Гельмязів, Золотоніський район, Черкаська область (продовження)
З початком масової колективізації в 1929—1930 роках у Гельмязові поряд з комунами утворилися сільськогосподарські артілі: «Червоний брід» (згодом ім. Пролетарської революції), «Червоний шлях», ім. Будьонного, ім. Петровського. їх організаторами були нинішні ветерани, почесні колгоспники О. І. Шульга, В. С. Фортуна, О. Дахновська, М. Д. Тищенко і розстріляний фашистами 1942 року комуніст 3. І. Маланчук.
У ті роки парторганізація Гельмязова вела боротьбу з перекрученнями лінії партії щодо колективізації сільського господарства. Так, коли під впливом куркульських елементів керівники «Іскри» почали виключати комсомольців і бідняків з комуни, приховувати посіви, бджолосім’ї від оподаткування та ін., було вжито відповідних заходів, і становище виправлено.
Щоб забезпечити колективні господарства технікою, 1931 року в Гельмязові створюється МТС, організовуються курси для підготовки механізаторів. Прибули перші вітчизняні трактори. Першими за кермо сіли комсомольці, зокрема дівчата Люба Семенець та Шура Ромашко.
Кращі колгоспники вступали до лав комуністів, зокрема ударниці з колгоспу «Червоний шлях» Ганна і Ольга Кондак, які подали заяви «у партію, що будує соціалізм».
Під керівництвом комуністів колгоспне виробництво набирало темпів. 1935 року трактористи І. П. Авраменко, Іван і Василь Киви, бригада дівчат-трактористок, очолювана Л. Семенець, вибороли звання кращих, зайнявши перше місце у всесоюзному змаганні трактористів, І. П. Авраменко був делегатом Надзвичайного XIV з’їзду Рад України, Л. Семенець — учасницею окружного, республіканського зльотів передовиків, згодом — Надзвичайного VIII з’їзду Рад СРСР, Всесоюзного з’їзду колгоспників-ударників. Це було визнанням партією заслуг молоді Гельмязова і району у колгоспному будівництві.
Високих показників домоглись тваринники. На тваринницькій базі комуни «Іскра» (з 1937 року — артіль) рішенням РНК СРСР і ЦК ВКП(б) 1935 року створений Гельмязівський держплемрозплідник.
1937 року директор Гельмязівської МТС І. П. Авраменко став депутатом Верховної Ради СРСР від Золотоніського виборчого округу. 1938 року МТС перша на Україні виконала договірні зобов’язання перед колгоспами. 24 трактористи МТС 1939 року були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки, І. П. Авраменко — нагороджений Великою Золотою медаллю, брати — трактористи Іван та Василь Киви — орденом Леніна. Молочнотоварна ферма колгоспу ім. Пролетарської революції, в якій кожна корова давала в середньому 3678 кг молока, була удостоєна диплома 1-го ступеня, премійована 10 тис. крб. і легковою автомашиною. Доярка М. Камша удостоєна ордена «Знак Пошани».
Зростав добробут, рівень освіти і культури. 1935 року зробила перший випуск Гельмязівська середня школа. 1939 року в селі відкрилася ще одна середня школа. Вже працювали вчителі, лікарі, агрономи з числа тих, кого вивчила і виховала Радянська влада.
Та мирну працю радянських людей порушив напад фашистської Німеччини. Сотні гельмязівців пішли на фронт. Коли гітлерівці вдерлися в село і принесли з собою звірячі порядки, гноблення і голод, радянські люди не скорилися. 23 вересня 1941 року почав діяти партизанський загін. Очолив його секретар райкому партії Ф. Д. Горєлов, комісаром став член райкому КП(б)У, голова колгоспу села Гладківщини М. І. Ілляшенко, начальником штабу — голова райвиконкому І. С. Тютюнник. Загін складався з партійних і радянських працівників, колгоспників, молоді і літніх людей — близько 70 чоловік.
Протягом перших двох місяців народні месники висадили в повітря понтонний міст через Дніпро, розгромили комендатури в кількох селах району, знищили 2 автомашини з ворожими солдатами й офіцерами, перешкоджали вивозити молоко, м’ясо та інші продукти для німецької армії. Маючи радіоприймач, партизани систематично слухали Велику Землю, писали і розповсюджували серед населення повідомлення Радінформбюро, листівки.
За період окупації Гельмязова (з 23 вересня 1941 року до 23 вересня 1943 року) фашисти розстріляли, замучили в гестапо 83-х громадян-активістів колгоспного будівництва, комуністів і комсомольців. Серед них інструктора райкому партії М. Ю. Кравченка, бригадира колгоспу «Іскра» П. О. Швеця-Ярему, голову райспоживспілки О. Т. Дорогана, головного лікаря райлікарні Ю. Е. Дубиніну, яка постачала партизанам медикаменти, одного з організаторів колгоспів 3. І. Маланчука, секретаря райкому комсомолу П. К. Кислого. 270 юнаків і дівчат, підлітків було вивезено на фашистську каторгу. Гітлерівці пограбували МТС, племінну станцію, зруйнували пам’ятники В. І. Леніну і Т. Г. Шевченку, спалили обладнання обох середніх шкіл. Приміщення школи № 1 вони перетворили на концтабір, школу №2 — на стайню. Навчання в школах припинилось. Всі жителі села нагайками виганялись на польові роботи.
Проте люди не втрачали віри в остаточний розгром фашистів. Успіхи Червоної Армії на фронтах у 1942—1943 роках вселяли певність у швидке визволення. І коли в лютому 1943 року в районі організувались підпільні групи, місцеві жителі збирали розвідувальні дані для командування частин Червоної Армії, що вже вступили на Україну, не допускали вивезення худоби до Німеччини, ховали човни від фашистів, щоб наші воїни могли переправитись через Дніпро.
23 вересня 1943 року частини 23-ї стрілецької дивізії, якою командував генерал-майор О. Г. Корольов, визволили Гельмязів. Серед радянських воїнів, які першими увійшли в село, були і гельмязівці — майор П. Т. Гармаш та капітан П. К. Пономаренко. Населення радо вітало визволителів, ділилося прихованими від ворога продуктами. Всі, хто міг носити зброю, пішли на фронт. 29 вересня в боях за Дніпро загинув генерал-майор О. Г. Корольов. Його з почестями поховали в центрі Гельмязова, одна з вулиць якого носить нині ім’я Героя Радянського Союзу О. Г. Ко-рольова. Чимало гельмязівців відзначилися у боях з фашистами. Зокрема, повний кавалер ордена Слави М. К. Андрієнко брав участь у штурмі Берліна.
Зразу ж після визволення відновили діяльність районна і сільська Ради, бралися на облік наявні комуністи й комсомольці, що боролись у підпіллі протягом двох років. Обстановка вимагала мобілізації партійних сил, щоб якнайскоріше підняти з попелу зруйноване господарство. Гельмязівці допомагали чим могли армії, що тримала фронт по Дніпру, розміщеним у селі пораненим бійцям. Коли розгорнулись осінні польові роботи, червоноармійці на військових автомашинах вивозили буряки, картоплю, сіяли озимину.
12 жовтня розпочала роботу середня школа. В тяжких умовах трудящі виявляли високу свідомість. У першу повоєнну весну колгоспники самі виготовляли ярма, запрягали збережених корів і орали землю. До 26-х роковин Великого Жовтня колгоспники району зібрали і передали у фонд Червоної Армії 11 тис. яєць, 1418 курей, 113 кг сухарів, 28 кг меду, 23 кг тютюну.
Після здобутої перемоги над фашизмом повертались до села воїни і приступали до відбудови народного господарства. Протягом першої повоєнної п’ятирічки заліковувались рани, завдані війною. Величезну допомогу подали держава і братні республіки. Тільки для племрозплідника протягом 1945 року надійшло 5157 голів худоби. З РРФСР та інших республік надходили сільськогосподарська техніка, зерно для посіву. На початку 50-х років усі артілі Гельмязова об’єднались у великий колгосп ім. Сталіна. В ньому налічувалось 1087 дворів колгоспників. Держава передала їм у довічне користування 6846 га орної землі. 1962 року колгосп переіменовується в артіль «Росія». Того ж року на ферми, в будинки гельмязівців від державної електромережі підведено струм.
У зв’язку зі зміною територіального поділу 1963 року Гельмязівський район ліквідовано, а село віднесено спершу до Драбівського, а з 1965 року — до Золотоніського району.
Основною галуззю економіки Гельмязова є сільське господарство. На полях радгоспу (з лютого 1970 року колгосп перетворено в радгосп) працюють 34 трактори, 26 автомашин, 31 комбайн для збирання зернових та овочевих культур. 8 механізованих ланок вирощують цукрові буряки й кукурудзу. Є в радгоспі З знатні механізатори республіки. М. М. Ілляшенко очолює ланку, якій з нагоди 50-річчя Великого Жовтня за одержання врожаю по 287 цнт цукрових буряків з площі 135 га присвоєно почесне звання колективу комуністичної праці з врученням на вічне зберігання червоного ювілейного вимпелу правління та парткому колгоспу; П. І. Лобунець — помічник бригадира тракторної бригади, все своє життя присвятив механізації; М. І. Копитько — тракторист, який виконує норми виробітку на 140—160 проц. при відмінній якості праці. М. М. Білоус протягом 25 років очолює ланку, яка рік у рік вирощує по 260—270 цнт цукрових буряків з 1 га. В радгоспі працює 16 орденоносців, зокрема кращий чабан району П. І. Осаул занесений на обласну Дошку пошани, депутат районної Ради доярка Г. Л. Плита, 5 «Майстрів золоті руки», 33 ударники комуністичної праці. 18 імен трудівників занесено до радгоспної Книги трудової слави. Радгоспне виробництво очолюють 10 спеціалістів з вищою, 22 — з середньою освітою. Валова продукція господарства протягом восьмої п’ятирічки зросла на 43,2 проц., в т. ч. рослинницька — на 36,3 проц., тваринницька — на 61. Протягом 1966—1970 рр. побудовано 17 тваринницьких приміщень, тракторний стан, бібліотеку, 2 будинки тваринника. Значних успіхів досягнуто в першому році дев’ятої п’ятирічки: зернових зібрано по 24 цнт з гектара, м’яса на кожні 100 га земельних угідь вироблено 64 цнт, молока надоєно 212 цнт. У капітальне будівництво вкладено 200 тис. крб., техніки придбано на 160 тис; прокладено 1,5 км шосейних доріг, 1 км тротуарів.
У Гельмязові є і промислові підприємства. З невеликої артілі видобування торфу виросло торфопідприємство з потужною технікою. Гельмязівська дільниця Золотоніського харчокомбінату щодоби видає 30 тонн першосортного борошна, 5 тонн олії, близько 3 тонн круп. В його асортименті продукції ковбасні вироби безалкогольні напої та ін. 1958 року в селі збудовано хлібобулочний завод. Механічні майстерні виробляють різноманітну продукцію для потреб трудящих. Відділення «Сільгосптехніки» здійснює технічний нагляд та подає допомогу колгоспам району у механізації процесів виробництва.
Гельмязівська міжколгоспна будівельна організація, маючи добру техніку, здійснює всі будівельні роботи на території частини Золотоніського та Канівського районів. Вона щорічно виготовляє понад 11 млн. штук цегли.
Житловий фонд села повністю оновлено. У 1050 будинках вечорами світяться голубі екрани телевізорів, 880 домогосподарок готують їжу на газових плитах. У власному користуванні гельмязівців 32 легкові автомашини і 433 мотоцикли.
7 листонош щоденно приносять населенню 3800 газет, 2700 журналів — більш як по 1 тис. примірників на 1 тис. чоловік. Крім двоповерхового будинку торгівлі в селі є книгарня, магазини господарчих товарів, меблів, овочів. Якщо 1966 року гельмязівське ССТ продало товарів на 3594 тис. крб., то 1971 рок — на 6104 тис.
13 продавців будинку торгівлі на чолі з завідуючою відділом С. Д. Макошенець вибороли звання колективу комуністичної праці.
Гельмязів став сучасним культурним населеним пунктом, з асфальтованими вулицями, побутовими майстернями, телевізійним і фотоательє, перукарнею.
1957 року споруджено пам’ятник В. І. Леніну на місці зведеного тут 1937 р., але знищеного фашистами. До 150-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка встановлено пам’ятник Великому Кобзареві.
Не забуто й загиблих воїнів-односельців. На їх честь споруджено обеліск Слави. Іменами героїв-партизан П. Ю. Вороная, Ф. Д. Горелова, М. І. Ілляшенка названо вулиці села, піонерську дружину.
На варті здоров’я трудящих Гельмязова і навколишніх сіл стоїть колектив медичних працівників із 17 лікарів та 50 медичних працівників. Глибокою повагою-користується заслужений лікар УРСР М. Я. Слюсаревський. Поліклініка має 22 кабінети, а в стаціонарі можуть одноразово лікуватись 75 осіб.
Щоранку 1125 юних жителів села ідуть до середньої і восьмирічної шкіл, а вечорами тут 150 юнаків і дівчат здобувають середню освіту без відриву від виробництва. В селі працюють 150 спеціалістів з вищою, понад 200 — з середньою освітою.
Пишаються гельмязівці своїм будинком культури з залом для глядачів на 800 місць, бібліотекою для дорослих з фондом 50 тис. книг. Гуртки художньої самодіяльності тут відвідують 123 особи. Драматичний гурток лише протягом 1965—1970 рр. показав 136 спектаклів. В складі хорового і драматичного колективів Я. Г. Єщенко та Д. Я. Козловська, ветерани з більш як 40-річним стажем. Заслужений авторитет у районі здобув вокально-інструментальний квінтет «Чабани»,. для якого всі інструменти, в т. ч. електропіаніно, придбав радгосп «Росія».
Вся повнота державної влади в Гельмязові належить сільській Раді. В її складі 78 депутатів: комуністів 38, жінок 36, 12 — з вищою освітою, 56 — з середньою. Бюджет Ради на 1972 рік складає 120 тис. крб., в т. ч. на освіту —56,6 тис., на дошкільні заклади 65,9 тис., на благоустрій села —11,6 тис. карбованців.
Величні перспективи відкриває перед гельмязівцями план дев’ятої п’ятирічки. Боротьбу трудящих за виконання накреслень XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду’ КП України очолюють 10 парторганізацій, на обліку яких 292 комуністи. їх надійними помічниками є 403 сільські комсомольці, об’єднані у 8 комсомольських організаціях. Протягом 1971—1975 рр. радгосп «Росія» збиратиме зернових по 27,4 цнт з гектара, на 100 га угідь м’яса буде вироблено 106 цнт, молока — 415 цнт.
У селі виросте лікарня на 100 ліжок, школа на 640 місць, нові господарські та житлові будинки.
Зростає, будується, кращає село Гельмязів. Його трудівники своєю натхненною працею з кожним днем наближають прекрасне майбутнє людства — комунізм…
Я. Т. ГЕРМАН