставшись ним, власники підприємств примушували робітників працювати без вихідних днів по 13—16 годин на добу. Старший фабричний інспектор Катеринославської губернії в своєму донесенні від 15 червня 1915 року зазначав, що на заводі Гантке надурочні роботи досягли ¼ загальної тривалості робочого часу. Таке становище було і на інших заводах міста. До кожного підприємства було прикріплено уповноваженого голови особливої наради по обороні Катеринославського району, який стежив за виконанням замовлень військового відомства. Катеринослав, хоч і був віддалений від театру воєнних дій, своїм виглядом нагадував військовий табір. Міська дума і міська управа були підвладні воєнному губернаторові.
В цих дуже складних умовах більшовики Катеринослава наприкінці 1914 року організували в Задніпровському районі нелегальну друкарню. Було підготовлено до друку перший номер газети «Звезда», видано прокламацію, яка закликала пролетарів до боротьби проти війни і самодержавства. Це партійне доручення виконали П. О. Воронцов і Д. 3. Лебедь. Крім того, в місті було розповсюджено надруковану на гектографі «Резолюцію чотирьох соціал-демократичних груп про їх ставлення до війни» з ленінською оцінкою причин виникнення світової війни та накресленням шляхів перемоги революції в Росії. Широку кампанію протесту розгорнули більшовики на заводах і фабриках Катеринослава з приводу жорстокої розправи царизму з більшовиками-депутатами IV Державної думи.
Влітку 1915 року керівний склад Катеринославського комітету РСДРП — Е. І. Квірінг, В. К. Аверін, В. І. Каменський — були заарештовані. Але вже восени того ж року більшовики відновили свої керівні органи, встановивши тісний контакт з районами та з партійними комітетами Петрограда, Харкова й інших міст, з ЦК РСДРП.
Восени 1915 року в Катеринославі з вимогою підвищення заробітної плати виступили робітники-залізничники. Особливий комітет надзвичайної охорони при управлінні Катерининської залізниці, обговоривши заходи проти страйкарів, вирішив посилити поліцейську охорону залізниці і на випадок «необхідності» викликати війська. Чимало економічних та політичних страйків відбулося в місті в 1916 та на початку 1917 року. Під впливом більшовиків робітники міста зірвали вибори представника до військово-промислового комітету.
На початку листопада 1916 року відбулася нелегальна більшовицька конференція, в якій взяли участь представники заводських і районних партійних організацій. На конференції були заслухані питання «Інтернаціонал і війна», «Війна і завдання соціал-демократії». Доповідачами в цих питаннях були С. І. Гопнер, що повернулась із-за кордону, та М. В. Копилов, відряджений до Катеринослава ЦК РСДРП. В прийнятій на конференції резолюції засуджувалась війна, ставилось питання про повалення царизму і встановлення демократичної республіки.
Через місяць зібралась загальноміська конференція більшовиків, на якій було обрано новий склад комітету РСДРП. Готуючись до дня пам’яті жертв «Кривавої неділі» — 9 січня 1905 року, комітет випустив листівку, в якій більшовики закликали до солідарності. «Чи не час згадати як слід 1905 рік? Хто ще, крім робітників, може припинити виготовлення гармат та снарядів і припинити бійню? Хто ще може високо піднести славний прапор російської революції? Поспішайте ж, товариші! Час не чекає!». Закінчувалась листівка закликами: «Геть царя і його уряд!, Геть непотрібну війну!, Хай живе велика російська революція!, Хай живе братерство народів усіх країн!».
На час Лютневої буржуазно-демократичної революції Катеринослав був одним з найбільших промислових та пролетарських центрів України. В місті налічувалося до 50 тис. промислових робітників, зокрема близько 25 тис. металістів, які йшли в передових лавах революційних сил.
Звістка про повалення самодержавства надійшла сюди 2 березня. Місцева влада (канцелярія губернатора, поліція й інші) була повністю паралізована. 4 березня відбулося перше пленарне засідання Катеринославської Ради робітничих депутатів. В ті ж дні в Катеринославі було створено Раду солдатських депутатів, яка в середині травня злилася з Радою робітничих депутатів.
Проте, тут, як і в усій країні, встановилося двовладдя. В Раді робітничих депутатів були переважно представники дрібнобуржуазних партій — меншовики, есери, бундівці та інші угодовці. З 350 мандатів першого складу Ради більшовики мали лише 40. Головою виконкому Ради став меншовик П. Орлов, секретарем — есер Л. Шаляхін. Захопивши керівництво Радою, есеро-меншовики пішли шляхом угоди з буржуазією, з її органами влади — міською думою та створеним уже 3 березня т. зв. Тимчасовим виконавчим комітетом громадських організацій, головою якого став колишній голова земської управи поміщик фон Гесберг.
В тих умовах більшовики розгорнули в місті велику організаторську та політичну роботу, щоб викрити есеро-меншовицьких угодовців, завоювати на свій бік більшість народних мас та повести їх шляхом соціалістичної революції. На час виходу з підпілля Катеринославська партійна організація була найчисленнішою на Україні — в ній налічувалося 350 чоловік. У згуртуванні більшовицьких сил міста велику роль відіграла перша легальна конференція Катеринославської організації РСДРП, що відбулася 5 березня в приміщенні Брянської школи за участю представників більшовицьких організацій Донбасу.
Вірно оцінивши Лютневу революцію, як буржуазно-демократичну, конференція у своїй резолюції підкреслила, що вона «розчищає пролетаріату шлях до соціалізму». Було обрано міський партійний комітет у складі М. В. Копилова, С. І. Гопнер, Т. Л. Бондарева, М. А. Переславського, Й. Г. Жуковського. Пізніше до нього ввійшли Е. І. Квірінг та Г. І. Петровський, які прибули до Катеринослава за завданням Центрального Комітету партії. Конференція ухвалила важливі постанови щодо організації профспілок, бойових дружин.
Вплив більшовиків на маси зростав. 12(25) березня в місті відбулася велика демонстрація трудящих. Над робітничими колонами майоріли червоні прапори з більшовицькими лозунгами про 8-годинний робочий день, передачу землі селянам, припинення війни та ін. Активну участь в демонстрації взяли солдати місцевого гарнізону. Наполегливу роботу по викриттю угодовства меншовиків та есерів розгорнула газета «Звезда» (з 1929 року — «Зоря»), перший номер якої вийшов 4 квітня 1917 року. А 6 квітня 1917 року загальноміські збори більшовиків, в роботі яких взяли участь 654 члени партії, вітали приїзд з-за кордону В. І. Леніна, як «старого ідейного вождя російських робітників, невтомного борця з опортунізмом у робітничому русі, борця, що свято несе революційний прапор міжнародної соціал-демократії». Делегати VII (Квітневої) Всеросійської конференції від більшовицької організації Катеринослава М. В. Копилов та С. І. Гопнер голосували за Квітневі тези В. І. Леніна.
Розруха, що посилилась з приходом до влади контрреволюційного Тимчасового уряду, саботаж буржуазії — все це погіршувало і без того тяжке становище робітників, широких мас трудящих. Уже в травні 1917 року в Катеринославі з’явилися ознаки наближення голоду. 6 травня застрайкували друкарі товариства Айнгорна, трохи пізніше — робітники лісопильних заводів. Робітники Катеринослава дедалі енергійніше вимагали здійснення лозунга партії більшовиків «Вся влада Радам!». 27 травня в міському саду відбувся великий мітинг, в якому взяли участь близько 5 тис. чоловік. На мітингу прийнято коротку, але дуже виразну резолюцію, яку запропонували більшовики: «Вважаємо за необхідне для розв’язання висунутих революцією питань перехід усієї влади до рук Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів».
Розгортаючи боротьбу за переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну, більшовики міста брали активну участь у створенні фабрично-заводських комітетів, профспілок. Водночас подавалася значна допомога селянській бідноті у її боротьбі за землю. Під впливом більшовиків губернський з’їзд селян, який розпочав свою роботу в місті в середині червня, записав у своїй резолюції, що «вимоги трудового народу цілком можуть бути здійснені лише тоді, коли робітники і селяни підуть разом пліч-о-пліч».
11 квітня в місті виникла військова більшовицька організація — «воєнна», яка відіграла важливу роль у боротьбі за солдатські маси. Велику увагу приділялося організації збройних сил революції — загонів Червоної гвардії. Всією роботою по створенню Червоної гвардії керував більшовицький комітет через своїх уповноважених на місцях. Душею і керівником червоногвардійців міста був старий більшовик, учасник революції 1905 року Т. Л. Бондарев, член партійного комітету. Червоногвардійські загони створювалися на всіх заводах Катеринослава.
Більшовицькі організації відстоювали не тільки класові, а й національні інтереси українського народу, викривали заговір буржуазно-націоналістичної Центральної ради з Тимчасовим урядом. Газета катеринославських більшовиків «Звезда» влітку 1917 року опублікувала статті «Росія і Україна», «До українського питання» та інші. Більшовицькі фракції у Катеринославській Раді робітничих і солдатських депутатів та в міській думі різко засудили реакційну, великодержавну політику Тимчасового уряду з українського питання.
У серпні відбулися перевибори Ради робітничих і солдатських депутатів. Якщо в складі Ради першого скликання більшовики мали близько 10 проц. місць, то після перевиборів вони одержали 35 проц. мандатів і за кількістю депутатів зайняли перше місце серед інших партій. Спираючись на підтримку широких мас трудящих, більшовики взяли активну участь у виборах до міської думи. З 100 мандатів вони одержали 22, в той час як меншовики — лише 14. Нищівної поразки зазнали українські буржуазні націоналісти. По трьох списках вони провели у думу тільки 6 чоловік. Решту одержали есери та інші дрібнобуржуазні й буржуазні партії і групи.
Як тільки до Катеринослава дійшла чутка про заколот Корнілова, більшовики міста звернулися з відозвою до трудящих. На всіх підприємствах і у військових частинах відбулися масові мітинги і збори трудящих, які гнівно засуджували корніловський заколот та вимагали встановлення влади Рад. В липні — серпні 1917 року, за неповними даними, в місті відбулося близько 100 страйків. Майже на всіх великих підприємствах вже були фабзавкоми, які розгорнули боротьбу з саботажем буржуазії, за робітничий контроль на підприємствах.
Після VI з’їзду партії, в роботі якого брали участь й катеринославські більшовики М. В. Копилов, Б. О. Ройзенман та Я. А. Яковлев (Епштейн), розпочалася підготовка до збройного повстання. 19 жовтня відбулась загальноміська конференція більшовиків за участю районних та заводських комітетів. У своєму рішенні учасники конференції заявили про свою готовність підтримати II Всеросійський з’їзд Рад.
Про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді трудящі Катеринослава дізналися того ж дня. Газета «Звезда» писала: «Зранку стало відомо про події, що відбуваються в Петрограді. Перші відомості викликали величезне піднесення настрою». Катеринославський комітет більшовиків відразу ж звернувся до робітників, солдатів, трудящих міста з закликом бути готовими «…зі зброєю в руках відбити будь-які посягання на завоювання революції…» Відозва закінчувалася словами: «Всі як один на підтримку героїчного революційного пролетаріату Петрограда! Вимагайте переходу влади до рук Рад».
За вимогою більшовиків 27 жовтня був скликаний пленум міської Ради робітничих та солдатських депутатів. Переважною більшістю голосів на ньому було схвалено більшовицьку резолюцію про приєднання до збройного повстання в Петрограді, про перехід влади в місті та губернії до Рад. Водночас до резолюції було додано пункт, внесений українськими соціал-демократами про визнання вищою крайовою владою Центральної ради. Таким чином угодовці та українські дрібнобуржуазно-націоналістичні партії зірвали встановлення Радянської влади в Катеринославі. На той час Центральна рада разом з місцевими українськими буржуазними націоналістами стягнула до Катеринослава близько трьох полків «вільного козацтва». Готуючись до рішучої боротьби за владу, катеринославські більшовики відрядили до Москви за зброєю свого представника Б. А. Ройзенмана. За вказівкою В. І. Леніна тульські зброярі надіслали робітникам Катеринослава 10 тис. гвинтівок, кулемети, патрони. Коли в кінці листопада ешелон зі зброєю прибув до міста, гайдамаки зробили спробу захопити його, та брянські робітники не допустили цього. Після короткої сутички брянці вийшли переможцями, і подарунок туляків було доставлено на завод. Частину одержаної зброї вони віддали робітникам з Дніпровського заводу у м. Кам’янське.
Наприкінці листопада в місті відбулися нові перевибори Рад. Катеринославська Рада робітничих та солдатських депутатів стала більшовицькою. Головою виконкому Ради було обрано Й. О. Петровського, а трохи згодом Е. І. Квірінга. Головою військово-революційного комітету, який був створений ще 27 жовтня, став улюбленець робітників В. К. Аверін.
Проте в місті зміцнили свої позиції петлюрівці, які відкрито готувалися до розгрому робітничих організацій. В тих умовах більшовики, Рада особливу увагу звертали на організацію та озброєння Червоної гвардії. В усіх робітничих районах міста йшла напружена робота — робітники, червоногвардійці невтомно готувались до вирішального бою з гайдамаками.
Збройне повстання почалося після першого Всеукраїнського з’їзду Рад 27 грудня 1917 року. Перед цим більшовицький комітет міста відрядив до Харкова Т. Л. Бондарева та Л.Н. Мокієвську для погодження плану дій проти Центральної ради з Народним Секретаріатом та надзвичайним комісаром по боротьбі з контрреволюцією на півдні Росії В. О. Антоновим-Овсієнком. Бої розгорнулися після зухвалого ультиматуму гайдамаків про повернення захопленого у них брянцями броневика і здачу зброї. Гайдамаки обстріляли з гармат Брянський завод.
Гудок заводу оповістив трудящих міста про початок повстання. Бойові дії розгорнулися відразу в кількох районах — у Кайдаках, на Амурі, біля вокзалу. Особливо запеклими були вони в центрі міста на Катерининському проспекті (нині проспект ім. К. Маркса). У будинку поштамту засіли гайдамаки, а на протилежному боці, де тоді містилась Рада робітничих та солдатських депутатів, в колишньому будинку губернатора (тепер Палац піонерів) були позиції червоногвардійців.
Збройним повстанням у місті керували більшовики В. К. Аверін (Кайдаки), Г. М. Баглій (вокзал), А. Й. Новиков (будинок губернатора), В. Ю. Клочко (Амур). Бій був упертий і тривав понад дві доби. В розпалі бою до Катеринослава з боку Харкова пробився бронепоїзд з московськими та петроградськими червоногвардійцями. Вони приєдналися до червоногвардійців міста, і це остаточно вирішило справу. В ніч з 28 на 29 грудня гайдамаки були переможені. Встановлення Радянської влади в місті мало велике значення для швидкого завершення боротьби за владу Рад в усій губернії та на Україні.
Відразу після перемоги збройного повстання почалася велика робота по зміцненню в місті органів Радянської влади. В одному із своїх звернень Катеринославський комітет більшовиків і Рада робітничих та солдатських депутатів підкреслювали, що вони будуть «рішуче, послідовно і неухильно проводити в життя лозунги великої пролетарсько-селянської революції».
4 січня 1918 року відбувся розширений пленум Катеринославської Ради, в роботі якого взяв участь Г. К. Орджонікідзе, представник ЦК партії та уряду РРФСР на Україні. 24 лютого на міській конференції фабрично-заводських комітетів було створено центральну раду фабзавкомів. Здійснювалася націоналізація великих підприємств. 16(29) березня зокрема був націоналізований Брянський металургійний завод.
11 січня 1918 року президія Катеринославської Ради робітничих і солдатських депутатів прийняла рішення про створення в місті «для охорони громадської безпеки і революційного порядку» радянської міліції, а 25 лютого — про відновлення нормальної роботи шкіл, лікарень, телеграфної сітки.
Велика робота проводилася по організації збройних сил республіки. 21 січня збори Катеринославської партійної організації заявили, що Червона Армія повинна бути створена на добровільних засадах з товаришів, які усвідомлюють «проти чого і за що вони боротимуться». Чимало загонів, сформованих з катеринославських робітників, направлялися на боротьбу проти каледінсько-кадетської контрреволюції. Ще в другій половині грудня, з Катеринослава вирушив Брянський загін у складі 300 чоловік. Особливо посилилася діяльність по створенню збройних загонів, коли на Україну повели наступ австро-німецькі окупанти. 5 березня 1918 року загальноміський комітет РСДРП(б) разом з партійним активом міста схвалив лінію ЦК та Раднаркому РРФСР щодо Брестського миру і прийняв рішення мобілізувати всіх комуністів до Червоної Армії для відсічі ворогові.
9 березня до міста переїхали Народний Секретаріат і ЦБК Рад України. У Катеринославі Український радянський уряд підготував та скликав II Всеукраїнський з’їзд Рад, який відбувся 17—19 березня в будинку Зимового театру (тепер тут театр російської драми). На з’їзді були представлені делегати майже від усіх Рад України. Газета «Донецкий пролетарий» писала, що делегати, які приїхали «на Всеукраїнський з’їзд Рад, настроєні революційно». Від трудящих міста їх вітав голова Катеринославської Ради Е. І. Квірінг. З’їзд відіграв велику роль в мобілізації сил трудящих України на боротьбу з німецькими загарбниками та їх наймитами — українськими буржуазними націоналістами.
23 березня був організований надзвичайний штаб по обороні Катеринослава на чолі з В. К. Аверіним. Штаб докладав багато зусиль, щоб спинити окупантів, які наприкінці березня дуже близько підійшли до міста. Терміново створювалися загони з робітників, які тут же вступали у бій з ворогом. На добровільних засадах з революційних солдатів старої армії в місті було організовано 1-й Катеринославський радянський полк, який хоробро бився з окупантами на підступах до міста, а потім біля Кривого Рога, під Синельниковим, на Дону і Волзі. Катеринослав захищали також Латиський загін, 1-й Катеринославський батальйон Дністровського полку, партизанський загін М. М. Майорова, 1-й робітничо-селянський дивізіон, Маріупольський зведений загін та інші частини. В ряди захисників міста влився також сформований Сердичем та Дмитрієвичем сербський загін.