Бузовиця, Кельменецький район, Чернівецька область (продовження)
У 1935 році окупаційні власті встановили новий податок з кожного селянського двора на ремонт церкви. Комуністи провели роз’яснювальну роботу проти цього заходу. Створений атеїстичний комітет в складі П. П. Білоуса, В. Й. Кривенького, Ю. Т. Прядія, Т. А. Гарюка зібрав понад 600 підписів протесту. Міністерство культів буржуазно-поміщицької Румунії змушене було скасувати податок.
Революційні ідеї комуністи доносили до трудящих і через пресу. Комуністична література потрапляла в село різними шляхами. Центральна газета «Скинтейя» («Іскра»), «Юний ленінець», «Казарма», «Бразда» привозилися з Бухареста В. Я. Гринюком, який відбував там військову службу. Через своїх зв’язківців Г. С. Дячука, А. І. Попова, А. М. Федорця бузовицькі підпільники одержували московську газету «Известия». З газети вони дізнавалися про життя в Радянському Союзі, по ній вчили своїх дітей російської мови, бо будь-яке українське чи російське друковане слово, окупантами переслідувалося. Для перевезення і розповсюдження листівок та іншої літератури комуністи використовували духовий оркестр. Сільські музиканти комуністи брати Петро та Юхим Прядії створили оркестр, куди увійшли надійні люди. Жандарми нишпорили скрізь, перепиняли на шляхах перехожих і обшукували їх,, але оркестр із своїм незмінним барабаном, у якому лежали листівки та інша література, був поза підозрою.
Роботу серед селянок проводили Т. М. Дячук та І. І. Прядій. Допомагали підпільникам і підлітки, які готувалися до комсомолу: І. Г. Дячук (нині заступник, начальника районного відділу міліції у Сторожинці), І. П. Дячук (загинув під. Сталінградом в кінці 1942 року), В. О. Мотрюк (загинув у фашистському таборі) та інші.
У селі діяла і організація МОДРу. Її члени систематично збирали продукти, гроші, ліки, одяг для політв’язнів, що відбували покарання у в’язницях «Сучава»,, «Мисля» і «Дофтана». 15 червня 1935 року члени МОДРу передали в Чернівці 2600 лей та 3,5 кг ліків.
У донесеннях поліції і жандармерії, а також у циркулярах генеральної сигуранци Бузовиця значилася як «більшовицьке», «червоне» село. В 1937 році внаслідок провокації вдалося викрити бузовицьке підпілля і заарештувати частину його» учасників. Арешти тривали аж до дня визволення.
27 червня 1940 року вночі з села втекли поміщик, піп, жандарми і чиновники.
Тієї ж ночі сільські активісти — підпільники В. Я. Гринюк, Г. С. Дячук, Т. П. Пря-дій та інші однодумці виготовили червоний прапор з словами «Ласкаво просимо, дорогі брати!» З цим прапором і хлібом-сіллю населення Бузовиці пам’ятного 28 червня зустріли визволителів-бійців і командирів Країни Рад. У цей же день повернулися з в’язниці Г. С. Дячук, Ю. Т. Прядій, В. П. Твердохліб, А. М. Федорець, і включилися до активного будівництва нового життя. В селі було створено сільську Раду. Очолив її колишній підпільник Ю. Т. Прядій, який до цього часу 3 роки просидів у в’язниці, секретарем став підпільник Г. С. Дячук.
На час возз’єднання в Бузовиці налічувалось 798 селянських дворів, у т. ч. 28 господарств безземельних, 94 — мали по 1 га землі, одне господарство — понад 10 га землі, інші — близько 5 гектарів. Земельний комітет, обраний 16 липня 1940 року у складі комуністів В. П. Твердохліба, С. Г. Осадчука, Ф. М. Осадчука та інших, разом з сільською Радою і за активною участю бідноти розподілили селянам 105 га поміщицької землі, роздали багато корів та овець з поміщицького маєтку, організували збирання урожаю, провели посів озимих на площі 920 гектарів.
12 березня 1941 року в селі виникла ініціативна група по підготовці до створення колгоспу. Першими до колгоспу заяви подали А. М. Білоус, В. Я. Гринюк, Г. С. Дячук, П. С. Дячук, О. Г. Кушнір, Е. І. Петрюк, П. Т. Прядій, А. М. Федорець. 40 бідняцьких господарств першими виявили бажання об’єднатися у сільськогосподарську артіль. 12 квітня відбулися організаційні збори. Колгосп назвали ім. 28 червня, на честь визволення трудящих Північної Буковини. Головою обрали Я. Й. Волошина, бригаду очолив П. Т. Прядій. Радянська держава виділила колгоспові кредит у сумі близько 26 тис. крб. для придбання сільськогосподарського інвентаря та худоби.
17 серпня в Бузовиці організовується споживча кооперація, головою правління став А. М. Федорець — колишній член Кельменецького підпільного райкому партії, а П. Дячук, А. Кирилюк та П. Прядій увійшли до складу правління. Для обслуговування населення було відкрито кілька магазинів.
В кінці 1940 року в селі відкрився медичний пункт.
З початком навчального року в селі стала працювати початкова школа з українською мовою навчання. Діти вперше побачили українські підручники, познайомилися з творами Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського. Для ремонту приміщення під школу Кельменецький райвиконком виділив 54 тис. карбованців. Вперше всі діти шкільного віку пішли до школи. На батьківських зборах вчителька Є. І. Даневська, зустрічаючи батьків, .сказала, що настав новий період у житті наших дітей. Вони повернулися до рідної мови, якою говорили їх предки, що тепер їм забезпечений великий і швидкий розвиток, і недалеко той день, коли серед них з’являться чудові лікарі, учителі, інженери. І це дає Радянська влада.
Багато уваги приділялося ліквідації тяжкої спадщини окупації неписьменності. При школі і на десятихатках почали працювати групи по ліквідації неписьменності і малописьменності. Близько 600 жителів пішли навчатися грамоти.
В селі розпочали роботу хата-читальня і бібліотека.
З великим піднесенням пройшли в селі вибори до Верховних Рад СРСР і УРСР. Трудящі продемонстрували єдність і згуртованість, незважаючи на жалюгідну спробу деяких колишніх кузистів (ультрареакційна партія) зірвати вибори.
Дальшому соціалістичному будівництву на селі перешкодив віроломний напад на нашу країну фашистської Німеччини. Багато чоловіків пішли захищати рідну Батьківщину, інші працювали на спорудженні оборонних укріплень. Актив села вжив заходів, щоб врятувати колгоспне майно. Активісти В. Я. Гринюк, П. С. Дячук, П. Т. Прядій вигнали велику рогату худобу і здали військовій частині у Вінницькій області.
8 липня 1941 року село захопили фашисти. Окупанти жорстоко переслідували усіх тих, хто встановлював Радянську владу на селі. Вже в перший день окупанти розстріляли комуніста-підпільника В. П. Твердохліба. На каторжні роботи фашисти вигнали 99 чоловік. Збитки, нанесені селу і особисто громадянам, дорівнювали близько 770 тис. крб. Наділена селянам Радянською владою земля була відібрана і передана у володіння румунському офіцеру.
Окупаційні власті для виправдання своєї загарбницької політики вдавалися і до фальсифікації. Бузовиця протягом усього свого існування була заселена виключно українцями. Під час румунської окупації тут проживало кілька румун-жандармів. Однак за сфальсифікованими даними, складеними окупантами у лютому 1944 року, у селі числилося 2225 чоловік румун і лише 450 українців. Тоді як насправді у селі налічувалась всього близько 2 тис. чоловік. В школі знову була заборонена українська мова.
Але мешканці села не корилися фашистським загарбникам. Вони всіляко саботували розпорядження та накази окупантів,, переховували односельчан та жителів інших сіл, яких переслідували фашисти. М. Прядій випікала хліб для тих, хто переховувався від жандармів, О. Білоус переховувала у себе трьох дівчат, яким загрожувала німецька каторга.
У Великій Вітчизняній війні в боях з фашистськими загарбниками брали участь 286 бузовчан, з яких 121 загинуло, серед них колишній комуніст-підпільник П. С. Дячук — під Сталінградом, брати Юхим та Іван Прядій — під Керчю, Іван Гарюк — під Берліном за 2 дні до закінчення війни. 116 чоловік нагороджені бойовими орденами і медалями.
З квітня 1944 року Бузовиця визволена радянськими військами. Зразу ж в селі почала діяти сільська Рада. Головою її став комуніст П. Ф. Рибак, секретарем В. І. Білий. Почалася відбудова зруйнованого господарства. Разом з тим трудівники села подавали допомогу фронту в остаточному розгромі фашистів. 29 жовтня 1944 року у фонд Червоної Армії було передано понад 100 цнт зерна і на танкову колону — близько 25 тис. карбованців. Для організації сільськогосподарських робіт були створені земельна громада на чолі з комуністом Ф. О. Нагабасом та супряжні групи.
7 липня 1947 року відбулися загальні збори селян, які вирішили організувати колгосп, і назвали його ім. М. І. Калініна. Головою правління обрано П. Д. Чайкуна, членами правління О. Г. Бондаря, ПІ. С. Монастирського, І. А. Нагабаса, П. Т. Прядія. 17 серпня 1947 року в селі організовано ще один колгосп ім. В. І. Чапаева. Головою його став А. М. Федорець. 25 липня 1950 року обидва колгоспи об’єдналися в один ім. М. І. Калініна. Укрупнений колгосп налічував 680 дворів, мав 1468 га орної землі, 196 коней, 255 голів великої рогатої худоби, 233 свині, 331 вівцю., Головою об’єднаного колгоспу обрали П. Т. Прядія.
Об’єднання артілей створило сприятливі умови для дальшого розвитку господарства. Вже в 1951 році грошовий прибуток колгоспу становив близько 850 тис. карбованців. Це дало змогу розгорнути будівництво. В цьому ж році було збудовано конюшню, пташник, столярну майстерню та інші господарські і побутові приміщення.
Здійснюючи рішення XX—XXIII з’їздів КПРС, вересневого (1953 р.) та наступних Пленумів ЦК партії, колгоспники домоглися великих успіхів в економічному і культурному житті. На кінець семирічки валовий збір зернових і бобових збільшився майже у 3 рази, цукрових буряків — у 2,8 раза, картоплі майже у 3 рази. У 2 рази зросла урожайність зернових, у 2,1 раза — цукрових буряків.
Значних успіхів домігся колгосп у розвитку тваринництва. В 1965 році, наприклад, у колгоспі було вироблено на 100 га сільськогосподарських угідь молока і м’яса майже в 3,2 раза більше, ніж у 1953 році.
Помітно збільшились грошові надходження. За 1951—1965 рр. вони зросли у 5 разів і становили близько 450 тис. крб. Вартість людино-дня за цей же період зросла у 2,5 раза.
Відрадних успіхів в колгоспному виробництві добились хлібороби у ювілейному 1967 році. Колгосп одержав урожай зернових по 31,5 цнт. Урожай буряків становив 265,3 цнт з гектара. Хороших результатів добився колгосп в галузі тваринництва. На 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 54,6 цнт м’яса і по 488 цнт молока. Загальний прибуток колгоспу у 1967 році дорівнював майже 700 тис. карбованців.
Нині колгосп ім. Калініна високорозвинене господарство. Основний напрям господарства зерновий з розвинутим тваринництвом і спеціалізованим птахівництвом. У добре обладнаних приміщеннях утримується близько 2 тис. голів худоби, на птахофермі близько 11 тис. штук птиці. В господарстві використовуються 19 тракторів, 5 зернових комбайнів, багато сівалок, культиваторів, 12 автомашин. Численну техніку обслуговують 72 механізатори. Праця в колективі дала можливість трудівникам села виявити свої здібності, бажання працювати на благо всіх і добиватися високих виробничих показників.
Передовиками колгоспного виробництва, майстрами високих урожаїв стали ланкові В. І. Богомаз, Н. Ю. Гарюк, М. М. Ткач, комбайнер Д. В. Ковальчук, тракторист І. Н. Чебан та доярки М. Я. Кирилюк, О. Н. Косовська, О. І. Романенко, телятниця Н. Н. Демко та багато інших. Сім колгоспників за виробничі успіхи нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу.
Авангардну роль у господарському і культурному будівництві завжди відіграє сільська партійна організація, створена в 1944 році. У 1968 році в ній налічувалось понад 40 членів і кандидатів в члени КПРС. Бойовим помічником комуністів села є комсомольська організація, що об’єднує 70 юнаків і дівчат. Абсолютна більшість комуністів і комсомольців веде перед, працюючи у сфері матеріального виробництва.
За роки Радянської влади докорінно поліпшився добробут трудівників села, змінилося і саме село. Якщо за 22 роки окупації Бузовиці буржуазно-поміщицькою Румунією було збудовано лише 17 нових будинків сільськими куркулями, то лише за останні 15 радянських років споруджено 314 нових і капітально відремонтовано 32 будинки. У 1939 році у селі був лише один радіоприймач у поліцейського шпика, а тепер у власному користуванні жителів 211 радіоприймачів, 41 телевізор, 10 автомашин, 46 мотоциклів, 234 швейні машини, понад 400 велосипедів. В 1953 році село було радіофіковане, електрифіковане. Діють в селі шевська, швейна майстерні, чотири магазини, лазня, буфет. Свої заощадження колгоспники зберігають у сільській ощадкасі, заснованій у 1948 році.
Значні зміни сталися і в медичному обслуговуванні. В селі працюють медичний пункт, пологовий будинок, дитячі ясла на 120 місць. У 1960 році відкрито колгоспний профілакторій, дитячу молочну кухню.
Докорінні зрушення за післявоєнний період сталися у селі в галузі культурного будівництва. Ліквідовано тяжку спадщину — неписьменність серед дорослого населення. Всі діти навчаються. В селі працює близько 50 чоловік спеціалістів з вищою і незакінченою вищою освітою.
Значне місце в культурно-освітній роботі відіграє клуб. Тут регулярно демонструються кінофільми, працюють агіткультбригада та гуртки художньої самодіяльності, в яких бере участь близько 100 чоловік. Духовий оркестр в селі існує вже понад 30 років, ним керує досвідчений музикант, колишній підпільник П. Т. Прядій. В селі працює 2 бібліотеки, книжковий фонд яких налічує понад 11 тис. примірників. Книга і газета стали доступними кожному трудівнику.
Жителі села передплатили на 1968 рік понад 3200 газет і журналів.
На громадських засадах працює сільська група товариства «Знання».
29 лекторів — учителів, агрономів, передовиків колгоспного виробництва — систематично виступають перед населенням з лекціями і бесідами. Працює в селі відділення добровільного спортивного товариства «Колгоспник», що об’єднує понад 30 сільських спортсменів.
У ювілейному році в селі відкрито з ініціативи ветеранів комуністичного підпільного руху П. П. Білоуса та В.. Я. Гринюка народний музей революційної і бойової слави.
Важливу роботу по благоустрою, налагодженню культурного і громадського життя у селі проводить сільська Рада через свої постійно діючі комісії. З ініціативи сільської Ради в Бузовиці з участю громадськості споруджено пологовий будинок, профілакторій, впорядковано шосейну дорогу, вулиці тощо.
Трудівники Бузовиці в 1965 році збудували пам’ятник-обеліск землякам, що полягли на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Трудівники села докладають всіх зусиль, щоб внести свою частку в будівництво світлого майбутнього — комунізму.
М. І. БРОФМАН