Луцьк у роки Великої Вітчизняної війни
Але віроломний напад фашистської Німеччини перервав мирну працю лучан. Вранці 22 червня 1941 року пролунали вибухи бомб, знялося полум’я пожеж. Гітлерівці бомбардували аеродром, а потім місто, особливо його центральну частину. Було пошкоджено зв’язок, водопостачання і електромережу.
Першого ж дня війни на Луцькому напрямку розгорнулися запеклі бої, які вели війська 5-ї армії під командуванням генерал-майора М. І. Потапова. Особливо відзначилися артилеристи 1-ї протитанкової бригади під командуванням генерал-майора К. С. Москаленка, що вели бої спільно з 22-м механізованим корпусом, 135-ю стрілецькою дивізією, 19-м і 9-м механізованими корпусами та іншими військовими частинами. Радянські воїни героїчно відбивали наступ переважаючих сил ворога. Радінформбюро передавало, що на Луцькому напрямку протягом усього дня йде жорстокий танковий бій, в якому взяло участь до 1500 танків з обох сторін. У ході його ворогові завдано серйозних втрат. Ці бої затримали просування фашистських армій на схід на 8—10 днів. Однак сили були нерівними, 25 червня в другій половині дня Луцьк був захоплений ворогом.
Окупанти зразу ж створили в місті свою адміністрацію — гебітскомісаріат. Тут перебував фашистський кат Гіббе, окупанти утворили генеральну округу Волині і Поділля. На окупованій території німецькі загарбники запровадили свій «новий порядок». Було закрито всі радянські установи, школи, технікуми, ліквідовано демократичні свободи, надані Радянською владою. Трудящі міста переживали жахливі дні. Окружний комісар Луцька Лінднер 15 січня 1942 року видав наказ, в якому, зокрема, було сказано: «Коли хто з мешканців прийме до себе на нічліг, даватиме засоби харчування або якимось іншим способом допомагатиме позаміській особі, буде розстріляний».
З перших же днів окупації почалися розстріли. На подвір’я тюрми фашисти виводили радянських людей групами по 30 чоловік кожна. Спочатку їх примушували копати великі ями, потім роздягали і розстрілювали. Звірячі вбивства тривали кілька днів. Розстріляно було тисячу чоловік.
11 грудня 1941 року окупанти зігнали в гетто (у південній частині міста) все єврейське населення, а 19 серпня 1942 року ув’язнених вивели до лісу, в урочище Полонка. За 5 днів фашисти розстріляли близько 20 тис. чоловік. Окупанти створили в Луцьку табір для військовополонених, в якому перебувало понад 14 тис. чоловік. Військовополонений лейтенант О. Я. Чапаєвський розповідав, що в таборі було створено жахливі умови. Від голоду й знущань щоденно вмирало 40—50 чоловік, а взимку — 100—120 чоловік. Криваві злочини, нелюдські знущання з радянських людей, грабування народного і особистого майна громадян — типові риси «нового порядку», запровадженого гітлерівськими окупантами.
Віроломний напад гітлерівців на нашу країну і загарбання Луцька, як і всієї області, в перші дні війни перешкодило партійним органам створити тут заздалегідь підготовлене підпілля. Тому комуністи, безпартійні активісти і комсомольці за велінням своєї совісті почали самі створювати підпільні групи. Згодом підпільники налагодили зв’язки з партизанськими загонами.
Восени 1941 року в Луцьку було створено першу підпільну групу чисельністю 20 чоловік. Її організаторами були комуніст В. В. Ізмайлов, комсомолка П. І. Савельева. Група вела активну боротьбу з окупантами, підтримувала зв’язки з підпіллям Торчинського і Голобського районів, а пізніше — з партизанськими загонами М. А. Прокоп’юка і Д. М. Медведева.
Підпільники записували і розповсюджували серед населення повідомлення Рад-інформбюро, збирали дані про фашистські війська і передавали їх у партизанські загони. П. І. Савельева, яка влаштувалась на роботу до канцелярії концентраційного табору, разом з членами групи організовувала втечі з табору радянських військовополонених. Було звільнено близько 100 чоловік. Підпільники забезпечували загони А. П. Бринського, М. А. Прокопюка і Д. М. Медведева німецькими офіціальними бланками, зразками штампів, печаток. Вони викрали новий хімічний снаряд, який було взято на озброєння фашистської армії, і передали його через партизанів командуванню Червоної Армії для дослідження. У луцьких підпільників не раз бували безстрашний розвідник Герой Радянського Союзу М. І. Кузнецов, М. В. Струтинський та інші розвідники з партизанських загонів. Дії партизанів та підпільників викликали люту ненависть окупантів. Так, у грудні 1943 року вони вбили під Ківерцями В. В. Ізмайлова, що повертався з завдання. За доносом провокатора в січні 1944 року гестапо заарештувало П. І. Савельеву та М. І. Дунаеву. Страшні тортури не зламали патріоток. За кілька годин до смерті П. І. Савельева на стіні камери написала: «Наближається чорна, страшна хвилина, все тіло понівечене, ні рук, ні ніг. Але вмираю мовчки. Страшно вмирати у 25 років. Як хотілось жити. В ім’я життя’майбутніх після нас людей, в ім’я тебе, Батьківщино, йдемо ми! Розквітай, будь прекрасна, рідна, і прощай! Твоя Паша». П. Савельева не дожила кількох днів до приходу радянських військ, фашисти спалили її живцем. За заслуги перед Батьківщиною її посмертно нагороджено орденом Леніна.
Та час розплати за лихо, заподіяне радянським людям, наближався. Наприкінці 1943 — на початку 1944 року в ході здійснення Луцько-Ровенської операції 13-а армія 1-го Українського фронту під командуванням генерала М. П. Пухова у взаємодії з партизанськими з’єднаннями і загонами В. А. Бегми, О. Ф. Федорова та інших розпочали визволення Волинської області. А вже на початку лютого 1944 року 1-й гвардійський кавалерійський Червонопрапорний корпус під командуванням генерал-лейтенанта В. К. Баранова вів запеклі бої на околицях Луцька. Ввечері 1 лютого по ворожих частинах, що засіли в місті, відкрили вогонь артилеристи 121-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Л. Д. Червонія. Наступ на Луцьк відбувався з трьох напрямків: з сіл Жидичина, Звіріва і Теремного. Парторг першого ескадрону гвардійського корпусу Ганієв з вигуками «За Батьківщину! За Луцьк! Вперед!» першим увірвався до міста. Майже одночасно кавалеристи 4-го полку оволоділи північно-східною, а 7-го полку —східною околицею Луцька. В місті зав’язались жорстокі вуличні бої.
Завдяки сміливим атакам частини 1-го гвардійського кавалерійського Червоно-прапорного корпусу при підтримці 121-ої гвардійської стрілецької дивізії о 6 годині ранку 2 лютого оволоділи майже всім містом. За одну ніч у Луцьку гвардійці знищили і захопили в полон 1600 гітлерівських солдатів та офіцерів, 49 гармат і мінометів, 22 танки, 24 склади з військовим майном, боєприпасами й продуктами. Гітлерівці, відкинуті за річку Стир, зайняли оборону на околиці міста — Гнідаві. Форсувати Стир і взяти передмістя було нелегко. Фашисти сильно укріпили оборонні рубежі, та всі їх зусилля були марними. В ніч з 4 на 5 лютого радянські війська під жорстоким вогнем ворога форсували Стир і вранці вибили гітлерівців із Гнідави. 5 лютого 1944 року місто повністю було очищене від окупантів. Але боротьба за нього ще тривала, ворог намагався повернути втрачені позиції і не раз контратакував, щоб примусити наші війська відійти за річку Стир. Особливо важкі бої точилися за приміські села, зокрема Милуші та Княгинінок. В боях за село Милуші капітан П. М. Тарасов з гвардійського стрілецького полку повторив подвиг Матросова. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу, його ім’ям названо одну з вулиць міста. На місці бою в селі Милуші йому встановлено пам’ятник. Під час бою біля села Шепеля гвардієць-артилерист С. Д. Єфімов з своїми п’ятьма товаришами успішно відбив атаку двадцяти німецьких танків, а коли не стало боєприпасів, він використав підбиту «пантеру» і з неї розстрілював ворога. С. Д. Єфімова удостоєно звання Героя Радянського Союзу.
Високих урядових нагород за подвиги під час визволення Луцька удостоєні кавалеристи — старший лейтенант Пушко, старші сержанти Мойсеєнко і Сушкін, рядові Павленко, Аскаров та багато інших. На ознаменування здобутої перемоги наказом Верховного Головнокомандуючого Збройними Силами СРСР від 5 лютого з’єднанням і частинам, які найбільше відзначились у боях за місто, салютувала Москва.
Закінчились довгі трагічні 944 дні німецько-фашистської окупації Луцька, за час яких лучани ні на хвилину не втрачали надії на визволення з гітлерівської неволі. Ніякі знущання гітлерівців та їх пособників — українських буржуазних націоналістів, ні голод, ні смерть не зламали волі людей, які стали на шлях радянського життя, не порушили їх відданості Радянській Вітчизні.
За роки фашистської окупації місто зазнало жахливих людських жертв. Німецько-фашистські загарбники розстріляли в місті 36 199 чоловік. Крім того, на руках гітлерівців кров майже 11 тис. закатованих радянських військовополонених. 1246 жителів міста було вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Було зруйновано водогін, каналізацію, електричну і телефонну мережі, заводи, фабрики, знищено повністю або частково 1196 державних і приватних будинків тощо. Сума заподіяних збитків становила 558 623 тис. карбованців.