Мельники, Чигиринський район, Черкаська область (продовження)
За короткий час комунари побудували ряд тваринницьких приміщень, впорядкували сад, створили парникове господарство, налагодили водопостачання, електрифікували житла; обладнали механічний млин і майстерню для виготовлення обіддя. Відкрили їдальню, швейну і шевську майстерні. Почали працювати школа, дитячі ясла, клуб. На своїх 600 га землі вже в перші роки господарювання вони вирощували добрі врожаї. Влітку 1931 року трудівники цього господарства здали державі 8 тисяч пудів хліба і виконали план хлібозаготівель на 101,5 процента.
Майже щодня до комунарів приходили делегації з різних сіл Чигиринщини. Господарі радо зустрічали гостей і щедро ділилися досвідом. В 1929 році до комуни завітав С. В. Косіор.
В січні 1930 року у Черкасах відбулася окружна бідняцько-середняцька конференція в справі суцільної колективізації Шевченківського округу. В конференції взяв участь голова ВУЦВКу Г. І. Петровський. Представники мельниківських комунарів на чолі з секретарем партійної організації Л. А. Васюрою були обрані до президії. Цього ж року в селі створено два ТСОЗи — «Доля бідняка» та «Іскра», — які згодом об’єдналися в артіль «Ударник». В 1931 році утворено артіль «П’ятирічка», а в 1934 році комуну «Заповіт Леніна» перетворено в сільськогосподарську артіль.
З кожним роком все краще і заможніше жили хлібороби Мельників. Вони виховали свої кадри трактористів, агрономів, зоотехніків, ветпрацівників. Тільки в перший рік свого існування комуна відрядила навчатися до окружного центру понад 100 чоловік. Приклад комуни «Заповіт Леніна» надихав трудівників новостворених артілей. Вони все певніше починають вести господарство. Уже в 1931 році в артілі «Іскра» одержали по 2,5 кг хліба на трудодень, а в передвоєнному 1940 — по 3 кг хліба і 3 крб. 50 коп. грошима. Перед в роботі вели колгоспники із «Заповіту Леніна». Особливо відзначилася ланка Підкільової, яка у 1940 році на площі 120 га зібрала по 30 цнт пшениці з гектара. На той час кожен колгосп мав свої автомобілі, а поля обробляли трактори та інші машини й знаряддя Медведівської МТС.
У місцевій неповній середній школі навчалося 400 дітей. При клубі працювали хоровий, струнний та драматичний гуртки, які мали успіх не лише у односельців, айв навколишніх селах —Медведівці, Головківці тощо.
В життя Мельників почали входити нові звичаї і обряди. Зокрема, в комуні «Заповіт Леніна» запровадили і широко практикували свій комунарський обряд одруження.
Минали роки мирної праці. Трудящі Мельників неухильно виконували ленінські заповіти. Вірними їм лишилися вони і в роки фашистської навали.
5 серпня 1941 року в село увірвалися загарбники. Вони розграбували хліб, худобу, Майно, а приміщення клубу і школи перетворили на стайню.
Та мельниківці не скорилися. На території Холодного Яру діяли партизанські загони П. Дубового та І. Боровикова. Вони тримали зв’язок з Великою землею, приймали звідти літаки, зброю, літературу. А в самому селі 1943 року протягом кількох місяців перебувала партизанська рота. Над сільрадою гордо пломенів червоний прапор. В загонах народних месників боролися і мельниківці. Відомі своєю активною участю в партизанських діях С. П. Чучупака, Г. Л. Красота, В. Я. Вітько, В. І. Холод, та І. В. Чиж. Посиленню партизанського руху сприяв перехід через Буду (хутір, підпорядкований Мельникам) в березні 1943 року з’єднання партизанів під командуванням Героя Радянського Союзу М. І. Наумова.
Місцеві жителі активно допомагали холодноярським партизанам. Вони постачали їм харчі, одяг, взуття, медикаменти, здобували розвідувальні дані. Як розвідниця, відзначилася жителька Мельників Л. Федорова, комсорг партизанського загону П. Дубового М. Зінченко писав у дні окупації вірші і ширив їх серед населення, гітлерівці закатували його. За допомогу партизанам фашисти по-звірячому розправилися з жителями Буди. Хутір спіткала така ж доля, як і французьке село Орадур та чеське Лідіце. На світанку 18 червня 1943 року фашистські кати увірвалися на хутір і спалили його. Вони замордували і розстріляли 82 жителі, в т. ч. і Марію Проценко з немовлям, яке щойно народилося. Сховалися у ямі лише І. П. Канюка з дружиною та сестрою, П. Я. Богуславський. Втік з-під розстрілу О. П. Чиж. Вони й розповіли про Будинську трагедію. Та цим не завершується перелік злодіянь ворога на селі. Фашисти зруйнували будівлі Мотронинського монастиря, спалили 352 хати, розстріляли понад 300 чоловік і вивезли на каторгу до Німеччини 240 юнаків та дівчат.
8—9 січня 1944 року мельниківські партизани разом з частинами 373-ї механізованої стрілецької дивізії 52-ї армії визволили село. Понад 200 жителів села загинуло на фронтах війни. У братській могилі біля школи сплять вічним сном партизани і воїни Радянської Армії, що полягли у боях за визволення Мельників.
Нелегко було відбудовувати село після визволення. Все доводилося починати заново, та держава допомогла колгоспам. У 1945 році, крім грошових кредитів, господарства одержали 120 голів великої рогатої худоби, 50 свиноматок, сільськогосподарські машини, посівний матеріал, мінеральні добрива. В цьому ж 1945 році колгоспи змогли добитися непоганих на той час наслідків. Вони виростили по 15 цнт пшениці з гектара, по 24 — кукурудзи, домоглися настригу вовни по 3,8 кг на вівцю. В післявоєнні роки на місці згарищ і хат, критих соломою, в селі виросли будинки з дерева та цегли під шиферними та залізними дахами.
Господарства росли і міцніли. 1960 року всі три артілі села об’єдналися в колгосп «Заповіт Леніна», який в 1964 році був перейменований на колгосп ім. Крупської. За господарством держава закріпила 3064 га землі. Об’єднання артілей дозволило поліпшити механізацію виробництва і підняти врожайність зернових культур до 19—20 цнт з га. Дальшому зміцненню господарства сприяла передача техніки MTС колгоспам. У 1958 році артіль «Заповіт Леніна» уже мала свою тракторну бригаду.
У роки сьомої та восьмої п’ятирічок неухильно зміцнювалася колгоспна економіка. Були механізовані всі трудомісткі роботи у рільництві і тваринництві, зросло поголів’я тварин (зараз тут понад 900 голів великої рогатої худоби, близько 750 свиней, 500 овець). Вподовж восьмої п’ятирічки хлібороби домоглися середнього врожаю зернових по 22,5 цнт з га. За час 1965—70 рр. в господарстві споруджено 12 капітальних приміщень для тварин, склад мінеральних добрив, зерносховище, гараж на 18 автомашин. На селі виросли справжні майстри сільськогосподарського виробництва. Це — трактористи І. Ф. Майстренко, М. П. Холод, агроном Г. П. Не-здолій, агрохімік М. С. Чучупака, зоотехнік В. С. Горбатюк, ланкова О. Д. Басюра. За визначні трудові показники вони удостоєні урядових нагород.
Високі прибутки дозволили колгоспу перейти на гарантовану грошову оплату праці, розширити виробництво і соціально-культурне будівництво.
Змінилося і зовні село. Воно повністю електрифіковане і радіофіковане, діє телеграфна лінія. Тут споруджено будинок культури на 300 місць, два клуби на 100 місць кожний, дві бібліотеки, будинок сільської Ради, восьмирічну та початкову школи, дитячий садок, два медичні пункти та пологовий будинок. Жителів обслуговують чотири магазини, поштове відділення, ощадна каса, майстерня побутового обслуговування.
Переважна більшість молоді села вчиться. На 1971 рік у восьмирічній школі 20 вчителів навчали 203 учні. Багато юнаків та дівчат поєднують роботу в колгоспі з навчанням. Так, тільки за останні п’ять років заочно здобули освіту 67 чоловік.
У першому році дев’ятої п’ятирічки колгоспники зібрали 30,7 цнт з га зернових, у т. ч. пшениці 38,4 цнт. Сьогодні колгоспний машинний парк налічує 17 тракторів, 5 зернових і 2 бурякозбиральні комбайни, 20 автомобілів тощо. Механічна та деревообробна майстерні обладнані найновішими механізмами. Колгоспники домоглися сталих показників продуктивності праці. Господарство ось уже кілька років підряд виробляє по 400 цнт молока на 100 га сільськогосподарських угідь, Тут споруджено кролеферму на 12 тис. голів, будується консервний цех для переробки овочів та фруктів.
Найважливіші ділянки господарського виробництва очолюють комуністи, яких тут 50. їм активно допомагають 70 комсомольців села.
Велику увагу питанням розвитку Мельників приділяє сільська Рада. У її складі 35 депутатів. 29 з них — колгоспники.
З кожним роком зростає загін інтелігенції. У Мельниках працюють 22 вчителі, 4 медичні працівники, 8 зоотехніків, 4 агрономи, 7 бухгалтерів, 3 інженери-механіки і 6 культосвітніх працівників. Всі вони мають вищу або середню спеціальну освіту.
На вищий щабель піднялося культурне обслуговування села. В будинку культури та в клубах тричі на тиждень демонструються кінофільми, працюють гуртки художньої самодіяльності. Сюди приїздять з виставами артисти обласного музично-драматичного театру. В бібліотеках і клубах провадяться читацькі конференції, літературні диспути, члени товариства «Знання» виступають з лекціями.
В селі цінують відстояне у боротьбі і невтомно утверджують здобуте. Тому назавжди відійшли у вічність злиденне існування і безправ’я. Разом з усім радянським народом колгоспне село Мельники чітко карбує крок у комунізм.
С. Т. ЧЕРНИШОВ