Сміла, Смілянський район, Черкаська область (закінчення)
У Смілі та в районі було створено партійно-комсомольське підпілля. Наприкінці липня патріоти сформували з комуністів та комсомольців Смілянський партизанський загін.
4 серпня ворожі війська захопили місто. В перші дні окупації загарбники розстріляли понад 400 жителів. У Смілі, на станції ім. Шевченка, у концентраційних таборах під відкритим небом гинули від голоду, холоду та епідемій тисячі людей.
Але ніщо не могло залякати радянських людей, зломити їх волі до боротьби. На залізничному вузлі раз у раз виходили з ладу паровози, вагони, колії. Часто влаштовувалися диверсії на машинобудівному, цукрових заводах. Все це було справою рук підпільників. У 1941—1943 рр патріотичні групи діяли на станції ім. Т. Г. Шевченка і машинобудівному заводі. Очолювали їх комуністи: П. А. Цаплюк і О. Малинник (партійна кличка). З осені 1941 року у місті діяла підпільна комсомольська організація у складі Ю. Канарського, О. Міщенка, М. Атамановського, Н. Фастівського та інших.
1942 року фашисти розстріляли комсомольців-підпільників, Ю. Канарського та М. Атамановського повісили. У травні 1943 року були закатовані робітники машинобудівного заводу О. Малинник, П. Калашник, А. Назаренко та інші. Не, дожили до визволення міста від фашистів В. Ф. Ромейко та його бойові помічники В. Ф. Гордієнко, Н. С. Дерев’янко. Проте на місце загиблих заступали нові борці. У середині серпня 1943 року радянське командування у район Сміли послало групу десантників, що стала ядром великого партизанського загону ім. Пожарського (командир — Д. Горячий, комісар — І. Жилін). У цей загін у повному складі вступили залізничники-підпільники на чолі з П. А. Цаплюком, підпільники Сміли та навколишніх сіл.
У серпні — грудні 1943 року на перегонах Шевченкове — Цвіткове, Шевченкове — Знам’янка партизани пустили під укіс 16 ворожих ешелонів. Народні месники висаджували в повітря вагони з ворожими солдатами і офіцерами, технікою, боєприпасами. Часто бувало так, що залізничний вузол не працював по кілька діб.
29 січня 1944 року частини 373-ї Червонопрапорної Миргородської стрілецької дивізії (командир — полковник К. І. Сазонов) 52-ї Армії Другого Українського фронту визволили Смілу і залізничний вузол ім. Т. Г. Шевченка. На знак перемоги парторг 2-го стрілецького батальйону 1237-го стрілецького полку сержант А. Белобородов у центрі міста на одному з високих будинків, де до війни була середня школа № 58, встановив Червоний прапор.
Відступаючи під ударами Червоної Армії, гітлерівці зруйнували залізничний вузол, цукрові і машинобудівні заводи, підприємства місцевої промисловості й комунального господарства, мости й греблі через річки Тясьмин і Сріблянку, приміщення шкіл й культосвітніх закладів, понад 870 житлових будинків.
Відразу ж після визволення трудящі включилися у відбудову міста. Вже 20 лютого залізничний вузол ім. Т. Г. Шевченка, а 22 лютого — станція Сміла прийняли і відправили перші поїзди. У квітні після реевакуації частково вступили до ладу машинобудівний, а у травні — паровозовагоноремонтний заводи.
Відновили роботу 2 лікарні, 4 поліклініки, 10 дитсадків і ясел, 2 дитбудинки 12 шкіл, два клуби і кінотеатри, чотири бібліотеки.
Батьківщина гідно відзначила ратні справи партизанів та фронтовиків. За мужність і відвагу, виявлену в боротьбі з фашистами, уродженцям міста В. Т. Сенатору та Н. К. Ткаченку (посмертно) присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а 9540 смілян нагороджені орденами й медалями СРСР. Повним кавалером ордена Слави став артилерист-розвідник М. К. Величко. З 1945 року він працює бригадиром розмітників на машинобудівному заводі. За трудові успіхи йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Він почесний громадянин м. Сміли.
Понад 12 тисяч жителів — воїнів, партизанів, підпільників загинули в боях з фашизмом. На пам’ять про них в 1967 році споруджено монумент Слави. Іменами В. Ромейка, В. Гордієнка, Ю. Канарського, О. Міщенка, Н. Сергієнка названі вулиці. Ім’я Героя Радянського Союзу В. Т. Сенатора присвоєно школі № 14, у якій він учився.
Четвертий п’ятирічний план відбудови й дальшого розвитку народного господарства СРСР (1946—1950 рр.) сміляни сприйняли як свою рідну справу. До 1949 року вони повністю відбудували Шевченківський залізничний вузол, станцію Сміла, паровозовагоноремонтний, машинобудівний, цукровий, пивоварний заводи, міськхарчокомбінат, держмлин. У 1951 році став до ладу молокозавод. Повністю відродилося і місто. Тут проживало тоді 30,2 тис. чоловік. А в 12 загальноосвітніх школах, у т. ч. у 3 школах робітничої молоді, 267 учителів навчали 7530 учнів. При паровозоремонтному і рафінадному заводах діяли школи фабрично-заводського навчання. Місто мало 6 клубів, 20 бібліотек і 2 кінотеатри. Саме в ці роки на клубній сцені Сміли вперше проявили свої творчі здібності учениця Є. Єршова та робітниця К. Радченко, нині народні артистки УРСР.
У четвертій п’ятирічці населення обслуговували 2 лікарні і 10 медпунктів, де працювали 80 лікарів і 248 медпрацівників з середньою спеціальною освітою. На околиці міста відкрито обласну психіатричну лікарню.
Перетворюючи у життя накреслення Комуністичної партії, трудящі міста у 1950—1970 рр. добилися нових успіхів. В цей час докорінно реконструйовано і значно розширено всі довоєнні підприємства. У 1959—1962 рр. було змінено виробничий профіль паровозоремонтного заводу. З лютого 1962 року підприємство займається ремонтом тягових електродвигунів для тепловозів . На машинобудівному заводі споруджено нові цехи. Тут уперше в світовій практиці освоєно випал емальованих цистерн током високої частоти. Майже вдвічі зросли виробничі потужності цукрового заводу, на якому всі складні виробничі процеси механізовано й автоматизовано. Став до ладу діючих (1951 рік) молококонсервний комбінат. Значно розширені пивзавод, міськхарчокомбінат, держмлин.
З 1960 року почав працювати завод «Металіст», з 1964 — завод лимонної кислоти, з 1963 — асфальтобетонний, з 1958 — меблева фабрика, з 1967 — міськпромкомбінат. Продукція смілянських підприємств експортується у 13 країн світу. За роки восьмої п’ятирічки обсяг промислового виробництва міста зріс на 30 проц. 1970 року тут вироблено продукції на 85 млн. крб. (у новому масштабі цін), це у 7 разів більше, ніж у 1950 році.
Змінився і шевченківський залізничний вузол. У 1951 році тут відкрито південний вокзал станції і-м. Шевченка. Після технічної реконструкції значно збільшилася пропускна спроможність вузла. Тепер він обслуговує один з найбільш вантажонапружених залізничних напрямів республіки (Донбас—Київ —Прикарпаття). З 1964 року на дільниці П’ятихатки — станція ім. Шевченка — Миронівка почали курсувати електропоїзди.
Робітники були провідною силою у господарчому будівництві і громадсько-політичному житті міста. У роки п’ятої й шостої п’ятирічок своєю самовідданою працею уславилися тисячі передовиків виробництва. У 1958 році на промислових підприємствах і залізничному вузлі почало ширитись змагання за звання ударника і бригади комуністичної праці. Першою у 1959 році цього почесного звання удостоїлася комсомольсько-молодіжна бригада арматурників паровозоремонтного заводу, очолювана Г. А. Ященком.
1966 року за виробничі успіхи у виконанні семирічного плану уряд нагородив колектив машинобудівного заводу орденом Трудового Червоного Прапора. Наступного року це підприємство як переможця соціалістичного змагання на честь 50-річчя Великого Жовтня відзначено Пам’ятним прапором Центрального Комітету КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.
Особливо широкого розмаху набуло соціалістичне змагання на промислових підприємствах, залізничному вузлі і на станції Сміла у зв’язку з підготовкою до 100-річчя від дня народження В. І. Леніна і на честь XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. На зростання трудової активності впливало і традиційне змагання між трудящими Сміли і російського міста Ржева. Зараз в українському місті звання колективів комуністичної праці присвоєно 30 цехам, змінам, дільницям і 620 бригадам. Все це сприяло тому, що промисловість міста достроково виконала план восьмої п’ятирічки і план першого року дев’ятої п’ятирічки. Порівняно з 1956 роком тут на 362 проц. підвищилась продуктивність праці. На підприємствах міста нині працюють 150 постійно діючих виробничих нарад, у роботі яких беруть участь тисячі робітників.
У довоєнні і післявоєнні роки за самовіддану працю 512 робітників і службовців нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них 13 чоловік — орденом Леніна і 8 чоловік — орденом Жовтневої Революції. Першими кавалерами ордена Леніна стали вчитель І. Жарко, залізничники К. Корчаловський, П. Левченко, О. Томусяк, а кавалерами ордена Жовтневої Революції — робітники машбудзаводу М. Величко, М. Скрипник, залізничники К. Беляев, І. Гребеньков, І. Курчашов, П. Корякін, працівник меблевої фабрики В. Клименко, вчителька Н. Кисленко.
Сміла — красиве місто, що невпинно зростає і розвивається. Його забудова здійснюється за генеральним планом.
На 1970 рік воно займало територію 40 кв. км, а довжина вулиць і провулків досягла 212 км, або у 1,7 рази більше порівняно з 1950 роком.
Місто має 96 магазинів, 29 ларків та торгових павільйонів, два ресторани. 27 кафе та їдалень. У 1966—1970 рр. тут відкрито 18 нових магазинів і 28 їдалень та кафе.
У роки восьмої п’ятирічки збудовано лікарню, засновано службу швидкої медичної допомоги. Нині у місті працює 33 медичні заклади, у т. ч. міська і залізнична лікарня на 585 ліжок, 3 поліклініки, 15 амбулаторій, будинок дитини на 100 ліжок, протитубдиспансер, обласна психіатрична лікарня, міська і залізнична санепідемстанції, дитячий санаторій, 7 аптек. На варті охорони здоров’я стоять 206 лікарів і 651 медичний працівник з середньою спеціальною освітою.
Постійно зростає загальноосвітній рівень населення. За станом на 1 січня 1970 року, серед дорослих жителів мали вищу освіту 5,8 проц., середню — 30,6 проц. і неповну середню — 28,8 процентів. У Смілі трудяться 1482 спеціалісти з вищою освітою (у т. ч. 408 інженерів) і 3751 спеціаліст з середньою освітою (у т. ч. 1867 техніків).
Наприкінці восьмої п’ятирічки у місті було 22 загальноосвітні школи (у т. ч. середніх — 9, спецшкіл-інтернатів — 2, вечірніх шкіл робітничої молоді — З, заочних середніх — 1, восьмирічних — 7) і семирічна музична школа. В них працювало 615 вчителів і навчалося понад 10,2 тис. учнів. Кращі вчителі О. В. Бездітно, К. А. Заремба, І. М. Ленець, К. М. Рутенко нагороджені орденом Леніна. Значну виховну роботу серед школярів проводять будинок піонерів, дитяча технічна станція (заснована 1956 року). У 19 дитячих садках і 12 яслах перебувають понад 2,3 тис. дітей.
На усіх відділеннях Смілянського технікуму харчової промисловості навчається понад 1600 юнаків та дівчат. Він щорічно випускає до 500 спеціалістів з середньою освітою. У трьох професійно-технічних училищах готують слюсарів, токарів, будівельників, працівників залізничного транспорту. За післявоєнні роки училища закінчили понад 15 тис. молодих робітників.
Сьогоднішню Смілу не можна уявити без державних і профспілкових культурно-освітніх закладів: 11 будинків культури і клубів із залами на 2650 місць, центральної міської і 10 масових бібліотек (їх книжковий фонд 576,6 тис. томів), 11 кінотеатрів на 3730 місць. При будинках культури і клубах працюють 142 гуртки художньої самодіяльності, у яких беруть участь близько трьох тис. чоловік. Твори самодіяльних прозаїків й поетів — членів міського літературного об’єднання «Тясьмин» при редакції газети «Червоний стяг» — друкуються на сторінках газет, журналів. За участю громадськості до 50-річчя Жовтневої революції відкрито міський народний історико-краєзнавчий музей і музей історії електромеханічного ремонтного заводу.
Керівником і вихователем трудящих є міська партійна організація. На підприємствах, будовах, в установах і навчальних закладах працює 114 первинних партійних організацій, які об’єднують 4855 членів і кандидатів у члени партії. У порівнянні з 1950 роком міська партійна організація кількісно зросла у 3 рази. 70 проц. комуністів безпосередньо працюють на виробництві.
Партійні організації виступають ініціаторами науково-технічного прогресу, повнішого використання резервів, вони стали душею соціалістичного змагання за дострокове виконання завдань дев’ятого п’ятирічного плану. З ініціативи міськкому партії і міськвиконкому колективи трудящих підприємств, будов, закладів освіти і культури розробили перспективний план економічного і соціального розвитку міста на 1971—1975 рр. За цим планом передбачено розгорнути будівництво і газифікацію підприємств і житлових будинків. У галузі промисловості намічено оновити устаткування, ввести в дію нові конвейєрні та потокові лінії і асигнувати у 1975 році 15 млн. крб. на капітальне будівництво (у 1970 році асигновано 9,8 млн крб.). За роки дев’ятої п’ятирічки в місті буде споруджено 16 магазинів і 16 їдалень та кафе. Тут будуть збудовані будинок культури, клуб машинобудівників, залізнична поліклініка, 12 майстерень побутового обслуговування. За п’ятирічку зросте освітній рівень смілян. Кількість робітників, які матимуть середню освіту, збільшиться у 1,5 рази. Переважна більшість трудящих буде навчатися в школах комуністичної праці, передового досвіду та на спеціальних курсах.
У політичному й господарчому житті міста велику роль відіграє преса. 23 травня 1969 року міська районна газета «Червоний стяг» за успішну роботу в справі комуністичного виховання трудящих, мобілізації їх на виконання завдань господарського і культурного будівництва та в зв’язку з 50-річчям виходу перших номерів була нагороджена Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР. На електромеханічному, ремонтному і машинобудівному заводах виходять багатотиражні газети «Заводська правда» (з 1956 року) і «Машинобудівник» (з 1959 року).
Достойними спадкоємцями славних справ є комсомольці. 79 первинних організацій ЛКСМУ об’єднують понад 6300 членів.
Трудящі беруть активну участь у керівництві державою. Депутатом Верховної Ради УРСР восьмого скликання від Смілянського виборчого округу є слюсар електромеханічного ремонтного заводу В. П. Хільченко. Серед депутатів Смілянської міськради 129 робітників, 56 службовців, в їх числі 98 комуністів, 46 членів ВЛКСМ, безпартійних — 41, чоловіків — 102, жінок — 83.
Велику роботу проводять профспілкові організації, які об’єднують 32 875 робітників і службовців. У січні 1950 року засновано міську організацію товариства «Знання», у якій працюють 987 лекторів. Понад 15 тис. чоловік налічує міська організація Українського’ товариства охорони пам’ятників історії та культури.
Громадські організації та культосвітні заклади велику увагу приділяють запровадженню нових свят і обрядів. Стало традицією посвячувати молодь у робітники, вшановувати ветеранів праці, відзначати свята вулиць, зустрічі весни й зими тощо. У загсі за участю депутатів міськради, представників громадськості проводиться урочиста реєстрація новонароджених, а також тих, що беруть шлюб.
У місті — два пам’ятники В. І. Леніну (один на центральній площі, другий — на території електромеханічного ремонтного заводу) та пам’ятник Т. Г. Шевченку. Для вшанування пам’яті воїнів Червоної Армії, що загинули в боях за визволення Сміли у роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн, 1970 року споруджено монумент на честь 25-річчя визволення міста від німецько-фашистських загарбників, встановлено пам’ятник — гармату (1969 рік).
Багато уродженців Сміли стали досвідченими спеціалістами промисловості і сільського господарства, діячами науки і культури, воєначальниками. За важливі відкриття корисних копалин звання лауреата Ленінської премії одержав доктор геологічних наук М. Р. Пустильников. Відомим конструктором гірничої техніки був кандидат технічних наук лауреат Ленінської премії О. Д. Сукач (1905—1965). Значний вклад у розвиток гідромашинобудування вніс академік АН УРСР Г. Ф. Проскура (1876—1958). У вузах і науково-дослідних установах працюють доктори наук О. А. Олійник, Д. П. Проценко, О. Г. Цибко та понад 20 кандидатів наук. Тут народилась поетеса О. К. Журлива (Котова, 1898—1970). Уродженець Сміли Г. М. Штерн пройшов шлях від рядового до генерал-полковника, командуючого військами Далекосхідного фронту. За бойові заслуги йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Комсомолець 20-х років генерал-полковник К. С. Грушевий зараз працює членом Військової ради, начальником Політуправління Московського військового округу. Він кандидат у члени ЦК КПРС, депутат Верховної Ради РРФСР.
Історія Сміли—це історія багатьох поколінь, які плекали мрію про вільне, щасливе та радісне життя. Воно стало дійсністю після перемоги Великого Жовтня, після побудови соціалістичного суспільства у нашій країні. Воно стане ще кращим після здійснення величних накреслень XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України.
П. Й. ГОНЧАРОВА,, В. С. КНЯЖЕВ, М. М. МАХАРИНЕЦЬ, В. П. СКОРОБОГАТОВ